Порядок земельних відносин як об’єкт кримінально-правової охорони

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 343.222:349.4

ПОРЯДОК ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН ЯК ОБ'ЄКТ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ОХОРОНИ

Пєнязькова О.О.

Київськийуніверситет права НАН України, аспірант

Анотація

У статті розглядаються питання характеристики порядку земельних відносин як об'єкту кримінально-правової охорони. Висвітлено розуміння суб'єктного складу земельних відносин, а також їх предмета. Виокремлено та охарактеризовано ознаки земель та земельної ділянки як предмета злочинів. Розглянуто кримінально-правові норми крізь призму охоронних норм у сфері земельних відносин.

Ключові слова: землі, земельна ділянка, ґрунти, земельні відносини, об'єкт кримінально-правової охорони.

земельний кримінальний правовий охорона

Annotation

The article deals with the characteristics of the order of land relations as an object of criminal protection. Deals with the understanding of the subject composition of land relations, as well as their subject. Allocated and described characteristics of land and land as a subject of crime. Considered criminal law through the prism of security standards in the sphere of land relations.

Key words: earth, land, soil, land relations, the object of criminal protection.

Постановка проблеми. Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону [1]. На розвиток цих конституційних положень земельне законодавство України проголошує, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України (ЗК України) або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ст. 116 ЗК України) [2]. Відтак важливого значення набуває дослідження порядку суспільних відносин, який поставлений під охорону кримінального закону України.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У теорії кримінального права питання кримінально-правової охорони земель досліджувалися, зокрема, такими науковцями як О. О. Дудоров, В. М. Захарчук, М. І. Мельник, Р. О. Мовчан, А. І. Пархоменко, О. В. Чепка, Н. В. Черкаська, О. М. Шульга. Однак на сьогодні виникає потреба у комплексному дослідженні порядку суспільних відносин як об'єкта кримінально-правової охорони, оскільки він постійно змінюється та розвивається, зумовлюючи появу нових аспектів, що потребують кримінально-правової охорони. Тому важливого значення набуває самостійне теоретичне дослідження відповідних питань.

Постановка завдання. У цій статті буде проаналізовано особливості порядку суспільних відносин як об'єкта кримінально-правової охорони.

Виклад основних положень. Особливість земельних відносин зумовлює необхідність їх регулювання правовими нормами різних галузей права, центральне місце серед яких належить земельному праву. Втім такі галузі права, як конституційне, цивільне, екологічне, адміністративне, податкове тощо також регулюють земельні відносини, що обумовлено багатоаспектністю та полісемічністю поняття «землі», яке належить до міждисциплінарних спеціалізованих.

Характеристика об'єкта злочинів є однією чи не найбільш дискусійною у теорії кримінального права України. Не заглиблюючись у теоретичну дискусію, відзначимо, що з-поміж різноманітних теорій об'єкта злочину найбільш прийнятною, з нашого погляду, є теорія, яка розглядає об'єкт злочину як охоронюваний кримінальним законом порядок відносин між людьми в суспільстві. Зокрема, на думку О. М. Костенка, сутність усіх злочинів полягає не в тому, що вони посягають на безпеку суспільства, тобто є суспільно небезпечними, а в тому, що вони є проявом сваволі й посягають на встановлений у суспільстві за допомогою законодавства порядок, необхідний для безпеки громадян. Отже, загальним об'єктом будь-якого злочину є не суспільна безпека, а закріплений у законодавстві порядок відносин між людьми, необхідний для забезпечення безпеки кожного з них [3,с. 28].

Згідно з ч. 1 ст. 2 ЗК України земельні відносини визначаються як суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею [2]. У цьому законодавчому визначенні, на жаль, не закріплено такої складової земельних відносин, як відносин з охорони земель (охоронних відносин), що полягають, зокрема, у застосуванні до порушників правових санкцій, визначених законодавством України.

