Відповідно до частини першої статті 223 КПК України визначено, що "слідчі (розшукові) дії є дії, спрямовані на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні" [3]. Закріплення наведеного поняття стало важливою подією в історії вітчизняного кримінального процесу, адже як відзначають науковці, упродовж тривалого часу законодавство, як і наука, не мали однозначної дефініції поняття "слідча дія", його змісту та різновидів як таких. У сучасних умовах актуальність проведення вказаних досліджень пов'язана з потребою чіткого визначення поняття "слідчі (розшукові) дії" та їх основних характерних ознак, що відображають відмінний характер інституту слідчих (розшукових) дій від інших різновидів процесуальної діяльності слідчого, розробленням науково обґрунтованих рекомендацій щодо застосування кримінального процесуального законодавства під час розслідування злочинів [9].

У науці кримінального процесу поняття слідчих (розшукових) дій тлумачиться по-різному. Зокрема О.М. Ларін під поняттям слідчих дій визначав спосіб реалізації норм кримінально-процесуального законодавства, уважаючи, що навіть прийняття слідчим у межах кримінальної справи заяви про злочин чи явки з повинною, є слідчою дією [12, с.98-101]. Аналогічну точку зору висвітлив І.М. Лузгін, визначаючи слідчі дії як будь-які процесуальні дії слідчого [13, с.94-96].

Іншої думки дотримується І. Є Биховський, який зауважує, що слідчими діями є вид пізнавальної діяльності слідчого щодо виявлення, дослідження, фіксації й вилучення доказів [5, с.27].

С.А. Шейфер уважає, що слідчі дії виступають засобом збирання доказів, регламентованим кримінально-процесуальним законом, який полягає в здійсненні слідчим комплексу пізнавальних і засвідчувальних операцій, що відповідають особливостям певних слідів та пристосованих для ефективного відшукання, сприйняття та закріплення доказової інформації, що в них міститься [19, с.23-24].

Н.В. Жогін та Ф.Н. Фаткуллін розкривають слідчу дію як таку, що проводиться відповідно до кримінально-процесуального закону для виявлення й закріплення доказів [7, с.108-109].

Науковець М.Я. Ніконенко зазначає, що під слідчими діями слід розуміти регламентовані кримінальним процесуальним законом процесуальні дії, які здійснюються уповноваженою особою і являють собою сукупність пошукових пізнавальних і засвідчувальних операцій, направлених на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні [11, с.223].

Наведені тлумачення не є вичерпними. Вітчизняні науковці сформолювали багато інших визначень слідчих (розшукових) дій, однак ми схиляємося до позиції В.П. Горбачова [15, с.63-64], Ю.М. Грошевого [6, с.287], М.М. Михеєнка, В.Т. Нора, В.П. Шибіки [14, с.210], В.М. Тертишника [17, с.478] та Л.Д. Удалової [18, с.158], які відносять слідчі (розшукові) дії до процесуальних дій, що пов'язані з виявленням, фіксацією та перевіркою доказів у кримінальному провадженні. Уважаємо, що наведена словесна конструкція є найбільш оптимальною та універсальною для осягнення всього комплексу процесуальних заходів у сфері доказування.

Розглянувши поняття слідчих (розшукових) дій, потрібно перейти безпосередньо до дослідження питання збирання доказів у результаті проведення слідчих (розшукових) дій. Зазначимо, що питання збирання доказів пов'язано з провадженням слідчих (розшукових) дій, які регламентовані главою 20 КПК України. Тож законодавець передбачає таку систему слідчих (розшукових) дій:

- допит, зокрема одночасний допит двох і більше вже допитаних осіб (ст. ст.224-226 КПК України), а також допит у режимі відеоконференції (ст.232 КПК України);

- пред'явлення особи для впізнання (ст.228 КПК України);

- пред'явлення речей для впізнання (ст.229 КПК України);

- пред'явлення трупа для впізнання (ст.230 КПК України);

- проведення впізнання в режимі відеоконференції (ст.232 КПК України);

- обшук (ст. ст.233-236 КПК України);

- огляд: місцевості, приміщення (загальноприйняте формулювання в обох випадках - огляд місця події), речей та документів (ст.237 КПК України);

- огляд трупа (ст.238 КПК України);

- огляд трупа, пов'язаний з ексгумацією (ст.239 КПК України);

- слідчий експеримент (ст.240 КПК України);

- освідування особи (ст.241 КПК України);

- проведення експертизи (ст. ст.242-245 КПК України).

- проведення слідчих (розшукових) дій у вигляді обшуку житла чи іншого володіння особи й особистого обшуку без ухвали суду, огляду місця вчинення кримінального правопорушення в порядку, передбаченому КПК України, як процесуальних дій під час кримінального провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України, на повітряному, морському чи річковому судні, що перебуває за межами України під прапором або з розпізнавальним знаком України, якщо це судно приписано до порту, розташованого в Україні (п.2 ст. ч.2 ст.520 КПК України) [3].

