Установлення місця перебування осіб, оголошених у розшук, як самостійний напрям діяльності правоохоронних органів

Постановка проблеми. Щорічно в Україні оголошується в розшук значна кількість осіб, які переховуються від слідства та суду, що в більшості випадків призводить до призупинення досудового розслідування чи розгляду справи в суді та унеможливлює притягнення таких осіб до кримінальної відповідальності за вчинені кримінальні правопорушення. У 2014 р. правоохоронними органами України було оголошено розшук більше 35 тис. осіб, які переховувалися від слідства та суду, зокрема: 461 особа, яка вчинила вбивство, 694 - тяжкі тілесні ушкодження, 116 - зґвалтування, 825 - розбоїв та 1658 - грабежів [1]. Практика свідчить, що окремі особи правоохоронними органами розшукуються протягом багатьох років (10 років і більше).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Незважаючи на те, що окремі аспекти організації та проведення розшуку підозрюваних, обвинувачених знайшли відображення в наукових дослідженнях, зокрема й дисертаційних роботах [2-4], залишається невирішеною низка проблем, яка ускладнює роботу правоохоронних органів щодо безпосереднього здійснення розшуку таких осіб.

Формування цілей. Метою статті є спроба усунення низки проблем з організації розшуку, удосконалення оперативно-розшукового забезпечення пошуку таких осіб, виокремлення та аналізу складових криміналістичного забезпечення цього процесу.

Виклад основного матеріалу. Переховування осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, від органів досудового розслідування та суду спрямоване на уникнення кримінальної відповідальності та покарання за вчинене діяння, відтермінування можливості проведення досудового розслідування або закінчення строків давності притягнення їх до кримінальної відповідальності тощо.

Проблема організації розшуку осіб, які переховуються від органів досудового розслідування та суду, є багатоаспектною й полягає, з однієї сторони, у недоліках чинного кримінального процесуального законодавства. З іншої сторони, збільшення кількості осіб, які переховуються від органів досудового розслідування та суду, пов'язано з недосконалим рівнем організації діяльності правоохоронних органів, високим рівнем корупції судової системи тощо. У більшості випадків щодо осіб, які переховуються від органів досудового розслідування перед судом ставилося питання про застосування до них запобіжного заходу тримання під вартою, але з різних причин до таких осіб було застосовано інші запобіжні заходи [5].

Здійснення розшуку осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, є самостійним та специфічним напрямом діяльності правоохоронних органів. Цей напрям має характерні завдання, які відрізняються від діяльності щодо виявлення, розкриття злочинів, установлення й доведення участі конкретної особи у вчиненні кримінального правопорушення. Крім зазначеного вище, завдання розшуку осіб досягаються специфічними засобами, які відрізняються від інших дій під час кримінального провадження тим, що мають спрямування щодо встановлення конкретного місця знаходження розшукуваної особи, затримання такої особи та доставляння її до місця проведення досудового розслідування чи суду. Специфічним у цьому напрямі є також те, що таку діяльність можуть здійснювати самостійно як слідчі, так і оперативні підрозділи, чи спільними діями зазначених вище підрозділів. Тому можуть бути виділені самостійні напрями діяльності з розшуку осіб: розшукова робота слідчого; розшукова робота оперативних підрозділів; спільна діяльність слідчих та оперативних підрозділів щодо встановлення місця перебування осіб, які переховуються від органів досудового розслідування та ухиляться від кримінальної відповідальності.

Не вдаючись до наукової дискусії стосовно визначення діяльності з розшуку осіб, які переховуються від органів досудового розслідування та суду [6], таку діяльність можна розглядати як комплекс заходів процесуального, оперативно-розшукового, оперативно-технічного, організаційного та криміналістичного характеру, які спрямовані на встановлення конкретного місця знаходження особи, що оголошена в розшук та переховується від органів досудового розслідування й суду.

