Інституціональний аспект заохочувальних норм кримінального права

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 343.212 (234)

У статті досліджено питання інституціонального аспекту заохочувальних норм кримінального права. Традиційно в кримінальному праві виокремлюються предметні інститути, що пов'язані зі злочином та покаранням. Заохочувальні норми не вписуються в межі предметного інституту, оскільки мають також і функціональну своєрідність. Зроблено висновок, що інституційний аспект заохочувальних норм полягає в утворенні самостійного предметно-функціонального інституту кримінального права, ознаками якого є: 1) наявність специфічного методу й предмета правового регулювання, 2) наявність блоків правових норм, 3) правова своєрідність та функціональна спрямованість норм, 4) особливість юридичної конструкції норм.

Ключові слова: досудове розслідування, початковий етап досудового розслідування, авторське право, охороноздатність твору.

Стаття надійшла до редколегії 30.03.2017

Аннотация

Хряпинський П.В. Институциональный аспект поощрительных норм уголовного права.

В статье исследованы вопросы институционального аспекта поощрительных норм уголовного права. Традиционно в уголовном праве выделяются предметные институты, связанные с преступлением и наказанием. Поощрительные нормы не вписываются в рамки предметного института, поскольку имеют также и функциональное своеобразие. Делается вывод, что институциональный аспект поощрительных нормы заключается в образовании самостоятельного предметно-функционального института уголовного права, признаками которого являются: 1) наличие специфического метода и предмета правового регулирования, 2) наличие блоков правовых норм, 3) правовое своеобразие и функциональная направленность норм, 4) особенность юридической конструкции норм.

Ключевые слова: институциональный аспект, поощрительные нормы, предметный и функциональный институты, особенность метода и предмета правового регулирования, правовое своеобразие и функциональная направленность поощрительных норм уголовного права.

Abstract

Khryapinsky P. Institutional Incentive Aspect of Criminal Law.

In the article the question of institutional incentive aspect of criminal law. Traditionally substantive criminal law distinguishes institutions associated with crime and punishment. Incentive regulation does not fit into the limits of the objective of the Institute, as must also the functional identity. The criminal law is traditionally considered as a system of substantive legal institutions, the main of which are divided into the Institute of General and institutions of Special parts. The latter are divided into more specific institutions, which in turn consist of already mentioned criminal law. In legal literature expressed different views on the number and content of the penal institutions. However, the development of modern criminal law is not only produced new institutions and substantive criminal law, but also that there are new, formed by few other features, cross-cutting, functional institutions. Sources establishment of functional institutions acting alternative, custom rules that make exceptions to the general procedure. It is the latter include encouraging criminal law. Given the unity of the subject and method of legal regulation, they form a sufficiently coherent and relatively autonomous system of regulatory requirements, legal regime which provides incentives lawful socially useful behavior in criminal law. Thus, we conclude that encouraging criminal law form a «pass-through» functional institution of criminal law.

The unity of these elements creates objective information system, the foundation of stimulating incentive charge standards. As the entire legal education, structural elements incentive rules reflect the peculiarities stimulants, how criminal legal sanctions aimed at effective implementation of criminal relations. The basis of the stimulating effect of encouraging structural elements of criminal law creates incentive sanction. High degree of promotion excluding criminal responsibility stimulated actions in terms of self-defense, emergency, detention of a person who committed a crime and so on. Exemption from criminal liability encouraged positive behavior in the form of effective repentance, reconciliation with the victim and the perpetrator others. Therefore, it must be emphasized that it is available mainly encouraging sanctions and legal structures is the feature promotional rules.

It is concluded that the institutional aspect of incentive norms is the formation of an independent subject-functional institution of criminal law, signs are: 1) the presence of a specific method and the subject of legal regulation, 2) the units of law, 3) legal originality and functional orientation norms 4 ) feature a legal construction standards.

Keywords: institutional aspect incentive rules, substantive and functional institutions and specificity of the method subject of legal regulation; Legal originality and functional orientation encouraging criminal law.

