Формування термінології громадянського суспільства у працях Аристотеля та його послідовників

Размещено на http://www.allbest.ru/

Формування термінології громадянського суспільства у працях Аристотеля та його послідовників

В. В. Нікітін

У статті вперше у вітчизняній науці державного управління досліджено походження й автентичне значення античної та середньовічної термінології громадянського суспільства, узагальнено погляди вітчизняних і закордонних авторів стосовно етимології та сутності основних термінів, уточнено поширені у науці погляди щодо змісту понятійної бази феномена громадянського суспільства.

Ключові слова: громадянське суспільство, Арістотель, античний поліс, громадська спільнота, політична асоціація, місто-держава.

Постановка проблеми. Термінологічним аспектам теорії громадянського суспільства присвячено в Україні відносно невелику кількість публікацій, серед яких обмаль самостійних розвідок, що ґрунтуються "на дослідженні оригінальних джерел. На жаль, багатьом із них властиві однакові недоліки, пов'язані з некоректним відображенням основних термінів, прикрими неточностями при перекладі, ігноруванням соціально-економічних і культурних реалій, за умов яких вживалися конкретні терміни. Кожний феномен соціального та політичного буття відображається у певних поняттях, які в науковому пізнанні позначаються через загальноприйняті терміни. Термінологічні помилки можуть привести до значних викривлень сутності понять, невірної трактовки подій, їх причин і наслідків. Особливо це стосується питань, що мають велике суспільно-політичне значення. Серед них, без сумніву, знаходяться й проблеми становлення громадянського суспільства, їх віддзеркалення, узагальнення та осмислення в суспільній думці та науковому середовищі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Питанням термінології в контексті виникнення ідеї громадянського суспільства присвятили свої розвідки вітчизняні дослідники В. Бондаренко, В. Горленко, А. Карась, С. Крупнов, А. Мерник, С. Третяк, О. Чабан, Г. Щедрова та ін. Серед них найбільш змістовною є монографія проф. А. Карася [5], якій, на жаль, також властиві вказані вище недоліки як загального характеру, так і спеціально термінологічного. Автор користується українськомовним перекладом «Політики» Арістотеля [3], що має популярний характер і практично позбавлений науково-термінологічного апарату. Так, А. Карась, здійснюючи аналіз громадянської спільності в Арістотеля, звертається до поняття «держава», хоча у працях давньогрецького філософа та його сучасників взагалі не використовувалося іншого терміна, ніж поліс, сутність якого не зовсім збігається з модерним розумінням держави. З'ясування громадсько-політичної природи античного полісу є самостійною науковою проблемою, вирішенню якої частково присвячена наша робота. Без спеціального дослідження оригінального термінологічного апарату Арістотеля, як і всіх інших класичних авторів, будь-які висновки щодо їх змісту та значення втрачають науковий сенс.

Серед західних авторів, які обрали метою своїх розвідок аналіз термінології громадянського суспільства, слід назвати Е. Блека, Д. Кола, Б. Девіля, Дж. Еренберга, П. Холберга, Дж. Кіна, Ф. Міллера мол., Дж. Шмідта та ін. Велику роль у становленні даної сфери наукових досліджень відіграли сучасні перекладачі та коментатори творів Платона і Арістотеля Е. Баркер, А. Блум, Б. Джоветт, П. Пелегрін, Г. Рекхем, Ф. Зуземіль та ін. Їх найцікавіші наробки, присвячені термінологічним вимірам громадянського суспільства, викладено далі при розгляді відповідних проблем.

Метою статті є, по-перше, встановлення на основі аналізу першоджерел автентичного значення оригінальної античної та середньовічної термінології, по-друге, узагальнення поглядів вітчизняних та закордонних науковців стосовно етимології та сутності основних термінів, і, по-третє - уточнення поширених у науці поглядів щодо змісту понятійної бази дослідження феномена громадянського суспільства.

Виклад основного матеріалу дослідження. На думку оксфордського професора Л. Зідентопа, громадянське суспільство виникло як сплав грецької філософії, римського права і християнської теології [4, с. 70]. У даній статті увагу акцентовано на деяких термінологічних аспектах виникнення ідеї громадянського суспільства в античному світі. Питання, пов'язані з впливом християнської теології на подальший розвиток цієї ідеї, розглядатимуться в наступній розвідці.