Будь-які правові відносини є суб'єктними, оскільки включають їх учасників. Відповідно до ч. 2 ст. 2 ЗК України суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади [2]. Кожен з цих учасників наділений комплексом прав та обов'язків щодо охорони земель, які й визначають їх правовий статус. Зауважимо, що для порядку земельних відносин як об'єкту кримінально- правової охорони характерною є наявність суб'єктів владних повноважень, які уповноважені від імені держави застосовувати кримінальний закон України, а також фізичні особи, які порушили земельне законодавство та скоїли одне з правопорушень, віднесених до злочинів за КК України. Юридичні особи не можуть виступати суб'єктами злочинів проти порядку земельних відносин як об'єкта кримінально-правової охорони, оскільки вчинення уповноваженою особою будь-якого злочину, що порушує порядок цих відносин, від імені та в інтересах юридичної особи не є підставою застосування щодо юридичної особи заходів кримінально-правового характеру (ст. 96-3 КК України).

Важливим елементом земельних відносин є землі. Як зазначено у ч. 3 ст. 2 ЗК України, об'єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї) [2]. Водночас предметом земельних відносин як об'єкта кримінально- правової охорони слід визнавати землі у межах території України та індивідуально визначені земельні ділянки. Права на земельні ділянки не визнаються самостійним предметом цих відносин, оскільки вони невіддільні від самої земельної ділянки (у кримінально-правовому розумінні), а тому особа, яка вчиняє будь-який з «земельних злочинів» посягає, насамперед, на земельні ділянки, спричиняючи тим самим шкоду й правам на земельні ділянки. Що стосується земельних часток (паїв), то вони не визнаються самостійним предметом земельних відносин (а отже й «земельних злочинів»), оскільки «земельні частки (паї) на місцевості не виділяються. Вони є ідеальними частками земельної ділянки, які перебувають у загальній спільній (частковій) власності. Земельні частки є самостійним об'єктом земельних прав, а право на земельну частку (пай) -- це право її власника вимагати виділення в натурі (на місцевості) конкретної земельної ділянки» [4, с. 59-60] Таким чином, земельні частки (паї) не є самостійним предметом земельних відносин як об'єкта кримінально-правової охорони, а створюють передумову появи земельних ділянок, які є предметом окремих злочинів у КК України.

У «земельних злочинах» їх предметом визнаються: земельна ділянка (ст. 197-1), землі (ст.ст. 239, 254), грунтовий покрив (поверхневий шар) земель (ст. 239-1), землі водного фонду в особливо великому розмірі (поверхневий (грунтовий) шар земель водного фонду в особливо великих розмірах) (ст. 239-2).

На думку Н. С. Гавриш, під поняттям «землі» потрібно розуміти саме природний компонент, не вилучений з довкілля, а органічно в нього вплетений, який взаємодіє з водами, лісами та іншими природними ресурсами [5, с. 4]. Землі -- це категорія земельного права, оскільки вона має основоположний зміст для цієї галузі. Проте земельне законодавство України не визначає зміст цієї категорії. Натомість у ньому визначаються такі поняття, як «земля» та «земельна ділянка». У законодавчому визначенні поняття «земля» законодавець використовує природоресурсний підхід та пов'язує його зміст з природними властивостями відповідного об'єкта. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про охорону земель» передбачено, що земля -- це поверхня суші з грунтами, корисними копалинами та іншими природними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом з нею [6].

Землі -- це природний ресурс, частина земної поверхні. Вони зберігають свій зв'язок з іншими об'єктами довкілля. Так, землі є основою ландшафту, на них розмішується рослинність, водні об'єкти, корисні копалини, інші ресурси та природні елементи (екологічна ознака). Землі розташовані у межах території держави, обмежені її державним кордоном, належать на праві виключної власності Українському народу та перебувають під особливою охороною держави (юридична ознака). Землі є просторовим базисом для розподілу місць розселення та діяльності людей, а також залучені в їх господарську діяльність (економічна ознака).

