Особливості інституціонального підходу до вивчення проблем злочинності в місцях несвободи

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості інституціонального підходу до вивчення проблем злочинності в місцях несвободи

Постановка проблеми

кримінальний правопорушення засуджений

Злочинність у місцях несвободи є відтермінованим наслідком розвитку суспільства, а тому європейське майбутнє України як демократичної, соціальної та правової держави залежить від реалій сьогодення. Початок дев'яностих років ХХ століття засвідчив процес глобальної криміналізації усіх сфер життя українського суспільства, досягши у своєму розвитку таких масштабів, які дозволили кримінологам твердити про системну кризу державного механізму забезпечення законності й правопорядку в країні та потребі переосмислення проявів злочинності взагалі, й у місцях несвободи зокрема.

Причиною такого процесу вважається недостатній контроль держави над новими криміногенними факторами, втрата нею більшості реальних можливостей дієвої нейтралізації злочинності в умовах, які склались, і, як наслідок, неможливість гарантувати безпеку значній частині населення країни. Принагідно зазначимо, що проблема ефективної реакції влади на злочинність у місцях несвободи відноситься до одвічних соціальних проблем, актуальних у всі часи існування держави.

Системна політична та економічна кризи, що останніми роками спостерігаються в Україні, негативно впливають на всі сфери суспільного життя та є підґрунтям однієї зі специфічних форм організованої злочинності. До несприятливих суспільних процесів слід віднести: олігархізацію політичної еліти, яка керує державою; криміналізацію суспільства; неспроможність правоохоронних органів та суду захистити населення країни від злочинного середовища; вчинення особами, які відбувають покарання та які працюють у місцях несвободи, кримінальних правопорушень.

Отже, самостійне вивчення особливостей інституціонального підходу до вивчення проблем злочинності в місцях несвободи дозволяє більш глибоко дослідити специфіку її детермінації, а також розробити диференційовані заходи її запобігання серед засуджених і персоналу виправних та виховних колоній, виправних центрів і слідчих ізоляторів.

До того ж, кримінальні навички, набуті ув'язненими в слідчих ізоляторах та засудженими під час відбування покарань у виправних, виховних колоніях і у виправних центрах Міністерства юстиції України, не в поодиноких випадках супроводжують їх протягом тривалого часу, якщо не все життя, визначаючи асоціальний і протиправний характер їх постпенітенціарної поведінки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Фрагментарне дослідження інституціонального підходу вивчення проблеми злочинності в місцях несвободи знаходимо в працях вітчизняних учених О.М. Бандурки, І.В. Боднара, Р.С. Веприцького, В.М. Дрьоміна, О.М. Джужі, Д.О. Зубова, О.Г. Колба, І.М. Копотуна, В.І. Поклада, В.М. Поповича, Ю.В. Орлова, О.М. Литвинова, В.О. Тулякова, а також зарубіжних науковців В.В. Лунєєва, В.В. Цурікова й деяких інших, де послідовно формується та впроваджується в кримінологічну науку уявлення про інституціональний характер вивчення проблем злочинності в місцях несвободи.

Саме аналіз праць цих учених, результати їх емпіричних досліджень свідчать, що питання, пов'язані зі злочинністю в місцях несвободи, потребують подальшого наукового розроблення й вимагають свого сучасного бачення й осмислення. Звертаючись до стислої характеристики сучасного стану інституціонального підходу до вивчення проблеми злочинності в місцях несвободи, слід зазначити, що вона лише зароджується у вітчизняній кримінологічній науці й майже не має у своєму арсеналі фундаментальних теоретичних досліджень.

Формування цілей. Метою статті є розкриття особливостей інституціонального підходу вивчення проблеми злочинності в місцях несвободи, на підставі чого сформулювати визначення інституалізація органів і установ виконання покарань Міністерства юстиції України як один з елементів механізму антикриміногенного впливу на злочинність у місцях несвободи цього відомства.

Виклад основного матеріалу

Злочинність у місцях несвободи є негативним соціально-правовим явищем, що об'єднує сукупність кримінально-караних діянь, пов'язаних з процесом виконання та відбування покарань, має свої закономірності, кількісні та якісні характеристики, через що вимагає специфічних державних і недержавних заходів впливу на тих, хто вчиняє в місцях несвободи кримінальне правопорушення.

