Світське та релігійне у трактуванні держави: секуляризація у західному світі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кришталь А. Б.,

аспірант, Дрогобицький державний педагогічний університет ім. Івана Франка (Україна, Дрогобич), acryshtal@gmail.com

Світське та релігійне у трактуванні держави: секуляризація у західному світі

Розглянуто вплив процесу трансформації ролі релігії в західних суспільствах на різні аспекти людського життя. Особливу увагу приділено впливу секуляризації у різних її розуміннях на трактування державності та легітимності влади. Розглянуто витоки поняття секуляризації, основні його характеристики. Здійснено огляд процесу зміни розуміння секуляризації в контексті історичного процесу та у рамках різних філософських концепцій, зокрема у вченнях О. Конта, Л. Фоєрбаха, Р. Гегеля, К. Маркса, К. Шмідта та К. Льовіта. В рамках проблематики автор приділив увагу питанням зародження поняття секуляризації, різним його дефініціям та критиці його доцільності. Основну увагу в роботі акцентовано на зміні ралі релігії в суспільстві, десакралізації теорії походження держави та інтерпретації державності в рамках концепції постсекулярності. Звертається увага на окремі суспільні трансформації, пов'язані із секуляризацією в західному світі. Наголошено на виникненні плюралізму громадської думки, як явища, притаманному постсекулярному суспільству, та проблемах, які йому властиві.

Ключові слова: секуляризація, походження держави, постсекулярність.

Філософський підхід до теми секуляризації та суміжних питань характеризується глибиною та різносторонністю. У фокусі дослідження опиняються сам термін та особливості його трактування, явище секуляризації у різних його інтерпретаціях, а також низка супутніх проблем. Однією із ключових особливостей вивчення секуляризації є неможливість виділення єдиної загальноприйнятної інтерпретації поняття. Іншими словами, ми зустрічаємося з відсутністю одностайного його розуміння, а отже й бачення його характеристик і проблем, які це явище породжує. Іще одним важливим напрямом дослідження секуляризації є питання доцільності використання такого терміну загалом, через сумніви в існуванні подібного явища. В різні історичні епохи розуміння основних проблем, що виникають із секуляризацією, відрізнялося та зазнавало змін, тому важливим запитанням, якому слід приділити увагу, є аналіз трансформації концепції секуляризації та визначення сучасних трендів. Заперечити тривалу, багату, сповнену змін та дискусій історію самого терміну не можна, а секуляризація, як явище, властиве західному суспільству, та її наслідки для нього трактуються, описуються і вивчаються уже довгий час. Трансформація ролі релігії в житті людини і перехід сакрального у сферу світського, породжують низку проблем морального, етичного та суспільного характеру, які становлять інтерес для філософії і потребують виявлення та подальшої розробки.

В історичній перспективі поняття секуляризації виникло іще в Середньовіччі і в своєму первинному значенні означало перехід монаха із духовного життя назад у мирське. Перша трансформація значення відбувається з появою практики добровільної передачі церковних володінь під мирську власність. Згодом секуляризація перестає означати нейтральні процеси і уже в епоху Відродження нею називають конфіскацію, тобто примусове вилучення церковної власності. У площину філософії термін секуляризації починає активно входити починаючи із часів французької революції, а сама тема стає важливою у класичній філософії. В «Курсі позитивної філософії» Огюста Конта знаходимо опис його знаменитого закону трьох стадій, зміна яких пов'язана, з-поміж іншого, із позицією релігії у суспільстві. В теологічній стадії вона є основою усіх уявлень людини. В метафізичній уявлення людини про бога та надприродне систематизовуються та витісняються філософськими поняттями, а остання, позитивна стадія, характеризується панівним становищем науки. Тобто, згідно із законом трьох стадій, в історії неминуче відбувається звуження впливу релігії та її витіснення із різних сфер життя [2, с. 122-124]. У Гегеля секуляризація є не витісненням релігії із сфери публічного, а скоріше її трансформацією: основні християнські положення стають універсальними та переходять у сферу світського, тобто, відбувається змирщення релігії [3, с. 27-30]. Секуляризація за антропологічним матеріалістом Фоєрбахом також близька до терміну змирщення і означає віднайдення втраченого значення релігії, повернення «людського обличчя» бога та звільнення від нашарувань епохи релігійного домінування [1, с. 98117]. Карл Маркс один із перших звертається до терміну секуляризації безпосередньо використовуючи його у трьох різних значеннях. Перше вживається у первинному економічному сенсі та стосується відчуження церковного майна, сам процес характеризується як один із способів первинного накопичення капіталу та виступає типовою рисою економічної дійсності. Друге значення близьке до уже згаданого змирщення: «Людина політично емансипується від релігії тим, що виганяє її за сфери публічного праваі переносить її в сферу приватного права» [6, с. 397]. Третє розуміння стосується самої філософії, яка трансформується у логічну та систематизовану релігію, проте залишається відчуженням людської сутності. Іншими словами, філософія тут - це світська форма релігії, що перегукується із другою контівською стадією [5, с. 70-14].

