Структурну основу складу злочину, передбаченого ст.414 Кримінального кодексу України (далі - КК України), складає система його елементів, що притаманна всім складам злочинів: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона. При цьому об'єкт та об'єктивна сторона утворюють об'єктивні ознаки, а суб'єкт та суб'єктивна сторона - суб'єктивні ознаки складу злочину. Об'єктивні ознаки складу злочину, як відомо, характеризують його зовнішній бік. Серед інших ознак правопорушення саме вони виявляються й установлюються першими, саме їх опису законодавець зазвичай приділяє найбільше уваги при описі посягання. Нарешті, саме вони дозволяють установити інші (суб'єктивні) ознаки, які характеризують учинене. Тому детальний аналіз об'єктивних ознак складу злочину, передбаченого ст.414 КК України, є важливим етапом дослідження механізму застосування кримінальної відповідальності. Актуальність теми доводиться тим, що в умовах ведення військових дій на території України, постало питання правильної кваліфікації таких злочинів, тому що в кримінально-правовій науці досліджень на цю тему практично немає.

Домінуючим елементом в складі злочину є його об'єкт. Так, він дозволяє розкрити соціальну сутність злочину, з'ясувати його суспільно небезпечні наслідки, сприяє правильній кваліфікації діяння, а також відмежуванню його від суміжних суспільно небезпечних посягань. Об'єкт відіграє істотну роль і для визначення поняття злочину, значною мірою впливає на зміст об'єктивних і суб'єктивних його ознак, є вихідним при кваліфікації злочинів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Вирішенню питань військово-кримінального законодавства та відповідальності за військові злочини приділяли увагу такі вчені-військові юристи, як Х.М. Ахметшин, Ф.С. Бражник, В.М. Кудрявцев, В.В. Лунєєв, І.П. Малахов, М.О. Стручков, А.А. Тер-Акопов, В.М. Чхиквадзе та інші. В Україні вказаній проблемі присвячено дуже мало праць. Так, дослідженням вищезазначеної проблеми займалися В.О. Глушков, К.Г. Фетисенко, Г.М. Анісімов, В.І. Касинюк, М.І. Панов, С.О. Харитонов, М.І. Хавронюк та ін.

Формування цілей

Мета дослідження полягає у висвітленні теоретичних аспектів визначення об'єкту злочину, його структури, а також визначення предмета злочину, передбаченого ст.414 КК України.

Виклад основного матеріалу

Оскільки порушення правил поводження зі зброєю, а також з речовинами й предметами, що становлять підвищену небезпеку для оточення, - це військовий злочин, передусім доцільно звернути увагу на проблемні питання родового об'єкта цих злочинів. Зокрема важливо помітити, що порядок несення військової служби, на противагу порядку проходження її, охоплює дещо іншу сферу суспільних відносин.

Розпочинаючи аналіз змісту родового об'єкта військових злочинів, доцільно перш за все з'ясувати, що є об'єктом злочину взагалі. Учення про склад злочину, як і про об'єкт злочину, є одним з центральних у кримінальному праві. Незважаючи на достатню кількість публікацій, присвячених проблемі об'єкта кримінально-правової охорони, єдності в розумінні цього питання не існує, воно постійно зазнає змін. Доречно зазначити, що тільки об'єкт надає можливість зрозуміти й розкрити соціальну сутність злочину, з'ясувати його суспільно небезпечні наслідки, допомагає правильно кваліфікувати діяння, відмежувати від інших схожі суспільно небезпечні посягання [1, с.67].

Об'єкт злочину належить до числа тих елементів складу злочину, які зазвичай у кримінальному законі не зазначаються, але, безумовно, маються на увазі. Зміст його встановлюється головно через тлумачення тексту закону.

У теорії кримінального права досить довгий період часу панувала думка, що об'єктом злочину є суспільні відносини, яким у результаті здійснення злочину заподіюється шкода, або які ставляться під загрозу спричинення шкоди. Започаткував таку теорію А.А. Піонтковський [2, с.129-130]. Цієї точки зору дотримувалися такі вчені, як Я.М. Брайнін, М.Д. Дурманов, М.І. Загородніков, В.М. Кудрявцев, Є.А. Фролов та ін. Крім уже названих, серед наступних поколінь юристів також чимало прибічників саме такого визначення об'єкта (це зокрема Г.І. Чангулі, І.П. Лановенко, О.Я. Свєтлов, С.С. Яценко, В. Я, Тацій, С.Ф. Денисов та ін.). Учені вказували, зокрема, що "об'єктом будь-якого злочинного діяння виступають суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом" [3, с.123]. Проте слід зазначити, що одностайно визнаючи суспільні відносини об'єктом злочину, автори різко розходяться в розумінні конкретно суспільних відносин, їх структури тощо [4, с.3-18]. Це пояснюється тим, що категорія "суспільні відносини" є системно більш високою й більш абстрактною, ніж будь-яка категорія кримінального права. Тому, наприклад, Б.С. Нікіфоров, хоча й дотримувався зазначеної точки зору відносно об'єкта злочину, указував: "Об'єкт злочину - це той суспільний інтерес, проти якого спрямовується злочин і котрий бере під захист кримінальне право" [5, с.133].

