Безоплатна правова допомога в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 343.9

Безоплатна правова допомога в Україні

Г.П. Власова,

доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри кримінального права, процесу та криміналістики ПВНЗ «Європейський університет»,

К. Л. Чечельницька, магістр Університету державної фіскальної служби України

Стаття присвячена аналізу та дослідженню права особи на одержання безоплатної правової допомоги і його забезпечення в Україні та зарубіжних країнах, а також розробці пропозицій стосовно удосконалення чинного законодавства.

Ключові слова: безоплатна правова допомога, адвокат, Бюро публічного захисту, соліситори, баристери.

Статья посвящена анализу и исследованию права человека на получение бесплатной юридической помощи и его обеспечение в Украине и зарубежных странах, а также разработка предложений по совершенствованию действующего законодательства.

Ключевые слова: бесплатная правовая помощь, адвокат, Бюро публичной защиты, солиситоры, барристеры.

This article analyzes and research of the right to obtain legal aid and his support in Ukraine and foreign countries, and to develop proposals for improving the current legislation.

Keywords: legal aid, lawyer, public protection bureau, solicitors, barristers.

Хартія основних прав Європейського Союзу зазначає, що безоплатна правова допомога надається тим, кому бракує достатніх засобів, за потреби, в якій така допомога необхідна для забезпечення ефективного доступу до правосуддя. безоплатний правовий допомога

Конвенція про захист прав і основоположних свобод, ратифікована Верховною Радою України, передбачає, що кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, обраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя [3].

Основні положення про роль адвокатів, прийняті VIII Конгресом ООН щодо запобігання злочинам у серпні 1990 року, містять положення про те, що будь-яка людина має право звернутися за допомогою до адвоката за своїм вибором для підтвердження своїх прав і захисту в усіх стадіях кримінальної процедури, а також що уряди мають забезпечити необхідне фінансування та інші ресурси для юридичної допомоги бідним та іншим незаможнім людям [6].

Згідно з нормами міжнародно-правових актів обвинувачений має право захищати себе особисто або через вільно обраного на власний розсуд захисника серед юристів, які наділені відповідними повноваженнями і можуть надати ефективний правовий захист, а в разі необхідності зробити це безкоштовно. Ці положення міжнародних документів відтворені у статті 59 Конституції України: кожен має право на правову допомогу, яка є гарантованою державою і полягає у можливості будь-якої особи незалежно від характеру її правовідносин з державними органами, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, юридичними та фізичними особами вільно, без неправомірних обмежень отримати юридичну допомогу в обсязі і формах, як вона того потребує. В Україні для виконання цієї норми діє інститут адвокатури. У випадках, передбачених законом, така допомога надається безкоштовно. Також наголошується на тому, що кожен вільний у виборі захисника своїх прав [2].

Кожен громадянин при розгляді будь-якого пред'явлення йому кримінального обвинувачення має право бути засудженим у його присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного ним захисника; якщо він не має захисника, бути повідомленим про це право і мати призначеного йому захисника в будь-якому разі, коли інтереси правосуддя того вимагають, безоплатно для нього в усякому випадку, коли у нього немає достатньо коштів для оплати цього захисника [5].

Актуальність теми цього дослідження зумовлена тим, що Україною були взяті зобов'язання, згідно з міжнародними договорами, щодо надання безоплатної правової допомоги особам, які потребують відповідного захисту, але на сьогодні спірним є питання, чи повною мірою і належним чином вони реалізуються та виконуються.

Метою статті є дослідження та аналіз права особи на одержання безоплатної правової допомоги і його забезпечення в Україні та зарубіжних країнах.

Відповідно до зазначеної мети були поставлені такі завдання:

1) дослідити та розкрити механізм реалізації права громадян на безоплатну правову допомогу;

2) проаналізувати чинне національне законодавство та міжнародний досвід у частині забезпечення права людини на безоплатну правову допомогу.

Об'єктом дослідження виступають суспільні відносини, пов'язані із забезпеченням права людини на отримання безоплатної правової допомоги.

Проблемним питанням забезпечення права особи на безоплатну правову допомогу присвячено ряд наукових робіт вітчизняних вчених та адвокатів, серед яких варто зазначити Т В. Варфоломєєва, І. Ю. Головацький, В. Г Гончаренко, В. Т Маляренко, М. М. Михеєнко, М. В. Руденко, А. М. Титов, О. Г. Яновська.

Безоплатна правова допомога - це правова допомога, що гарантується державою та повністю або частково надається за рахунок коштів Державного бюджету України, місцевих бюджетів та інших джерел [ 1].