Постановка проблеми

Сучасна правова доктрина виходить з положення, що за змістом «правова система» більш містке поняття ніж «система права» та включає не тільки стан і взаємозв'язок галузей права (систему права), а й систему законодавства. Разом «система права» і «система законодавства» є структурними елементами, що формують правову систему. Правова система - це комплексна, інтегруюча категорія, що включає всю правову організацію суспільства, у якій система права та система законодавства є складовими елементами. Природно, що система права й система законодавства тісно пов'язані та взаємообумовлені. Система права розглядається як структурована певним чином сукупність правових норм, що відповідає характеру правовідносин, які нею регулюються, система ж законодавства існує у вигляді нормативно-правових актів, тому право та його система не існують поза законодавством, а законодавство в широкому розумінні і є право. Об'єктивність системи права зумовлюється реально існуючими суспільними відносинами й не може залежати від суб'єктивного розсуду людей. З огляду на це слід зазначити, що в основі системи права лежать соціально зумовлені економічні, соціально-політичні, культурні, національні та інші фактори. Як явище об'єктивного характеру, вона утворюється у зв'язку з системою суспільних відносин, що змінюються.

Аналіз останніх досліджень і публікацій.

Серед останніх досліджень системи права загалом, та кримінального права безпосередньо, у правовій науці потрібно окремо вказати на змістовні роботи таких теоретиків права, як С.С. Алексєєв, В.І. Гойман, В.В. Лазарев, В.М Попович, П.М. Рабинович та ін.; у царині дослідників кримінального права - Ю.В. Баулін, В.К. Грищук, М.І. Панов, Ю.А. Пономаренко, Ю.Є. Пудовочкін та ін. Однак проблематика структури кримінального законодавства в частині виокремлення в ньому кримінально-правового інституту ще очікує свого спеціального дослідження.

Формування цілей.

У доктрині кримінального права інституціональний аспект заохочувальних норм досліджено поверхнево. Відсутність цілісного розуміння інституту заохочувальних норм, системи, функцій та принципів його конструювання й застосування породжує суттєві проблеми як на теоретичному рівні, так і в практичній площині законотворення, правозастосування заохочувальних норм. Відтак, метою статті виступає виокремлення та дослідження заохочувальних норм як самостійного кримінально-правового інституту в системі кримінального законодавства України.

Виклад основного матеріалу

Усі правові приписи взаємозалежні, зумовлені пізнаними й вираженими в них загальними потребами, внутрішньо погоджені вихідними правовими приписами, єдністю кінцевих цілей і завдань. Кожен елемент системи права унаслідок взаємозв'язку й взаємопогодженості з іншими елементами функціонує як єдине ціле. Будь- який окремо взятий її елемент не може показати свої якості й функції, будучи виключеним з єдиної системи права. Відповідно, можна сказати, що система права є юридичним вираженням потреб і інтересів суспільства, рівня його розвитку. Система законодавства є формою життя системи права. Саме кримінальне законодавство надає кримінальному праву одну з основних його ознак - формальну визначеність. Система кримінального права і система кримінального законодавства співвідносяться між собою як філософські категорії «змісту і форми». На відміну від системи права, система законодавства носить суб'єктивний характер і багато в чому залежить від волі законодавця. Вона існує у вигляді всіх нормативно-правових актів, що прийняті та діють. Загальновизнаним у літературі є положення про те, що будь-який закон, зокрема й кримінальний, є різновидом нормативно-правового акта. Зовнішньою формою кримінального закону може бути лише текст нормативно-правового акта. Тому, слід погодитися з Ю.А. Пономаренком, що під змістом кримінального закону слід розуміти систему сформульованих законодавцем нормативно- правових приписів, адресованих судам та органам кримінального переслідування, які визначають діяння, що є злочинами, та відповідальність за них [1, с. 166]. Натомість не можемо прийняти частину його поглядів, що змістом кримінального закону не охоплюються кримінально-правові норми, котрі безпосередньо адресовані особі та стимулюють її до правомірної соціально-схвальної поведінки у сфері кримінально-правового регулювання. За таких умов кримінальний закон втрачає дію своїх фундаментальних принципів - гуманізму та економії кримінальної репресії. Якщо повністю стати на цю позицією, то потрібно визнати, що кримінальний закон винятково загрозою державного примусу та кримінального покарання спрямовує поведінку громадян у правомірну площину, що, безумовно, є неприродним соціальним явищем. Державний примус та заохочення є основними методами кримінально-правового регулювання, і якщо без примусу кримінальне право перестане бути кримінальним і не може навіть називатися правом, без заохочення покарання буде мати самодостатній характер і потреба у визнанні вини, дійовому каятті або примиренні з потерпілим не будуть стимулюватися та поступово повністю зникнуть.