Прихильниками саме останньої інтерпретації поняття секуляризації за Марксом можна назвати філософів епохи модерну К. Шмідта та К. Льовіта, що трактували секуляризацію, як процес переходу понять та концептів з площини релігійної у філософську. Тема секуляризації становила інтерес і залишається актуальною для багатьох інших філософів. Даним поняттям займалися Ч. Тейлор, Дж. Ваттімо, О. Токарев, Е. Канторовіч, Б. Крігель, М. Гайдегер та інші. Особливої уваги варта критика теорії секуляризації, заперечення її існування та твердження про штучність, заперечення необхідності такого поняття загалом.

Мета статті: охарактеризувати вплив процесу трансформації ролі релігії в західних суспільствах на трактування державності в контексті концепцій секуляризації.

Переклад слова saeculum з латині має низку значень. Воно може означати рід, вид, середній вік людини, управління, владарювання, дух часу, світ та багато іншого. Неуважному читачеві таке різноманіття перекладу одного єдиного слова може видатися хаотичним та абсолютно нелогічним, а самі варіанти ніяк не пов'язаними. Проте, якщо серед множини наявних опцій перекладу ми будемо відштовхуватися від saeculum у значенні «світ», «всесвіт» та, відповідно, похідних, таких як «світський», котрий вживається на противагу «монашому» чи «релігійному», зможемо скласти ланцюжок, що об'єднує і дух часу, і царювання (мирське, на противагу небесному), рід та вид (знову ж, у контексті людського) та всі інші можливі значення. Окрім того, saeculum може набувати значення «тимчасовий», «життєвий», тобто властивостей, котрі також приписуються профанному, на протиставлення, знову ж таки, сакральному. Saeculum лежить в основі поняття «секуляризація» та термінів, пов'язаних із ним, котрі хоч і мають цілу низку різних інтерпретацій, проте так чи інакше позначають зміни у сферах суспільного життя, які спрямовані на звільнення чи ослаблення впливу релігії та релігійних інституцій. Більш загальний термін «секуляризм» означає відмежовування від релігії в суспільстві та окремих соціальних інститутах. Тривалий час релігійний світогляд володів монополією на інтерпретацію дійсності, проте через низку суспільно-історичних чинників з'явилася можливість більш критичного та відкритого ставлення до релігії у суспільстві та послідовного її витіснення у сферу приватного [4, с. 574].

Працюючи над темою секуляризації, чи просто знайомлячись із нею, слід звернути увагу на два важливі зауваження, в першу чергу задля уникнення можливої подальшої плутанини. Першим суттєвим та актуальним для різних підходів вивчення секуляризації нюансом є певна невловимість самого поняття, яке зазнавало та й досі зазнає постійної трансформації. Ми повинні завдячувати йому насамперед не через методологічну строгість, яку в даному випадку знайти непросто, а через можливість простежити еволюцію усієї різноманітності концептів [5, с. 100]. Друге зауваження стосується актуальності концепції секуляризації лише для західного світу. Проте в пошуках точності та чіткості ми ризикуємо відкрити скриньку Пандори та вступити в безкінечну полеміку на тему того, що ж все-таки вважати західним світом.

