Проблема приватності для підприємства

Постановка проблеми. На сьогодні в умовах глобалізації інформаційного простору та розвинених технологій, за допомогою яких можна отримати будь-яку інформацію, кожне підприємство намагається зберегти приватність щодо захисту внутрішньої інформації від її розголошення. Підприємствам, як й іншим учасникам суспільних відносин, потрібно право на приватність, оскільки їх комерційна діяльність потребує захисту інформації в умовах конкуренції. Підприємницька діяльність пов'язана з використанням різноманітної інформації, але під поняттям "приватність", що передбачає обмеження доступу до неї інших осіб, розуміється лише та, яка має цінність для підприємства. Прибутковість його залежить від збереження в таємниці стратегічних планів, інтелектуальних надбань, інноваційних розробок, технологій, секретів виробництва тощо. Тому приватна інформація підприємства за допомогою правових норм повинна бути захищеною від несанкціонованого доступу до неї. З огляду на це, потрібно провести аналіз норм права та визначити, як за допомогою законодавства можна захистити приватність підприємства та запропонувати власні пропозиції щодо вирішення цієї проблеми.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Зазначимо, що проблема приватності давно цікавить дослідників приватного права, проте це питання досліджувалося лише в аспекті потреб окремої людини як фізичної особи. Зокрема, дослідження певних аспектів приватності фізичної особи проводили Волох О. К. (вивчав окремі аспекти забезпечення права особи на приватність в умовах розвитку інформаційного суспільства) [1], Єськов С. В. (аналізував підстави для втручання в приватне спілкування [2], Кучук А. М. (досліджував етапи становлення та проблеми реалізації права на приватність фізичної особи в інформаційному суспільстві) [3], Лисюк Ю. В. (аналізував втручання в приватне спілкування під час здійснення негласних слідчих дій у кримінальному провадженні) [4], Уваров В. Г. (розглядав втручання в приватне життя способом аудіо-, відеоконтролю) [5], Пазюк А. В. (вивчав міжнародно-правовий захист права людини на приватність персоніфікованої інформації) [6]. Що ж до організацій, то подібний аспект не користується популярністю в науковців, тому запропонована стаття базується не на дослідженнях і публікаціях, у яких би розв'язувалася зазначена проблема, а на аналізі правових норм і потреб практики.

Оскільки в науці цивільного та господарського права відсутні комплексні дослідження проблеми приватності підпримства та й організацій вцілому, невирішених раніше частин цієї загальної проблеми досить значна кількість, тому виокремити зараз лише якусь одну складно. Отже, варто розпочати дослідження цього питання з означення та вирішення саме загальної проблеми, якій присвячується стаття.

Формування цілей. З огляду на вищесказане, потрібно визначити, що означає приватність для підприємства та який зміст права на приватність для цього суб'єкта суспільних відносин. Для цього першочерговим завданням є аналіз правових норм, які стосуються права на приватність загалом та окремих аспектів цього права.

Виклад основного матеріалу. Приватність осіб частково гарантується Конституцією України. Зокрема, стаття 31 стверджує, що кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції [7], таким правом може скористатися і підприємство. Це знаходить ширше тлумачення в Цивільному кодексі України, стаття 306 якого регулює право на таємницю кореспонденції [8]. Ст. 9 Закону України "Про телекомунікації" зобов'язує операторів та провайдерів захищати інформацію, що передається через телекомунікаційну мережу [9].

Також підприємство володіє правом на комерційну таємницю, яка в Цивільному кодексі України знаходиться під захистом права на інтелектуальну власність. Згідно зі статтею 505 до такої таємниці належить інформація, що має комерційну цінність для особи, серед якої відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого характеру. Відповідно до статті 507 органи державної влади зобов'язані охорняти від розголошення комерційну таємницю, що надана їм для отримання дозволу на діяльність, пов'язану з фармацевтичними, сільськогосподарськими, хімічними продуктами, які містять нові хімічні сполуки [8].

Захистом права на комерційну таємницю не охоплюються установчі та інші документи, які дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю або її окремими видами, інформація за всіма встановленими формами державної звітності, потрібні для перевірки дані обчислення та сплати податків й інших обов'язкових платежів, відомості про чисельність і склад працівників, їхню заробітну плату загалом, а також за за професіями й посадами, наявність вільних робочих місць, документи про сплату податків і обов'язкових платежів, інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків, документи про платоспроможність, відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю, відомості, що відповідно до законодавства підлягають розголошенню [10].