Термін «громадянське суспільство» (англ. civil society, фр. societe civile) походить від латинського «societas civilis», який, у свою чергу, має коріння в давньогрецькій політичній думці. Саме давньогрецький мислитель Арістотель (384-322 рр. до н.е.) першим звернувся до аналізу поняття громадянського суспільства як окремого соціально-економічного феномену, що існує поза зовнішнім примусом. Йому ж належить пріоритет у започаткуванні відповідної термінології [14, с. 17; 15, с. XVII; 18, с. 136; 26, с. 44, 59-60]. Арістотелева концепція політичної асоціації (кolvюv^a ^ по^ітікл), за визначенням авторів Міжнародної енциклопедії громадянського суспільства, практично є еквівалентом громадянського суспільства у модерному сенсі [21, с. 383-384]. Для Арістотеля, додає професор Дж. Кін, громадянське суспільство (коlvюv^a ^ по^ітік^) - це суспільство (поліс), що вміщає та підпорядковує собі всі інші спільноти. Тому в європейській науковій традиції громадянське суспільство вважається співрозмірним (conterminous) державі [22, с. 35-36].

Професор політичних наук університету Лонг Айленд (США) Дж. Еренберг серед складових громадянського суспільства за Арістотелем називає діалог, самоврядування і взаємне визнання. Громадянське суспільство ґрунтується на повазі до різноманітності, поєднаній з потягом до всебічності. У баченні давньогрецького філософа, узагальнює Дж. Еренберг, громадянське суспільство організується навколо міжособистісних відносин друзів, чия «некваплива аристократична доброзичливість дозволила їм виявити та визначити суспільне благо» [19, с. XI].

Німецькомовні видавці та коментатори «Політики» Арістотеля XIX- XX ст. (Ф. Зуземіль, Я. Бернайс, О. Гігон, М. Аренхевель та ін.) для позначення поліса вживають термін «Staat» (держава), а коlvюv^a тлумачать як Gemeinschaft (співтовариство, спільнота, спорідненість), яке відрізняють від суспільства додержавної епохи (vorstaatliche Gesellschaft). За Ф. Зуземілєм поняття «кolvюv^a ^ по^ітікл» означає «громадянське суспільство» (staatsburgerliche Gemeinschaft), а за О. Гігоном - «політичне співтовариство» (die staatliche Gemeinschaft). М. Аренхевель вважає коlvюv^a ^ по^ітік^ «вільною асоціацією однодумців» (herrschaftsfreien Assoziation von Gleichgesinnten) [11, с. 58].

У франкомовних виданнях XIX ст. (J.-F. Champagne, B. Saint-Hilaire) по^ц перекладався як держава (Etat), а коlvюv^a ^ по^ітік^ - як політична асоціація (association politique). У новітніх публікаціях поширені терміни cite (міська громада) та communaute politique (політичне співтовариство). Р. Лаудані (дослідник з університету Болоньї) вказує на прямий зв'язок між коlvюv^a ^ по^ітік^ Арістотеля і сучасним поняттям communaute politique. На його думку, громадянське суспільство (societe civile) є співтовариством громадян (communaute des citoyens), створеним для досягнення кращого життя [23]. термінологія громадянський етимологія

Поширені й альтернативні судження. Деякі автори вважають, що сучасне поняття «громадянське суспільство» лише ззовні нагадує коlvюv^a ^ по^ітік^ Арістотеля, тому що для стародавніх греків громадянське суспільство перш за все було категорією морального порядку, а не правового як за модерних часів. Професор паризького Інституту політичних досліджень Д. Кола називає коlvюv^a ^ по^ітікл умовним еквівалентом модерної правової держави, оскільки в межах класичного поліса права його громадян захищалися, якщо не законами, то принципами моралі [15, с. 48]. На думку проф. А. Карася, politike koinonia (латинська транслітерація) - це соціальний стан, «що продукує взаємодоповнення груп та спільнот, ніби притягуючи до множини частин відчуття можливої цілісності» [5, c. 23].

Проаналізуємо основні терміни, що називалися раніше. Для Арістотеля поліс - це самоуправний колектив громадян, який має безпосередній вплив на інститути і механізми державної влади, фактично аналогічний державній організації. Аd hoc на сучасні європейські мови, зокрема англійську, термін «по^ц» перекладається переважно як «місто-держава» [16, с. 140], «держава» або «політична асоціація» (the political association) [12, с. 2-3]. Формальне вживання сучасного терміна «держава» для позначення античного полісу класичного періоду спотворює його самоуправну природу як добровільного об'єднання вільних людей.

Державою (полісом) філософ вважав таку сукупність громадян, що самодостатня для незалежного існування (no^iv Ss то irav xoiooirav л^рОос; iKavov лрос; aoTap^av ^^ЮЛС) [12, c. 178-179]. Арістотель підкреслював семантичну двозначність терміна «поліс» - одночасно і «держава» і «місто» (у англомовному перекладі Б. Джоветта - «the word `state' is ambiguous, meaning both state and city») [13, с. 104]. Ф. Зуземіль з цього приводу зауважив, що було б простіше завжди перекладати грецьке слово «ло^ц», «лоМтікос;» як «місто» і «громадський», а не «state» і «political», але єдиного правила тут бути не може [29, c. 364]. Професор Фред. Д. Міллер (США), провідний спеціаліст з філософії Арістотеля, визнає, що у книзі ІІІ «Політики» поліс трактується як держава з усіма необхідними атрибутами, а у книзі І, навпаки, - як спільнота людей, комплекс міжособистісних відносин [24, с. 63-64].

