Проголошення і роз’яснення судових рішень у кримінальному провадженні України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Проголошення і роз'яснення судових рішень у кримінальному провадженні України

У статті розглядаються новели кримінального процесуального закону, пов'язані із діяльністю суду першої інстанції щодо проголошення і роз'яснення судових рішень у кримінальному провадженні; висвітлюються авторські підходи до змісту процесу ухвалення судових рішень як етапу судового провадження у першій інстанції та його складових; вносяться пропозиції щодо удосконалення кримінального процесуального закону в цьому аспекті.

Ключові слова: кримінальне провадження, судові рішення, ухвалення судових рішень, проголошення судового рішення, роз'яснення судового рішення. кримінальний процесуальний суд провадження

В статье рассматриваются новеллы уголовного процессуального закона, связанные с деятельностью суда первой инстанции относительно провозглашения и разъяснения судебных решений в уголовном производстве; высветлены авторские подходы к содержанию принятия судебных решений как этапа судебного производства в первой инстанции и его составляющих элементов; вносятся предложения по усовершенствованию уголовного процессуального закона в рассматриваемом аспекте.

Ключевые слова: уголовное производство, судебные решения, принятие судебных решений, провозглашение судебного решения, разъяснение судебного решения.

Keywords: criminal realization, court decisions, acceptances of court decisions, proclamation of court decision, elucidation of court decision.

Судове правозастосування є правомірною активною діяльністю суду, підсумком якої виступає відповідне процесуальне рішення. У функціональному відношенні безпосередньою метою судового правозастосування виступає розв'язання конкретного правового конфлікту, правильне і в розумні строки здійснення судового провадження, досягнення кінцевого результату репродуктивного мислення - ухвалення законного, обґрунтованого, вмотивованого і справедливого вироку або іншого судового рішення. Результат пізнавальної діяльності суду першої інстанції в кримінальному провадженні, яка відбувається під час підготовчого судового провадження та судового розгляду, онтологічно об'єктивується, матеріалізуючись у відповідному судовому рішенні.

Проведений аналіз наукових праць дозволяє констатувати, що загальними питаннями судового розгляду в кримінальному процесі, зокрема й ухвалення судових рішень, активно займались відомі вчені-процесуалісти: Ю. М. Грошевий, В. Т Маляренко, О. Р. Михайленко, М. М. Михеєнко, В. Т Нор та ін. Разом з тим самостійні праці, присвячені насамперед вироку і його значенню в кримінальному процесі, більше припадають на радянський період (М. І. Бажанов, В. Я. Дорохов, О. Я. Дубинський, О. С. Кобліков, П. А. Лупинська, М. І. Пастухов, П. Ф. Пашкевич, Ю. М. Седлецький, М. С. Строгович, Ф. Н. Фаткуллін). У сучасному кримінальному процесі судові рішення як правовий інститут не ставали самостійним предметом наукового пошуку, хоча вивчення окремих сторін, ознак цього явища або дій щодо нього мають місце. При цьому практично усі дисертаційні роботи, в яких піднімаються питання правового урегулювання судових рішень у кримінальному процесі, виконані на початку 2000-х років, до прийняття нового КПК України, без урахування реформаційних процесів у державі, що актуалізує обраний напрям дослідження, спонукає до вироблення оновлених поглядів на цей інститут.

Серед вітчизняних вчених, що приділяють останнім часом увагу питанням, пов'язаним із судовими рішеннями в кримінальному процесі, можна виділити: Н. В. Глинську [1; 2], Д. О. Захарова [3], О. В. Ігнатюка [4], Ю. В. Охотіну [5], О. З. Хотинську [6], В. В. Шумова [7]. Однак у межах інституту судових рішень у кримінальному процесі залишається значна кількість дискусійних питань як матеріального, так і процесуального характеру, спробу вирішення окремих з яких (проголошення і роз'яснення судових рішень) обрано за мету цієї статті.