У сучасній кримінально-правовій доктрині всі фахівці згодні, що об'єкт злочину - це те, на що посягає злочинне діяння, чому саме воно спричиняє чи може спричинити шкоду. Водночас у ній уже не спостерігається консенсусу щодо визнання об'єкта злочину суспільними відносинами (чи хоча б правовідносинами певного виду). Більше того, у спеціальній літературі (наприклад, у більшості науково-практичних коментарів до Кримінального кодексу України (далі - КК України)) останнім часом автори здебільшого уникають використовувати теорію "суспільних відносин" під час розгляду родових, видових та безпосередніх об'єктів конкретних злочинів. Ця обставина вимагає додатково замислитися над питанням щодо інтерпретації змісту об'єкта злочину, передбаченого ст.414 КК України.

На сьогодні у вітчизняній літературі існує два діаметрально протилежних підходи стосовно проблеми об'єкту. Згідно з однією концепцією, об'єктом злочину є блага, цінності, інтереси, згідно з іншою - сукупність суспільних відносин. Обидві концепції мають історичне коріння і сучасних послідовників [6, с.7]. Противники концепції суспільних відносин як об'єкта злочину виходять з того, що суспільні відносини є "лише певною формою наукової абстракції" [7, с.62], тому самі по собі не існують, їм не може бути завдано будь-якої шкоди (Є.В. Фесенко, П.С. Матишевський та інші) Суспільні відносини, на їхню думку, не є універсальною характеристикою об'єкта злочину [8, с.124]. На думку С.Б. Гавриша, концепція об'єкта як суспільних відносин є штучною конструкцією: "З позиції теорії об'єкта як суспільних відносин виходить, що кримінальне право охороняє не матеріальні цінності та блага, життя, здоров'я, навколишнє середовище тощо, а навпаки, якусь форму їх прояву, ті чи інші зв'язки між суб'єктами відносин, тоді коли в дійсності таким охоронюваним об'єктом є "правове благо" як визначена цінність" [9, с.64-65].

Окрім вказаних вище, існує й така концепція, згідно з якою об'єктом злочину завжди є люди, а не щось інше, бо злочин виступає певним відношенням однієї особи до інших, і саме ці особи і є сторонами будь-яких суспільних відносин, хоча з цим важко погодитися. Уявляється спірною й думка деяких учених - прибічників нормативної теорії, про те, що об'єктом злочину є норми [10, с.158].

Професор А.В. Наумов уважає, що". об'єктом злочину слід визнати ті блага (інтереси), на які посягає злочинне діяння, і які охороняються кримінальним законом" [11, с.149]. При цьому А.В. Наумов під зазначеними благами розуміє не тільки суспільні відносини, але й інші соціальні цінності, зокрема життя людини, як самостійну категорію.

В.М. Трубников, не відмовляючись від розуміння об'єкта як суспільних відносин, пропонує назвати їх "соціальною оболонкою" і представити у вигляді первинного об'єкта злочинних посягань, а реальні об'єкти - у вигляді вторинних об'єктів, які знаходяться всередині соціальної оболонки [12, с.81-87].

Значного розповсюдження набув підхід, що запропонував Є.В. Фесенко, який уважає за доцільне для визначення сутності об'єкта злочину застосовувати категорію цінностей. На його думку, саме цінності (особисті, суспільні, державні) повинні визнаватись об'єктом злочину. Цінності - це різноманітні об'єкти матеріального світу, зокрема й людина, які мають суттєве позитивне значення для окремих осіб, соціальних груп та суспільства загалом. Тому вони охороняються нормами різних галузей права, а найважливіші з них бере під захист кримінальне законодавство. Будь-яке злочинне діяння, спрямоване проти цих найважливіших цінностей, створює загрозу заподіяння їм шкоди чи заподіює її. Саме тому вказані цінності і є об'єктом злочину [13, с.72].

Водночас у кримінальному праві України домінуючою поки що залишається позиція, згідно з якою об'єктом злочину є найбільш важливі, найбільш значущі для інтересів суспільства й держави суспільні відносини, яким злочинні посягання спричиняють чи можуть спричинити значну шкоду [14, с.93-107]. Відображена вона й у деяких кримінально-правових нормах чинного КК. Тому об'єкти військових злочинів доцільно передусім розглядати з точки зору кримінального законодавства України та панівної теорії об'єкта злочинів.