Зв'язок понять «ло^ц», «коlvюv^а» та «ло^^а» добре ілюструє наступне твердження творця «Політики»: «якщо держава (ло^ц) є співтовариством (коlvюv^a), а співтовариство громадян (коlvюv^a ло^іт^) є спільнотою, утвореною за конституцією (ло^^а), то будь-яка зміна форми цього співтовариства веде до зміни у державному устрої (полісі) [29, с. 365]. Таким чином, для Арістотеля співтовариство повноправних мешканців міста (коlvюv^a ло^іт^) є державним об'єднанням громадян (коlvюv^a ло^^ас;), утвореним на демократичних засадах, оскільки давньогрецький термін «ло^^а» найчастіше перекладається на сучасні мови як конституція (писана або неписана) або конституційний (демократичний) державний устрій. Тобто поняття «суспільство» та «держава» в умовах полісного устрою є фактично неподільними.

Найбільш чітке визначення Арістотелем поняття «держава» (поліс) міститься у VII кн. «Політики»: «р Ss ло^ц коlvюv^a тц єаті mv ороіюу, svsKsv Ss ^ТЛ^ evSe/o^evnc; арштпс» що в англомовному виданні Б. Джоветта перекладено як «держава не є простою спільнотою людей, а спільнотою рівних, об'єднаних прагненням до найкращого життя» [13, с. 273]; в українському перекладі О. Кислюка: «держава - це зв'язок між людьми, схожими одне на одного. І мета цього зв'язку - забезпечити якомога краще існування» [3, с. 192].

Поняття «кolvюv^a» в Арістотеля позначає, по-перше, будь-яку форму комунікації чи соціальної взаємодії, добровільне об'єднання, асоціацію або кооперацію вільних людей у справах, що становлять обопільний інтерес. По-друге, - це асоційований орган, члени якого утворюють формальний союз. Взагалі давньогрецький іменник «кolvюv^a» має багато значень. Етимологічно він пов'язаний з прикметником koivoc; (загальний, такий, що належить всім, властивий всім; загальний у значенні громадський, публічний) та дієслова Koivravsra (брати участь, поділяти та спілкуватися, мати зв'язок). Звідси koivov - одночасно й спільність у загальних справах, й суспільство, громада, громадські справи, держава. Відповідно «кolvюv^a» в залежності від контексту означає або «спілкування, співтовариство, зв'язок», або «спільність, суспільство, союзні відносини».

У філософський обіг поняття кolvюv^a ввів Платон для позначення трьох форми спільності: між ідеями та чуттєвими речами, міжособистісні стосунки людей та взаємовідношення між людьми і богами. Платон розрізняв «причетність, участь, прилучення» (цєОє^ц) і «спілкування, спільність» (кolvюv^a). Перше значення він пов'язував з феноменами мисленими, осяжними тільки розумом, а друге - з чуттєвими речами. За Платоном, спільність (кolvюv^a) радості й смутку єднає, відособленість у почуттях ^Sfoaic;) розкладає державу [7, с. 154; 25, с. 213]. Термін кolvюv^a ^ ло^тк^ зустрічається у Платона лише один раз. У діалозі Алківіад І він вживає його у значенні «політичний союз» (у російськомовному перекладі філософа В. Соловйова), проте зміст цього терміна не розкривається. Взагалі для Платона найкраще керована держава є подібною до одноосібної людини. У платонівських уявленнях про ідеальну державу кolvюv^a (у значенні громада чи співтовариство) визначалася як тілесна цілісність, що має спільну душу та почуття, або таке «загальне співтовариство» (лаоа р кolvюv^а), що пов'язує суспільне тіло з колективною душею в єдиний організм на чолі з правителем (ap/ovToc;). Державою у Платона завжди називається поліс, тому протиставляти поняття «держава» (ло^ц) й «організоване суспільство» (кolvюv^a) не коректно.

Порівнюючи політичні погляди Платона і Арістотеля, філософ Є. Трубецькой, свого часу підкреслював, що у платонівській державі знищується будь-яка різноманітність, все життя підпорядковується єдиному божественному порядку, позбавленому особистісних відмінностей. За його висновком, скасовуючи всяку якісну різноманітність елементів гуртожитку, Платон насправді підриває поняття держави [6, с. 13].