Поняття «судове рішення» у наукових доробках представлено як: галузевий інститут, складова частина процесу, акт правосуддя, процесуальний документ, результат державного примусу, акт-документ, форма судового акту. Ухвалення судових рішень одними вченими розглядається як самостійна процесуальна стадія, іншими - як етап судових стадій (стадії судового розгляду).

Так, наприклад, порядку ухвалення судових рішень у межах стадії судового розгляду торкається у своїй монографічній роботі О. В. Ігнатюк (п. 2.3) [4]. Автор розглядає судове рішення як узагальнену категорію в кримінальному провадженні, але при цьому розуміє під нею «ухвалений судом, відповідно до кримінального процесуального закону, акт, в якому констатуються обгрунтовані та вмотивовані висновки суду щодо розглядуваного кримінально- правового конфлікту, й особи (осіб), з якою (якими) пов'язувалось його виникнення» [4, с. 14] (тобто не враховано, на нашу думку, теоретичне розуміння узагальненості цієї «правової категорії» (інституту). Разом з тим цікавими видаються авторські думки щодо етапу ухвалення судового рішення, співвідношення його з процесом прийняття і правозастосовною діяльністю суду. Зокрема, ухвалення судового рішення в кримінальному провадженні слушно розглядається як «просторово-часовий відрізок, що об'єктивно фіксується в загальній системі процесуальної діяльності суду, яка характеризується настанням певних змін, пов'язаних із встановленням підстав для обвинувачення, виправдання, закриття провадження, затвердження угоди, застосування примусових заходів медичного характеру тощо в результаті здійснення судових дій, об'єднаних єдністю завдань кримінального провадження» [4, с. 15].

Механізм прийняття рішення як результат пізнання й оцінки судом певних фактів у їх правовому і моральному розумінні, яким завершується розгляд справи у відповідній стадії процесу, був розроблений у 1979 році професором Ю. М. Грошевим. У процесі подальшого його удосконалення ухвалення судових рішень у теоретико-наукових доробках поділялось на декілька підетапів (підсистем) (такий підхід, на нашу думку, є переконливим): нарада суддів з розв'язанням усіх питань, які підлягають вирішенню; прийняття рішення, відповідно до внутрішнього переконання суду, унаслідок оцінки доказів, встановлених у судовому засіданні; складання тексту вироку; підписання вироку; проголошення вироку [5, с. 12]. Вказаний перелік іноді розширюється виокремленням внесення до вироку у випадку необхідності виправлень з відповідними обмовками та підписами суддів [8, с. 23] або оцінкою досліджених у судовому засіданні доказів, звільненням обвинуваченого з-під варти, наданням копій судового рішення [9, с. 17]. Процес прийняття (ухвалення) судових рішень визнається «специфічним видом інтелектуально-праксіологічної діяльності» суду. І навіть окремі аспекти діяльності з ухвалення судового рішення деякі вчені називають багатоепізодним процесом, наприклад діяльність з обґрунтування [1, с. 17].

Ґрунтовний аналіз висловлених у науковій літературі поглядів, а також оновлених положень КПК України дозволяє погодитись з тими вченими, які обґрунтовують виділення в процесі ухвалення судового рішення у кримінальному провадженні таких складових: нарада суддів щодо послідовного вирішення питань, передбачених ч. 1 ст. 368 КПК України (з урахуванням у необхідних випадках висновків Верховного Суду України (ч. 6 ст. 368 КПК України); безпосереднє ухвалення судового рішення (шляхом голосування при колегіальному судовому розгляді); складання тексту судового рішення і його підписання, приєднання до нього окремої думки судді (за наявності); проголошення судового рішення. Усі інші дії щодо судового рішення або пов'язані з ним, зокрема: вручення, надсилання, отримання копії судового рішення; звільнення обвинуваченого з-під варти; вжиття заходів піклування про неповнолітніх, непрацездатних і збереження майна обвинуваченого; виправлення описок і очевидних помилок у судовому рішенні; роз'яснення судового рішення - виступають наслідком ухвалення судового рішення, оскільки вони ніяким чином не впливають на сам його процес. Послідовність та належність дотримання правил ухвалення судових рішень забезпечують порядок останнього і визначають його сутність як процесуальної діяльності суду.

