Недосконалість загальних положень про зловживання процесуальними правами у проекті ЦПК України

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Недосконалість загальних положень про зловживання процесуальними правами у проекті ЦПК України

Короленко В. М.,

кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник, старший науковий співробітник відділу юрисдикційних форм правового захисту суб'єктів приватного права, судоустрою та судочинства НДІ приватного права і підприємництва імені академіка Ф. Г. Бурчака НАПрН України

У статті досліджуються загальні питання зловживання процесуальним правом, закладені у проект Цивільного процесуального кодексу України. Через призму теоретичного розуміння понять «зловживання правом», «зловживання процесуальним правом» розглядається доцільність та можливість запровадження такого інституту у ЦПК України. З 'ясовано загальні підходи Ради з питань судової реформи до визнання тих чи інших дій зловживанням процесуальним правом, зокрема, чи одні й ті самі дії обов'язково є зловживанням правом, чи лише у випадку визнання їх такими судом. Розглянуто запропонований у Проекті порядок визнання наявності у діях учасників справи ознак зловживання процесуальним правом та засоби процесуального примусу, які передбачено застосовувати у такому випадку. Прогнозується можливий вплив відповідних засобів процесуального примусу на диспозитивність процесу та рівень доступу до судочинства. Робиться висновок про доцільність обмеження судового розсуду у вирішенні питань зловживання процесуальними правами та розробки механізмів протидії недобросовісній процесуальній поведінці за допомогою існуючих повноважень суду.

Ключові слова: зловживання правом, процесуальні права, процесуальний примус, цивільний процес.

процесуальний право примус диспозитивність

Стаття 6 Конвенції Ради Європи про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплює право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Національне цивільне процесуальне законодавство закріплює низку інститутів, норми яких відображають відповідні принципи цивільного судочинства та покликані забезпечити це право. Серед них принцип диспозитивності, незалежності суду, автоматичний розподіл справ, розумні строки розгляду та вирішення цивільної справи. Проте практика свідчить, що чим ширші права учасників цивільного процесу, чим вагоміші гарантії їх здійснення, тим ширші можливості та більша імовірність використання цих прав на шкоду правам інших осіб зокрема та системі цивільного судочинства загалом.

Таке використання права, яке спрямоване не на реалізацію певного інтересу чи забезпечення певного блага управленої особи, а на шкоду правам та інтересам інших осіб, зазвичай у юридичній науці називають зловживанням правом. Чинний ЦПК України не містить норм, які б передбачали визначення зловживання процесуальними правами, процесуальні засоби протидії таким зловживанням та відповідальність за них. Єдиним винятком тут є запобігання зловживанню забезпеченням позову. В результаті недобросовісні учасники цивільного судочинства можуть без негативних для себе наслідків здійснювати юридично значимі дії, які спрямовані на нівелювання результатів автоматичного розподілу цивільних справ, затягування розгляду справи та відстрочення набрання судовим рішенням законної сили або затягування його виконання шляхом подання касаційних скарг з клопотаннями про зупинення виконання рішення, яке набуло законної сили.

У вітчизняній науці цивільного процесуального права проблема зловживання цивільними процесуальними правами є певною мірою дослідженою. Окремим аспектам зловживання цивільними процесуальними правами присвячено дослідження таких вітчизняних науковців, як: І. В. Андронов, Н. Ю. Голубєва, Р. Ф. Гонгало, А. І. Дрішлюк, О. Р. Ковалишин, В. В. Комаров, В. М. Кравчук, Д. Д. Луспеник, Я. Я. Мельник, Т. Т. Полянський, В. В. Рєзнікова, С. А. Чванкін. У їх дослідженнях достатньо глибоко розроблено теорію зловживання правом, в тому числі і процесуальним, сформульовано визначення поняття зловживання правом, наведено переліки видів зловживань процесуальними правами, способи протидії таким зловживанням в рамках чинного процесуального законодавства, запропоновано нові законодавчі підходи до вирішення проблем зловживання процесуальними правами у цивільному судочинстві.

На підґрунті напрацювань представників правової науки за участі практиків, в тому числі суддів та адвокатів, у рамках судової реформи розроблено проект Цивільного процесуального кодексу України (далі - Проект). Цей Проект покликаний підвищити рівень здійснення завдань цивільного судочинства у кожній конкретній цивільній справі, посилити гарантії права на справедливий суд загалом та конкретних процесуальних прав учасників цивільного судочинства зокрема. В результаті підвищуватимуться ризики використання цивільних процесуальних прав на шкоду правам та інтересам інших учасників цивільних процесуальних правовідносин. Однак і запобіжники зловживанню цивільними процесуальними правами набули у Проекті значно чіткіших форм та суттєво ширшого змісту. У майбутньому цивільному процесуальному законодавстві передбачається закріплення переліку видів зловживань цивільними процесуальними правами та міри відповідальності за такі дії.