Стосовно значення ключового у нашому контексті поняття «кolvюv^a р ло^ітікр» не існує загальної думки. Традиційний переклад - «політична спільнота» (Б. Джоветт) або «політична асоціація» (Е. Баркер). Перекладач Арістотелевої «Політики» Г. Рекхем зауважує, що слово «кolvюv^a» у давньогрецькій мові не мало спеціальної політичної конотації, як англійське слово «community» (спільнота або співтовариство). Тому він вживає більш загальний термін «partnership» (партнерство), хоча «political community» в нього теж зустрічається [12, с. 2, 557]. Деякі автори пропонують повернутися до традиційного варіанту (community) [27, с. 295], інші вважають за доцільне використовувати всі названі терміни в залежності від контексту [16, с. 140]. У класичному російськомовному перекладі «Політики» Арістотеля С. О. Жебельова «ло^ц» перекладається як «держава», а «кolvюv^a» як «общение» [1, с. 376]. У новітньому українському перекладі О. Кислюка поняття «кolvюv^a» трактується як «певне об'єднання», «політичне об'єднання» або, навіть, «громадянське об'єднання» - і в такому сенсі становить важливий атрибут держави (поліса) як «об'єднання об'єднань» [3, с. 15, 188].

У трактаті «Нікомахова етика», який логічно та змістовно передує «Політиці», Арістотель наголошує, що будь-які співтовариства (кolvюv^a) є частинами державного співтовариства (тре; ло^ітікрс;, державної діяльності), об'єднані у прагненні до взаємної вигоди (аі Se кolvюv^аl паааі цорюц еожаоі тf\q по^ітік^<; ou^nopsuoviai). В. Ставнюк перекладає ^ по^ітік^ коlvюv^a як «державна спільнота». В інших випадках він тлумачить коlvюv^a як «взаємини людей» або «суспільні взаємини» в неполітичному сенсі [2]. На нашу думку, враховуючи виключну важливість для Арістотеля моральної конотації терміна «поліс» як об'єднання вільних громадян задля спільних пошуків загального блага, більш коректним є визначення коlvюv^a як «співтовариства» або «партнерства».

Отже у давньогрецьких Афінах терміном «поліс» позначалося, по-перше, місто-держава як самоуправне співтовариство, а, по-друге, громада, сукупність повноправних мешканців міста та передмість, що представляли організовану політичну одиницю [17, с. 8]. Поліс за Арістотелем - це вища форма громадської спільності, що включає до свого складу всі інші - родини та поселення - й тому має політичний характер. «Політичність» поліса не слід розуміти у сучасному значенні, скоріше, - це самодостатнє співтовариство вільних громадян, що спільно виробляють загальні цілі, хоча й не беруть безпосередню участь в їх досягненні.

Держава у Арістотеля ототожнюється з полісом, оскільки він є, за твердженням філософа, політичним об'єднанням (^ по^ітік^ коlvюv^a), утвореним для певного щастя людей, що входять до цієї самоуправної громади [3, с. 15]. Тому коlvюv^a є державним союзом вільних громадян, які створюють його для досягнення спільних цілей. Арістотель використовує це поняття передусім у практичному значенні «суспільство, союзні відносини», тоді як в Платона держава розуміється як надособистісний духовний зв'язок. Зрозуміло, що для Арістотеля поліс є об'єднанням лише вільних громадян (^ Ss по^ц коlvюv^a rav s^suOsprav sauv) [12, с. 204-205].

Сфера приватного життя (разом із сферою економічної діяльності) за визначенням мала для давньогрецьких мислителів нижчий статус ніж публічна сфера, асоційована із державними справами. Арістотель протиставляє державу (ло^ц) як царину громадської самодіяльності не політичному суспільству (кolvюv^a ^ ло^ітікл), оскільки не бачив суттєвої різниці між ними, - а домоволодінню (ткос;) як сфері приватного життя. Взагалі розбіжності між «державою» і «суспільством», політичним або громадянським суспільством в цій оригінальній парадигмі мало помітні [14, с. 17].

У сучасній грецькій мові для позначення громадянського суспільства за традицією вживається термін кolvюv^a тюу ло^ітюу, що буквально означає «співтовариство громадян». Уточнимо, що новогрецьке кolvюv^a (співтовариство) на відміну від латинського societas (суспільство) більш акцентоване на позначення організованого співжиття людей, об'єднаних спільними моральними цінностями. Тоді як латинське societas (від socius - спільний у значенні «союзний») поруч з іншим вказує на засноване на правових нормах співробітництво в ім'я практичних цілей, перш за все політичних (коаліція, союз) або економічних (наприклад, торгове товариство, комерційна компанія тощо). З іншого боку у Візантійській імперії VII-VIII ст. діяли професійні союзи або торговельні об'єднання, що позначалися як кінонії (кolvюv^a за правилами новогрецького мовлення), створені невеликою кількістю так званих «співучасників» (ovyKoivravofy які звичайно були добровільними індивідуальними торговцями та ремісниками-пайовиками таких об'єднань. Такі об'єднання, як і західноєвропейські компанії (societates), виступали підприємницькими організаціями, заснованими на угоді між пайовиками про спільне ведення справи та поділ прибутків. У випадку порушення однією з сторін умов угоди передбачалися відповідні матеріальні санкції [8, с. 37]. Можливо саме завдячуючи таким комерційним об'єднанням давньогрецьке поняття кolvюv^a зберіглося до нових часів та виступило свого роду понятійним «містком» між античним співтовариством вільних громадян та сучасним громадянським суспільством як незалежної від прямого державного втручання царині громадської самоорганізації, передусім у підприємницькій сфері.

