До питання про природу холдингових правовідносин та відповідальність суб’єктів холдингу

Размещено на http://www.allbest.ru/

До питання про природу холдингових правовідносин та відповідальність суб'єктів холдингу

К. С. КОСІНОВА,

У статті досліджуються особливості утворення холдингових компаній та аналізується визначення корпора-тивних правовідносин. Розглянуто проблеми відповідальності суб'єктів правовідносин у холдингах на основі аналізу вітчизняного та зарубіжного законодавства, що регулює ці питання.

Ключові слова: холдингова компанія, материнська компанія, дочірня компанія, корпоративні правовідносини.

Постановка проблеми. Протягом останнього сторіччя спостерігається тенденція до розвитку но-вих організаційно-правових форм юридичних осіб з пошуком підвищення ефективності діяльності та забезпечення задоволення інтересів різних груп юри-дичних осіб. Однією з них є холдингові компанії, створення яких набирає обертів у світі у зв'язку з процесами злиття та поглинання, підвищенням конкуренції на ринку. холдинговий корпоративний правовідносини законодавство

Закон України «Про холдингові компанії в Укра-їні» від 15.03.2006 р. № 3528-IV [1] (далі - Закон України № 3528-IV) визначає основні терміни, особ-ливості утворення та діяльності холдингової компа-нії, особливості управління холдинговим корпора-тивним пакетом акцій (часток, паїв), переданим до статутного капіталу державних холдингових компа-ній тощо, загальні засади функціонування холдинго-вих компаній в Україні, а також особливості їх утво-рення, діяльності та ліквідації. Проте у зв'язку з єв- роінтеграцією для України важливим завданням є приведення вітчизняного законодавства у відповід-ність до європейських стандартів, у тому числі у сфе-рі регулювання діяльності холдингових компаній. Правильно відмічено О. Кібенко, що на сьогоднішній день, завдяки процесам гармонізації та уніфікації законодавства в рамках ЄС, всесвітній конкуренції національних законодавств у галузі корпоративного права, яка є загальновизнаним фактом, відбувається процес взаємопроникнення правових доктрин, кон-цепцій, засобів правового регулювання, зближення або навіть уніфікація законодавства і правозастосов- ної практики різних країн [2].

Аналіз останніх досліджень. Дослідженню за-значених проблем присвятили праці такі вчені, як

І. Гончарова, С. Грудницька, В. Малюк, Г Умаців, І. Спасибо-Фатєєва, І. Бейцун, В. Федчук, Ж. Чеви- чалова, М. Шомін, І. Лукач, О. Віхров, Н. Ібрагімо- ва [3] та ін. Але дійсність доводить, що питань, які пов'язані з регулюванням відносин у холдингу, за-лишається забагато. Передусім це стосується взаємо-відносин між материнською та дочірніми компаніями та відповідальності останніх.

Метою статті є спроба визначитися з проблема-тикою відповідальності суб'єктів правовідносин у холдингах на основі аналізу вітчизняного та зару-біжного законодавства.

Виклад основного матеріалу. Передусім слід зазначити, що до прийняття в Україні Закону № 3528-IV науковцями робилися спроби виявити ті особливості, які притаманні цим юридичним особам. Так, бачення І. Бейцун холдингової компанії як юри-дичної особи, яка безпосередньо або через інших осіб володіє акціями (частками участі) інших, однієї або більше дочірніх юридичних осіб і утримує біль-шість голосів у їх органах управління, доволі набли-жене до законодавчого визначення холдингу [4]. Аналогічний шлях пропонував О. Никифоров, яким холдингова компанія визначалась як господарське товариство, що в силу переважної участі у статутно-му капіталі інших господарських товариств або від-повідно до договору або іншим чином має можли-вість прямо чи непрямо (через третю особу) визна-чити рішення, що приймаються господарськими товариствами - учасниками холдингу [5]. На думку

П. Н. Прокопчука, холдингова компанія може ство-рюватися не лише у формі господарського товари-ства, а й у іншій організаційно-правовій формі [6]. Проте всі дослідники сходяться в наявності однієї важливої ознаки холдингу, яка полягає в меті його створення - впливати на прийняття рішень тими юридичними особами, які входять до нього, завдя-ки переважній участі у їх статутних капіталах (на-явності їх пакетів акцій).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України № 3528-IV холдингова компанія - акціонерне товариство, яке володіє, користується та розпоряджається холдинго-вими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств. Аналогічне визначення наведене у ч. 5 ст. 126 Госпо-дарського кодексу України (далі - ГК України) [7].

