Життєвий цикл закону як правова категорія

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЖИТТЄВИЙ ЦИКЛ ЗАКОНУ ЯК ПРАВОВА КАТЕГОРІЯ

Копитков В.Е.

Постановка проблеми. Традиційно в юридичній науці закон розглядається крізь призму юридично-формального буття, виключно в юридичній площині, в розриві від суспільства і соціальної дійсності. Доктринальна легістика, яка протягом останніх років домінує у юриспруденції в питаннях вивчення закону, досліджує тільки юридичну складову закону, практично не беручи до уваги його соціальну природу і пов'язану з цим його багатогранність. Закон розглядається лише як документ владного характеру. При такому односторонньому та вузькому підході закон, по-суті, втрачає свою «живу» соціальну основу, стає практично об'єктом дослідження науки документознавства, а не юриспруденції.

На такий стан справ звертали увагу мислителі, представники різних сфер знання, для яких розуміння закону ґрунтувалося на свого роду антропологічному його прочитанні.

«Закони були часом в космічному сенсі, <...> вмирали і оживали, оберталися навколо, несли чадородіє і смерть, розквіт і загибель держав» [1, с. 161]. Так описує закон філолог та культоролог Ольга Фрейденберг, яка народилася в Одесі. А ось як глибинно вдивляється у природу закону видатний румунський філософ, релігієзнавець Мірча Еліаде. «Закон не створювався, він відкривався і прочитувався в самих речах і зв'язках. Магічні кола закону здійснювали таку соціальну, політичну, майнову диференціацію, з якої народжувалися касти, стани, сфери влади і власність, окреслені ними зони набували власних якостей, ознак та статусів. Закон ставав тією первинною силою, що породжувала саму державність. Для архаїчної людини не було сумніву в тому, що право є первинним стосовно державності: якщо говорити про закон, тоді поняття закону слід шукати в концепції гомологічності, космічних уподібнень, універсальної магії» [2, с. 99]. Ці інтенції закону не є суто юридичними, вони виходять за рамки нормативної догматики, проте, очевидно, надихають у закон «живу» енергію, силу. Нині можна говорити про те, що юриспруденція все більше потребує знань міждисциплінарного характеру, вона має трансформуватися, синергувати з підходами різних суспільних наук. Тож це вимагає подальшої соціалізації вітчизняної юриспруденції.

Заради справедливості варто зауважити, що такий підхід мав своїх прибічників і серед правників. Так, австрійський вчений-правознавець, один з основоположників соціології права та «школи вільного права» Євген Ерліх у монографії «Основи соціології права» підкреслював: «Центр тяжіння розвитку права в наш час, як і в усі інші часи, знаходиться не в законодавстві, не в юриспруденції або судочинстві, а в самому суспільстві» [3, с. 52]. Це ж саме можна казати і про закон. «Живий» закон має народжуватися у лавах соціуму, адаптуватися в ньому та працювати на його благо до тих пір, доки у ньому є потреба. Тобто саме суспільство формує запит на закон, а юриспруденція всіма своїми засобами створює норму, яка задовольняє цю потребу. Цитовані міркування особливо актуальні у наш час, бо нині суспільство розвивається надзвичайно швидкими темпами, і, на жаль, законодавство катастрофічно не встигає за ним. Інститути законотворчості, механізми прийняття законів застаріли. Закон зберігає жор- стко-формалізовану конструкцію, в яку вкрай складно внести зміни, і тому різко знижує свою соціальну ефективність. Догматичний підхід до закону не дає йому розвиватися. Тому треба впроваджувати нові правові категорії, що змінять сам концепт закону, зроблять його гнучким та динамічним.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематикою вивчення закону ще з радянських часів займається видатний російський вчений-правовед Ю. Тихомиров. Багато його праць спрямовані саме на дослідження теорії закону, його соціальної природи, нормативного регулювання [4, с. 6]. Інший, не менш відомий правознавець І.А. Ісаєв, вивчаючи метафізику закону, виходить за рамки позитивної парадигми бачення права та знаходить у законі щось ірраціональне і божественне [5, с. 392]. Нерозривний зв'язок суспільства і закону простежується в «інтуїтимному праві» Л. Петражицького та «живому праві» Є. Ерліха. Великий прорив в «оживленні» права зробили представники соціологічної школи права та соціологічної юриспруденції, такі як Г. Кантрович, Ф. Жені, Ж. Карбоньє, Р. Паунд, С. Муромцев. Також основою цього дослідження послужили праці: Ж-Л Бержеля, С.Алексєєва, А. Васильєва, Г. Мальцева та інших. Усі ці дослідження є передумовою появи нового наукового погляду на закон. Закон, що має своє соціальне життя, свій «життєвий цикл».