Платонівська традиція поваги до духовної цінності людського спілкування органічно увійшла до християнської доктрини. У Священному Писанні Нового Завіту кolvюv^a розуміється як спілкування, співпричетність й повнота життя в Бозі. У східному християнстві слово «кінонія» мало безліч значень: єдність християн з Богом, спілкування віруючих один з одним, таїнство Причастя тощо. За Новим Завітом кolvюv^a є «спілкуванням віри й любові» (Филим. 1, 6; 2 Кор. 9, 13; 1 Іоан. 1, 37). Воно передбачає не зовнішню угоду, союзу для відомих цілей, а внутрішнє тісне спілкування декількох особистостей (порівн. Гал. 2, 9), теж саме, що й абе^фотр^ (братерство).

Виражається кolvюv^a між іншим у милостині бідним (Римл. 15, 26), у благодійному ставленні до них (Євр. 13, 16).

У католицькій доктрині поняття кolvюv^a відображається в латинському терміні communio (спільність, участь, у т.ч. церковна єдність, причастя). В екуменічному русі з часів Другого Ватіканського собору (1965 р.) поняття communio є одним з провідних з точки зору прагнення до міжконфесійного порозуміння.

У модерну епоху арістотелева кolvюv^a через латинське societas увійшла до більшості європейських мов. Рецепція поглядів філософа на державу і суспільство достатньо повно досліджена у сучасній європейській державно- управлінській та історичній науці. Нагадаємо лише основні моменти. Вперше латинський термін civilis societas як еквівалент кolvюv^a р по^ітікр використав давньоримський політик та мислитель Марк Тулій Ціцерон у діалозі «Про державу» (сер. І ст. до н.е.), проте в дещо іншому значенні. Для нього держава (civitas) перш за все освячувала спільний правовий порядок (iuris societas civium). Ціцерон розглядав суспільство (societas), за влучним визначенням заслуженого професора історії політичної думки Університету Данді (Шотландія) А. Блека, як партнерство на підставі закону [14, с. 33], а громадянське суспільство (civilis societas) не стільки як моральну, а переважно як юридичну категорію, систему однакових для всіх громадян прав і обов'язків. Саме завдяки закону як «сполучної ланки громадянського суспільства» (quare cum lex sit civilis societatis vinculum), на його думку, може утримуватися товариство громадян (societas civium), що мають неоднаковий суспільний стан [10, с. 53]. Слідом за Арістотелем він вважав бажання людей «жити щасливо і в пошані» (beate et honeste vivendi) першою підставою для виникнення суспільства громадян (societas civium), що має здійснюватися «у відповідності з державним устроєм, частково на підставі звичаїв, частково на основі законів» [10, с. 125].

Популярний серед сучасників діалог «Про державу» було за виключенням деяких уривків втрачено у V ст. і відкрито наново тільки на початку ХІХ ст. Тому середньовічні латинськомовні коментатори творів Арістотеля, інспіровані визначним шанувальником давньогрецького філософа Томою Аквінським (XIII ст.), мали самостійно виробляти відповідну термінологію. Перші італійські перекладачі «Нікомахової етики» у середині XIII ст. тлумачили кolvюv^a р ло^ітікр як politica communicacio, а ло^ц як police [20, с. 34]. Пізніше у 60-ті рр. ХІІІ ст. філософ і теолог Вільгельм Мербеке (Moerbecke), добре обізнаний з давньогрецької мови, надав більш точний переклад - відповідно communicatio politica або civilis communitas (останнє в значенні «спільність, спілкування або громадськість») та civitas [27, с. 299]. Відтоді civitas як латинська калька від давньогрецького ло^ц у значенні «співтовариство, співдружність; держава як сукупність громадян» остаточно закріпилося у науковій традиції .

Тлумачення В. Мербеке було використано і поширено у класичних творах Томи Аквінського (communitas як суспільство, civitas як поліс, communitas civitatis як громадянське суспільство або поліс)^. У цьому сенсі слід розуміти його коментарі до текстів Арістотеля: «omnis civitas est communitas quaedam» (кожне місто [тобто поліс] є певною спільнотою) «civitas est communitas perfecta» (місто [тобто поліс] являє собою ідеальне співтовариство), «civitas est communitas per se sufficiens» (місто [тобто поліс] є співтовариством самодостатнім) або «communitas civitatis est naturalis» (громадянське суспільство є природним [утворенням]). Нарешті: оскільки місто (civitas) включає в себе всі інші громади (communitates, тобто родини та поселення) воно є політичним співтовариством і тому є співтовариством найголовнішим [28].

