Основні напрями удосконалення кримінального законодавства у сфері заохочення

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 343.24

ОСНОВНІ НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ КРИМІНАЛЬНОГО ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ ЗАОХОЧЕННЯ

Орловська Н.А.

3. ю. н., професор, Національна академія Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького (м. Хмельницький), професор кафедри кримінального права та процесу;

Старушко О. В.

Міжнародний гуманітарний університет (м. Одеса), аспірант кафедри кримінального права, процесу та криміналістики

Анотація

заохочення кримінальний право поведінка

У статті висвітлюються питання формування теоретичної моделі заохочення у кримінальному праві України. Пропонується кілька можливих підходів до визначення основних напрямів удосконалення кримінального законодавства у даній сфері: враховуючи етапи посткримінальної поведінки; з огляду на ступінь виправленості особи; залежно від категорії злочину. Аргументується недоцільність надмірної деталізації в кримінальному законі заохочувальних приписів стосовно окремих категорій засуджених, зокрема, жінок.

Ключові слова: кримінально-правове заохочення, теоретична модель, удосконалення кримінального законодавства.

Annotation

Article goal consist in criminal legislation improvement basic directions formation on the encouragement theoretical model ground. Thus criminal law improvement theoretical model includes finding out its essence, post-criminal behavior and encouragement measures specific determination.

Encouragement presents itself the totality of norms influence on human behavior concrete measures conditioned by behavior rules character formulated in these norms. Encouragement takes only place after crime commission and has to be used exclusively concerning guilty in corresponding crime person.

The positive post-criminal behavior in criminal law context envisages the long enough interval of time -- from the commission of crime to previous conviction term completion. There is always conscious activity. Criminal Code regulates reaction on its (post-criminal behavior) varieties.

Concrete encouragement measure as a positive post-criminal behavior (of person guilty in crime commission) legal consequence consists in limitation/decreasing criminal law burdens which could appear in case of crime subject social positive acts absence.

Encouragement measures present themselves concrete measures of such stimulation, criminal law burdens decreasing varieties. In the wide understanding encouragement appeals to person rational conscious choice on positive activity benefit during post-criminal behavior stage.

Encouragement is being realized on three stages. There is suggested to distinguish pre-penal, penal and post-penal stages of post-criminal behavior. Encouraging measures differ depending of their application stage:

Pre-penal stage (from crime commission to punishment awarding) -- it is a release from criminal responsibility (its common and special types), release from punishment.

Penal stage (from punishment awarding to its completion of serving) -- punishment softening, release from punishment serving.

Post-penal stage (after serving of punishment) -- removal of previous conviction. On this stage person can demonstrate punishment realization influence positive results on his/her behavior.

Suggested model permits to formulate criminal law improvement basic directions: considering post-criminal behavior stages; considering person correction level; depending from crime category.

Than before earlier guilty person will demonstrate responsible socially positive behavior that wider will be concessions and in more considerable degree will be diminished criminal law burdens.

Than anymore is a degree of public danger that meaningful must be judicial discretion, numerous conditions and deferred the stage of encouragement application.

Such encouragement theoretical model implementation allows to step back from ordinary practice of excessive working out in detail the Criminal Code norms concerning encouragement if it is not connected with positive post-criminal behavior (as it takes place with women at a release from serving of punishment)

Further research directions are related to complex theoretical-applied approach to criminal law encouragement forming and finding out its role in crime prevention.

Key words: criminal law encouragement, theoretical model, criminal legislation improvement.

Постановка проблеми. Реформування кримінального законодавства вимагає теоретично забезпеченої коректної концепції кримінально-правового регулювання. Частиною останньої має стати кримінально-правове заохочення. Заходам заохочення слід відвести належне місце серед інструментів кримінально-правового впливу при вирішенні завдання запобігання злочинам, яке поставлене перед КК України у ч. 1ст. 1.

Таке бачення вимагає формування теоретичної моделі кримінально- правового заохочення, яка передбачає визначеність із розумінням останнього, з'ясування його соціально-психологічної та правової природи, заходів заохочення, з чого і випливатимуть шляхи удосконалення кримінально-правових положень у сфері заохочення.