Звертає на себе увагу те, що, по-перше, україн-ський законодавець обрав лише одну організаційно- правову форму, у якій може створюватися холдинг, - це акціонерне товариство. По-друге, у наведеному визначенні використовуються доволі неоднозначні вирази, такі як «холдингові корпоративні пакети акцій (часток, паїв)», причому незрозуміло, чи термін «пакети» відноситься й до часток і паїв, чи лише до акцій; «корпоративні підприємства», яким оперує лише ГК України і що не відповідає підходу, запро-вадженому в Цивільному кодексі України (далі - ЦК України) стосовно видів юридичних осіб та їх орга-нізаційно-правових форм, а також розуміння підпри-ємства як об'єкта, а не суб'єкта права. По-третє, ті учасники холдингу, які в цьому визначенні ймену- ються як «корпоративні підприємства», будучи під-леглими холдингу, формують відповідну схему від-носин залежності. У ст. 118 ЦК України вони ймену- ються залежними, але в іншому законодавстві використовується й термін «дочірні», які контролю-ються «материнською» компанією.

Якщо звернутися до зарубіжного досвіду, то в за-конодавстві Великої Британії визначення холдингової компанії випливає з ознак материнської компанії. У Німеччині така назва взагалі відсутня, а застосо-вується таке словосполучення, як «пов'язані підпри-ємства» [8].

У правовій науці не стихає полеміка щодо розу-міння холдингової компанії, яка, на думку одних вчених, є материнською компанією, других - що ця категорія є групою осіб [8]. У Законі № 3528-IV ма-ється на увазі саме материнська компанія, тому в по-дальшому будемо використовувати саме таке її ви-значення.

Разом із тим неможливо оминути наукову по-зицію, відповідно до якої з діяльністю холдингу пов'язані не лише дочірні компанії, а багато інших суб'єктів та утворень, серед яких називають: органи управління всіх учасників холдингу; персонал (на-самперед менеджерів); акціонерів; державу; креди-торів холдингу; інших його контрагентів, що пере-бувають у відповідних цивільно-правових договірних відносинах з ним [9].

На нашу думку, такий широкий підхід не виправ-даний, оскільки будь-які суб'єкти, органи юридичних осіб та держави, які перебувають у правовідносинах з холдингом, не формують його особливостей. Крім того, ці правовідносини абсолютно різноманітні - трудові, цивільні, корпоративні та адміністративні. Тому пропонуємо зосередити свою увагу лише на корпоративних правовідносинах, які й мають певну специфіку порівняно з тими, які складаються в гос-подарських товариствах - акціонерних та з обмеже-ною відповідальністю.

Слід зауважити, що в ЦК України відсутнє як визначення корпоративних правовідносин, так і прав, з яких вони складаються (корпоративних прав). Від-повідне поняття міститься в ст. 167 ГК України, у ч. 1 якої дається дефініція корпоративних прав, а в ч. 3 вказується, що корпоративні правовідносини скла-даються з приводу корпоративних прав.

Корпоративні відносини українськими дослідни-ками розуміються не однаково, різняться й підходи щодо визначення їх правової природи [10, с. 327-329] та галузевої належності. Питання щодо галузевої на-лежності корпоративних відносин є дискусійними: більшість авторів відносить корпоративні відносини до цивільно-правових, частина - до підприємницьких або таких, які беззастережно не можна віднести до відомих видів правовідносин (цивільних, адміністра-тивних, трудових, фінансових тощо) [11, с. 22-23]. На думку Д. І. Погрібного, єдність різних елементів у кор-поративних відносинах не порушується, а, навпаки, підсилюється тим, що вони побудовані на поєднанні принципів публічного і приватного права [12, с. 20-21]. Накладає свій відбиток і специфіка структури холдингу. Хоча його учасники мають корпоративні права, а отже - перебувають у корпоративних право-відносинах, наявність зв'язку між материнською та залежною компанією (учасниками), завдяки яким перша чинить вплив на другу, свідчить про особливі риси цих відносин. Саме тому іноді вживається термін «холдингові відносини» як різновид корпоративних. Важливим моментом при визначенні таких правовід-носин є здійснення управління материнською (голов-ною) компанією дочірньою (залежною) на підставі володіння певною часткою у її статутному капіталі. Набуття права здійснення управління з інших підстав, наприклад укладання договору, не відповідає природі холдингових правовідносин.