На межі 70-80-х рр. XIII ст. послідовник Томи Аквінського генерал ордену августиніянців Егідій Римський (Giles of Rome) у своїх коментарях до Арістотеля застосував термін societas civilis для позначення сфери діяльності світської влади, підпорядкованої вищому духовному авторитету церкви [15, с. 28]. Проте тільки після появи латинських перекладів «Нікомахової етики» (1416 р.) і «Політики» (1438 р.), виконаних флорентійським гуманістом Леонардо Бруні, у західній науковій традиції затвердилося сприйняття кolvюv^a р ло^ітікр як societas civilis. Для Л. Бруні - канцлера Флорентійської республіки доби її піднесення - природним було бачити причини успіху в політичній та економічній активності міської громади та підпорядкованих їй органів самоврядування. Звідси його акцент саме на societas як інституційне організоване комерційне середовище, а не на communitas в значенні «спільність інтересів, спілкування», термін, який асоціювався з communicatio латинських перекладів Біблії. Дж. Шмідт зауважує з цього приводу, що переклад В. Мербеке віддзеркалював світосприйняття монаха, а Л. Бруні - людини епохи Гуманізму [27, с. 301]. Пізніше у першій третині XVI ст. слідом за Бруні один з ідеологів Реформації Філіп Меланхтон використав поняття «societas civilis» як синонім «політичного суспільства», тобто сфери соціальної та політичної активності, непідконтрольної духовній владі, для критики релігійних радикалів, що намагалися негайно встановити Царство Боже на землі [15, с. 8-9].

Отже, Л. Бруні надав гуманістичну інтерпретацію «Політики» Арістотеля, а Ф. Меланхтон включив її до модерної системи християнського світогляду. За 125 років після появи першого друкованого видання латинського тексту Л. Бруні (1475 р.) відбулося близько п'ятдесяти його перевидань в усіх культурних центрах Західної Європи [20, с. 42]. Саме з того часу термін «societas civilis» закріпився майже у всіх європейських мовах. Концепція громадянського суспільства Арістотеля увійшла до дискурсу європейської політичної філософії від Цицерона до Томи Аквінського і далі - до Локка і Канта і остаточно не зникла й по сьогодні. Ототожнення поЦтікл (державна діяльність, політика) і civitas (співтовариство) сприяло поширеному до кінця XVIII ст. ставленню до феномена громадянського суспільства як еквіваленту держави у ціцеронівському розумінні останньої, тобто - res publica, буквально «загальногромадської справи». В семантичній опозиції «держава-громадянське суспільство» наголос впав саме на «суспільство».

Висновки. Таким чином, громадянського суспільства, як і держави в сучасному розумінні в умовах античного полісу за античних часів не існувало. Етимологічний та змістовний аналіз відповідних термінів, здійснений з урахуванням соціального та інтелектуального контексту їх походження та поширення, дозволяє дійти висновку про фактичну неподільність понять «суспільство» та «держава» в античному науковому дискурсі за доби Платона та Арістотеля (V-IV ст. до н.е.). Звичайно йдеться про деяку умовну, але не утопічну, ідеальну модель суспільного устрою, частково здійснену в Афінській державі періоду її розквіту.

Використані Арістотелем у трактаті «Політика» терміни «коlvюv^a ^ поАдпкл» та «по^ц» мають достатньо широке семантичне поле, що було відомо ще за давніх часів. «Kоlvюv^a» для Платона і Арістотеля - це, по-перше, моральна спільнота, певна форма комунікації чи соціальної інтеракції, добровільне об'єднання, асоціація або кооперація вільних людей у справах, що становлять обопільний інтерес; по-друге, - асоційований орган, члени якого утворюють формальний союз. У першій або платонівській традиції «коlvюv^a» означає духовний зв'язок людей, єдиних у своєму прагненні до загальної досконалості. Будь-яка диференціація людської спільноти за індивідуальними інтересами тут виключалася, оскільки перешкоджала декларованій цілісності. Пізніше платонівська традиція відобразилася у християнській доктрини єдності віруючих з Богом та між собою, здійсненому у таїнстві Причастя. Християнська кolvюv^a (у православ'ї - кінонія) є канонічною основою для спільних дій самостійних церков у сучасному екуменічному русі.

