Генезис організованої злочинності загальнокримінальної спрямованості

На сьогодні організована злочинність, зокрема загальнокримінальної спрямованості, є одним із основних факторів дестабілізації суспільно-економічного, політичного життя держави, яка перешкоджає здійсненню соціально-економічного розвитку, а також становить загрозу демократії та стабільності загалом. Водночас організована злочинність не тільки породжує кількісне зростання злочинності в цілому, а й надає їй якісно нові характеристики. Отже, протидія організованій злочинності, особливо загальнокримінальної спрямованості, є загальнонаціональною проблемою, що має глобальний характер. Безсумнівно, що передусім завдання протидії вказаному виду злочинності покладено на органи правопорядку, зокрема підрозділи Національної поліції України. Ураховуючи зазначене, доцільно розглянути, на нашу думку, історичний аспект появи організованої злочинності, зокрема загальнокримінальної спрямованості, та визначити перспективні шляхи її подолання на кожному історичному етапі.

Серед вітчизняних науковців у сфері ОРД різні аспекти протидії організованій злочинності досліджували такі вчені, як: О.М. Бандурка, С.М. Гусаров, В.Д. Гвоздецький, O. Г. Кальман, М.В. Корнієнко, О.М. Литвинов, Є.К. Марчук, В.Т. Нор, P. Л. Степанюк, М.В. Стащак, О.Ю. Шостко та інші. Сучасна теорія оперативно-розшукової діяльності містить чимало цікавих та Грунтовних праць, присвячених окресленій тематиці, авторами яких є: Л.Ф. Гула, В.І. Василинчук, О.Ф. Долженков, А.М. Кислий, О.І. Козаченко, В.В. Лисенко, Д.Й. Никифорчук, В.Д. Пчолкін, В.В. Шендрик, О.М. Юрченко, О.О. Юхно та інші. Проте, аналізуючи праці згаданих учених, можна дійти висновку, що генезис організованої злочинності загальнокримінальної спрямованості поки що не досить досліджений.

Метою статті є здійснення генезису появи організованої злочинності загальнокримінальної спрямованості та виокремлення перспективних шляхів протидії їй.

Питання, пов'язані із визначенням історії розвитку організованої злочинності, почали розглядатися з початку ХХ сторіччя. Проте, на нашу думку, це є не зовсім правильним, оскільки початок існування організованого (згуртованого) злочинного середовища, відповідно до аналізу історико-правової літератури, свідчить про його зародження ще за часів Київської Русі.

Так, у «Руській Правді» були окремі норми, що передбачали рівну відповідальність кількох осіб за спільне вчинення злочинів. Аналіз цих норм свідчить про те, що особа притягалася до кримінальної відповідальності за групове виконання суспільно небезпечного діяння незалежно від можливості покарання інших учасників злочинної дії. Зауважимо, що відповідно до положень «Руської Правди» лише за вчинення деяких майнових злочинів передбачалося покарання за групове вчинення. Спільне виконання інших суспільно небезпечних діянь (до прикладу, убивств, згвалтувань тощо) не визначалось як обтяжуюча обставина. Особи в цих випадках несли відповідальність так само, як і за одноосібно скоєний злочин кожним з них [1]. Тобто, перший етап формування сучасної організованої злочинності припадає на ХІІ ст. та триває до середини ХV ст.

У середині ХV ст. в Російській імперії відбувалася масова експропріація землі в селян та, як наслідок, швидка націоналізація створила передумови для первинного капіталістичного накопичення з одночасним виникненням бажання в окремих груп населення здобути такі збагачення не зовсім чесним способом. Тобто, на нашу думку, другий історичний етап появи та функціонування організованої злочинності розпочинається в останній третині XV ст. - перших десятиліттях XVI ст. До речі, наведений умовивід підтверджують перші роботи дослідників історії щодо становлення та розвитку злочинних організацій [2, с. 276].

Зокрема, починаючи з вказаного періоду, притаманними рисами кримінальної обстановки в Російській імперії стають хабарництво, зловживання службовим становищем, порушення закону посадовими особами, тобто з'являються інструменти для діяльності організованої злочинності. Незважаючи на те, що державна політика спрямовується на протидію вказаним явищам (зокрема, указ Петра I від 23 серпня 1713 року тощо), однак з'являються безліч аферистів, які успішно використовують таку діяльність для усунення «конкурентів» та створення благополучного підгрунтя для створення перших злочинних груп та організацій. Звичайно, говорити про злочинні групи чи організації в звичному розумінні поки не доводиться, але ставлення чиновників, владних структур, уряду до різного роду «винагород» певною групою осіб дають змогу констатувати появу в той час перших злочинних утворень.

Зауважимо, що в XVII ст. на розвиток законодавства про злочинну групу вплинуло Соборне укладення 1649 року, яке було першим в історії Росії систематизованим законом. На відміну від попередніх джерел права, воно містило багато норм, що встановлювали відповідальність за спільне вчинення злочину. У ньому вперше можна виділити форми та види спільної злочинної діяльності [2, c. 289].