Заохочувальні норми є елементом системи кримінального права, що діє як кодифікований нормативно-правовий акт держави - Кримінальний кодекс України. Сталим є визначення кодексу як єдиного, юридично і логічно цілісного, внутрішньо узгодженого закону, що забезпечує повне, узагальнене та системне регулювання цієї групи суспільних відносин [2, с. 85]. Поєднання всіх кримінально-правових приписів в одному нормативно-правовому акті свідчить, з одного боку, про високий рівень законодавчої техніки, з іншого, підвищує ефективність практичного застосування кримінального закону, що, відповідно, є додатковою гарантією забезпечення непорушності законних прав і свобод людини в кримінально-правовій сфері. Первинним модулем системи законодавства є окрема норма, але зазвичай вона не спроможна достатньо повно й всебічно врегулювати певні суспільні відносини без взаємодії з іншими правовими нормами, спрямованими на врегулювання тих же відносин. Система кримінально-правових норм, поєднаних між собою спільним предметом регулювання, утворює правовий інститут. Такі інститути в теорії права називають предметними [3, с. 371]. С.С. Алексєєв вказує на п'ять ознак предметного інституту: 1) наявність певної сукупності норм, що мають свою особисту структуру, 2) своєрідність юридичної конструкції такої сукупності норм, 3) зовнішнє відокремлення цієї групи, 4) забезпечення даною сукупністю норм самостійного регулятивного впливу на певну ланку суспільних відносин, 5) галузева чистота норм [4, с. 133-135].

В одному з останніх досліджень сутності кримінально-правового інституту щодо покарання неповнолітніх у кримінальному праві України наголошується, що базовими ознаками цього інституту є: 1) узгодження кримінально-правової норми, що визначає мету, систему (вид та розміри), особливості призначення покарання неповнолітнім; 2) нормативне закріплення в положеннях Загальної та особливої частин Кримінального кодексу України; 3) регулювання суспільних відносин, пов'язаних з вибором судом виду та розміру покарання неповнолітньому, який учинив злочин; 4) предметно - функціональна спрямованість; 5) базування на принципах врахування біосоціальних та психофізичних особливостей неповнолітніх у законодавстві та правозастосовній практиці. На цих підставах автор доходить висновку, що поняття інституту покарання неповнолітніх передбачає систему кримінально-правових норм, закріплених у положеннях Загальної та Особливої частин КК України, що визначають мету, систему, особливості призначення покарання неповнолітній особі, що вчинила злочин [5, с. 34-35].

Кримінальне законодавство традиційно розглядається як система предметних правових інститутів, основні з яких поділяються на інститути Загальної частини та інститути Особливої частини. Останні ж поділяються на більш конкретні інститути (т. зв. «субінститути»), котрі, своєю чергою, складаються з уже згаданих кримінально-правових норм. У юридичній літературі висловлено різні думки щодо кількості й змісту кримінально- правових інститутів. Утім, розвиток системи сучасного кримінального законодавства полягає не лише в тому, що утворюються нові предметні інститути й кримінально-правові норми, але й у тому, що виникають нові, утворені за дещо іншими ознаками, наскрізні, функціональні інститути. Джерелами утворення функціональних інститутів виступають альтернативні, нетипові норми, що роблять виняток із загального порядку [6, с. 80]. Саме до останнього слід віднести заохочувальні кримінально-правові норми. З урахуванням єдності методу і предмета правового регулювання вони утворюють достатньо струнку та відносно автономну систему нормативних приписів, котра забезпечує режим правового стимулювання правомірної соціально-корисної поведінки в кримінальному законодавстві. Отже, доходимо висновку, що заохочувальні кримінально-правові норми утворюють «наскрізний» функціональний інститут кримінального законодавства.