Як відомо, ухвалений у 2012 році Кримінальний процесуальний кодекс України містить ряд новел і змінює процесуальну форму кримінального провадження. Так, замість словосполучення «постановления вироку» у кримінальному процесуальному законі вживається словосполучення «ухвалення судового рішення, ухвалення вироку»; стосовно ж ухвал суду законодавець залишив термін «постановлення». Тобто вироки і судові рішення в узагальненому виді ухвалюються, а ухвали - постановляються. Лексеми «ухвалювати» і «постановляти» розглядаються як синоніми, що означають «приймати рішення». Такі мовні звороти узгоджуються з конституційними приписами щодо ухвалення рішень судів іменем України (ст. 124 Конституції України). У цьому проявляється публічний характер судового рішення як владного акта, адже вирішуючи суспільно-правовий конфлікт, суд діє від імені держави Україна.

Слід відмітити, що новели КПК України торкнулись не лише судового розгляду, а й етапу ухвалення та проголошення судових рішень. Зокрема, деякі положення, які стосуються судових рішень у кримінальному провадженні, закріплені вперше: 1) дефініція законності,

обґрунтованості та вмотивованості судового рішення; 2) при виправданні особи у резолютивній частині вироку обов'язково має бути вказівка про поновлення її в правах, обмежених під час кримінального провадження; 3) обвинуваченому, який не володіє мовою судочинства, надається право на отримання копії вироку його рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє, у перекладі, засвідченому перекладачем; 4) на головуючого у судовому засіданні покладається обов'язок після проголошення вироку роз'яснити обвинуваченому, захиснику, його законному представнику, потерпілому, його представнику про наявність у них права на ознайомлення із журналом судового засідання і подання з цього приводу письмових зауважень; а також обов'язок роз'яснити обвинуваченому, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, про наявність у нього права на заяву клопотання про доставку в судове засідання суду апеляційної інстанції; 5) на суд покладається обов'язок роз'яснення свого рішення за заявою учасника судового провадження, якщо судове рішення є незрозумілим; 6) деталізовано порядок виправлення описок і очевидних арифметичних помилок у судовому рішенні. Крім того, правило щодо оцінки доказів судом за його внутрішнім переконанням міститься не в положеннях гл. 29, а в ст. 94 КПК України. Також у новому кримінальному процесуальному законі відсутні: а) можливість відновлення судового слідства під час ухвалення підсумкового судового рішення; б) виокремлення складання судового рішення (вироку) із вказівкою на його написання одним із суддів; в) виділення окремої норми щодо підписання судового рішення; г) вимога про направлення окремої думки судді разом з матеріалами справи голові вищестоящого суду, якщо справа не переглядалась у касаційному порядку; д) можливість винесення судом першої інстанції окремої ухвали.

Варто відмітити, що, обравши назву глави 29 КПК України «Судові рішення», законодавець виділив такі процесуальні дії щодо цього інституту: ухвалення (стст. 371, 375), проголошення (ст. 376), виправлення описок і очевидних арифметичних помилок (ст. 379) і роз'яснення (ст. 380). При цьому виправлення в судовому рішенні згадуються і в ч. 5 ст. 371 КПК України, а роз'яснення змісту судового рішення - в ч. 1 ст. 376 КПК України. Тобто дії із внесення виправлень у судове рішення є частиною порядку ухвалення останнього, а роз'яснення його змісту, порядку і строку оскарження - частиною проголошення судового рішення. Разом з тим виправлення допущених у судовому рішенні описок і очевидних арифметичних помилок, а також роз'яснення судового рішення без зміни його змісту може бути самостійним етапом судового розгляду за умови, що така судова діяльність ініційована учасником кримінального провадження, іншою заінтересованою особою, судом - для внесення виправлень у судове рішення й учасником судового провадження чи органом виконання судового рішення - для його роз'яснення (при цьому звернутись із заявою про внесення виправлень виходячи із розуміння понять «учасник кримінального провадження» і «учасник судового провадження» (п. 25, 26 ст. 3 КПК України) має право ширше коло осіб). Таким чином, виходячи із розуміння судових рішень як самостійного інституту процесуального права і ураховуючи правове його урегулювання в КПК України, можна констатувати приналежність дій суду з ухвалення, проголошення, роз'яснення і виправлення до терміносистем, конструкцій цього інституту. При цьому проголошення судового рішення належить, на нашу думку, до підетапів ухвалення судового рішення, а виправлення описок, арифметичних помилок, роз'яснення судового рішення (після його ухвалення) - до самостійних необов'язкових етапів стадії судового розгляду. На нашу думку, етап судового розгляду, пов'язаний із судовими рішеннями, доцільно уточнити