Механізм надання безоплатно правової допомоги, її підстави і порядок визначено Законом України «Про безоплатну правову допомогу». Розрізняють первинну та вторинну безоплатну правову допомогу.

Безоплатна первинна правова допомога надається громадянам України, іноземцям, особам без громадянства, в тому числі біженцям, які перебувають під юрисдикцією України, і включає в себе ряд правових послуг, які стосуються як надання актуальної правової допомоги, консультацій, роз'яснень, так і складання відповідних заяв, скарг та інших документів правового характеру.

Безоплатна вторинна правова допомога відрізняється від первинної, по-перше, суб'єктом, який має право її отримати, по-друге, видом правових послуг, які вона в себе включає. Отримати таку допомогу можуть визначені в ч. 1 ст. 14 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» категорії осіб, а також громадяни держав, з якими Україна уклала міжнародні договори про правову допомогу, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також іноземці та особи без громадянства відповідно до міжнародних договорів, учасником яких є Україна, якщо такі договори зобов'язують держав-учасниць надавати певним категоріям осіб безоплатну правову допомогу.

За чинним КПК України, процедура залучення адвокатів для надання безоплатної правової допомоги передбачає вирішення питання про призначення захисника особою, яка проводить дізнання, слідчим або судом. На цьому етапі виникає питання про механізм залучення захисника у кримінальне провадження та законодавчо також не врегульоване питання про відповідальність адвоката у випадку відмови від участі у провадженні. Керівники адвокатських об'єднань у порядку черговості доручають здійснення захисту за призначенням адвокатами.

В Україні також існує мережа центрів з надання безоплатної правової допомоги - це державні установи, які здійснюють первинне консультування тих громадян, які безпосередньо звертаються до центру.

На сьогодні питання про забезпечення захисника за призначенням є проблемним, це пояснюється тим, що захисники не отримують достатню оплату своєї праці від держави щодо надання правової допомоги. Якщо порівнювати з іншими країнами, наприклад Канадою, США, то, звичайно ж, в Україні річні бюджети в рази, іноді в десятки разів менше. Тобто вважається у кримінальному процесі нормою, коли фінансування системи державної юридичної допомоги прирівнюється до фінансування прокуратури.

Уповноважені законом особи у випадках про залучення захисників у кримінальних провадженнях на безоплатній основі звертаються за місцем проведення розслідування чи розгляду справи, по суті, до центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги або до юридичних консультацій. Особи, які є членами адвокатських об'єднань, несуть додаткове навантаження, оскільки їх залучають до участі у кримінальних провадженнях за призначенням порівняно з адвокатами, які проводять свою діяльність індивідуально, тому що вони на законних підставах мають право не брати участі у цьому процесі, оскільки чинним законодавством їх участь не регламентована.

Сьогодні оплата праці адвоката, який надає безоплатну правову допомогу, відіграє вагому роль, адже від цього часто залежить і якість виконуваних ним функцій. Щодо врегулювання цієї проблеми вітчизняні фахівці висловлювали ряд пропозицій, зокрема екс-голова Верховного Суду України В. Т. Маляренко пропонує свій варіант вирішення проблеми оплати праці адвокатів, які беруть участь у кримінальному процесі за призначенням. Він стверджує, що оскільки прокурор від імені держави підтримує державне обвинувачення, а адвокат за призначенням від імені тієї ж держави захищає його, то слід було б їх зрівняти і в оплаті. Цей рівень оплати повинен відповідати і належному рівню розгляду справи, тобто якщо адвокат захищає клієнта у суді першої інстанції, його погодинна заробітна плата повинна відповідати середньому рівню оплати працівників районної прокуратури; відповідно, за участі адвоката в апеляційному або касаційному провадженні - його заробітна плата має становити середню заробітну плату працівників прокуратури цього рівня. В. Т. Маляренко вважає також за необхідне, щоб за призначенням брав участь не будь-який адвокат, а лише той, що внесений до спеціального списку, затвердженого міністром юстиції України й головою професійної асоціації адвокатів України. До цього списку слід внести найбільш кваліфікованих адвокатів, оскільки адвокати за призначенням уособлюють державу, створюючи їй відповідний імідж [4].