Розшукова робота слідчого може здійснювати лише в рамках кримінального провадження, керуючись положеннями кримінального процесуального законодавства. Так, слідчий, виходячи з положень ст. 281 КПК України, оголошує розшук підозрюваного, коли його місцезнаходження невідоме, через винесення відповідної постанови. Такий же розшук може бути оголошено прокурором як процесуальним керуючим та доручений проведенням слідчому. У такому разі слідчий для здійснення розшуку осіб: надсилає запити, організовує проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій та інших заходів, спрямованих на встановлення місця знаходження особи, яка переховується від органів досудового розслідування. Слідчий також, на підставі положень ст. 41 КПК України, може доручити оперативним підрозділам проведення окремих слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні за письмовим дорученням, спрямованих на встановлення місця перебування таких осіб. Розшукова робота слідчого розглядається як самостійний напрям його діяльності, що може проводитися лише в рамках кримінального провадження і з використанням інструментарію, наданого кримінальним процесуальним законодавством.

Певну специфіку має розшук осіб оперативними підрозділами правоохоронних органів. Такий розшук може здійснюватися через виконання окремих доручень слідчого щодо проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій у кримінальному провадженні на підставі положень ст. 41 КПК України. Фактично в такому разі організацію розшуку осіб, які переховуються, очолює слідчий, доручаючи оперативним підрозділам здійснення заходів, спрямованих на встановлення таких осіб. Тобто в такому разі варто говорити про спільну діяльність слідчих та оперативних підрозділів, які в рамках кримінального провадження здійснюють заходи щодо встановлення місця перебування підозрюваних, оголошених слідчим, прокурором у розшук.

Специфічним видом розшуку підозрюваних, які переховуються від органів досудового розслідування, є доручення слідчим, прокурором, на підставі положень ч. 3 с. 281 КПК України, проведення такого розшуку оперативним підрозділам. Підстави, особливості виконання доручення та зміст безпосереднього розшуку осіб у таких випадках кримінальним процесуальним законодавством не регламентовано. Законодавством визначено лише можливість надання оперативним підрозділам такого доручення слідчим чи прокурором.

Установлення місця знаходження розшукуваних осіб оперативними підрозділами, у разі його доручення слідчим чи прокурором на підставі положень ч. 3 с. 281 КПК України, на нашу думку, має здійснюватися з використанням інструментарію, визначеного положеннями Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» та кримінального процесуального законодавства.

У тих випадках, коли слідчий (прокурор) доручає проведення розшуку підозрюваного оперативним підрозділам на підставі ч. 3 с. 281 КПК України й не зупиняє досудового розслідування, оперативні підрозділи у своїй діяльності можуть використовувати можливості проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій за дорученням слідчого, спрямованих на встановлення місця знаходження осіб, що розшукуються. Крім зазначеного вище, оперативні підрозділи в таких випадках, виходячи з положень Закону України «Про оперативну розшукову діяльність», можуть здійснювати комплекс заходів оперативно-розшукового характеру для розшуку підозрюваного, який переховується від органів досудового розслідування. Зазначене вище не суперечить положенням ст. 41 КПК України, оскільки цією статтею визначено можливість здійснення оперативними підрозділами слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій лише за дорученням слідчого чи прокурора.

На підставі положень п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про оперативно- розшукову діяльність» підрозділи, які здійснюють оперативно розшукову діяльність зобов'язані: «виконувати письмові доручення слідчого, вказівки прокурора та ухвали слідчого судді суду й запити повноважних державних органів, установ та організацій про проведення оперативно-розшукових заходів». Тобто цей напрям з розшуку підозрюваних варто розглядати як самостійну діяльність оперативних підрозділів щодо встановлення місця перебування осіб, які переховуються від органів досудового розслідування та суду, ухиляються від відбування кримінального покарання. Підтвердженням цьому можуть бути випадки зупинення досудового розслідування (ст. 280 КПК України) та доручення слідчим, на підставі ч. 3 ст. 281 КПК України, оперативним підрозділам проведення розшуку підозрюваного. У такому разі для оперативних підрозділів правомірним є застосування механізму розшуку осіб, визначеного положеннями Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Так, підставами для проведення оперативно-розшукової діяльності (п. 1 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність») є наявність достатньої інформації, одержаної в установленому законом порядку, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів, про осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання та осіб безвісти відсутніх. Окрім зазначеного вище, п. 1 ч. 1 ст. 9-1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» передбачена можливість ведення оперативно-розшукових справ щодо осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду або ухиляються від відбування кримінального покарання (до їх установлення або розшуку). Специфіка цього напряму діяльності правоохоронних органів полягає в тому, що такий розшук оперативними підрозділами правоохоронних органів може здійснюватися на етапі досудового розслідування, судового розгляду, виконання судових рішень.

