Вплив адміністративного ресурсу на процеси децентралізації влади в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 351.9 - 048.74

ВПЛИВ АДМІНІСТРАТИВНОГО РЕСУРСУ НА ПРОЦЕСИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

Ворона Петро Васильович зав. каф. публічного управління та адміністрування Ін-ту підготовки кадрів держ. служби зайнятості

Бобрицький Леонід Володимирович, канд. юрид. наук, доц. каф. публічного управління та адміністрування Ін-ту підготовки кадрів держ. служби зайнятості

Анотація

Розкриваються особливості впливу місцевих рад, місцевих державних адміністрацій, депутатів усіх рівнів та голів територіальних громад на процеси децентралізації публічної влади в Україні. Для позиціонування цих процесів взято за приклад хід децентралізації на теренах Полтавської області. Розглядаються особливості впливу на об'єднавчі процеси судових органів за поданням заяв від опонентів децентралізації. Пропонуються шляхи вдосконалення чинного законодавства щодо закріплення в ньому інститутів «об'єднана територіальна громада» та «староста громади», унормування проведення громадських слухань громади.

Ключові слова: реформа децентралізації, бюджет, адміністративний ресурс, адміністративний вплив, об'єднані територіальні громади, депутат, державні адміністрації, голова територіальної громади, громадські слухання, місцеві вибори.

The peculiarities of the influence of local councils, local state administrations, and deputies of all levels and heads of territorial communities on the processes of decentralization of public authority in Ukraine are considered. For the positioning of these processes, for example, the course of decentralization in the Poltava Region is taken as an example. The peculiarities of the influence on the unifying processes of the judicial authorities in the filing of applications from the opponents of decentralization are revealed. The ways to improve the current legislation concerning the implementation of the institute, a united territorial community, community leader and public hearings in the community are proposed.

Key words: decentralization reform, budget, administrative resource, administrative influence, united territorial communities, deputy, state administrations, head of territorial community, public hearings, local elections.

Вступ

Постановка проблеми. Актуальність змін у системі публічної влади, які посилили б її ефективність, обговорювалася з початку проголошення незалежності нашої держави. Було кілька спроб їх реалізувати, але часто ці потуги наштовхувались на нерозуміння як громадського сектору (самого населення), так і урядової та місцевих команд управлінців. Для успішної реалізації будь-яких реформ конче необхідні: політична воля влади; наявність програми реформ, зрозумілих для всіх; позитивна громадська думка, сформована владою; команда реформаторів-однодумців від центру до кожного району; запас часу для позитивного оцінювання реформ до наступних виборів та необхідні ресурси і кошти. Дуже часто більшості цих складників на певних етапах державотворення або не було, або не вистачало. Тим паче питання зміни та модернізації адміністративно-територіального устрою (АТУ) були не завжди популярними для українського електорату. Наприклад, спроба віце- прем'єра Романа Безсмертного розпочати реалізовувати ці реформи в 2005 - 2006 рр. якраз і зіткнулася з відсутністю цих складників, хоча, на думку багатьох експертів, у нормативно-правовому та методологічному полі вона була більш підготовленою. Реформу децентралізації в Україні можна впевнено назвати однією із найуспішніших. І одним з основних факторів у цьому є децентралізація фінансів, завдяки якій об'єднані територіальні громади (ОТГ) отримують у своє розпорядження значний обсяг фінансових ресурсів, що дозволяє їм забезпечувати економічне зростання, розвивати інфраструктуру, надавати якісні адміністративні та соціальні послуги для всіх верств населення. Позитивні зрушення, що сталися внаслідок децентралізації, відчуває на собі кожен мешканець таких громад і відбуваються вони за безпосередньої участі інститутів публічного управління.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вплив адміністративного ресурсу на демократичні процедури та процеси в Україні досліджувало багато науковців, політологів та практиків-управлінців. Серед них: М. Бучин [2], С. Грабовська [1], Є. Побережний [7], Н. Ніколаєнко [5 - 6], О. Радченко [12], Ю. Тищенко [13], М. Томенко [14], Т. Чорновіл [15], А. Чуклінов [16] та ін. Однією з перших праць є дисертація О. Радченко. У ній він зазначає, що «в умовах України використання адміністративного ресурсу в широкому розумінні є позитивним і передбачає формування демократичного владного іміджу, відповідної ідеології державності, патріотизму, національної гідності як перед населенням країни, так і в світовому просторі. Адміністративний ресурс у власному розумінні має перебувати під дієвим політичним контролем суспільства в чітко окреслених для номенклатурної бюрократії умовах його спрямування виключно на виконання безпосередніх функцій з надання державно-управлінських послуг. Адміністративний ресурс у вузькому розумінні як виборча технологія є негативним явищем і має бути подоланим з розвитком політичної культури суспільства» [12, с. 9].