За положеннями Соборного укладення 1649 р. закріплювався принцип рівної відповідальності всіх суб'єктів такої діяльності - від тих, які безпосередньо вчинювали злочин, до тих, які знали про це, проте не повідомили до відповідних органів. Так, зарубіжні вчені, які вивчали злочинний світ Царської Росії, зазначають, що до XVIII ст. траплялися цілі селища злодіїв і розбійників. Таке становище було характерно для будь-якого більш-менш обжитого місця. Також до цього ж періоду відноситься поява традицій і «законів» злочинного світу, серед яких деякі збереглися й до нашого часу, зокрема:

а) внесення певних сум грошей при вступі до «злодійського братства», що необхідні для підтримки членів групи;

б) проведення обрядів посвячення;

в) наділення прізвиськами;

г) звернення на жаргоні - «фені» (таємною мовою офенею - мандрівних торговців-коробейників) тощо [3, с. 76].

У кінці XIX - початку XX століття були закладені основи того, що пізніше стало «законом» у злочинному середовищі. Зокрема, з'являється кримінальна ієрархія в такому вигляді:

1) бродяги-жебраки. Розрив з родиною, суспільством стає критерієм, за яким визначається належність до клану (братства, корпорації) злочинців. Потрапляючи до рук поліції (пізніше - міліції), на запитання про анкетні дані вони давали «класичну» відповідь - «не пам'ятаю». Ця категорія злочинців виконувала свого роду ідеологічну функцію. Вважалося, що справжній злочинець може вести тільки такий, кочовий, спосіб життя, без будинку, родини, не співпрацюючи з державою і в жодному разі не працюючи. Волоцюги ніколи не були найбільш успішними злочинцями, проте завжди користувалися повагою «колег», а найбільш авторитетні називалися «Іванами»;

2) до другої групи злочинців входили ті, які займалися пограбуваннями, вбивствами та були найменш шанованими в злочинному світі. Принагідно зазначимо, що на згаданому проміжку історичного розвитку вчинення вбивства в злочинному світі не заохочувалось;

3) третя група була найчисленнішою серед професійних злочинців. Так, у ній налічувалося близько 30 спеціальностей. Найбільш високо в ієрархії стояли ті, хто вчиняв злочини, пов'язані з «технічними навичками», зокрема кишенькові крадії. Одних тільки спеціалізацій кишенькових злочинців (за місцем скоєння крадіжок: транспорт, вулиця, базар; за обраними кишенями: бічна, внутрішня, задня) налічувалося десятки. Кишенькові злодії, які здійснювали «гастролі» до інших держав («марвіхери»), вважалися елітою цієї спеціальності. Високим статусом у злочинному світі володіли «ведмежатники» і «шніфери» - зломщики (перші зламували або підривали, другі підбирали коди і ключі). Продовжували вдосконалювати своє ремесло конокради. Проте ця група злодіїв завжди вважалася знедоленою. Ймовірно, це пов'язано з жорстокими розправами над конокрадами в разі їх затримання, оскільки кінь був одним з головних і дорогих «сільськогосподарських знарядь». Крім того, конокрадство завжди вважалося «циганською спеціальністю». Цигани - це етнічна група, відокремлена від інших соціальних спільнот власними нормами, цінностями, потребами, культурою, мовою. З одного боку, ці причини формували вкрай негативне ставлення до циган-злочинців. З іншого - у суспільстві поширена думка, що цигани взагалі всі злочинці (злодії, шахраї тощо). Далі йшли всі інші «злодійські спеціальності».

Шахраї і фальшивомонетники належали до інтелектуальної еліти, «інтелігенції» злочинного світу. Шахрайські операції з векселями, акціями та іншими цінними паперами, спрямовані на ошукання держави, а іноді й приватних осіб, вимагали чіткого планування та віртуозного виконання. Шахраї займалися підробкою дорогоцінного каміння («фармазонщики»), здійснювали обман на розміні («міняйли»), а також існували шлюбні аферисти, лжеблагодійники тощо. Особливим мистецтвом було фальшивомонетництво. «Базманщики» нерідко були талановитими художниками граверами. До того ж, щоб займатися цим промислом, потрібно було мати чималу мужність - покарання за підробку грошей завжди були одними з найжорстокіших [3, с. 76-78].

Окремо зауважимо, що саме для цього історичного етапу формування організованої злочинності загальнокримінальної спрямованості характерна поява такого явища, як «обов'язкова наявність судимостей». Як слушно зазначає А. І. Гуров, тодішня пенітенціарна система вже з XIX століття стає «університетом» злочинного світу. Ієрархія ув'язнених багато в чому відповідала їх «злодійський» спеціальності на волі, проте в місцях позбавлення волі значним авторитетом користувалися злочинці, які мали фізичну силу. Уміння відстояти себе, дати рішучу відсіч стало критерієм, за яким оцінювалась істинність авторитету, здобутого на волі [4].

