Пропозиції щодо шляхів використання досвіду західноукраїнських правників для розвитку національної юридичної термінології

Ключевые слова: украинская юридическая терминология, язык права, юридические термины, национальная юридическая терминология, юридико-лингвистические исследования.

The article investigates the ways in using of historical experience for forming of national legal terminology on the modern stage of state-creation in Ukraine. It is made a number of proposals for using of real Ukrainian legal terms for filling of existing gaps in the current legislation.

Keywords: Ukrainian legal terminology, law language, legal terms, national legal terminology, legal and linguistic researches.

Постановка проблеми. Українська правнича термінологія є важливим чинником для розвитку української юридичної науки, тому що розвиток права завжди тісно пов'язаний із формуванням термінології. У мові права постійно відбуваються пошуки потрібних слів, що якнайкраще відображають зміст правових понять. Правнича термінологія при цьому збагачується різними шляхами: застарілі терміни виходять з активного ужитку, натомість повертаються в обіг забуті, які довший час не функціонували, але сьогодні знову доводять свою життєздатність, утворюються нові терміни, які відповідають сучасним реаліям українського суспільства, і т. ін.

Саме це обумовлює актуальність і наукове значення проведеного дослідження, яке було здійснене з метою уважного вивчення історичного досвіду термінологічних напрацювань західноукраїнських правників для збереження та активного використання питомих українських правничих термінів.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Цій проблематиці присвячена чимала кількість наукових праць відомих вітчизняних науковців, як правників: Ю. Зайцев, С. Кравченко, Л. Чулінда та ін., так і мовознавців: Н. Артикуца, М. Вербенєц, Ю. Прадід, Л. Симоненко, Н. Трач та ін.

Постановка завдання. Метою написання нашої статті є з'ясування шляхів використання досвіду західноукраїнських правників в сучасних юридико-лінгвістичних дослідженнях, а також для формування національної юридичної термінології на сучасному етапі державотворення в Україні.

Виклад основного матеріалу дослідження. Якщо оцінювати сучасний стан термінологічної справи, то слід, передусім, зазначити, що подальший розвиток української мови потребує тісного зв'язку між наукою і термінологією та усвідомлення того, що термінологія розвивається тільки у процесі серйозних наукових досліджень. Утворення різноманітних термінологічних, зокрема, правничих словників українською мовою при цьому є основною умовою для формування національного наукового потенціалу.

Зауважимо, що за роки незалежності України видано понад 500 словників лише термінологічного характеру. Серед них близько 60 - з галузі юриспруденції, зокрема, найвагоміші: «Російсько-український словник юридичних термінів» (1993 р.), «Словник юридичних термінів (російсько-український)» (1994 р.), «Російсько-українсько- англійський словник правничої термінології: Труднощі терміновживання» (1994 р.), «Юридичний словник-довідник» (1996 р.), «Юридична енциклопедія: у 6-ти томах» (1998-2004 рр.), «Сучасна правова енциклопедія» (2009 р.) та інші.

Фахове редагування та рецензування сучасних словників, значна науково- методична та консультаційна допомога з питань лексикографічного опрацювання спеціальної термінологічної лексики надається відділом наукової термінології Інституту української мови НАН України, Технічним комітетом стандартизації науково-технічної термінології (ТК СНТТ) з його основними базовими організаціями, серед яких: Український науково-дослідний інститут стандартизації, сертифікації та інформатики (УкрНДІССІ) Держстандарту України, Національний технічний університет «Київський політехнічний інститут» (НТУ КПІ), Національний університет «Львівська політехніка» (НУ ЛП) тощо.

Національна академія внутрішніх справ МВС України щороку проводить Всеукраїнські науково-практичні конференції з проблем розвитку та функціонування державної мови «Українська мова в юриспруденції: стан, проблеми, перспективи», на яких мовознавці і правники фахово обговорюють нагальні мовно-термінологічні проблеми.