Вітчизняним дослідником адміністративного ресурсу є М. Бучин, який багато в чому визначив сучасні тенденції наукових досліджень у цій сфері. У дисертації «Ресурси виборчої кампанії та особливості їх використання в Україні» він аналізує суть ресурсів виборчої кампанії та їх використання і стверджує, що «адміністративний ресурс - це наявність у суб'єкта виборчого процесу у силу його приналежності до влади, додаткових ресурсів, які дозволяють йому здійснювати законний чи незаконний вплив на виборчий процес і волевиявлення виборців з метою досягнення особистих чи групових цілей Адміністративний ресурс притаманний лише для недемократичних (або ж частково демократичних) держав, які стоять на шляху переходу від недемократичного політичного режиму до демократії, і є одним із головних чинників, які перешкоджають побудові демократії в цих країнах» [2, с. 13].

Російський науковець А. Чуклінов виокремлює чотири види адміністративного ресурсу: інституційний, інформаційний, бюджетний та силовий. Інституційний адміністративний ресурс розуміють як незаконне використання органами державної влади службових приміщень, транспорту, засобів зв'язку, підлеглих громадян на підтримку певного кандидата чи політичної партії. Інформаційний адміністративний ресурс - це незаконна реалізація владою можливостей державних ЗМІ для здобуття перемоги певної політичної сили на виборах. Бюджетний адміністративний ресурс науковець розуміє як використання органами державної влади різноманітних бюджетних коштів з метою забезпечення позитивного результату на виборах для певного кандидата чи політичної партії. Що ж стосується силового адміністративного ресурсу, то це використання владою силових структур під час виборів у власних цілях [16]. Але більшість авторів досліджували вплив адміністративного ресурсу лише під час виборчих кампаній, а щодо впливу на процеси проведення реформ, реалізацію державної політики дослідження майже відсутні.

Мета статті - розкрити особливості адміністративного впливу місцевих рад, місцевих державних адміністрацій, депутатів усіх рівнів та голів територіальних громад на процеси децентралізації публічної влади в Україні. Для позиціонування цих процесів узято за приклад хід децентралізації на теренах Полтавської області.

децентралізація адміністрація публічний влада

Виклад основного матеріалу

Процеси децентралізації, що давно були задекларовані як основа реформування політичної системи країни, у тому числі системи місцевого самоврядування, і являють собою програму заходів держави з поліпшення системи публічної влади, посилення ефективності надання послуг (їх наближення до безпосереднього проживання мешканців), модернізації АТУ країни (особливо на базовому рівні), розпочалися лише після Революції гідності, коли виникла політична воля до проведення інституційних реформ у системі публічного управління та з початком дії Закону України «Про добровільне об'єднання громад» [9]. Каталізувало цей процес прийняття парламентом Закону Україи «Про співробітництво територіальних громад» [11], що надало можливість розвивати нову форму політики місцевого і регіонального розвитку, яка набуває все більшого поширення у європейських країнах (Франція та ін.).

