До питання класифікації способів альтернативного вирішення спору

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДО ПИТАННЯ КЛАСИФІКАЦІЇ СПОСОБІВ АЛЬТЕРНАТИВНОГО ВИРІШЕННЯ СПОРУ

Немченко С.С.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими та практичними завданнями. Світовій практиці відомі досить велика кількість способів альтернативного вирішення спору (далі - ABC), серед яких можна назвати такі процедури: експертний висновок (expert determination); переговори, переговори за участі посередника (facilitated negotiation or facilitation); примирення (conciliation); посередництво (mediation); посередництво-арбітраж (med-arb); незалежне вирішення (adjudication); міні-процес (mini-trial); встановлення фактичних обставин справи (fact finding); комісії з вирішення спорів (dispute review boards); приватний суд (private judging); попередня незалежна оцінка (early neutral evaluation); «суд із багатьма дверима» (multi-door courthouse); досудова нарада з вирішення спору (settlement conference); спрощений суд присяжних (summary juri trial); collaborative law (термін не має власного перекладу українською мовою, визначається в правових системах США, Голландії та деяких інших країнах світу як процедура спільного напрацювання умов врегулювання спору під час розірвання шлюбу та похідних правовідносин (аліментних, утримання, місця проживання дітей, тощо)).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Окремі питання, пов'язані з пропозицією доктринальної класифікації ABC розглядаються у працях О.А. Брижинського, Д.Л. Дави- денка, І.Ю. Захарящевої, Ю.С. Коляснікової, В.І. Коротенка, А.Н. Кузбагарова, М.Є. Мєднікової, О.І. Носиревої, Г.В. Севастьянова, А.І. Херцонцева, тощо.

Проте аналіз юридичної літератури показує, що питання систематизації та класифікації способів альтернативного вирішення спорів залишається не достатньо вивченим.

Мета статті - дослідити систему альтернативних способів вирішення спорів та проведення їхньої класифікації за різними критеріями.

Для досягнення зазначеної мети було поставлено такі завдання:

- проаналізувати поняття «класифікація» та надати визначення класифікації альтернативних способів вирішення спорів;

- розкрити традиційну класифікацію альтернативних способів вирішення спорів;

- здійснити характеристику окремих альтернативних способів;

- визначити класифікації альтернативних способів вирішення спорів, розглянувши міжнародний та вітчизняний досвід;

- проаналізувати процес вибору недержавного методу для вирішення спору.

Виклад основного матеріалу дослідження. Світовий досвід показує, що не існує вичерпного переліку альтернативних способів вирішення спорів, оскільки відсутня єдина позиція щодо вирішення спору саме альтернативним способом. Застосування недержавних методів вирішення господарських спорів та їх поділ за певними критеріями залежить від держави, де вони використовуються, її правової культури, законодавства, устрою судової системи, довіри громадян до державної влади, ступеня розвитку економічних відносин тощо. Метою класифікації альтернативних способів вирішення спорів є їхня систематизація й отримання нових знань у цій сфері.

Варто зазначити, що світова практика напрацювала значну кількість знань, проте ми виділили найбільш поширені, серед яких можна назвати такі процедури: експертний висновок (expert determination); переговори, переговори за участі посередника (facilitated negotiation or facilitation); примирення (conciliation); посередництво (mediation); посередництво-арбітраж (med-arb); незалежне вирішення (adjudication); міні-процес (mini-trial); встановлення фактичних обставин справи (fact finding); комісії з вирішення спорів (dispute review boards); приватний суд (private judging); попередня незалежна оцінка (early neutral evaluation); «суд із багатьма дверима» (multi-door courthouse); досудова нарада з вирішення спору (settlement conference); спрощений суд присяжних (summary juri trial); collaborative law (термін не має власного перекладу українською мовою, визначається в правових системах США, Голландії та деяких інших країнах світу як процедура спільного напрацювання умов врегулювання спору під час розірвання шлюбу та похідних правовідносин (аліментних, утримання, місця проживання дітей, тощо)).

Така кількість видів ABC надає можливість науковцям класифікувати їх за різними ознакам. Наприклад, А.І. Херсонцев, аналізуючи дані Європейської комісії з питань альтернативного вирішення спорів, надає класифікацію, що ґрунтується на ознаках функцій третьої сторони в процесі врегулювання конфлікту. Як наслідок, автор поділив усі альтернативні способи на дві групи. До першої групи він зарахував такі види способів:

- третя особа залучається до погодження та подальшого прийняття рішення, обов'язкового для учасників спору;

- третя особа дає рекомендації, з якими вони погоджуються або не погоджуються [1, с. 119].

Використовуючи спосіб ABC другої групи, незалежний учасник формально не напрацьовує позицію за можливими варіантами вирішення спору, але допомагає сторонам дійти до взаємовигідної угоди.

Ця класифікація об'єднує всі способи ABC, в яких бере участь третя незалежна особа, але не містить один із найважливіших способів ABC - переговори, у зв'язку з чим видається неповною.

Враховуючи те, що в закордонних країнах альтернативні способи вирішення спорів розвиваються не лише в сфері приватного регулювання, а й у межах судових процедур (так звані досудові спори) практика виділяє приватні й публічні види альтернативних процедур. Зазначену позицію підтримує О.Е. Носирева, котра до приватних видів альтернативних процедур зараховує способи, що застосовуються винятково на підставі добровільного волевиявлення сторін, а саме: переговори, посередництво, арбітраж, міні-суд тощо. Умовно-публічними дослідниця називає такі альтернативні способи, що використовуються винятково судовою системою, наприклад, досудова нарада, досудовий арбітраж, спрощений суд присяжних тощо [3, с. 39-41].

