Особливості розвитку правового статусу учасників дорожнього руху в Україні за часи її незалежності

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Донецький юридичний інститут МВС України

Особливості розвитку правового статусу учасників дорожнього руху в Україні за часи її незалежності

Лопатін Станіслав Володимирович,

аспірант

У статті розкрито поняття учасників дорожнього руху, у тому числі тих, хто належить до цієї категорії згідно із законодавством України. Розкрито особливості розвитку правового статусу учасників дорожнього руху в Україні, починаючи з 1991 року й дотепер. Приділено увагу виявленню протиріч та недоліків у нормативно-правових актах, що регламентують права та обов'язки учасників дорожнього руху та понятійний апарат, що застосовується законодавцем при характеристиці кожного з учасників дорожнього руху.

Ключові слова: учасник дорожнього руху, водій, пішохід, пасажир, погонич тварин, права та обов'язки учасників дорожнього руху.

дорожній рух право

Постановка проблеми

На сьогодні в Україні рівень смертності та травматизму внаслідок дорожньо-транспортних пригод (далі -- ДТП) є одним із найвищих в Європі, а організація безпеки дорожнього руху залишається вкрай незадовільною. Тільки за останні шість років на теренах нашої держави зареєстровано близько 170,8 тис. ДТП з постражда- лими, у яких загинуло 26,7 тис. та травмовано 210,4 тис. осіб [1]. Слід зазначити, що за результатами проведення аналізу наявних даних та аналітичного звіту Світового банку в Україні більшість ДТП з тяжкими наслідками виникає через порушення учасниками дорожнього руху чинних на автомобільному транспорті правил, певних обов'язків, що є складовою частиною їх правового статусу. У зв'язку з цим існує необхідність дослідження особливостей розвитку правового статусу учасників дорожнього руху задля виявлення можливих його недоліків, що впливають на стан транспортної безпеки України вже сьогодні, та недопущення їх існування в майбутньому.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Серед науковців, які опікувались питанням забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні, у тому числі й дослідженням певних елементів правового статусу учасників дорожнього руху, слід відзначити В. М. Бабаніна, М. Ю. Веселова, Т. О. Гуржій, Ю. С. Коллера, А. Т. Комзюка, М. А. Микитюка, В. А. Мисливого, О. Ю. Салманову, А. О. Собакаря та інших.

Метою запропонованої статті є всебічне дослідження особливостей розвитку правового статусу учасників дорожнього руху в Україні за часи її незалежності.

Виклад основного матеріалу

Складні зв'язки між державою та індивідами, а також між індивідами у державно-організованому суспільстві фіксуються державою в юридичній формі -- у формі прав, свобод та обов'язків. У своїй єдності саме вони складають правовий статус індивіда, який, у свою чергу, відображає особливості соціальної структури суспільства, рівень демократії та стан законності [2].

Правовий статус людини (від лат. «status» -- положення, стан) -- юридично закріплене становище людини в суспільстві, відповідно до якого фізична особа як суб'єкт права вступає у правовідносини, координує свою діяльність і поведінку в суспільстві. Структура правового статусу людини охоплює суб'єктивні юридичні права та обов'язки, гарантії здійснення таких прав і обов'язків [3].

Виходячи із зазначеного вище можна стверджувати, що правовий статус учасників дорожнього руху -- це певна сукупність їхніх прав та обов'язків, закріплених чинним законодавством України.

Проте, перш ніж казати про правовий статус учасників дорожнього руху та його розвиток на теренах нашої держави, слід з'ясувати, хто саме визнається учасником дорожнього руху?

На час проголошення незалежності України (1991 рік) поняття учасників дорожнього руху визначалось Правилами дорожнього руху, затвердженими наказом МВС СРСР від 16 липня 1986 року № 139 (далі -- ПДР СРСР). Відповідно до зазначеного нормативноправового акту учасник дорожнього руху -- особа, що бере безпосередню участь у процесі руху як водій, пішохід, пасажир транспортного засобу, погонич тварин [4, с. 4].

Водій -- особа, яка керує будь-яким транспортним засобом.

Пішохід -- особа, яка знаходиться поза транспортним засобом на дорозі та не виконує на ній роботи. Пішоходами також визнаються особи, які пересуваються в інвалідних колясках без двигуна, ведуть велосипед, мопед, мотоцикл, везуть санки, візок, дитячу чи інвалідну коляску [4, с. 4-5].