Інакше кажучи, осягнути усе різноманіття розуміння секуляризації чи намагатися охопити всі сфери, до яких вона має стосунок - завдання надважке та неймовірно об'ємне. У цій роботі здійснено спробу огляду та узагальнення наслідків секуляризаційних процесів у західних суспільствах, окреслено головні соціально- філософські проблеми етичного, морального та політичного характеру, що із них виникають. Велике різноманіття інтерпретацій поняття секуляризації призводить до розширення кола суміжних тем, сфер та проблем, які можуть потрапити у фокус дослідника. 3- поміж іншого, секуляризація стосується питань теорії права, зміни світогляду, соціального порядку, моралі, держави та легітимності влади. Розглянемо останні дві сфери.

Секуляризація, як процес зменшення ролі релігії у різних сферах суспільства, стає причиною цілої низки різноманітних проблем, котрі мають стосунок, зокрема, до запитань моралі, етики, легітимності влади та основ державності. Так, ідея обгрунтування певного державного устрою чи державності, як такої, загалом через сферу релігійного, не стала чимось новим для християнізованого західного світу. У філософії приклад пояснення походження політичного ладу із сакрального знаходимо іще в утопії Платона. В діалозі «Держава» він говорить про доцільність існування однієї великої брехні чи то міфу, яким буде обгрунтований існуючий політичний устрій. Не зважаючи на можливість розмежування сфери сакрального та профанного іще із самого початку зародження християнства (чудовим прикладом може бути новозавітня теза: «Кесареві, що кесареве, а Богові -- Боже»), релігійний світогляд, зрештою, стає базовим не лише для способу здійснення світської влади, обгрунтування владних повноважень, а й для пояснення права на них (популярнішою стає інша біблійна теза: «Всяка влада від Бога»), Моральні засади, які транслює релігійний спосіб бачення світу, стають основою системи права, котра в ході секуляризації стає світською, проте у якості підгрунтя зберігає попередній історичний досвід. Це стає причиною виникнення проблеми обгрунтування державності та права у секуляризованому світі, котрий наче і звільнився від впливу сакрального, проте більшість його засад досі мають витоки в релігійному минулому, значущість якого спростовується. секуляризація релігія державність

На думку Юргена Габермаса, погляди якого на цю проблему викладені у книжці «Діалектика секуляризації. Про розум та релігію», основи демократичної держави та виникнення солідарності у суспільстві можуть і будуть опиратися на попередній історичний досвід, якому, здебільшого, властиві метафізичні обгрунтування. На сьогоднішній день, держави, що побудовані за ліберальним принципом, шукають обгрунтування своєї легітимності уже не в речах релігійного чи надприродного характеру, а потребують його підтвердження у вигляді декларування загального схвалення, погодження чи прийняття. Відмежування релігійного від світського не може відбуватися різко та однозначно й завжди тягне за собою виникнення проміжних станів. Зрештою, секулярність - це теж лише іще один вид світогляду, засади якого перебувають у сферах раціонального та позитивного. Сьогодні складно однозначно говорити про явище секулярного суспільства і, тим більше, знайти його конкретні приклади, проте можна чітко визначити секулярність як процес. Якими можуть бути його наслідки? Єдиної відповіді на це запитання також немає, адже ціла низка різних чинників, що є специфічними для кожного суспільства, буде вирішальною для подальшого розвитку ситуації. Габермас вважає, що секуляризація західного світу, у значенні повного відмежування світського від релігійного, не виправдала себе як концепт, а для визначення того, що ми маємо в результаті цього процесу, слід використовувати термін «постсекулярність» [8].