Фіксація результатів проведення слідчих (розшукових) дій (за винятком проведення експертизи, що також віднесено за КПК до таких) здійснюється, відповідно до статті 103 КПК України, у протоколі та на носії інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовано процесуальні дії. Окремі аспекти фіксації та складання відповідних документів за результатами проведення слідчих дій мають відбуватися відповідно до вимог КПК України, зокрема ст.104-106.

Проведення кожної із зазначених у КПК України слідчих (розшукових) дій викликане необхідністю отримання та фіксації фактичних даних на стадії досудового розслідування [4; 10; 16].

Аналізуючи діяльність сторони обвинувачення у сфері доказування, безпосередньо розглянемо сутність низки найпоширеніших слідчих (розшукових) дій у процесі збору доказової інформації, а також визначимо деякі суттєві недоліки в процесі збирання доказів за результатами проведення слідчих (розшукових) дій.

Допит як вербальна слідча (розшукова) дія на етапі досудового розслідування і спосіб отримання такого важливого джерела доказів, як показання, фіксації ідеальних слідів (таких, що збереглись у пам'яті) людини, носить доказове значення лише як підстава для прийняття процесуального рішення слідчим, прокурором, слідчим суддею (у разі долучення копії протоколу до певного клопотання). Проте в разі направлення відповідного кримінального провадження до суду, протокол допиту носить здебільшого орієнтуючий характер, адже дослідження показань здійснюється судом безпосередньо (ч.4 ст.95 КПК України). Така слідча (розшукова) дія як одночасний допит двох і більше раніше допитуваних осіб узагалі в такому випадку фактично носить не більш, ніж тільки інформаційне значення. Своєю чергою допит підозрюваного, зокрема протокол цієї слідчої (розшукових) дії, є засобом установлення наявності такої пом'якшуючої обставини, як сприяння розкриттю злочину. Адже в суді показання підозрюваного як особи, яка може давати будь-які свідчення (при цьому, не попереджену про відповідальність за них) чи взагалі без наслідків для себе відмовитися від їх надання є досить сумнівним джерелом доказів. Це ж, на нашу думку, є суттєвими недоліком чинного КПК та потребує належного вирішення цієї проблеми. У цьому контексті доцільним є розробка правових механізмів для стимулювання підозрюваного надання правдивих свідчень. Одним з таких засобів можна вважати чітке нормативне закріплення неможливості укладення угод про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим, між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості, якщо особа відмовляється або до того відмовлялася надавати свідчення, що суттєво перешкоджало встановленню істини в провадженні. Такі роз'яснення повинні знайти своє відображення в положеннях статті 470 КПК (обставини, що враховуються прокурором при укладенні угоди про визнання винуватості). Водночас це аніяк не повинно перешкоджати конституційному праву в порядку статті 63 Конституції України. Тобто особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом. Таким чином, тут може йтися про неповідомлення про обставини, які, наприклад, стосуються встановлення вини інших співучасників злочину, які мали прямий стосунок до вчиненого ним злочину.

Пред'явлення для впізнання (особи/речей/трупа) полягає в порівнянні допитаною особою образу раніше сприйнятого ним об'єкта у зв'язку з подією злочину або за інших обставин, які мають значення для досудового розслідування, з пред'явленням у натурі чи за фотознімком з метою встановлення їх тотожності, подібності чи відмінності за ознаками та особливостями зовнішньої будови [8]. Таким чином, через проведення такої процесуальної дії, як пред'явлення для впізнання, матеріалізується доказовість суб'єктивного сприйняття особою, яка впізнавала, певні явища, події та образи. За результатами проведення пред'явлення для впізнання складається відповідний протокол, який безпосередньо несе доказову інформацію.

Однією з основних проблем отримання доказів у цьому контексті, на нашу думку, є неможливість повторного проведення зазначеної процесуальної дії. На практиці відомі випадки, коли підозрюваний, якого мають упізнати, умисно намагається зірвати хід цієї процесуальної дії, щоб слідчий провів відповідний захід повторно, тим самим надалі скористатися складеною ситуацією для унеможливлення визнання отриманих результатів як доказів. Тож доцільним було б нормативне врегулювання таких непередбачуваних ситуацій. Тобто пропонуємо на законодавчому рівні встановити невизнання будь-яких дій з боку особи, яку впізнають, спрямованих на перешкоджання або ухилення її пред'явлення для впізнання, підставою для зупинення або переривання цієї слідчої (розшукової) дії та такою, що не може вважатися обставиною для спростування доказового значення отриманих результатів. Про наведене обов'язково попереджаються всі учасники процесуальних дій перед його початком.

