Добровільність відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди за Кримінальним кодексом України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія внутрішніх справ

ДОБРОВІЛЬНІСТЬ ВІДШКОДУВАННЯ ЗАВДАНОГО ЗБИТКУ АБО УСУНЕННЯ ЗАПОДІЯНОЇ ШКОДИ ЗА КК УКРАЇНИ

Постановка проблеми

Розбудова України як незалежної та демократичної держави європейського зразка потребує створення ефективних механізмів захисту прав і свобод людини і громадянина від злочинних посягань, які досить часто знаходять свій прояв у заподіянні фізичної, моральної та матеріальної шкоди.

У системі таких механізмів важливе місце відводиться механізму забезпечення відшкодування збитків та усунення заподіяної шкоди, що регулюється нормами кримінального, кримінального процесуального, цивільного права.

Особливе місце при цьому посідають кримінально-правові норми про добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.

Стан розробленості наукової проблеми

Попри те, що окремі питання кримінально-правового регулювання добровільного відшкодування завданих злочином збитків або усунення заподіяної шкоди здійснювала ціла низка науковців (П. П. Андрушко, М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, А. М. Бойко, М. Є. Григор'єва, В. К. Грищук, І. А. Вар- тилецька, А. А. Вознюк, О. О. Дудоров, О.О. Житний, Т. І. Іванюк, В. А. Клименко, М. Й. Коржанський, Л. Л. Кругликов, Н. Ф. Кузнецова, П. С. Матишевський, А. С. Міхлін, М. І. Мельник, О. М. Мико- ленко, В. О. Навроцький, Р. А. Сабітов, А. В. Савченко, В. В. Сташис, В. І. Тютюгін, Г. О. Усатий, М. І. Хавронюк, П. В. Хряпін- ський, С. Д. Шапченко, С. С. Яценко та ін.), залишилося чимало невирішених проблемних питань, які ускладнюють застосування цих заохочувальних кримінально-правових норм. Незважаючи на досить істотні теоретичні дослідження даного питання, вони не носили комплексного характеру, а мали у більшості випадків фрагментарний характер у рамках інших тем дослідження.

Одним із таких проблемних питань є різне тлумачення та застосування кримінально-правової ознаки добровільності: нині чітко не визначено, які кримінально-правові норми слід віднести до добровільного, а які до примусового відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди; немає однозначної відповіді і на питання про те, чия може бути ініціатива таких позитивних післязлочинних дій, якими мотивами може особа при цьому керуватися.

Відтак, метою статті є дослідження добровільності як обов'язкової кримінально- правової ознаки заохочень, пов'язаних із відшкодуванням завданого збитку або усуненням заподіяної шкоди.

Виклад основного матеріалу

З'ясування ознаки добровільності в науці кримінального права в основному відбувалося по відношенню до добровільної відмови від доведення злочину до кінця, хоча ця ознака цілком властива і дійовому каяттю [1, с. 44], а також іншим видам кримінально-правого заохочення. Більше того, вона має значення і для застосування норм інших галузей права, що регулюють особливості відшкодування збитків або усунення заподіяної шкоди. Насамперед це кримінальні процесуальні норми, що визначають порядок добровільного відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, яке регламентується ч. 1 ст. 127 КПК України. Хоча про добровільність там нічого й не сказано, однак ця ознака логічно випливає з буквального тлумачення змісту відповідної норми. Її виділяють і в кримінальній процесуальній літературі [2, с. 11]. Така термінологічна неузгодженість ускладнює процес застосування відповідних заохочувальних кримінально-правових норм. Адже, наприклад, не зрозуміло, чи відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, яке передбачене ч. 1 ст. 127 КПК України, може стосуватися, окрім випадків добровільного відшкодування завданих збитків та усунення заподіяної шкоди, ще й обов'язку відшкодувати заподіяні майнові збитки, що може бути встановлений для неповнолітнього відповідно до ст. 105 КК України.

Крім того, на відміну від КПК України, у КК України вживається термін не відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а терміни «відшкодування завданих збитків» та «усунення заподіяної шкоди».

На наш погляд, ця термінологічна неузгодженість повинна бути виправлена. Причому слід виходити з того, що норми матеріального права (які закріплені у КК України) повинні визначати підстави добровільного відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, а норми процесуального права (які закріплені у КПК України) - порядок таких дій.