Будь-яка релігія в масштабі суспільства та окремих індивідів виконує функцію творення картини світу. Релігійний світогляд висуває та закріплює за собою претензії на трактування і нав'язування способу розуміння навколишнього світу, структури суспільства, тлумачення цілої низки базових категорії, як от: трансцендентного, моралі чи етики. Ідея Бога виконує функцію легітимації людських цінностей. В контексті західного світу, досягнення просвітництва, успіхи наукового поступу, розповсюдження принципу свободи совісті призвели до початку процесу розмежування сфер світського та релігійного і, в результаті, спричинилися до відмови релігійного світогляду від монополії на інтерпретацію соціального та навколишнього. Як твердить Григорій Гунтер, у секуляризованому суспільстві Богові більше нічого не належить, адже все, що йому приписувалося раніше, віднайшло свого справжнього власника [8, с. 14].

Тим не менш, перехід суспільства від релігійного світогляду до світського не призводить до докорінного змінення норм та організації державного устрою. Правильніше буде сказати, що зміни періоду модернізації призвели не до відсікання всього релігійного, а до його метаморфози. Замість пошуку витоків обгрунтування суспільної моралі в сфері трансцендентального чи позитивного, постсекулярний світогляд просто відмовляється це робити, віддаючи право вибору актору, що є своєрідним відображенням трансформованих принципів лібералізму і демократії. Іншими словами, постметафізичне мислення, яке Габермас вважає результатом взаємодії релігійного та світського в контексті модерну, відмовляється давати будь-яке визначення чеснотам чи зразковому життю, а передає це право індивіду. Держава та церква стають гнучкими у своєму прагненні здобути прихильність індивіда і дають йому значно більше свободи у сферах, що не стосуються безпосередньо права. Вони створюють можливість конструювання індивідуального світогляду та здійснення вибору його елементів, як наприклад визнання теорії еволюції (яку, до речі визнала уже й церква) чи особистого уявлення про мораль та своє бачення моралі суспільної.

Особливо цікавими в такому контексті стають проблеми цінностей, оскільки із зміною світогляду змінюється уявлення про мораль та право. Важливо зрозуміти, що тут не йдеться про відмову від попередніх релігійних положень чи просування ідеї абсолютної і об'єктивної моралі, яка не залежить від релігії, запропонованої іще Кантом. Зміст моральних та етичних засад кардинальних змін не зазнає. Проте цілковито змінюється розуміння їхньої форми, що в контексті секуляризації заперечує походження влади чи моралі із релігійного, а у мисленні постметафізичному або ж постсекулярному, базується на тезі, про те що не варто приписувати сакральний, тобто надприродній сенс (не слід плутати із релігійним) громадській моралі, державній владі чи історичній традиції. Сакральне, що виступало проекцією людських інтересів та цінностей на сферу трансцендентну, втрачає своє колишнє значення. Ситуація ускладнюється тим, що в секулярному суспільстві, а особливо у контексті ліберальних ідей, далеко не всі його члени відмовляються від свого релігійного світогляду. Таким чином, актуалізується питання взаємодії прихильників цих двох точок зору. Окремою проблемою, що виникає в рамках процесу секуляризації, є пошук обгрунтувань обраної моделі моральних засад окремими індивідами серед плюралізму можливих та за відсутності колишнього всеохопного впливу церковних інституцій.

Взаємовідносини згаданих видів світогляду навіть у рамках концепту «постсекулярності» залишаються питанням складним, що породжує цілу низку проблем, котрі можна об'єднати у кілька груп. Підсумуємо згадані вище проблеми, які виникають в процесі та внаслідок секуляризації, екстраполюючи їх на уявлення про ліберальну демократичну державу, як історичний етап розвитку західноєвропейського суспільства, абстраговуючись від наявних його варіацій та різноманіття, проте опираючись на певну спільність пройденого шляху. Демократичний процес Габермас визначає як комунікативну практику. Тобто, давши громадянам комунікативні свободи держава мобілізовує їх для участі в обговоренні тем, що мають значення для усіх. Так виникає громадянська солідарність. В суспільстві, побудованому на метафізичних засадах, роль мобілізації та громадянська солідарність, потребу в якій члени суспільства відчувають у будь-якому разі, походять із сфери релігійного. Особливим випадком метафізичного обгрунтування легітимності здійснення влади можуть бути тоталітарні країни, де основою ідеології є певна Велика Ідея, якою може бути постулат про вищість нації, прагнення побудови ідеального суспільства загальної рівності і справедливості чи навіть якась абстрактна мета (як побудова космічного корабля в антиутопії «Ми» Є. Зам'ятіна), яка заміщує релігію та стає джерелом громадянської солідарності, підгрунтям для суспільної моралі.

