Визначення сутності поняття "публічне управління правовою освітою" як основного поняття в правоосвітній галузі України

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВИЗНАЧЕННЯ СУТНОСТІ ПОНЯТТЯ «ПУБЛІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ПРАВОВОЮ ОСВІТОЮ» ЯК ОСНОВНОГО ПОНЯТТЯ В ПРАВООСВІТНІЙ ГАЛУЗІ УКРАЇНИ

В.Г. Бульба, д.держ.упр., проф., декан факультету

підготовки магістрів державного управління ХарРІ НАДУ

О. С. Полякова, к.ю.н., доцент кафедри військового права

Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого

Анотація

публічний управління правовий освіта

Проаналізовано науково-методологічні підходи до розуміння сутності публічного управління правовою освітою. Визначено основні дискусійні питання з формування понятійно-категоріального апарату в Україні, його специфічні особливості. Запропоновано авторську концепцію поняття «публічне управління правовою освітою».

Ключові слова: публічне управління правовою освітою, понятійно-категоріальний апарат, науково-методологічні підходи дослідження.

Annotation

Bulba V. H., Polyakova O. S. Defining the essence of the concept "public administration in legal education" as the main concept in the legal education sphere in Ukraine.

The article analyzes the scientific and methodological approaches to understanding the essence of public administration in legal education. The main controversial issues on forming conceptual-categorical apparatus in Ukraine, its specific features have been defined. The author's concept of the term "public administration in legal education” has been suggested.

Key words: public administration in legal education, conceptual-categorical apparatus, scientific and methodological approaches to the research.

Аннотация

Бульба В. Г., Полякова О. С. Определение сути понятия «публичное управление правовым образованием» как основного понятия правообразовательной отрасли Украины.

Проанализованы научно-методологические подходы к пониманию сути публичного управления Јправовым образованием. Определены основные дискуссионные вопросы формирования понятийно-категориального аппарата в Украине, его специфических особенностей. Предложена авторская концепция понятия «публичное управления правовым образованием».

Ключевые слова: публичное управление правовым образованием, понятийно-категориальный аппарат, научно-методологические подходы исследования.

Постановка проблеми

Сучасні наукові дослідження, що проводяться в різних наукових галузях, піднімають та вирішують безліч питань, пов'язаних із публічним управлінням правовою освітою. В науковій, навчально-методичній та спеціальній літературі вітчизняні автори використовують різні підходи до формулювання відповідної термінології. Значущим при цьому є питання використання різних термінологічних конструкцій та існування нескінченних дискусій з цього приводу. Зауважимо, що понятійно-категоріальний апарат, як наукова мова тієї чи іншої галузі знань, має не тільки теоретичне, але й важливе практичне значення, оскільки в основу розробки життєздатних документів, що мають відповідати сучасним вимогам розвитку науки та практики управління, покладені базові поняття й терміни як форма мислення, яка відображає предмети, явища в їх загальних та істотних ознаках.

Формування понятійно-категоріального апарату з публічного управління правовою освітою для України є пріоритетним, оскільки: по-перше, наука «публічне управління» є новою для українського наукового середовища, тому завдання щодо формування її термінології носить першочерговий характер; по-друге, правоосвітня та правовиховна діяльність, хоча і має свої історію, традиції в Україні та певний практичний досвід, сьогодні, коли в державі закладаються основи для розвитку демократичного громадянства, культури універсальних прав людини, формується новий тип людини, яка не тільки набуває знання про свої права, а й вчиться їх застосовувати для свого власного захисту; по-третє, у правовому полі, що визначає правоосвітню діяльність, у науковій та практичній діяльності існує незрівнянно різний рівень абстракції понять, визначених близькими термінами (юридична освіта, правнича освіта, правознавство, освіта з прав людини, громадянська освіта тощо), що потребує вироблення найбільш наукоємної системи понять, яка чітко визначає сферу діяльності.