Незважаючи на те, що до учасників дорожнього руху, окрім водія та пішохода, законодавець відносив також пасажира та погонича тварин -- визначення їм у Правилах дорожнього руху не надавалось.

Правовий статус учасників дорожнього руху визначався чинним та той час законодавством окремо для кожної категорії та затверджував тільки обов'язки. Що стосується водія як учасника дорожнього руху, ПДР СРСР закріплює його загальні обов'язки та обов'язки в особливих випадках.

Серед загальних обов'язків водіїв, закріплених ПДР СРСР, можна виділити: обов'язок мати при собі і передавати для перевірки працівникам міліції посвідчення на право керування транспортним засобом даної категорії і талон до нього; реєстраційні документи на транспортний засіб; шляховий або маршрутний лист, документи на вантаж, що перевозиться (за винятком власників індивідуальних транспортних засобів); завірену в установленому порядку довіреність на право розпорядження транспортним засобом (при відсутності власника індивідуального транспортного засобу) або свідоцтво про право спільної власності на транспортний засіб; перед виїздом перевіряти справність і комплектність транспортного засобу; стежити за технічним станом транспортного засобу в дорозі; при русі на автомобілі або автобусі, обладнаному ременями безпеки, пристебнутися і не перевозити пасажирів, що не пристебнуті ременями; надавати транспортний засіб: працівникам міліції для доставки до найближчого лікувального закладу осіб, які потребують невідкладної медичної допомоги; працівникам міліції для виконання невідкладного службового завдання; працівникам міліції (тільки вантажні автомобілі) для транспортування пошкоджених при ДТП або несправних транспортних засобів; медичним працівникам, які проходитимуть у попутному напрямку для надання медичної допомоги, а також незалежно від напрямку руху лікарям та середньому медичному персоналу для проїзду до хворого у випадках, що загрожують його життю, або для транспортування такого хворого в найближчу лікувальну установу.

Водієві забороняється: керувати транспортним засобом у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння; керувати транспортним засобом у хворобливому стані, у стані стомлення, якщо це може поставити під загрозу безпеку руху, а також під впливом лікарських препаратів, що знижують швидкість реакції і увагу; передавати керування транспортним засобом особам, які перебувають у стані алкогольного або наркотичного сп'яніння, а також у хворобливому стані, у стані стомлення або під впливом лікарських препаратів, що знижують швидкість реакції і увагу; передавати керування транспортним засобом особам, які не мають при собі посвідчення на право керування транспортним засобом даної категорії або не зазначених у шляховому (маршрутному) листі, крім випадків навчання відповідно до ПДР СРСР [4, c. 6-8].

Обов'язки водіїв в особливих випадках (розділ 4 ПДР СРСР) стосуються правил проїзду спеціальних транспортних засобів, тобто присвячені водіям транспортних засобів оперативних служб, що мають спеціальне забарвлення, водіям транспортних засобів і машин дорожньо-експлуатаційних служб з увімкненим проблисковим маячком оранжевого кольору, а також діям водіїв при ДТП.

Отже, водії транспортних засобів оперативних служб, що мають спеціальне забарвлення, з увімкненим проблисковим маячком синього кольору і (або) спеціальним звуковим сигналом, виконуючи невідкладне службове завдання, можуть відступати від вимог ПДР (крім сигналів регулювальника і положень розділів 3, 8, 25). Цим же правом користуються водії транспортних засобів, супроводжуваних транспортними засобами із включеним проблисковим маячком і (або) спеціальним звуковим сигналом.

При наближенні транспортних засобів з увімкненим проблисковим маячком синього кольору і (або) спеціальним звуковим сигналом водії повинні дати дорогу, а в разі потреби -- зупинитися для забезпечення безперешкодного проїзду цих і супроводжуваних ними інших транспортних засобів. Відновлювати рух дозволяється тільки після проїзду транспортного засобу, що замикає колону, з включеними проблисковими маячками синього і (або) зеленого кольору.