Метою статті є спроба виробити визначення правової категорії «життєвий цикл закону», пошуку її місця у системі правових категорій. Дати обґрунтування її значущості як юридичного феномена не тільки теоретичної, але й прикладної і практичної юриспруденції.

Виклад основного матеріалу. Еволюція суспільних відносин, різноманітність життя потребує від юриспруденції постійного вдосконалення свого категоріального апарату. На жаль, нині мало правових категорій, щоб характеризували внутрішню динаміку правових форм. Розкривали сутність правового явища, як постійно змінного. Вивчення генезису закону дає нам уявлення про його соціальну природу та значущість як правового інструмента суспільної регуляції. Але сама по собі правова категорія «закон» не може відображати всієї внутрішньої динаміки закону, його соціальну, фактичну життєздатність. На цю роль могла б претендувати категорія «дія закону», проте вона лише відображає форму прояви закону і не завжди його соціальну дієвість. Як писав уже згадуваний вище австрійський вчений Є. Ерліх: « Живим правом» є лише те, що входить в життя, стає «живою» нормою, все інше лише голе вчення, норма рішення, догма або теорія. Те право, що викристалізовується в суспільному житті, є справжнім правовим регулятором суспільних відносин» [3, с. 85]. Природа правової категорії «дія закону» є більш нормативною, що надає закону юридичну силу, но не завжди практичну. Головне, щоб закон юридично (формально) діяв, а буде він життєздатним чи ні, це вже другорядне питання. Тому постає логічне питання формування такої правової категорії, яка чітко відображала б у собі динамізм та життєздатність закону, його юридичне та соціальне буття. І на нашу думку, цією категорією є «життєвий цикл закону».

Але, по-перше, треба визначитися з самим поняттям «життєвий цикл». Це дуже поширений термін і використовується він у різних сферах життя та знань. Наприклад, дисципліна «Програмна інженерія» використовує поняття «життєвого циклу об'єктів технології». Життєвий цикл (ЖЦ) фіксує найбільш істотні, характерні для певного об'єкта стани, визначає їх основні характеристики та значення в таких станах, а також ідентифікує процеси між двома послідовними станами. Метою введення цього поняття є об'єднання різних технологій, пов'язаних із процесом існування об'єкта в єдину метатехнологію, в якій визначені закони перетворення рольових функцій, компонентів локальних технологій [6, с. 7-8]. Маркетологи використовують термін «життєвий цикл товару». Життєвий цикл товару - концепція, що характеризує розвиток обсягів збуту і прибуток від реалізації товару, пропонує заходи зі стратегії і тактики маркетингу з моменту надходження товару на ринок аж до його усунення з ринку. Уперше опублікована американським економістом Т. Левітом у 1965 р. концепція життєвого циклу товару - це, безперечно, лише теоретична модель життя товару в період його перебування на ринку. Проте ця модель широко використовується в маркетинговій практиці як така, що відповідає практичному досвіду, дає змогу описати, проаналізувати ринкове життя не тільки товарів, а й політичних партій, громадських діячів, ідей, послуг, тощо [7, с. 71-72]. І таких прикладів можна навести ще багато, але найголовніше, що поняття «життєвий цикл» характеризує динамічні, функціональні, практичні властивості об'єкта.

Категорія «життєвий цикл закону», що нами пропонується, -дуже складна і багатогранна. Для розуміння її внутрішньої природи ми маємо її розкрити та конкретизувати через визначення таких понять, як «життєздатність закону» і «динамізм закону». Поняття «життєздатність закону» вказує на спроможність закону відображати сучасний стан суспільних відносин та бути ефективним правовим регулятором. А забезпечується це завдяки такому механізму, як соціальна адаптація закону. Тобто існування достатніх суб'єктивних та об'єктивних умов для втілення закону у життя і його подальшого функціонування.