Отже, важливим науковим завданням у таких умовах є на підставі результатів опрацювання наявного масиву термінологічних конструкцій, наведених у роботах українських авторів, оскільки саме в них відображена національна специфіка розвитку держави та самої галузі, започаткування обговорення основних напрямів удосконалення наукових підходів до формулювання термінологічного апарату, насамперед, підходів до визначення змісту центрального поняття «публічне управління правовою освітою».

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Різнобічні аспекти формування правової освіти досліджувалися українськими вченими, зокрема: питання становлення та розвиток правової освіти в Україні - Б. Андрусишин, Гуз, О. Ковальська, О. Костенко, Д. Кумков, О. Макарова, О. Машкевський, С. Немченко та ін.; визначення ролі правової освіти у формуванні правової культури українського соціуму - В. Водник, С. Гладкий, І. Іщук, Н. Ляпунова, Б. Мелех, Н. Оніщенко, О. Орлова, О. Плахотник, Н. Сторчак, М. Требін, Туряниця, О. Фатхутдінова, С. Шефель та ін.; наукові прикладні розробки з

вдосконалення правової освіти та правового виховання у вищих навчальних закладах - І. Алєксєєва, І. Сопілко, В. Череватюк, Г. Усеінова, В. Череватюк та ін.; виявлення та розповсюдження позитивного досвіду роботи бібліотек у напрямку підвищення рівня правової обізнаності громадян - В. Шейчук, Натаров та ін.

Вагомий внесок у формування та розвиток понятійно-категоріального апарату з публічного управління зроблено такими українськими вченими, як: В. Баштанник, С. Білорусов, І. Бородін, М. Білинська, В. Бульба, І. Вернудіна, Р. Войтович, Н. Гавкалова, Т. Желюк, Д. Карамишев, Ю. Ковбасюк, О. Крюков, Т. Лукіна, В. Мартиненко, Р. Мельник, О. Оболенський, Н. Обушна, Розпутенко, М. Стадник, Ю. Сурмін, В. Трощинський, І. Хожило, В. Шарий, Ю. Шаров та ін. Однак, незважаючи на посилену активність учених в цьому напрямку, питання, пов'язане з виробленням концептуальних положень формування понятійно-категоріального апарату з публічного управління в цілому та в певній галузі зокрема сьогодні є найактуальнішим, оскільки від його розробки залежить досягнення порозуміння, взаємоузгодженості дій різного рівня суб'єктів управління, визначеності змістовності суб'єктно-об'єктних відносин, а також ментальність самих науковців, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування, представників громадських організацій тощо.

Формулювання мети статті

Мета статті - здійснити аналіз науково- методологічних підходів до розуміння сутності публічного управління правовою освітою; визначити основні дискусійні питання з формування понятійно-категоріального апарату в Україні та його специфічні особливості; запропонувати авторську концепцію поняття «публічне управління правовою освітою».

Теоретико-методологічною основою дослідження стали наукові праці вітчизняних учених, присвячених дослідженню понятійно-категоріального апарату з публічного (державного) управління та правової освіти.

Виклад основного матеріалу дослідження

Правоосвітня діяльність в Україні розглядається як окремий вид діяльності, в якій задіяні як державні виконавчі органи влади, так і органи місцевого самоврядування, заклади, установи різноманітного підпорядкування та громадські організації. Про це йдеться в національних програмах правової освіти населення, прийнятих у 1991 і 2001 рр. [9; 16]. Зазначимо, що програма є «документом, в якому визначаються цілі та пріоритети розвитку, засоби й шляхи їх досягнення, формується взаємоузгодження і комплексна система заходів органів виконавчої влади, спрямованих на ефективне розв'язання проблем ...» [8, с. 166]. Дійсно, в національних програмах правової освіти населення визначені основні напрями правового навчання і виховання громадян України на кінець ХХ та початок ХХІ ст., а також запропоновані шляхи їх реалізації. Аналізуючи текст цих документів, можна чітко виділити первинні поняття, тобто ті поняття, що носять основоположний характер та служать вихідними началами для побудови понятійного апарату з правоосвітньої діяльності. Це такі поняття, як «правова освіта», «правове виховання», «правова культура» та «правова свідомість». На жаль, у документах не роз'яснюється змістовна сутність цих понять. Також, як і немає роз'яснення щодо основних (складових понятійних рядів найближчого оточення центральних категорій) та спеціальних термінів, що конкретизують діяльність. Нами вже наголошувалося раніше, що в науковій літературі немає уніфікованого підходу до визначення сутності й змісту поняття «правова освіта». Частіше зустрічаються такі споріднені дефініції, як «юридична освіта», «правнича освіта», «правознавство», «освіта з прав людини», «громадянська освіта», «ювенальна освіта» тощо [13, с. 76]. Різноманіття підходів до визначення суті основного поняття та відсутність чіткої несуперечливої системи понять у цій галузі призводить до великих помилок у регулюванні, що не дає можливості досягти намічених цілей. Відтак першочерговим завданням є визначення сутності поняття «публічне управління правовою освітою» як основного поняття в правоосвітній галузі.

