Шляхи удосконалення організаційно-правового механізму державного регулювання проблемних регіонів

Розглянуто та досліджено шляхи удосконалення організаційно-правового механізму державного регулювання та визначено неефективні правові інструменти стимулювання розвитку проблемних регіонів у країні.

Ключові слова: державне управління, регіональний та соціально-економічний розвиток у країні, депресивні регіони.

In the article reviewed and investigated ways to improve the organizational and legal mechanism of state regulation and defined inefficient legal instruments to stimulate the development of problem regions in the country.

Key words: state administration, regional and socio-economic developments the country, depressed regions.

Подолання негативних тенденцій регіонального соціального розвитку вимагає вдосконалення державного регулювання, а саме відповідних його організаційних, правових, економічних, інформаційних та інших механізмів, що передбачено Концепцією державної регіональної політики. Диспропорції в розвитку регіонів України зумовлюють необхідність застосування диференційованого підходу до реалізації механізму державного регулювання розвитку депресивних регіонів та стимулювання розвитку окремих територій.

Отже, аналіз проблем в організаційно-правовому забезпеченні державного управління на регіональному рівні, виявлення неефективних правових інструментів стимулювання розвитку в країні та подання конкретних пропозицій щодо шляхів вирішення цих проблем є наразі важливим науково-практичним завданням, що відповідає найсучаснішим тенденціям і завданням державної політики

Спроби вдосконалити організаційно-правовий механізм проблемних регіонів були започатковані такими відомими фахівцями у сфері державного управління та регіонального управління, як Г Атаманчук, В. Абрамов, О. Амоша, В. Бакуменко, М. Барановський, Д. Блейклі, З. Варналій, А. Гранберг, О. Гудима, М. Долішний, А. Єпіфанов, Н. Нижник та ін.

Метою статті є дослідження правового механізму державного регулювання на регіональному рівні та з'ясування неефективних правових інструментів щодо стимулювання розвитку проблемних регіонів.

Перспективи соціально-економічного розвитку держави значною мірою визначаються обраною національною стратегією, ефективність реалізації якої полягає в досягненні поставлених цілей і, зокрема, залежить від якості соціального управління. Проте без вирішення регіональних проблем не можна досягти проголошуваних урядами більшості розвинених країн національних цілей повної зайнятості населення, поліпшення якості його життя, справедливого розподілу доходів, стабільного економічного зростання тощо.

Організаційний механізм державного регулювання на регіональному рівні тісно переплітається з правовим. Організаційно-правовий механізм регулювання розвитку проблемних регіонів спрямовується на вирівнювання стану економічної діяльності держави взагалі. Реалізація зазначених цілей потребує:

- визначення пріоритетних напрямів розвитку економіки регіону;

- розроблення шляхів прискорення економічного зростання в найважливіших складових економіки регіону;

- створення сприятливих для взаємодії підприємств, установ, що визначають можливості кожного з регіонів, умов на базі ефективного використання наявного науково-виробничого потенціалу;

- державної підтримки підприємств, що забезпечують внутрішні потреби регіону;

- збереження існуючих і створення нових робочих місць;

- мінімізації соціальних наслідків реструктуризації економіки регіону;

- підвищення інвестиційної привабливості регіону;

- розвитку інфраструктури регіону, ринку товарів і цінних паперів;

- посилення взаємодії органів місцевого самоврядування, промислових підприємств і економічно активного населення; організації регіональних ринків [6].

Диспропорції в розвитку регіонів України зумовлюють необхідність застосування диференційованого підходу до стимулювання розвитку окремих територій. Виникає потреба у здійсненні адміністративної реформи шляхом реформування систем державної влади та місцевого самоврядування, що має підвищити ефективність державного регулювання розвитку проблемних регіонів [1].

Перенесення акцентів державної політики з централізованого управління на регіональний рівень, що супроводжується передачею владних повноважень місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, розширює можливості забезпечення збалансованого соціального розвитку регіонів України. Відсутність системного організаційного механізму державного регулювання розвитку депресивних регіонів є однією з вагомих причин гальмування виконання комплексних соціально-економічних програм, виникнення нових та загострення багатьох наявних проблем на регіональному рівні, подальшого збільшення міжрегіональної диференціації регіонального соціального розвитку за окремими його напрямами [3].

