До питання інституалізації громадянського суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

До питання інституалізації громадянського суспільства

Стежко Ю.Г.

Анотація. Здійснюється аналіз суспільно-політичних тенденцій в демократичних трансформаціях, пов'язаних, зокрема, з інституалізацією функцій громадянського суспільства. Окреслені найбільш поширені філософські та політичні уявлення про громадянське суспільство з точки зору тлумачення понять про свободу особистос-ті та взаємовідносини особи і держави. Висвітлюються особливості представниць-кої демократії та прямої демократії учасницького типу в забезпеченні громадянсь-ких свобод, обмеження владних повноважень політичних еліт на користь самоврядування. Констатується, що представницька демократія не забезпечує можливість реалізації громадянами свого конституційного права суб'єкта влади. Стверджується, що за учасницької демократії більш ефективно розв'язується конфлікт інтересів у системі держава -- громадянин», <необхідність -- свобода», <суспільне -- індивідуальне»; забезпечується свобода волевиявлення через самоврядні інституції як атрибут громадянського суспільства, що більш пасує ментальності українців. Безпосередня участь у владі дає реальну політичну свободу, розкриває екзистенційні мотивації громадянства, вивільняє суб'єкта від утиску суспільної необхідності, обумовленої представництвом партійної більшості у владі. громадянський суспільство політичний демократія

Ключові слова.: держава, демократія, громадянське суспільство, самоврядування, ментальність.

Аннотация. Осуществляется анализ общественно-политических тенденций в де-мократических трансформациях, связанных, в частности, с институализацией функций гражданского общества. Очерчены наиболее распространенные философ- ские и политические представления о гражданском обществе с точки зрения по-нятий о свободе личности и взаимоотношений личности и государства. Осве-щаются особенности представительской демократии и прямой демократии участнического типа в обеспечении гражданских свобод, ограничения властных по-лномочий политических элит в пользу самоуправления. Констатируется, что представительская демократия не обеспечивает возможности реализации граж-данами своего конституционного права субъекта власти. Утверждается, что при участнической демократии более эффективно решается конфликт интересов в системе «государство -- гражданин»,, <необходимость -- свобода», «общее -- индиви-дуальное»; обеспечивается свобода волеизъявления через самоуправляющиеся ин-ституции как атрибут гражданского общества, что более отвечает ментально-сти украинцев. Непосредственное участие во власти дает реальную политическую свободу, раскрывает экзистенциальные мотивации гражданства, освобождает субъекта от ущемления общественной необходимостью, обусловлен-ной представительством партийного большинства во власти.

Ключевые слова.: государство, демократия, гражданское общество, самоуправле-ние, ментальность.

Abstract. There are under analysis the social and political trends in democratic transformations, dealt in particular with institutionalization of functions of civil society. The most popular philosophical and political visions on civil society in respect of definition the notions dealing with freedom of personality, relationship of person and state are outlined. The peculiarities of representative democracy and direct democracy of participating type in setting civil liberties and restriction of power commissions of political elite in favour of selfgovernment are highlighted. It is stated, that representative democracy does not provide the possibility for realization by citizens their constitutional right as of subject of power. It is alleged that the participating type of democracy is more effective in solving conflicts of interest in the system «state -- citizen», «necessity -- freedom», «communal -- individual»; in ensuring freedom upon will through self-governing institutions as an attribute of civil society that are much more closer to mentality of Ukrainians. Direct participation in the authority gives real political free, reveals the existential motivations of citizenship, makes personality free from infringement of social necessity, conditioned by representation of a party majority in power.

Key words: state, democracy, civil society, self-government mentality.