При ДТП водії, причетні до нього, повинні: негайно зупинитися і (або) залишатися на місці пригоди; включити аварійну світлову сигналізацію або виставити знак аварійної зупинки (миготливий червоний ліхтар) відповідно до вимог ПДР; не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди; вжити можливих заходів для надання долікарської медичної допомоги потерпілим; викликати швидку медичну допомогу, а якщо це неможливо, відправити потерпілих на попутному або відвезти на своєму транспортному засобі в найближчу лікувальну установу; повідомити там своє прізвище, номерний знак транспортного засобу (із пред'явленням посвідчення водія або іншого документа, що посвідчує особу, і реєстраційного документа на транспортний засіб) і повернутися до місця події; повідомити про те, що трапилося в міліцію, записати прізвища та адреси очевидців і очікувати прибуття працівників міліції; вжити всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організації об'їзду місця події; якщо зупинити рух інших транспортних засобів неможливо, необхідно звільнити проїзну частину, попередньо зафіксувавши у присутності свідків положення транспортного засобу і предметів та слідів, що відносяться до події. Якщо в результаті ДТП немає потерпілих, а матеріальні збитки є несуттєвими, водії при взаємній згоді в оцінці обставин скоєного і відсутності несправностей транспортних засобів, що виключають можливість їхнього подальшого руху, можуть прибути до найближчого поста ДАІ або в орган міліції для оформлення події в установленому порядку, попередньо склавши схему пригоди та підписавши її [4, с. 8-9].

Правовий статус пішоходів закріплювався розділом 5 ПДР СРСР. Відповідно до зазначеного розділу пішоходи повинні рухатися по тротуарах або пішохідних доріжках, дотримуючись правої сторони, а де їх немає, -- по узбіччю або велосипедній доріжці, якщо це не ускладнює рух велосипедистів. Особи, що пересуваються в інвалідних колясках без двигуна, ведуть мотоцикл, мопед, велосипед або переносять громіздкі предмети, а також інші особи за відсутності тротуарів, пішохідних і велосипедних доріжок, узбіч або при неможливості рухатися по ним можуть йти в один ряд по краю проїзної частини (на дорогах з розділовою смугою -- по зовнішньому краю). Поза населеними пунктами пішоходи при русі узбіччям чи краєм проїзної частини повинні йти назустріч руху транспортних засобів, а особи, які рухаються в інвалідних колясках без двигуна, ведуть мотоцикл, мопед або велосипед, при русі по проїзній частині повинні слідувати по ходу руху транспортних засобів. Рух організованих груп людей по дорозі дозволяється тільки по правій стороні проїзної частини колоною не більш як по чотири людини в ряд. Попереду і позаду колони з лівого боку повинні знаходитися супровідні з червоними прапорцями, а в темний час доби і при недостатньої видимості -- із включеними фарами: спереду -- білого кольору, ззаду -- червоного. Групи дітей дозволяється водити тільки по тротуарах і пішохідних доріжках, а при їхній відсутності -- і по узбіччю, але лише у світлий час доби і тільки в супроводі дорослих. При русі по дорогах у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості пішоходи по можливості повинні прикріплювати до свого одягу світлоповертаючі елементи, що дозволяють водіям вчасно розпізнати людей у світлі фар. Пішоходи повинні перетинати проїзну частину по пішохідних переходах, у тому числі по підземним і надземним, а за їхньої відсутності -- на перехрестях по лінії тротуарів або узбіч. За відсутності в зоні видимості переходу чи перехрестя дозволяється переходити дорогу під прямим кутом до краю проїзної частини на ділянках, де вона добре проглядається в обидві сторони. У місцях, де рух регулюється, пішоходи повинні керуватися сигналами регулювальника або світлофора. В інших випадках пішоходам дозволяється виходити на проїзну частину лише після того, як вони переконаються, що перехід безпечний, і вони не створять перешкод транспортним засобам. На проїзній частині пішоходи не повинні затримуватися або зупинятися без необхідності. Пішоходи, які не встигли закінчити перехід, повинні перебувати на острівці безпеки або лінії, що розділяє транспортні потоки протилежних напрямків. Продовжувати перехід можна, лише переконавшись у безпеці подальшого руху.

Пішоходам забороняється: переходити проїзну частину поза пішохідним переходом за наявності розділової смуги, а також у місцях, де встановлені пішохідні чи дорожні огородження; ходити по дорозі, позначеній знаком 5.1 «Автомагістраль», за винятком пішохідних доріжок, місць стоянки і відпочинку; виходити з-за стоячого транспортного засобу або іншої перешкоди, що обмежує оглядовість, не переконавшись у відсутності транспортних засобів. При наближенні транспортних засобів з увімкненим проблисковим маячком і (або) спеціальним звуковим сигналом пішоходи повинні утриматися від переходу проїзної частини [4, с. 9-10].

