Запровадження міжнародно-правових стандартів захисту прав людини у світлі реформування кримінального процесуального законодавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запровадження міжнародно-правових стандартів захисту прав людини у світлі реформування кримінального процесуального законодавства

У статті розглянуто європейську практику застосування міжнародно- правових стандартів захисту прав людини у галузі кримінального судочинства. Приділено увагу теоретичному обгрунтуванню категорій "стандарт", "міжнародно-правовий стандарт захисту прав людини в кримінальному процесі". Визначено три основні напрями подальших теоретичних досліджень проблем запровадження міжнародно-правових стандартів захисту прав і свобод особи в кримінальному провадженні.

Ключові слова: правова держава, права людини, міжнародно-правові стандарти захисту прав людини, застосування практики Європейського суду з прав людини. міжнародний правовий кримінальний

Предмет:

Дрозд В.Г. Введение международно-правовых стандартов защиты прав человека в свете реформирования уголовного процессуального законодательства

Рассматривается европейская практика применения международноправовых стандартов защиты прав человека в сфере уголовного судопроизводства. Уделяется внимание теоретическому обоснованию категории "стандарт", "международно-правовой стандарт защиты прав человека в уголовном процессе". Определены три основных направления дальнейших теоретических исследований проблем внедрения международно-правовых стандартов защиты прав и свобод личности в уголовном производстве.

Ключевые слова: правовое государство, права человека, международно-правовые стандарты защиты прав человека, применении практики Европейского суда по правам человека.

Drozd V. Introduction of International Legal Standards for the Protection of Human Rights in the Light of Reforming the Criminal Procedural Legislation

The European practice of applying international legal standards for the protection of human rights in criminal justice is examined. Attention is paid to the theoretical substantiation of the category "standard", "international legal standard for the protection of human rights in the criminal process". In the author's opinion, under international legal standards for the protection of human rights and freedoms, it is necessary to understand the basic provisions enshrined in generally accepted normative acts, which establish basic and inalienable human rights and freedoms, the protection of which is the duty of the state. However, the treatment of this notion in most cases is conditional, since a large number of international treaties have been adopted in the world today, ratified not by all states or ratified in a certain part or with certain reservations. At the same time, they play a significant influence on the formation of national legislation. Analytical review of existing theoretical views on international legal standards for the protection of human rights and freedoms makes it possible to determine that they are viewed as a multifaceted legal phenomenon, namely as: a) a legal institution; b) guarantee against unjustified violation of human rights and freedoms; c) guarantee of protection of violated human rights and freedoms. Three main directions of further theoretical studies of the problems of introducing international legal standards for the protection of individual rights and freedoms in criminal proceedings have been identified. We believe that the main areas for further theoretical studies of the problems of introducing international legal standards for the protection of individual rights and freedoms in criminal proceedings should be: 1) development of an appropriate concept for the introduction of international legal standards for the protection of a person, protection of his rights, freedoms and legitimate interests in criminal proceedings; 2) the definition of the theoretical and legal framework for the protection of individual rights and freedoms in criminal proceedings through the prism of international legal standards; 3) identification of ways to improve the effectiveness of the procedural mechanism for the application of international legal standards for the protection of individual rights and freedoms in criminal proceedings, with due regard to the practice of the European Court of Human Rights.

Keywords: rule of law, human rights, international legal standards for the protection of human rights, application of the practice of the European Court of Human Rights.

Постановка проблеми. Із здобуттям Україною незалежності пріоритетною проблемою правової думки є захист прав, свобод та законних інтересів людини. Особливого специфічного змісту та значення це питання набуває у сфері кримінального судочинства. Очевидним є й те, що в умовах євроінтеграції України до цього аспекту посилено увагу з боку міжнародних інституцій, оскільки на сьогодні уряд країни ратифікував значний масив міжнародно-правових актів у сфері захисту прав і свобод людини.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питання запровадження міжнародних-правових стандартів у кримінальне процесуальне законодавство досліджували такі вчені, як Ю.М. Грошевий, О.В. Капліна, В.Т. Маляренко, М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, М.А. Погорецький, Д.В. Сімонович, В.Г. Уваров, Л.Д. Удалова, О.О. Юхно та інші. Проте після набрання чинності КПК України 2012 року це питання отримало новий вектор свого дослідження, адже на законодавчому рівні визначено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Формування цілей. Метою статті є з'ясування сутності та значення міжнародно-правових стандартів захисту прав і свобод людини в кримінальному провадженні в контексті останніх законодавчих змін.