Полтавщина є лідером у сфері міжмуніципального співробітництва. Наразі укладено 45 угод про співпрацю, що становить більше ніж третину всіх договорів в Україні (усього на 1 жовтня 2017 р. - 109 угод) і дозволяє економити та ефективно використовувати бюджетні кошти громад. За станом на 1 жовтня 2017 р. у

Полтавській області утворено 42 громади, з яких 18 перебувають на прямих міжбюджетних відносинах. У двох громадах відбулися вибори у квітні 2017 р. (Великобагачанська, Рокитянська). Лохвицька міська, Сенчанська сільська (Лохвицького району), Михайлівська сільська (Машівського району), Драбинівська сільська (Новосанжарського району), Малоперещепинська, Нехворощанська, Руденківська сільські (Новосанжарського району), Новосанжарська селищна, Ланнівська сільська (Карлівського району), Новогалещинська селищна (Козельщинського району), Бутенківська сільська (Кобеляцького району) та Гребінківська міська громади провели вибори 29 жовтня 2017 р.

У грудні 2017 р. очікуються вибори в Козельщинській селищній, Мачухівській сільській Полтавського району, Машівській селищній, Заворсклянській сільській, Оболонській сільській, Петрівсько-Роменській та Щербанівській сільських громадах, а в Семенівській селищній громаді - приєднання. У трьох громадах, що задекларували бажання створити об'єднані громади, тривають судові справи [4].

Полтавська область є однією з найактивніших у цьому процесі, у тому числі й щодо раціонального планування та використання бюджетних коштів. На високий рівень ефективності децентралізації фінансів в області впевнено вказують результативні показники бюджетів ОТГ 2016 р., за якими спостерігалося збільшення доходів у загальному фонді у 4 рази (542 млн грн), а власних доходів - у 2,5 рази (333 млн грн). За показниками, які характеризують ефективність та спроможність, представники Полтавщини посідають провідні місця в рейтингу серед 366 ОТГ (за даними 2016 р.):

- ОТГ Полтавської області є першими за рівнем капітальних видатків на душу населення: Пришибська ОТГ посідає перше місце, Шишацька ОТГ - друге, Білоцерківська ОТГ - одинадцяте.

- чотири ОТГ серед двадцяти визнані найкращими за загальним рівнем фінансової спроможності: Шишацька ОТГ - п'яте місце, Глобинська ОТГ - восьме місце, Білоцерківська ОТГ - сімнадцяте місце, Пирятинська ОТГ - двадцяте місце;

- п'ять ОТГ посідають місця серед двадцяти ОТГ з найвищим рівнем доходів на душу населення: Пришибська ОТГ - восьме місце (3 414,1 грн на особу); Білоцерківська ОТГ - дев'яте місце (3 409,7 грн на особу); Глобинська ОТГ - десяте місце (3 341,6 грн на особу); Шишацька ОТГ - дванадцяте місце (2 895,5 грн на особу); Сергіївська ОТГ - сімнадцяте місце (2497,7 грн на особу).

Завдяки результатам фінансової децентралізації в ОТГ Полтавської області реалізуються проекти, спрямовані на зростання соціально-економічного розвитку територій, забезпечення добробуту життя кожного її мешканця та можуть бути гарним прикладом для громад, які до цього часу не обрали шлях об'єднання: у 2016 р. область отримала 115,8 млн грн субвенції на соціально-економічний розвиток та 57,0 млн грн субвенції на розвиток інфраструктури. Наразі активно проводяться ремонти та будівництво доріг, водогонів, об'єктів соціальної сфери, освітлення вулиць тощо.

Проведення будь-яких реформ має управлінський супровід, але часто не лише адміністративний вплив (що має так бути) а й адміністративний тиск. З огляду на те що відповідно до Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад» процес має проходити із доброї волі її учасників, часто на територіальному рівні спостерігаємо дії з боку місцевої влади, покликані або зупинити його, або надто прискорити. Ураховуючи недостатню правову культуру територіальних громад, зазначимо, що такі неправові дії іноді не сприяють об'єктивному процесу прийняття рішень стосовно створення ОТГ [9].

Проаналізуємо такі дії. Голови обласних державних адміністрацій повністю сприяють процесу об'єднання громад, але в них є й певні «свої бачення» самої територіальної конфігурації об'єднання - часто на прохання великих новітніх землекористувачів (агрохолдінгів та ін.) об'єднання відбувається в межах їхніх господарств або ще й у межах перспективних для них населених пунктів. І тут часто їм сприяють голови Обласних державних адміністрацій через «систему переконань» органів державної влади.