як ухвалення та проголошення судового рішення, що розкриватиме його сутність і дозволить уникнути спорів у цьому контексті.

Крім того, не логічним видається законодавчий підхід віднесення норм щодо таємниці наради суддів і питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку (стст. 367, 368 КПК України) не до глави 29 «Судові рішення», а до глави 28 «Судовий розгляд».

Обов'язковою дією суду є офіційне проголошення судового рішення, тобто доведення до загального відома його тексту. Виключення публічного оголошення складають ті частини судового рішення, в яких міститься інформація, що підлягає захисту від розголошення, в тому числі й стосовно забезпечення безпеки свідка, потерпілого. Варто пам'ятати, що головуючим зачитується повний текст судового рішення (за його значним обсягом дозволяється суддям колегіального розгляду зачитувати текст по черзі), винятки становлять судові рішення у формі ухвали (ч. 2 ст. 376 КПК України).

Проголосити - означає офіційно виголосити, прилюдно (публічно) довести до загального відома рішення. Проголошення судового рішення визнається обов'язковою дією суду, навіть при закритому судовому розгляді. Вітчизняний законодавець стосовно цієї дії суду вжив термін «прилюдно» (за участі як учасників процесу, так і інших осіб), ототожнюючи його з терміном «публічно» (суспільно). Але останній має більш широке значення, що включає в себе вільний доступ до ознайомлення із судовим рішенням у Єдиному державному реєстрі.

Законодавчо наголошено, що судове рішення проголошується негайно після виходу суду з нарадчої кімнати. Але на практиці мають місце ситуації, коли ухвалення судового рішення та підготовка його тексту затягуються до пізнього часу і хоча фактично рішення вже готове, воно не може бути проголошено негайно після виходу суду з нарадчої кімнати, оскільки учасники судового провадження об'єктивно не можуть перебувати в приміщенні суду після закінчення робочого дня [4]. У таких випадках доцільно зробити перерву до наступного робочого дня. Суд же має право перервати нараду лише з настанням нічного часу (ч. 2 ст. 367 КПК України), тобто після 22 години і до 6 ранку (ч. 4 ст. 223 КПК України) (разом з тим у науково-практичному коментарі КПК України зазначається, що перерва наради суддів має закінчуватись до початку наступного робочого дня в суді [10, с. 759]). Виходить, що суд, ухваливши судове рішення, наприклад о 20 год., повинен чекати 22 год. Отже, порушується або правило про негайне проголошення судового рішення, або правило щодо переривання наради суддів. Враховуючи викладене, доцільною є думка про доповнення ч. 2 ст. 367 КПК України другим реченням такого змісту: «Якщо судове рішення ухвалене після закінчення робочого дня, але до настання нічного часу, суд вправі перервати нараду до наступного робочого дня, відклавши на нього підписання судового рішення» [4, с. 17].