Злочинність у місцях несвободи, як показує дослідження, характеризується низкою відмінних інституціональних особливостей, що виявляються в причинному комплексі вчинених у місцях несвободи кримінальних правопорушень та мотивації формування злочинної поведінки як засуджених, які відбувають кримінальне покарання, так і персоналу, який забезпечуючи кримінально-виконавчий процес у місцях несвободи Міністерства юстиції України, вчиняє кримінальні правопорушення.

Таким чином, проведення Міністерством юстиції України реформ у пенітенціарній сфері не може обійти проблему злочинності в місцях несвободи, яка, на нашу думку, повинна проходити в якісно іншому організаційно-правовому просторі. Наведене зауваження видається особливо важливим через те, що після 2014 року кількість засуджених і персоналу установ виконання покарань скоротилося майже вдвічі, але вчинення кримінальних правопорушень у місцях несвободи, на жаль, не зменшилось.

Варто також зауважити, що на особливості інституціонального підходу вивчення проблеми злочинності в місцях несвободи впливає й державна політика у сфері виконання покарань та пробації, яка за даними вчених- пенітенціарістів потребує свого вдосконалення й орієнтації на дотримання в місцях несвободи вимог міжнародних стандартів поводження із засудженими та ув'язненими, вироблення дієвих механізмів запобігання вчинення кримінальних правопорушень у місцях несвободи, гарантування безпеки як засудженим, так і персоналу.

Особливе місце в реалізації цього напряму належить Міністерству юстиції України у сфері виконання покарань і пробації, чільне місце в структурі якої відведено виправним та виховним колоніям, виправним центрам, слідчим ізоляторам. Саме в них криміногенна мотивація засуджених істотно впливає не тільки на їх поведінку, а й на недоліки організаційно-управлінського характеру в частині послаблення контролю за поведінкою засуджених і формального характеру соціально-виховних, профілактичних заходів, які здійснюються для запобігання вчинення кримінальних правопорушень.

Серед завдань виправних та виховних колоній, виправних центрів і слідчих ізоляторів (далі - місця несвободи) окремо слід виділити встановлення причин та умов, що породжують злочинну поведінку серед осіб у місцях несвободи або сприяють їй. На жаль, заборони, встановлені законом про кримінальну відповідальність, кримінально-виконавчим кодексом та відомчими нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України не завжди забезпечують суб'єктів запобігання злочинності в місцях несвободи належним інструментарієм правового, психолого-педагогічного, соціально-виховного та профілактичного впливу.

Отже, самостійне вивчення особливостей інституціонального підходу дослідження проблеми злочинності в місцях несвободи дозволяє більш глибоко дослідити специфіку її детермінації, а також розробити диференційовані заходи її запобігання серед засуджених у місцях несвободи та їх персоналу.

Усе це вимагає від кримінологічної науки ґрунтовного дослідження з метою вироблення науково обґрунтованих пропозицій для практичної їх реалізації в установах виконання покарань Міністерства юстиції України. Найбільш дотично до предмета дослідження особливостей інституціонального підходу вивчення проблеми злочинності в місцях несвободи слід віднести праці зарубіжних та вітчизняних учених, зокрема, Цурікова В.В. «Інституціональне середовище та злочинна поведінка» (2006 рік) [1, с. 33] та Дрьоміна В.М. «Злочинність як соціальна практика: інституціональна теорія криміналізації суспільства» (2009 рік) [2, с. 45], у яких послідовно впроваджується комплексне уявлення про інституціональний характер кримінальної активності осіб, які вчиняють злочини.

Дрьомін В.М., розглядаючи інституціональний характер кримінальних практик, наголошує на тому, що результатом їх проявів є деінституалізація базових соціальних інститутів (економіки, політики, правопорядок тощо). А тому в Україні на сьогодні сформувався особливий механізм функціонування кримінальних практик, який визнається як система сталих правил поведінки між кримінальними структурами і правоохоронними органами. Більше того, як зазначає вчений, інституалізація злочинної діяльності окремого індивідуума спонукає до кримінальної практики інших людей, які стають залежними від злочинної діяльності. Таким чином, об'єктивною основою інституціоналізації злочинності є соціальна аномія як результат перехідного стану суспільства та дисфункції офіційних державних інституцій, які тісно пов'язані із забезпеченням правопорядку в країні [2, с. 523].