Вплив позиції сільського голови на процеси створення об'єднаних територіальних громад у багатьох випадках є визначальним, особливо тоді, коли у голови громади авторитет у ній беззаперечний і аргументи він може наводити достатньо емоційно забарвлені як за процес, так і проти нього. Тому часто позиція голів територіальних громад може бути активною, пасивною, нейтральною. За активної позиції голова бачить користь для громади і відчуває власний інтерес, або ж має всі шанси стати головою новоутвореної громади. Часто голів громад приваблює крім інтересу громади й більш високооплачувана посада заступника голови чи старости в громаді. За пасивної позиції голова громади не бачить ніяких переваг для громади після об'єднання (коли громада достатньо фінансово міцна і не бажає ділитися фінансами зі своїми сусідами), не має політичної волі взяти на себе всю відповідальність за розвиток інфраструктури нової громади і формувати її розширений штат управлінців (нехай і далі керує район - так легше) та коли голова громади не має перспектив її очолити чи мати достатньо впливову посаду. Тут можливий й ідеологічний фактор - партія, що висунула голову громади на виборах, інакше сприймає процеси децентралізації і цей процес реформування не підтримує. За нейтральної позиції спрацьовує українська ментальність - «моя хата скраю», тобто як буде, так і буде (люди мають вирішувати самі), але й активних рухів з приводу пояснення позитивних наслідків (чи втрат) і перспектив від цього процесу голова територіальної громади не висвітлює. У багатьох випадках (у цій ситуації та попередній) долучаються депутати відповідної ради або активний громадський сектор, що вимагають прогресивних змін, спостерігаючи за успіхами і самостійністю вже раніше об'єднаних громад.

Вплив позиції керівництва району на процеси децентралізації теж має певні аналогії з позицією лідерів громад (активна, нейтральна, агресивно-протестна). Якщо голова районної державної адміністрації зобов'язаний за посадою виявляти активність і сприяння цим процесам, то голова районної ради, усвідомлюючи, що процеси реформування громад приведуть до ліквідації керованого ним об'єкта (у кінцевому підсумку до укрупнення чи ліквідації районів) часто проводять агресивно- протестну політику. Хоча дехто з них готовий очолити перспективні громади, задовольнивши власні політичні амбіції. Є випадки, коли якраз голова районної ради активно лобіює створення ОТГ у межах існуючого району - об'єднавши всі громади в одну й очоливши її. Таким чином, голова районної ради має перспективу отримати представницьку і виконавчу владу на всій території району.

Є випадки адміністративного впливу на зупинення процесу об'єднання шляхом ініційованих місцевою владою через підставних осіб судових позовів. Яскравим прикладом є Полтавський район Полтавської області, у якому для того, щоб зупинити оголошення Центральною виборчою комісією виборів у тих громадах, де пройшла вся процедура для об'єднання територіальних громад кількох сільських рад, один із мешканців подає в суд на неправомірність цих рішень і відповідно Центральна виборча комісія не оголошує рішення про проведення виборів. Судові засідання штучно затягуються - виграється час для можливих подальших дій. Ці дії обумовлені відповідними положеннями, які є у постанові Центральної виборчої комісії № 160 «Про внесення змін до постанови Центральної виборчої комісії від 12 лютого № 32. У вступній частині постанови зазначаються причини її прийняття: «У зв'язку з внесенням змін до Закону України «Про місцеві вибори» та Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад» згідно із Законами України «Про внесення змін до деяких законів України щодо добровільного приєднання територіальних громад» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо особливостей добровільного об'єднання територіальних громад, розташованих на територіях суміжних районів», керуючись статтями 11 - 13 Закону України «Про Центральну виборчу комісію», Центральна виборча комісія постановила :

У разі надходження до Центральної виборчої комісії :

- ухвали суду про відкриття провадження в справі щодо оскарження рішення сільської, селищної, міської ради територіальної громади, яка увійшла до складу об'єднаної територіальної громади про добровільне об'єднання у територіальну громаду; ухвали суду про вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, заборони Центральній виборчій комісії приймати рішення/вчиняти дії щодо призначення перших місцевих виборів в об'єднаній територіальній громаді, зупинення дії рішення сільської, селищної, міської ради територіальної громади, яка увійшла до складу об'єднаної територіальної громади про добровільне об'єднання у територіальну громаду;

- рішення суду першої інстанції, яке відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України не набрало законної сили;

- комісія в установленому порядку розглядає звернення щодо призначення перших місцевих виборів після набрання судовим рішенням у відповідній справі законної сили» [8].