Визначаючи співвідношення між поняттями «землі» та «земельна ділянка», зауважимо, що це ціле (землі) та частина (земельна ділянка). Винуватий, вчиняючи суспільно небезпечні діяння, передбачені ст.ст. 239, 239-1, 239-2, 254 КК України, насамперед посягає на земельну ділянку, яка є частиною земель. Таким чином, впливаючи на частину -- земельну ділянку, особа спричиняє шкоду загальному -- землям. Власне для того, щоб встановити ознаки перерахованих вище злочинів, слід індивідуалізувати їх предмет, визначити, на що конкретно було спрямоване суспільно небезпечне діяння суб'єкта злочину. Саме індивідуальні ознаки допомагають відрізнити одну земельну ділянку від іншої, ідентифікувати її, а також визначити спричинену шкоду в результаті вчинення цих злочинів. Такими індивідуалізуючими та ідентифікуючими ознаками характеризується саме земельна ділянка, а не землі. Ураховуючи викладене вище, доходимо висновку, що поняття «землі» є складовою об'єкта злочину, а «земельна ділянка» -- це предмет злочинів, що досліджуються в цій праці. Відтак, незважаючи на поширену думку, відповідно до якої об'єкт злочину текстуально у статтях Особливої частини КК України зазвичай не відображається, все ж у ст.ст. 239, 239-1, 239-2, 254 цього Кодексу поняття «землі» власне й характеризує безпосередній об'єкт відповідних злочинів, описує його. Ним, на наш погляд, є порядок суспільних відносин, який забезпечує охорону земель в Україні. Предмет же вказаних вище злочинів -- земельна ділянка, який у диспозиціях ст.ст. 239, 239-1, 239-2, 254 КК України не відображений, однак, безпосередньо впливаючи на який, винуватий спричиняє шкоду об'єкту кримінально-правової охорони. Таким чином, предмет належить до латентних ознак відповідних складів злочинів.

Що стосується земельної ділянки, то відповідно до ч. 1 ст. 79 ЗК України -- це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Таким чином, законодавець пов'язує це поняття з такими істотними ознаками, як: 1) частина земної поверхні; 2) установлені межі; 3) певне місце розташування; 4) визначені щодо неї права [2]. В одній з наших попередній публікації було виокремлено такі індивідуалізуючі та ідентифікуючі ознаки: земельна ділянка -- це частина земної поверхні; має встановлені межі; розташована у певному місці (індивідуалізуючі ознаки); присвоєння кадастрового номеру, наявність прав, обов'язків та обтяжень щодо земельної ділянки (ідентифікуючі ознаки). Окрім того, земельна ділянка характеризується й додатковою ознакою -- її цільовим призначенням [7].

Дискусійним питанням у теорії кримінального права є питання про можливість заволодіння нерухомими речами, у тому числі земельними ділянками та визнання їх предметом таких злочинів, як крадіжка, грабіж та розбій. На нашу думку, заволодіння слід пов'язувати з просторовим переміщенням певної речі. Тому й заволодіння нерухомими речами буде або неможливим, або вкрай ускладненим. Проте у ст. 239-1 КК України передбачено кримінальну відповідальність за незаконне заволодіння грунтовим покривом (поверхневим шаром) земель. У теорії земельного права науковці розрізняють значення таких термінів, як «грунт» і «грунти» (так само, як і поняття «земля» і «землі»). На думку П. Ф. Кулинича, при формулюванні поняття «грунт» як ключового поняття у системі їх правової охорони слід виходити з того, що в земельних правовідносинах грунти як об'єкт виступають у двох формах: як грунтовий покрив та грунтова маса. Проте така особливість, на думку цього науковця, не врахована повністю в Законі України «Про охорону земель». Як вказує П. Ф. Кулинич, «грунти» або «грунтовий покрив» -- це сформований на поверхні земної кори грунтовий шар, що є самостійним природним об'єктом, котрий не вилучений з довкілля, а отже, тісно пов'язаний із водами, лісами, атмосферним повітрям, а також землею, є невід'ємною її частиною. «Ґрунт» або «грунтова маса» відокремлений від земельної основи (земельної ділянки) грунтовий покрив, який можна використати для нанесення на інші ділянки земної поверхні з метою відновлення чи підвищення властивостей цих ділянок як елементів довкілля та засобу аграрного чи лісогосподарського виробництва, об'єктів рекреацій тощо. Необхідність закріплення у законодавстві такого підходу диктується тим, що однією з характерних ознак грунтів є змінність місця знаходження, яка не завжди є бажаною. Тому знятий з поверхні земельної ділянки грунтовий покрив, який потім стає в правових відносинах грунтовою масою, набуває ознак рухомого майна, перебування якого у цивільному обігу допускати не можна [8, с. 82-83]. Тому предметом злочину, передбаченого ст. 239-1 КК України доцільно визнавати грунти земельних ділянок. Відтак законодавець, на нашу думку, у диспозиції ч. 1 ст. 239-1 КК України невдало вказав на таке суспільно небезпечне діяння, як заволодіння, оскільки у розумінні відповідної кримінально-правової заборони грунти земельних ділянок не мають ознак рухомої речі, вони є невіддільними від самих земельних ділянок.