Ступінь розробки проблеми та визначення невирішених питань. Наукова розробка кримінально-правового заохочення грунтується на дослідженнях, які почалися у другій половині 70-х років XX ст. Дослідження X. Д. Алікперова, П. П. Андрушка, 3. А. Астемірова, М. І. Бажанова, Ю. В. Бауліна, В. І. Борисова, Ю. В. Голіка, Л. В. Головка, В. К. Гришука, О. О. Дудорова, В. К. Дуюнова, В. О. Єлеонського, А. В. Єндольцевої, О. О. Житного, С. Г. Келіної, О. В. Каболова, О. С. Козак, І. В. Красницького, М. М. Кропачева, Р. М. Мелтоняна, В. О. Меркулової, 1.1. Митрофанова, О. В. Наден, А. В. Наумова, В. С. Прохорова, Б. Т. Разгільдієва, Т. Р. Сабітова, В. В. Сверчкова, Я. І. Соловія, М. Г. Сорочинського, Д. Д. Суворова, О. В. Сумачева, І. А. Тарханова, В. Я. Тація, В. П. Тихого, Г. О. Усатого, В. Д. Філімонова, О. П. Фильченка, П. Л. Фріса, М. І. Хавронюка, Н. Б. Хлистової, С. Ю. Цуциєва, X. С. Шакирова, Н. С. Шатіхіної, Л. В. Яковлевої та ін., присвячені концептуальним та окремим питанням кримінально-правового заохочення, заклали грунтовні підвалини системного підходу до розуміння останнього як способу кримінально-правового регулювання та його місця у запобіжній діяльності.

Останні 5 років на пострадянському просторі була захищена низка дисертацій, тематика яких безпосередньо або опосередковано торкалася кримінально-правового заохочення. Ґрунтовні розвідки представлені П. В. Хряпінським, який вивів дослідження в цій сфері на якісно новий рівень.

Однак, незважаючи на плідні наукові розробки, до сьогодні немає єдиного погляду на заохочення, відсутні узгоджені позиції щодо розуміння основних складових феномену, його форм та видів, специфіки посткримінальної поведінки, розмежування з іншими кримінально- правовими поняттями, запобіжної сутності та місця серед традиційних засобів кримінально-правового впливу.

Відповідно, теоретична модель кримінально-правового заохочення за такої ситуації не сформульована. Але без цього пропозиції з удосконалення кримінального законодавства в цій частині і в подальшому матимуть спорадичний характер.

З огляду на зазначене у якості мети статті виступає формування авторського бачення теоретичної моделі заохочення та визначення основних напрямів удосконалення кримінального законодавства щодо заохочувальних приписів.

Виклад основного матеріалу. Кримінально-правове заохочення може розглядатися у двох контекстах, які хоча і є взаємопов'язаними, але можуть бути диференційовані:

якщо йдеться про правову природу кримінально-правового заохочення, воно підлягає розгляду як засіб кримінально-правового стимулювання;

якщо акцентується увага на заходах як інструментах кримінально- правового заохочення, необхідно говорити про певний результат -- конкретний обсяг зменшення кримінально-правових обтяжень.

Кримінально-правове заохочення є різновидом заохочення у праві, але при цьому має особливі ознаки, які відображають галузеву специфіку.

Так, в теорії права доведено, що як спосіб регулювання заохочення доцільно розуміти як сукупність конкретних прийомів впливу норм на поведінку людей, що обумовлені характером сформульованих у цих нормах правил поведінки. Вбачається доцільним погодитися з тим, що заохочення -- це різновид регулятивних норм права, які встановлюють форми та види заохочення певних суб'єктів за вчинення ними корисних для суспільства дій. Заохочувальні норми мають забезпечувати юридичними засобами впровадження морального та матеріального стимулювання суспільно корисної поведінки [1, с. 150]. Заохочувальні норми -- це самостійний різновид правових норм, чий характер соціального впливу на свідомість та волю особи, що стимулює правослухняну поведінку, є специфічною властивістю даних норм [2, с. 79]. Невід'ємним елементом розуміння заохочення є заохочувальні правовідносини, до складу яких входять юридичний факт -- правомірна, соціально корисна поведінка, яка визначена описана у заохочувальній нормі; об'єкт -- конкретний захід заохочення, вказівка на який міститься у нормі; суб'єкти -- учасники правовідносин, чиї інтереси узгоджуються заохочувальною нормою, при чому однією стороною є суб'єкт, у владі (компетенції) якого надати заохочення; зміст -- сукупність кореспондуючих прав та обов'язків сторін [3, с. 39].