Тобто доти, допоки не завершаться судові процедури, Центральна виборча комісія не може оголошувати перших місцевих виборів у відповідних територіальних громадах (майбутній об'єднаній громаді). Цю юридичну норму опоненти об'єднання територіальних громад можуть використовувати для штучної затримки цього процесу. І перші вибори, звісно, можуть оголошуватися лише, коли рішення суду будуть на користь рішення громади щодо об'єднання. У разі, коли процедура була порушена, коли є відповідне рішення суду, весь процес потрібно розпочинати спочатку, але вже з жорстким дотриманням процедур, унормованих законами. У випадку залучення досвідченого юриста або певної «домовленості із суддями», що в українському судочинстві є достатньо реальним, опоненти об'єднання громад за допомогою судів можуть досить довго затримувати цей процес і заважати громадам розпочати життя у зовсім інших реаліях повноважень і ресурсів розвитку.

Суддя Полтавського районного суду, розглянувши адміністративний позов одного з мешканців до Тростянецької сільської ради Полтавського району в особі сільського голови про визнання незаконним та скасування рішення Тростянецької сільської ради Полтавського району про надання згоди на добровільне об'єднання територіальних громад та делегування представників до спільної робочої групи, 8 червня 2017 р. відкрив провадження та призначив справу для попереднього розгляду на 26 червня 2017 р. В ухвалі суду (провадження № 2-а/545/1368/17) зазначається, що вона може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський районний суд Полтавської області протягом п'яти днів із дня проголошення ухвали, а якщо ухвалу було постановлено в письмовому провадженні або без виклику, що її оскаржує, апеляційна скарга оскаржується протягом п'яти днів із дня отримання копії ухвали. Таким чином, фактично був розпочатий процес судового зволікання об'єднання територіальних громад, що може тягтися від кількох місяців до року.

У опонентів процесу децентралізації часто виникає ще один аргумент проти - неконституційність об'єднаних громад, адже їх існування суперечить нормам Конституції України [3]. Так, у ст. 140 цього документа у визначенні місцевого самоврядування «як права територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України» не говориться про можливі інші варіанти добровільного об'єднання, крім сіл. Звичайно, це визначення сьогодні ставить під сумнів конституційність змін АТУ, що виникають у процесі децентралізації, а норма ст. 140 потребує удосконалення та внесення окремого пункту про функціонування об'єднання територіальних громад, що можуть утворюватися шляхом об'єднання в одну територіальну громаду сіл, селищ і міст. Варто, на нашу думку, виокремлювати об'єднані сільські (утворились унаслідок злиття територіальних громад сіл), селищні (утворилися внаслідок злиття територіальних громад сіл та селища або селищ), міські громади (утворились унаслідок злиття територіальних громад сіл, селищ з містом чи містами). Варто говорити про перетворення на одну громаду вже існуючих міських агломерацій та/або селищ біля них. Відповідно потребують уточнення й інші статті розділу ХІ Конституції України. До них варто внести «інститут старости», що вже діє в ОТГ. Але для проведення цих змін потрібна політична воля депутатського корпусу Верховної Ради України, за ці зміни повинна проголосувати конституційна більшість. А серед народних депутатів немало парламентаріїв, що не сприймають ідеології цих змін. Багато фахівців наголошують на необхідності прийняття окремих законів України «Про територіальну громаду», де відобразити існуючі реалії місцевого самоврядування, та «Про сільського старосту», модернізації статей Законів України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про статус депутатів місцевих рад». Таке унормування має відповідати положенням і духу Європейської хартії місцевого самоврядування. Необхідно працювати над Муніципальним та Виборчим кодексами України, що допоможе ліквідувати виниклі нормативні суперечності у діяльності територіальних громад.