Самостійним і специфічним напрямом діяльності оперативних підрозділів є розшук обвинуваченого, який переховуються від суду. Підстави його здійснення регламентовані ст. 335 КПК України, де передбачено зупинення судового провадження щодо обвинуваченого, який ухиляється від суду до його безпосереднього розшуку. Оголошення такого обвинуваченого в розшук здійснюється на підставі ухвали суду та доручення його проведення слідчому та/або прокуророві. Аналіз положень ст. 335 КПК України ставить окремі запитання до механізму їх реалізації щодо розшуку слідчим обвинуваченого, який переховується. Незрозумілим є, яким чином і в рамках якого кримінального провадження слідчий буде здійснювати розшук обвинуваченого, який переховується від суду. Такий розшук може здійснюватися лише оперативними підрозділами й лише в рамках, визначених положеннями Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність». Суд може доручити проведення розшуку обвинуваченого прокуророві, який так само, на підставі положень ч. 1 ст. 6 та п. 4 ч. 3 ст. 14 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність", у межах своєї компетенції, може давати письмові вказівки про проведення оперативно- розшукових заходів для розшуку осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду, ухиляються від відбування кримінального покарання, безвісти відсутніх (зниклих).

Не всі правоохоронні органи, які відповідно до положень ст. 5 Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" наділені правом здійснення оперативно-розшукової діяльності, застосовують спеціальні заходи щодо розшуку осіб, які переховуються від досудового розслідування та суду. Такими є, зокрема, відповідні підрозділи Національного антикорупційного бюро України, Національної поліції України, податкової міліції (відповідні підрозділи Державної фіскальної служби України (ДФС України), Служби безпеки України у сфері своїх повноважень.

Організація безпосередньої розшукової діяльності регламентується відомчими нормативними актами, у більшості випадків з обмеженим доступом користування. Так, підрозділи Національної поліції України, зокрема, здійснюють відповідні заходи щодо розшуку осіб на підставі положень наказу МВС України "Про затвердження Інструкції з організації розшуку осіб органами внутрішніх справ України" № 765 ДСК від 29.07.2002 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 16 серпня 2002 року за № 676/6964). Існують спільні відомчі документи окремих правоохоронних органів, які визначають особливості взаємодії щодо розшуку осіб, які переховуються від органів досудового розслідування та суду.

Відсутність єдиного інформаційного банку щодо здійснення розшуку осіб, які переховуються від органів досудового розслідування та суду створює ситуацію неузгодженості дій окремих правоохоронних органів у його організації. Результати узагальнення практики розслідування кримінальних правопорушень свідчать про відсутність дієвої взаємодії та належного обміну інформацією між окремими правоохоронними органами про осіб, які розшукуються. Нерідко одна й та ж особа паралельно розшукується декількома правоохоронними органами. Зазначене вище впливає на ефективність розшукових заходів і не в усіх випадках сприяє досягненню завдань кримінального провадження.

