Теоретико-методологічні засади праворозуміння

Key words: legal thinking, the type of legal understanding, natural law concept of positivist approach, sociological theory, an integrative concept, law, state, society.

Постановка проблеми. Проблему розуміння права без перебільшення можна віднести до числа «вічних». Починаючи з виникнення професійної юридичної діяльності й до сьогодні не було й немає, мабуть, жодного юриста, який би не замислювався над питанням, що таке право, і не намагався дати відповідь на нього [4, с. 10].

Праворозуміння є складним і багатозначним процесом, що відіграє важливу роль в механізмі правового регулювання суспільних відносин, в забезпеченні законності і правопорядку, правового виховання населення і юристів професіоналів, і навколо якого завжди йшли і йдуть постійні наукові дискусії. Залежно від того, як розуміється сутність права, що входить в це поняття, якими ознаками воно наділене, тлумачаться і всі інші явища правової сфери - правотворчість, правозастосування, правовідносини, суб'єктивні права і юридичні обов'язки, законність і правопорядок, принципи права і т. д. Саме тому, постає необхідність розглянути поняття «права» в контексті різноманітних теорій, які визначають його сутність, природу, призначення та роль в житті суспільства.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Сучасне уявлення праворозуміння тією чи іншою мірою розглядали у своїх працях вітчизняні вчені Кістяківський, Ковальчук, А. Ковтонюк, М. Козюбра, О. В. Лапаєва, Н. Мозоль, Б. О. Стащенко. Проте, питання плюралістичності підходів щодо розуміння права і сьогодні залишається центральним для юриспруденції.

Виклад основного матеріалу дослідження. На сьогоднішній день існує безліч різноманітних підходів щодо розуміння права, склалися цілі школи, напрями, доктрини, але відсутня єдина концепція, яка пояснювала б сутність, природу, призначення права, його роль в житті суспільства. Відомий теоретик права і соціолог Б. Кістяківський зазначив: «У жодній іншій науці немає стільки суперечливих теорій, як у науці про право. При першому знайомстві з нею виникає таке враження, ніби вона тільки й складається з теорій, що взаємно виключають одна одну» [6, с. 42].

В юридичній літературі праворозуміння трактується неоднозначно. Науковці виділяють два критерії для класифікації типів праворозуміння: теоретичне і практичне. Наприклад: «тип праворозуміння є образом права, що формується в рамках певної культури та характеризується як парадигмально зумовленими теоретичними ознаками права, так і культурно обумовленим практичним (ціннісним) ставленням до права» [1, с. 59]. Теоретичне праворозуміння представляє розуміння права у вигляді наукової теорії, а саме через правову ідеологію, яка відображає теоретичне (наукове) осмислення правової дійсності. Натомість практичне праворозуміння існує в суспільній правовій свідомості та правовій культурі у вигляді особливого відношення до права. Слід зазначити, що дані два підходи щодо розуміння права є взаємозалежними, адже будь яка теорія є базовим підґрунтям для здійснення практичної діяльності.

Класифікація типів праворозуміння залежить від критеріїв, які покладені в його основу. Залежно від ставлення до права різних народів і тих чи інших цивілізацій, виокремлюють такі типи праворозуміння: європейський (християнський), мусульманський, або ісламський, індо-буддійський, китайсько-конфуціанський, японський. Інколи до них додають євразійський або навіть російський [6, с. 39].

П.А. Оль пропонує класифікацію концепцій праворозуміння за вольовим критерієм. Він виділяє фаталістичний підхід, в якому право розуміється як щось об'єктивно існуюче і не залежить від волі людини, та волюнтаристичний підхід, де право розуміється як встановлене волею людини правило поведінки.

Заслуговує на увагу теорія праворозуміння запропонована Ю. Я. Баскіним, яка створена на підставі виявлення системоутворюючого критерію «природа-людина- суспільство» та фіксує стійкі ознаки правових проявів, показує їх подібності та відмінності. Дана типологія виділяє метафізичне праворозуміння, яке визначає, що причини виникнення права лежать зовні соціальних факторів, антропологічне праворозуміння, що пов'язує право з природою людини та соціологічне праворозуміння, яке визнає існування права, як продукту людських відносин [7, с. 17].

Найбільш наближеною до сучасних теорій правового розуміння є типологія Р. З. Лівшица. Він виділяє три підходи до розуміння права: нормативний, відповідно до якого право - це норми, що закріплюють правила поведінки людей, соціологічний, де право - це відносини, гуманні ідеї і принципи, що склались у суспільстві. Третій підхід вказує на існування природного і позитивного права, як двох взаємопов'язаних і взаємосуперечливих елементів правової реальності.