Класифікувати способи ABC, можна й за іншими ознаками. Польський професор А. Кубась у праці «Альтернативні способи вирішення спору в Польщі» пропонує таку класифікацію:

1) залежно від порядку застосування способів ABC:

- позаюрисдикційний (будь-який зі способів ABC);

- доюрисдикційний (встановлюється законом чи угодою сторін та ґрунтується на методі врегулювання правового конфлікту (переговори, примирення, посередництво));

- юрисдикційний (встановлюється законом, базується на врегулюванні правового конфлікту методом посередництва).

На нашу думку, ця класифікація не може бути коректною, так як відображає використання різних форм одного й того ж способу ABC, підтвердженням чого є пропозиція автора зарахувати метод посередництва до всіх груп.

2) залежно від методу, який використовується для досягнення результатів:

- змагальні (третейський розгляд, міжнародний комерційний арбітраж);

- консенсуальні (переговори, омбудсмен);

- рекомендаційні (спрощений суд присяжних, незалежна експертиза із встановлення фактичних обставин справи);

- змішані (посередництво-арбітраж, вирішення колективних трудових спорів)

Аналізуючи цей класифікаційний підхід, варто зазначити, що автор залежно від методу для досягнення результатів ABC виділяє такі способи: обов'язкове рішення; угода сторін спору про врегулювання розбіжностей; рекомендаційний документ (наприклад, експертний висновок). Вищерозглянутий матеріал дозволяє визначити, метод - це сукупність прийомів, за допомогою яких досягається необхідний результат. Отже, автор формально виходив із сукупності прийомів, в результаті застосування яких, спір завершується або винесенням обов'язкового для сторін рішення, або угодою сторін, або рекомендаційним документом. Проте розглядаючи способи ABC, зараховані автором до певної групи, вбачаємо, що змагальний характер процедури не виключає рекомендаційний характер документу, який є результатом його застосування. Виходячи з цього, на нашу думку, потрібно виключити з цієї класифікації рекомендаційні способи.

3) залежно від обов'язковості застосування способів ABC:

- обов'язкові, що ґрунтуються на законі чи міжнародному договорі (застосування ABC у досудовому та судовому порядку);

- добровільні, що ґрунтуються на угоді сторін (третейський розгляд, посередництво) [4, с. 9-14].

Усі вищезазначені види класифікацій мають право на існування, але не є бездоганними, адже, наприклад, неможливо зарахувати той чи інший спосіб ABC лише до однієї визначеної групи.

Висновки

Враховуючи вищезазначене, слід констатувати, що система ABC використовує все найкраще, створене людством для подолання різноманітних спорів, конфліктів, які призводять до довготривалої та беззмістовної конфронтації, втрати репутації, непередбачуваних наслідків, ресурсних втрат, котрі можна використати більш ефективно. У більшості випадків альтернативні способи вирішення спору мають значні переваги перед судовим процесом, оскільки економлять час та кошти, зберігають гарні стосунки та сприяють швидкому вирішенню спору.

На нашу думку, з метою поширення альтернативних способів вирішення спорів в Україні, необхідно інформувати громадськість про переваги альтернативних способів захисту прав, порівняно із механізмом звернення до суду, а також бажано використовувати його як винятковий спосіб врегулювання юридичного спору.

У цій статті було розглянуто класифікації альтернативних способів вирішення спору, які існують, та здійснено їхню характеристику, що дозволило визначити притаманні ним риси. Класифікація альтернативних способів вирішення спорів за різними критеріями дозволяє отримати цілісне уявлення про позасудове вирішення спорів як єдиний елемент правової системи, дослідити специфіку кожного окремого способу, забезпечити їхню диференційовану регламентацію. Поділ альтернативних способів дозволяє розкрити внутрішню логіку, специфіку, закономірності розвитку та спрогнозувати їхні подальші зміни. Класифікація альтернативних способів вирішення спорів допоможе здійснити вибір найефективнішого методу для вирішення спору, що забезпечить досягнення необхідної мети, прийнятної для всіх суб'єктів.

альтернативний вирішення спір недержавний

Література

1. Херсонцев А.И. Альтернативное разрешение споров: проблемы правового регулирования и европейский опыт. Российский юридический журнал. 2013. № 3. С. 119-34.

2. Бенова В.И. Классификация способов альтернативного разрешения споров. Пробелы в российском законодательстве. 2013. № 5. С. 128-129.

3. Носырева Е.И. Альтернативное разрешение споров в США: учеб, пособие. Москва: Издательский дом «Свет», 2015. 145 с.

4. Kubas Andrzej. Alternative Dispute Resolution.WARSAWA PL, 2017. 69 p.

5. Arnold T. Why ADR?. Alternative Dispute Resolution: How to Use it to Your Advantage. CalifomiaUSA: ALI-ABA. 2016. 100 p.

6. Goldberg S., Sander F., Rogers N. Dispute Resolution: Negotiation, Mediation and Other Processes. Little, Brown and Company, 2005, P. 33-44.

Размещено на Allbest.ru