Страхування життя є важливою складовою ринкової економіки так як сприяє підтриманню соціальної стабільності суспільства, є потужним інвестором національної економіки та одним із гарантів економічної безпеки держави. Враховуючи соціальну важливість страхування життя, а також його фінансово - економічне значення в економіці країни, особливо в умовах політичних, економічних, демографічних та інших викликів, важливим питанням постає забезпечення стабільності та надійності діяльності компаній зі страхування життя. Проте діюча практика лише актуалізує питання визначення факторів підвищення значення страхування життя та макроекономічних чинників нарощення його потужності на ринку. Важливим питанням у цьому контексті постає роль держави, яка створює умови та обмеження становлення та маневреності компаній зі страхування життя на ринку. Ключовим моментом в даному аспекті, який виходить на перший план, є вміння на державному рівні окреслити такі параметри функціонування страхування життя, які б не суперечили принципам ринкового механізму у взаємовідносинах суб'єктів та органічно вписувалися б у правила ринкової економіки.

Теоретичні аспекти сутності, значення, еволюції та механізму здійснення страхування життя розглядалися в працях таких провідних науковців України як Вовчак О.Д. [1], Гаманкова О.О. [2], Осадець С.С. [3], Фурман В.М. [4]. Ключові питання закономірностей та тенденцій існуючої практики становлення та розвитку компаній зі страхування життя в Україні відображено в працях Козьменко О.В. [5], Мних М.В. [6], Унку К. [7] та ін. Висвітленням закономірностей розвитку компаній зі страхування життя займалися Ліга страхових організацій України, Українська федерація убезпечення та ін. Проте дослідженню проблематики державного регулювання страхування життя та діяльності компаній зі страхування життя у своїх працях вітчизняні науковці не приділяли значної уваги, лише праці Андрєєвої О.І. [8], Залєтова О.М. [9], Плиси В.Й. [10], Швайки Л.А. [11], Шірінян Л.В. [12], Яворської Т.В. [13] були присвячені висвітленню основних аспектів державного регулювання страхового підприємництва або страхового ринку в цілому, а також досліджуваної проблематики зокрема.

Варто відзначити, що наша держава відводить зростаючу роль страхуванню життя в цілому та компаніям зі страхування життя зокрема починаючи ще з 2003 року прийняттям Верховною Радою України Законів "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та "Про недержавне пенсійне забезпечення", якими було остаточно визначено трирівневу структуру національної пенсійної системи [14], актуальним постає питання належного рівня їх державного регулювання.

Метою дослідження є окреслення напрямків державного регулювання діяльності компаній зі страхування життя в Україні на основі проведеного аналізу наявного його нормативно-правового поля в сучасних умовах. Особливо гостро це питання постає в умовах невизначеності та нестабільності, яке тягне за собою необхідність збереження стабільності та відновлення економічного зростання.

Матеріал і результати досліджень

Досить важко уявити сучасне суспільство без страхової діяльності, яка зачіпає різноманітні сфери людства. Забезпечуючи зростаючі потреби суспільства в компенсації різноманітних збитків, страхування розвивалося поряд з досягненнями людства в галузі науки і техніки, промислового і сільськогосподарського виробництва, сфер послуг і транспорту та ін. Згодом страхування перетворилося в розвинену і гнучку систему соціально-економічних відносин, що включає сукупність диверсифікованих форм і методів формування цільових фондів грошових коштів, а також їх використання для відшкодування збитку при найрізноманітніших ризиках, які всесторонньо зачіпають інтереси нашого суспільства, як в економічній, так і в соціальній сфері.

Вже в XV-XVI ст. страхування стало об'єктом контролю та регламентації з боку державних органів і організацій у всіх країнах світу. Закономірним є те, що комерційна діяльність зі страхування повинна регулюватися, що реалізується з метою створення гарантій достатності коштів у страхових товариств для виплати страхового відшкодування за страховими випадками, а платоспроможність компанії - найперша мета контролю з боку державних страхових наглядів.

Проголошення незалежності України у 1991 році стало початком становлення економіки ринкового типу, яка характеризувалась свободою підприємництва, наявністю конкуренції, відходом на другий план державної монополії та ін. Все це вимагало неабиякої консолідації зусиль з метою організації належного рівня організації всіх процесів, що супроводжували взаємовідносини між суб'єктами економіки. Досягти цього можна було за допомогою належно організованого механізму державного регулювання, оскільки саме під ним розуміють комплекс заходів держави, спрямованих на скерування поведінки товаровиробника в напрямі, необхідному для досягнення поставлених органами державної влади цілей [11, с.37].