Забезпечення збалансованості при зростанні української економіки в поєднанні з активізацією соціальної політики потребує якісно нових механізмів державного регулювання розвитку депресивних регіонів, здатних зміцнити регіональну безпеку України, зокрема в соціально-економічній сфері.

Виникнення проблем регіонального розвитку зумовлено різноманіттям історичних, природно-географічних, соціально-економічних, політичних факторів, зокрема таких, як забезпечення регіонів природно-сировинними ресурсами, різний ступінь розвитку господарської інфраструктури, систем зв'язку, транспорту тощо. Зазвичай, в окремий період часу для певних регіонів є характерними більш високі, у той час як для інших - більш низькі соціальні стандарти [2; 4].

Подолання зазначених негативних тенденцій вимагає удосконалення організаційно- правового механізму державного регулювання регіонального соціального розвитку, що передбачено Концепцією державної регіональної політики і має відбуватися, виходячи з таких основних пріоритетів:

- формування методологічних і методичних засад оцінки регіонального соціального розвитку шляхом запровадження комплексних, системних основ його ефективного регулювання на основі діагностики та моніторингу соціальних процесів у регіонах;

- визначення чітких критеріїв і ефективних механізмів надання державної фінансової підтримки депресивним територіям, подолання депресивного стану, збереження загальної макроекономічної та соціальної рівноваги в країні, а також стимулювання розвитку та зміцнення потенціалу структурно сильних регіонів;

- підвищення ефективності використання угод регіонального розвитку як інструменту державного стимулювання розвитку регіонів, координація упровадження заходів щодо реалізації державної та регіональних стратегій розвитку, державних та регіональних програм економічного й соціального розвитку, державних цільових програм та програм подолання репресивності територій;

- поетапне реформування бюджетної системи та міжбюджетних відносин з метою створення сприятливих умов для підвищення рівня життя населення регіонів України, забезпечення їх фінансової самостійності, дотримання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного громадянина, незалежно від місця проживання;

- створення сприятливих умов для практичного запровадження державних соціальних стандартів і гарантій шляхом їх розробки та затвердження відповідно до Державного класифікатора соціальних стандартів і нормативів та з урахуванням рівня європейських соціальних стандартів;

- формування механізмів розширення соціального діалогу на регіональному рівні, розвитку конструктивної взаємодії суб'єктів співпраці, встановлення партнерських відносин інститутів державного, приватного та громадського секторів у межах міжсекторного партнерства з метою активізації соціального капіталу регіону [5].

Організаційні методи державного регулювання спрямовуються на підтримку, з одного боку, процесів економічної інтеграції регіонів у цілому, а з іншого - на вирішення завдань комплексного соціального розвитку окремих регіонів, запобігання кризовим ситуаціям. Саме в такий спосіб “регіоналізація поєднує централізовані (зверху) та децентралізовані (знизу) підходи до вирішення проблем регіонального розвитку” [6].

Одним з головних завдань організаційного механізму державного регулювання є стимулювання розвитку регіонів, що передбачає:

- зменшення регіональної диференціації соціально-економічного розвитку та рівня життя населення в регіонах;

- активізацію інвестиційної діяльності;

- ефективне використання бюджетних коштів і місцевих ресурсів;

- зміцнення конкурентоспроможності регіональної економіки;

- узгодження пріоритетів економічного розвитку регіонів із відповідними загальнодержавними пріоритетами;

- сприяння міжрегіональній інтеграції та співробітництву, вирішенню міжрегіональних проблем.

Світова практика державного регулювання розвитку депресивних регіонів сповідує два основних його підходи. Перший передбачає реалізацію цілей територіальної справедливості, просторової організації економічної діяльності, при якій жителі усіх регіонів мають однакові можливості для досягнення добробуту; другий базується на економічній ефективності, яка потребує раціонального використання виробничого потенціалу кожного з регіонів з метою досягнення загальнонаціонального добробуту.

Такі підходи можуть бути як загальними, так і конфліктними: по-перше, між підходами існуєзворотнопропорційна залежність-стимулювання економічного розвитку проблемних регіонів призводить до зменшення економічної ефективності; по-друге, справедливість має не тільки негативні, але й позитивні ефекти, які дозволяють згладжувати соціальні диспропорції; по-третє, реалізація цілей територіальної справедливості й економічної ефективності залежить від стану національної економіки [6].

