Кримінологічна характеристика заходів з протидії порушень особистих прав і свобод громадян в контексті стану громадської безпеки в Україні

Захист людини, її життя і здоров'я, честі і гідності, недоторканості і безпеки згідно з Конституцією України визнаються найвищими соціальними цінностями [4].

Відповідно до ст. 1 Кримінального кодексу України (далі КК), одним із його найважливіших завдань є охорона громадського порядку в суспільстві, так само, як і охорона прав і свобод людини.

Проте тільки у січні-серпні 2017 року у громадських місцях по всій Україні було вчинено 60 715 злочинів, з них не в приміщеннях (маються на увазі вулиці, площі, сквери, парки) було вчинено 35 427 злочинів [7]. Враховуючи, що загалом за вказаний період в Україні було зареєстровано 411052 злочини [7], так звана «публічна злочинність», за якої особу злочинця не зупиняє сама можливість бути поміченим або затриманим, становить майже 15% в усій структурі злочинності. Це свідчить про певну зухвалість, відчайдушність, відкрите нехтування злочинцями кримінально-правовими нормами, що є вкрай небезпечним явищем для стану громадської безпеки.

Найбільшу небезпеку для людини становлять, безперечно, злочини проти громадської безпеки, які займають вагому позицію в структурі всієї злочинності України. Схожі думки прослідковуються і в юридичній літературі. Так, під громадською безпекою розуміють стан захищеності суспільства від різноманітних факторів і джерел підвищеної небезпеки злочинних об'єднань, проявів тероризму, зброї, вибухових пристроїв і речовин, радіоактивних і хімічних матеріалів тощо [1, с. 567].

Кримінальна відповідальність за злочини проти громадської безпеки передбачена ІХ розділом Особливої частини КК (статті 255-270). Норми цього розділу передусім спрямовані на убезпечення громадськості від впливу угрупувань кримінального спрямування (злочинних і терористичних організацій, банд, воєнізованих або збройних формувань), від незаконного обігу предметів, які становлять підвищену небезпеку для оточення, а також наслідків порушення встановлених законом правил поводження з вогнем, певними речовинами та матеріалами [8, с. 319].

У січні-серпні 2017 року таких злочинів було зареєстровано 8052 [7], що становить практично 2% в усій структурі злочинності. Співвідношення злочинів проти громадської безпеки до всіх зареєстрованих злочинних діянь на перший погляд здається незначним, однак небезпечною особливістю даних злочинів виступає їх предмет, а в деяких випадках знаряддя чи засоби: зброя, вибухові пристрої, вибухові речовини, бойові припаси, які є за своєю сутністю смертоносними або такими, що становлять небезпеку для життя та здоров'я невизначеної кількості осіб. Особливо небезпечними є наступні дії з вказаними предметами: носіння, зберігання, придбання, передача або збут. В системі злочинів проти громадської безпеки відповідальність за такі дії міститься у ст. 263 КК «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами». Таких злочинів з січня по серпень 2017 року було зареєстровано 5348.

Ще однією особливістю цього злочину, крім його предмета, є специфічне використання цих предметів: 1) вони використовуються людьми, а отже у суспільстві і проти інших людей; 2) злочинець, маючи один із вказаних предметів злочину, набагато легше спроможний вчинити інший, а особливо насильницький злочин. Так, у січні-серпні 2017 року злочинів, вчинених із застосуванням зброї або боєприпасів, було зареєстровано 876, з яких: вчинені із застосуванням вогнепальної зброї 350, холодної зброї 271, вибухових речовин 20, боєприпасів 235. Підбиваючи підсумок, слід вказати на безпосередній зв'язок між станом громадської безпеки у суспільстві і наявністю у населення предметів злочину, передбачених ст. 263 КК.

Звичайно, серед злочинів проти громадської безпеки є й інші, які становлять підвищену суспільну небезпеку, але їх безпосереднім об'єктом, насамперед, є безпека суспільства. Нам би хотілося перейти до аналізу тих насильницько-корисливих злочинів, які безпосередньо шкодять декільком важливим об'єктам: життю, здоров'ю, власності, особистій безпеці людини. Небезпечний прояв таких злочинів у тому, що при вчиненні одночасно спостерігається корислива спрямованість і насильницький спосіб вчинення. Дослідники даного питання наголошують на ще одній небезпечній особливості: наявність одночасно кількох видів насильства фізичного і психічного при вчиненні деяких з даних злочинів [6].

На нашу думку, до цих злочинів належать:

1) Умисне вбивство з корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 ККУ) у січні-серпні 2017 року зареєстровано 72 випадки [ці та наступні статичні дані представлені на сайті Генеральної прокуратури України];

2) Умисні тяжкі, середньої тяжкості, легкі тілесні ушкодження (ст.ст. 121, 122, 125 ККУ) у січні-серпні 2017 року зареєстровано, відповідно, 1379, 2337, 23175 випадків;

3) Грабіж (ст. 186 ККУ) за вказаний період 13020 випадків;

4) Розбій (ст. 187 ККУ) за вказаний період 2112 випадків;

5) Вимагання (ст. 189 ККУ) 532 випадків;

6) Незаконне заволодіння транспортним засобом, в т.ч. поєднане з насильством (ч. 3 ст. 289 ККУ) 6187 випадків, з них 79, поєднаних з насильством.