В теорії права виділяють також метафізичний підхід щодо розуміння права. Даний підхід є протилежністю позитивістському розумінню права. В теорії його називають ще непозитивістський підхід. Відповідно до цього підходу право розуміється як свобода людини. Право є носієм сутнісних властивостей людини. Цією сутнісною властивістю людини є розум, який проявляється в його розумній вільній волі і обумовлює прагнення людини до свободи.

Слід зазначити, що всі теорії праворозуміння внутрішньо взаємопов'язані і являють собою ієрархічний зв'язок, де кожний наступний рівень зберігає властивості і систему знань попередніх рівнів та передбачає обґрунтування провідної ролі об'єктивного і суб'єктивного фактора.

Численні визначення права, вироблені з античних часів до теперішнього часу в рамках юриспруденції, можна звести до чотирьох (основних) концепцій праворозуміння: природно-правової, юридичного позитивізму, соціологічної і інтегративної. При цьому слід зазначити, що в рамках будь-якої з названих концепцій існували і існують різні течії, школи які доповнюють, виключають одна одну та по різному розуміють право.

Природно-правовий тип праворозуміння охоплює різноманітні за своїм правовим змістом концепції, кожна з яких визначає поняття права по своєму. Природно-правова типологія розуміння права розвивалась в трьох напрямках: космологічному - трактуючи право як прояв загальних законів світобудови, християнсько-теологічному - розглядаючи право як прояв божественної волі та гуманістичному напрямку, що пов'язує виникнення і розвиток права з розумною природою людини. Теорії природно-правового типу праворозуміння ґрунтувались на ідеях Аристотеля, Цицерона, Фоми Аквінського, Августина, Г. Гроція, І. Канта, Г.В. Ф. Гегеля, В. Лейбніца і т.д.

Історично першою була космологічна версія природного права, згідно з якою «божественний Розум керує Космосом і всім родом людським, але разом з тим і перебуває в людському розумі, будучи потенційно доступним кожній особистості» [5, с. 84]. Християнсько-теологічна концепція в цілому сприймала і розуміла право як вічно існуючу справедливість, як реалізацію божественного задуму в людській природі, як боговстановлені цілі людської природи, як форми причетності людини до божественного розуму [5, с. 89]. Теорії розуміння права висловлені представниками гуманістичного напрямку трактували право як припис здорового розуму, як явище, що не залежить від релігії, як свободу.

Слід зазначити, що всі вказані напрямки природно-правового розуміння права так чи інакше пов'язують право з ідеєю розуму, розумної вільної волі. Адже, незалежно від того, чи йде мова про право як про відображений в людському розумі космічний порядок світобудови, як про вираження божественного розуму, як про сукупність розумних законів природи і суспільства, як про систему в суспільстві уявлень про розумне, справедливе і належне, - у всіх цих випадках ідея розуму стоїть на першому місці та породжує норми природного права.

Протилежні за своїм змістом концепції праворозуміння трактуються представниками позитивістської типології. Позитивістський тип праворозуміння заперечує існування природнього права, яке розглядається як омана, що веде до порушення порядку. Відповідно до теорій позитивізму будь-яке право походить від влади (держави). Право розуміється як сукупність норм встановлених чи санкціонованих державою у формі закону та є результатом правотворчої функції держави. Розвиток позитивізму пов'язаний з іменами таких видатних політичних мислителів, як: Д. Остін, Т. Гоббс, Г. Кельзен, О.Конт, Г. Харт, І. Бентам, Д. Мілль і.т.д. Наприклад, О. Конт право розглядав, як регулятор поведінки, який повинен відповідати незмінним законам.

І.Бентам розумів право, як сукупність символів, які проголошують суверенну волю держави щодо правил поведінки обов'язкових для виконання зі сторони її громадянами. Д. Остін вважав, що право - це виражене у формі команди, наказу, веління правило, яке призначене для управління поведінкою однієї розумної людини другою розумною людиною, володіючи владою над першою людиною [5, с. 39].

Проаналізувавши позиції політичних мислителів позитивістського напряму, можна зазначити, що право розумілось як інструмент в руках держави, що встановлює правила поведінки існування людини в соціумі. Позитивістське розуміння права являється найбільш повним відображенням сучасного праворозуміння.