Зауважимо, що у Національній програмі правової освіти населення 2001 р. зазначається, що «правова освіта є складовою частиною системи освіти», її надання здійснюється в усіх закладах освіти [16]. Звідси можна зробити висновок, що первинним, основоположним поняттям є «освіта». Відповідно до довідниково-аналітичної праці «Енциклопедія освіти», освіта - це «процес і результат засвоєння особистістю певної системи наукових знань, практичних умінь і навичок і пов'язаного з ними того чи іншого рівня розвитку її розумово-пізнавальної і творчої діяльності, а також морально-естетичної культури, які у своїй сукупності визначають соціальне обличчя та індивідуальну своєрідність цієї особистості» [2, с. 614]. Освіта виконує низку функцій, які органічно поєднуються з функціями навчання, а саме: освітньою (оволодіння знаннями), розвивальною (розвиток емоцій, почуттів, волі, уяви, здібностей, обдарування тощо) і виховною (виховання культури мислення, моральних норм, естетичних ідеалів, працьовитості, відповідальності та ін.). Оскільки правову освіту сьогодні на державному рівні розглядають як складову частину системи освіти, то такі ж функції у процесі навчання має виконувати й правова освіта.

Виходячи з вище зазначеного, спробуємо за допомогою аналізу наукових доробок сучасних вітчизняних авторів визначити основні науково-методологічні підходи щодо дослідження сутності та змісту правової освіти, завдяки яким здійснюється теоретичне обґрунтування феномену правової освіти як комплексної теоретичної та соціально-практичної проблеми.

Аналіз значного масиву вітчизняної літератури, в якій розкривається зміст поняття правової освіти (табл. 1), дозволяє зробити такі висновки:

- підхід до трактування правової освіти є занадто диференційованим (її трактують як «процес», «вплив», «вид», «форма», «частина», «елемент», «програма», «гарантія» тощо);

- визначення носять міждисциплінарний, інтегральний характер, оскільки представляють різні науки (педагогічну, юридичну, філософську, соціологічну, культурологічну, історичну, ^психологічну, політичну та ін.), серед яких педагогіка займає пріоритетне місце;

- у визначеннях можна простежити нерозривний зв'язок усіх вище означених освітніх функцій (освітньої, розвивальної, виховної);

- вказується кінцевий результат правоосвітньої діяльності - формування загальної правової культури в суспільстві, правової освіченості населення та оволодіння громадянами навиків правової поведінки.

Таблиця 1

Зміст поняття «правова освіта»

Також слід зазначити, що автори у своїх працях вказують на нерозривний зв'язок правової освіти з теорією держави та права. Так О. Фатхутдінова визначає вплив правової освіти на теорію держави та права як кореляційний: «з одного боку, теорія держави і права потребує методів впровадження в суспільну свідомість, з іншого боку, суспільна свідомість, завдяки правовій освіті, впливає на вдосконалення та розвиток теорії держави та права» [22, с. 170].

