Розвиток законодавчих положень, що регламентують тимчасовий доступ до речей і документів в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 343.132 (477)

Розвиток законодавчих положень, що регламентують тимчасовий доступ до речей і документів в Україні

The author of the article has emphasized the novelty for criminal procedural legislation of Ukraine of such a measure of providing criminal proceedings as the temporary access to items and documents. A legislative definition of the mentioned procedural institution has been allocated. It has been noted that the temporary access to items and documents brought together two investigative actions like seizure and examination, as well as the copying of documents. The definition of the seizure that was formed during the times of the Criminal Procedural Code of Ukraine of 1960 (hereinafter referred to as the CPC of Ukraine of 1960) has been provided. The provisions of the CPC of Ukraine of 1960, which regulated the procedure for applying the seizure, have been researched. It has been indicated on the initial general rule of conducting seizure according to the decision of an investigator. The analysis of the amendments made to the above mentioned provisions during the period of Ukraine's independence has been realized. It has been determined that starting from 2001 to 2011 the judicial control over the conduction of seizure of items and documents was spread to the following types of documents and items as: material carriers of classified information; documents of executive proceedings; documents containing bank secrecy; originals of primary financial and economic documents; originals of accounting documents; correspondence; information taken from communication channels. Besides, judicial control was implemented in relation to the application of compulsory seizure from the housing or other property of a person, that is, on the basis of the location of the premises, where there were any items and documents that were to be seized. Special attention has been paid on positive rules of using the seizure, including on the balance between judicial control related to the seizure of types of items and documents determined by the legislation and the procedural independence of an investigator during the seizure of all other items and documents. Some propositions for improving the provisions of the current Criminal Procedural Code of Ukraine regulating the application of the temporary access to items and documents have been formed.

Keywords: measures of provision of criminal proceedings, temporary access to items and documents, investigative actions, examination, seizure, judicial control, procedural independence of an investigator.

Постановка проблеми

Практика застосування правового інституту тимчасового доступу до речей і документів свідчить про наявність певного кола проблемних питань, які потребують удосконалення. Це насамперед з практичної точки зору викликано декількома взаємопов'язаними чинниками, зокрема: по-перше, недосконалістю закріпленої процесуальної форми тимчасового доступу до речей і документів; по-друге, наявністю законодавчих прогалин регулювання цього заходу; по-третє, складністю формулювання положень чинного КПК України, що безпосередньо регламентують процесуальний порядок здійснення тимчасового доступу до речей і документів. Отже, уважаємо, що способи усунення окреслених недоліків потрібно відшукувати не тільки в міжнародному законодавстві та новітніх розробках науковців, але й в історії формування дослідженого інституту, адже це сприятиме вирішенню проблемних питань, виявлених практикою його застосування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Загальну проблематику тимчасового доступу до речей і документів як заходу забезпечення кримінального провадження досліджували такі вчені, як: А. П. Бущенко, Ю. М. Грошевий, О. М. Гумін, М. П. Климчук, О. І. Коровайко, М. А. Погорецький, В. В. Рожнова, С. М. Смоков, О. Ю. Татаров, Л. Д. Удалова, В.І. Фаринник, В.О. Фінагеєв, С.С. Чернявський, О. Г. Шило, В. М. Тертишник, М. М. Михеєнко, А.В. Чуб та ін. Проте, незважаючи на значний інтерес до цієї законодавчої новели, прикладні проблеми його застосування свідчать про необхідність комплексного вивчення цього інституту для розробки пропозицій і рекомендацій щодо їх усунення.

Формування цілей. Метою статті є дослідження генезису тимчасового доступу до речей і документів за часи незалежності України, на підставі чого сформувати й надати пропозиції щодо вдосконалення положень чинного КПК України.