Незважаючи на різні терміни, очевидно, що в обох нормативно-правових актах йдеться про одне й те ж або принаймні ч. 1 ст. 127 КПК України охоплює випадки добровільного відшкодування завданого збитку, або усунення заподіяної шкоди регламентовані КК України. Одна з відмінностей лише полягає в тому, що в кримінальному законодавстві наголошено на добровільності такої позитивної післязлочинної поведінки.

З'ясування ознаки добровільності має важливе значення для тлумачення та подальшого застосування відповідних заохочувальних кримінально-правових норм.

У тлумачному словнику термін «добровільний» має декілька значень: 1) який здійснюється, діє і т. ін. з власного бажання, доброї волі, без насилля, примусу; протилежний примусовому; 2) який утворюється, існує на основі самодіяльності мас, завдяки підтримці громадськості [3, с. 307]. На підставі семантичного аналізу цього терміна можна зробити висновок, що добровільність як кримінально-правова ознака відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди за КК України може означати вчинення певних дій з власного бажання, доброї волі, без насилля, примусу.

У теорії кримінального права добровільність відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди розуміють по- різному.

Більшість учених пов'язує цю ознаку виключно з власною ініціативою. Так, В. К. Грищук, В. А. Клименко, А. А. Стри- жевська, І. К. Туркевич, С. Д. Шапченко, Н. В. Шепелєва, характеризуючи добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди як обставину, що пом'якшує покарання, визначають добровільність виключно як вчинення зазначених дій з власної ініціативи [4, с. 300; 5, с. 169; 6, с. 176; 7, с. 133].

Аналогічної позиції дотримуються вчені і в звільненні від кримінальної відповідальності у зв'язку з дійовим каяттям. Ю. В. Ба- улін наголошує на важливості того, щоб ініціатива стосовно такого відшкодування виходила саме від особи, яка вчинила злочин, і вона об'єктивно не мала можливості зробити це особисто (наприклад, через відсутність власних коштів, перебування під арештом тощо) [8, с. 307-308; 9, с. 180-181; 10, с. 389]. На такій позиції стоїть і О. О. Ду- доров, на думку якого важливо, щоб ініціатива надійшла саме від особи, відносно якої вирішується питання про звільнення за ст. 45 КК України. Адже якщо відшкодування завданих збитків (усунення заподіяної шкоди) здійснюється від імені такої особи, але без її особистої участі або принаймні без ініціативи і сприяння з її боку, це свідчить про відсутність усіх належних складових дійового каяття того, хто вчинив злочин [6, с. 141]. Хоча, О. О. Дудоров не наполягає на обов'язковості такої ініціативи і в якості її альтернативи допускає принаймні сприяння добровільності відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди за КК України.

Однак якщо для застосування ст. 45 КК України вимога про обов'язковість або принаймні важливість прояву ініціативи саме з боку особи, яка вчинила злочин, є досить обґрунтованою, оскільки досліджувані позитивні післязлочинні дії пов'язані саме з каяттям, то для застосування п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України питання про обов'язковість є дискусійним.

І.А. Вартилецька зазначає про здійснення добровільного відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди ( в контексті обставини, що пом'якшує покарання) за власним бажанням, усвідомлюючи шкідливість вчиненого ним діяння та його наслідків [11, с. 165-166]. Таким чином, дослідниця слушно акцентує увагу на вчиненні дій за власним бажанням, уникаючи відповіді на питання про ініціативу таких дій.

Натомість чимало вчених допускає ініціативу з боку інших осіб у відшкодуванні завданого збитку або усуненні заподіяної шкоди [7, с. 91; 9, с. 255-256; 12, с. 83; 13, с. 167; 14, с. 12; 15, с. 8].

Більш широко тлумачать добровільність дослідники інших заохочувальних кримінально-правових норм. Наприклад, під добровільною заявою про створення злочинної організації або участь у ній як умовою спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності, передбаченого ч. 2 ст. 255 КК України, В. О. Навроцький та В. П. Тихий розуміють вчинення зазначених дій з власної волі і з будь-яких мотивів [4, с. 300; 6, с. 746-747; 16, с. 36]. Натомість А. А. Вознюк характеризуючи цю ознаку окрім власної волі та будь-яких мотивів, підкреслює можливість їх вчинення як з власної ініціативи, так і з ініціативи інших осіб [17, с. 155].

Для вирішення питання, чи допускається ініціатива з боку інших, окрім особи, яка вчинила злочин, суб'єктів слід звернутися до тлумачення змісту терміну ініціатива.

