Правові дефініції: сутнісні ознаки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правові дефініції: сутнісні ознаки

О.В. Хоменко

Анотації

Розглянуто «сутнісне наповнення» категорії «дефініція», її ознаки та характеристики. Окремий вектор розгляду присвячений відмінностям принципів права та дефініцій, дефініцій та правових аксіом. Крім того, автор підкреслює, що є істотні характеристики дефініцій та так звані інструментальні або технічні.

Ключові слова: право, правова дефініція, принципи права, правові аксіоми, норма права.

Хоменко А. В. Правовые дефиниции: сущностные признаки

Рассмотрено «сущностное наполнение» категории «дефиниция», ее признакам и характеристикам. Отдельный вектор рассмотрения посвященный отличиям принципов права и дефиниций, определений и правовых аксиом. Кроме того, автор подчеркивает, что имеются существенные характеристики дефиниций и так называемые инструментальные или технические.

Khomenko Oleksandr. Legal definitions and essential features

The article deals with the "essential content" category "definition", its attributes and characteristics. A separate dedicated vector consider differences of law principles and definitions, legal definitions and axioms. The author also stresses that there are significant characteristics and definitions so-called instrumental or technical.

Сучасне право є таким, що повинне реагувати на всі виклики нашого життя і при чому робити це вчасно. Однією з проблематик, яка обговорюється під час визнання ефективності, дієвості, конструктиву права пов'язана із семантичною виваженістю правових норм.

Ця вимога виникає ще за часів Стародавнього Риму. Безумовно ця проблема стосується дефініціарного насичення права, тобто, дефініцій, визначень, терміно-понять, правопізнавальних конструкцій¹. В даному обсязі спробуємо зосередити свою увагу саме на дефініціях. При тому, слід нагадати, що дефініції були ще в полі зору Арістотеля, ними опікувався Джон Локк, а Декарт взагалі вважав, що визначеність слів позбавить світ половини помилок. Отже, можна навести одне з найпростіших визначень дефініції, а саме: «це стисле визначення певного поняття, що відображає найістотніші сторони певного явища чи предмета»

Проте, слід також зважити на те, що дефініція може визначатися як поняття залежно і від тої класифікації, яка пропонується в тому чи іншому дослідженні. Так, зокрема, найбільш уживаний поділ це: а) дефініції доктринальні (наукові); б)дефініції нормативні, легальні (законодавчі); в)дефініції, що виникли в юридичній практиці.

Зрозуміло, що всі перераховані дефініції можна об'єднати в загальну групу правових дефініцій і визначити їх спільні ознаки:

1) Дефініція повинна враховувати істотні якісні ознаки, які іманентно властиві явищу або предмету, що визначається;Мова, що використовується у дефініції повинна бути стислою, зрозумілою, не перевантаженою спеціальними термінами, запозиченими із інших наукових спрямувань. В історичній ретроспективі траплялися випадки, коли окремі нормативні акти (наприклад Цивільне Германське Уложення 1900 р.) одержували назву «каучукові» правила саме враховуючи дуже розтягнуті, багатосторінкові дефініції.

2) Крім того, слід враховувати і таку якість дефініцій, як її зв'язок з науковими теоріями, узагальненнями, концепціями, тобто дефініція це скоріше «витвір» правової теорії, ніж юридичної практики. Хоч ця точка зору може вважатися не беззаперечно, оскільки певні дефініції мають своїм підґрунтям саме юридичну практику, її наробки та напрацювання. Мова йде, скажімо, про поняття конституційної скарги, хоча її дефініційному опрацюванню передували доктринальні обговорення (П. Євграфов, М. Костицький, А. Селіванов тощо).

Проте все ж в ній більше узагальнень саме практичного ґатунку (Ю. Бакулін, І. Спіденко тощо). Крім того, слід зазначити, що зв'язок між правовими дефініціями і юридичною наукою має двосторонній характер. Вчені і практики підкреслюють, що законодавче закріплення нової дефініції: «не тільки вносить певні корективи у правозастосовну практику, а й обов'язково тягне за собою появу цілого комплексу наукових досліджень, присвячених ролі і значущості даної дефініції».

Таким чином, деякі дефініції стають результатом і засобом оновлення теоретичної бази законодавства².

3) Ні в якому разі не слід ототожнювати правові дефініції з принципами права. Принципи права - керівні, основоположні начала. Принципи права беззаперечно приналежать до його основних механізмів. Принцип - це завжди вихідне начало, це - завжди ідея, а крім неї і норми, і соціальні відносини, оскільки принципи набувають нормативного і правозастосовчого змісту.