Пропонується поділяти холдингові правовідно-сини на два підвиди - вертикальні та горизонтальні. Перший тип має місце при взаємодії головної та до-чірньої компаній з приводу управління, тоді як гори-зонтальні існують між дочірніми компаніями та за-лежними компаніями [13]. Видається, що таке роз-межування навряд допустиме, оскільки в такому разі одним поняттям охоплювалися би два види проти-лежних правовідносин, адже дочірні та залежні ком-панії перебувають у певній залежності від материн-ської (головної) компанії, проте між собою вони є відносно рівними.

Натомість заперечувати певні особливості кор-поративних правовідносин у холдингу немає підстав. Іх коріння у корпоративному управлінні. Цей термін останнім часом вже «освоївся» у цивілістичній пло-щині, хоча тривалий час вважалося, що управління є категорією публічного, а не приватного права [14]. Незважаючи на те, що законодавець оперує терміном «управління», більшою мірою має значення конт-роль, який головна компанія здійснює над дочірньою. У зв'язку з цим необхідно зрозуміти, як співвідно-сяться зазначені поняття.

І. В. Лукач зазначає, що управління - це набір певних механізмів впливу, тоді як контроль вирішаль-ним чином впливає на комерційну організацію, ви-значає умови ведення нею господарської діяльності [8]. Є й погляд на контроль як одну із самостійних функцій управління, що складає перевірку, спосте-реження з метою перевірки [15]. Найбільш перекон-ливою думкою є те, що поняття «управління» є шир-шим, а «контроль» є його складовою.

Виокремлюють три форми корпоративного контролю, який може здійснювати холдингова ком-панія. По-перше, контроль акціонерів завдяки реалі-зації ними участі в управлінні, що полягає в можли-вості впливу на дочірню компанію щодо прийняття або відхилення певних рішень, участі у формуванні органів управління останніх. По-друге, виробничо- господарський, який зосереджує свою увагу на ви-робничих моментах, наприклад визначенні напрямів виробництва, реалізації продукції тощо. По-третє, фінансовий контроль, що спрямований на здійснення розподілу фінансових потоків, прибутку від реаліза-ції продукції [8].

Така позиція піддається критиці з позначенням на те, що вказані типи контролю здебільшого пере-бувають в управлінській площині, тоді як контроль також включає нагляд та перевірку. Тому пропону-ються такі види контролю: управлінський (здійснен-ня впливу на прийняття чи відхилення рішень до-чірніми компаніями); наглядовий (проведення пе-ревірки фінансових та господарських справ та мож-ливість застосування санкцій до дочірніх компаній у разі виявлення певних невідповідностей) [16].

Ураховуючи те, що дочірні компанії виступа-ють підконтрольними юридичними особами, то постає питання про їх правовий статус. Відповідно до ст. 63 та ст. 126 ГК України вони знаходяться у відносинах контролю-підпорядкування з іншою організацією.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000 р. № 2121-III дочірня компанія - юридична особа, яка контролю-ється іншою юридичною особою (материнською компанією). Логічним видається питання, які наслід-ки тягне за собою вплив материнської компанії на дочірню, а точніше - чи буде перша нести відпові-дальність за ті майново-правові наслідки рішень, які були прийняті органами останньої, підконтрольними материнській компанії.

Усталеним є підхід до визначення ознак юридич-ної особи, серед яких є здатність нести самостійну відповідальність за своїми зобов'язаннями [17], що випливає з ч. 1 ст. 96 ЦК України. Тим більше постає питання про те, чи може головна компанія, яка є до-мінуючою у таких взаємовідносинах, нести відпо-відальність по боргових обов'язках дочірньої (за-лежної).