Арістотелева традиція «кolvюv^a» як вільного об'єднання різних індивідуальних інтересів заради забезпечення кращого життя для всіх повноправних членів громадянської спільноти також мала довгу історію. Арістотель розглядав «кolvюv^є9> як природні форми спільного життя - родину та поселення, що разом утворюють вищу форму спільноти - кolvюv^a р лоЦтікр або політичну спільноту. Політичну, звичайно, не в сучасному сприйнятті, а як самодостатнє співтовариство вільних громадян, що спільно забезпечують для себе краще умови існування та з цією метою утворюють поліс. Тому поліс - античне автономне місто-держава - як за визначенням вища форма громадської спільності мав «політичний» характер, а саме користувався правом самостійного цілепокладання та реалізації спільної мети. Тому кolvюv^a р лоЦтікр доцільно розглядати як загальне родове поняття, до якого поліс відносився як окремий видовий прояв. У такому контексті не коректними є спроби трактувати кolvюv^a р лоЦтікр як зародкове «громадянське суспільство», а поліс як державу у сенсі політичне утворення з визначеною територією, економікою і адміністративною владою тощо.

Рецепція поняття «кolvюv^a р ло^ітікр» у філософській та державницькій думці Давнього Риму збагатила його зміст. Для Ціцерона політична спільнота - це перш за все не моральна, а суто юридична єдність різних за статусом людей. Він першим у латинській літературі викарбував термін «civilis societas» або «societas civium» (дослівно «громадянське суспільство» та «суспільство громадян») як юридичну категорію, систему однакових для всіх громадян прав і обов'язків. Сутність нового поняття повною мірою виявилася в творах західноєвропейських коментаторів та послідовників Арістотеля та Ціцерона XIII-XV ст. У латинських перекладах «Політики» «кolvюv^a р лоЦтікр» відображався або як «communitas civilis», або «societas civilis». У першому випадку йдеться про спільність інтересів, процес і результат спілкування, а в другому - про інституційно організоване суспільне середовище, в межах якого

реалізуються приватні (перш за все комерційні) інтереси окремих людей. Одночасно давньогрецький поліс перетворився на латинський civitas (суспільна інституція, держава, що має діяти в інтересах всіх), відокремлений від «communitas» як неформальної спільноти, об'єкта державного впливу.

Отже, детальний аналіз оригінальних текстів доводить, що саме давньогрецьке поняття «кolvюv^a р ло^ітікр» через середньовічне латинське «societas civilis» у значенні сфери поєднання приватних інтересів людей, відмежованої від організуючого впливу civitas як державної влади, що формується, за модерних часів (XVIII-XIX ет.) стало підґрунтям для твердження сучасної концепції громадянського суспільства.

Список використаних джерел

1. Аристотель. Политика / Аристотель. Сочинения : в 4 т. ; пер. с древнегреч. ; общ. ред. А. И. Доватура. - М. : Мысль, 1983. - Т. 4. - C. 375-644. - (Филос. наследие. Т. 90).

2. Арістотель. Нікомахова етика / Арістотель ; пер. з давньогр. В. Ставнюк. - К. : Аквілон-Плюс, 2002. - 480 с.

3. Арістотель. Політика / Арістотель ; пер. з давньогр. та передм. О. Кислюка. - К. : Основи, 2000. - 239 с.

4. Зидентоп Л. Демократия в Европе / Л. Зидентоп. - М. : Логос, 2001. - 312, XLVII с.

5. Карась А. Філософія громадянського суспільства в класичних теоріях і некласичних інтерпретаціях : Монографія / А. Карась. - Київ ; Львів : Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2003. - 520 c.

6. Платон. Государство / Платон ; пер. с древнегреч. А. Н. Егунова ; вступ. ст. Е. Н. Трубецкого ; коммент. В. Ф. Асмуса ; примеч. А. А. Тахо-Годи. - М. : Академический проект, 2015. - 398 с. - (Философские технологии).

7. Платон. Держава / Платон ; пер. з давньогр. Д. Коваль. - К. : Основи, 2000. - 355 с.

8. Сорочан С. Б. Типологія торговельно-ремісничих асоціацій Візантії VII-IX ст. / С. Б. Сорочан // Археологія. - 1995. - № 1. - С. 34-46.

9. Стецюра Т. Д. Хозяйственная этика Фомы Аквинского / Т. Д. Стецюра. - М. : РОССПЕН, 2010. - 303 с.

10. Ціцерон Марк Тулій. Про державу; Про закони; Про природу богів / Марк Тулій Ціцерон ; пер. з латин. В. Литвинов. - К. : Основи, 1998. - 476 с.

11. Arenhovel Mark. Zivilgesellschaft Burgergesellschaft [Електронний ресурс] / Mark Arenhovel // Wochenschau II. - 2000. - No. 2. - Marz/April. - S. 55-64. - Режим доступу : http://egora.uni-muenster.de/ pbnetz/bindata/pbnetz_zivil.pdf.