Родовим об'єктом військових злочинів є встановлений законодавством військовий правопорядок (порядок несення або проходження військової служби). Під цим поняттям розуміють суспільні відносини, що є результатом виконання приписів, закріплених у законах, військових статутах, положеннях про проходження служби різними категоріями військовослужбовців та в інших актах законодавства щодо несення або проходження військової служби.

Виходячи з того, що кримінальне законодавство про військові злочини базується на військовому законодавстві, для визначення видових об'єктів цих злочинів слід установити обсяг та зміст поняття "установлений порядок несення або проходження військової служби" як родового об'єкта злочину.

Найбільш поширене його визначення подав у радянський період професор Х.М. Ахметшин: "Сукупність суспільних відносин у галузі життя, побуту та бойової діяльності військ, що регулюються нормами радянського військового законодавства, складає встановлений порядок несення військової служби, військовий правопорядок" [15, c.78].

Згідно зі ст.2 Закону "Про загальний військовий обов'язок та військову службу", військова служба визначається як "державна служба особливого характеру, яка виражається в професійній діяльності, пов'язаної із захистом Батьківщини" [16].

Керуючись обсягом поняття "військова служба", що витікає із чинного законодавства, можна надати таке визначення поняттю "установлений порядок несення або проходження військової служби" - система правовідносин, що виникає на основі дії норм військового законодавства, у галузі будівництва, життя та діяльності Збройних сил України, інших військ та військових формувань, що було створено відповідно до закону.

Безпосереднім об'єктом конкретного військового злочину є відносини військової служби, котрі є складовими родового об'єкта, тобто військового правопорядку (порядку несення або проходження військової служби), проти яких спрямоване злочинне діяння.

Залежно від індивідуальних особливостей безпосередніх об'єктів (складових указаного правопорядку) у юридичній літературі переважно виділяють такі групи військових злочинів:

1) злочини, що посягають на порядок підлеглості та військової честі (статті 402-406 КК);

2) злочини, що посягають на порядок проходження військової служби (статті 407-409 КК);

3) злочини, що посягають на порядок управління військовим майном (статті 410-413 КК);

4) злочини, що посягають на порядок експлуатації озброєння й військової техніки (статті 414-417 КК);

5) злочини, що посягають на порядок несення спеціальних служб (статті 418-421 КК); в) злочини, що посягають на порядок зберігання військової таємниці (ст.422 КК);

7) злочини, що посягають на порядок здійснення своїх повноважень військовими службовими особами Збройних сил України та інших військових формувань (статті 423-426 КК);

8) злочини, що посягають на порядок виконання військового обов'язку в бою та інших особливих умовах (статті 427-430 КК);

9) злочини, що посягають на порядок дотримання звичаїв та правил ведення війни (статті 431-435 КК).

Отже, кожен військовий злочин безпосередньо посягає не на весь військовий правопорядок, а на окремі елементи (сторони), що складають його зміст.

Додатковим обов'язковим об'єктом зазначеного злочину є здоров'я людини, а додатковим факультативним об'єктом можуть виступати життя людини, право власності, довкілля тощо. Зазначимо, що Розділ ХІХ Особливої частини КК України забезпечує рівну охорону як військового майна, так і майна інших форм власності.

Більш глибокому й правильному з'ясуванню сутності об'єкта злочину, його конкретизації сприяє вивчення предмета злочину. Багато кримінально - правових норм, зокрема й норму, передбачена ст.414 КК України, сконструйовано таким чином, що об'єкт кримінально-правової охорони в них прямо не називається. У подібних випадках його з'ясуванню сприяє вказівка на предмет злочину.

Предметом злочину є будь-які речі матеріального світу, з певними властивостями яких закон про кримінальну відповідальність пов'язує наявність у діянні особи ознак конкретного складу злочину. Це така його ознака, яка завжди названа безпосередньо в самому законі про кримінальну відповідальність. Предмет злочину найбільш тісно пов'язаний з об'єктом злочину й у сукупності з ним утворює самостійний елемент складу злочину. Він є тією ознакою злочину, яка найчастіше використовується для визначення самого об'єкта, з'ясування його змісту. З установлення предмету злочину в багатьох випадках починається процес з'ясування характеру самого посягання, а також способів його впливу на певний об'єкт [17, с.364]. Не можна визнати обґрунтованим те, що до предмета злочину відносять не лише конкретні матеріальні предмети, а й дії (діяльність) учасників суспільних відносин. За такого підходу предмет ототожнюється з об'єктом, оскільки діяльність учасників суспільних відносин, їх соціально значима поведінка (можливість такої поведінки) складають специфічний зміст суспільних відносин [18, с.97-98].