Виклад основного матеріалу

Тимчасовий доступ до речей і документів є новим як за назвою, так і за змістом частини положень КПК України, що регламентують правову форму його застосування. Відповідно до ч. 2 ст. 131, ч.ч. 1, 3 ст. 159 КПК України тимчасовий доступ до речей і документів є заходом забезпечення кримінального провадження, що здійснюється на підставі ухвали слідчого судді, суду та полягає в наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі й документи, можливості ознайомитися з ними, інакше кажучи оглянути, зробити їх копії та вилучити їх (здійснити їх виїмку). Таким чином, у законодавчо закріпленій дефініції (ст. 159 КПК України) тимчасового доступу до речей і документів простежується поєднання таких слідчих дій, як виїмка та огляд, які були передбачені в статтях 177 - 189, 190-192, 195 КПК України 1960 р. [1]. При тому, на відміну від виїмки, огляд передбачено й чинним законодавством (ст.ст. 237-239 КПК України). Що ж стосується копіювання документів, то виготовлення копій передбачалося ст. 85 КПК України1960 р., а в чинному КПК України це питання унормовано в статтях 105, 159.

Зауважимо, що формування сучасного правового, політичного, економічного, соціального устрою України розпочалося з отриманням нею державності в 1991 році. Тому є доречним дослідити розвиток положень, що регламентують тимчасовий доступ до речей і документів через призму змін, унесених до процесуальної форми застосування виїмки, яка була передбачена КПК України 1960 р.

Важко не погодитися з висловлюванням В. М. Тертишника про те, що історія - це мовчазна наставниця життя, яка багато чому вчить лише того, хто не полінувався її проаналізувати. З історії права слід брати все краще, аналізувати його та вдосконаливши, застосовувати на благо суспільства [2, с. 70].

Попередній Кримінально-процесуальний кодекс України було прийнято Верховною Радою Української РСР 28.12.1960 та введено в дію 01.04.1961 [3]. Отже, указаний кодекс діяв 51 рік 7 місяців та 19 днів, тобто більше півстоліття, а за часи самостійності України майже 22 роки. Такий строк його дії, що охоплює як радянське минуле України, так і період розбудови незалежної, демократичної, правової держави, обумовлює науковий та практичний інтерес до його положень та їх змін у часі. Так, практичний досвід застосування виїмки неосяжний, а наукові знання й теоретичні надбання з цього питання безцінні, зокрема за часи незалежності України.

Упродовж дії КПК України 1960 р. у навчально-науковій літературі виїмка визначалась як слідча дія, що полягає у вилученні з володіння окремих осіб предметів і документів, що мають значення для справи, яка проводиться за наявності точних даних про те, де й у кого вони знаходяться [2, с. 562]. Виїмку характеризували як слідчу дію, під час якої примусово вилучаються без попереднього їх пошуку предмети чи документи, що мають значення для кримінальної справи, якщо є точні дані, що вони знаходяться в певної особи чи в певному місці [4, с. 309]. До того ж панувала думка, що виїмка є засобом збирання нових доказів та перевірки тих, що вже є в розпорядженні слідчого [5, с. 231], з чим ми цілком погоджуємося.

Підстави й порядок застосування виїмки поряд з обшуком було регламентовано ст. ст. 177-189 глави 16 «Обшук і виїмка» розділу 2 «Порушення кримінальної справи, дізнання й досудове слідство» КПК України 1960 р. Станом на 1991 рік правова регламентація виїмки включала такі основні положення. Відповідно до ч. 1 ст. 178 КПК України 1960 р. виїмка проводилася в тих випадках, коли слідчий мав точні дані, що предмети чи документи, які мають значення для справи, знаходяться в певної особи чи в певному місці.

Проаналізувавши положення статей 101, 114, 178-189 КПК України 1960 р., зазначимо, що за загальним правилом виїмка будь-яких предметів і документів здійснювалася на підставі постанови слідчого. Проводив її слідчий або за його дорученням співробітник оперативного підрозділу в присутності двох понятих і особи, у якої вона проводилася, або представника підприємства, установи чи організації, де проводиться виїмка. Виїмка, крім невідкладних випадків, повинна була проводитись удень, тобто з 6 години 00 хвилин до 22 години 00 хвилин. При виїмці можливо було вилучати лише предмети й документи, які мали значення для справи, а також цінності та майно обвинуваченого або підозрюваного для забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна. Предмети й документи, вилучені законом з обігу, підлягали вилученню незалежно від їх відношення до справи. Усі документи й предмети, які підлягали вилученню, слідчий повинен був пред'явити понятим та іншим присутнім особам, зазначити їх у протоколі виїмки чи в доданому до нього опису із зазначенням назви, кількості, міри, ваги, матеріалу, з якого вони виготовлені, та індивідуальних ознак. У необхідних випадках вилучені предмети й документи треба було на місці виїмки упаковувати й опечатувати. Протокол виїмки та опис складався в двох примірниках. До протоколу виїмки заносилися всі заяви й зауваження присутніх під час виїмки осіб, зроблені з приводу певних дій слідчого. Обидва примірники протоколу, а також опису вилучених предметів підписувалися слідчим, особою, у якої проводилася виїмка, та запрошеними особами, які були присутні. Другий примірник протоколу виїмки, а також другий примірник опису вручався особі, у якої проведено виїмку, або представникові підприємства, установи або організації, де проводилася виїмка. Постанова слідчого про проведення виїмки не мала строку дії, тобто реалізувати її можливо було від дати винесення й до закінчення попереднього слідства.