12. Aristotle Politics with an English translation by H. Rackham, M.A. [Електронний ресурс]. - Cambridge. Mass. : Harvard University Press, 1959. - XXII, 684, 10 p. - Режим доступу : https://ryanfb.github.io/loebolus-data/L264.pdf.

13. Aristotle. Politics. Benjamin Jowett (transl.), H.W.C. Davis (ed.). - New York : Cosimo Classics, 2008. - 368 p.

14. Civil Society. History and Possibilities [Електронний ресурс] / Ed. by S. Kaviraj and S. Khilnani. - Cambridge : Cambridge University Press, 2001. - P. 11-32. - Режим доступу : http://catdir.loc.gov/catdir/samples/ cam031/00065176.pdf.

15. Colas Dominique. Civil Society and Fanaticism: Conjoined Histories / Dominique Colas ; Eng. trans. from French Amy Jacobs. - Stanford : Stanford University Press, 1997. - 512 p.

16. Deslauriers Marguerite. Political Unity and Inequality. The Cambridge Companion to Aristotle's Politics / Marguerite Deslauriers, Pierre Destree (eds). - Cambridge : Cambridge University Press, 2013. - P. 117-143.

17. De Wiel Boris. A Conceptual History of Civil Society: From Greek Beginnings to the End of Marx [Електронний ресурс] / Boris DeWiel // Past Imperfect. - 1997. - Vol. 6. - P. 3-42. - Режим доступу : https://ejournals.library. ualberta.ca/index.php/pi/article/viewFile/1422/963.

18. Dictionary of Untranslatables: A Philosophical Lexicon [Електронний ресурс] / Ed. by Barbara Cassin. - Princeton and Oxford : Princeton University Press, 2014. - XXXV, 1297 p.. - Режим доступу : http://www.eng11.com/uploads/5/7/7/9/57799873/dictionary_of_untranslatables. compressed.pdf.

19. Ehrenberg John. Civil Society: The Critical History of an Idea / John Ehrenberg. - New York : New York University Press, 1999. - XXI, 283 p.

20. Hallberg Peter. From koinonia politike to societas civilis: Birth, Disappearance and First Renaissance of the Concept / Hallberg Peter, Wittrock Bjorn // The Languages of Civil Society ; Peter Wagner (ed.). European Civil Society Series. - New York and Oxford : Berghahn Books, 2006. - P. 28-51.

21. International Encyclopedia of Civil Society / Helmut K. Anheier, Stefan Toepler, Regina List (eds). - New York : Springer Science & Business Media, 2010. - 1686 p.

22. Keane John. Despotism and Democracy: The Origins and Development of the Distinction Between Civil Society and the State, 1750-1850 [Електронний ресурс] // Civil Society and the State: New European Perspectives ; J. Keane (ed.). - London : Verso Books, 1988. - P. 35-71 [Електронний документ]. - Режим доступу : http://www.bresserpereira.org.br/terceiros/ cursos/ 2015/John-Keane-Despotism-and-Democracy- 1.pdf.

23. Laudani Raffaele. Aux origines de la societe civile [Електронний ресурс] / Raffaele Laudani // Le Monde diplomatique. - Septembre 2012. - P. VI-VII. - Режим доступу : https://www.monde-diplomatique.fr/2012/09/ LAUDANI/ 48145.

24. Miller Fred D., Jr. The State and the Community in Aristotle's Politics [Електронний ресурс] / Fred D. Miller, Jr. // Reason Papers. - 1974. - Vol. 1. - P. 61-69. - Режим доступу : https://reasonpapers.com/pdf/01/rp_1_5.pdf.

25. Plato's Republic. The Greek Text. In 3 vols. / Ed. with notes B. Jowett, L. Campbell. - Vol. I. Text. - Oxford : Clarendon press, 1894. - XV, 490 p.

26. Political Thinking, Political Theory, and Civil Society / Steven M. DeLue, Timothy M. Dale. - 3rd edn. - London and New York : Routledge, 2016. - XI, 388 p.

27. Schmidt James. A Raven with a Halo: The Translation of Aristotle's Politics [Електронний ресурс] / James Schmidt // History of Political Thought. - 1986. - Vol. VII (2). - P. 295-318. - Режим доступу : https://open.bu.edu/bitstream/handle/2144/3901/schmidt_ raven_ offprint.pdf?sequence=2&isAllowed=y.

28. St. Thomas Aquinas. Sententia libri Politicorum. Commentary on Aristotle's Politics. Book 1: Lesson 1, and Book 3: Lessons 1-6 [Електронний ресурс] / Transl. by Ernest L. Fortin and Peter D. O'Neill. - Режим доступу : http://dhspriory.org/thomas/Politics.htm.

29. The Politics of Aristotle. A revised text with introduction analysis and commentary by F. Susemihl & R.D. Hicks. - London-New York : Macmillan, 1894. - XV, 689 p.

Размещено на Allbest.ru