Однією із найважливіших складових економічної безпеки є фінансова безпека. її відсутність унеможливлює вирішення жодного із завдань, що стоять перед державою. Нехтування стану фінансової безпеки може призвести до катастрофічних наслідків, а саме: занепаду галузей, банкрутства підприємств і, зрештою, порушення системи життєзабезпечення держави з подальшою втратою суверенітету.

Формування й практична реалізація дієвого механізму гарантування фінансової безпеки передбачає, перш за все, з'ясування сутності цього поняття, визначення факторів, що впливають на її стан, дослідження взаємопов'язаності окремих складових цієї складної за внутрішньою будовою та ієрархічною декомпозицією структури.

З огляду на різнобічний підхід, визначаємо, що фінансова безпека - це захищеність фінансових інтересів на всіх рівнях грошових відносин; певний рівень незалежності, стабільності й стійкості фінансової системи країни в умовах впливу на неї зовнішніх і внутрішніх факторів дестабілізації, що складають загрозу фінансовій безпеці; здатність фінансової системи держави забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та стале економічне зростання [2].

Помічено, що "тіньові" схеми економічних відносин між банками та суб'єктами господарств були закладені ще за часів перебудови в СРСР. В умовах ринкових перетворень швидка трансформація способів злочинної поведінки у цій сфері вказала на значну затримку темпів наукових розробок протягом першого десятиріччя незалежності України.

Фінансову безпеку банківської системи в цілому та її окремих складових варто розглядати у двох аспектах. По-перше, з погляду фінансових наслідків їхньої діяльності для країни загалом та їхніх клієнтів і контрагентів зокрема. По-друге, з точки зору недопущення та відвернення реальних і потенційних загроз фінансовому стану усієї банківської системи країни, Національного банку України та банківським установам. Загалом, сутність фінансової безпеки банківської системи полягає в забезпеченні найефективнішого використання ресурсного потенціалу, створенні сприятливих умов для реалізації економічних інтересів банківських установ, попередженні внутрішніх і зовнішніх загроз щодо банківської системи, створенні умов її стабільного й ефективного функціонування [2].

Злочинна діяльність у банківській сфері реалізується виконанням певних алгоритмів дій, які хоч і неоднорідні за своєю кримінально-правовою характеристикою, проте мають спільні криміналістичні ознаки. Крім того, ці дії виходять за межі традиційного в криміналістиці поняття "способу вчинення окремого злочину". Один економічний злочин є умовою вчинення іншого, тяжчого злочину. Це характеризується наявністю основних і допоміжних кримінальних правоворушень. Вони відображають логіку поведінки злочинців і є певними етапами в досягненні злочинної мети. Таким чином, уся злочинна діяльність набуває вигляду складних взаємопов'язаних діянь, суттєвість яких адекватно відображає термін "технологія злочинного збагачення", під якою розуміється система передбачених кримінальних законом та пов'язаних із ними посткримінальних діянь, що існують у межах криміналістично значимого відрізку часу, є впорядкованими в декілька стадій та спрямованими на досягнення загальної мети - отримання прибутків від незаконних дій у сфері банківської діяльності.

Відзначається, що технологія злочинного збагачення у банківській сфері поєднує однорідні або різнорідні компоненти в єдину систему злочинної поведінки. Такими компонентами є злочини (основні та допоміжні), предмети злочинного посягання, способи та засоби вчинення злочинів, суб'єкти та мета. Остання є фактором, що утворює систему й відображається в сутності основного злочину. Злочинні технології володіють ознаками структурності, цілісності, інтеграційності та ієрархічності.

Аналізуються погляди на проблему класифікації злочинів, котрі існують в криміналістичній науці. Автор дійшов висновку про недостатність лише кримінально-правової класифікації злочинів, оскільки злочинна діяльність досліджуваної сфери Здебільшого є складною сукупністю різних за своєю природою кримінально караних дій.