Метою цієї статті є з'ясування основних підходів до закріплення у майбутньому Цивільному процесуальному кодексі України норм, які регулюватимуть правовідносини, пов'язані зі зловживанням цивільними процесуальними правами у цивільному судочинстві, в тому числі розуміння змісту зловживання цивільними процесуальними правами та відповідальності за такі зловживання.

Як зауважує Т. Т. Полянський, наукова доктрина неприпустимості зловживання правом сформувалася у другій половині ХІХ ст. у Франції як реакція на дедалі активніше свавільне використання особами своїх суб'єктивних прав, закріплених на зламі XVIII-XIX ст. у французькій Декларації прав людини і громадянина, у тогочасних конституціях Франції, у Цивільному кодексі Франції. Пізніше ця доктрина буда сприйнята і в інших європейських країнах [1, с. 129].

Дієвим інструментом боротьби з негативними явищами в нашому житті, інструментом особливим, відомим з давніх-давен називав інститут зловживання правом С. С. Алексєєв [2, с. 441]. Він, крім того, зауважував, у ХІХ ст. особливо при ретельному опрацюванні складних проблем, пов'язаних з підготовкою проектів цивільних кодексів (Французького кодексу, Прусського та Австрійського уложень, Німецького цивільного уложення та ін.), широке тлумачення поняття «зловживання правом» не отримала підтримки. Воно не лише не відповідало умовам та вимогам ринкового господарства, що розвивалося на основі конкуренції, економічної змагальності, ризику, економічного успіху підприємливого господаря, а й необхідності забезпечення твердого правопорядку, правового забезпечення свободи суб'єктів, сталості та визначеності їх прав, їх правової самостійності, гарантованої можливості використання права за власною волею і на власний інтерес. Тут виникають доволі тонкі, часом делікатні питання, пов'язані з тим, що називають доброю совістю, бажанням врахувати моральні міркування, інтереси інших людей, і з тим, що ніби все це може бути враховане, якщо надати суду право вирішувати проблеми зловживання правом. Але всебічний аналіз і практика засвідчили, що в такому разі все ж відкривається доволі широкий простір для свавілля, в тому числі - для суддівського розсуду, а звідси - для самих основ правопорядку, забезпечення його сталості та визначеності - всього того, що може на ділі звести нанівець сам «дух» приватного права, його основні начала. Ось чому пануюча правова думка, в том числі і при підготовці відповідних положень у цивільних законах, схилилася до того, що шиканою (зловживанням правом) слід вважати таке використання «свого права», метою якого є спричинення шкоди іншій особі [2].

Такий підхід до розуміння зловживання правом, безумовно, є універсальним як для права матеріального, так і для права процесуального. Проте зловживання процесуальним правом, будучи спрямованим на спричинення шкоди іншій особі, як правило стороні, яка опонує у справі, водночас спричиняє шкоду всій системі судочинства, порушуючи її принципи, ускладнюючи, а іноді й унеможливлюючи досягнення мети судочинства.

У своєму виступі на Круглому столі «Зловживання цивільними процесуальними правами: шляхи протидії» Н. Ю. Голубєва виокремлює такі види зловживання процесуальними правами [3, с. 3-6]:

зловживання правом на позов (подання завідомо безпідставного позову, зустрічного позову, за змовою сторін, неналежному відповідачеві чи фіктивним позивачем та інших так званих технічних позовів);

зловживання правами, спрямованими на затягування строків розгляду справи: подача клопотань про призупинення провадження, вступ третіх осіб із самостійними вимогами, безпідставне або повторне заявлення клопотань, заявлення клопотань про поновлення процесуальних строків, про призупинення провадження у справі до вирішення іншої пов'язаної справи, оскарження усіх ухвал суду, які підлягають оскарженню окремо від рішення суду, залучення до участі у справі якомога більшої кількості учасників (співвідповідачів, третіх осіб);

умисні дії учасників фактичного характеру, спрямовані на затягування строків розгляду справи, ухилення учасника процесу від участі в судових засіданнях, наприклад, ухилення від отримання повідомлення про час судового засідання, імітація «хвороби» та інших «поважних причин» з метою відкладення судового засідання;

зловживання правами, котрі пов'язані з оплатою судових витрат, наприклад, імітація тяжкого майнового стану з метою отримання відстрочки чи розстрочки сплати судового збору;

зловживання правом на відвід судді;

зловживання правами при доказування: ненадання або несвоєчасне надання доказів, ініціювання проведення судових експертиз;

зловживання правами на стадії виконання рішень суду;

зловживання правами при апеляційному та касаційному оскарженні рішень суду.