Виклад основного матеріалу. У контексті дослідження цього питання О.В. Капліна цілком доречно зазначила, що реформування національного законодавства неможливе без урахування відповідного досвіду міжнародної спільноти. Вставши на демократичний шлях розвитку і визначивши як завдання побудову правової держави, Україна повинна сприйняти глибоко гуманістичні цінності, що набули статусу загальновизнаних норм і стандартів, та імплементувати найпрогресивніші з них у свою правову систему [1, с. 223].

З-поміж іншого, проблеми і вимоги, які на сьогодні стоять перед Україною з огляду на інтеграційні процеси, свідчать про те, що захист прав, свобод і законних інтересів особи набуває все більшого значення. За таких умов розроблення й практичне втілення дієвих правових механізмів захисту прав, свобод та законних інтересів особи неможливе без урахування загальновизнаних міжнародно-правових стандартів і принципів у цій галузі. Саме тому, на наше переконання, удосконалення кримінального процесуального законодавства України повинно відбуватися тільки з урахуванням загальновизнаних європейських стандартів і принципів здійснення кримінального судочинства. Отже, безумовно, на сучасному історичному етапі розвитку нашої держави порушене питання вимагає осмислення сутності та правової природи міжнародно-правових стандартів захисту особи в кримінальному процесі.

Беручи до уваги пріоритетність окресленого напряму, Україна на сьогодні активно підтримує міжнародне співробітництво з членами європейської спільноти в різних галузях діяльності, що вимагає постійного приєднання до діючих багатосторонніх міжнародних договорів. На цій основі здійснюється приведення національного законодавства до відповідності із загальновизнаними нормами й стандартами. Зокрема, це стосується й кримінального процесу України як специфічного виду діяльності уповноважених службових осіб, які в межах і порядку, передбачених законом, можуть застосовувати правообмежувальні заходи.

Більше того, в умовах концептуального реформування національного законодавства потреба зосередження уваги на обов'язковості впровадження міжнародно-правових стандартів захисту прав і свобод особи в кримінальному процесі, як ніколи, стає актуальною для нашої держави. Отже, існує потреба привернути увагу практиків і законотворців до названої проблеми для спонукання їх до формування відповідної концепції вдосконалення законодавства. Тож цілком очевидно, що позитивний досвід міжнародного співробітництва показує, що побудова добросусідських відносин з іншими державами базується на теорії і практиці міжнародного права та обумовлює потребу створення добре налагодженого державного механізму правового регулювання. Від цього напряму державного управління залежить ефективність імплементації норм міжнародного права як у сфері взаємовідносин між державами, так й при їх реалізації відповідно до норм національного законодавства [2, с. 113].

До того ж зазначене обумовлено взятим Україною зобов'язанням щодо забезпечення захисту прав і свобод людини у повному обсязі, а в разі їх порушення - створення умов для поновлення. І як доречно зауважив М. Орхіз, конституційні права й свободи людини не можуть бути вужчими за змістом від міжнародно-правових стандартів, і до цього повинні прагнути всі народи [3, с. 9]. Принагідно нагадаємо вимоги ст. 22 Конституції України, згідно з якими при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу наявних прав і свобод.

Таким чином, реформування правової систем України пов'язано з утвердженням ефективних правових інститутів, які б гарантували розвиток нашої держави як соціальної, демократичної та правової.

Зауважимо, що міжнародно-правові стандарти захисту прав і свобод людини мають важливе значення не лише для теорії права, а й для правозастосовної діяльності. По-перше, аргументуючи та приймаючи свої рішення на підставі таких стандартів, державні органи й посадові особи реалізують конституційні положення з питань застосування міжнародних договорів, які є частиною національного законодавства. По-друге, застосування загальновизнаних міжнародних стандартів захисту прав і свобод людини є свідченням формування нової правової системи, у якій права і свободи людини та їх гарантії насправді визначають зміст і спрямованість діяльності держави. По-третє, формування суддівської позиції на основі міжнародно-правових стандартів захисту прав і свобод людини сприяє довіри з боку громадян, які очікують на радикальні зміни в цій галузі.