Закономірним є необхідність визначення місця державного регулювання діяльності компаній зі страхування життя в системі державного регулювання економіки (рис.1).

Використовуючи рисунок 1 та підтримуючи думку Яворської Т.В., що". державне регулювання страхової діяльності як структурний елемент державного регулювання економіки, здійснюється для впорядкування дій його суб'єктів, забезпечення виконання законів, відстоювання державних та суспільних інтересів" [15], доречним було б зазначити так: "Державне регулювання діяльності компаній зі страхування життя, як складова державного регулювання страхової діяльності є структурним елементом державного регулювання економіки, здійснюється для впорядкування дій його суб'єктів, забезпечення виконання законів, відстоювання державних та суспільних інтересів".

В цьому аспекті зберігатиметься вертикаль "знизу-вверх", яка також відображала б місце компаній зі страхування життя в економіці країни. Враховуючи те, що компанії зі страхування життя не лише вписуються в хронологічний ряд "страхове підприємництво - економіка", а й доповнюють його як базова, початкова структурна одиниця, потрібно проблематику державного регулювання їх діяльності також розглядати з врахуванням таких основних засад організації державного регулювання економіки як визначення його сутності, функцій, цілей, пріоритетів, суб'єктів та об'єктів.

Рисунок 1 - Місце державного регулювання діяльності компаній зі страхування життя в системі державного регулювання економіки*

*Розроблено автором самостійно

Необхідність державного регулювання діяльності компаній зі страхування життя актуалізує і те, що виникає потреба гарантії захисту страхувальника (застрахованого), оскільки цей вид страхування має накопичувальний характер та досить довгостроковий період. Забезпечення цієї гарантії можливе через певні акценти на макрорівні - рівні самого страховика, так і важливим моментом ринкової економіки в цьому контексті має бути небайдужість і держави до цієї стратегічно важливої, з соціальної точки зору, сфери діяльності.

З еволюційної точки зору, на нашу думку, дійсно варто погодитись із тим, що вперше необхідність та роль держави у регулюванні діяльності компаній зі страхування життя визначив, хоча і непрямо, Дж.М. Кейнс, який притримувався думки, що держава повинна взяти на себе відповідальність не лише за стан виробництва, формування сукупного попиту, але й за ситуацію у сфері зайнятості, використання трудових ресурсів, регулювання доходів населення. Саме функціонування компаній зі страхування життя і є тими суб'єктами, що можна використовувати для регулювання доходів населення.

Враховуючи роль та специфіку державного регулювання діяльності компаній зі страхування життя в Україні закономірним постає виділення таких його функцій (таблиця 1):

Таблиця 1. Функції державного регулювання діяльності компаній зі страхування життя в Україні

Розроблено автором на основі [8, с.87-88; 13, с.82-83].

В умовах ринкової економіка, як і в інших видах і типах економік, головними елементами механізму державного регулювання є суб'єкти та об'єкти. Суб'єкти - це носії, виразники та виконавці господарських інтересів, насамперед, соціальні групи, що відрізняються одна від одної за такими ознаками: майно, доходи, види діяльності, професії, галузеві та регіональні інтереси. Це - наймані робітники та власники підприємств, фермери та земельні власники, управлінці та акціонери, інвестори та ін. У кожної з цих груп є свої інтереси, зумовлені їхнім соціально-економічним становищем, а також належністю до того чи іншого регіону, виду діяльності [17].

Враховуючи вищезазначене, можна виокремити наступні суб'єкти державного регулювання діяльності компаній зі страхування життя в Україні: компанії зі страхування життя; страхувальники; застраховані; вигодонабувачі; страхові посередники; контролюючі та регулюючі органи.

При виокремленні об'єктів державного регулювання економіки необхідно виходити із того, що береться до уваги під сутністю самої категорії "об'єкт". Якщо розглядати об'єкт як умови, процеси, відносини, елементи і сектори національного господарства, функціонування яких ринковий механізм забезпечує незадовільно або не забезпечує взагалі [16], то з цієї точки зору об'єктами державного регулювання діяльності компаній зі страхування життя є: види страхування життя; канали реалізації страхування життя; відносини, що виникають між суб'єктами страхування життя.