Перш за все, адаптація закону проходить у свідомості громадян на емоційному та психічному рівнях. Цим питанням займався видатний російський та польський правознавець, соціолог, філософ Л. Петражицький. Його концептуальне розроблення «інтуїтивного права» являє солідну аргументацію з приводу того, що інтеграція владних приписів у правову реальність залежить від трансформації зовнішніх правил поведінки в мотиваційну сферу особистості, у внутрішню потребу всіх учасників правового життя. Свідоме чи несвідоме ігнорування законодавцем механізму адаптації правових приписів, штучне нав'язування зовнішнього примусу у вигляді закону, який не одержав моральної санкції свідомості, створює лише видимість порядку, нівелюючи такі його субстанціональні властивості, як ефективність, дієвість, стабільність [8, с. 43]. Зовнішніми факторами адаптації закону у суспільстві можуть виступати:

- сприятливий політичний режим у країні;

- економічний базис;

- розвинені громадянські інституції та інші.

Закон, що не проходить «соціальної адаптації» є фіктивним. А тому парними категоріями, що виключають одна одну, можна вважати категорії «життєздатність закону» та «фіктивність закону». «Фіктивність закону» вказує тільки на формальне буття закону і не зважає на його практичне застосування, а «життєздатність закону» навпаки визначає закон як соціально дієвий. Взагалі «фіктивність закону» це «гріх» формалізму, його прогалина.

Другим важливим компонентом понятійного ряду категорії «життєвий цикл закону», що вказує на рухливість та послідовність у розвитку закону, є «динамізм закону». Наприклад, у документознавстві для характеризування існування управлінських документів у динаміці використовується поняття «життєвий цикл документа» [9, с. 48]. Треба розуміти, що закон постійно перебуває у динаміці, це його нормальний, типовий стан. Бо умови, в яких він функціонує, теж змінюються, і йому, щоб бути і надалі дієвим треба завжди пристосовуватися до нових реалій. Це дуже наглядно видно на тенденції скорочення строків дії закону, причинністю того є прискорення темпів життя, обміну інформацією, технічного прогресу [10, с. 224]. Динамізм - це сучасний виклик закону, який «закам'янів» у нормативізмі.

Для більшого розуміння категорії «життєвий цикл закону» ми маємо порівняти її з іншими юридичними категоріями, близькими за своєю природою. Дуже схожа за філософським та онтологічним змістом на категорію «життєвий цикл закону» категорія «буття норми права» [11, с. 590]. Вони майже як категорії-близнюки. Тільки категорія «буття норми права» відображає загальне існування правової норми, у філософському її розумінні, а «життєвий цикл закону» визначає буття закону (правової норми) у його функціональному та практичному сенсі. В цьому і полягає між ними різниця. Також їх можна порівняти як частка та ціле, категорія «життєвий цикл закону» входить до об'єму категорії «буття правової норми».

Ще однією близькою категорією, що також вказує на фактичну дієвість закону, є правова категорія «переживання закону» [12, с. 316]. «Переживання закону» - це дуже цікавий феномен, що відображає дію закону, що вже втратив свою юридичну силу, але все-таки продовжує регулювати суспільні відносини. Зокрема, це буває у разі тривалих правовідносин [13, с. 312]. Зміст та об'єм категорії «життєвий цикл закону» поглинає категорію «переживання закону». Категорія «життєвий цикл закону» відображає функціонування закону з моменту його соціальної адаптації (набування юридичної і фактичної сили) до моменту втратою закону своєї практичної значущості.

Предметна сутність категорії «життєвий цикл закону» розкривається у порівнянні її з категорією «механізм реалізації закону» [14, с. 378]. Ці категорії є такими, що співвідносяться. Категорія «життєвий цикл закону» відображає функціонування закону, а категорія «механізм реалізації закону» визначає всі наявні правові інструменти для цього функціонування. Тобто, вони сходяться у кінцевій меті своєї предметності. Проте предметність у них різна.

Правова категорія «життєвий цикл закону» за своєю природою є гнучкою та відкритою категорією. Це проявляється у її здібності адаптуватися до будь-яких змін [10, с. 366-367]. Юридична категорія «життєвий цикл закону» вказує на нерозривний зв'язок внутрішніх властивостей закону із соціальними умовами, в яких він перебуває.