Для визначення підстав класифікації та виходячи зі специфіки діяльності банків, на наш погляд, важливого значення набувають види банківських операцій та їхній виконавець (суб'єкт). Як загальний криміналістичний критерій поділу злочинів виступають особливості підготовки, вчинення та приховування слідів злочинних дій. Виділяють основні та допоміжні злочини. До основних належать такі, що безпосередньо спрямовані на незаконне заволодіння коштами та іншими цінностями, використовуючи можливості банківської сфери, а саме: шахрайство з фінансовими ресурсами банку - ст.222 Кримінального кодексу (далі - КК) України; розкрадання коштів, які знаходяться на рахунках банку, шляхом зловживання службовим становищем - ч.2 ст. 191 КК України та ін. (ст. 190, ст.212 КК України). Допоміжні злочини найчастіше виступають формою, способом або необхідною умовою підготовки, вчинення чи приховування основного злочину: створення фіктивної фірми (ст. 205 КК України), службове підроблення, підроблення документів (ст.366, ст.358 КК України). Прикладом способу приховування злочинної діяльності найчастіше виступає легалізація доходів, отриманих злочинним шляхом із використанням банківських операцій (ст. 209 КК України).

Інтегруючи наведені в роботі класифікації, автором було взято за основу систематизацію комплексів економічних злочинів, вчинених із використанням банків за технологіями злочинного збагачення. Ця класифікація обумовлюється такими чинниками: предмет доведення в кримінальній справі визначається декількома пов'язаними між собою злочинами, однаковими джерелами доказової інформації, що складають єдину систему, однаковими слідчими діями, тощо. Криміналістична класифікація за технологіями злочинного збагачення виглядає таким чином:

технологія злочинного збагачення шляхом незаконного отримання та розкрадання кредитних ресурсів банку;

технологія розкрадання безготівкових грошових коштів клієнтів банку з використанням фіктивних поточних документів та електронно-обчислювальної техніки;

технологія злочинного збагачення шляхом створення центрів конвертації та легалізації доходів, отриманих злочинним способом.

Концентруючи величезні суми коштів, природно, що банківська діяльність виступала й виступає сферою для здійснення розкрадань та інших зловживань як із боку банкірів, так і з боку суб'єктів господарювання. Сприяють цьому відповідні обставини, які складаються за тих чи інших умов протягом виникнення та розвитку банківської справи. До обставин учинення комплексу розглянутих економічних злочинів належить певна сукупність умов і факторів зовнішнього та внутрішнього характеру, що складаються до, в момент і після вчинення злочину, а саме:

а) нормативно-правове регулювання сфери банківської діяльності;

б) службове становище працівників, їхні професійні й особисті якості;

в) можливість доступу посадових осіб до грошових коштів та інших фінансових ресурсів, що зосереджені на банківських рахунках;

г) характер, вид та особливості проведення тієї чи іншої фінансової операції, що виконується в банку;

д) особливості документообігу, обліку, звітності та контролю за проведенням операцій у банку.

Технологія злочинного збагачення шляхом незаконного отримання та розкрадання кредитних ресурсів банку. Вона характерна для банківської сфери, оскільки кредитування є однією з розповсюджених і, одночасно, вразливих у кримінологічному відношенні банківських операцій. Основними злочинами під час здійснення позикових операцій банку виступають такі: привласнення кредитних ресурсів банку (ч.2 ст. 191 КК України), шахрайське одержання кредиту (ст. 190 КК України), шахрайство з фінансовими ресурсами (ст.222 КК України). Допоміжними на шляху вчинення основного злочину, як правило, виступають такі дії: створення фіктивного підприємства (ст. 205 КК України), службове підроблення (ст.366 КК України) та інші злочини у сфері службової діяльності (ст.364, ст.365-368 КК України). Як спосіб приховання (маскування) наслідків злочинної діяльності може виступати доведення до банкрутства (ст.219 КК України). Основною метою цієї технології збагачення є заволодіння кредитними коштами банку.

Таким чином, зростає актуальність проблеми забезпечення фінансової безпеки, як однієї з найважливіших складових національної економічної безпеки кожної держави, та проблеми, що долаючи національні кордони, прогресивно глобалізується.