Кримінально-правова охорона порядку земельних відносин здійснюється за двома напрямками. Перший -- це загальний напрямок. У його межах передбачається встановлення кримінальної відповідальності за цілий загальнокримінальні злочини, предметом яких можуть бути земельні ділянки. Наприклад, мова йде про шахрайство (ст. 190 КК України). У цьому випадку майнові відносини у земельній сфер виступають як факультативний об'єкт злочинів. Другий напрямок -- спеціальний. В його межах здійснюється безпосередня кримінально-правова охорона земель. До відповідної групи злочинів слід віднести самовільне зайняття земельної ділянки (ч.ч. 1, 2 ст. 197-1 КК України), забруднення або псування земель (ст. 239 КК України), незаконне заволодіння грунтовим покривом (поверхневим шаром) земель (ст. 239-1 КК України), незаконне заволодіння землями водного фонду в особливо великих розмірах (ст. 239-2 КК України), безгосподарне використання земель (ст. 254 КК України).

Комплексність охорони порядку земельних відносин дозволяє зробити висновок, що за вчинення одного і того ж правопорушення у сфері земельних відносин допускає можливість притягнення правопорушника за вчинення одного порушення до різних видів юридичної відповідальності. Однак слід пам'ятати, що у такому випадку можливим є поєднання публічного та приватного видів юридичної відповідальності (наприклад, за псування земель настання кримінальної та цивільно-правової відповідальності). Що стосується кримінальної та адміністративної відповідальності за порушення земельного законодавства України, то відповідні склади правопорушень належать до суміжних, а тому під час кримінально-правової кваліфікації їх слід відмежовувати [9]. Окрім того, комплексність охорони порядку земельних відносин зумовлює й те, що регулятивні норми завжди будуть взаємодіяти з нормами охоронними. При цьому щодо регулятивного законодавства у сфері земельних відносин кримінально-правові норми відіграють допоміжну функцію, оскільки вона покликані охороняти суспільні відносини у земельній сфері. Згідно зі ст. 162 ЗК України охорона земель -- це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необгрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості грунтів, підвищення продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення [2]. Таким чином, у Розділі VI ЗК України передбачено загальноправовий механізм охорони земель. Однак норми земельного права більшою мірою не мають належного потенціалу для ефективної охорони земель, а тому важливого значення у цьому плані набуває встановлення публічно-правової відповідальності за земельні правопорушення (адміністративної та кримінальної). У КК України не може міститися повний масив норм щодо кримінальної відповідальності за порушення порядку земельних відносин, що вимагає особливого формулювання диспозицій статей КК України. Тому законодавець для описання ознак складів «земельних злочинів» використовує бланкетні диспозиції, які відсилають до регулятивного законодавства. Таким чином, кримінально-правові заборони у сфері земельних відносин детерміновані регулятивним земельним законодавством України. Тому належна охорона земель в Україні можлива комплексного правового механізму, який включає й кримінально-правові норми, які передбачають найбільш суворі санкції у випадку порушення земельного законодавства України.

Висновки

У ході дослідження порядку земельних відносин як об'єкта кримінально-правової охорони зроблено такі основні загальні висновки:

Для порядку земельних відносин як об'єкту кримінально-правової охорони характерною є наявність суб'єкта владних повноважень, які уповноважені від імені держави застосовувати кримінальний закон України, а також фізичні особи, які порушили земельне законодавство та скоїли одне з правопорушень, віднесених до злочинів за КК України. Юридичні особи не можуть виступати суб'єктами порядку земельних відносин як об'єкта кримінально-правової охорони, оскільки вчинення уповноваженою особою будь-якого злочину, що порушує порядок цих відносин, від імені та в інтересах юридичної особи не є підставою застосування щодо юридичної особи заходів кримінально-правового характеру (ст. 96-3 КК України).