Обов'язки пасажира як учасника дорожнього руху на час проголошення незалежності України закріплювались розділом 6 ПДР СРСР і зобов'язували пасажира: очікувати автобус, тролейбус, трамвай, таксі дозволяється тільки на посадкових майданчиках, а при їх відсутності -- на тротуарі або узбіччі. Посадка і висадка пасажирів дозволяється після повної зупинки транспортного засобу. Посадка і висадка пасажирів з боку проїзної частини може проводитися тільки в тому випадку, якщо це неможливо зробити з боку тротуару чи узбіччя, і за умови, що це буде безпечно і не створить перешкод іншим учасникам руху. На трамвайних зупинках, не обладнаних посадковими майданчиками, дозволяється виходити на проїзну частину для посадки в трамвай лише після його зупинки. Після висадки з трамвая пасажири повинні покинути проїзну частину. Пасажири під час руху не повинні відволікати водія від керування транспортним засобом. Особам, які перебувають в кузові вантажного автомобіля, забороняється під час руху стояти, сидіти на бортах, перебувати на вантажі вище бортів [4, с. 10].

Що стосується погоничів тварин як учасників дорожнього руху, то їхнім обов'язком було переганяти тварин у світлу пору доби якомога ближче до правого краю проїзної частини. Також погоничу тварин було заборонено: залишати на дорозі тварин без нагляду; переганяти тварин через залізничні шляхи та дороги поза відведених для цього місць, а також у темну пору доби в умовах недостатньої видимості; вести тварин по дорогах з удосконаленим покриттям (розділ 24 ПДР СРСР) [4, с. 26].

Такий правовий статус учасників дорожнього руху в Україні був чинним до 1993 року, коли 30 червня був прийнятий Закон України «Про дорожній рух» № 3353-ХІІ та згодом, 31 грудня, -- постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил дорожнього руху» № 1094.

Закон України «Про дорожній рух» є першим нормативно-правовим актом незалежної України, що визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов, а також регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів -- учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання [5].

Що стосується закріплення на законодавчому рівні правового статусу учасників дорожнього руху, особливістю Закону України «Про дорожній рух» було те, що, визначаючи перелік осіб -- учасників дорожнього руху, надається перелік прав та обов'язків не тільки окремо для кожної категорії, але й для усіх учасників дорожнього руху в цілому.

Зокрема, ст. 14 Закону визначає, що учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать: водії, пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин [5]. Слід зазначити, що саме Законом України «Про дорожній рух» вводиться така категорія учасників дорожнього руху, як велосипедист.

Отже, відповідно до зазначеного нормативно-правового акту учасники дорожнього руху мають право на безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих унаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху; вивчення норм і правил дорожнього руху; своєчасне забезпечення екстреною медичною допомогою; отримання від гідрометеорологічних, дорожніх, комунальних та інших організацій інформації про умови дорожнього руху.

У свою чергу, учасники дорожнього руху зобов'язані: знати і неухильно дотримуватись вимог Закону України «Про дорожній рух», Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам; виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух тощо [5].

Водій як учасник дорожнього руху, відповідно до Закону України «Про дорожній рух», має право: керувати транспортним засобом і перевозити пасажирів або вантажі на дорогах, вулицях та в інших місцях, де рух транспорту не заборонено у встановленому порядку; довіряти у встановленому порядку право користування і розпорядження приватним транспортним засобом іншій особі, яка має відповідне право на керування; знати причину зупинки транспортного засобу посадовою особою державного органу, яка здійснює нагляд за дорожнім рухом, а також прізвище і посаду цієї особи; відступати від вимог розділу III «Права та обов'язки учасників дорожнього руху» Закону України «Про дорожній рух» в умовах дії непереборної сили або коли іншими засобами неможливо запобігти власній загибелі чи каліцтву громадян; на відшкодування витрат у разі надання транспортного засобу у випадках, передбачених законодавством; на відшкодування збитків, завданих внаслідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів вимогам безпеки руху; одержувати необхідну допомогу від посадових осіб, організацій, що беруть участь у забезпеченні безпеки дорожнього руху.