Із ЦК України не слідує позитивна відповідь на це питання. А відповідно до ч. 6 ст. 126 ГК України холдингова компанія несе субсидіарну відповідаль-ність за зобов'язаннями корпоративного підприєм-ства, якщо останнє виявиться неплатоспроможним або банкрутом через дії або бездіяльність холдинго-вої компанії.

Слід зазначити, що практика українських судів з цього приводу є досить неоднозначною. У більшос-ті випадків судді не задовольняють позови про при-тягнення материнської компанії до субсидіарної від-повідальності на підставі ч. 6 ст. 126 ГК України та мотивують це тим, що відповідач не має ознак холдин-гової компанії, які зазначені в Законі № 3528-IV. Однак мали місце й інші висновки суду, у яких вимоги по-зивача було задоволено рішеннями місцевих судів, проте скасовано вищими судовими інстанціями [18; 19]. Аргументацією при цьому, як правило, слугує відсутність у материнської компанії ознак холдингової компанії, передбачених ч. 5 ст. 126 ГК України, а також відсутність позначення її статусу як холдингу при державній реєстрації. При цьому судами першої або навіть апеляційної інстанції беруться до уваги докази арбітражних керуючих-ліквідаторів, виявлені під час ліквідаційної процедури, що банкрутство настало у зв'язку з умисними діями посадових осіб засновни- ка-банкрута, які своїми діями та бездіяльністю зали-шили дочірню компанію без основних засобів та обо-ротних ресурсів, а лише з боргами перед державними фондами та бюджетом. Натомість рішеннями інших судових інстанцій ці аргументи відхиляються [20; 21].

Виходячи з наведеного, можна дійти висновку, що в Україні інститут «підняття корпоративної вуа-лі» не розвинений належним чином, що передусім пов'язано з обмеженою сферою дії ч. 6 ст. 126 ГК

України. Зазначена норма поширюється лише на компанії, які зареєстровані як холдинги, а ті право-відносини, що фактично і беззаперечно свідчать про підпорядкування одних юридичних осіб іншим (так звані холдингові правовідносини), залишаються поза увагою, унаслідок чого порушуються інтереси до-чірніх компаній та їх кредиторів.

Наслідки вирішального впливу (материн-ської) домінуючої компанії на дочірню (залежну) зай-мали провідне місце в дискусії щодо встановлення підстави солідарної відповідальності у працях євро-пейських учених. Така концепція була розроблена ще за часів виникнення прецедентного права.

Спочатку в таких справах, як Dyestuffs, AEG роз-глядалася у вузькому та однозначному сенсі: дочірня компанія не розгадалася як така, що діє самостійно, а лише на основі обов'язкових інструкцій материн-ської компанії. А тому відповідальність лежала ви-ключно на головній компанії.

У подальшому, з розвитком ринкових відносин та виникненням великих компаній, які мали у своєму складі декілька, було встановлено, що спочатку Ко-місія Європейського Союзу повинна довести, по-перше, здатність материнської компанії контролю-вати діяльність дочірньої та, по-друге, те, що холдин-гова компанія дійсно здійснює такий контроль. Для того, щоб полегшити вирішення цього питання, Суд ЄС дозволив Комісії використовувати презумпцію того, що вирішальний вплив на дочірню компанію здійснюється за будь-яких обставин, якщо дочірня компанія повністю знаходиться у власності материн-ської компанії [22].

Так, у справі Dyestuffs суд відмовив у задоволен-ні позовів та прийнятті формального підходу, а саме: що для встановлення відповідальності дочірніх ко-паній достатньо встановити факт того, що така ком-панія діяла самостійно, незалежно від головної ком-панії. За цим підходом такий факт усуває солідарну відповідальність холдингу [23].

Деякі науковці зазначають, що в холдингових правовідносинах завжди має місце контроль. А тому існування презумпції порушує права холдингової компанії, оскільки дочірні компанії мають свободу дій. Проте така думка не зазнала свого поширення, оскільки така презумпція може бути спростована, але тягар доказування покладається на материнську ком-панію, а не на суд [26].