Закон України "Про оперативну розшукову діяльність" надає достатньо широкі можливості оперативним підрозділам під час здійснення розшуку осіб у разі доручення його проведення слідчим чи прокурором. Оперативні підрозділи отримують інформацію про осіб, які переховуються, з різноманітних джерел. Такими джерелами можуть бути: комплекс оперативно-розшукових заходів, спрямованих на встановлення конкретного місця перебування осіб, що розшукуються, встановлення зв'язків їх спілкування та осіб, які можуть переховувати таких осіб; опитування осіб, які можуть володіти інформацією про осіб, що розшукуються: подружжя, батьки, родичі, друзі, знайомі, колеги по роботі, навчанні, відпочинку, захопленні тощо; використання оперативними підрозділами в розшуковій роботі можливостей гласних і негласних штатних та позаштатних працівників та конфіденційного співробітництва; використання контент- аналізу відкритих джерел інформації, що не потребують спеціальних судових дозволів, та мають відкритий доступ для всіх бажаючих; спеціальні інформаційні пошукові системи, створені для обліку осіб, які переховуються від органів досудового розслідування, слідчого судді, суду, ухиляються від відбування кримінального покарання, безвісти зниклих та здійснення їх безпосереднього розшуку; інформаційно-пошукові системи правоохоронних органів щодо окремих фактів, що стосуються конкретного громадянина та містять інформацію щодо різноманітних подій (фактів); інформаційно-пошукові системи контролюючих органів, що містять інформацію щодо конкретних осіб, яка не пов'язана з учиненням злочинів, але з використанням якої можливо встановлення місця перебування особи, яка оголошена в розшук та розшукується; інформація інших державних органів: а) Державна міграційна служба України (ДМС): відомості, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи спеціальний статус; б) Адміністрація Державної прикордонної служби України (АДПС): відомості про осіб, які перетнули державний кордон України; відомості про осіб, які порушили правила перетинання державного кордону України; в) Міністерство юстиції України: відомості про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) тощо.

Оперативними підрозділами правоохоронних органів, за дорученням слідчого чи прокурора, діяльність щодо розшуку осіб, які переховуються від органів досудового розслідування чи суду, здійснюється в рамках оперативно-розшукових справ. Підставою для заведення такої оперативно- розшукової справи є доручення слідчого чи прокурора про проведення заходів з розшуку осіб, які переховуються від органів досудового розслідування чи суду.

Практика розслідування злочинів викриває багато проблемних питань щодо організації розшуку з точки зору застосування кримінального процесуального законодавства. Це стосується, зокрема, проблем обрання запобіжного заходу в разі фактичного встановлення місця знаходження осіб, які переховуються від органів досудового розслідування та суду, неможливість розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності підозрюваного (окрім осіб, оголошених у міжнародний розшук ( ч. 6 ст. 193 КПК України) тощо.

Кримінальний процесуальний кодекс України (ст. 188 КПК України), певною мірою, вирішує цю проблему, надаючи прокуророві, слідчому, за погодженням з прокурором, право звернутися з відповідним клопотанням про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого для приводу його й розгляду питання щодо застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Однак виникають проблеми щодо обмеження терміну дії такого дозволу на затримання, а також особливостей переміщення (етапування) затриманої особи в разі її затримання поза територією проведення досудового розслідування.

Важливим та дискусійним питанням щодо оголошення розшуку осіб, які переховуються від слідства та суду, є питання наявності доказової інформації про фактичне переховування таких осіб. Положеннями ст. 281 КПК України не визначається необхідності слідчого щодо обов'язкового збору доказів та іншої інформації, що свідчать про фактичне переховування конкретної особи від органів досудового розслідування. Однак визначення в нормі Закону положень про те, що «якщо ... місцезнаходження підозрюваного невідоме» необхідно розцінювати як результат того, що слідчим, самостійно чи через доручення оперативним підрозділам, виконано комплекс заходів процесуального, оперативно-розшукового характеру для встановлення обставин переховування особи від органів досудового розслідування. Тобто слідчий збирає інформацію про те, що особа фактично переховується від органів досудового розслідування або місцеперебування її не встановлено. Про зазначені вище обставини може свідчити те, що особа не з'являється за викликами до органів досудового розслідування; за місцем реєстрації чи фактичного проживання не перебуває; не з'являється за місцем роботи (навчання, лікування тощо); відсутність інформації про надходження такої особи до травматологічних пунктів, моргів; відсутність особи на стаціонарному лікування в лікувальних закладах; відсутність особи за місцем проживання сім'ї, батьків, друзів тощо.