Аналізуючи систему універсальних міжнародних правових актів щодо протидії катуванням та іншим формам негуманного поводження з людиною, Є.Б. Тітов зазначив, що з середини XX століття чимало зусиль було витрачено державами на розробку та реалізацію міжнародних стандартів захисту прав людини. Ці зусилля реалізувалися у формуванні масштабної системи таких стандартів. Учений зазначив, що така система включає норми універсального, регіонального, субрегіонального та локального характеру, які органічно доповнюють, підсилюють, а іноді й дублюють одна одну, формуючи ефективний міжнародно-правовий механізм забезпечення, захисту та відновлення прав людини [4, с. 383].

Як свідчить досвід провідних країн (США, Німеччина, Франція, Велика Британія тощо), процес імплементації міжнародно-правових стандартів захисту прав і свобод людини в національне законодавство не відбувається відразу, оскільки це явище не миттєвого характеру. Для цього процесу потрібен досить-таки тривалий час.

Результатом багаторічної плідної роботи провідних учених, практиків і міжнародних фахівців у галузі права стало прийняття Верховною Радою України 13 квітня 2012 року чинного КПК України. За словами його творців, він відповідає прогресивним європейським правовим стандартам і принципам кримінального судочинства, а його завданням є посилення захисту прав, свобод і законних інтересів особи, суспільства й держави від кримінальних правопорушень. Із закріпленням у ст. 2 КПК України пріоритету захисту особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорони прав, свобод і законних інтересів учасників кримінального провадження надалі постала потреба у формуванні відповідного правового механізму прикладного їх забезпечення. Адже, на думку, В.О. Зуєвої та Л.О. Шапенко, не стільки прийняття та існування правових приписів саме по собі, скільки їх втілення в діяльність суб'єктів здатне впливати на політичний і соціальний стан життя суспільства та держави. Саме реалізація права є загальноцивілізаційною основою та суттю правопорядку. Право виступає як вища соціальна цінність, але лише тоді, коли його норми та цінності втілюються в життя, реалізуються в актах соціальної взаємодії [5, с. 13].

Загалом видається можливим твердити, що з прийняттям КПК України доктрина кримінального процесу та правозастосовна практика отримали низку новел, однією з якої є запровадження положення щодо застосування в кримінальному провадженні практики Європейського суду з прав людини. Доходимо висновку, що з часу введення в дію чинного КПК України національна правова система набула певних рис англо-саксонської прецедентної системи права. Адже, як вважають А. Бущенко, О. Сапожнікова та О. Шинкаренко, на сьогодні судова система не може існувати без прецеденту, незалежно від того, до якої системи її відносять. Законом неможливо врегулювати все, і наші суди продовжують керуватися панівними в ній уявленнями про те, як правильно застосовувати закон. А це і є прецедент. У системі прецедентного права всі юристи знають про такий прецедент і покладаються на його силу. У нашій системі це більш негласна політика, яку, по-перше, не так легко виявити, а, по-друге, якою можна знехтувати. Тому юристи не вбачають значних проблем у переході до прецедентно'! системи права. Хоча вона більш вимоглива до здатності судді аргументувати своє рішення, але така здатність не менш необхідна і в романо-германській системі [6, с. 13]. Ми цілком підтримуємо таку позицію, оскільки в правовій європейській країні, якою прагне стати Україна, кожний суддя має бути професіоналом, а при винесенні ухвали чи вироку за можливості посилатися на відповідну практику ЄСПЛ. Така обізнаність додатково засвідчить про справедливість, обгрунтованість і вмотивованість як власної позиції судді, так і прийнятого ним рішення, що своєю чергою мінімізує сумніви в суддівській об'єктивності, а отже, й підвищить авторитет судової влади загалом. В умовах проведення судово-правової реформи це питання набуває особливої гостроти, оскільки на сьогодні українці очікують від уряду країни концептуальних змін, зокрема запровадження не декларативних, а практично дієвих, ефективних законодавчих положень, спрямованих на дійсне забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів кожної особи.

Водночас, як констатував О.О. Юхно, законодавцем так і не було ліквідовано низку інститутів (до прикладу, депутатської недоторканності), що не може не вплинути на ефективність роботи правоохоронних органів, а також своєчасну протидію корупції в державі. Сучасні умови протидії та запобігання злочинності вимагають від слідчого дедалі вищої професійної майстерності. Попри прийняття нового КПК України, питання подальшого вдосконалення й демократизації досудового розслідування вирішуються дуже повільно. Це передусім пояснюється відсутністю єдиної концепції його реформування, яка має будуватися на професійно напрацьованих науковцями й практиками обгрунтованих засадах, що випливають з реальної дійсності суспільних відносин, а також з позитивних факторів у практиці функціонування вітчизняних і зарубіжних процесуальних інститутів [7, с. 159 ].