Навколо питання щодо надання безкоштовної правової допомоги існує багато проблем. З метою знайдення шляхів їх вирішення слід звернутися до міжнародного досвіду. Для забезпечення захисниками за призначенням у США створено спеціальні фірми - Бюро публічного захисту (Public Defender Office). Такі фірми виникли ще в 60-х роках минулого століття. У них працюють особи, які беруть участь лише за призначенням, у разі визначення судом за необхідне забезпечити захистом людину безкоштовно. У PDO існує спеціалізація, й розподіл між адвокатами справ здійснюється відповідно до цього принципу. Такі фірми утворюються як центральним урядом, так і місцевою владою. Але в усіх документах вказано, що ці фірми є незалежними від держави. Крім цього, на рахунок PDO надходять різні пожертвування від приватних осіб, організацій тощо. Кошти PDO можуть складатися також з частини судових витрат, вартості конфіскованих знарядь злочину.

У США є ще інші форми надання безкоштовної правової допомоги. Зокрема, в окремих штатах деякі фірми, і правники у тому числі, забезпечують захист за призначенням відповідних органів (contracting, franchising). Як правило, кошти цій фірмі сплачує держава. Але є випадки, що посередником у такому питанні виступає Рада PDO [7, c. 45].

У Великобританії практикується на рівні повної безоплатної правової допомоги й часткова для певного кола малозабезпечених осіб. Виконанням цих завдань за дорученням уряду займається Правове товариство. Наявність коштів у малозабезпеченої особи, яка звертається за правовою допомогою, визначається комісією з додаткових асигнувань міністерства соціального забезпечення.

Уряд Великобританії виділяє значні кошти для надання правової допомоги населенню у кримінальних справах і частково на захист інтересів у цивільних справах. В окремих випадках особа, яка скористалася безоплатною правовою допомогою, після вирішення її справи може одержати судовий наказ про сплату частини суми, яка обраховується з урахуванням характеру злочинних дій та матеріальних можливостей. При несплаті визначеного внеску він може бути стягнений судом як борг [8].

У Великобританії кожна особа має доступ до безоплатної правової поради, незважаючи на її соціальний статус. Надання правової допомоги розподіляється між Бюро з консультування громадян і адвокатами, які підписали угоду з Міністерством юстиції Великобританії про участь у програмі «Правова допомога».

Англію і Уельс для більшої зручності користування безоплатною правовою допомогою було поділено на 12 районів, у кожному з яких діє територіальний комітет. У складі кожного комітету працюють практикуючі баристери та соліситори, а також підпорядковані їм численні

місцеві комітети з відповідними фахівцями права. До основних функцій територіальних комітетів слід віднести: нагляд за діяльністю адвокатів, оплата їх праці, затвердження списку соліситорів та баристерів, які надають безоплатні консультації і ведуть справи за призначенням [9].

У ході проведеного аналізу міжнародного досвіду у сфері організації системи надання безоплатної правової допомоги можна дійти висновку про те, що ідеальної моделі, яка б демонструвала, як повинна бути організована система надання безоплатної правової допомоги, не існує, але більшість держав вважають за необхідне утворення спеціальної координуючої організації, яка була б наділена відповідними повноваженнями у цій сфері, а також сприяла налагодженню взаємодії між суб'єктами цього процесу.

Отже, ефективне функціонування системи безоплатної правової допомоги є одним із пріоритетних напрямів реформування кримінального судочинства. Реформуючи систему надання безоплатної правової допомоги, потрібно враховувати ряд важливих аспектів, таких як суттєві фінансові та часові витрати, а також внесення необхідних адекватних змін у чинне законодавство. Необхідно вдосконалити систему оплати праці адвокатів, які надають безоплатну правову допомогу; ввести заохочувальну систему для діяльності адвокатів у цій сфері.

Список використаних джерел

1. Про безоплатну правову допомогу: Закон України: від 02.06.2011 N° 3460-VI [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3460-17.

2. Конституція України: від 28.06.1996 № 254к/96-ВР [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр

3. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод: від 04.11.1950 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_004.

4. Маляренко В. Т. Про інститут понятих у кримінальному процесі України / В. Т Маляренко // Вісник Верховного Суду України. - 2001. - № 3 (25). - С. 22-27.

5. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права: від 16.12.1966 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_043.

6. Основні положення про роль адвокатів: від 01.08.1990 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_835.

7. Уолкер Рональд. Английская судебная система / Рональд Уолкер. - М.: Юрид. лит., 1980. - 631 с.

8. The Guardian 12 March 2009, Legal aid in 21st-century Britain [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://www.theguardian.eom/money/2009/mar/11/legal-aid-justice-gap/

9. Legal aid [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://en.wikipedia.org/wiki/ Legal_aid#cite_note-guardian20309-8

Размещено на Allbest.ru