Постановка проблеми. Нові суспільно-політичні реалії лібералізації усіх сфер суспільного буття відбилися в ментальності українців ідеєю консолідова-ного самоврядування, цінностями демократії. На тлі демократичних перетво-рень, лібералізації усіх сфер суспільного буття в глибинних нетрях свідомості українців прокинувся дух козацьких вольностей, надія стати не номінальним, а реальним суб'єктом влади. Демократія набуває зримої реальності, котру треба закріплювати у громадянських інституціях, а, головно, у суспільній свідомості. Утім потуги із інституалізацією самоврядних устремлінь наштовхнулися на ла-тентний консерватизм політичної еліти. В піднесенні громадянської активності, національному прозрінні певні політичні кола побачили загрозу державній ке-рованості, сприйняли події останніх часів як зазіхання на національну єдність. Наразі у проектуванні задекларованих Конституцією України демократичних засад суспільного розвитку проглядається широкий спектр проблемних питань щодо концептуалізації громадянського суспільства, стосунків держави з грома-дянами та їх свободами. На часі подолання монополії політичних еліт на владу як перепони інституалізації органів самоврядування, самоорганізації громадян у сфері публічної політики на засадах консолідуючої ідеї -- як то державна ціліс-ність, релігійна соборність, євроінтеграція.

Аналіз попередніх досліджень і публікацій. З часів давньогрецького філо-софа Платона і до сьогодні тема державотворення знаходиться на вістрі філо-софсько-політичного дискурсу та знайшла свій відбиток у багатьох досліджен-нях. Наразі варто відзначити роботи українських дослідників Н. Ємельянової, Р. Зимовця, С. Кримського, А. Лоя, Т. Лютого, М. Михальченка, Н. Мозгової, Ю. Павленка, Я. Паська, М. Поповича, Є. Причепія, І. Прокопчук, Т. Суходуб,

П. Толочка, О. Хоми, П. Шляхтуна, І. Ярославцевої та інших учених. Проте ни-зка питань щодо інституалізації стосунків держави та громадянського суспільс-тва, як на нас, потребує свого розгляду.

З огляду на зазначене метою нашої розвідки бачиться окреслення моделі сполучення державності із демократією, громадянськістю у контексті сучасних суспільно-політичних викликів.

За методологічну основу дослідження суспільно-політичної системи, гро-мадянських стосунків маємо синергетику. На тлі активізації громадянських ру-хів синергетика як методологія має стати інструментом проектування сучасного громадянського суспільства, запобіжником від політичного невігластва, право-вого нігілізму представників владних структур.

Феномен синергії в методології синергетики дає некласичне уявлення про громадянську співбуттєвість, солідарність у демократичних інституціях грома-дянського суспільства, уявлення про соціальну модель громадянської консолі-дації на засадах демократії. Йдеться про те, що «у контексті такої спільності скооперовані елементи ведуть себе не так, як поза нею, тобто коли їх полиша-

ють на самих себе» [1, с. 320], відтак посилюється консолідований громадянсь-кий потенціал кожного співучасника влади.

Установка на взаємопосилення потенціалу громадянськості навертає нас на концептуалізацію держави в тих її проявах, де йдеться про конструктивний ме-ханізм самоуправління на основі бачення вияву громадянських якостей суб'єкта як взаємодоповнюваності закономірного та хаотичного. Нехтування одним із компонентів єдності звузить поле можливостей дослідження суспільного розвитку.

Основні результати дослідження. На кожному історичному етапі розвитку людства інтерес до проблеми демократії, громадянського суспільства то загост-рювався то згасав в залежності від політичної кон'юнктури. Однак потенційно ідея громадянського суспільства ніколи не втрачала своєї актуальності і завжди пов'язувалася із державою та демократією, котрі різними мислителями розумі-лася по-різному.

Філософи усіх часів «ламали списи» на проблемі побудови досконалої дер-жави, намагаючись дати взірець форми правління, яка консолідує суспільство у здійсненні ним владних функцій. Але, як свідчить історія, жодна з форм держа-вного правління не витримала перевірки практикою, насамперед, на обмеження владних повноважень політичних еліт на користь громадянського самовряду-вання.