Соціологічне праворозуміння сформувалось як реакція на недоліки позитивістського підходу до права, що міцно утвердився до цього часу в юридичній теорії і практиці. Концепції соціологічного розуміння права не заперечують існування права, але не визначають його як систему нормативних приписів державної влади, а як специфічне соціальне явище, яке стихійно виникає в результаті процесів соціальної саморегуляції та є результатом динамічного функціонування соціуму. Залежно від зміни суспільних відносин змінюється і право, тому що воно є віддзеркаленням суспільних відносин. Право не породжується державою, але закріплюється нею.

Вагомий внесок у розвиток соціологічного праворозуміння здійснили такі видатні політичні мислителі, як: Г. Гуго, Ф. К. Савіньї, Г. Ф. Пухта, Є. Ерліх, Б. Л. Дюгі, Р. фон Ієринг та ін. Зокрема, Г. Гуго, Ф. К. Савіньї, Г. Ф. Пухта - наголошували на тому, що право створюється не законодавцем, а поступово виростає з народних звичаїв, обумовлених так званим «народним духом». Є. Ерліх та Б. Л. Дюгі розглядали право у вигляді правового і неправового закону. Правовий закон відповідає інтересам суспільства і є їх відображенням. Неправовий закон - це свавілля законодавця. Р. фон Ієринг у своєму вченні розглядає право у двох аспектах: об'єктивному і суб'єктивному. Забезпечення інтересів суспільства вбачалось ним через примусове встановлення порядку, яке можливе тільки завдяки праву, яке є результатом досвіду людських відносин - «право є сукупністю життєвих умов суспільства...», виступає як «сукупність діючих в державі примусових норм» та забезпечує законний порядок життя через «правомочність особи здійснювати захист моральних засад свого життя» [2, с. 16].

Тому, слід зазначити, що соціологічний підхід щодо розуміння права окрім того, що основну увагу акцентує безпосередньо на суспільних відносинах, ще й побудований на позитивістській методології, адже не обмежує існування права у вигляді законів. Право корениться у самому суспільному житті, а не у його формальному відображенні, і закони лише тоді є правовими, коли адекватно відображають динаміку об'єктивного суспільного розвитку [8, с. 8].

Окрім, вище наведених класичних підходів щодо праворозуміння, які є найбільш поширеними та визнаними в теорії права, сучасне праворозуміння виокремлює ще одну, похідну від всіх інших, - інтегративну концепцію.

Дана концепція викликає серед науковців різні погляди. Одні вважають, що інтегративна концепція є синтезом усіх традиційних підходів щодо розуміння права: природно-правового, позитивістського, соціологічного, інші - об'єднують найбільш цінні і привабливі, з їх точки зору, ознаки права. Вперше термін «інтегративна юриспруденція» вжив американський історик правових теорій Дж. Остін. На його думку, природно- правова традиція може бути оновлена за рахунок її поєднання з аксіологічним (ціннісним) підходом у праві. При цьому, на думку Холла, цінності повинні розглядатись як обов'язковий атрибут правової норми, а норми повинні сприйматись як «захищені ціннісні судження» [3, с. 32].

Термін «право» в інтегративному праворозумінні має три значення. Перше з них тісно пов'язане з природно-правовою традицією, акцент робиться на «обов'язок підкорятися уряду» на «морально-зобов'язуючих властивостях будь-якого правового порядку». Друге значення терміна «право» включає в себе веління держави, це те, що «держава оголосила нормою». Третє, принципово відмінне від інших, значення права бере початок з «теорії правового реалізму» і включає в себе «поведінку офіційних осіб» [3, с. 34-35]. Звідси випливає, що кожне з даних визначень права, бере свої витоки з класичних типів правового розуміння. Перше значення характерне для природноправового праворозуміння. Друге - позитивістського праворозуміння. Третє - соціологічного праворозуміння. Тому, варто погодитись з думкою А. М. Ковтонюка, який зазначає, що поєднання нормативістського, соціологічного та природно-правового напрямків дає можливість використовувати їх переваги і в той же час ліквідувати недоліки, що властиві кожному з них окремо. На основі такого союзу досягається «синтез юридичного поняття, цінності і факта».