Серед завдань підтримання фінансової безпеки вагоме місце займає необхідність захисту банківського сектору від загроз зовнішнього та внутрішнього характеру. Забезпечення фінансової безпеки банківського сектору має велике значення для соціально-економічного розвитку держави, адже зниження рівня довіри до банків завдає збитків фінансовій безпеці всієї країни. Крім того, в умовах глобалізації фінансова безпека банків стає не лише національною, а й міжнародною проблемою. Для надання допомоги в боротьбі з шахрайством керівники служб безпеки, що представляють найбільші світові банки й банківські групи, об'єднали зусилля під егідою Міжнародної асоціації з питань безпеки банківської справи, завдання якої - сприяти обміну інформації між її членами й надавати взаємну допомогу в запобіганні дій, спрямованих проти банків.

Установлення безпеки як банківської системи в цілому, так і окремих банків зокрема, є складною й багатогранною проблемою. Фінансова безпека банківської системи розглядається в двох аспектах. По-перше, з позиції фінансових наслідків діяльності комерційних банків для економічної безпеки країни в цілому та окремих клієнтів і контрагентів зокрема. По-друге, з позиції недопущення та відвернення наявних і потенційних загроз фінансовому стану банківської системи країни на рівні як центрального банку, так і комерційних банків.

Безпека банківських операцій хоч і пов'язана з безпекою банку як організації та безпекою банківського персоналу, проте має більш технічний аспект і залежить від технології здійснення банківських операцій та розрахунків.

Одним із найважливіших чинників економічної безпеки банку є його інформаційна безпека. Під нею розуміють стан інформаційної системи, за якого забезпечується надійний захист інтересів банку і його клієнтів.

Сутність фінансової складової безпеки банківської діяльності полягає в забезпеченні організаційно-управлінських, режимних, технічних і профілактичних заходів, що гарантують якісний захист прав й інтересів комерційного банку, зростання статутного капіталу, підвищення ліквідності активів, забезпечення зворотно - сті кредитів, зберігання фінансових і матеріальних цінностей.

Фінансова безпека комерційного банку - це сукупність умов, за яких потенційно небезпечні для фінансового стану комерційного банку дії чи обставини, попереджені чи зведені до такого рівня, за якого вони не здатні завдати шкоди встановленому порядку функціонування банку, збереженню й відтворенню його майна та інфраструктури і перешкодити досягненням банком статутних цілей; стан захищеності фінансових інтересів комерційного банку, його фінансової стійкості, а також середовища, в якому він функціонує [3].

Фінансова безпека комерційного банку обумовлена рівнем підтримання ліквідності, впровадженням фінансових інновацій, охороною інформації, збереженням активів, забезпечення прибутковості. Наявність у певний період пікових виплат із державних боргових зобов'язань може негативно позначитися на фінансовій безпеці банківської системи, якщо на цей випадок комерційні банки не сформують необхідні резерви [3].

Головним завданням грошово-кредитної політики НБУ є забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні. Антиінфляційна спрямованість грошово-кредитної політики - це підтримування такої динаміки монетарних агрегатів, яка задовольняє попит на гроші і не створює загрози для значної зміни цін [4].

Для встановлення безпеки цієї сфери мають виконуватися такі умови: обсяг обігових коштів підприємств усіх форм власності знаходиться на рівні, який забезпечує їхнє нормальне функціонування; немає бартеру в розрахунках між підприємствами і їхньої заборгованості бюджету; рівень кредиторської та дебіторської заборгованості не перевищує встановлені нормативи; стабільно зростають обсяги безготівкових розрахунків як в народному господарстві, так і при сплаті населенням за товари та послуги; поступово зменшується обсяг тіньової економіки; не перевищується емісія встановлених нормативів; рівень доларизації грошового обігу не перебільшує 10% грошової маси в національній валюті; повертаються вітчизняні валютні кошти з-за кордону; стабілізуються ціни; витримується баланс грошових доходів та витрат населення; немає заборгованості із заробітної плати, пенсій, інших соціальних виплат; обсяги наданих економіці кредитів забезпечують фінансування обігових коштів підприємств у розмірах, необхідних для їх нормального функціонування.