У свою чергу, водій зобов'язаний: мати при собі та на законну вимогу пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб; вживати всіх можливих заходів для забезпечення безпечних умов для пересування найбільш уразливих учасників дорожнього руху -- дітей, інвалідів, велосипедистів і людей похилого віку; не допускати випадків керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їхню увагу та швидкість реакції, а також не передавати керування транспортним засобом особі, яка перебуває в такому стані або під впливом таких препаратів; перевірити перед вирушенням у дорогу технічний стан транспортного засобу та стежити за ним у дорозі; своєчасно подавати транспортний засіб, що підлягає обов'язковому технічному контролю, на такий контроль; під час руху на автомобілі, обладнаному ременями безпеки, бути пристебнутим, а на мотоциклі -- у застебнутому мотошоломі; надавати переважне право для проїзду транспортним засобам із включеними синіми або червоними проблисковими маячками та спеціальними звуковими сигналами; надавати переважне право руху пішоходу, який знаходиться на пішохідній доріжці (зебрі). У цьому разі водій зобов'язаний надати можливість пішоходу безпечно перейти дорогу, вулицю; уживати заходів щодо збереження чистоти автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів та смуги відчуження, у тому числі з боку пасажирів тощо [5]. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил дорожнього руху» від 31 грудня 1993 року № 1094 (далі -- ПДР України 1993 року) також забороняє водію керувати транспортним засобом, незареєстрованим у Державтоінспекції, без номерного знака або талона про проходження державного технічного огляду; передавати керування транспортним засобом особам, які не мають посвідчення на право керування ним, якщо це не стосується навчання водіння. У разі причетності до ДТП водій повинен: негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди; увімкнути аварійну сигналізацію і встановити знак аварійної зупинки; не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають відношення до пригоди; вжити можливих заходів для надання першої медичної допомоги потерпілим, викликати карету швидкої медичної допомоги, а якщо це неможливо, звернутися за допомогою до присутніх і відправити потерпілих до лікувального закладу; вжити всіх можливих заходів для збереження слідів пригоди, огородження їх та організувати об'їзд місця пригоди; до проведення медичного огляду не вживати без призначення медичного працівника алкоголю, наркотиків, а також лікарських препаратів, виготовлених на їх основі [6]. Що стосується визначення поняття «водій», то в Законі України «Про дорожній рух» воно відсутнє та міститься лише у ПДР України 1993 року, де зазначено, що водій -- це особа, яка керує механічним або немеханічним транспортним засобом; погонич тварин, який веде їх за повід, прирівнюється до водія. Водієм є також особа, яка навчає керуванню безпосередньо у транспортному засобі [6].

На наш погляд, таке визначення водія, зокрема в частині прирівнювання погонича тварин, який веде їх за повід, до нього (водія) є не зовсім коректним, адже водій -- це особа, яка керує транспортним засобом, тобто пристроєм, призначеним для перевезення людей і (або) вантажу. У свою чергу, погонич тварин жодного відношення до керування певним пристроєм не має, він лише веде тварин.

Також розділ 7 ПДР України 1993 року визначає, що погоничі тварин повинні виконувати вимоги ПДР, що стосуються не тільки водіїв, але й пішоходів. У зв'язку з цим виникає питання: як може особа, що визнається в дорожньому русі водієм, виконувати обов'язки пішохода? Тому, на наш погляд, погонич тварин є окремим учасником дорожнього руху, який не повинен ототожнюватися з іншими, наприклад, водієм.

Що стосується пішохода як учасника дорожнього руху, Закон України «Про дорожній рух» (ст. 17) визначає, що це особа, яка бере участь у дорожньому русі поза транспортними засобами і не виконує на дорозі будь-яку роботу (до пішоходів належать також особи, які рухаються в інвалідних візках без двигунів, ведуть велосипед, мопед чи мотоцикл, везуть санки, візок, дитячий або інвалідний візок), має право: на переважне перетинання проїзної частини по позначених пішохідних переходах; при відсутності в зоні видимості переходу чи перехрестя переходити дорогу, вулицю, залізничний переїзд під прямим кутом до краю проїзної частини на дільниці, де вона добре проглядається в обидві сторони; вимагати від державних та місцевих органів влади, власників автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів створення необхідних умов для забезпечення безпеки руху.