Варто відмітити, що законодавець не визначив правила проголошення судових рішень в особливих порядках провадження в суді першої інстанції (глава 30 КПК України). Стосовно спрощеного провадження щодо кримінальних проступків відмічається лише, що вирок суду ухвалюється в порядку, визначеному Кодексом (ч. 2 ст. 382). Але буквальне розуміння такого порядку випливає із ст. 371 КПК України, і, враховуючи дискусію щодо приналежності дій з проголошення судового рішення до етапу його ухвалення, видається важливим окреме законодавче урегулювання цього питання, адже особливості спрощеного провадження пов'язані насамперед із розглядом обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні, без учасників судового провадження (ч. 1 ст. 381 КПК України). Спираючись на вимогу публічності проголошення вироку (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, п. 1 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права), перше речення ч. 2 ст. 382 КПК України потребує доповнення після слова «ухвалюється» словами «та проголошується» і після слова «Кодексом» - словами «з урахуванням особливостей цього параграфа». Так само не врегульовані питання проголошення і роз'яснення судового рішення (його форми) при провадженні в суді присяжних (стст. 383-391 КПК України), що підлягає, на нашу думку, окремому вивченню.

Виправлення описок і очевидних арифметичних помилок і роз'яснення судового рішення в порядку ст. 380 КПК України виступають способом усунення недоліків останнього [10, с. 800]. При роз'ясненні судового рішення не усуваються його формальні чи змістовні недоліки. Оскільки законодавцем наголошено, що роз'яснюється судове рішення в силу його незрозумілості, то звідси випливає, що однією із вимог до цього документа є зрозумілість, тобто доступність для сприйняття, дохідливість, безваріативність його тлумачення. У будь- якому випадку, оскільки суд не може за власною ініціативою роз'яснювати судове рішення, воно повинно бути зрозумілим насамперед для цього суду, як і прерогатива його розгляду. Суд повинен, не змінюючи форму викладення, більш повніше, чіткіше і зрозуміліше викласти ті частини рішення, що породжують труднощі для його однозначного сприйняття. Особливістю судового провадження із роз'яснення судового рішення є те, що предметом судового розгляду є заява про необхідність такого роз'яснення, яка вивчається судом у відкритому засіданні із повідомленням заінтересованих осіб і приймається ухвала, в якій відмовляється у роз'ясненні судового рішення або задовольняється прохання і тоді цією ж самою ухвалою роз'яснюється судове рішення.

Слід зазначити, що в кримінальному процесуальному законі відсутні приписи стосовно порядку розгляду заяви про роз'яснення судового рішення (аналогічно як і заяви про виправлення описок і арифметичних помилок). Зазначається лише, що такі заяви розглядаються у судовому засіданні і логічним є постановления відповідних ухвал у нарадчій кімнаті, оскільки такими ухвалами вирішується суть заявлених вимог. На нашу думку, якщо заінтересовані особи присутні у судовому засіданні, то потрібно усно роз'яснити їм зміст судового рішення, запитати, чи зрозуміло таке роз'яснення, і при позитивній відповіді постановити ухвалу (усі ці дії слід фіксувати в журналі судового засідання), що дозволить зменшити випадки апеляційного оскарження таких ухвал.

У ч. 3 ст. 380 КПК України відмічається, що учасникам судового провадження (особі, яка звернулась із заявою про роз'яснення) надсилається копія лише ухвали про роз'яснення судового рішення. Однак за результатами судового розгляду може постановлятись ухвала і про відмову у вчиненні таких дій (причому за відсутності учасників судового провадження). Тому з термінологічної точки зору вказана норма підлягає уточненню вказівкою на копію ухвали і про відмову у роз'ясненні судового рішення.