«Життєвий цикл закону» - це ідеальна модель, правова категорія, що відображає у собі всебічне буття закону (нормативне та фактичне), його динаміку та життєздатність. Вказує на внутрішні властивості закону, його системні зв'язки з іншими юридичними категоріями. Категорія «життєвий цикл закону» має свою предметну функціональну сутність, що відображається у її об'ємі та змісті.

Давши визначення поняттям, що конкретизують та розкривають зміст правової категорії «життєвий цикл закону», порівнявши її з іншими юридичними категоріями, зробивши спробу дати визначення цій категорії, саме час визначитися і з її місцем в системі правових категорій. Правова категорія «життєвий цикл закону», як ми вже говорили, за своєю предметністю є функціональною категорією. Вона відображає життєздатність та динаміку закону, що є механізмом його практичного застосування. Якщо ми подивимося на весь той обсяг властивостей, ознак закону, що відображає у собі категорія «життєвий цикл закону» то ми можемо її віднести до функціонального понятійного ряду правової категорії «механізм правового регулювання» [15, с. 210]. Саме цю, на нашу думку, правову абстракцію розгортає категорія «життєвий цикл закону». Вона розширює наше уявлення про механізм законодавчого регулювання, що є компонентом механізму правового регулювання. Вказує на його формальні прогалини (фіктивність закону), недосконалість. Правова категорія «життєвий цикл закону», хоча і є теоретичною моделлю, але має і велике прикладне значення. Вона наділяє закон такими функціональними властивостями, як динамічність, гнучкість, життєздатність. А це робить його ще більш ефективним інструментом соціальної регуляції.

«Життєвий цикл закону» це не просто правова категорія, теоретична конструкція, в якій відображається динаміка та життєздатність закону. Це важливий правовий феномен, що дає нам зовсім нове уявлення про закон. Закон, що має не тільки юридичну силу, но і «живу» соціальну енергію. Вона розкриває його всебічне буття та двояку природу. Якщо можна сказати, його «фізіологію». Важливість категорії «життєвий цикл закону» у теоретичному плані полягає у подальшому поглибленому дослідженні правової абстракції «механізму правового регулювання», а її практична значущість-у вдосконаленні механізму законодавчого регулювання.

життєвий цикл закон соціальний

Література

1. Фрейденберг О.М. Утопия. Вопросы философии. 1990. № 5. С. 141-167

2. Элиаде М. Азиатская алхимия. Избранные сочинения. М.: Янус-К, 1998. 605 с.

3. Цит. по: Марчук В.П. «Свободное право» в буржуазной юриспруденции. Критика концепций Е. Эрлиха. К.: Вища шк., 1977. 167 с.

4. Тихомиров Ю.А. Теория закона. М.: Наука, 1982. 257 с.

5. Исаев И.А. Топос и номос: пространства правопорядков. М.: НОРМА, 2007. 416 с.

6. Томашевський О.М., Цегелик Г.Г., Вітер М.Б., ДудукВ.І. Інформаційні технології та моделювання бізнес-процесів. Навч. посіб. К.: «Видавництво «Центр учбової літератури», 2012. 296 с.

7. Павленко А.Ф., Войчак А.В. Маркетинг: Підручник. К.: КНЕУ, 2003. 246 с.

8. Овчинникова Н.А. Эмоциональная теория права Л.И. Петра- жицкого. Общество и право, 2014. № 1 (47). С. 40-44.

9. Бобылева М.П. Управленческий документооборот: от бумажного к электронному / Вопросы теории и практики. М.: Термика, 2016. 440 с.

10. Бержель Ж-Л. Общая теория права / Под общ. ред. В.И. Даниленко. Пер. с фр. Издательский домМОТАВЕШ, 2000. 576 с.

11. Мальцев Г.В. Социальные основания права. М.: Норма ИНФ- РА-М, 2011. 800 с.

12. Алексеев С.С., Архипов С.И. и др. Теория государств и права: учебник для вузов. М.: Норма, 2005. 496 с.

13. Теория государства и права: учебник для бакалавров / Под ред. Корельского В. М., Перевалова В. Д. 2-е изд., изм. и доп. 2002. 616 с.

14. Тихомиров Ю.А. Административное право и процесс: полный курс, 2001. 652 с.

15. Васильев А.М. Правовые категории: Методологические аспекты разработки систем категорий теории права. М.: Юридическая литература, 1976. 264 с.

Размещено на Allbest.ru