На нашу думку, новелізація щодо застосування практики ЄСПЛ привела до того, що сучасна парадигма захисту прав, свобод і законних інтересів особи в міжнародному вимірі значно зросла. Так, згідно з ч. 2 ст. 8 КПК України передбачено, що принцип верховенства права в кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Своєю чергою, у ч. 5 ст. 9 КПК України закріплено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Отже, буквальне тлумачення змісту наведених положень дає змогу зазначити, що застосування практики ЄСПЛ стосується лише засади верховенства права та законності, оскільки в інших двадцяти засадах (глава 2 КПК України) іншого не передбачено. Проте зрозуміло, що законодавець не обмежився застосуванням практики ЄСПЛ лише щодо вказаних двох засад. Тому, усвідомлюючи той факт, що захист особи, охорона прав, свобод і законних інтересів особи в кримінальному провадженні є першочерговим завданням, законодавцеві треба було закріпити окрему засаду щодо застосування практики ЄСПЛ у кримінальному провадженні.

Наразі обов'язковість застосування прецедентно! практики ЄСПЛ передбачено лише на рівні Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини". Натомість у непоодиноких випадках правоохоронні та судові органи до нього не звертаються та здебільшого у своїй діяльності керуються положеннями КПК України без урахування останньої. Більше того, доволі часто в одному й тому ж суді приймаються діаметрально протилежні рішення, абсолютно по різному застосовуються норми одного й того ж закону в аналогічних кримінальних провадження. Це пояснюється тим, що окремі положення кримінального процесуального законодавства України не сприяють однаковому їх тлумаченню, а отже, і правозастосуванню, що, звісно, призводить до "законного" порушення прав і свобод людини вже на стадії досудового розслідування.

Водночас згідно з ч. 2 ст. 1 КПК України міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є однією зі складових частин кримінального процесуального законодавства України. Одночасно відповідно до ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Зокрема, як слушно зауважив С.М. Перепьолкін, ні у внутрішньодержавному, ні в міжнародному праві немає однозначної відповіді на питання про сутність, зміст і форми існування міжнародних стандартів, що, у цілому, негативно впливає на практику правозастосування [8, с. 269]. Загалом підтримуючи таку думку, зауважимо, що в сучасній юридичній науці питання визначення поняття міжнародно-правових стандартів захисту прав особи ще не досліджено цілком. Причинами цього, на нашу думку, є існування низки дефініцій, які певним чином пов'язані між собою, зокрема йдеться про такі поняття, як "міжнародний захист", "міжнародна система захисту прав", "міжнародні стандарти та принципи", "європейські правові стандарти", "норми та принципи міжнародного права" тощо. Як наслідок - на сьогодні більшість суддів, прокурорів і адвокатів ототожнюють ці поняття. Це підтверджено й результатами анкетування, проведеного М.Г. Моторигіною, згідно з яким 84,09 % опитаних респондентів вважають їх синонімами [9, с. 61].

Що ж стосується визначення поняття міжнародно-правових стандартів захисту прав і свобод особи, то вчені в дослідженнях висловлюють різні підходи до його змісту, зокрема в галузі кримінального процесу. Причому для теорії кримінального процесу таке поняття не є новим, оскільки широко використовується в юридичній літературі, однак серед учених немає єдиного підходу до його трактування. З огляду на це залишаються невизначеними межі їх впливу на забезпечення захисту прав і свобод особи в кримінальному провадженні. До того ж міжнародно-правові стандарти захисту прав і свобод людини відіграють прогностичну роль у розвитку й вдосконаленні законодавства. Усе це вимагає переосмислення усталених підходів до правозастосовної практики, що зумовило певну активізацію досліджень проблем запровадження міжнародно-правових стандартів захисту прав, свобод і законних інтересів особи в контексті сучасної парадигми кримінального процесу України.

Далі з'ясуємо зміст поняття "стандарт", оскільки в юридичній літературі не завжди можна знайти розгорнуте його визначення. Здебільшого вчені не зосереджують увагу на етимології цього терміна, а відразу переходять до вивчення складеного поняття - "міжнародно- правовий стандарт".

У тлумачних словниках термін "стандарт" визначений, як: зразок, еталон, модель, що беруться за вихідне для зіставлення з іншими предметами (стають мірилом для інших об'єктів) [10, с. 411; 11, с. 856].