Доба демократичних перетворень позначена переоцінкою ролі держави на користь громадських утворень як провідників самоврядних ідей, європейських цінностей та ідеалів, виразників ідеології національної єдності. З прикрістю ма-ємо констатувати суттєву затримку з інституалізацією стосунків особи та дер-жави як на рівні самоврядування, так і в сфері публічної політики. Запити гро-мад на самоуправління підміняються показовою багатопартійністю, котра лише створює ілюзію політичної участі громадян у владі. Тож на часі є переосмис-лення ролі держави та політичних партій у сучасних умовах розгортання гро-мадських рухів, їх участі у конструктивному генеруванні нових проектів соціа-льного устрою. На цьому тлі визріла потреба формування громадянських якостей особистості на основі глибинної рефлексії щодо бачення самоврядної ролі кожного громадянина -- і не в якості стихійного бунтівника, а як цілесп-рямованого, політично свідомого прагматика, позбавленого будь-яких соціаль-них утопій.

Традиційно становлення громадянського суспільства пов'язується, переду-сім, з неполітичними відносинами, лібералізацією стосунків у системі «грома-дянин -- держава», однак, це не означає аполітичності особистості, навпаки, передбачає її високу політичну культуру, дотримання нею загальнолюдських норм моралі та права. Громадянськість -- це якість, яка інтегрує політичну, правову та моральну компоненти світогляду особистості (вищого модусу суспі-льного буття людини) -- особистості як суб'єкта політичної влади не лише de jure, а й de fakto на основі глибинної рефлексії щодо власної ролі у владі. Наразі на вістрі соціальної практики опинилися проблеми не лише формування полі-тичної свідомості, громадянських якостей молоді (найбільш активного прошар-ку суспільства), а й її конструктивної участі в інституалізації стосунків особис-тості та держави.

Щодо концептуалізації громадянського суспільства, то вона має наскільки глибоке коріння в історії філософії, настільки ж і глибокі розбіжності в тлума-

ченнях, але в усіх випадках громадянське суспільство розглядалося в контексті державності та демократії. Скажімо, ще у ХУТТТ ст. громадянське суспільство ототожнювалося із формою державності та політикою. Дж. Локк та І. Кант вживали поняття «громадянське суспільство» та «держава» до певної міри як синоніми. Однак історичною константою залишалося бачення зв'язку грома-дянського суспільства із забезпеченням громадянських свобод та самоцінностю кожної особистості. Вже Дж. Локком, а пізніше Ш. Монтеск'є та Ж-Ж. Руссо, кожним у свій час, ставилися питання про свободу особистості, її незалежність від держави в загальній концепції індивідуалізму. Назагал наскрізною тезою всього спектру поглядів на громадянське суспільство є положення про якомога більший ступінь незалежності індивіда від держави.

Враховуючи уроки минулого, проводячи державну політику лібералізму, ро-збудови громадянського суспільства, влада сьогодні має дотримуватися таких основних приписів: «... держава не повинна торкатися приватних інтересів ін-дивідів» [2, с. 279]; «якщо держава не відділена від суспільства, то вона виявля-ється неспроможною керувати суспільними процесами, оскільки є їх похідною» [2, с. 281]; управлінські функції держави є демократичною участю в соціально- економічному врегулюванні суперечностей індивідуального, корпоративного та загального інтересів.

Демократія утверджує громадянина сувереном прав і свобод в державі -- та-кою бачиться наскрізна ідея стосунків суспільства й держави в переважній бі-льшості філософських концепцій громадянського суспільства. Однак щодо тлу-мачення цих стосунків, то маємо істотні розбіжності. Наприклад, І. Кант говорить про «моральну автономію» особистості як засіб забезпечення індиві-дуальних свобод, незалежності інституцій громадянського суспільства, що ма-ють убезпечити дотримання загальнолюдських моральних норм від втручання держави. Г. Гегелем же особистісна свобода тлумачиться в спінозівському дусі -- як усвідомлена необхідність, на підставі чого він приходить до висновку, що громадяни досягають свободи лише за умов звички до дисципліни. Позбавле-ний державної організації народ він називає «безформним агрегатом» людей.