Проаналізувавши ухвали, постановлені на підставі ст. 380 КПК України (за Єдиним державним реєстром судових рішень), вбачається неоднозначна судова практика у цьому напрямі. Так, значна кількість заяв (зокрема, й з боку представників прокуратури) стосується роз'яснень судових рішень, ухвалених слідчим суддею на стадії досудового розслідування. У задоволенні таких заяв зазвичай відмовляється на підставі того, що вони не є предметом роз'яснення судового рішення в порядку ст. 380 КПК України. Разом з тим зустрічаються ухвали, в резолютивній частині яких вказується на залишення заяви без розгляду або про відмову у задоволенні не заяви, а клопотання, із зазначенням в обох випадках, що ухвала не підлягає оскарженню (справи № 711/5157/15-к, № 331/5166/15-к). Також є ухвали і про задоволення таких заяв: наприклад, слідчий суддя Рівненського міського суду, посилаючись на ст. 380 КПК України, без пояснення суті заяви по становив ухвалу про відкриття провадження про роз'яснення ухвали слідчого судді і призначив розгляд скарги (не заяви), зауваживши, що його ухвала оскарженню не підлягає (справа № 569/6067/16-к). Виявлено і звернення до суду в порядку ст. 380 КПК України стосовно виправлення описки в ухвалі слідчого судді, яке задоволено в Печерському районному суді м. Київ, із зазначенням у резолютивній частині ухвали (посилаючись на ст. 380 КПК України) про те, що замінюється слово «скаржник» на слова «особа, за скаргою якої здійснюється судове провадження» (справа № 757/34622/15-к). Крім того, значна кількість проаналізованих ухвал містить на початку резолютивної частини вказівку на ухвалення цієї ухвали замість постановлення, як того вимагає ст. 371 КПК України.

Таким чином, нині залишаються не вирішеними питання порядку судового провадження щодо заяв про роз'яснення судових рішень і змісту ухвал, постановлених за результатами їх розгляду. Важливою видається і правова позиція вищих судових органів щодо категорій судових рішень, які підлягають роз'ясненню. Доцільним, на нашу думку, є проведення аналізу ухвалених судових рішень у порядку ст. 380 КПК України і підготовка відповідних рекомендацій з цих питань.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Глинська Н. В. Обгрунтування рішень у кримінальному процесі: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» / Н. В. Глинська. - Х.: Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого, 2003. - 20 с.

2. Глинська Н. В. Концептуальні засади визначення і забезпечення стандартів доброякісності кримінальних процесуальних рішень: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно- розшукова діяльність» / Н. В. Глинська. - Х.: Нац. юрид. ун-т ім. Я. Мудрого, 2015. - 35 с.

3. Захаров Д. О. Правова природа та система рішень апеляційного суду у кримінальному судочинстві: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» / Д. О. Захаров. - Х.: Нац. юрид. акад. ім. Я. Мудрого, 2006. - 20 с.

4. Ігнатюк О. В. Судове провадження у першій інстанції в кримінальному процесі України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» / О. В. Ігнатюк. - Ірпінь: НУДПСУ, 2014. - 20 с.

5. Охотіна Ю. В. Виправдання як категорія кримінально-процесуального права України: дис. канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза» / Ю. В. Охотіна. - К.: НАВС, 2012. - 242 с.

6. Хотинська О. З. Обов'язковість судових рішень як конституційна засада судочинства України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.10 «Судоустрій; прокуратура та адвокатура» / О. З. Хотинська. - К.: Акад. адвокат., 2006. - 20 с.

7. Шумов В. В. Вирок суду при спрощеній формі судового розгляду кримінальних справ: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Кримінальний процес

та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність» / В. В. Шумов. - Х.: ХНУВС, 2011. - 18 с.

8. Загорский Г И. Постановление приговора: проблемы теории и практики: [учеб.-практ. пособ.] / Г. И. Загорский. - М.: Проспект, 2010. - 127 с.

9. Подопригора А. А. Реабилитация в уголовном процессе России: дис. канд. юрид. наук: спец. 12.00.09 «Уголовный процесс; криминалистика и судебная экспертиза; оперативно-розыскная деятельность» / А. А. Подопригора. - Ростов-на-Дону, 2004. - 181 с.

10. Кримінальний процесуальний кодекс України: науково-практичний коментар / за заг ред. професорів В. Г Гончаренка, В. Т Нора, М. С. Шумила. - К.: Юстиніан, 2012. - 1224 с. Размещено на Allbest.ru