Оскільки предмет злочину визначений у ст.414 КК України, то для цього складу злочину він є обов'язковою ознакою й має важливе значення для кваліфікації вчиненого. Предметом злочину, передбаченого ст.414 КК України є зброя, бойові припаси, вибухові, радіоактивні та інші речовини. Зазначені предмети відрізняються один від одного, вони є різними за конструкцією й бойовими властивостями. Проте ці предмети наділено загальними властивостями, характерними для кожного з них. Такими є:

1) підвищена загальна небезпечність;

2) спеціальне призначення;

3) особливий правовий режим.

Підвищена загальна небезпечність виражається в тому, що при неправильному використанні, зберіганні, перевезенні тощо предмети можуть виходити з-під контролю людини й спричиняти істотну шкоду життю та здоров'ю людей, матеріальним цінностям тощо. Також унаслідок дії стихійних сил природи, сонця, електричної енергії, хімічних процесів, механічного удару тощо можуть виникнути процеси, які стають неконтрольованими з боку людини, що й викликає тяжкі наслідки.

Спеціальне призначення цих предметів полягає в тому, що вони можуть використовуватись як засіб ураження людини, руйнування матеріальних цінностей, завдання шкоди навколишньому середовищу.

Особливий правовий режим створюється в Збройних силах України для того, аби запобігти створенню загрози настання тяжких наслідків для життя та здоров'я людей, матеріальних цінностей, довкілля [19, с.92].

Під зброєю в цій статті розуміють табельну вогнепальну та іншу підвищеної небезпеки зброю (наприклад, реактивна, ракетна), що є на озброєнні військової частини. Порушення правил поводження з мисливською зброєю не утворює складу злочину, передбаченого ст.414 КК України [20, с.949].

Бойовими припасами є складова частина озброєння, безпосередньо призначена для ураження живої сили противника, знищення його бойової техніки, руйнування укріплень, споруд і виконання спеціальних завдань. До боєприпасів належать артилерійські, реактивні снаряди, бойові частини ракет і торпед, патрони до стрілецької зброї, гранати, авіаційні й глибинні бомби, інженерні й морські міни, підривні заряди, димові шашки [20, с.949]. Боєприпасами мають визнаватися й імітаційно-піротехнічні вироби, освітлювальні засоби та вибухові пакети, які містять речовини, здатні до вибуху (тротил, гексоген, тетрил) і можуть бути приведені до дії без додаткових пристосувань, а також вибухові прилади кустарного виготовлення. Проте боєприпасами не є навчальні та холості гранати, бомби, міни, а також стріли до арбалету чи подібних до нього видів холодної зброї (вони є складовою частиною такої зброї).

Вибухові речовини - це порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин та інші хімічні речовини, їх сполуки або суміші, здатні вибухнути без доступу кисню. Проте досить часто до вибухових речовин помилково відносять так звані "засоби ініціювання". Вибуховими речовинами є хімічні сполуки чи суміші, здатні під впливом зовнішнього імпульсу до самопоширення з великою швидкістю хімічної реакції з утворенням газоподібних продуктів та виділенням тепла. До них належать амоніти, амонали, тротил, вибухові напівпродукти утилізації (порохи) тощо. Під засобами ініціювання розуміють зовнішні джерела імпульсу для здійснення вибуху. Це можуть бути вогнепровідні та детонаційні шнури, електродетонатори, капсули - детонатори, запалювальні трубки. Вони законодавством до вибухових речовин не відносяться. За умови, що вони призначені для вчинення вибуху, їх можна віднести до боєприпасів [21, с.958].

Іншими речовинами й предметами, які становлять підвищену небезпеку для оточення, визнаються будь-які штатні технічні засоби, що знаходяться у військовій частині й мають властивість при порушенні правил поводження з ними уражати (спричиняти ушкодження, порушувати функції, впливати на здоров'я) тих, хто знаходиться в зоні їх дії [20, с.949]. Також до них можна віднести речовини й предмети, які здатні викликати зміни в довкіллі в результаті вивільнення великої кількості енергії, яка не підлягає контролю та припиненню (наприклад, вибухонебезпечні гази), або в результаті їх розсіювання та впливу на живі організми (токсичні хімічні речовини, біологічні агента, токсини, небезпечні відходи тощо).

Радіоактивні матеріали - це матеріали природного або штучного походження, які містять у своєму складі радіоактивні ізотопи, що являють собою джерело іонізуючих випромінювань і тому є небезпечними для навколишніх [20, с.949]. Вони здатні до самовільного поділу, що супроводжується виділенням тепла, а також альфа-, бета - і гама - випромінюванням, порядок обігу яких регламентовано спеціальними нормативними актами. Предметом аналізованого злочину радіоактивні матеріали є за умови, що кількість речовини та інтенсивність випромінювання настільки великі, що здатні заподіяти шкоду здоров'ю людини [21, с.650].

Висновки