Повністю погодитися з таким переліком зловживань процесуальними правами у цивільному

судочинстві не можемо, тож неявка на судове засідання без поважних причин, невчасне подання або неподання доказів не можуть бути визнані зловживанням процесуальними правами, адже відповідного права не передбачено. В даному випадку учасники цивільного процесу прямо порушують свої процесуальні обов'язки.

Акцентуючи увагу на окремих видах зловживання процесуальними правами, С. А. Чванкін зауважує, що до найвідоміших зловживань процесуальними правами у цивільному процесі слід віднести такі:

порушення встановлених у суді правил або протиправне перешкоджання здійсненню цивільного судочинства;

порушення порядку під час судового засідання або невиконання розпоряджень головуючого учасниками цивільного процесу та іншими особами, присутніми у судовому засіданні;

неподання без поважних причин письмових чи речових доказів, що витребувані судом, та неповідомлення причин їх неподання [4, с. 13].

Дійсно, такі дії та бездіяльність є досить частими у поведінці недобросовісних учасників цивільного процесу. Однак їх не можна назвати зловживанням процесуальними правами, адже відповідних прав учасники цивільного судочинства та інші особи, присутні у судовому засіданні, не мають. Всі ці діяння є порушенням процесуальних обов'язків.

Отже, запровадження у цивільному процесуальному законодавстві інституту зловживання процесуальними правами вимагає розробки та ухвалення правових норм, що визначають види зловживання процесуальними правами, встановлюють правові наслідки зловживання процесуальними правами, закріплюють процесуальний порядок визнання тих чи інших дій зловживанням процесуальними правами.

Розмірковуючи над проблемою зловживання процесуальними правами в цивільному судочинстві, Д. Д. Луспеник зауважує, що в контексті підготовки конституційних змін проводиться велика робота над удосконаленням всього масиву процесуального законодавства, яке до того ж має мінімізувати можливість зловживання процесуальними правами, визначити хоча б приблизний перелік таких дій чи бездіяльності, які б кваліфікувалися як зловживання правом, а також запропонувати механізм відповідальності за такі дії. Далі слід розглянути питання, як суддям виявляти дії (бездіяльність) щодо зловживання процесуальними правами та обирати механізм протидії їм залежно від стадійності руху цивільної справи, а також питання, яким чином це можливо передбачити у процесуальному законодавстві [5, с. 154].

Проектом Цивільного процесуального кодексу України, розробленим Радою з питань судової реформи при Президентові України, до основних принципів (засад) цивільного судочинства відноситься неприпустимість зловживання процесуальними правами. Також Проектом передбачено перелік видів зловживань процесуальними правами та заходи процесуального примусу, що можуть застосовуватися до осіб, які допускають зловживання процесуальними правами.

Згідно зі ст. 41 Проекту учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Залежно від конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, які суперечать завданню цивільного судочинства, зокрема:

подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;

подання кількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з одним предметом та з однакових підстав або подання кількох позовів з аналогічним предметом і аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;

подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;

необгрунтоване або штучне об'єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи або завідомо безпідставне залучення особи в якості відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;

укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі, тощо.

Отже, Проект не відносить до зловживання процесуальними правами жодного з видів невиконання процесуальних обов'язків, такі, зокрема, як ненадання або невчасне надання доказів, неявка у судове засідання без поважної причини тощо, що окремими науковцями відносяться до видів зловживання правом. Зловживанням процесуальним правом може визнаватися лише дія - активна поведінка, яка за своєю об'єктивною стороною є діями, спрямованими на реалізацію процесуального права.

Згідно з ч. 3 та 4 ст. 41 Проекту, якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання. Суд зобов'язаний вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами суд застосовує до нього заходи процесуального примусу та інші заходи впливу, передбачені цим Кодексом.

Проектом прямо встановлено у ст. 143 «Штраф» як засіб процесуального примусу, що суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід Державного бюджету України з відповідної особи штрафу у розмірі від 0,3 до трьох мінімальних заробітних платень (з 01.01.2017 р. становить від 960 до 9 600 грн.) у випадках, зокрема, зловживання процесуальними правами. А у випадку повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами - у розмірі від 0,5 до п'яти мінімальних заробітних платень (з 01.01.2017 р. становить від 1 600 до 16 000 грн.). У випадку зловживання процесуальними правами представником учасника справи суд, з урахуванням конкретних обставин справи, може стягнути штраф як з учасника справи, так і з його представника. Згідно з ч. 2 ст. 257 Проекту суд може постановити окрему ухвалу у випадках зловживання процесуальними правами.