На початку XX століття в Росії вже сформувалися центри злочинності. Насамперед це великі міста: Санкт-Петербург, Москва, Київ, Одеса, Ростов - на - Дону. Зокрема, у Санкт-Петербурзі на початку XX століття були дуже розвинені вулична злочинність, проституція, адже як столиця держави місто було привабливе для всіх видів шахраїв. Одеса як портове місто стало «Меккою» контрабандистів, злодіїв, нальотчиків. Ростов-на-Дону, який знаходився в центрі «козацьких» земель, був привабливий для злочинців - утікачів та селян, що зумовило відверту насильницьку спрямованість злочинів. Тоді ж з'являється приказка «Ростов - тато, Одеса - мама», що знову ж таки відповідає ідеології організованого злочинного середовища [5].

Беручи до уваги вищезазначене, дослідник у галузі організованої злочинності О.Є. Калпінська визначила практичні «досягнення» організованої злочинності в Росії до 1917 року, а саме:

- поява ієрархічності, що відображається у певній системі злочинних спеціальностей;

- вироблення механізмів (частково стихійних), що захищали злочинний світ від вторгнення: зберігання традицій, охорона інформації, система стигматизації, спеціальний сленг. Стигматизація професійних злочинців здійснювалася за допомогою татуювання. Усі «наколки» є функціональними, оскільки в них зашифрована інформація про статті й терміни судимостей, про психологічні нахили та схильність володаря, зрештою - про його сексуальну орієнтацію;

- підвищення професійного рівня з огляду на «вузьку» спеціалізацію і традиції [5].

Із розпадом Царської Росії, тобто в 1917 році, закінчується другий історичний етап формування організованої злочинності.

Що ж до третього історичного етапу формування сучасної організованої злочинності, то його потрібно розглядати не лише в розрізі процесів, що відбувалися на території колишнього Радянського Союзу, але й інших країн світу.

Як зазначає В.С. Овчинський, революція 1917 року й подальші події докорінно змінили ситуацію в злочинному світі колишньої Царської Росії. У перші післяреволюційні роки багато професійних злочинців було випущено на волю, деякі з них навіть прийшли на службу в органи ЧК і міліції. Так були порушені вікові злодійські закони. Одночасно в організовані банди об'єднувалися колишні співробітники жандармерії, офіцери розгромленої білої армії.

Хрущовська «відлига», лібералізація кримінального покарання, спроби перших економічних реформ стимулювали кримінальний світ змінити свою спрямованість. «Стара» професійна злочинність, яка формувалась із банд карних злочинців, набула в нових соціальних умовах абсолютно інший якісний стан, дуже подібний до аналогічного явища в розвинених західних країнах: з'явилася мережева структура організації, за якої став можливий і навіть неминучий розподіл сфер і територій між групами; відбулося зрощення злочинців загальнокримінального профілю з розкрадачами, а вже їх - з представниками державного апарату [6].

До середини 80-х років ХХ ст. у суспільстві існували високоорганізовані антисоціальні сили: корумпована частина партійно-державної бюрократії та мафіозні структури. Саме вони скористалися утвореним при зламі адміністративних структур вакуумом, активно ламаючи їх і збагачуючись в умовах хаосу. До рук злочинців потрапив величезний стартовий капітал у результаті антиалкогольної кампанії, яка не тільки спричинила дефіцит держбюджету, а й сприяла виникненню нових стійких мафіозних структур, швидкому нарощуванню тіньового капіталу [6].

Отже, третій історичний етап розвитку сучасної організованої злочинності загальнокримінальної спрямованості тривав з 1917 року до 1991 року. Головними ознаками цього етапу є: формування перших стійких злочинних груп та організацій, вчинення ними великої кількості злочинів, існування протягом значного періоду часу, залучення до свого середовища корумпованих владних представників і співробітників правоохоронних органів. Таким чином, протягом тривалого часу з 1917 р. до 1991 р. повністю відбувалася трансформація від окремих проявів організованості вчинення злочинів до сучасного вигляду організованих груп та організацій.

Останній етап формування сучасної організованої злочинності розпочинається в 1991 році й триває до нині. Він характеризується, по-перше, виходом організованих груп та організацій на міжнародний рівень, по-друге, залученням на постійній основі до складу організованих груп та організацій представників усіх гілок влади; по-третє, охопленням організованою злочинністю всіх проявів злочинного середовища (від кишенькових крадіжок до незаконної трансплантації органів).

Підсумовуючи наведене, можна дійти висновку, що, по-перше, організована злочинність загальнокримінальної спрямованості з'явилася ще за часів Київської Русі. По-друге, ураховуючи історичні, соціальні, економічні та політичні події, організована злочинність загальнокримінальної спрямованості поступово розвивалась, виробляла злочинні традиції, механізми та принципи. Цей процес продовжується й до нині. По-третє, починаючи з кінця ХХ ст. вказаний вид злочинності поступово набув загрозливих форм у вигляді транснаціональної злочинності.