Який існує зв'язок між зазначеними злочинами та їхнім впливом на стан громадської безпеки? По-перше, досліджені нами злочини становлять практично 10% від усієї кількості зареєстрованих злочинів, що свідчить про їхню небезпечну поширеність у суспільстві. По-друге, переважно ці діяння вчиняються на ґрунті міжособистісних людських взаємостосунків, і потерпілими є як підприємці та представники бізнесу, так і пересічні громадяни, які є власниками будь-яких матеріальних предметів, цінних для особи злочинця. По-третє, дані злочинні діяння вчиняються з корисливими метою та мотивом і насильницьким способом.

Далі вважаємо за доцільне перейти до пропозицій щодо заходів із протидії таким суспільно-небезпечним посяганням. Загальновизнаним визначенням протидії злочинам у юридичній літературі вважається сукупність заходів у державі, спрямованих на вдосконалення суспільних відносин з метою усунення негативних явищ і процесів, що породжують злочинність, а також виявлення, усунення і нейтралізація причин та умов злочинності [2, с. 163] [5, с. 94-95].

Який має бути основний напрям протидії злочинам проти особистих прав і свобод громадян у контексті громадської та суспільної безпеки? На нашу думку, це сукупність заходів у суспільстві і державі, які забезпечували б стан захисту найважливіших особистих прав і свобод від злочинних діянь насильницької, корисливої та іншої особистісно-людської спрямованості.

У кримінологічній літературі розрізняють три основних рівні протидії та запобігання злочинами [2, с. 167]: загально-соціальний, спеціально-кримінологічний та індивідуальний.

На нашу думку, до загально-соціальних заходів, тобто до діяльності органів державної влади та громадських організацій з вирішення суперечливих питань у таких галузях життя суспільства, як соціально-економічна, політична, моральна тощо, слід віднести наступні:

1. Економічної та грошової стабілізації у співвідношенні рівня цін на товари та послуги до рівня реальних доходів населення.

2. Контроль за обігом предметів, що становлять особливу небезпеку, таких як вогнепальна та холодна зброя, вибухові речовини та пристрої, їх вилучення у населення.

3. Проведення роботи з соціальної адаптації бездомних осіб та осіб, звільнених з місць позбавлення волі, які відбували покарання за злочини насильницько-корисливого спрямування.

4. Проведення освітніх та культурних заходів у суспільстві, які підвищували б загальний рівень моральності, нетерпимості до насильства, до проявів расової та релігійної нетерпимості.

На думку дослідників даного питання, дієвою може бути діяльність з інформування населення про стан злочинності в Україні, негативні наслідки байдужого ставлення громадян до фактів незаконного володіння зброєю та вибуховими речовинами [3, с. 55].

Під спеціально-кримінологічними заходами протидії злочинності розуміють ті, що спрямовані на усунення або нейтралізацію певних криміногенних факторів і вчиняються спеціальними суб'єктами профілактики (державними, правоохоронними органами, дільничними інспекторами поліції, органами соціального захисту, у справах неповнолітніх, судовими та іншими). Вважаємо, що в цілому діяльність згаданих органів з протидії злочинності, в тому числі і насильницькій, корисливій, проти особистих прав і свобод людини, у наукових дослідженнях та літературі висвітлена достатньо широко. На наш погляд, з врахуванням особливостей вчинення згаданих злочинів в умовах сучасних, дієвими можуть бути наступні заходи:

1. Прийняття і реалізація дієвих життєвих державних програм з протидії злочинам саме проти особистих прав і свобод людини.

2. Актуальними залишаються заходи із залучення на допомогу представникам поліції представників громадських формувань для забезпечення охорони парків, вулиць, гаражів, стоянок, скверів тощо; створення оперативних громадських формувань для затримання і передачі правоохоронним органам осіб, схильних до насильства, та осіб, при яких наявна зброя або інші небезпечні предмети.

3. Своєчасне реагування правоохоронних органів на повідомлення щодо випадків вчинення таких злочинів та своєчасне їх розслідування.

Не можна не згадати про ініціювання легалізації вогнепальної зброї для населення з метою самозахисту, на якій останнім часом наполягають як представники Міністерства внутрішніх справ України, так і окремі політичні діячі. Безумовно, наявність зброї надає людині певне відчуття безпеки і впевненості у разі вчинення щодо неї посягання. Але залишається нерозв'язаним головне питання: хто і як буде перевіряти, кому саме надали право володіти зброєю, і як себе така особа поводитиме? Чи не стане це причиною збільшення саме тих злочинів, яким треба протидіяти?

Висновки

Отже, впровадження вищезазначених заходів є запорукою дотримання та збереження такого належного стану із громадською безпекою, під якою розуміється, як було нами вже зазначено, стан захищеності громадянського суспільства, що характеризується відсутністю небезпеки для життя та здоров'я людей, для їхнього спокою та майнових прав, для нормальної діяльності підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності, для цілісності й збереження матеріальних цінностей.