Вплив місцевих депутатів та народних депутатів України теж є достатньо вагомим, адже перші можуть ініціювати процеси об'єднання громад і разом з народними депутатами активно на громадських слуханнях із цього приводу сприяти децентралізації або ж її «гальмувати». Особливість вагомості впливу депутата місцевої громади є визначальною, адже якраз він приймає рішення про ініціювання процесу децентралізації на своїй території і про об'єднання громади з іншими. Цей процес активізував форми прямої демократії, які часто використовувалися формально, й виокремив проблематику процедури їх проведення та нормативно-правового забезпечення.

Особливість проведення громадських слухань у територіальній громаді з питання об'єднання територіальних громад (відсутність досвіду, відсутність фахівців з питань децентралізації, роль офісу реформ має бути посиленою, недостатня поінформованість тощо) ще раз підкреслила необхідність належної обов'язкової професійної підготовки новообраних голів як територіальних громад, так і голів ОТГ. Є пропозиції увести в законодавче поле Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» позиції про можливість нарахування різного роду надбавок і рангів лише після проходження спецкурсів чи відповідного навчання новообраного голови громади, що стане свого роду стимулом підвищення професійності. Напередодні старту процесу децентралізації та й нині варто розробити Мінрегіонбуду відповідні методичні матеріали та рекомендації щодо проведення громадських слухань громадян, опитування та зборів за місцем проживання щодо цього процесу.

Але на багато запитань, що цікавлять особливо селян, відповісти під час проведення слухань часто неможливо - адже немає чіткого розуміння долі району, не окреслені подальші кроки проведення реформи АТУ в Україні. Тобто, на жаль, для більшості населення муніципальна реформа так і залишається явищем простого укрупнення населених пунктів і мешканці, особливо ветерани та пенсіонери, бояться втратити зв'язок із сільською чи селищною радами. У цій ситуації комунальні ЗМІ могли б проводити за наявності інформації активну роз'яснювальну роботу, але вони, як правило, діють часто в руслі позиції керівництва району і не можуть об'єктивно проводити агітацію щодо вигідності реформ. Тому і їм необхідно періодично централізовано надавати необхідні інформаційні матеріали (не темники, а необхідну для розуміння процесу реформи інформацію) та забезпечити тісну співпрацю з уже об'єднаними громадами для висвітлення їх роботи та популяризації позитивного досвіду (якщо він є) або ж висвітлення виниклих проблем, з якими вони стикаються.

Ці проблеми (неприйняття децентралізації) можуть посилюватися відсутньою державною програмою навчання новообраних голів ОТГ і їх управлінських колективів, що призводить до маси помилок - «накручування» до верхньої межі зарплатні, некомпетентність у вирішенні місцевих проблем, нездатність активізувати проектну діяльність та ефективно використовувати отримані ресурси тощо. Тут є місце для широкої діяльності НАДУ при Президентові України, варто сформувати групи з новообраних голів ОТГ і провести скорочений курс їх підготовки. Необхідно розгорнути через офіси реформ, районні та обласні державні адміністрації серйозну роз'яснювальну роботу на конкретних місцевих прикладах стосовно такої необхідності навчання та самої сутності реформи. На громадські слухання з приводу створення нових ОТГ варто залучати як експертів фахових представників офісів реформ та новоутворених об'єднаних громад.

Висновки

Зміни потребує Конституція України та Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» у визначенні самої дефініції «місцеве самоврядування»; в інших положеннях також немає місця об'єднаним територіальним громадам. Конституція трактує місцеве самоврядування як право «територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України» [3], а в Законі України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальна громада - це «жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр» [10]. Тому процеси децентралізації в Україні ще потребують нормативно-правового закріплення, а сама реформа - детальнішого відпрацювання і донесення самої ідеї реформування до мешканців громад. На жаль, парламент нинішнього скликання ще не має достатньої політичної волі для внесення зазначених змін стосовно закріплення у законодавстві ОТГ та змін у системі АТУ.

Вплив адмінресурсу через особливості рівня довіри до місцевої влади (голів територіальних громад, голів районних державних адміністрацій і районних рад, голів обласних державних адміністрацій і голів обласних рад, народних депутатів) може бути або достатньо високим, або навпаки, може лише «подразнювати» громадську думку та породжувати додатково протестні настрої (агресивні) щодо проведення реформи децентралізації шляхом укрупнення громад.