Ернст Вольфганг Бекенфьорде виступав за розмежування сфер державного (як політичного) та суспільного (як громадського), оскільки лише в такому випадку виникають можливості для появи свобод пересічних громадян [6, с. 293]. Демократичний спосіб затвердження конституції, погоджений із усіма членами суспільства, дає достатньо підстав для обгрунтування легітимності державної влади. Адже в такий спосіб громадяни погоджуються з основними принципами, на яких буде будуватися держава, у якій вони живуть, і більше не буде виникати необхідність пояснення, чому саме така влада є у державі і чому вона здійснюється саме в такий спосіб. Новий виток цієї проблеми виникає, коли ми задаємося запитанням: а як же ж бути із новими членами цього суспільства, котрі в нього мігрували чи тут народилися, оскільки вони позбавлені можливості участі у заснуванні основ державності? Проте подальша легітимність державної влади, заснованої на конституції, буде набувати важливості за уже звичним зразком - історичною традицією. Конституційний порядок, котрий у секуляризованому суспільстві стає втіленням раціонального, потребує релігію чи якусь іншу стримувальну силу для обгрунтування своїх дій і активно продовжує її використовувати, просто в уже інакший спосіб, ніждо цього [8, с. 48].

За цих умов особливої актуальності набуває питання моралі та взаємовідносин віруючих та невіруючих громадян у постсекулярному суспільстві. Процеси модернізації громадської свідомості, котрі відбуваються в результаті секуляризації та подальших трансформацій, змінюють як і релігійний менталітет, так і світський. В секуляризованому суспільстві, в даному випадку західного штибу, зміст біблійних понять та принципів не зникає чи забувається, а виходить за межі релігійної спільноти та стає зарівно надбанням як і невіруючих так і тих, що дотримуються інших поглядів. Суть даного питання полягає в тому, що світоглядна нейтральність державної влади, котра повинна гарантувати рівні етичні свободи кожному громадянину, несумісна із політичним поширенням секуляризаційного світогляду на всіх людей.

Висновки. Не зважаючи на складну історію поняття секуляризації, а також його критику, складно відкинути факт реальності наслідків процесів, що характеризуються зменшенням ролі релігії у західних суспільствах. Десакралізація та збільшення ролі приватного на користь публічного стосується величезної кількості аспектів людського життя та, безумовно, приводить до змін, що потребують дослідження з філософської точки зору. Особливо показовим є трансформація трактування походження держави, монополія на яке, в прямий чи опосередкований спосіб, раніше належала церкві. Державна влада набувала легітимності через її божественне походження, що, в свою чергу, стало підставою для формування основних її інститутів. Процес відмежовування сфер релігійного та світського спричиняється до зміни обгрунтування влади та держави, але все ж не руйнує її. Існує низка альтернативних концепцій походження держави, які в секуляризованому суспільстві можуть зайняти вільне місце. Серед таких, наприклад, легітимація державності через наявність «великої ідеї» - абстрактної метафізичної спільної мети, що обумовлює утворення державних інститутів, обгрунтування легітимності державного устрою історичною традицією або ж через його погодження з усіма членами суспільства, тобто в абсолютно демократичний спосіб. Падіння монополії на транслювання «істини» призводить також і до плюралізації думок. Більше того, релігійне минуле не відсікається, як очікувалося в рамках певних концепцій секуляризації, а трансформується. Звертаючись до термінології Габермаса, відбувається перехід не у секулярне, а в постсекулярне суспільство. Індивід здобуває значно більше свободи у сферах, куди вхід йому раніше був заборонений, і цей процес, породжує низку проблем на макро- та мікрорівнях: нової актуальності набувають питання суспільної моралі, відносин між віруючими та невіруючими, формування громадської думки, легітимності та багато інших, котрі потребують дослідницької уваги та подальшої розробки.