Трактуючи зміст поняття «правова освіта», вчені наголошують на безперервності цього процесу. При цьому автори не обмежуються певною категорією населення (діти, молодь, юристи та ін.), а навпаки зазначають, що правова освіта має охоплювати всі верстви населення. Таким чином, правовими знання мають оволодівати громадяни систематично і не лише за допомогою розвитку формальної освіти, тобто структурованої системи закладів зі спеціалізованими програмами, але й неформальної та позаформальної освіти, що представляють взаємодоповнюючі елементи процесу навчання впродовж життя людини. Для забезпечення систематичного правоосвітнього процесу, на думку науковців, на державному рівні мають бути створені відповідні умови: розроблена нормативно-правова база (прийняті концепція, стратегія, галузеві державні ^стандарти, програми, визначені правові компетентності та ін.); прийнятий комплекс заходів, спрямований на забезпечення функціонування й розвитку правової освіти (потребує модернізації сам зміст правової освіти); визначені суб'єкти поширення правових знань та чітко окреслені їх функціональні можливості тощо.

Все вище зазначене свідчить про те, що як теоретична проблема, феномен правової освіти ґрунтується на наукових концепціях, що включають педагогічні, філософські, загально-юридичні, правові, психологічні, соціологічні, державно- управлінські та інші аспекти. Уявлення про правову освіту залежить від розуміння освітньо-виховного процесу, в якому правова освіта є лише його складовою частиною, та від розуміння самого права (правознавства).

Як уже зазначалося вище, спорідненими дефініціями правової освіти є «юридична освіта», «правнича освіта», «правознавство», «освіта з прав людини», «громадянська освіта». Всі ці поняття мають специфічні особливості, які й виокремлюють (розрізнюють) їх із правової освіти в цілому. Наведемо зміст цих понять, визначений у довідниковій та спеціальній літературі. Так, у «Юридичній енциклопедії» (т. 6) юридична освіта розглядається як «система знань про державу і право, здобутих у результаті навчання. Спрямована на підготовку і перепідготовку юридичних кадрів» [24]. У словниковій частині «Енциклопедії українознавства» правнича (юридична) освіта визначається як «система підготовки правників вищої та середньої кваліфікації для виконування адміністративних і судових функцій у суспільному житті країни та для розробки теоретичних основ з різних ділянок права» [3]. Відповідно до «Енциклопедії освіти», юридична освіта - це «система державних і недержавних заходів, спрямованих на формування у громадян належного рівня правової культури та правової свідомості» [2, с. 1013]. Тут же зазначено, що правова освіта включає правове виховання населення, різні форми пропаганди права, прищеплення поваги до законів та інших нормативно-правових актів і свідомого їх виконання; юридична освіта є складовою навчально-виховного процесу та системи освіти в цілому. Зауважимо, що останнє визначення поняття «юридичної освіти», є дискусійним та більш відповідає змісту самої правової освіти, тобто освіти, спрямованої на широкі верстви населення з метою набуття ними правових знань.

Проведений аналіз змісту поняття «юридична освіта», наведений в енциклопедичних виданнях, дає підстави для таких висновків: юридичну освіту ототожнюють із правничою; юридична освіта є вузькоспеціалізованим поняттям, оскільки відображає навчальний процес, що здійснюється у закладах освіти вищого і середнього рівня юридичного спрямування, в яких ведеться фахова підготовка та перепідготовка спеціалістів юриспруденції. Відтак, юридична освіта є професійною і готує лише юридичні кадри.

Інше поняття, «правознавство», згідно із Словником української мови (т. 7), вживається для позначення теоретичної діяльності в галузі права й практики застосування права. Правознавство визначають як «сукупність наук про право; юриспруденція» [18, с. 508]. Сьогодні у закладах середньої освіти України вивчається навчальний курс «Правознавство (практичний курс)», метою якого є «забезпечення умов для формування елементів правової культури, правових орієнтирів та правомірної поведінки учнів» [15]. Навчальний матеріал структурований за послідовністю введення найважливіших понять юридичної науки та містить елементи теорії права, відомості про основні права і свободи людини, про різноманітні галузі права, способи реалізації та захисту людиною і громадянином своїх прав і свобод. Навчальний курс надає учням правову інформацію практичного характеру, знайомить їх з типовими для їх віку соціально- правовими проблемами і способами їх розв'язання, спираючись на конкретні норми законодавства України. Отже, правознавство - це теоретико-практичний навчальний курс у галузі права, розрахований на правове виховання молодого покоління.