Варто згадати також, що центром інноваційних методик правничої освіти Національного університету «Києво-Могилянська академія» започатковано серію видань «Правнича лінгвістика», яка складається з хрестоматій, наукових, науково-методичних праць, навчальних посібників, підручників, термінологічних словників тощо, що мають на меті сприяти, зокрема, удосконаленню мовної підготовки українських правників.

Ґрунтовна праця Н. В. Артикуци «Мова права і юридична термінологія: Навчальний посібник» [1] була першою серед інших відомих розвідок, що вийшли друком у рамках цього проекту. У ній автор приділила значну увагу базовим дисциплінам у системі мовної підготовки майбутніх правників, які складають основу фахових мовних знань, необхідних у всіх сферах юридичної діяльності, незалежно від подальшої спеціалізації юриста.

Вагомим здобутком є те, що діяльність громадської правозахисної організації «Українська Правнича Фундація» під керівництвом С. П. Головатого сприяла утворенню Державної комісії з питань правничої термінології. Згодом, відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо здійснення правової реформи в Україні» від 19 червня 1995 р. № 458 утворилася Українська комісія з питань правничої термінології, яку також очолив С. П. Головатий. У роботі комісії брали активну участь відомі в Україні та за її межами правники, філологи, науковці, провідні фахівці з Інституту української мови. Члени комісії неодноразово зверталися до історичного досвіду, зокрема до термінологічних словників.

Яскравим прикладом ефективності такого звернення є повернення до законодавства і наукового обігу історичного терміна правочин [7, с. 56]. Також одним із найважливіших результатів діяльності комісії було здійснення мовно-термінологічної експертизи проекту Конституції України. Утім, навіть після належного мовного опрацювання тексту Конституції України з боку відповідних фахівців та її затвердження 28 червня 1996 р., вона продовжує зазнавати обґрунтованої критики з боку лінгвістів.

До прикладу, учений-мовознавець С. Й. Караванський у науково-популярній розвідці «Пошук українського слова, або боротьба за національне «Я» у розділі «Мова Конституції» зазначав: «Читаючи Конституцію України, важко збутися враження, що це переклад з російської мови, і то не найкращий» [3, с. 50]. Однак, провину за мовні огріхи він не покладав на авторів Конституції, вважаючи це наслідком «знекровлення української мови, яку практиковано в УРСР останні 65 років, і яку за інерцією здійснювано і в незалежній Україні» [3, с. 50].

З вересня 2012 року новою очільницею УПФ стала правозахисниця О. І. Сироїд (з 26 жовтня 2014 р. - народний депутат України 8-го скликання, віце-спікер Верховної Ради України).

Зазначимо, що Українська Правнича Фундація об'єднувала понад 10 програм, серед яких особливо важливою в контексті нашого дослідження була програма «Центр правничої термінології, перекладів та словників», створена у грудні 1993 року. Її головними завданнями були: укладання правничих словників, термінологічно-мовні дослідження та пов'язане з ними опрацювання правничих текстів, питання нормопроектування та юридичної техніки, перекладацька діяльність у сфері права, навчальна діяльність, розроблення та впровадження нових комп'ютерних технологій та нові форми поширення правової інформації.

Працівники Центру брали участь у термінологічно-мовному опрацюванні трьох проектів Конституції України та її остаточного тексту, проектів Цивільного, Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів, п'яти статутів Збройних Сил України, низки інших законопроектів.

Центром було виконано офіційні переклади Конституції України російською та англійською мовами. Спільно з Міністерством закордонних справ України здійснено офіційний переклад Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року, перекладено регламенти старого та нового Європейського суду з прав людини.

Від 1999 року Центром було налагоджено випуск щоквартального журналу «Практика Європейського суду. Рішення. Коментарі», який став лауреатом Третього Всеукраїнського конкурсу на краще юридичне видання 2000 року в двох номінаціях [8].

Важливо, що Українська Правнича Фундація зініціювала також публікацію серії «Українські правничі словники», яка здійснювала видання перекладних термінологічних словників (англійсько-російсько-український, німецько-український) юридичних термінів.