У тлумачному словнику ініціатива має такі значення: 1) перший крок у якій-не- будь справі; почин; пропозиція або почин, спрямовані на досягнення чого-небудь; активна провідна роль у будь-яких діях, заповзятливість; 2) здатність висувати нові ідеї, пропозиції; уміння самостійно розпочинати яку-небудь справу; заповзятливість.

Ініціативний - який виявляє ініціативу, уміє самостійно розв'язувати що-небудь; заповзятливий, активний; який перший починає будь-яку справу, робить почин. Ініціатор - особа, група осіб чи організація, яким належить почин у якій-небудь справі; зачинатель, починатель [3, с. 497].

Аналізуючи зміст цих термінів, знову приходимо до висновку, що ініціатива у добровільному відшкодуванні завданого збитку або усунення заподіяної шкоди не завжди належить особі, яка вчинила злочин, оскільки дійсно перший крок можуть зробити органи досудового розслідування шляхом повідомлення підозрюваного, обвинуваченого про його права, передбачені КПК, а також надання відповідних роз'яснень. З цього приводу М. І. Соф'їн слушно зауважує, що якщо після вчинення кримінального правопорушення шкоду не відшкодовано за власною ініціативою підозрюваного (обвинуваченого), то відповідно до ч. 8 ст. 42 та ст. 345 КПК України слідчий, прокурор, суддя (суд) після вручення підозрюваному пам'ятки про його процесуальні права та обов'язки повинні роз'яснити, що при призначенні покарання добровільне відшкодування завданого збитку або усунення завданої шкоди є обставиною, яка пом'якшує покарання (п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України), позитивно характеризує особу підозрюваного, обвинуваченого (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України) та має інші позитивні кримінально-правові наслідки для особи, яка вчинила кримінальне правопорушення [18, с. 61-62].

Активну роль у забезпеченні добровільного відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди можуть відіграти і родичі особи, яка вчинила злочин чи потерпілого.

Невипадково М. Є. Григор'єва зазначає, що добровільними є не тільки дії, які витікають із власних спонукань особи, але ті, що викликані впливом різного роду на його свідомість, наприклад, переконанням або навіюванням з боку ближнього оточення. Така дія не буде психічним примусом, оскільки вона зберігає здатність у особи зробити вибір своєї поведінки. Таким чином, добровільними можна визнавати і такі дії особи, які їй підказали знайомі, родичі, співробітники правоохоронних органів тощо [1, с. 47].

Тому добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди необов'язково вчиняється з ініціативи особи, яка вчинила злочин. Головне, щоб вони були вчиненні з власного бажання, доброї волі, без насилля, примусу як у відносно потерпілого, так і особи, яка вчинила злочин. добровільність кримінальний відшкодування збиток

Що ж до мотивів таких позитивних піс- лязлочинних дій О. М. Миколенко зауважує, що вони можуть мати найрізноманітніший характер (каяття, жаль до потерпілого, страх перед можливою відповідальністю, усвідомлення аморальності свого поводження та ін.). Як правило, самостійного юридичного значення вони не мають [13, с. 167]. Схожої думки дотримуються Н. В. Шепелє- ва і В. А. Клименко, стверджуючи, що мотиви, якими може керуватися при цьому винний (жалість до потерпілого, страх перед покаранням, розрахунок на пом'якшення покарання, небажання спричиняти і надалі страждання своїм близьким і т. п.), братись до уваги при визнанні згаданих дій пом'якшуючими покарання обставинами не повинні [4, с. 300]. На цій позиції стоїть і Л. Л. Кругліков наголошуючи на тому, що законодавець передбачає діяльність щодо недопущення або зменшення шкоди, не беручи до уваги мотиви, якими може керуватися при цьому винний. Мотиви можуть бути різні: каяття, жалість до потерпілого, страх перед загрозою покарання [19, с. 7].

Таким чином, більшість вчених називає будь-які мотиви вчинення вищезазначених позитивних післязлочинних дій.

Однак Р. А. Сабітов зазначає, що мотивами дієвого каяття є жаль про скоєне, почуття провини, бажання виправитися, спокутувати провину перед суспільством. Проте, не можуть бути мотивами дієвого каяття боягузтво, легкодухість, страх перед відповідальністю [14, с. 12]. На наш погляд, для потерпілого немає значення чи особа, яка скоїла злочин, добровільно відшкодовує збиток або усуває заподіяну шкоду з огляду на страх перед відповідальністю чи через своє боягузтво. Відтак, вважаємо за доцільне не погодитись з позицією Р. А. Сабітова в плані відсутності добровільності досліджуваних позитивних післязлочинних дій у разі наявності певних мотивів.