У зв'язку з тим, що в українському соціумі все частіше вживають таке поняття, як «громадянська освіта», доцільним виявляється наведення результатів дослідження, що проводилися громадською організацією «Об'єднання «Агенція розвитку освітньої політики» в рамках проекту «Сучасний стан громадянської освіти в Україні та європейських країнах» та були оприлюднені в 2013 р. Експерти провели загальний огляд концепцій громадянської освіти [20, с. 13-16], розроблених українськими вченими, в яких, поміж іншого, надавалося тлумачення змісту поняття «громадянська освіта» (табл. 2).

Результати проведеного дослідження свідчать про те, що поняття «громадянська освіта», з одного боку, є широким, оскільки виступає як багатоаспектний процес, що охоплює політичну, економічну, соціальну, культурну та правову площину, з іншого - є вузьким поняттям, оскільки спрямоване на формування громадянина демократичного суспільства (специфічною особливістю для українського соціуму є певні умови - кардинальна перебудова суспільства), від якого вимагається накопичення певних знань, умінь та досвіду участі в соціально- політичному житті суспільства. Громадянська освіта розрахована, насамперед, на молоде покоління та передбачає істотну трансформацію світоглядних орієнтацій та самосвідомості людей, формування у них громадянських цінностей (загальнолюдських, демократичних, національних та ін.).

Таблиця 2

Зміст поняття «громадянська освіта»

Поряд із терміном «громадянська освіта» («освіта для демократичного громадянства») в українському соціумі часто вживаним є такий термін, як «освіта в галузі прав людини» («освіта з прав людини»). В електронному посібнику «КОМПАС» зазначено, що «освіта в галузі прав людини представляє собою процес, за допомогою якого люди дізнаються про свої права та права інших через участь та інтерактивне навчання»; «спільний процес, який містить свідомі, обдумані комплекси освітньої діяльності з використанням знань про права людини, цінностей та навичок, зміст яких, спрямований на широку громадськість, щоб люди могли усвідомлювати свій досвід та контролювати свої життя» [6, с. 17-18]. У навчанні особливий акцент робиться на вивченні прав людини як способу життя та розглядається ця освіта як політична вимога, фундаментальне право людини, що знаходиться під захистом міжнародного закону.

Підсумовуючи можна зазначити, що різноманітність науково- методологічних підходів до розуміння змісту правової освіти, що існує серед науковців і практиків, існування значної кількості споріднених дефініцій, які так чи інакше стосуються правової освіти, розмитість, не чіткість у їх трактуванні викликають дискусії в українському суспільстві. Це обумовлює необхідність узагальнення та уточнення, насамперед, самого поняття «правова освіта». Тому, враховуючи основні структурні елементи змісту поняття «освіта», наведеного в енциклопедичному виданні з освіти, результати проведеного аналізу літературних джерел та існуючі непорозуміння в практичній діяльності (неузгодженість дій суб'єктів, які надають правові знання населенню; відсутність розроблених галузевих державних стандартів і компетентностей з правової освіти; необхідність перегляду змісту освітніх програм; низький рівень навчально-методичного забезпечення та підготовки професійних кадрів тощо), пропонуємо розглядати правову освіту як процес і результат засвоєння особистістю певної системи правових знань, умінь і навичок, пов'язаного з ними рівня розвитку правової особистості, яка і є метою правового виховання, а також правової культури та правової свідомості, які у своїй сукупності впливають на вироблення орієнтації на соціально-активну правомірну поведінку особи.