Приватність підприємства поширюється також на питання захисту інформації про фізичних осіб, які є клієнтами цього підприємства чи працівниками. Важливою проблемою є захист персональних даних, які передаються цими особами підприємству чи інформація про клієнта, яка стала відома підприємству через надання послуг та яка належить до банківської, медичної, адвокатської таємниць. Такі види таємниці охороняються окремими нормативними актами, але персональні дані можуть виходити за рамки названих таємниць.

Інформація про клієнта банку, його діяльність та відомості про фінансовий стан охороняється Законом України "Про банки і банківську діяльність". Під режим таємниці підпадають такі відомості стосовно клієнтів: рахунки, банківські операції, фінансовий стан, системи охорони, структура юридичної особи, напрями діяльності, комерційна діяльність, комерційна таємниця, звітність (крім публічної), коди захисту інформації, інформація про фізичну особу, яка хоче взяти споживчий кредит та супровідна інформація [11]. Банк зобов'язаний зберігати такі дані в таємниці, запобігати можливості доспупу до неї третіх осіб. У випадку недотримання свого обов'язку банк може втрачати своїх клієнтів, маніпуляції з даними про клієнтів можуть сприяти втраті довіри до нього. Банк зацікавлений у належній охороні банківської таємниці, що дає підстави говорити про доцільність не лише обов'язку, а й права банку не розголошувати відомості, які йому стали відомі про клієнта при наданні своїх послуг.

Це ж стосується й підприємств, що надають медичні послуги: вони мають право на приватність щодо медичної таємниці стосовно своїх клієнтів. Під режим таємниці підпадають відомості про факт звернення людини за медичною допомогою, стан її здоров'я, діагноз, методи лікування та інші відомості, отримані при медичному обстеженні [8]. Медичні працівники та інші особи, яким з огляду на виконанням своїх обов'язків, стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну й сімейну сторони життя людини не мають права розголошувати такі відомості [12]. Тож медичний заклад має право вимагати не розголошувати медичну таємницю як від своїх працівників, так й інших осіб, які мають доступ до такої інформації на підприємстві.

Ідентична ситуація з правом на приватність складається щодо адвокатської таємниці для підприємств, що надають юридичні послуги. Інформація, що стала відома підприємству та її працівникам про клієнта, питання, з якими він звертався до адвоката, зміст порад, консультацій, роз'яснень адвоката, складені ним документи, інформація на електронних носіях та інші документи й відомості, одержані при здійсненні адвокатської діяльності, тобто адвокатська таємниця [13], повинна зберігатися згідно з обов'язку, а також має право охоронятися цим підприємством від втручання сторонніх осіб. приватність інформація розголошення таємниця

Що ж стосується проблеми персональних даних, то це питання регулюється Законом України "Про захист персональних даних" [14]. Підприємство може бути володільцем і розпорядником персональних даних, що випливає зі змісту статей 2 та 4 цього Закону. Варто зазначити, що не всі персональні дані є конфіденційними. Так, відповідно до статті 5 Закону під такий захист не потрапляє інформація про діяльність посадової особи органів державної влади чи місцевого самоврядування, її декларація про майно, доходи та витрати, відомості про отримання фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна.

І саме підприємство, і його працівники, яким стали відомі персональні дані через виконання своїх трудових обов'язків, зобов'язані захищати їх від незаконного доступу. Керівникові підприємства з огляду на це потрібно подбати про інформаційну безпеку та ознайомити працівників зі своїми обов'язками щодо роботи з такою інформацією. Крім того, варто прописати в колективному та трудовому договорах обов'язки стосовно забезпечення охорони інформації з обмеженим доступом.

Висновки. Отже, необхідне правове забезпечення приватності підприємства, що полягає в ефективному використанні норм закону, які регулюють право на таємницю кореспонденції, комерційну таємницю та інші суміжні з ними права, можливості звернення до суду за захистом приватної інформації та застосування санкцій до правопорушників, а також прописання у внутрішній документації, зокрема в колективному та трудовому договорах відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом. Тож надалі потрібно дослідити проблему захисту права на приватність з боку державних органів чи інших осіб.

Використані джерела

1. Волох О. К. Окремі аспекти забезпечення права особи на приватність в умовах розвитку інформаційного суспільства / О. К. Волох // Право і суспільство.2016 . - № 4. - С. 110-114.