Шляхи становлення демократичного суспільства філософами бачилися та-кож по-різному. Наприклад, Г. Гегель та К. Маркс вважали, що шлях до станов-лення громадянського суспільства пролягає через здійснення примусу. «Чтобы стать свободным, чтобы обрести способность к самоуправлению, все народы должны были поэтому пройти предварительно через строгую дисциплину и подчинение воли господина»² [3, с. 225], -- говорить Г. Гегель. Насилля, підко-рення свавілля громадян, їхньої свідомої волі державним законам є необхідним етапом формування політичної свідомості мас та наступного відмирання дер-жави. На що М. Бакунін зауважує, що жодна структура не буде чинити всупереч власним інтересам, тож і держава буде прагнути до самозбереження. Відтак, замість держави він пропонує вільну організацію управління «знизу вгору» -- робітничих асоціацій, груп, общин, волостей, областей та народів. За усієї при-вабливості все ж такий зразок соціального устрою бачиться не менш утопічним, ніж попередній.

Ми окреслили найбільш поширені думки задля ілюстрації розбіжностей в баченні свободи та держави. Назагал ми не маємо наміру зосереджуватися на аналізі концепцій громадянського суспільства, позаяк це не є нашою метою, відзначимо лише, що усі вони тим чи іншим чином торкаються стосунків дер-жави із громадянськими самоврядними інституціями. Як зазначає П. Козловски, «дуалізм держави та суспільства виявляється як постійна складова історії та по-літичної філософії Європи, починаючи з часів Платона» [2, с. 279], з тією лише відмінністю, що в різні часи зі зміною суспільно-економічного устрою зміню-валися і політико-правові засади стосунків громадян з державою.

Сьогодення позначене формуванням нового демократичного ладу, просу-ванням по шляху соціальної справедливості за мірками громадянського суспі-льства, -- чи то ліберально-демократичного (Дж. Локк, Т. Джефферсон), чи то християнсько-православного спрямування (В. Зеньковський, С. Гессен), чи ін-ших форм. Проте в усіх випадках громадянськість особистості означає суспіль-не служіння, політичну зрілість на рівні вимог громадянського суспільства. Тож від чого нас застерігає історія державотворення, якою має бути сучасна держава та її роль у здійсненні влади, яка форма демократії підходить громадянському суспільству?

Українські реалії дають нам підстави стверджувати, що демократія самовря-дування торує шлях до громадянського суспільства за європейськими зразками. Однак демократія є не якоюсь історичною константою, а процесом безперерв-ного розв'язання суперечностей індивідуального та суспільного, свободи та не-обхідності, обумовлених конкретно-історичними реаліями. «Реальна демократія -- це тільки ідеал» (Ж-Ж. Руссо), але наближення до нього -- це можлива пер-спектива громадянського суспільства. Утім постає питання, яка ж форма демок-ратії є найбільш повним виразником громадянських свобод, реальної участі громадян у здійсненні влади.

Маємо констатувати, що в українській політиці державотворення утвердила-ся представницька демократія, за якої відбувається опосередкована участь гро-мадян у владі шляхом делегування повноважень партіям. Але останнім часом виказуються сумніви щодо її ефективності і небезпідставно. Реалії такі, що представництво наразі не забезпечує можливість реалізації громадянами свого конституційного права суб'єкта влади, постійної участі у владі або ж, принайм-ні, ефективного контролю за нею.

Можливості представницької демократії щодо реалізації громадянських прав на участь у владі охарактеризував ще Ж.-Ж. Руссо, стверджуючи, що представ-ництво веде до втрати або відчуження суверенності народу. «Английский на-род, -- пише він, -- считает себя свободным: он жестоко ошибается. Он свобо-ден только во время выборов Парламента: как только они избраны -- он раб, он ничто»³ [4, с. 222]. Нам видається, що зазначене у тій чи іншій мірі поширюєть-ся на усі держави, де панує представницька форма демократії. За сучасних укра-їнських реалій представництво громадян у владних структурах бачиться як та-ке, що не виправдало сподівань на консолідацію нації в громадянському суспільстві.