Список використаних джерел

1. Антропов В. В. Этика и религия в философии Людвига Фейербаха/В. В. Антропов//Вестник МГУ -2004. - №7. -С.98-117.

2. Арон Р. Етапи розвитку соціологічної думки / Раймон Арон; [Пер. зфр.Г. Філіпчук]. - Київ: Юніверс, 2004. -688 с.

3. Гегель Г. В. Философия права. Пер. с нем.: Ред. и сост. Д. А. Керимов и В. С. Нерсесянц; Авт. вступ, ст. и примеч. В. С. Нерсесянц. -М.: Мысль, 1990. - 524 с.

4. Заблоцький В. Секуляризація // Філософський енциклопедичний словник / НАН України, Ін-т філософії ім. Г. С. Сковороди; редкол.: В. І. Шинкарук (голова). -К.: Абрис, 2002. -С.574.

5. Лущ У. Феномен секуляризації: наближення до трансцендентного / Уляна Лущ. - Львів: Літопис, 2016. - 240 с.

6. Маркс К. К еврейскому вопросу // Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. Издание второе, [пер. с нем.]. - М.: Политиздат, 1955. -Т.1.-С.382-413.

7. Рормозер Г. Кризис либерализма / Г. Рормозер; [пер. с нем.

A. А. Френкин]. - Москва: Институт Философии РАН, 1996. - 298 с.

8. Хабермас Ю. Вера и знание [Електронний ресурс] / Юрген Хабермас. -2001. -Режим доступу: http://www.gumer.info/bogoslov_ Buks/Philos/Haberm/Ver_Znan.php.

9. Хабермас Ю. Диалектика секуляризации. О разуме и религии / Ю. Хабермас, Й. Ратцингер (Бенедикт XVI); [пер. с нем.

B. Витковский; ред. О. Карпова]. - М.: Библейско-богословский институт ев. апостола Андрея, 2006. - 112 с.

References

1. Antropov V. V. Etika і religija v filosofii Ljudviga Fejerbaha / V. V. Antropov // Vestnik MGU. - 2004. - №7. - S.98-117.

2. Aron R. Etapy rozvytku sociologichnoi dumky / Rajmon Aron; [Per. z fr. G. Filipchuk], - Kyiv: Junivers, 2004. - 688 s.

3. Gegel G. V. Filosofia prava. Per. s nem.: Red. і sost. D. A. Kerimov і V. S. Nersesjanc; Avt. vstup. st. і primech. V. S. Nersesjanc. -M.: Mysl,

1990. - 524 s.

4. Zablockyi V. Sekuliaryzaciia // Filosofskyj encyklopedychnyj slovnyk / NAN Ukraiiny, In-t filosofii im. G. S. Skovorody; redkol.: V. I. Shynkaruk (golova). -K.: Abrys, 2002. - S.574.

5. Lushch U. Fenomen sekuljaryzacii: nablyzhennia do transcendentnogo / Uliana Lushch. - Lviv: Litopys, 2016. - 240 s.

6. Marks К. К evrejskomu voprosu. // Marks K. Jengel's F. Sochinenija. Izdanie vtoroe. [per. s nem.]. -M.: Politizdat, 1955. -T.l. -S.382-413.

7. Rormozer G. Krizis liberalizma / G. Rormozer; [per. s nem. A. A. Frenkin]. - Moskva: Institut Filosofii RAN, 1996. - 298 s.

8. Habermas Ju. Vera і znanie [Elektronnij resurs] / Jurgen Habermas. -2001. -Rezhim dostupu: http://www.gumer.info/bogoslov_ Buks/Philos/Haberm/Ver_Znan.php.

9. Habermas Ju. Dialektika sekuljarizacii. О razume і religii / Ju. Habermas, J. Ratcinger (Benedikt XVI); [per. s nem. V. Vitkovskij; red. O. Karpova]. - M.: Biblejsko-bogoslovskij institut sv. apostola Andreja, 2006. - 112 s.

Размещено на Allbest.ru