Системною ознакою функціонального інституту заохочувальних кримінально-правових норм є особливий метод правового регулювання, що полягає в стимулюванні правомірної, суспільно-схвальної поведінки особи в кримінальному праві. Він формує предметну однорідність інституту заохочувальних норм і визначає напрям розвитку цього інституту.

Природно, що саме метод стимулювання правомірної, соціально-схвальної поведінки визначає наявність заохочувальних приписів у цілій низці предметних інститутів Загальної та Особливої частин КК. Виходячи з вищенаведених положень теорії права та враховуючи специфіку інститутів функціонального типу, на наш погляд, до ознак інституту заохочувальних кримінально-правових норм слід віднести:: 1) наявність специфічного методу і предмета правового регулювання, 2) наявність блоків правових норм, 3) правову своєрідність та функціональну спрямованість норм, 4) особливість юридичної конструкції заохочувальних норм.

Наявність специфічного методу і предмета правового регулювання. Доповнюючи характеристику заохочувального методу, зазначимо, що заохочення значною мірою відрізняється від примусу у вигляді кримінального покарання. Цей метод має принципово іншу інтелектуально-мотиваційну структуру. Суб'єкт заохочення на інформаційному рівні сприймає стимулюючий правовий припис, на психологічному рівні усвідомлює варіативність поведінки, яку надає йому законодавець, передбачає соціальні та правові наслідки свого вибору та під впливом позитивності, соціальної схвальності чи вигідності обирає для себе варіант правомірної поведінки і, відповідно, набуває право на виключення, звільнення або пом'якшення кримінальної відповідальності чи покарання. Так, скажімо, заохочувальний метод віддзеркалюється в нормах про звільнення від кримінальної відповідальності в Особливій частині КК. Своєрідність полягає в тому, що всі спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності є обов'язковими (імперативними) для суду, спеціальними з погляду законодавця та безумовними для особи, яка звільняється від кримінальної відповідальності за підстав заохочувальних норм [7, с. 62-63]. На цю обставину, як на визначальну, звертає увагу О.О. Дудоров, який стосовно заохочувального припису, передбаченого ч. 4 ст. 212 КК, підкреслює, що в Особливій частині КК втілено підхід, згідно з яким норми, котрі покладають обов'язок заохочення, мають більшу спонукальну силу, ніж норми, які лише уповноважують на заохочення. Щодо злочинного ухилення від сплати податків такий підхід видається цілком виправданим, оскільки у цьому разі умови заохочення підлягають більш-менш чіткій формалізації. Норма про звільнення від кримінальної відповідальності за певних умов податкового злочинця, застосування якої було б правом, а не обов'язком суду (суд мав би дискреційні повноваження), неминуче потягла б за собою різнобій у правозастосовній практиці і, як наслідок, порушення принципу рівності громадян перед законом [8, с. 492-493].

Предметом правового регулювання заохочувальних норм виступають суспільні відносини, на поновлення яких спрямовуються правомірні, суспільно- корисні дії особи, яка вчинила відповідний злочин. Це можуть бути відносини у сфері особистої недоторканності, власності, господарської діяльності тощо. Ознакою, що їх об'єднує, на наш погляд, є відновлювальна, компенсаційна сутність. За допомогою цього відновлюються або нормальні умови існування і функціонування суспільних відносин, або усуваються створені злочином перешкоди для діяльності їх учасників, або відновлюються предмети зовнішнього світу через які виникли та існували певні суспільні відносини.