Тому варто зазначити, що проведення реформи децентралізації без адміністративного супроводу неможливе, але цей супровід не повинен перетворюватися на адміністративний тиск. Це має бути методична допомога та надання всебічної інформації, а також коректне проведення роз'яснювальної, пропагандистської роботи у громадах без тиску на користь прийняття рішення. Рішення громади щодо об'єднання має бути вмотивованим на основі отриманої інформації та вже існуючого досвіду громад і відповідати духу добровільності, закладеному в Законі Україні «Про добровільне об'єднання територіальних громад».

Список використаних джерел

1. Грабовська С. Л. Адміністративний ресурс у виборчій кампанії та способи його нейтралізації / С. Л. Грабовська, Л. С. Скочиляс. - Львів : Україна, ЦПД, 2005. - 160 с.

2. Бучин М. А. Ресурси виборчої кампанії та особливості їх використання в Україні : автореф. дис. ... канд. політ. наук : 21.00.02 / Бучин Микола Антонович. - Львів, 2007. - 20 с.

3. Конституція України від 28. черв. 1996 р. № 254к/96-ВР // Відом. Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - C. 141.

4. Моніторинг процесу децентралізації станом на жовтень 2017 року. - Режим доступу : http://decentralization.gov.ua/ monitoring2017_10_ua#main-info.

5. Ніколаєнко Н. О. Адміністративний ресурс як деструктивна політична технологія та відповідальність за його застосування / Н. О. Ніколаєнко // Наук. пр. : наук.-метод. журн. - Миколаїв : Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2010. - Вип. 118 (Т. 131). - С. 112 - 116 (Сер. «Політологія»).

6. Ніколаєнко Н. О. Причини виникнення та використання адміністративного ресурсу в Україні / Н. О. Ніколаєнко // Гілея (науковий вісник) : зб. наук. пр. - Київ : ВІР УАН, 2010. - Вип. 35. - С. 395 - 401.

7. Побережний Є. Вибори - 2002 і роль адмінресурсу. Перші уроки / Є. Побережний // Контекст. - 2002. - № 13. - Режим доступу : http://www.ucipr.kiev.ua/ukrainian/contex.html.

8. Про внесення змін до постанови Центральної виборчої комісії від 12 лют. 2016 р. № 32 : Постанова Центральної виборчої комісії від 16 серп. 2017 р. № 160. - Режим доступу : http://www.cvk.gov.ua/pls/acts/ShowCard?id=43356.

9. Про добровільне об'єднання територіальних громад : Закон України від 5 лют. 2015 р. № 1577-VIII. - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/show/15719.

10. Про місцеве самоврядування в Україні : Закон України від 21 трав. 1997 р. № 280/97-ВР. - Режим доступу : http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ 280/97.

11. Про співробітництво територіальних громад : Закон України від 17 черв. 2014 р. № 1508-VII. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ 1508-18.

12. Радченко О. В. Інституційна взаємодія народовладдя та органів державної влади у виборах : автореф. дис. ... канд. наук з держ. упр. : 25.00.01 / Радченко Олександр Віталійович. - Харків, 2004. - 20 с.

13. Тищенко Ю. Використання «адміністративного ресурсу» під час виборчої кампанії 2002 року / Ю. Тищенко. - 2002. - Режим доступу : http://www.ucipr.kiev.ua/ Ukrainian/ adminresurs/001.html.

14. Томенко М. Законодавча, виконавча та судова влади України до і після виборів 2002 року / М. Томенко. - 2002. - № 9. - Режим доступу : http://www.universum.org.ua/journal/2002/tomen_9.html.

15. Чорновіл Т. Адміністративний ресурс в сучасній Україні / Т. Чорновіл // Політекс. - 2004. - № 1. - С. 26 - 31.

16. Чуклинов А. Административный ресурс как специфическая форма политической коррупции / А. Чуклинов. - Режим доступу : http://www. sartraccc.sgap.ru/Explore/chuklinov/main.htm.