Сучасне теоретичне розуміння заохочення передбачає з'ясування питання імперативності/диспозитивності відповідних приписів, адже визнання прав та свобод людини пріоритетною конституційною цінністю потягло кардинальні зміни у засадах та змісті взаємин між державою та особою.

Сенс диспозитивності полягає у наданні особі можливості самій визначати власну правомірну поведінку, діяти за власного волею та у власних інтересах (як зазначав С. С. Алексеев, у такому випадку діє схема: суб'єктивне право + юридичні гарантії [4, с. 589]). Однак це не відміняє того факту, що позитивно-правові заохочувальні норми є результатом вибору законодавцем конкретного способу правового регулювання. Таким чином, заохочувальний припис можна вважати імперативним велінням з огляду на порядок його формування, адже навіть тоді, коли йдеться про право, а не обов'язок, владного суб'єкта застосувати заохочувальний захід, це означає зобов'язання ретельно дослідити можливість застосування заохочення та прийняти обгрунтоване рішення з цього питання. Але це не суперечить збільшенню можливостей врахування індивідуальних інтересів суб'єктів.

Всі ці аспекти, безперечно, притаманні і кримінально-правовому заохоченню. Які ж його специфічні ознаки наявні на сучасному етапі?

На наш погляд, кримінально-правове заохочення пов'язано лише з посткримінальною стадією поведінки суб'єкта злочину; це засіб позитивного стимулювання особи, яка вже порушила кримінально-правову заборону, спрямоване на те, щоб за рахунок позитивної поведінки усунути/зменшити шкоду від злочину. Це є проявом соціально-психологічної природи заохочення, яка полягає у максимальній раціоналізації поведінки, зменшенні її емоційної деструктивності та спонтанності. Відповідно, через заохочення досягається розуміння суб'єктом, якого спонукають (стимулюють), як характеру та змісту засобу спонукання, так і характеру поведінки, яка від нього вимагається. При цьому, на відміну від рефлекторності страху перед покаранням, заохочення потенціально спрямоване на довготривалий ефект саморегулювання особи.

Таким чином:

кримінально-правове заохочення має місце тільки після вчинення злочину та застосовується лише до особи, яка винна у вчиненні злочину; немає жодних підстав вести мову про заохочення у разі вчинення особою соціально позитивних, дозволених КК України, дій (обставини, що виключають злочинність діяння) або у разі виключення кримінальної відповідальності через недосягнення віку або особливий психічний стан;

кримінально-правове заохочення передбачає взаємовигідний обмін між державою та винним: винний на посткримінальній стадії демонструє активні дії, спрямовані на залагодження конфлікту, зменшення шкоди від злочину, усунення певних його наслідків, співпрацю зі слідством тощо, натомість держава зменшує кримінально-правові обтяження;

виходячи з попереднього твердження, кримінально-правове заохочення спрямоване на стимулювання свідомої активності, питання щодо добровільності/вимушеності останньої є другорядним, адже особа може діяти без впливу ззовні (лише за рахунок власних мотивів) або під впливом інших осіб (наприклад, рідних або навіть правоохоронців), але це не є перешкодою для застосування заохочення [5, с. 137];

кримінально-правове заохочення має бути виключно персоніфікованим, видаються недоцільними пропозиції щодо покладення обов'язку відшкодування матеріальної шкоди на причетних осіб (юридичних осіб, батьків, рідних тощо); неперсоніфіковане заохочення не може досягнути запобіжної мети;

при кримінально-правовому заохоченні кримінально-правові обтяження зменшуються у певному обсязі [6, с. 53-54].