досудовий розслідування правоохоронний оперативний

Висновки

Організація розшукової роботи в практиці правоохоронних органів свідчить про наявність ще низки проблемних питань, які потребують додаткового аналізу та відповідного наукового забезпечення. Розшукова робота має бути одним з пріоритетних напрямів діяльності правоохоронних органів з відповідним процесуальним забезпеченням. Кримінальний процесуальний кодекс України має містити окрему главу, присвячену особливостям розшуку осіб (підозрюваних, обвинувачених, засуджених), з чіткою регламентацією діяльності як слідчих, так і оперативних підрозділів.

Використані джерела

1. Узагальнення обгрунтованості зупинення досудового розслідування в кримінальних провадженнях, коли підозрюваний переховується від органів слідства з метою ухилення від кримінальної відповідальності і його місцезнаходження невідоме за 12 місяців 2014 року. Лист Головного слідчого управління МВС України, № 13/4/1-122 від 31.01.2015.

2. Дунаєва А. В. Діяльність слідчого щодо розшуку підозрюваного : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність / А. В. Дунаєва; Нац. акад. внутр. справ. - К., 2013. - 285 с.

3. Захарченко О. В. Діяльність слідчого з розшуку та встановлення місцезнаходження обвинуваченого: дис. ... на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність / О. В. Захарченко // Харк. нац. ун-т внутр. справ. - Х., 2012. - 203 с.

4. Наливайко Є. О. Процесуальна діяльність слідчого по розшуку підозрюваного, місцезнаходження якого невідоме. - дис... на здобуття наук. ступеня кацд. юрид. наук: 12.00.09 - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність / Ген. прокуратура України, Нац. акад. прокуратури України. - Київ, 2014.- 200 с.

5. Коміссарчук Ю. А. Поняття та правова природа розшуку / Ю. А. Коміссарчук // Актуальні питання досудового розслідування та сучасні тенденції розвитку криміналістики: матеріали міжнародної науково-практичної конференції м. Харків, 5 грудня 2014 року. - С. 92 - 94.

Анотація

У статті розглянуто сучасний стан щодо розшуку осіб, які переховуються від органів досудового розслідування та суду, а також головні проблеми в його організації правоохоронними органами.

Ключові слова: розшук підозрюваного, обвинуваченого; підстави здійснення розшуку осіб, які переховуються від слідства та суду; організація розшуку підозрюваного, обвинуваченого; недоліки організації розшуку осіб; оперативно-розшукове забезпечення встановлення осіб, оголошених у розшук.

В статье рассмотрено современное состояние розыска лиц, которые скрываются от досудебного расследования и суда, а также основные проблемы его организации правоохранительными органами.

Ключевые слова: розыск подозреваемого, обвиняемого; основания осуществления розыска лиц, которые скрываются от следствия и суда; организация розыска подозреваемого, обвиняемого; недостатки организации розыска; оперативно-розыскное обеспечение установления места нахождения лиц, объявленных в розыск.

In the article the theoretical concepts and practical advice on proposed organization of investigative and operational law enforcement units of the installation location of persons declared wanted. This is based on the analysis of the practice of criminal investigation offenses. It was also determined the concept and regulatory support investigative work of investigative and operational units to search for the suspect (accused), fugitives from the pre-trial investigation and trial. Analyzed thecontent of individual law enforcement agencies (SBU NEA Ukraine DFS) to take steps to search for the suspect (accused) and singled out the factors that influence the effectiveness of investigative work.

The list was direct action content and activities aimed to establish the location of persons declared wanted. It was determined features background information and search operations provide investigative process. The algorithm of actions of operational units to implement orders of the investigator wanted suspect on the basis of the Law of Ukraine "On operative-search activity." It singled out the peculiarities of the investigation of the accused, who operative law enforcement agencies on behalf of the court (prosecutor).

In the article the empowerment of operational units law enforcement agencies in the selection of areas and content search operations measures in the criminal proceedings. These measures will remove barriers to self-employment operational units to search for people who are hiding, create conditions for proper organization of interaction of individual units of law enforcement and information exchange between the investigative and operational units.

Key words: investigative work of the investigator, wanted suspect, information and help ensure people search, providing operational detective searching for people providing forensic investigation persons.