Що ж до визначення поняття "міжнародно-правовий стандарт", то в юридичній літературі існують різні підходи до його тлумачення, оскільки вчені розкривають його з огляду на належність до певної галузі права. Так, у контексті дослідження прав людини і громадянина П.М. Рабінович і М. І. Хавронюк міжнародно-правові стандарти з прав людини визначили як закріплені в міжнародно-правових актах та інших міжнародно-правових документах принципи (зразки, еталони), що є орієнтиром діяльності держав- учасниць, які ратифікували міжнародний договір (угоду). Далі вони вказують, шо це узгоджені показники цих прав, які заохочують або зобов'язують держави до їх дотримання [12, с. 14, 19].

З точки зору вчених у галузі міжнародного права, зокрема В.Г. Буткевича, міжнародні стандарти прав людини - це регламентовані в конкретній сфері життєдіяльності її права й свободи, визначаючи, у який спосіб загальновизнані норми міжнародного права можуть бути застосовані, які зобов'язання держави можуть чи мають брати на себе для забезпечення прав людини і якими міжнародними гарантіями підкріплені ці права й свободи [13, с. 208].

Заслуговує на увагу позиція Д.В. Сімоновича, який міжнародні стандарти забезпечення прав людини в кримінальному судочинстві визначив як зведення основних принципів забезпечення прав людини, установлених міжнародними нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для виконання всіма національними органами в кримінальному судочинстві в разі їх ратифікації Верховною Радою України [14, с. 23].

У контексті розгляду питань реалізації рішень Європейського суду з прав людини та норм міжнародно-правових актів у кримінальному процесі України В.Г. Уваров вважає, що під правовою дефініцією "загальновизнаний міжнародно-правовий стандарт" треба розуміти норми та принципи, закріплені в міжнародно-правових актах, що мають обов'язковий або рекомендаційний характер для держав-членів, що ратифікували міжнародний договір, а також містять відповідні критерії, якими вони зобов'язані керуватися під час законотворчої діяльності при вдосконаленні національного законодавства [15, с. 7].

Дещо подібну наукову позицію висловила і М.Г. Моторигіна, зокрема про те, що загальновизнані принципи міжнародного права у сфері кримінального судочинства - це історично обумовлені, визнані світовою спільнотою основоположні засади, що знайшли своє відображення в міжнародно-правових актах (договорах, статутах, деклараціях тощо), є обов'язковими або рекомендаційними для виконання чи дотримання та запровадження до національної правової системи держав-учасниць [9, с. 69].

Із наведеними трактуваннями повною мірою важко погодитись, оскільки, по-перше, на сьогодні у світі немає жодного міжнародно-правового акта, який був би ратифікований усіма державами. По-друге, вважаємо, що тільки норми-принципи є обов'язковими для виконання, що випливає із закріпленого в ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів терміна "імперативна норма міжнародного права", тобто норма, що приймається та визнається міжнародним співтовариством держав у цілому, а відхилення від її виконання є недопустиме, і яка може бути змінена лише наступною нормою загального міжнародного права, що носила б такий же характер. Усі інші норми міжнародно-правових актів мають лише рекомендаційний характер і спрямовані на: по-перше, оптимізацію та вдосконалення чинного національного законодавства; по-друге, є орієнтиром при формуванні та запровадженні нових положень; по-третє, установлюють межі втручання в приватне життя, застосування примусу та обмеження прав і свобод людини.

Узагальнюючи точки зору щодо визначення поняття "міжнародний стандарт", О.В. Капліна зазначила, що одні вчені тлумачать його як своєрідний кодекс прав людини в міжнародному праві, другі, що "міжнародні стандарти в галузі прав людини" - це міжнародно-правові, тобто такі, що випливають з норм міжнародного права, обов'язки держав, треті твердять, що права людини неможливо імпортувати, оскільки в кожному суспільстві вони мають специфіку, а змісту й духовності вони набувають у державному відокремленому суспільстві. Існує також думка, що хоча основні права, свободи й обов'язки громадян встановлюються найвищими органами державної влади у формі конституційного закону, але вони не можуть бути вужчими за змістом від міжнародно-правових стандартів. Беручи до уваги неусталеність позицій, дослідниця підтримала думку вчених, що стосовно кримінального процесу міжнародно-правові стандарти - це норми, які базуються на загальних принципах міжнародного права і регулюють відносини, що складаються в процесі їх реалізації в різних сферах кримінального судочинства [1, с. 224].