Принципи розповсюджуються на багато сфер життєдіяльності людини. Вони реально перетворюються в дійсність мають певне ідеологічне і виховне значення. Погоджуючись з тим, що принципи права в даному викладі не є здобутком права однієї якої-небудь держави або ряду держав певного історичного періоду, слід зазначити, що вони відтворенні всією історією права та всього правового розвитку, деякі з принципів сформовані ще в період формування римського права і здобули свого втілення та застосування в різних історичних умовах.

Втім, хотілося б висловити думку, що правове поле кожної країни в кожний історичний період включає в себе дві складові: одна - це загальні глибинні підвалини права, що відтворюють історію і втілюють правоприємство; інша складова - це особливості пов'язані із специфікою кожної країни. Поєднання цих двох складових надають індивідуальну, неповторну «картину» права різних країн. Слід визнати, що всі вони в демократичних суспільствах спираються на загальну основу правових принципівфункція права: монографія. Київ: Юрінком 1нтер, 2010. С. 9-20; 101-119..

Отже слід усвідомлювати, що в різних темпоральних рамках правові принципи можуть відігравати і відіграють доволі різну роль в правовому та державному розвитку.

Так в країнах із сталою демократією, стабільним правовим порядком домінує принцип верховенства права, який пронизує всю правову тканину, є головним засобом і метою суспільного розвитку.

Принцип верховенства права є одним з основних, основоположних принципів правової матерії, правової доктрини та правового життя. Він є визначальним при формуванні всіх інститутів держави і суспільства в цілому. В такому розумінні право виступає найвищою соціальною цінністю, найголовнішим суспільним орієнтиром. Саме на них має спиратися законодавець, закріплюючи загальнообов'язкові приписи, надаючи їм нормативного характеру.

Проте, при загостренні кризових явищ та їх проявів, девальвації ідеалів законності, корупції в органах державної влади та управління, дискримінації прав людини, на наш погляд, в системі правових принципів неминуче починає домінувати принцип верховенства закону (не в розумінні його диктатури, а скоріше в розумінні суверенітету закону).

В такий спосіб слід зазначити, що право, яке втілює принципи соціальної свободи, соціальної справедливості, демократизму, гуманізму, рівноправності, законності, принцип взаємної відповідальності особи і держави в залежності від багатьох внутрішніх та зовнішніх умов розвитку відповідної держави буде або менше, або більше регулювати відносини, відображені відповідними правовими принципами, а отже мати більшу або меншу «насиченість» ними Оніщенко Н.М. Сучасне праворозуміння у контексті витоків, постулатів, основних принципів та функціонального призначення права // Право України. 2010. №4. С. 156-163..

Що ж стосовно дефініцій - це не стільки сутність, «душа» певного явища чи предмета в сфері права, скільки окреслення його назви означення в цілому в Всесвіті інших понять та визначень правової матерії. Крім того, неможна ототожнювати дефініції та аксіоми, оскільки останні є істинами, які не потребують доведення, тобто їх істинність існує вочевидь.

Дефініція - це визначення предмета чи явища в певних вимірах часу, але це не означає, що дефініції не підлягають переосмисленню та зміні, появі нових рис, які мають бути обов'язково в них відображеними. Тобто дефініція в порівнянні з аксіомою це істинна певного етапу наукового досягнення в тій чи іншій науковій площині. право дефініція законність

4) Особливої уваги, на наш погляд, потребує призначення дефініції. Тобто її функціональна роль в правовому вжитку та розвитку правової матерії. Тобто «місія» правових дефініцій - чітко окреслювати відповідні поняття, а отже - бути орієнтирами поведінкового гатунку. Причому,слід зазначити, що дефініції займають відповідне місце в «регулюючому» чи «охоронному» процесах права. Тому правовим дефініціям в тій чи іншій мірі властиві «регулятивні» чи «охоронні» властивості як і власне нормам права взагалі. Отже певні дефініції виконують своєрідні функції визначення «напрямів» поведінки, яка бажана або, принаймні, дозволена правом.

Слід зазначити, що даний виклад в більшій мірі стосувався саме змістовних характеристик правових дефініцій. Крім того, існують так звані технічні або інструментальні їх характеристики. Зокрема, до таких може належати аналіз розміщення правових дефініцій в різних типах нормативно-правових актів. Слід зазначити, що фахівці в сфері юридичної техніки неодноразово звертали увагу на слабкий аналіз конкретних правил розташування дефініцій.

Размещено на Allbest.ru