2. Єськов С. В. Підстави для втручання у приватне спілкування / С. В. Єськов // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. 2014. - № 1. - С. 72-77.

3. Кучук А. М. Право на приватність в контексті правосуб'єктності фізичної особи: етапи становлення, проблеми реалізації в інформаційному суспільстві / А. М. Кучук, О. В. Талдикін // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ. - 2013. - № 2. - С. 62-72.

4. Лисюк Ю. В. Аудіо- та відеоконтроль як різновиди втручання в приватне спілкування під час здійснення негласних слідчих дій у кримінальному провадженні / Ю. В. Лисюк // Актуальні проблеми держави і права. - 2013. - Вип. 70. - С. 335-339.

5. Уваров В. Г. Втручання у приватне життя шляхом аудіо-, відеоконтролю / В. Г. Уваров / / Право і суспільство. - 2012. - № 5. - С. 161- 165.

6. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року зі змінами і доповненнями станом на 30 жовтня 2017 року

7. Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці : Постанова Кабінету Міністрів України від 09 серпня 1993 року

8. Про банки і банківську діяльність : Закон України від 07 грудня 2000 року зі змінами і доповненнями станом на 10 червня 2017 року

9. Основи законодавства України про охорону здоров'я : Закон України від 19 листопада 1992 року зі змінами і доповненнями станом на 01 січня 2016 року

Анотація

У статті досліджено питання приватності підприємства та проаналізовано норми права, за допомогою яких можна захистити внутрішню інформацію підприємства від розголошення. Проведено аналіз норм, які стосуються питання приватності. Доведено, що для захисту приватності підприємства можна використовувати не лише законодавство, що стосується комерційної таємниці, але й таємниці листування, телефонних розмов, кореспонденції. Також підприємство може скористатися нормами, які захищають від розголошення банківську, медичну, адвокатську таємницю, а також персональні дані клієнтів.

Ключові слова: приватність, приватність підприємства, право на приватність, конфіденційна інформація, комерційна таємниця, персональні дані.

В данной статье исследуется вопрос приватности предприятия и анализируются нормы права, с помощью которых можно защитить внутреннюю информацию предприятия от разглашения.

В статье проводится анализ норм, касающихся вопроса приватности. Доказывается, что для защиты приватности предприятия можно использовать не только законодательство, касающееся коммерческой тайны, но и тайны переписки, телефонных разговоров, корреспонденции. Также предприятие может воспользоваться нормами, которые защищают от разглашения банковскую, медицинскую, адвокатскую тайну, а также персональные данные клиентов.

Ключевые слова: приватность, приватность предприятия, право на приватность, конфиденциальная информация, коммерческая тайна, персональные данные.

This article explores the issue of enterprise privacy. To these subjects of public relations it is necessary to protect internal information from disclosure. Under the notion of privacy is the information of the enterprise, disclosure of which may lead to the loss of its value. The profitability of an enterprise depends on the secrecy of strategic plans, intellectual property, innovation, production secrets. Therefore, private information of the company should be protected from free access to it.

First of all, such protection is possible through legal norms. The article analyzes the rules concerning privacy issues. Despite the fact that these rules are provided for the protection of privacy of individuals, their use is also possible for organizations. Therefore, to protect the privacy of an enterprise, you can use not only legislation that deals with commercial secrecy, but also the secrets of correspondence, telephone conversations. Also, for its protection or its client, an enterprise can take advantage of the rules that protect against disclosure of banking, medical, lawyer's secrets, as well as personal data of their clients.

And the enterprise itself, and its employees, who became known personal data in connection with the performance of their labor duties, are obliged to protect them from unauthorized access. In this regard, the head of the company should take care of information security and familiarize his employees with their duties regarding the work with such information. In addition, it is necessary to prescribe in collective and labor contracts the obligations regarding the provision of protection of information with restricted access. Thus, the legal security of the enterprise is necessary, consisting in the effective use of the rules of the law governing the right to correspondence, commercial secrets and other rights related to them, the possibility of access to court for the protection of private information and the application of sanctions to offenders, as well as registration in internal documentation, in particular in collective and employment contracts, the responsibility for the disclosure of restricted information.

Key words: privacy, enterprise privacy, the right to privacy, confidential information, commercial secret, personal data.