Що стосується визначення змісту поняття «публічне управління правовою освітою», то слід зазначити, що в даний час існує безліч різних тлумачень, насамперед самого поняття «публічне управління». Так, В. Трощинський зазначає, що публічне управління «спрямоване на реалізацію прав, свобод та законних інтересів приватних осіб і передбачає якнайповніше застосування владою принципу публічності - відкритості та прозорості діяльності її апарату, право впливу громадян на діяльність органів влади, громадський контроль за діяльністю управлінського апарату тощо» [21]. Д. Карамишев пропонує розглядати публічне управління як специфічний вид управлінської діяльності в умовах суспільної трансформації, виділяючи його складові: державно- управлінська, де суб'єктом виступає держава в особі відповідних структур (виступають від імені держави, їх діяльність має юридично-владний характер і забезпечується примусовою силою держави); бізнесова та громадська, де суб'єктами є недержавні утворення (виступають як суб'єкти публічного права виключно від свого імені тільки для вирішення питань, що визначені їх статутними документами) [4, с. 159]. Н. Обушна визначає публічне управління як «різновид суспільно корисної діяльності, яка здійснюється певною сукупністю суб'єктів, зокрема органами державної влади» [10, с. 57].

Отже, на підставі наведених вище існуючих визначень, публічне управління правовою освітою можна трактувати як специфічний вид суспільно корисної діяльності, що здійснюється певною сукупністю суб'єктів, спрямованого на забезпечення цілеспрямованості, організованості, ефективного функціонування та розвитку системи правової освіти.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку

Результати проведеного дослідження свідчать про розбіжність поглядів у вітчизняному науковому середовищі щодо розуміння сутності публічного управління правовою освітою та його складових. На підставі ^критичного аналізу існуючих трактувань у статті запропоновано авторську концепцію поняття «публічне управління правовою освітою», в основу якої покладено міждисциплінарний підхід.

Викладена концепція потребує подальшого поглиблення шляхом визначення системи понять сфери публічного управління правовою освітою та обґрунтування теоретичних засад кожної її складової.

Список використаних джерел

1. Гуз А. М. Становлення та розвиток шкільної правової освіти України (1991-2007 роки): монографія / А. М. Гуз. К.: ВПЦ «Київський університет», 2009. 431 с.

2. Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України ; гол. ред. В. Г. Кремень. К.: Юрінком Інтер, 2008. 1040 с.

3. Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). Париж, Нью-Йорк, 1970. Т. 6. С. 2299.

4. Карамишев Д. В. Публічне управління як специфічний вид управлінської діяльності в умовах суспільних трансформацій / Д. В. Карамишев // Інвестиції: практика та досвід. 2014. № 24. С. 156-160.

5. Ковальська О. П. Правова освіта як важлива складова навчально-виховного процесу в загальноосвітньому навчальному закладі: управлінський аспект / О. П. Ковальська // Педагогічний дискурс: зб. наук. праць / гол. ред. І. М. Шоробура. Хмельницький: ХГПА, 2011. Вип. 9. С. 161-166.

6. «Компас» [Електронний ресурс]: посіб. з освіти в галузі прав людини за участі молоді / П. Брандер, Л. де Вітте, Н. Гані [та ін.] / за ред. П. Брандер, Е. Кін, В. Юхаж, Шнайдер / остаточне редагув. Р. Гомес. 2012. 624 с. Режим доступу: http://dsmsu.gov.ua/media/2015/04/08/24/compass_.pdf.

7. Лоджук М. Т. Юридичні клініки в Україні: освіта та правова допомога: монографія / М. Т. Лоджук. Одеса: Фенікс, 2015. 328 с.

8. Малиновський В. Я. Словник термінів і понять з державного управління / Я. Малиновський. К.: Атіка, 2005. 240 с.

9. Національна програма правової освіти населення [Електронний ресурс]: Закон України від 23 травня 1991 р. № 1060-ХІІ [із змін.]: станом на 4 серп. 2015 р. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1060-12.