Основними загрозами для безпеки грошово-кредитного сектору є зависокі відсоткові ставки з кредитів або надто швидке їх зростання; випереджальне зростання попиту на фінансові ресурси порівняно зі зростанням пропозиції - перевищення кредитних вкладень над депозитами; відсутність дієвої системи банківської безпеки; нерозвиненість банківської системи та відсутність страхування кредитів та депозитів; зростання обсягів та поширення поза банківського обігу готівки; низький рівень капіталізації банківської системи; недосконала кредитна політика комерційних банків, яка виражається в надмірному ризику; недостатнє законодавче регулювання банківської діяльності.

Стан безпеки цього сектору характеризується такими показниками, як розмір обігових коштів підприємств та організацій; рівень і темп інфляції, співвідношення між темпами інфляції та економічне зростанням; розмір грошової маси, співвідношення готівки і грошової бази; рівень монетизації економіки; швидкість обігу грошових агрегатів, грошового мультиплікатора, ставки рефінансування; співвідношення між темпами зростання грошової маси та споживчих цін; обсяг дебіторської заборгованості в цілому та у відсотках до внутрішнього валового продукту, обсяг кредиторської заборгованості; рух грошової маси та її структури [5].

Однією зі складових фінансової безпеки держави є валютна сфера. Це поняття доволі складне й багатогранне, адже означає сукупність критеріїв та показників, що характеризують стан валютного ринку, захищеність його суб'єктів на всіх рівнях фінансових відносин, наявність необхідних грошових і золотовалютних резервів, стан валютних потоків тощо. Більшість авторів трактують валютну безпеку як ступінь забезпеченості держави валютними коштами, достатніми для дотримання позитивного сальдо платіжного балансу, виконання міжнародних зобов'язань, накопичення необхідного обсягу міжнародних резервів, підтримання стабільності національної грошової одиниці [6].

Згідно з "Методикою розрахунку рівня економічної безпеки України", затвердженою Міністерством економіки України, валютна безпека - це стан курсоутворення, який створює оптимальні умови для поступального розвитку вітчизняного експортування, безперешкодного припливу в країну іноземних інвестицій, інтеграції України до світової економічної системи, а також максимального захисту від потрясінь на міжнародних валютних ринках [7].

Висновки

1. Барановський О.І. Фінансова безпека в Україні (методологія оцінки та механізми забезпечення). Київ. нац. торг. екон. ун-т, 2004, 759 с.

2. Миронов В.В., Петько В.М. Фінансова безпека як складова економічної безпеки України. URL: http://oldconf. neasmo.org.ua/ node/1256 (дата звернення 12.01.2018).

3. Валютна складова фінансової безпеки України. URL: http://naub. oa.edu.ua/2015/%D0%B2%D0%B0%D0%BB%D1%8E%D1 %82%D0%BD%D0%B0%D1%81%D0%BA%D0%BB%D0%B0% D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%84%D1%96%D0%BD %D0%B0%D0%BD%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D1%9 7%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BF%D0%B5%D0%BA%D0 %В8/ (дата звернення 13.01.2018).

4. Барановський О.І. Банківська безпека - творчі дискусії з проблем суспільного розвитку: монографія. Київ: НІСД, 2004.

5. Сухоруков А.І. Проблеми фінансової безпеки України: (Передмова акад. НАН С.І. Пирожкова): [монографія]. Київ: НІПНБ, 2004, 140 с.

6. б. Ляшенко О.М., Плеская Б.В., Бантуш В.К. Економічна безпека та національна конкурентоспроможність в умовах глобалізації. Культура народов Причерноморья. 2009. № 161. С.113-118.

7. Наказ Міністерства економіки України "Про методику розрахунку рівня економічної безпеки України" від 02.03.2007 № 60. URL: http://zakon. nau.ua/doc/7uidM022.425L0 (дата звернення: 14.01.2018).

Размещено на Allbest.ru