Слід акцентувати увагу, що положення КПК України 1960 р. станом на 1991 рік містили винятки з окреслених загальних процесуальних правил. Так, виїмка документів, що становлять державну таємницю, проводилася на підставі постанови слідчого санкціонованої прокурором або його заступником і в порядку, погодженому з керівником відповідної установи та з додержанням існуючих правил, що забезпечують охорону державної таємниці (ч. 3 ст. 178, ч.2 ст. 179 КПК України 1960 р.). Накладення арешту на кореспонденцію й виїмку її в поштово-телеграфних установах можливо було провести тільки з санкції прокурора або його заступника чи за постановою суду. Про накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію та її виїмку слідчий складав постанову. У цій постанові слідчий пропонував поштово-телеграфній установі затримувати зазначену в постанові кореспонденцію й надсилати йому про це відповідні повідомлення. Виїмка кореспонденції проводилася в присутності двох представників поштово-телеграфної установи, про що складався протокол. Накладення арешту на кореспонденцію скасовувалося постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпадала потреба (ст. 187 КПК України 1960 р.) До того ж, у ст. 182 КПК України 1960 р. станом на 1991 рік передбачено окремий порядок проведення виїмки в приміщеннях, що їх займають дипломатичні представництва, а також у приміщеннях, де проживають члени дипломатичних представництв та їх сім'ї, які користуються правом дипломатичної недоторканності. Виїмку в зазначених приміщеннях можливо було провести лише за згодою дипломатичного представника з обов'язковою присутністю прокурора й представника Міністерства закордонних справ. Про згоду дипломатичних представників на виїмку потрібно було робити запит через Міністерство закордонних справ України.

Узагальнивши проаналізовані положення КПК України 1960 р. станом на 1991 рік, доходимо висновків. По-перше, слідчий мав процесуальну самостійність при вирішенні питання щодо необхідності проведення виїмки. По-друге, порядок її застосування забезпечував негайне отримання слідчим речей і документів, які мали значення для кримінальної справи, що забезпечувало швидке прийняття рішень по кримінальній справі з урахуванням отриманих доказів. По-третє, вимоги, викладені в положеннях ч. 1 ст. 186 КПК України 1960 р. щодо можливості вилучати лише предмети й документи, які мають значення для справи, а також цінності й майно обвинуваченого або підозрюваного для забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна забезпечували, у разі їх неухильного виконання слідчим, мінімально потрібний для здійснення правосуддя ступінь обмеження права особи на власність. По-четверте, законодавчо закріплена вимога ідентифікувати вилучені речі й документи через їх перерахування в протоколі виїмки чи в доданому до нього описі із зазначенням їх назви, кількості, міри, ваги, матеріалу, з якого вони виготовлені, та індивідуальних ознак (ч. 2 ст. 186 КПК України 1960 р.) надійно забезпечувала вимогу допустимості вилучених доказів, а також гарантувала право власності особи на вилучені речі й документи в разі вирішення питання про їх повернення володільцю.

Зазначимо, що перші зміни до положень КПК України 1960 р., що регламентували виїмку, було внесено Законом України від 21.06.2001 «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України» [6]. Сутність їх полягала у введені судового контролю при застосуванні примусової виїмки з житла чи іншого володіння особи та при накладенні арешту на кореспонденцію й знятті інформації з каналів зв'язку. Тобто, виїмка вказаних видів речей, документів та інформації стала проводитися лише за вмотивованою постановою судді, винесеною на підставі подання слідчого, погодженого з прокурором.