Поведінка, яка заохочується у КК України, здійснює позитивний вплив на соціальні відносини, адже сприяє залагодженню конфлікту, породжуючи схвальну реакцію з боку суспільства та держави. Вона чітко регламентована у КК України, її здійснення відбувається під контролем держави, що забезпечується особливим порядком правозастосування.

При позитивній посткримінальній поведінці особи, винної у вчиненні злочину, держава обмежує (зменшує) кримінально-правові обтяження, які б наступили у разі відсутності соціально позитивних вчинків суб'єкта злочину. Заходи заохочення -- це різновиди зменшення кримінально-правових обтяжень. Кожний з них апелює до раціонального усвідомленого вибору особою позитивної активності на етапі посткримінальної поведінки.

Такі заходи інституційно являють собою певні форми заохочення: звільнення від кримінальної відповідальності, звільнення від покарання, звільнення від відбування покарання, зняття судимості. Зазначені форми об'єднують певні види заходів заохочення. Наприклад, звільнення від кримінальної відповідальності як форма заохочення включає різні види, регламентовані у Загальній та Особливій частинах КК. У свою чергу, зняття судимості є і формою, і видом заохочення, адже інших можливостей заохотити особу після відбуття покарання КК не містить.

Позитивна посткримінальна поведінка у кримінально-правовому контексті передбачає досить довгий проміжок часу -- від вчинення злочину до закінчення строку судимості, і КК регламентує реакцію на її різновиди.

Заохочення може бути реалізоване на трьох стадіях посткримінальної поведінки: допенальній, пенальній та постпенальній. Звернемо увагу, що оскільки саме покарання є основною формою реалізації кримінальної відповідальності, і саме покарання визначено як спосіб вирішення завдання із запобігання злочинам (ч.2 ст.1 КК), зазначені стадії визначаються залежно від їх співвідношення із покаранням. При цьому неважливо, яке покарання призначається у конкретному випадку -- позбавлення волі або альтернативне йому:

допенальна стадія -- від закінчення злочину до призначення покарання;

пенальна стадія -- від призначення покарання до закінчення його відбування;

постпенальна стадія -- після відбуття покарання.

Сумуючи наведене, можна окреслити теоретичну модель кримінально- правового заохочення, яка дає можливості запропонувати можливі підходи до визначення напрямів з удосконалення заохочувальних приписів КК України. На наш погляд, таких підходів три, однак вони можуть бути поєднані між собою.

Першим є підхід, пов'язаний із певною стадією заохочення:

на допенальній -- це звільнення від кримінальної відповідальності (загальні та спеціальні його види), звільнення від покарання.

на пенальній -- пом'якшення покарання, звільнення від відбування покарання.

на постпенальній -- зняття судимості.

Тут можна прослідкувати логіку: чим раніше винна особа продемонструє відповідальну соціально позитивну поведінку, тим більшими будуть поступки, тим у значнішому ступені будуть зменшені кримінально- правові обтяження.

Другий підхід заснований на концепції В. М. Бурлакова [7] про ступінь виправності особи злочинця, який запропонував поділ на легковиправний, середньовиправний, тяжковиправний та особливо тяжковиправний типи. Важливою проблемою є відсутність чітких критеріїв визначення цього ступеня. Певною мірою на вирішення даного питання спрямована досудова пробація, запроваджена Законом України «Про пробацію». Однак необхідно на підставі кримінологічних досліджень розробити формалізовані правила прогнозування індивідуальної злочинної поведінки, щоб можна було робити висновки щодо ступеня виправності винного у вчиненні злочину. Наприклад, одним із факторів, який є перспективним з огляду на потенційний позитивний вплив на особу злочинця і підвищення ступеня його виправності, є конструктивне найближче оточення, тобто наявність у винного родичів, сусідів, співробітників та інших особі, які підтримують з ним тісні зв'язки та з думкою яких він рахується, що здатні здійснити виховний вплив у разі зменшення кримінально-правових обтяжень [8, с. 7].

Третій підхід пов'язаний із ступенем тяжкості вчиненого злочину -- чим більшим є ступінь тяжкості, тим численнішими мають бути вимоги до посткримінальної поведінки та відтермінованою стадія застосування заохочення.