В статті автором було проведено теоретико-методологічний аналіз особливостей підходів до праворозуміння через призму різноманітних критеріїв, що в свою чергу дало можливість визначити його сутність та значення. Праворозуміння варто розглядати у двох значеннях: теоретичному і практичному. Теоретичне праворозуміння представляє розуміння права у вигляді наукової теорії, а саме через правову ідеологію, яка відображає теоретичне (наукове) осмислення правової дійсності. Натомість практичне праворозуміння існує в суспільній правовій свідомості та правовій культурі у вигляді особливого відношення до права. Слід зазначити, що дані два підходи щодо розуміння права є взаємозалежними, адже будь яка теорія є базовим підґрунтям для здійснення практичної діяльності.

На основі здійсненого аналізу підходів щодо розуміння права, можна виділити критерії, які покладені в його основу. А саме:

- в залежності від ставлення до права різних народів і тих чи інших цивілізацій;

- за вольовим критерієм;

- на підставі системоутворюючого критерію «природа-людина-суспільство»;

- критерій, в основі якого лежить ідея розуму, розумної вільної волі та справедливості, проголошення суверенної волі держави, команди, наказу, громадянського суспільства.

В процесі дослідження було розкрито сутність основних типів праворозуміння: природно-правового, позитивістського, соціологічного та інтегративного.

Природно-правова теорія розуміння права пов'язує право з ідеєю розуму, розумної вільної волі. Адже, незалежно від того, чи йде мова про право як про відображений в людському розумі космічний порядок світобудови, як про вираження божественного розуму, як про сукупність розумних законів природи і суспільства, як про систему в суспільстві уявлень про розумне, справедливе і належне, - у всіх цих випадках ідея розуму стоїть на першому місці та породжує норми природного права.

Позитивістське розуміння права являється найбільш повним відображенням сучасного праворозуміння, адже трактує право як інструмент в руках держави, що встановлює правила поведінки існування людини в соціумі. законність право юридичний соціологічний

Концепції соціологічного розуміння права не заперечують існування права, але не визначають його як систему нормативних приписів державної влади, а як специфічне соціальне явище, яке стихійно виникає в результаті процесів соціальної саморегуляції та є результатом динамічного функціонування соціуму.

Інтегративне праворозуміння являється поєднанням всіх традиційних типів правового розуміння. Поєднання нормативістського, соціологічного та природноправового напрямків дає можливість використовувати їх переваги і в той же час ліквідувати недоліки, що властиві кожному з них окремо.

Слід зазначити, що всі теорії праворозуміння внутрішньо взаємопов'язані і являють собою ієрархічний зв'язок, де кожний наступний рівень зберігає властивості і систему знань попередніх рівнів та передбачає обґрунтування провідної ролі об'єктивного і суб'єктивного фактора.

Враховуючи те, що в теоретичному плані плюралізм думок щодо розуміння права можна визнати прийнятним або навіть необхідним, то в практичному плані різноманітність думок щодо праворозуміння має більше негативного, ніж позитивного значення. Широкий спектр точок зору про право негативно впливає:

- на процес навчання і підготовки кваліфікованих фахівців в області права, а також на реалізацію функцій при здійсненні ними практичної діяльності;

- на правову свідомість особи, суспільства, соціальної групи;

- на реалізацію права та виконання його приписів адресатами;

- на формування правової держави та створення цивілізованого правопорядку в країні.

Список використаних джерел

1. Дубовицкий В.Н. Основные концепции правопонимания и социология права / В.Н. Дубовицкий // Право и демократия: сб. науч. тр. - Минск: БГУ. - 2009. - № 20. - С. 59-74.

2. Ковальчук О. М. Цінність права в соціологічному підході до праворозуміння / О. М. Ковальчук, В. О. Хаврук // Часопис Київського університету права. - 2012. - № 2. - С. 15-18.

3. Ковтонюк А.М. Основні концепції права в інтегративній юриспруденції /

A. М. Ковтонюк // Університетські наукові записки - 2007. - № 4 (24). - С. 32-37.

4. Козюбра М. Праворозуміння: поняття, типи та рівні / М. Козюбра // Право України. - 2010. - № 4. - С.10-22.

5. Лапаєва В.В. Типи праворозуміння: правова теорія і практика: монографія /

B. В. Лапаєва. - М.: Російська академія правосуддя. - 2012. - 580 с.

6. Мозоль Н. І. Сучасні концепції право розуміння: поняття, характеристика та особливості / Н.І. Мозоль // Науковий вісник національної академії внутрішніх справ. - 2013. - №1. - С. 36-41.

7. Скоробогатов А. В. Современные концепции правопонимания [учебнопрактическое пособие] / А. В. Скоробогатов. - Казань. - 2010. - 159 с.

Размещено на Allbest.ru