За представницької демократії відбувається зміщення функцій партій -- з засобу консолідації нації навколо ідеї громадянського суспільства в бік чинника її розколу. Погодьмося, що «в современном мире партии воспринимаются как эффективная форма отчуждения политических ресурсов граждан в пользу элит»⁴ [5, с. 58]. Виникла прірва між верствами населення в можливостях здійс-нення влади.

Демократія в представницькому виконанні опинилася заручницею неприми-ренної боротьби партій за вплив на суспільство як електорат. Багатопартійність лише розшаровує суспільство і не стільки за ознаками ідеологічних уподобань, скільки за ознаками олігархічної прихильності. Тож кількість партій не стала ні показником рівня демократичності суспільства, ні чинником його згуртованос-ті, а радше клубом фінансових груп. До певної міри збуваються пророцтва Ф. Ніцше щодо ролі партій в державному будівництві -- як соціальних груп, утво-рених за інтересами. Тож цілком закономірно на теренах пострадянських дер-жав, які лише стали на шлях демократичних перетворень, і України зокрема, актуалізувалася проблема переходу до такої форми народовладдя, яка в західній політичній науці набула визначення «учасницька демократія». За учасницької демократії, на відміну від представницької, більш ефективно розв'язується конфлікт інтересів в системі «держава -- громадянин», «необхідність -- свобо-да», «суспільне -- індивідуальне» завдяки безпосередній та постійній участі громадян у здійсненні влади, забезпеченні свободи волевиявлення через самов-рядні інституції і не лише на час виборів. Тож учасницька демократія цілком обґрунтовано мислиться атрибутом громадянського суспільства і, на нашу дум-ку, більш пасує ментальності українців.

Перехід до стану демократії учасницького типу зумовлює якомога більше послаблення залежності політичних партій від промислово-фінансових груп та посилює вплив на владу недержавних громадських об' єднань самоуправління. Зрослі можливості відокремлення політичної влади від олігархії постають ефек-тивною противагою державному утиску громадянських свобод.

Лише безпосередня участь у владі дає реальну політичну свободу, розкриває екзистенційні мотивації громадянства, вивільняє суб'єкта від утиску адмініст-ративної раціональності як суспільної необхідності, обумовленої представницт-вом партійної більшості у владі.

Пряма учасницька демократія через громадянські інститути доступу до учас-ті у політиці розкриває можливості особистісної самореалізації у тій царині пу-блічної політики, владних проектів, які є привабливими з огляду на ідеологічні уподобання людини, трансформує свободу у «стан духу», а народні маси у гро-мадян. Але задля цього людину потрібно розкріпачити до справжньої екзистен- ційної свободи, де вона самостійна у виборі й відповідальна за свій вибір як ав-тор власного буття. Тоді ментальна риса українців -- індивідуалізм -- набуває культуровідповідного епосі постмодерну змісту громадянської солідарності.

Пряма учасницька демократія розкриває реальні можливості впливу широ-ких верств громади на демократичні перетворення через різні форми політичної участі не лише на час виборів, а й у міжвиборчі періоди. Громадяни свідомо підпорядковуються нормам суспільного буття, які вони ж самі й визначають че-

рез інституалізацію права на владу в громадських організаціях, утвердження у суспільній свідомості базових цінностей демократії: самоцінності людини, сво-боди, справедливості. «Демократія учасницького типу розв'язує конфлікт ... за допомогою постійної участі в політичному процесі, безпосереднього самовря-дування і створення політичної спільноти, здатної трансформувати залежних приватних індивідів у вільних громадян, а часткові й приватні інтереси -- у громадське добро» [6, с. 259]. Наразі у сфері забезпечення суспільних інтересів через участь у владі реалізується людська сутність -- єдність соціального та ін-дивідуального.