У свою чергу, пішохід зобов'язаний: рухатися по тротуарах, пішохідних або велосипедних доріжках, узбіччях, а в разі їхньої відсутності -- по краю проїзної частини автомобільної дороги чи вулиці; перетинати проїзну частину автомобільної дороги, вулиці по пішохідних переходах, а в разі їхньої відсутності -- на перехрестях по лінії тротуарів і узбіч керуватися сигналами регулювальника та світлофора в місцях, де дорожній рух регулюється; 3) не затримуватися і не зупинятися без необхідності на проїзній частині автомобільної дороги, вулиці і залізничному переїзді; не переходити проїзну частину автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів безпосередньо перед транспортними засобами, що наближаються, поза пішохідними переходами при наявності роздільної смуги, а також у місцях, де встановлені пішохідні чи дорожні огородження; стримуватися від переходу проїзної частини при наближенні транспортного засобу з включеними проблисковим маячком та спеціальним звуковим сигналом; не виходити на проїзну частину із-за нерухомого транспортного засобу або іншої перешкоди, що обмежує видимість, не переконавшись у відсутності транспортних засобів, що наближаються [5]. ПДР України 1993 року також забороняє пішоходам допускати самостійний, без нагляду дорослих, вихід дітей дошкільного віку на проїзну частину та рухатись по дорозі, позначеній дорожнім знаком 5.1 «Автомагістраль», за винятком пішохідних доріжок, місць стоянки і відпочинку. У разі причетності пішохода до ДТП він повинен надати можливу допомогу потерпілим, записати прізвища та адреси очевидців, повідомити орган міліції про пригоду, необхідні дані про себе і перебувати на місці про прибуття працівників міліції [6].

Пасажир як учасник дорожнього руху, відповідно до ст. 18 Закону України «Про дорожній рух», є особою, яка користується транспортним засобом, але не причетна до керування ним.

Пасажир зобов'язаний: здійснювати посадку в транспортний засіб лише зі спеціального майданчика, а в разі його відсутності -- з тротуару чи узбіччя; здійснювати посадку і висадку лише після повного припинення руху транспортного засобу; не відволікати увагу водія від керування транспортним засобом; під час руху на автомобілі, обладнаному ременями безпеки, бути пристебнутим, а на мотоциклі -- у застебнутому мотошоломі [5]. ПДР України 1993 року також забороняє пасажиру: відчиняти двері транспортного засобу, не переконавшись, що він зупинився біля тротуару, посадочного майданчика, краю проїзної частини чи узбіччя; перешкоджати зачиненню дверей та використовувати для їзди підніжки і виступи транспортних засобів; у разі ДТП надати можливу допомогу потерпілим і повідомити про пригоду орган міліції [6].

Пасажир при користуванні транспортним засобом має право на безпечне перевезення себе і багажу; відшкодування заподіяних збитків; своєчасну і точну інформацію про умови і порядок руху [5; 6].

Правовий статус велосипедистів і погоничів тварин як учасників дорожнього руху закріплені у ст. 19 Закону України «Про дорожній рух» .

Особи, які керують велосипедами без двигунів, мають право: їздити по спеціальних велосипедних доріжках, а в разі їхньої відсутності -- по краю проїзної частини дороги, вулиці чи узбіччю. Разом з тим, велосипедисти зобов'язані: використовувати технічно справні та належним чином обладнані велосипеди; не перевозити вантажів, що заважають керуванню; не перевозити пасажирів, за винятком дітей віком до семи років, на спеціально обладнаному сидінні [5]. ПДР України 1993 року також зобов'язує велосипедистів: рухатися по проїзній частині, коли поряд є велосипедна доріжка; рухатися по тротуарах і пішохідних доріжках (крім дітей на дитячих велосипедах під наглядом дорослих); під час руху триматися за інший транспортний засіб; їздити не тримаючись за руль та знімати ноги з педалей (підніжок); буксирувати мопеди і велосипеди; буксирувати причепи (крім призначеного для експлуатації з цими транспортними засобами) [6].

Погоничі тварин, як учасники дорожнього руху, зобов'язані: не залишати тварин на проїзній частині без догляду, не переганяти тварин через залізничні колії та дороги, вулиці поза спеціально відведеними місцями, а також через проїзну частину в темний час доби і в умовах недостатньої видимості [5]. ПДР України 1993 року також вносять певні вимоги до погоничів тварин, зокрема: для погону стада тварин по дорозі залучається така кількість погоничів, щоб можна було направляти тварин якомога ближче до правого краю дороги і не створювати небезпеку та перешкод іншим учасникам дорожнього руху; переводити поодиноких тварин (не більше двох на одного погонича) через залізничні переїзди потрібно лише за вуздечку, повід [6].