Ефективність взаємовідносин між суб'єктами державного регулювання діяльності компаній зі страхування життя залежить від рівня розуміння та усвідомлення його мети. В цьому аспекті варто погодитись із визначенням Вовчак О.Д., яка відзначила, що". головною метою державного регулювання діяльності компаній зі страхування життя є забезпечення формування ними достатнього обсягу коштів, за рахунок яких вони зможуть виконати свої зобов'язання перед страхувальниками (застрахованими) за будь-яких обставин, тобто забезпечення платоспроможності кожного конкретного страховика." [1, с.111].

Плиса В.Й. в своїх працях акцентує увагу на виокремленні трьох типів систем страхового регулювання:

- регулювання страхування здійснюють на рівні вищих органів виконавчої влади (Японія, Німеччина, Швеція, Великобританія);

- наявність дуалістичної побудови системи нормативних актів, коли деякі аспекти страхування регулюються на національному рівні, але основні нормовстановлюючі повноваження передають місцевим (територіальним) органам влади (Канада);

- відсутність національного законодавства в сфері страхування та регулювання страхових відносин тільки на рівні місцевої влади (США) [10, с.139].

У 2003 році компанії зі страхування життя в Україні дочекалися першої ластівки, яка віщувала стрімкий розвиток галузі - податкові пільги по груповому страхуванні життя за рахунок коштів працедавця, з віднесенням таких сум на валові витрати. У 2004 році - новий довгоочікуваний поштовх - подібні податкові пільги для фізичних осіб та старт пенсійної реформи, в якій компаніям зі страхування життя відводиться солідна роль. Галузь страхування життя в усьому світі дотується державою, оскільки компанії зі страхування життя частково беруть на себе соціальний тягар держави, знімають соціальне та психологічне навантаження з бюджету, а також дозволяють вирішити проблеми пенсійного забезпечення громадян [18].

Варто погодитись із висловленою думкою Унку К., що саме страховим компаніям належить унікальна роль у пенсійній реформі - вони і залучають кошти, і водночас є єдиною установою, здатною здійснювати довічну (звичну для нас та єдину правильну) виплату пенсії [7].

Так, в Україні з прийняттям Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" в 2003 році зазначено, що страховик, який має ліцензію на здійснення страхування життя, а також ліцензію на здійснення страхування довічних пенсій та здійснює страхування і виплату довічних пенсій за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування, може бути одним із суб'єктів другого рівня системи накопичувального пенсійного забезпечення [19].

Також з прийняттям Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення" статтею 1 визначено, що страхові організації, які отримали ліцензію на страхування життя, можуть виступати також суб'єктами недержавного пенсійного забезпечення [14].

Вважаємо за доцільне відзначити, що прийняттям вищезазначених законів держава прописує механізми акумулювання населенням певних сум коштів, які сприятимуть, на її думку, формуванню фінансових ресурсів для забезпечення, принаймні, мінімально необхідних розмірів соціального забезпечення для населення за рахунок їхніх же заробітних плат. Враховуючи таку важливу місію, яку держава покладає на компанії зі страхування життя, варто звернути увагу на регулювання механізму створення та організації їх діяльності. З цієї точки зору акцентуємо увагу на виокремленні двоетапного підходу до створення компаній такого виду. В першу чергу, компанії зі страхування життя реєструються як юридичні особи (суб'єкти підприємницької діяльності), а вже потім - як страховики. Тобто, з одного боку, мова йде про організацію господарської (підприємницької) діяльності, а з іншого - про функціонування суб'єкта ринку фінансових послуг. Відповідно, ми маємо два процеси, які стосуються одного суб'єкта господарювання, проте регулюються різними нормативно-правовими актами, що дає право розглядати їх автономно один від одного і, тим самим, тягне за собою додаткові затрати на врегулювання робочих питань одного процесу.

Першочерговий етап започаткування діяльності - отримання ліцензії на здійснення діяльності. Це є найважливіший етап у діяльності будь-якого суб'єкта господарювання, проте у практиці вітчизняного регулювання ми спостерігаємо наявність декількох нормативно - правових актів його регулювання. Законом України "Про страхування", який у 2001 році було викладено у новій редакції та максимально наближено до норм європейської практики, статтями 38 та 39 прописано цей процес, проте паралельно ми визначаємо наявність розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 40 від 28.08.2003 р. "Про затвердження Ліцензійних умов провадження страхової діяльності". Наявність декількох нормативно-правових актів, які доповнюють один одного, тим самим регулюючи один і той же процес, може свідчити про застосування ліберальної моделі регулювання діяльності компаній зі страхування життя в нашій державі.

Висновки