Державне управління торгівлею продукцією мисливства під час першої світової війни

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНЕ УПРАВЛІННЯ ТОРГІВЛЕЮ ПРОДУКЦІЄЮ МИСЛИВСТВА ПІД ЧАС ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Олег Проців

Анотація

У статті висвітлено особливості державного регулювання торгівлі продукцією мисливства у Галичині під час Першої світової війни, його соціально-економічний і гуманітарний аспекти. Проаналізовано законодавче забезпечення організації торгівлі дичиною та практику його правозастосування органами державної влади та місцевого самоврядування. Зосереджено увагу на впливі влади на порушників тогочасного законодавства з метою його повного виконання.

Ключові слова: мисливство, війна, товариство мисливців, Австро-Угорська імперія.

Ключевые слова: охота, война, общество охотников, Австро-Венгерская империя.

Keywords: state regulation, trade, taxation, hunting, game, Austro-Hungarian Empire.

Постановка проблеми. Суспільні конфлікти, що переростають у міждержавні воєнні дії, вносять певні корективи у діяльність органів державної влади, визначають особливості державного регулювання соціально-економічних, гуманітарних та політичних суспільних відносин.

Проблематика статті знайшла своє відображення в періодичній пресі Австро-Угорської імперії, а саме в журналах «Мисливець» («Lowiec», що виходив у Львові як друкований орган Галицького мисливського товариства з 10 січня 1878 року), «Мисливець польський» («Lowiec Polski», що виходив у Варшаві як орган Цісарського товариства правильного полювання Польщі з 1899 року), у «Газеті Львівській» («Gazeta lwowska»), у збірниках законів та розпоряджень Галичини, які регулярно виходили у Львові та Відні, стенографічних звітах Галицького сейму. Серед дослідників, які вивчали цю проблематику, слід виокремити Ф. Ружинського та Е. Шехтеля.

Метою дослідження є аналіз політики Австро-Угорської імперії у сфері державного регулювання торгівлі продукцією мисливства під час Першої світової війни. торгівля дичина законодавчий порушник

Із початком суспільних конфліктів, воєн загострюється питання забезпечення населення продуктами харчування. У вирішенні цього питання зростає регулююча роль органів державної влади. Слід відмітити, що тогочасне населення Галичини споживало порівняно малу кількість м'яса. Всього, за обрахунками дослідників, мисливство давало на початку ХХ століття 10 % від спожитого м'яса [1].

У період соціальних конфліктів необхідно вживати додаткових дій з боку органів влади з метою справедливого розподілу харчової продукції між споживачами [2, с. 4; 3, с. 1], тому Галицьке намісництво регламентувало її обіг під час воєнних дій.

Намісництво Галичини обмежило споживання м'ясної продукції для забезпечення рівномірного його розподілу. Зокрема, Розпорядженням намісника Галичини від 15 травня 1915 р L. 8994, виданого на підставі п. 1. Розпорядження Міністра внутрішніх справ та Міністерства торгівлі і рільництва (Австрії) від 8 травня 1915 року, було наказано, щоб продаж м'яса та м'ясних виробів відбувався не у всі дні тижня, а лише у неділю, понеділок, середу, четвер і суботу. У вівторок і п'ятницю було заборонено продавати не лише м'ясо, а й м'ясну їжу у ресторанах та корчмах. За порушення цієї вимоги штраф становив до 5 тис. крон або арешт - до шести місяців. Дане розпорядження було підписане намісником Галичини Коритовським [4, с. 49].

Крім визначення днів продажу дичини врегульовувалася також і її ціна. Зокрема, Розпорядження від 27 жовтня 1916 року L. 3448/ХІ намісника Галичини генерала Гіллера регулювало організацію торгівлі дичиною. Так, для Королівства Галичини і Лодомерії з Великим Князівством Краківським було доручено утворити єдине бюро щодо закупівлі дичини, яке розташовувалося у Кракові по вул. Ринок 1. Його діяльність поширювалася на всю Галичину. Всі уповноважені до полювання у господарстві, де відстрілювали за мисливський сезон більше 100 зайців, зобов'язані були повідомити бюро, щоб здійснювати їх продаж виключно через це бюро. Про проведення полювання потрібно було повідомити бюро за десять днів до його початку. Крім того, всі уповноважені до полювання повинні були повідомляти бюро про кількість добутої дичини. Встановлювалися фіксовані ціни, за якими викуповувалася дичина: кабан, олень - 2,50 крони за 1 кг, козуля - 3,80 крон за 1 кг, одна голова зайця - 5 крон.

Встановлювалася також максимально допустима вартість дичини, яку продавали на ринках, і яка була на 30 % вищою, ніж при гуртовій закупівлі у товаровиробників: кабан, олень - 3,50 крони за 1 кг, козуля - 5 крон за 1 кг, за голову зайця -7,50 крони.