Доречно також звернути увагу й на зауваження Ю.В. Орла щодо інституціональної злочинності. На його думку, безперечним здобутком інституціональної кримінології є формування своєрідних семіопатичних мостів між розрізненими соціологічними й кримінологічними вченнями, між злочинністю та соціальними інститутами, налагоджування трансгалузевого міжсистемного бачення природи злочинності. Остання в такому ракурсі набуває значення соціальної проекції дисфункцій відповідних соціальних інститутів, а тому може бути досліджена й нейтралізована (знижена) саме через них же [3, с. 15-16].

Для розкриття особливості інституціонального підходу вивчення проблеми злочинності в місцях несвободи ми провели експериментальне дослідження в контексті їх соціально-економічних витрат, яке посідає важливе місце серед надзвичайно широкого комплексу питань, що виникають у місцях несвободи під час виконання й відбування кримінальних покарань.

Зокрема, це експериментальне дослідження набуває значної актуальності в умовах гуманістичного спрямування змісту кримінально-правової політики та практики її реалізації, результатом якої є щорічне або збільшення, або зменшення в Україні кількості засуджених та питома вага позбавлених волі осіб у структурі судимості (із 36,9 % у 2013 р. до 23 % у 2017 р.) [4].

Отже, злочинність у місцях несвободи виступає не тільки як різновид загальної, кримінологічної, а й рецидивної злочинності. Іншими словами, поняття злочинності, пенітенціарної злочинності та кримінологічної злочинності співвідносяться як загальне та спеціальне.

Засуджена особа за вчинений злочин вивчається нами з таких позицій:

1) індивідуальні особливості засудженого (народження, психічні та фізичні властивості, вік, стать, виховання, професія, сімейний стан);

2) вплив на засудженого соціальних фонових явищ (алкоголь, наркотики, релігія, безробіття, житлові умови, насильство в сім'ї тощо);

3) вплив на особу природних факторів (пора року, клімат тощо).

Злочинність у місцях несвободи виявляється здебільшого у формі

пенітенціарного рецидиву та має низку суттєвих інституціональних особливостей, які потрібно враховувати при її запобіганні в місцях несвободи. Серед них ми виділяємо: 1) причинний комплекс цієї злочинності; 2) коло потенційних засуджених, які вчинили та схильні вчиняти в місцях несвободи кримінальне правопорушення; 3) структуру й характер суспільної небезпеки кримінальних правопорушень, вчинених засудженими та персоналом місць несвободи кримінальних правопорушень.

Таким чином, особливості інституціонального підходу вивчення проблеми злочинності в місцях несвободи слід визнавати як додаткові фактори, що відносяться до процесу кримінального впровадження й осуду потенційних осіб за вчинення в місцях несвободи кримінальних правопорушень, а також фактори, які відносяться до процесу відбування ними покарання у вигляді позбавлення волі.

Загальні фактори (причини та умови), що породжують злочинність у місцях несвободи, становлять собою систему детермінантів, які негативно впливають на засуджених та персонал місць несвободи і взаємодіють між собою: загальносоціальних (економічних, політичних та інших соціальних особливостей всього суспільства, або класу чи соціального прошарку до яких відносяться правопорушники), міжособистісних (відносяться до тих малих груп, у які входять правопорушники) особистісних (демографічні, психофізичні та інші особливості кожного правопорушника).

Саме вони й складають основу можливої небезпеки вчинення в місцях несвободи кримінальних правопорушень з боку засуджених та персоналу. Водночас небезпека вчинення в місцях несвободи нових кримінальних правопорушень ускладнюється негативним впливом вказаних вище факторів. Серед найбільш істотних ми виокремлюємо:

- негативні наслідки концентрації раніше судимих засуджених, які впливають один на одного;

- недоліки діяльності адміністрації установ виконання покарань щодо забезпечення режиму утримання засуджених;

- низька роль соціально-виховної та психологічної роботи з ними, не занятість засуджених суспільно-корисною працею в місцях несвободи;

- професійна деформація працівників установ виконання покарань, що призводить до порушення службової дисципліни та проявів недозволених зв'язків засуджених, і як результат - вчинення кримінального правопорушення.