Проектом також передбачено настання інших негативних наслідків для особи, у діях якої суд вбачатиме зловживання процесуальними правами. Так, згідно з ч. 10 ст. 136 «Розподіл судових витрат між сторонами» у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Як бачимо, формулювання абз. 1 ч. 2 ст. 41 Проекту, визнання тих чи інших дій учасників цивільного процесу зловживанням процесуальним правом, притягнення їх до відповідальності за такі дії є не обов'язком, а правом суду і здійснюється залежно від обставин справи, в тому числі і при визначенні розмірів санкцій у встановлених межах. Видається, що наділення суду такими широкими дискреційними повноваженнями може не лише знівелювати перепони, які автори законопроекту намагаються створити для зловживання процесуальними правами, а й створити умови для нових зловживань з боку суддів, спричинити нівелювання рівності сторін у цивільному процесі та правову невизначеність. Адже для будь-якого учасника цивільного процесу, особливо для фізичних осіб, ризик покладення штрафу у розмірі трьох мінімальних заробітних платень може суттєво вплинути на процесуальну тактику ведення справи. Водночас за умови упередженості суду особа, що фактично зловживає процесуальними правами, може взагалі уникнути такої відповідальності, якщо суд вирішить, що відповідні процесуальні дії «з урахуванням обставин справи» не є зловживанням правом або ж застосувати мінімальний штраф.

Проектом передбачено, що ухвалу про стягнення штрафу може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду вищої інстанції. Оскарження такої ухвали не перешкоджає розгляду справи. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали про накладення штрафу є остаточною і оскарженню не підлягає. Натомість Проектом не передбачено винесення певного судового рішення у разі, коли, на думку суду, зловживання правом відсутнє. Отже, бездіяльність суду щодо припинення зловживання процесуальними правами не може бути оскаржена іншим учасником справи.

Таким чином, запровадження в майбутньому Цивільному процесуальному кодексі України інституту зловживання процесуальними правами, запропоноване розробниками Проекту, містить у собі певні ризики, пов'язані із широкими дискреційними повноваженнями суду. Ці ризики полягають у високій імовірності суттєвого обмеження процесуальної тактики учасників справи через загрозу визнання їх процесуальних дій зловживанням правом та накладення на них значних штрафів, які можуть значно перевищувати ціну позову, а також у відсутності у добросовісної сторони засобів протидії бездіяльності суду щодо зловживання процесуальними правами іншою стороною. Такого роду запобігання зловживанням процесуальними правами сторонами процесу може призвести до посилення зловживання судом процесуальними повноваженнями, що може мати суттєво більш негативні наслідки як для учасників цивільної справи, так і для системи судочинства загалом. Отже, в подальших дослідженнях слід виявити можливості об'єктивного визначення видів зловживання правом та запровадження обов'язкового, а не на розсуд суду, визнання тих чи інших дій зловживанням правом та невідворотності настання процесуальних наслідків за такі діяння. При цьому необхідно з'ясувати особливості кожного з видів зловживання процесуальними правами, виявити можливості протидії їм за допомогою процесуальних засобів, які не є спеціальними засобами протидії зловживанню процесуальним правом, передбаченими Проектом, та розробити пропозиції щодо змін до проекту ЦПК України, які забезпечать ефективніше та об'єктивніше запобігання недобросовісним процесуальним діям учасників цивільного судочинства, а також чіткіше визначатимуть правову відповідальність за такі дії.

Список використаної літератури

Полянський Т. Т. Зловживання правом (загальнотеоретичний аналіз) // Право України, 2010. № 1. С.128-133.

Алексеев С. С. Частное право: научно-публицистический очерк / Собрание сочинений. В 10-и т. Том 7: Философия права и теория права. Москва: Статут, 2010. 520 с.

Голубева Н. Ю. Пути противодействия злоупотреблению гражданскими процессуальными правами: постановка проблемы / Зловживання цивільними процесуальними правами: шляхи протидії: матеріали круглого столу (м. Одеса, 27 листопада 2015 р.). Одеса: Фенікс, 2015. 90 с. С. 3-10.

Чванкін С. А. Процесуальні засоби головуючого в судовому засідання щодо протидії зловживанню процесуальними правами / Зловживання цивільними процесуальними правами: шляхи протидії: матеріали круглого столу (м. Одеса, 27 листопада 2015 р.). Одеса: Фенікс, 2015. 90 с. С. 13-15.

Луспеник Д. Д. Зловживання процесуальними правами: законодавча регламентація, способи виявлення та шляхи протидії. Часопис цивільного і кримінального судочинства, 2015. № 6 (27). С.150-171.

Размещено на Allbest.ru