Не менш знаковим етапом у розробці національної правничої термінології, безперечно, була робота над мовно-термінологічним опрацюванням Цивільного, Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів. Головним результатом цієї діяльності вважається вироблення Українською комісією з питань правничої термінології основних методико-організаційних засад для опрацювання термінів.

Ефективна робота над фаховими термінологічними словниками була також продовжена Спілкою юристів України, завдяки зусиллям якої у 1993 році вийшов друком «Російсько-український словник юридичних термінів» [2]. Утім, найбільш конкретні пропозиції та ініціативи щодо вирішення нагальних проблем української юридичної термінології висловлювались членами Української правничої фундації.

У рамках згадуваної вище програми «Центр правничої термінології, перекладів та словників» у 1994 році було підготовлено «Російсько-українсько-англійський словник правничої термінології. Труднощі терміновживання» [4] (за загальною редакцією Ю. Є. Зайцева).

Послуговуючись запропонованою Ю. Є. Зайцевим класифікацією, називаємо найтиповіші труднощі, що зустрічаються у сучасному юридичному терміновживанні. Це, передусім: 1) »чинні терміни, що неточно відтворюють відповідне поняття. До прикладу: жилий (приміщення), кошти, добуті злочинним чином, представлення суду та ін.; 2) безпідставні запозичення з інших мов, передусім з російської. До прикладу: заповідальний відказ, померлий родитель, призначення хранителя, договір перевозки та інше; 3) термінологічні синоніми. До прикладу: строк - термін, справа - діло, власник - утримувач; 4) багатозначні терміни та омоніми. До прикладу: доставник (рос. - доставщик) і постачальник (поставщик), угода (рос. - сделка) і угода (рос. - соглашение), премія (рос. - денежное вознаграждение) і премія (разница между биржевой и номинальной стоимостью ценной бумаги; очередной денежный взнос страховому обществу, произведенный страхователем), трудовий договір і трудовий контракт; 5) одиниці, які за своєю будовою не відповідають загальним принципам термінотворення: договір контрактації, відшкодування шкоди в разі ушкодження та інші» [4, с. 51].

У 1994 році редакція «Бюлетеня законодавства та юридичної практики України» підготувала до друку «Словник юридичних термінів (російсько-український)» [6], який уміщує понад 20 тис. російських термінів і термінологічних словосполучень з українськими відповідниками. При укладанні реєстру і опрацюванні словникових статей укладачами використовувались попередні російсько-українські словники правничої термінології, низка галузевих, загальномовних, енциклопедичних словників, базова юридична література, законодавчі акти, періодичні видання тощо.

Слід неодмінно згадати вагому колективну працю провідних українських правників (науковців і практиків) «Юридичний словник-довідник» [9], який було видано у 1996 році. У ньому міститься інформація майже з усіх провідних галузей права згідно з чинним законодавством України 1995 року, а також прокоментовано основні юридичні поняття, що стосуються державного устрою і правової системи України, прав і обов'язків громадян, правового статусу установ, організацій, підприємств тощо.

Перша ґрунтовна спроба систематизувати усі найважливіші терміни і поняття, які закріплені у чинному законодавстві України, була зроблена при підготовці «Словника термінів і понять, що вживаються у чинних нормативно-правових актах України» [5]. Він охоплює 4351 термін і визначення з понад 29 000 нормативно-правових актів. Укладачами зроблено посилання на конкретні нормативно-правові акти під кожним поняттям, також міститься назва органу, який ухвалив цей нормативний акт, повна назва нормативного акта, дата (номер) його прийняття. Окрім того, більшість термінів деталізовано та супроводжується алфавітно-предметним покажчиком. Усе сказане, дає нам змогу вважати Словник своєрідною універсальною довідковою базою з усіх галузей права.

Отже, як бачимо, останнім часом в Україні було чимало зроблено для унормування правничої термінології. Прикметною особливістю укладених у 90-х роках ХХ ст. словників є різноманітність: ми розрізняємо, передусім, перекладні, тлумачні, тлумачно- перекладні, довідники, енциклопедії, енциклопедичні словники тощо. Зауважимо, що на українському видавничому ринку у 1990-ті роки домінуючою була російськомовна навчальна, наукова і довідкова література. Тому провідні науковці України зосередили свої основні зусилля на укладання власне перекладних термінологічних словників, оскільки відчували нагальну потребу у запровадженні української мови в усі сфери й галузі суспільно-громадського життя.