Таким чином, розробка й проведення експериментального дослідження злочинності в місцях несвободи та її практична реалізація вимагає звернути увагу на низку її особливостей інституціонального підходу, які суттєво впливають на ідею запобігання такої злочинності. Серед них слід виділити:

- обмежені фінансові ресурси суспільства на утримання засуджених у місцях несвободи. Ціна запобігання злочинності в місцях несвободи за даними дослідження школи «Інтелект» дуже низька й у багато разів перевищує ціну вчинення в місцях несвободи нового кримінального правопорушення;

- оцінку латентності вчинених у місцях несвободи кримінальних правопорушень як засудженими, так і персоналом. Узагальнені дані дослідження вчинених у місцях несвободи кримінальних правопорушень за п'ять років (2012-2016 р.) показують, що насправді існує латентність, яка, на жаль, у декілька разів перевищує зареєстровану її частину;

- спрощені уявлення Міністерства юстиції України та окремих вітчизняних учених про те, що злочинність у місцях несвободи, - це недоліки роботи самих установ виконання покарань, а тому їх усунення зведе нанівець проблему злочинності в місцях несвободи, що видається вкрай сумнівним.

Саме тому експериментальне дослідження злочинності в місцях несвободи нами розглядається як:

- структурно-логічна схема, яка передбачає: опис проблем злочинності в місцях несвободи, її інстуціональні особливості, на розв'язання яких і спрямовано експериментальне дослідження; обґрунтування шляхів і засобів розв'язання проблем;

- обсяг і джерела фінансування експериментального дослідження; індикатори успішності реалізації експериментального дослідження;

- показники оцінки ефективності й виконання експериментального дослідження.

Це експериментальне дослідження буде проведено на базі Менської 91 установи виконання покарань Міністерства юстиції України в Чернігівські області, адже вона є єдиною в Україні, де утримуються колишні працівники правоохоронних органів і суду; 40% від утриманих засуджених - це особи, які мають вищу юридичну освіту й добре орієнтуються в системі правових знань.

Висновки

По-перше, інституціональний підхід вивчення проблем злочинності в місцях несвободи слід визнати як результат відсутності національної ідеології, втрати духовних цінностей, розповсюдження правового нігілізму, зміну соціальних пріоритетів у бік корисливої направленості, непрофесіоналізм у пенітенціарній системі.

По-друге, ураховуючи той факт, що інституціональний підхід вивчення проблем злочинності в місцях несвободи раніше не розглядався, що безумовно, звужувало предмет пенітенціарної кримінології та не дозволяло суспільству об'єктивно оцінити наслідки вчинення в місцях несвободи нового кримінального правопорушення.

По-третє, дослідження особливостей інституціонального підходу вивчення проблем злочинності в місцях несвободи створить умови вченим пенітенціарістам розширити вектор вивчення пенітенціарній кримінології і дозволить отримати кількісно-якісну оцінку загальних соціально- економічних витрат суспільства (держави, соціальних інститутів, утримуваної особи, третіх осіб), пов'язаних з вчиненням нових кримінальних правопорушень у місцях несвободи.

Використані джерела

1. Цуриков В.И. Институциональная среда и преступное поведение. Кострома: Изд-во КГСХА, 2006. 248 с.

2. Дремин В.Н. Преступность как социальная практика: институциональная теория криминализации общества : моногр. Одеса: Юридична література, 2009. 614 с.

3. Орлов Ю.В. Політико-кримінологічна теорія протидії злочинності : монографія. Харків : Діса плюс, 2016. 656 с.

4. Загальна характеристика Державної кримінально-виконавчої служби України [Електронний ресурс]. URL: http://www.kvs.gov.ua/peniten/control/ main/uk/ publish/ article/ 628075

Размещено на Allbest.ru