Наявність блоків правових норм. Формування єдиних за предметом правового регулювання блоків правових норм характеризує предметні кримінально-правові інститути. Заохочувальні норми органічно вплітаються у тканину кримінально-правової матерії, утворюючи з іншими нормами цієї галузі права цілісну єдність, складне системне утворення, функціонування якого підкоряється вирішенню такого соціального завдання, як боротьба зі злочинністю [9, с. 67]. Наявність своєрідного методу правового регулювання визначається виразною відмінністю стимулюючого методу від природно притаманного кримінальному праву заборонного методу регулювання суспільних відносин. Під методом кримінально-правового регулювання більшість дослідників розуміють засоби, прийоми чи їх сукупності, що впливають на суспільні відносини з метою їх трансформації чи збереження з використанням різноманітного правового інструментарію, передбаченого КК. Як уже зазначалося, ми підтримуємо тих дослідників, котрі вважають основними методами у сфері кримінально- правового регулювання примус (покарання) та стимулювання (заохочення). Трансформування правовідносин охоронного типу в позитивні правовідносини, що здійснюється заохочувальними нормами, свідчить про своєрідну єдність предмета правового регулювання. А відтак, усі заохочувальні норми прагнуть до єдиного, загального для всіх, специфічного предмета у вигляді тотожної чи однорідної групи суспільних відносин. Їх специфіка полягає в тому, що вони спрямовуються в правомірну площину, мають безконфліктний характер. Так, В.В. Сташис вважає прогресивною новацією кримінального законодавства України виокремлення самостійного Розділу IX «Звільнення від кримінальної відповідальності»: «Він починається статтею про правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності, у якій сформульовано два вихідних положення: вичерпність переліку правових підстав звільнення від кримінальної відповідальності (лише у випадках, передбачених у КК, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування) та можливість звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених КК, винятково судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом (ч. 2 ст. 44 КК). У цьому розділі КК передбачено такі підстави звільнення від кримінальної відповідальності: дійове розкаяння, примирення з потерпілим, передача винного на поруки, зміна обстановки та закінчення строків давності» [10, с. 6].

Яскравим прикладом цього підходу можуть слугувати блоки норм, що об'єднані за ознакою єдності родового об'єкта злочинів у розділах Особливої частини КК [11, с. 156-157]. Сучасна законодавча техніка, сприймаючи зазначений спосіб викладення правових приписів єдиними блоками у відповідних розділах КК, розповсюдила його й на заохочувальні норми. Так, уперше у вітчизняній законотворчій практиці виділені в окремі розділи: обставини, що виключають злочинність діяння - Розділ VIII (ст. ст. 36-43 КК); звільнення від кримінальної відповідальності - Розділ IX (ст. ст. 44-49 КК); звільнення від покарання та його відбування - Розділ XII (ст. ст. 74-87 КК).

Виокремлення заохочувальних приписів є сталою позитивною тенденцією вітчизняного кримінального законотворення, що має тенденцію до поширення.

Правова своєрідність та функціональна спрямованість норм. Правовий інститут заохочувальних норм характеризується такими якостями, як цілісність, відносна завершеність, що дозволяє йому повністю регулювати суспільні відносини притаманними йому засобами і способами, що стимулюють до правомірної поведінки. Спрямованість заохочення на стимулювання правомірної та суспільно-корисної поведінки особи у сфері кримінально-правового регулювання полягає у вигляді: а) добровільного й остаточного припинення готування до злочину та замаху на злочин, що вчинюється одноосібно чи у співучасті (ст. ст. 17, 31 КК); б) завдання шкоди для захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання при необхідній обороні, затриманні особи, яка вчинила злочин, крайній необхідності, виконанні наказу або розпорядження, діянні, пов'язаному з ризиком, виконанні спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. ст. 36, 38, 39, 41, 42, 43 КК); в) щирого каяття, активного сприяння розкриттю злочину, повного відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди, примирення з потерпілим та інших дій особи, котра вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, крім корупційного злочину (ст. ст. 45-49 КК) [12, с. 15-16]; г) з'явлення із зізнанням, щирого каяття або активного сприяння розкриттю злочину; добровільного відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди; надання медичної допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину (п. п. 1), 2), 2-1) ч. 1 ст. 66 КК); д) сумлінної поведінки і ставлення до праці, доведення свого виправлення в період відбування покарання засудженим (ст. ст. 75-81 КК); е) щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки засудженого, сумлінної поведінки та ставлення до праці й навчання неповнолітнього засудженого (ст. ст. 97, 104, 105, 107 КК); ж) спеціальної позитивної посткримінальної поведінки в разі вчинення особою, визначених у Особливій частині КК, злочинів.