10. Обушна Н. Публічне управління як нова модель організації державного управління в Україні: теоретичний аспект / Н. Обушна // Ефективність державного управління: зб. наук. праць ЛРІДУ НАДУ - Вип. 44: у 2 ч. Ч. 1: Державне управління / за заг. ред. чл.-кор. НАН України В. С. Загорського, доц. А. В. Ліпенцева. Львів: ЛРІДУ НАДУ, 2015. С. 53-63.

11. Основи інформаційного права України: навч. посіб. / B. C. Цимбалюк, В. Д. Гавловський, В. В. Гриценко [та ін.] ; за ред. М. Я. Швеця, Р. А. Калюжного та П. В. Мельника. К.: Знання, 2004. 274 с.

12. Педагогіка вищої школи: навч. посіб. / З. Н. Курлянд, Р. І. Хмелюк, А. В. Семенова [та ін.] ; за ред. З. Н. Курлянд. 3-тє вид., перероб. і доп. К.: Знання, 2007. 495 с.

13. Полякова О. С. Стан наукових пошуків з проблеми становлення та розвитку правової освіти в Україні: публічно-управлінський аспект / О. С. Полякова // Актуальні проблеми державного управління: зб. наук. пр. Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ «Магістр», 2016. № 1 (49). С. 72-77.

14. Правове виховання в сучасній Україні: монографія / А. П. Гетьман, Л. М. Герасіна, О. Г. Данильян [та ін.] ; за ред. В. Я. Тація, А. П. Гетьмана, О. Г. Данильяна. 2-ге вид., переробл. і допов. Х.: Право, 2013. 440 с.

15. Правознавство (практичний курс). Навчальна програма для 9-х класів навчальних закладів (35 годин, 1 година на тиждень) [Електронний ресурс]: Рекомендовано Міністерством освіти і науки України, лист від 21.05.08 р. № 1/11-1969. 16 с. Режим доступу: http://mon.gov.ua/activity/education/zagalna-serednya/navchalni-programy.html.

16. Про Національну програму правової освіти населення [Електронний ресурс]: Указ Президента України від 18 жовтня 2001 р. № 992/2001. - Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/ show/992/2001.

17. Скрипнюк О. В. Правова освіта / О. В. Скрипинюк // Енциклопедія освіти / Акад. пед. наук України ; гол. ред. В. Г. Кремень. К.: Юрінком Інтер, 2008. С. 702-703.

18. Словник української мови: в 11 т. [Електронний ресурс] / АН УРСР. Ін-т мовознавства ; за ред. І. К. Білодіда. К.: Наук. думка, 1970-1980. Режим доступу: http:// sum. in.ua/.

19. Словничок юридичних термінів: навч. посіб. / уклад. В. П. Марчук. К.: МАУП, 2003. 128 с.

20. Сучасний стан громадянської освіти в Україні: аналітичний звіт / І. В. Іванюк, О. В. Овчарук, А. Б. Терещенко ; ГО «Об'єднання «Агенція розвитку освітньої політики». К., 2013. 104 с.

21. Трощинський В. П. Публічне управління / В. П. Трощинський // Енциклопедичний словник з державного управління / уклад.: Ю. П. Сурмін, В. Д. Бакуменко, А. М. Михненко [та ін.] ; за ред. Ю. В. Ковбасюка, В. П. Трощинського, Ю. П. Сурміна. К.: НАДУ, 2010. С. 605.

22. Фатхутдінова О. В. Правова освіта у дискурсі формування свідомості особистості / О. В. Фатхутдінова. К.: ВІР УАН ; Макарів: Софія, 2012. 376 с.

23. Філософія правового виховання: навч. посіб. / А. П. Гетьман, О. Г Данильян, О. П. Дзьобань [та ін.] ; за ред. А. П. Гетьмана, О. Г. Данильяна. Х.: Право, 2012. 248 с.

24. Юридична енциклопедія [Електронний ресурс]: в 6 т. / [редкол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) та ін.]. К.: «Українська енциклопедія», 1998-2004. Режим доступу: http://leksika.com.ua/legal/.

Размещено на Allbest.ru