Землі як складова безпосереднього об'єкта злочинів, передбачених ст.ст. 197-1, 239, 239-1, 239-2, 254 КК України, характеризуються такими ознаками: екологічна ознака: землі -- це природний ресурс, частина земної поверхні, які зберігають свій зв'язок з іншими об'єктами довкілля; юридична ознака: землі розташовані у межах території держави, обмежені її державним кордоном, належать на праві виключної власності Українському народу та перебувають під особливою охороною держави; економічна ознака: землі є просторовим базисом для розподілу місць розселення та діяльності людей, а також залучені в їх господарську діяльність.

Землі є складовою об'єкта злочину, а «земельна ділянка» -- це предмет злочинів, передбачених ст.ст. 197-1, 239, 239-1, 239-2, 254 КК. Відтак у цих статтях поняття «землі» описує безпосередній об'єкт відповідних злочинів (порядок суспільних відносин, який забезпечує кримінально-правову охорону земель в Україні). Предметом цих злочинів є земельна ділянка, яка у чинних диспозиціях ст.ст. 197-1, 239, 239-1, 239-2, 254 КК текстуально не відображена. Таким чином, предмет належить до латентних ознак відповідних складів злочинів.

Поняття «земельна ділянка» характеризується індивідуалізуючими та ідентифікуючими ознаками. До індивідуалізуючих ознак належать такі: земельна ділянка -- це частина земної поверхні; має встановлені межі; розташована у певному місці). Ідентифікуючими ознаками земельної ділянки є: присвоєння кадастрового номеру, наявність прав, обов'язків та обтяжень щодо земельної ділянки. Окрім того, земельна ділянка характеризується й додатковою ознакою -- її цільовим призначенням.

Правова охорона порядку земельних відносин здійснюється за допомогою різних видів юридичної відповідальності, серед яких найважливіше місце займає кримінальна відповідальність. При цьому кримінально-правові норми належать до охоронних, однак тісно пов'язані з регулятивними нормами у сфері земельних відносин. У свою чергу останні норми детермінують кримінально-правові заборони, які описані у кримінальному законодавстві України за допомогою бланкетних диспозицій.

Список використаних джерел

1. Конституція України [Електронний ресурс] : Закон України від 26 червня 1996 р. № 254к/96-ВР. -- Режим доступу: http://zakon3 .rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

2. Земельний кодекс України [Електронний ресурс] : Закон України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-III. -- Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page

3. Костенко О. М. Роль доктрини в кримінальному праві / О. М. Костенко // Законодавство України: проблеми та перспективи розвитку : міжвузівська наук. студ. конф., ЗО січня-2 лютого 2000 р.: тези доп. -- Косів, 2000. -- Вип. 1,-- С. 26-28.

4. Земельне право України : підручник / за ред. О. О. Погрібного та 1.1. Каракаша. -- Вид. 2-ге, перероб. і допов. -- Київ : Істина, 2009. -- 600 с.

5. Гавриш Н. С. Правова охорона грунтів в Україні : монографія / Н. С. Гавриш. -- Одеса : ОНЮА, 2008. -- 89 с.

6. Про охорону земель [Електронний ресурс] : Закон України від 19 червня 2003 р. № 962-IV. -- Режим доступу: http:// zakon5 .rada.gov .ua/laws/show/962-15

7. Пєнязькова О. О. Землі та земельна ділянка як предмет злочинів / Пєнязькова О. О. // Науковий часопис Національної академії прокуратури України, -- 2017. -- № 1 (13). С. 135-147.

8. Кулинич П. Ф. Правові проблеми охорони грунтів України / П. Ф. Кулинич // Бюлетень Міністерства юстиції України. -- 2009. -- №2. -- С. 79-87.

9. Пєнязькова О. О. Відмежування злочинів та адміністративних правопорушень, що посягають на охорону земель / Пєнязькова О. О. //. Часопис Київського університету права. -- 2013. -- № 4. -- С. 317-320.

Размещено на Allbest.ru