Ще раз наголосимо на доцільності поєднання всіх підходів. Зокрема, можна припустити, що кримінально-правове заохочення:

для легковиправного типу може бути імперативним, безумовним, доречним на будь-якій, у тому числі, й допенальній стадії;

для середньовиправного (залежно від ступеня суспільної небезпечності діяння) -- імперативним/диспозитивним, умовним/безумовним, є доречним на пенальній та постпенальній стадіях;

для тяжковиправного -- диспозитивним, умовним, може бути доцільним на пенальній та постпенальній стадіях;

для особливо тяжковиправного -- диспозитивним, умовним, може бути доцільним на постпенальній стадії.

Звернемо увагу, що у жодному разі не можна відмовлятися від імперативних заохочувальних приписів, адже їх пропонується застосовувати лише щодо легковиправного та середньовиправного типів (щодо останнього -- поряд із диспозитивними). Тому ми не підтримуємо точку зору, що вибір саме виключно диспозитивних приписів обумовлений тим, що наявність в діянні особи складу злочину є підставою для кримінальної відповідальності, а не для заохочення; тому неможна зобов'язати одночасно і притягти до кримінальної відповідальності, і звільнити від неї. Ця суперечність усувається через диспозитивні норми [9, с. 18]. На наш погляд, помилка автора полягає у тому, що він не врахував, що підставою для застосування заохочення є складний юридичний факт (юридичний склад), який включає поряд зі складом злочину позитивну посткримінальну поведінку. Відповідно, немає жодних суперечностей у наявності імперативних заохочувальних норм КК. Навпаки, їх наявність лише підкреслює гуманізм кримінального права та економію репресії.

На підставі представленої теоретичної моделі кримінально-правового заохочення можна запропонувати варіанти її втілення на рівні окремих положень КК України.

Наприклад, слід підтримати позицію щодо збільшення кількості загальних та спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності. Так, є сенс обмежити ступінь суспільної небезпеки посягань у загальних видах звільнення від кримінальної відповідальності діяннями невеликої та середньої тяжкості незалежно від форми вини. Однак такий підхід допустимий тільки за умови вчинення діянь уперше, інакше встановлення заохочення вступає в протиріччя із принципом доцільності. При цьому вимоги до позитивної посткримінальної поведінки мають бути збільшені, наприклад, за рахунок вимоги про сприяння в усуненні причин та умов правопорушення [6, с. 54].

Щодо спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності слід відмітити перспективність розширення можливостей кримінально- правового заохочення в Особливій частині КК. Мова може йти про, у першу чергу, злочини проти особистих прав громадян (наприклад, трудових, права на об'єднання, на медичну допомогу тощо), проти власності, у сфері господарської діяльності, застосування яких могло б привести не тільки до задоволення інтересів потерпілих від злочинів шляхом компенсації збитків, відшкодування шкоди, але й до скорочення видатків на виконання покарань і, як наслідок, у певних випадках на наступну реадаптацію осіб, які відбули покарання [10, с. 208]. При цьому вимоги до посткримінальної поведінки мають бути детерміновані типовими ознаками відповідних складів злочинів. Вбачається неприпустимим, щоб звільнення від кримінальної відповідальності встановлювалося за сам факт виконання обов'язків, якщо їхнє невиконання є кримінально караним [11, с. 172].

Окрім зазначеного, слід звернути увагу на нелогічний, на наш погляд, підхід законодавця щодо поєднання заохочення з примусовими заходами. Таким є, зокрема, інститут примусових заходів виховного характеру, які можуть призначатися у разі звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності (ч. 1 ст. 97 КК України). Також йдеться про спеціальну конфіскацію, яка, згідно ч. З ст.96-2 КК України, застосовується й у тому разі, коли особа звільняється від кримінальної відповідальності чи покарання з підстав, передбачених цим Кодексом. Вбачається, що законодавцеві, замість приєднання примусу до заохочення, було б доцільним розширити вимоги до посткримінальної поведінки [6, с. 55].