1. Hrabovska S. L. Administratyvnyi resurs u vyborchii kampanii ta sposoby yoho neitralizatsii. - Lviv : Ukraina, TsPD, 2005. - 160 s.

2. Buchyn M. A. Resursy vyborchoi kampanii ta osoblyvosti yikh vykorystannia v Ukraini : avtoref. dys. ... kand. polit. nauk : 21.00.02 / Buchyn M. A. - Lviv, 2007. - 20 s.

3. Konstytutsiia Ukrainy vid 28. cherv. 1996 r. № 254k/96-VR // Vidom. Verkhovnoi Rady Ukrainy. - 1996. - № 30. - C. 141.

4. Monitorynh protsesu detsentralizatsii stanom na zhovten 2017 roku. - Rezhym dostupu : http://decentralization.gov.ua/ monitoring2017_10_ua#main-info.

5. Nikolaienko N. O. Administratyvnyi resurs yak destruktyvna politychna tekhnolohiia ta vidpovidalnist za yoho zastosuvannia / N. O. Nikolaienko // Nauk. pr. : nauk.-metod. zhurn. - Mykolaiv : Vyd-vo ChDU im. Petra Mohyly, 2010. - Vyp. 118 (T. 131). - S. 112 - 116 (Ser. «Politolohiia»).

6. Nikolaienko N. O. Prychyny vynyknennia ta vykorystannia administratyvnoho resursu v Ukraini / N. O. Nikolaienko // Hileia (naukovyi visnyk) : zb. nauk. pr. - Kyiv : VIR UAN, 2010. - Vyp. 35. - S. 395 - 401.

7. Poberezhnyi Ye. Vybory - 2002 i rol adminresursu. Pershi uroky /Ye. Poberezhnyi // Kontekst. -2002.-№13.- Rezhym dostupu : http://www.ucipr.kiev.ua/ukrainian/contex.html.

8. Pro vnesennia zmin do postanovy Tsentralnoi vyborchoi komisii vid 12 liut. 2016 r. № 32 : Postanova Tsentralnoi vyborchoi komisii vid 16 serp. 2017 r. № 160. - Rezhym dostupu : http://www.cvk.gov.ua/pls/acts/ShowCard?id=43356.

9. Pro dobrovilne obiednannia terytorialnykh hromad : Zakon Ukrainy vid 5 liut. 2015 r. № 1577-VIII. - Rezhym dostupu : http://zakon3.rada.gov.ua/ laws/show/157-19.

10. Pro mistseve samovriaduvannia v Ukraini : Zakon Ukrainy vid 21 trav. 1997 r. № 280/97-VR. - http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ 280/97.

11. Pro spivrobitnytstvo terytorialnykh hromad : Zakon Ukrainy vid 17 cherv. 2014 r. № 1508-VII. - Rezhym dostupu : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ 1508-18.

12. Radchenko O. V. Instytutsiina vzaiemodiia narodovladdia ta orhaniv derzhavnoi vlady u vyborakh : avtoref. dys. ... kand. nauk z derzh. upr. : 25.00.01 / Radchenko Oleksandr Vitaliiovych. - Kharkiv, 2004. - 20 s.

13. Tyshchenko Yu. Vykorystannia «administratyvnoho resursu» pid chas vyborchoi kampanii 2002 roku / Yu. Tyshchenko. - 2002. - Rezhym dostupu : http://www.ucipr.kiev.ua/ ukrainian/ adminresurs/001.html.

14. Tomenko M. Zakonodavcha, vykonavcha ta sudova vlady Ukrainy do i pislia vyboriv 2002 roku / M. Tomenko. - 2002. - № 9. - Rezhym dostupu : http://www.universum.org.ua/journal/2002/tomen_9.html.

15. Chornovil T. Administratyvnyi resurs v suchasnii Ukraini / T. Chornovil // Politeks. - 2004. - № 1. - S. 26 - 31.

16. Chuklynov A. Admynystratyvnbii resurs kak spetsyfycheskaia forma polytycheskoi korruptsyy / A. Chuklynov. - Rezhym dostupu : http://www. sartraccc.sgap.ru/Explore/chuklinov/main.htm.

Размещено на Allbest.ru