Якщо дичину продавали нерозібраною, то кабана та оленя заборонили продавати дорожче за 3,80 крони за 1 кг, козулю - дорожче 5,10 крони, а зайців - більше, ніж за 8 крон. За порушення вимог цього розпорядження державна повітова влада повинна була оштрафувати порушника на 5 тис. крон або накласти арешт на 6 тижнів. Кошти від сплачених штрафів повинні були направлятися у бюджет намісництва Галичини для їх використання на бідних [5, с. 72-75].

Відповідно до Розпорядження намісника Галичини від 4 червня 1917 року № 7055/AD врегульовувалася ціна дичини при її реалізації. Зокрема, ціна не повинна була становити більше, як: грубої дичини (олень, кабан) у шкірі - 3 крони та 50 геллерів за 1 кг. Вартість розібраної дичини коливалася в залежності від категорії м'яса. Так, полядвицю та задню частину дозволяли реалізовувати за ціною не більше, як 6,3 крони, стегно - 5,0 крони, лопатку - 2,10 крони, передню частину - 1,5 крони.

Окремо і більш детально визначалася ціна м'яса козулі. Її якість встановлювалася від ваги туші. Туша козулі вагою до 10 кг вартувала на 10 % дешевше, ніж та, яка мала вагу більше 10 кг. Тушу козулі у шкірі вагою нижче 10 кг не дозволяли реалізовувати більше 4 крон за 1 кг. У розібраному вигляді 1 кг задньої частини можна було вторгувати не більше, як 8,30 крони, стегна - 7, лопатки - 3,2 крони, передньої частини - 2 крони.

За тушу козулі вагою вище 10 кг можна було вторгувати не більше, як за 4,60 крони за 1 кг. У розібраному вигляді за 1 кг задньої частини брали не більше, як 8,50 крон, стегна - 7,50, лопатки - 3,50, передньої частини - 2,20.

Аналогічні підходи застосовували щодо регулювання вартості м'яса зайців. Так, вартість зайців при вазі до 3 кг становила 4,60 крони за 1 кг, тоді як вартість одного кілограма зайця більшого за 3 кг становила 5,6 крони. При реалізації диких кроликів, фазанів та куріпок вартість визначали виключно за одиницю. Так, дикий кролик не повинен був вартувати більше за 2,10 крони за голову, фазан - 5,6 крони, куріпки, які реалізовували до 30 вересня (молоді) - 2 крони, а вже після 1 жовтня, коли підросли - 2,4 крони [6, с. 7].

Також у 1917 році було прийнято Розпорядження «Щодо харчування громадян» від 26 квітня. Воно також врегульовувало максимальну вартість реалізації дичини. Документ містив визначення, що під вартістю дичини потрібно розуміти птахів у пір'ї, а копитні тварини разом із серцем та без рогів. Власників мисливських господарств зобов'язували примусово за визначеними державою цінами реалізовувати певну кількість дичини: якщо у ревірі добували до 50 голів зайців, то жодного; від 51 до 100 голів - 50 %; більше 400 голів - 60 %; більше 500 голів - 70 %; більше 1000 голів - 80 %. З копитної дичини потрібно було примусово продавати кожну другу особину [7, с. 481-483].

Слід відмітити, що для практичної реалізації примусового продажу дичини відповідно до Розпорядження Міністерства внутрішніх справ за погодженням із зацікавленими міністерствами від 4 жовтня 1916 року «Щодо врегулювання торгівлі деякими видами дичини» органи виконавчої влади повинні були організувати бюро із закупівлі дичини, які мали приймати дичину і поставляти відповідно до вимог цього розпорядження. Планувалося організувати бюро, яке повинно було не лише відбирати (направляти) дичину, але й також надавати право полювання. Відповідно до цього Розпорядження здавати туші необхідно було цілими, кошти за перевезення бюро покривало самостійно, а мисливські господарства повинні були у період з 31 жовтня, 30 листопада і 31 грудня повідомляти бюро про кількість запланованого відстрілу. Визначалося, що бюро повинно платити мисливським господарствам за 1 кг оленини 2,20 крони, 1 кг козулі - 3,50 крони, 1 голову зайця - 4,50 крони (у вартість зайця входила і вартість шкірки, яку слід було здавати). Стаття 5 визначала, що за невиконання цього Розпорядження передбачено штраф у розмірі 4 тис. крон, або ув'язнення до 6 місяців. Кошти від сплати штрафів повинні були поступати у місцеві органи державної влади та йшли у фонд бідних [8, с. 238].

Через інфляційні процеси, відповідно до Розпорядження намісника Галичини від 4 жовтня 1918 року L. 50881/В, було відмінене попереднє Розпорядження від 4 червня 1917 року № 7055/AD. Новий документ підвищував максимальні ціни при реалізації дичини.