Такий правовий статус учасників дорожнього руху був чинним аж до 2001 року, коли 10 жовтня Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова № 1306 «Про Правила дорожнього руху», які з певними змінами і доповненнями є чинними і на теперішній час.

Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі -- ПДР України 2001 року) так само, як і попередні нормативно-правові акти у сфері безпеки дорожнього руху визначають поняття учасників дорожнього руху, а також закріплюють їхній правовий статус.

Учасниками дорожнього руху ПДР України 2001 року (як і ПДР України 1993 року) визнають осіб, які беруть безпосередню участь у процесі руху на дорозі як пішохід, водій, пасажир, погонич тварин [7].

Що стосується прав та обов'язків учасників дорожнього руху, закріплених ПДР України 2001 року, вони здебільшого повторюють ті права та обов'язки учасників дорожнього руху, які були закріплені ще в Законі України «Про дорожній рух» та ПДР України 1993 року.

Особливістю ПДР України 2001 року від попередніх нормативно-правових актів було визначення поняття «водій», яким визнавалася особа, яка керує транспортним засобом. Вершник, візник, погонич тварин, який веде їх за повід, прирівнювався до водія. Водієм також вважалася особа, яка навчає керуванню, знаходячись безпосередньо у транспортному засобі [7].

Слід зазначити, що у 2011 році поняття водія знову змінилося. Так, 26 вересня 2011 року Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова № 1029 «Про внесення змін до Правил дорожнього руху», відповідно до якої водієм стала визнаватися особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі [8].

Також даним нормативно-правовим актом вперше за часи незалежності України було закріплено поняття велосипедиста, яким визнається особа, що керує велосипедом.

Незважаючи на те, що ПДР України 2001 року є чинними і на сьогодні, до них протягом усього часу були внесені певні зміни, у тому числі до розділів, що закріплюють права та обов'язки учасників дорожнього руху.

Як приклад, постановою Кабінету Міністрів України від 6 січня 2005 року № 16 водія механічного транспортного засобу зобов'язано мати при собі поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів; постановою кабінету Міністрів України від 21 лютого 2007 року № 263 зобов'язано пасажира та водія не забруднювати проїзну частину та смугу відведення автомобільних доріг, а також не створювати своїми діями загрози безпеці дорожнього руху. Також постановою Кабінету Міністрів України від 22 березня 2017 року № 161, у зв'язку з реформуванням органів внутрішніх справ, у ПДР України 2001 року підрозділи Державто- інспекції (міліції) замінені на уповноважені підрозділі Національної поліції України [7].

Висновок

Правовий статус учасників дорожнього руху має свою історію становлення та розвитку на теренах нашої держави за часи її незалежності. Дослідження правового статусу учасників дорожнього руху та особливостей його розвитку є дійсно важливим елементом у сфері транспортної безпеки України, адже дозволяє виявити ті недоліки та розбіжності у законодавстві, які існують на сьогодні, з метою їх усунення та недопущення в майбутньому, що, безумовно, позитивно вплине на стан безпеки дорожнього руху нашої держави вже найближчим часом.

Список використаних джерел

Про схвалення Стратегії підвищення рівня безпеки дорожнього руху в Україні на період до 2020 року: розпорядження Кабінету Міністрів України від 14 червня 2017 р. № 481-р. Офіційний вісник України. 2017. № 59. Ст. 1808.

Зайчук О. В. Теорія держави і права. Академічний курс. Підручник / О. В. Зайчук, Н. М. Оніщенко. К.: Юрінком Інтер, 2006. URL: http://www.ebk.net.ua/Book/law/zaychuk_tdp/zmist.htm

Скакун О. Ф. Теорія права і держави: підручник. URL: http://westudents.com.ua/knigi/467-teorya- prava-derjavi-skakun-of.html.

Правила дорожного движения: введ. в действие 1 янв. 1987 г. 2-е изд., стер. К.: Техника, 1988. 48 с.

Про дорожній рух: закон України від 30 червня 1993 р. № 3353-ХІІ. Відомості Верховної Ради України. 1993. № 31. Ст. 338.

Про затвердження Правил дорожнього руху: постанова Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1993 р. № 1094. URL: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1094-93-%D0%BF.

Правила дорожнього руху: постанова Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306. Офіційний вісник України. 2001. № 41. Ст. 1852.

Про внесення змін до Правил дорожнього руху: постанова Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2011 р. № 1029. Офіційний вісник України. 2011. № 12. Ст. 2881.

Размещено на Allbest.ru