За учасницької демократії гострота партійної боротьби спадає, розв'язання суперечностей переноситься на поле впливу громадських організацій, в русло компромісів через налагодження системного моніторингу суспільної думки. Вивчення громадської думки створює умови для забезпечення дійсного народо-владдя, упередження соціальних конфліктів. Демократія участі вивільняє сутні- сний потенціал людини як джерела влади від партійної залежності для здійс-нення самоврядування.

Наразі історична перспектива громадянського суспільства -- за прямою де-мократією учасницького типу, котра забезпечить безперешкодну участь у владі громадян, вияв кожним з них власної політичної позиції та ставлення до влади, скажімо, через різноманітні форми опитувань, референдумів, плебісцитів, учас-ті в протестних заходах (мітингах, демонстраціях тощо). Участь у публічній по-літиці постає засобом «зняття» внутрішньої конфліктності особистості, подо-лання егоїстичного «Я» на користь громадянської солідарності. Відтак консолідація громадянського суспільства є похідною від форми демократії, ба-чення свободи волевиявлення громадян у самоврядних інституціях.

Проте не варто вбачати в учасницькій демократії, як і в будь-якій іншій її формі, панацею від суперечностей в системі «держава -- суспільство -- особи-стість». В усіх випадках досягти повного народовладдя не уявляється за можли-ве. Тим паче, що у перехідний період до громадянського суспільства, який пе-реживає Україна, говорити про політичну зрілість, готовність широких верств пересічних громадян до безпосередньої участі у владі наразі не доводиться.

Тож на певний часовий період є потреба у пошуку компромісу між предста-вництвом у владі через політичні партії та прямою участю, між елітарністю влади та громадянськістю. На перехідному етапі до громадянського суспільст-ва, за умов наявної політичної культури переважної більшості пересічних гро-мадян видається за доцільне говорити про забезпечення прямої демократії уча- сницького типу на локальному рівні здійснення влади та представництва освічених, політично свідомих членів громади, які б репрезентували громадян-ські цінності, але були б партійно незаангажованими, незалежними від держав-них та олігархічних структур на вищих владних щаблях.

Збереження партійного представництва на час становлення громадянського суспільства до певної міри становитиме противагу безроздільному пануванню держави. Питання лише за тим, хто буде забезпечувати це представництво, і на-скільки воно буде захищати інтереси громадян від державного утиску свободи особистості. В цьому плані доречним буде нагадати слова Ф. Ніцше, що «госу-дарство есть мудрая организация для взаимной защиты личностей; если чрезмерно усовершенствовать его, то в конце концов личность будет им ослаблена и даже уничтожена ...» [7, с. 365].

Відтак, за умов нерозвиненості громадянського суспільства важливо уник-нути крайнощів -- як невиправданого посилення ролі держави, так і надмірного послаблення державних функцій, що може спричинити скочування до охлокра-тії, -- за Ф.Ніцше, ще гіршої форми утиску свободи особистості.

За сучасного стану українського суспільства забезпечити золоту середину між адмініструванням держави та свободою особистості можливо лише врівно-важеним поєднанням двох форм демократії на різних рівнях врядування, що становитиме оптимальну модель здійснення політичної влади, за якої особис-тість бачиться не лише наслідком формування конкретною культурою, а й ре-зультатом власних уподобань, вибору реальних можливостей їх забезпечення. Відповідно, справжня свобода в громадянському суспільстві полягає не в наборі абстрактних можливостей вияву права особистості на владу і не у вседозволе-ності як незалежності від суспільної необхідності, а в реальному «состоянии не- препятствия» (Н. Боббіо) участі громадян у владі, тобто свободу забезпечує «такой порядок, в котором область разрешенного как можно больше» [8, с. 51]. В усіх випадках визначальна цінність демократії -- свобода -- неминуче постає нічим іншим як підпорядкуванням індивідуалістичних устремлінь громадянина суспільній необхідності. Згадаймо Ж.-Ж. Руссо: «Реальна демократія -- це тіль-ки ідеал». Тож питання лише в тому, яка форма демократії є найбільш набли-женою до цього ідеалу, за якої форми демократії суспільна необхідність більш узгоджується із особистісною свободою, українським менталітетом.