Дещо інший підхід до вирішення питання щодо відповідальності учасників холдингових правовідно-син у США. Так, у своєму рішенні «СІЛА проти Bestfoods» 1998 р. Верховний Суд посилався на фун-даментальний принцип: материнська компанія не може бути визнана відповідальною на підставі За-гального закону про вплив на навколишнє середови-ще, компенсації та відповідальність (CERLA) за ді-яльність дочірніх компаній лише на підставі її актив-ної участі в діяльності таких компаній. Суд зазначив, що існують лише два винятки із цього правила. По- перше, коли корпоративна завіса між материнською і дочірньою компаніями може бути піднята і буде виявлено, що ця схема відносин використовується з метою досягнення злочинних цілей, наприклад здійснення шахрайства. По-друге, материнська ком-панія несе відповідальність як «оператор» діяльнос-ті холдингу. Вона здійснює досить ексцентричний вплив на дочірні компанії шляхом прийняття відпо-відних норм [24; 25].

На відміну від англосаксонської системи права, у законодавстві Німеччини чітко визначені випадки відповідальності холдингової компанії за боргами дочірніх компаній. Так, борги останніх відшкодову-ються на основі вимог закону материнською компа-нією. Нею мають щорічно відшкодовуватися збитки, спричинені з її вини в договірному концерні, а збит-ки у фактичному концерні відшкодовуються лише у випадку інтенсивного втручання материнської ком-панії у справи дочірньої, і в такому випадку повністю застосовується принцип договірного концерну [26].

Висновки. Таким чином, можна стверджувати, що зараз у світі не існує єдиної позиції щодо відпо-відальності учасників холдингу, у тому числі в судо-вій практиці. Це призводить до незахищеності суб'єктів холдингових правовідносин та невизначе-ності їх правового статусу. У законодавстві різних держав міститься багато оціночних понять, таких як «інтенсивне втручання», «активна участь» та ін., що також викликає певні непорозуміння. Очевидно лише те, що це питання має бути вирішене країнами на міжнародному рівні, що сприятиме уніфікації норм у сфері регулювання таких відносин.

ЛІТЕРАТУРА

1. Про холдингові компанії в Україні : Закон України від 15.03.2006 // Відом. Верхов. Ради України. - 2006. - № 34. - Ст. 291.

2. Кібенко О. Р. Європейське корпоративне право на етапі фундаментальної реформи: перспективи використан-ня європейського законодавчого досвіду у правовому полі України / О. Р. Кібенко. - Харків : Страйд, 2005. - 432 с. - (Серія «Юридичний радник»).

3. Віхров О. До питання про господарсько-правовий статус холдингових компаній / О. Віхров, Н. Ібрагімова // Підприємництво, госп-во і право. - 2007. - № 5. - С. 41-45.

4. Бейцун І. В. Об'єднання юридичних осіб в цивільному праві: порівняльно-правовий аналіз : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / І. В. Бейцун ; Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка. - Київ, 2006. - 228 с.

5. Никифоров О. Поняття й основні ознаки холдингової компанії / Олександр Никифоров // Підприємництво, госп-во і право. - 2011. - № 2. - С. 55-57.

6. Прокопчук П. Н. Эволюция законодательства Республики Беларусь о холдингах и других хозяйственных объединениях [Електронний ресурс] / П. Н. Прокопчук. - Режим доступу: http://elib.bsu.by/bitstream/123456 789/19939/1/14_%D0 %BF%D1 %80 %D0 %BE%D0 %BA%D0 %BE%D0 %BF%D1 %87 %D1 %83 %D0 %BA.pdf.

7. Господарський кодекс України : прийнятий 16 січ. 2003 р. // Відом. Верхов. Ради України. - 2003. - № 18, 19-20, 21-22. - Ст. 144.

8. Лукач І. В. Холдингові компанії за законодавством України. Поняття, ознаки, нормативна база / І. В. Лукач // Вісн. госп. судочинства. - 2005. - № 1. - С. 245-252.

9. Шиткина И. Корпоративное управление и корпоративный контроль в холдинговой компании / И. Шиткина // Хоз-во и право. - 2003. - № 3. - С. 36-49.