Згодом у січні 2002 року було закріплено санкціонування прокурором або його заступником постанови слідчого про проведення виїмки документів, що становлять банківську таємницю [7], і вже починаючи з січня 2005 року виїмку вказаних документів, а також тих, що становлять державну таємницю, стало можливим провести тільки за вмотивованою постановою судді [8].

Далі, 06 квітня 2006 року було впроваджено судовий контроль за вилученням документів виконавчого провадження [9]. Останні зміни до правил застосування правового інституту виїмки зобов'язали з 01 січня 2011 року вилучати оригінали первинних фінансово-господарських та/або бухгалтерських документів лише за вмотивованою постановою судді [10].

Окремо треба відмітити, що Законом України від 25 грудня 2008 року [11] було забезпечено право власника, а також інших осіб, які за законодавством мають право користуватися вилученими документами, отримати їх копії в слідчого. Указане свідчить про посилення дотримання прав, свобод та законних інтересів особи в кримінальному судочинстві.

Отже, за десять років, зокрема з 2001 року по 2011 рік, судовий контроль за проведенням виїмки речей і документів було поширено на такі види документів і речей: матеріальні носії секретної інформації; документи виконавчого провадження; документи, що містять банківську таємницю; оригінали первинних фінансово-господарських документів; оригінали бухгалтерських документів; кореспонденцію; інформацію, зняту з каналів зв'язку. До того ж, судовий контроль було введено щодо застосування примусової виїмка з житла чи іншого володіння особи, тобто за ознакою належності приміщення, де знаходяться будь-які речі й документи, що підлягають виїмці.

кримінальний процесуальний виїмка

Висновки

Процесуальна форма виїмки в остаточній редакції поєднала тривалу процедуру судового контролю при вилученні низки речей і документів, визначених законодавцем відповідно до напряму розвитку держави, та зберегла процесуальну самостійність слідчого щодо виїмки за його постановою всіх інших речей і документів. Указане забезпечувало на стадії досудового слідства баланс між принципами таємниці спілкування, недоторканності житла чи іншого володіння особи, недоторканності права власності та вимоги щодо швидкості й оперативності проведення розслідування. На нашу думку, розмежування речей і документів на ті, що вилучаються з дозволу слідчого судді, суду, та на ті, що вилучаються за постановою слідчого, може вирішити низку проблемних питань, що виявила практика застосування тимчасового доступу до речей і документів.

Використані джерела

1. Кримінально-процесуальний кодекс України: Закон України від 28.12.1960 № 1001-05 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/ show/1001-05.

2. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: підручник. 4-те вид., доп. і переробл. - К.: Видавництво А.С.К., 2003. - 1120 с. (Економіка. Фінанси. Право).

3. Про затвердження Кримінально-процесуального кодексу Української РСР: Закон Верховної Ради Української Радянської Соціалістичної Республіки від 28.12.1960 №1000-05 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/ show/1000-05/ ed19601228.

4. Кримінальний процес: підручник / за ред. Ю.М. Грошевого та О.В. Капліної. - Х.: Право, 2010. - 608 с.

5. Кримінальний процес України: підручник / М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибітко. - К.: Либідь, 1992. - 431с.

6. Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України: Закон України від 21.06.2001 № 2533-III [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: / / zakon2.rada.gov.ua/laws/ show / 2533-14.

7. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про банки і банківську діяльність»: Закон України від 10.01.2002 № 2922-III [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2922-14/ed20020110.

8. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять банківську таємницю, та за розголошення банківської таємниці: Закон України від 16.12.2004 № 2252-IV [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2252-15/ed20050113.

9. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо примусового проникнення до житла, виїмки та вилучення документів виконавчого провадження: Закон України від 15.03.2006 № 3538-IV [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3538-15/ed20060315.

10. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Податкового кодексу України: Закон України від 02.12.2010 № 2756-VI [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2756- 17/ed20101202.

11. Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України: Закон України від 25.12.2008 № 807-VI [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/807-17.

Размещено на Allbest.ru