Висновки. Розв'язання проблеми консолідації громадянського суспільства на засадах учасницької демократії потребує комплексного підходу: залучення наукових організацій, системної роботи освітніх закладів, громадських та релі-гійних організацій за активної підтримки держави. Утім нам видається, що ни-нішній етап розбудови демократичного суспільства потребує не стільки сього-часного утвердження вищих демократичних цінностей, скільки конструктивних рішень щодо вивільнення суспільної свідомості із лабетів рудиментів тоталіта-ризму, політичних стереотипів мислення, споглядально-вичікувальної позиції, соціальних утопій, несумісних із громадянським суспільством.

Назагал тема державності та громадського самоврядування, як на нас, є не-вичерпною, тож і перспективність її розвитку є очевидною, позаяк на кожному історичному етапі демократичних трансформацій соціальна практика висвітлює факти, котрі потребують свого осмислення.

ЛІТЕРАТУРА

1. Лук'янець В. Філософський постмодерн / В. Лук'янець, О. Соболь. -- К.: Абрис, 1998. -- 352с.

2. Козловски П. Общество и государство: неизбежный дуализм / П. Козловски. -- М.: Республика, 1998. -- 368 с.

3. Гегель Г. Соч. в XIV т. Т. ІІІ: Философия духа / Пер. Б. А. Фохта. -- М.: Соцэкгиз, 1956. -- 371 с.

4. Руссо Ж.-Ж. Об Общественном договоре, или Принципы политического Права.

Кн. ІІІ. Гл.15. / Пер. с фр. А. Д. Хаютина, В. С. Алексеева-Попова. -- М.: «КАНОН-

пресс», «Кучково поле», 1998. -- 416 с.

5. Люсый А. Сквозь символы. Диалектика символизации/ десимволизации как фун-даментальное основание прикладной культурологии/ А. Люсый // Вопросы философии. -- 2009. -- № 10. -- С. 48-59.

6. Барбер Б. Сильна демократія: політика учасницького типу // Демократія: Антоло-гія / Під ред. О. Проценка. -- К.: Смолоскип, 2005. -- С. 254-262.

7. Ницше Ф. Человеческое, слишком человеческое. Соч. в 2-х т. Т.1. / Под ред. К. А. Свасьяна. -- М.: Мысль, 1990. -- 831 с.

8. Боббио Н. Свобода и власть / Н. Боббио // Вопросы философии. -- 2013. -- № 5. -- С. 48-55.

REFERENCES

1. Lukianets, V. & Sobol, O. (1998). Philosophycalpostmodern. Kyiv: Abris (in Ukr.).

2. Kozlovski, P. (1998). Society and the State: the inevitable dualism. Moskow: Respublika (in Rus.).

3. Gegel, G. (1956). Works in XIV vol. Vol. III: The philosophy of the spirit. Moskow: Sotsekgiz (in Rus.).

4. Rousseau J.J. (1998). About the social contract or principles of political right. Moskow: «KANON-press», «Kuchkovo pole» (in Rus.)

5. Liusyi, A. (2009). Through symbols. Dialectics of symbolization / desimvolization as a fundamental basis for applied cultural studies. Voprosy filosofii (The Problems of Philosophy), 10, 48-59 (in Rus.).

6. Barber, B. (2005). Strong Democracy: the policy of participating type. In O.Protsenko (Ed.). Democracy: An Anthology (pp.254-262). Kyiv: Smoloskyp (in Ukr.).

7. Nietzsche, F. (1990). Human, All Too Human. Moskow: Mysl' (in Rus.).

8. Bobbio, N. (2013). Freedom and power. Voprosy filosofii (The Problems of Philosophy), 5, 48-55 (in Rus.).

Размещено на Allbest.ru