10. Спасибо-Фатєєва І. В. Регулювання корпоративних відносин в цивільному праві України / І. В. Спасибо-Фа- тєєва // Правова система України: історія, стан та перспективи : у 5 т. Т. 3 : Цивільно-правові науки. Приват-не право. - Харків : Право, 2008. - С. 327-351.

11. Вінник О. М. Проблеми правового регулювання корпоративних і партнерських відносин : монографія /

0. М. Вінник. - Київ : НДІ приват. права і підприємництва НАПрН України, 2010. - 166 с.

12. Погрібний Д. І. Корпоративні права держави: поняття, підстави виникнення, механізм реалізації / Д. І. По-грібний. - Харків : ФІНН, 2009. - 168 с.

13. Бейцун І. Правова природа холдингових правовідносин / І. Бейцун // Вісн. Акад. прав. наук України. - 2004. - № 3 (38). - С. 228-238.

14. Корпоративне управління : монографія / під ред. І. В. Спасибо-Фатєєвої. - Харків : Право, 2007. - 500 с.

15. Гаращук В. М. Ще раз про сутність контролю та його загальне розуміння / В. М. Гаращук // Проблеми за-конності. - 2002. - № 54. - С. 84-85.

16. Лукач І. В. Правові засади встановлення контролю в холдинговій групі / І. В. Лукач // Вісн. госп. судочин-ства. - 2006. - № 4. - С. 197-205.

17. Цивільне право : підручник : у 2 т. / В. І. Борисова, Л. М. Баранова, Т. І. Бєгова та ін. ; за ред. В. І. Борисової,

1. В. Спасибо-Фатєєвої, В. Л. Яроцького. - Харків : Право, 2012. - Т. 1. - 656 с.

18. Рішення Господарського суду Одеської області у справі № 6/12010-4093 від 18 листопада 2010 р. за позовом Дочірнього підприємства Будівельне управління № 3 Відкритого акціонерного товариства транспортного будівництва «Одестрансбуд» [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень України. - Режим доступу: http://www.reyestr. court.gov.ua/Review/12455819.

19. Рішення Господарського суду Одеської області у справі № 916/1771/14 від 28 липня 2014 р. за позовом Дочірнього підприємства «Болградський м'ясокомбінат» Приватного акціонерного товариства «Одеський м'ясокомбінат» до Приватного акціонерного товариства «Одеський м'ясокомбінат» [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень України. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/ Review/40043706.

20. Рішення Господарського суду Одеської області від 27 січня 2011 року у справі № 28/136-10-4530 за позовом Дочірнє підприємство «АВТОТРАНС-117» до Відкритого акціонерного товариства «БАЛТСЬКЕ АТП-15117» [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень України. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/13600066.

21. Рішення Господарського суду Одеської області від 15 серпня 2013 р. у справі № 27-29/97-10-2192 за позовом Відкритого акціонерного товариства «Енергопостачальна компанія Одесаобленерго» до відповідачів: Закри-того акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів професійних спілок України «Укрпрофоздо- ровниця», Закритого акціонерного товариства «Санаторій Україна» [Електронний ресурс] // Єдиний держав-ний реєстр судових рішень України. - Режим доступу: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33002906.

22. The Limits of the Group-Based Sanction Policy Carried out by the Commission and the European Courts in EU- Antritrust Law, p. 19 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ec.europa.eu/competition/antitrust/legislation/ swd_2014_23 l_en.pdf.

23. Imperial Chemical Industries Ltd. v Commission of the European Communities (1972) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://curia.europa.eu/juris/showPdfjsf;jsessionid=9ea7d2dc30db9e2691.

24. Legris Industries SA v Commission and C-290/11 P Comap SA v Commission (2012) [Електронний ресурс] // Єдиний державний реєстр судових рішень України. - Режим доступу: http://curia.europa.eu/jcms/upload/ docs/application/pdf/2012-05/cp 120056en.pdf.

25. United States v. Bestfoods, 524 U. S. 51 (1998) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://supreme.justia.com/ cases/federal/us/524/51/case.html.

26. Лукач І. Правовий статус холдингових компаній за законодавством Європи та СІЛА / І. Лукач // Юрид. журн. - 2007. - № 10. - С. 60-64.

Размещено на Allbest.ru