У середньому на 37 % зросли ціни на грубу дичину (олень, кабан): у шкірі - 4 крони та 80 геллерів - за 1 кг. Вартість розібраної дичини коливалася в залежності від частин м'яса.

Так, полядвицю та задню частину дозволяли реалізовувати за ціною не більше 7 крон, лопатку - 2,8 крони, передню частину - 2,2 крони.

Вартість козулі зросла на 40 %. Тушу козулі у шкірі вагою нижче 10 кг забороняли реалізовувати дорожче за 5,7 крони за 1 кг. У розібраному вигляді за 1 кг задньої частини можна було взяти не більше 11,4 крони, стегна - 10 крон, лопатки - 3,7 крони, передньої частини - 2,8 крони.

За тушу козулі вагою вище, ніж 10 кг можна було вторгувати не більш як 4,60 крони за 1 кг, у розібраному вигляді за 1 кг задньої частини - 11,8 крон, стегна - 10,5 крон, лопатки - 4 крони, передньої частини - 3 крони. Вартість зайців зросла на 59 % і максимальна вартість зайця при вазі 3 кг не повинна була перевищувати 7,3 крони, а більше за 3 кг - 8,3 крони, дикі кролики зросли в ціні на 76 %, а фазани - на 57 % [9, с. 6].

Слід відмітити, що із завершенням воєнних дій Першої світової війни на території Галичини державне регулювання цін на дичину втрачає свою актуальність [10, с. 1]. На початку 1919 року воно було відмінене та стало поступово переходити на рівень місцевого самоврядування. Зокрема, відповідно до Розпорядження гміни міста Львова від 10 червня 1919 року 1 кг дикого кабана не можна було продавати дорожче, ніж - 5 крон. Тоді як 1 кг карпа та щупака - за 24 крони [11, с. 7]. З метою економії фуражу, відповідно до Розпорядження управління харчування населення від 13 березня 1917 року «Про обмеження використовувати сіна», заборонялося використовувати сіно для підгодівлі дичини. За невиконання цього розпорядження передбачався штраф у розмірі 5 тис. крон або ув'язненням до 6 місяців [12, с. 270].

Дичина займала чільне місце при визначенні величини репарацій. Так, країни Антанти вимагали від Німеччини відшкодувань за воєнні дії і завдані таким чином збитки їхньому мисливському господарству. Величина позову становила 1200 оленів, 63000 козуль, 660000 зайців, 195 тисяч фазанів, 75000 яєць фазана та 6 мільйонів куріпок. Але німці глузували, що скільки ж то французів має приїхати, щоб відловити 6 мільйонів куріпок [13, с. 4].

Практично аналогічні механізми державного регулювання застосовувалися і при продажі риби. Відповідно до вимог Намісника Галичини встановлювалися максимально допустимі рівні цін на живу рибу. Зокрема, відповідно до розпорядження міністра рільництва Австрії від 19 жовтня 1916 року про врегулювання торгівлі прісноводними видами риб визначалася ціна реалізації риби. Ціни корелювалися від величини партії проданої риби, а саме: чим більша партія, тим дешевшою була ціна. Так, при реалізації коропа в кількості більшій п'ятдесяти кілограм потрібно було сплатити максимум 4,30 крон за кілограм, а при партії до 50 кг - 4,50 крони. Вартість лина за 1 центнер при партії до 50 кг становила 430 крон, а понад 50 кг - 405 крон, щуки - відповідно 450 та 430 крон.

Також регулювалася вартість риби, яка продавалася на ринках. Вона не повинна була перевищувати більш як 15 відсотків від оптової ціни, а саме: короп - 5 крон за 1 кг, лин - 4,80 крон за 1 кг, а щука - 5 крон за 1 кг. Пункт 5 даного розпорядження зобов'язував власника рибного господарства при вилові риби із ставів негайно повідомляти повітову державну владу про кількість виловленої риби із зазначенням виду Визначалося, що міністр внутрішніх справ був уповноважений вказати керівнику рибальського господарства, кому він повинен продати деяку частину риби за встановленими цим розпорядженням цінами. За невиконання цих вимог передбачалася взагалі безкоштовна конфіскація риби із накладанням штрафу до 5 тис. крон або арешту до 6 тижнів [14, с. 43]. Наступним нормативно-правовим актом, який врегульовував торгівлю рибою, було розпорядження намісника Галичини від 28 листопада 1917 р. L/ 30/124/А «У справі врегулювання торгівлі рибою, виловленої у прісних водах», видане на виконання рішення Австрійського уряду від 24 жовтня 1917 року L. 98551. Дане розпорядження врегульовувало не лише гранично допустиму вартість риби від партії продажу, але й диференціювало вартість риби в залежності від місця та часу реалізації. Зокрема, при реалізації риби на ринках Львова та Кракова визначалася більша ціна, ніж у інших місцях, а найдорожче дозволялося реалізовувати рибу у квітні, травні, червні, тобто, у період, коли у риби проходить нерест і її не бажано виловлювати. Детальніше граничну вартість риби подано у Таблиці 1.