Висновки

Аналітичний огляд наявних теоретичних поглядів на міжнародно-правові стандарти захисту прав і свобод людини дає можливість визначити, що такі стандарти розглядаються як багатоаспектне правове явище, а саме як: а) правовий інститут; б) гарантія проти необґрунтованого порушення прав і свобод людини; в) гарантія захисту порушених прав і свобод людини.

Ураховуючи наведені наукові позиції, на нашу думку, під міжнародно- правовими стандартами захисту прав і свобод людини слід розуміти закріплені в загальновизнаних нормативних актах вихідні положення, якими встановлені основні й невід'ємні права і свободи людини, захист яких є обов'язком держави. Проте вважаємо, що трактування цього поняття здебільшого є умовним, оскільки на сьогодні у світі прийнято значну кількість міжнародних договорів, які ратифіковані не всіма державами або ж ратифіковані в певній частині чи з певними застереженнями. До того ж вони справляють суттєвий вплив на формування національного законодавства.

Уважаємо, що основними напрямами подальших теоретичних досліджень проблем запровадження міжнародно-правових стандартів захисту прав і свобод особи в кримінальному провадженні повинні бути:

1) розробка відповідної концепції запровадження міжнародно- правових стандартів захисту особи, охорони її прав, свобод і законних інтересів у кримінальному провадженні;

2) визначення теоретико-правових засад забезпечення прав і свобод особи в кримінальному провадженні через призму міжнародно-правових стандартів;

3) визначення шляхів підвищення ефективності процесуального механізму застосування міжнародно-правових стандартів захисту прав і свобод особи в кримінальному провадженні з обов'язковим урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Використані джерела

1. Капліна О.В. Міжнародно-правові стандарти захисту прав потерпілих в кримінальному процесі: інтерпретація і проблеми імплементації в національне законодавство України. Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. 2004. № 1-2. С. 223-228.

2. Братко І. В. Особливості імплементації норм міжнародного права. Актуальні питання публічного та приватного права. 2015. № 2. С. 113-120.

3. Орзіх М. Міжнародно-правові стандарти і права людини в Україні. Право України. 1992. № 4. С. 7-9.

4. Тітов Є.Б. Система універсальних міжнародних актів по боротьбі з катуваннями та іншими формами негуманного поводження. Форум права. 2014. № 3. С. 383-389.

5. Зуєва В. О., Шапенко Л.О. Реалізація функцій права: теоретико-правові аспекти дослідження. Актуальні питання публічного та приватного права. 2015. № 2. С. 13-18.

6. Бущенко А., Сапожнікова О., Шинкаренко О. "Precedent UA - 2015". Київ: КВІЦ, 2015. 412 с.

7. Юхно О.О. Актуальні проблеми реформування досудового слідства у сучасному стані розвитку і удосконалення кримінального процесуального законодавства України. Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. 2012. № 3. С. 156-165.

8. Перепьолкін С.М. Поняття міжнародного стандарту правоохоронної діяльності. Світовий досвід підготовки кадрів поліції та його впровадження в Україні: матер. Міжнар. наук.-практ. конф. (Дніпропетровськ, 17 бер. 2016 р.). Дніпропетровськ: Дніпроп. держ. ун-т внутр. справ, 2016. С. 268-269.

9. Моторигіна М.Г. Сторона захисту в судовому провадженні у першій інстанції: дис. ... канд. юрид. наук. Харків, 2015. 272 с.

10. Бунимович Н.Т., Жаркова Г.Г., Корилова Т.М. и др. Словарь современных понятий и терминов / авт.-сост. общ. ред. В.А. Макаренко. 4-е изд., дораб. и доп. М., 2002.

11. Словник іншомовних слів: 23000 слів та термінологічних словосполучень / уклад. Л.О. Пустовіт та ін. Київ, 2000.

12. Рабінович П. М., Хавронюк М. І. Права людини і громадянина: навч. посіб. Київ: Атіка, 2004. 464 с.

13. Буткевич В.Г. Міжнародне право: Основні галузі права. Київ: Либідь, 2004. 816 с.

14. Сімонович Д.В. Європейські стандарти забезпечення прав людини у досудових стадіях кримінального процесу України: монографія. Харків: НикаНова, 2011. 272 с.

15. Уваров В.Г. Реалізація рішень Європейського суду з прав людини та норм міжнародно-правових актів у кримінальному процесі України: автореф. дис. . док-ра юрид. наук. Харків, 2014. 40 с.

Размещено на Allbest.ru