Обшук проводиться для виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте в результаті його вчинення, а також установлення місцезнаходження розшукуваних осіб відповідно до ч.1 ст.234 КПК України [3]. Обшук є процесуальною дією, змістом якої, крім визначеного КПК за криміналістичною методикою, є примусове обстеження приміщень, побудов, ділянок місцевості та транспортних засобів, окремих громадян з ціллю відшукання та вилучення прихованих доказів злочину, документів, цінностей, отриманих у результаті злочинної діяльності, а також розшукуваних осіб, трупів [4]. Відповідно до КПК України обшук проводиться на підставі ухвали слідчого судді, а також у ряді передбачених випадків. Докази, отримані в результаті проведення обшуку фіксуються в протоколі слідчої дії та за допомогою технічних засобів фіксації, результати застосування яких долучаються до нього у вигляді додатків.

Огляд (зокрема місця події; трупа; речей та документів) полягає у фіксації на місці (у речах та документах, а також трупі тощо) доказової інформації. На прикладі огляду місця події, що без перебільшення є найбільш розповсюдженою слідчою дією, визначимо основні її особливості. Відповідно до ч.1 ст.237 КПК України для виявлення та фіксації відомостей щодо обставин учинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів [3]. Як зазначає Є.П. Іщенко та представники його школи, ця слідча дія полягає в дослідженні обстановки на місці події способом безпосереднього сприйняття з використанням науково-технічних засобів та направлена, крім вищезазначеного, на вивчення, фіксацію та вилучення матеріальних об'єктів (речових доказів). Головна мета огляду - дослідження обстановки місця події, виявлення й фіксація слідів події та встановлення її механізму. Огляд місця події є невідкладною зазвичай початковою та незамінною слідчою дією [8]. За її результатами отримуються не лише докази, але визначається й дальший хід розслідування, необхідність проведення інших слідчих дій. Хід огляду місця події фіксується в протоколі, а також за допомогою фото-, відеотехніки, за результатами використовування яких виготовляються певні додатки до протоколу.

Відповідно до ч.1 ст.240 КПК України для перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент способом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення потрібних дослідів чи випробувань [3].А.Г. Філліппов звертає увагу на те, що зазначена слідча дія полягає в проведенні дослідів в умовах, максимально подібних до тих, у яких було вчинене злочинне діяння, у цілях перевірки та уточнення об'єктивної можливості існування окремих обставин, що підлягають доказуванню [8]. Водночас зауважимо, що на практиці зазвичай слідчий експеримент зводиться до проведення його способом відтворення обстановки й обставин події, фіксується в протоколі та за допомогою технічних засобів фіксації.

Освідування особи полягає в огляді підозрюваного, свідка чи потерпілого для виявлення на їхньому тілі слідів кримінального правопорушення або особливих прикмет, якщо для цього не потрібно проводити судово-медичну експертизу. Хід освідування також фіксується в протоколі й за аналогією є досить подібним до огляду слідчою дією. На нашу думку, є досить спірною норма КПК, за якою підставою проведення освідування встановлена наявність відповідної постанови прокурора, адже аналогічним чином слідчий за своїм власним переконанням відповідно до інших вимог може провести відповідну слідчу дію.

Статтею 242 КПК України визначено, що експертиза проводиться експертом за зверненням сторони кримінального провадження або за дорученням слідчого судді чи суду, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, потрібні спеціальні знання. Не допускається проведення експертизи для з'ясування питань права. Стаття містить перелік обов'язкових випадків, у яких слідчий, прокурор повинен призначити експертизу. Уважаємо, що доцільним є доповнення ч.2 ст.242 КПК України пунктом, яким визначається за потрібне призначення експертизи слідчим, прокурором для встановлення суми заподіяної матеріальної та моральної шкоди, адже в ряді випадків це є ненавмисне затягування процесу досудового розслідування, коли зокрема заподіяння матеріальної шкоди й без експертизи підтверджується наявними доказами (наявність відомостей про викрадення нової речі зі встановленою вартістю, оцінка заподіяної шкоди за ціною матеріалу зі встановленою вагою чи іншими параметрами, тощо). Експертиза на етапі досудового розслідування призначається відповідною постановою слідчого, прокурора й проводиться експертом відповідної категорії, заздалегідь попередженим про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, який проводить відповідне дослідження, за результатами якого складає висновок.

Незрозумілим в умовах перебудови вітчизняної системи кримінального процесу за європейськими стандартами залишається існування в рамках досудового розслідування інституту понятих, який як елемент є невід'ємною частиною ряду слідчих дій. Адже слідчий, прокурор і так фактично з усіх боків обмежені рамками кримінальної відповідальності за прийняті рішення та вчиненні дії, тобто несуть персональну відповідальність за них. Водночас існування вищевказаного правового інституту не виключає можливості залучення як понятих саме зацікавлених осіб, адже процес перевірки цього майже завжди зводиться до мінімуму, а в деяких випадках узагалі неможливий (проведення слідчої дії в пізній час доби через необхідність, у віддаленій від населених пунктів місцевості тощо). Крім того, залучення понятих давно змінило своє початкове призначення. Так, незважаючи на своє дальше широке застосування, "Зводом законів Російської імперії" установлювалося, що поняті залучалися до допиту для захисту допитуваних від насильства й неправильного запису їх показань, адже факти насильства над допитуваними стали на той час досить масштабним явищем.

Висновки