Також слід відмітити, що через інфляцію Австрійської валюти (крони) була збільшена максимально допустима вартість риби. Зокрема, при реалізації партії риби до 50 кг 1 кг коропа коштував не більш як 7,10 крон, лина - 7,10 крон та щуки 8,40 крон. Дещо меншою була максимальна вартість для риби, коли її продавали оптом - більше як 50 кг, а саме: коропа - 6,90 крон за 1 кг, лина 6,90 крон, та щуки 7,7 крон [4, с. 270-271].

Висновок

Отже, у частині державного управління торгівлею продукцією мисливства під час Першої світової війни органи державної влади надавали великого значення регулюванню цін на продукти харчування, зокрема, й на продукцію мисливства. Встановлено, що основним механізмом для забезпечення населення харчовою продукцією було встановлення максимально допустимого рівня ціни, за якою дозволялася її реалізація. Також на законодавчому рівні застосовували механізм примусової реалізації певної кількості добутої дичини, а з метою відгодівлі свійських тварин забороняли згодовувати фураж дичині.

Список використаних джерел

1. Rozynski F., Dr. E. Schechtel. Ekonomiczne znaczenie towiectwa dla naszego kraju. - Warzsawa : Naktadem polskiego towarzystwa towieckeigo, 1921.

2. Uregulowanie obrotu niektorymi gatunkami dziczyzny // Gazeta lwowska. - 1917. - № 99. - 1 maja. - S. 4.

3. Zmiana dotychczasowej organicyi i zalrresu dziatania kraj. Urzedu gospodarczego i Sekcyi Ill. c. k. Namiestnictwa. 26.04.1917 // Gazeta lwowska. - 1917. - № 96. - 27 kwietnia . - S. 1.

4. Dziennik ustaw i rozporzqdzen krajowych dla Krolestwa Galicyi i Lodomeryi wraz z Wielkim Ksi^stwem Krakowskiem. - Krakow, 1915. - S. 49.

5. Kronika // Eowiec. - 1916. - № 21-22. - S. 72-75.

6. Rozporzqtlzenie c. k. Namestnika w Galicji z dnia 4 czerwca 1917 7055/AD // Gazeta lwowska. - 1917. - № 136. - 17 czerwca . - S. 7.

7. Dziennik ustaw i rozporzqdzen krajowych dla Krolestwa Galicyi i Lodomeryi wraz z Wielkim Ksi^stwem Krakowskiem. - Lwow, 1917. - S. 481-483.

8. Dziennik ustaw panstwa dla krolestw i krajow w radzie panstwa reprezentowanych. - Wieden, 1909. - S. 238.

9. Rozporzqdzenie c- k. Namiestnika w Galicyi z 6 pazdziernika 1918 L. 50881/B. I. ktorem wydajesie zarzqdzenia wykonawcze do rozporzqdzenia r. k. Urzendu dla wyzywienia ludnosci z dnia 7 lipca 1918 Dz. u. p. N. 252 w przedmiocie uregulowania obrotu pewnymi gatunkami zwierzyny // Gazeta lwowska. - 1918. - № 239. - 20 pazdziernika. - S. 6.

10. Rozporzqdzenie Wydzialu Aprowizacyjnego Komisyi Rzqdzqcej z dnia 12 lutego 1919 r., wydanew porozumieniu z interesowanymi Wydzialami o wprowadzeniu wolnego obrotu pewnymi artykulami na ooszarze dzialalno ci K. R. // Gazeta lwowska. - 1919. - № 72. - 28 marca. - S. 1.

11. L. M. 38.477/19/XVII. zarzqd gminy krol. stol. Miasta Lwowa. Taryfa maksymalna cen artykulow zywno ci oraz wynagrodzenia za robocizn^ i przewoz w obr^bie miasta Lwowa, wazna od 10 cezerwca 1919 // Gazeta lwowska. - 1919. - № 138. - 17 czerwca. - S. 7.

12. Dziennik ustaw panstwa dla krolestw i krajow w radzie panstwa reprezentowanych. - Wieden, 1917. - S. 270.

13. Zwierzyna niemiecka dla ententy // Gazeta lwowska. - 1921. - № 88. - 19 kwietnia. - S. 4.

14. Panstwowa taryfa maksymalna i inne przepisy obrotu rybami Rozporzqdzenie ministra rolnictwa w porozumieniu z interesowanemi ministerstwami z 19 pazdziernika 1914 r., dotyczqce uregulowania obrotu rybami slodkowodnemi // Okolnik. - 1917. - № 1. - S. 43.

Размещено на Allbest.ru