Однак ця значна термінологічна діяльність не зовсім відповідала сучасним вимогам через наявність у більшості словників певних недоліків, а саме: недостатньої мовної розробленості юридичної термінології, значної кількості дискусійних питань, що торкалися вживання і контекстів певних термінів тощо. Окрім того, недоліком можна вважати також незначну кількість двомовних і багатомовних словників, власне правничої термінології.

Головною помилкою було, на нашу думку, прискорене укладання словників для якнайшвидшого задоволення нагальних потреб суспільства у фаховій лексиці. Чималу кількість правничих словників укладали юристи-практики, не залучаючи до цієї роботи професійних філологів-мовознавців.

Висновки. Останнім часом питанням правничої термінології приділяється все більше уваги. Продовжує функціонувати Українська комісія з питань правничої термінології, ведуться активні дискусії мовознавців та правників, розробляються стандарти мовно-термінологічного опрацювання правових текстів, відбуваються законодавчі зміни щодо використання мови у судочинстві і т. ін. В Україні активно розвивається така галузь прикладної лінгвістики, як юридична лінгвістика, розвиваючи власний мовно-термінологічний апарат на межі юриспруденції і лінгвістики.

Також вважаємо за доцільне ще раз уточнити позицію автора щодо шляхів використання історичного досвіду термінотворення для розвитку сучасної української правничої терміносистеми. У цьому контексті маємо наголосити, що наша позиція - це виваженість, поміркованість, доцільність усіх термінологічних рішень. Автор - категоричний противник будь-яких крайнощів: не потрібно сліпо запозичувати іншомовну правничу термінологію, пристосовуючи її до сучасних реалій життя, і, водночас, не слід вдаватися до нерозбірливого, нерозумного, недоцільного використання архаїзмів. Завжди має бути присутній здоровий глузд. Так, найяскравішим прикладом повернення до законодавства і наукового обігу вилученого за радянських часів правничого терміна, який був безпідставно забутий, а завдяки успішній діяльності Української Правничої Фундації отримав шанс знову повернутися до активного вжитку історичний термін правочин.

Таким чином, звідси випливає перший шлях: це - використання історичних термінів для заповнення наявних лакун і прогалин (окрім згаданого терміну правочин, до активного вжитку повернулися також такі питомі українські терміни, як: правник, правничий, правний та ін.); другий шлях, на нашу думку, це використання більш адекватних термінів для заміни існуючих: до прикладу, Ю. Є. Зайцев, свого часу докладно проаналізувавши роботу над термінологією Конституції України, слушно зауважував, що законодавці, дослідивши значення двох термінів, обрали власне український - катування, відкинувши запозичення тортури, оскільки питомий український термін точніше передавав зміст позначеного поняття.

Під час дослідження нами також виявлено чималий термінологічний масив. До прикладу, заслуговують на увагу терміни К. Левицького кривоприсяга (Вип.І, «Часописі» за 1889 р., стаття «Критичні уваги») як гідна заміна для існуючого - лжеприсяга (ст. 384 КК України), винагородження шкоди замість відшкодування шкоди, поновні вибори замість дострокові вибори, а також ширше використання терміну карний у значенні кримінальний і похідного від нього - карна справа; або у тому самому значенні каригідне діло (термін С. С. Дністрянського); третій шлях: це - побудова нових термінів за аналогією з використанням історичних підходів, запропонованих термінологами НТШ, які розглядалися нами в тексті монографії, а тому ми не будемо на них ще раз докладно зупинятися. Наведемо лише декілька прикладів: справоздавець (з одного термінологічного ряду: законодавець, роботодавець, державець) у значенні діловод, утворений від терміну справа; самоуправа, самоуправні органи у значенні самоуправління, органи самоуправління та ін.

Список використаних джерел