Особливість юридичної конструкції заохочувальних норм. Конструктивно структура заохочувальної кримінально-правової норми, як уже зазначалось, складається з диспозиції, гіпотези і заохочувальної санкції. Єдність зазначених елементів утворює об'єктивну інформаційну систему - основу стимулюючого заряду заохочувальної норми. Як цілісні правові утворення, структурні елементи заохочувальних норм відображають особливості стимулюючих засобів, способи кримінально-правового впливу, спрямовані на ефективну реалізацію кримінальних правовідносин. Основу стимулюючого впливу структурних елементів заохочувальної кримінально- правової норми утворює заохочувальна санкція. Вищою мірою заохочення - виключенням кримінальної відповідальності стимулюються вчинки в умовах необхідної оборони, крайньої необхідності, затримання особи, яка вчинила злочин тощо. Звільненням від кримінальної відповідальності заохочується позитивна посткримінальна поведінка у вигляді дійового каяття, примирення винного з потерпілим тощо. Тому потрібно підкреслити, що саме в наявності заохочувальної санкції в основному й полягає особливість юридичної конструкції заохочувальних норм.

кримінальний право законодавство заохочувальний

Висновки

Підсумовуючи зазначимо, що інституційний зміст заохочувальних норм кримінального права полягає в утворенні самостійного предметно-функціонального інституту, ознаками якого є:

1) наявність специфічного методу і предмета правового регулювання,

2) наявність блоків правових норм,

3) правова своєрідність та функціональна спрямованість норм,

4) особливість юридичної конструкції норм.

Використані джерела

1. Пономаренко Ю.А. Кримінальний закон: єдність форми і змісту / Ю.А. Пономаренко // Проблеми законності: міжвід. наук. збірн. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - X.: Націон. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. - 2001. - Вип. 46. - С. 165-167.

2. Алексеев С.С. Право: азбука - теория - философия: Опыт комплексного исследования: монографія / С.С. Алексеев. - М.: Статус, 1999. - 712 с.

3. Загальна теорія держави і права: підручник / М.В. Цвік, В.Д. Ткаченко, Л.Л. Богачова та ін. / За ред. М.В. Цвіка, В.Д. Ткаченка, О.В. Петришина. - Х.: Націон. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого, 2002. - 432 с.

4. Алексеев С.С. Структура советского права: монография / С.С. Алексеев. - М.: Юрид. лит., 1975. - 264 с.

5. Назимко, Є.С. Теоретико-прикладні засади становлення та розвитку інституту покарання неповнолітніх у кримінальному праві України: автореферат... д-ра юрид. наук, спец.: 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право / Назимко Є.С. - Х.: Харківський нац. ун-т внутр. справ, 2016. - 36 с.

6. Мальцев В.В. Предмет и метод уголовного права / В.В. Мальцев // Правоведение. - 2004. - № 4. - С. 68-81.

7. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності: монографія / Ю.В. Баулин. - К.: Атіка, 2004. - 296 с.

8. Дудоров О.О. Ухилення від сплати податків: кримінально-правові аспекти: монографія / О.О. Дудоров. - К.: Істина, 2006. - 648 с.

9. Хряпінський П.В. Позитивна кримінальна відповідальність (зміст, форми та реалізація): науковий нарис / П.В. Хряпінський - Запоріжжя: ЗНУ-Альянс, 2008. - 115 с.

10. Сташис В.В. Загальна характеристика нового Кримінального кодексу України // Новий Кримінальний кодекс України. Питання застосування і вивчення: матер. міжнар. наук.-практ. конф. / В.В. Сташис. (Харків, 25-26 жовтня 2001 р.) / Редкол. В.В. Сташис (голов. ред.) та ін. - Київ-Харків: «Юрінком Інтер», 2002. - С. 3-12.

11. Хряпінський П.В. Спеціальне звільнення від відповідальності у кримінальному праві та законодавстві України: навч. посібн. / П.В. Хряпінський - Запоріжжя: ЗНУ - Альянс, 2010. - 270 с.

12. Ященко А.М. Примирення з потерпілим у механізмі кримінально- правового регулювання: автореф...канд. юрид. наук: спец. 12.00.08 кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право / А.М. Ященко. - К.: Київськ. націон. ун-т ім. Т. Шевченка. - К., 2006. - 20 с.

Размещено на Allbest.ru