Сучасна світова економічна криза відображається у зниженні доходів населення, знеціненні активів, зростання безробіття і, відповідно, посиленні навантаження на бюджет, доходи якого при цьому скорочуються. Це негативно впливає на інвестиційну активність і тим самим позбавляє вітчизняну економіку можливості інноваційного розвитку [5; 6; 7].

Основне завдання організаційно-правового механізму державного регулювання розвитку депресивних регіонів полягає у створенні сприятливих умов для зростання місцевого економічного потенціалу інноваційного типу [8; 9].

За умов повільної адаптації організаційного механізму державного регулювання розвитку депресивних регіонів саме неформальні норми, основним створювачем яких часто є громадянське суспільство, визначають якість регіональних інститутів.

Організаційний механізм державного регулювання розвитку депресивних регіонів спрямовано у першу чергу на стимулювання джерел саморозвитку, підтримку регіональних точок і осередків зростання, малого і середнього бізнесу, підготовку кадрів. Він також включає спеціальні заходи щодо структурної перебудови економіки [10].

На практиці доцільно спиратися на нові підходи до формування кластерної політики в регіонах, управління інноваційним розвитком, заохочення регіонів, орієнтованих на проведення реформ.

Потребує вдосконалення й правовий механізм державного регулювання розвитку депресивних регіонів. Основними інструментами реалізації Закону України “Про стимулювання розвитку регіонів” є угоди щодо регіонального розвитку. Запропонований порядок розроблення, ухвалення, затвердження й реалізації документів ставить під сумнів їх ефективність, прозорість і дієвість. Брак ефективного правового механізму стимулювання регіонального розвитку спричиняє поглиблення дисбалансу в соціально- економічній сфері розвитку регіонів. Реалізація засад теорій регіонального розвитку передбачає створення максимально сприятливих умов для розвитку регіону, насамперед податкових та інституціональних, але на практиці такий принцип не є дієвим.

Отже,диференціаціярівнярозвиткурегіонівУкраїнизумовлюєнеобхідністьупровадження організаційно-правового механізму державного регулювання розвитку депресивних регіонів, завдяки чому відбудеться підвищення самостійності регіонів у визначенні довгострокової стратегії їх соціально-економічного розвитку і вибору засобів її реалізації, формування доходів і видатків бюджету області органами регіонального управління, активізації участі органів місцевого самоврядування, територіальних громад населення у процесах управління й вирішення соціально-економічних проблем розвитку території.

державний регулювання регіональний депресивний

Список використаних джерел

1. ВарналійЗ. Регіональна політика України: нові умови, нові вимоги / З. Варналій // Стратегічні пріоритети. - 2007. - № 1 (2). - С. 141-149.

2. Горленко I. O. Економічні райони України : навч. посіб. / I. O. Горленко / Укр. фін.-екон. ін.-т. - К. : УФЕІ, 1999. - 205 с.

3. Державне управління в Україні: централізація і децентралізація : монографія / [кол. авт. ; відп. ред. Н. Р Нижник]. - К. : Вид-во УАДУ, 2003. - 448 с.

4. Зайцева Л. М. Региональная система управления (организационно-методологический аспект) / Л. М. Зайцева. - Донецк : ИЭП ПАНУ, 2004. - 336 с.

5. Питухіна Е. Різні погляди на сталий розвиток / Е. Питухіна // Управління сучасним містом. - 2004. - № 7-9 (15). - С. 84-86.

6. Региональная экономика : учебник / под ред. В. И. Видяпина, М. В. Степанова. - М. : ИНФРА-М, 2002. - 686 с.

7. Региональная экономика : учеб. пособие / под ред. М. В. Степанова. - М. : ИНФРА-М ; Изд-во Рос. экон. акад., 2002. - 436 с.

8. Регіональне управління : навч. посіб. / Л. М. Зайцева, С. М. Серьогін, Н. И. Коніщева [та ін.] ; за наук. та заг. ред. Л. М. Зайцевої. - Дніпропетровськ : УАДУ ДФ, 2000. - 240 с

9. Dunning J. H. (Ed.) Regions, globalizationandtheknowledge-basedeconomy. - Oxford : Oxforduniversitypress, 2000. - 506 p.

Размещено на Allbest.ur