Однак, поряд з пропозиціями щодо розширення можливостей застосування заохочення, є сенс запропонувати відмовитися від надмірної деталізації положень щодо звільнення від відбування покарання для окремих категорій осіб, зокрема, жінок. Теоретична модель кримінально-правового заохочення дає підстави формувати більш загальні приписи, тим більше, що серед підстав застосування ст.ст. 79, 83 КК України виокремлюється вік дитини, тобто фактор, який взагалі не стосується поведінки жінки. Тому було б доцільним уніфікувати вимоги до жінок, що мають, наприклад, малолітніх дітей (до 14 років).

Чи є сенс зберегти дві статті, адже вони стосуються різних стадій кримінального правосуддя [12, с. 70-72]? На наш погляд, ст.83 КК України могла б бути поглинена ст.81 КК України зі збереженням специфіки умовно- дострокового звільнення від відбування покарання для вагітних жінок та жінок, які мають дітей у віці до14 років.

Висновки

З огляду на викладене, слід зазначити перспективність формування теоретичної моделі кримінально-правового заохочення, яка базується на розумінні заохочення як способу стимулювання позитивної посткримінальної поведінки суб'єкта злочину на трьох стадіях (допенальної, пенальної, постпенальної), що має активізувати раціональні начала в свідомості винної особи. Заходи заохочення являють собою види зменшення кримінально-правових обтяжень в обмін на таку позитивну поведінку. Теоретична модель кримінально-правового заохочення дає можливість запропонувати підходи до визначення напрямів з удосконалення заохочувальних приписів КК України.

Подальші напрями досліджень пов'язані із ретельною розробкою комплексного теоретико-прикладного підходу до кримінально-правового заохочення та з'ясування його ролі у запобіганні злочинам.

Список використаних джерел

1. Юридична енциклопедія: вбт. / НАН України, Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України ; редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) [та ін.]. -- К. : Укр. енцикл., 1998. -- Т.2: Д-Й. -- 744 с.

2. Семенов И. А. Поощрительные нормы в уголовном праве России : дне. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Семенов И. А.; Рос. правовая акад. Минюста РФ. -- М., 2002. -- 160 с.

3. Кокурина О. Ю. Об особенности правовых поощрений / О. Ю. Кокурина II Научный вестник МГТУ ГА. -- 2011. -- № 170. -- С.37-43.

4. Алексеев С. С. Право: азбука -- теория -- философия : Опыт комплексного исследования / Алексеев С. С. -- М.: Статус, 1999. -- 712 с.

5. Орловская Н. А. Уголовно-правовые санкции: проблемы определения, классификации, функционального анализа : монография / Орловская Н. А. -- О.: Юрид. л-ра, 2010. -- 296 с.

6. Сиротюк О. В. До питання про поведінку, яка заохочується у КК України / О. В. Сиротюк II Науковий вісник Ужгородського національного ун-ту: Серія Право. -- 2015. -- Вип. 34. -- Т.З -- С. 52-55.

7. Бурлаков В. Н. Уголовное право и личность преступника / Бурлаков В. Н. -- СПб. : Изд. Дом СПбГУ, Изд-во юрид. ф-та СПбГУ, 2006. -- 240 с.

8. Шакиров X. С. Общий и специальные виды освобождения от уголовной ответственности в связи с деятельным раскаянием : автореф. дис. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / X. С. Шакиров; ГОУ ВПО «Казанский государственный университет имени В.И. Ульянова-Ленина». -- Казань, 2005. -- 23 с.

9. Поройко М. С. Обязывающие и управомочивающие нормы в уголовном праве: автореф. дисс. ... канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 «Уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право» / М. С. Поройко; Казанский гос. ун-т. -- Казань, 2000. -- 21 с.

10. Сиротюк О. В. Принципи кримінально-правового заохочення / О. В. Сиротюк II Право і суспільство. -- 2015. -- №5-2. -- Ч. 2. -- С. 204-209.

11. Орловська Н. А. Стимулювання, прощення, заохочення: кримінально-правова інтерпретація / Н. А. Орловська II Право і суспільство. -- 2015. -- № 3. -- Ч. 3. -- С.168-173.

12. Хряпінський П. В. Щодо гуманізації звільнення від покарання вагітних жінок та жінок, які мають малолітніх дітей / П. В. Хряпінский II Право і суспільство. -- 2008. -- № 6. -- С. 67-74.

Размещено на Allbest.ru