Вартими уваги є випадки, коли наявне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, однак виключається ознака його добровільності. Насамперед це випадки примусового вчинення таких дій.

Зазвичай відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди поділяють на добровільне та примусове. З цього приводу А. М. Бойко зауважує, що відшкодування заподіяної злочином шкоди за кримінальним законодавством різних країн розглядається у двох аспектах: як добровільне і як обов'язкове (примусове) [20, с. 14]. Водночас М. І. Хавронюк зазначає, що у кримінальному законодавстві відшкодування заподіяної злочином шкоди розглядається в двох аспектах - як добровільне і як примусове. З цього випливають і різні правові наслідки такого відшкодування [21, с. 211].

Добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди у кримінальному праві України визнається:

1) обставиною, що пом'якшує покарання (п. 2 ч. 1 ст. 66 КК України);

2) однією з умов загальних та спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 45, 46, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 4 ст. 212-1, ч. 4 ст. 289 КК України);

3) однією з умов призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (п. 2 ч. 1 ст. 66 і ст. 69 КК України);

4) обставиною, яка позитивно характеризує особу підозрюваного, обвинуваченого (п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України).

Натомість до примусової кримінально- правової реституції М. І. Хавронюк відносить положення ст. 105 КК України, відповідно до якої суд може застосувати до неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, такий примусовий захід виховного характеру, як покладення обов'язку відшкодувати заподіяні майнові збитки [21, с. 211].

До речі у кримінальному законодавстві окремих зарубіжних країн відшкодування шкоди (збитків) відносять навіть до покарань.

Висновок

Відтак, добровільність відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди означає вчинення відповідних дій з власного бажання, доброї волі, без насилля, примусу у відношенні як потерпілого, так і особи, яка вчинила злочин.

Добровільність відшкодування збитків або усунення шкоди передбачає насамперед, що такі дії повинні бути вчинені з власної волі (з власної ініціативи чи з ініціативи інших осіб) та з будь-яких мотивів.

Аналізуючи заохочувальні кримінально- правові норми, що регламентують відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, можна виділити такі ознак добровільності:

1) вчинення їх з власної волі;

2) вчинення їх з власної ініціативи чи з ініціативи інших осіб;

3) вчинення їх без примусу;

4) при цьому особа може керуватися різними мотивами.

Добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди у кримінальному праві України має важливе кримінально-правове значення, оскільки визнається: 1) обставиною, що пом'якшує покарання; 2) однією з умов загальних та спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності; 3) однією з умов призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом; 4) обставиною, яка позитивно характеризує особу підозрюваного, обвинуваченого.

Література

1. Григор'єва М.Є. Звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв'язку з її дійовим каяттям: дис. ...канд. юрид. наук : 12.00.08 Григор'єва Марина Євгеніївна - Х., 206 с.

2. Відшкодування потерпілому шкоди, завданої кримінальним правопорушенням [Текст] : метод. рек. / [Чернявський С. С., Вознюк А. А., Алєксєєва-Процюк Д. О., Бурлака В. В. та ін.]. - К. : Нац. акад. внутр. справ, 2016. - 122 с.

3. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод., допов. та CD) / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. - К. : Ірпінь: ВТФ «Перун», 2009. - 1736 с.

4. Кримінальне право України. Загальна частина : підручник / Ю. В. Александров, В. І. Антипов, О. О. Дудоров та ін. - [5-те вид., переробл. та допов.]. - К. : Атіка, 2009. - 408 с.

5. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України (2-е вид., пе- рероб. Та доп.) /За заг. ред. П.П.Андрушка, В.Г.Гончаренка, Є.В.Фесенка. - К.: Дакор, - 1428с.

6. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / А. М. Бойко, Л. П. Брич, В. К. Грищук та ін. - [9-те вид., переробл. та допов.]. - К. : Юридична думка,

2012. - 1316 с.

7. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 2-ге вид., перероб. та доповн. / Відп. Ред. С. С. Яценко. - К. : А.С.К., 2002. - 969 с.

8. Кримінальне право України : Загальна частина : підручник / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін. - [4-те вид., пере- робл. і допов.]. - X. : Право, 2010. - 456 с.

9. Кримінальний кодекс України. Науково-практичний коментар / за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, В. І. Борисова, В. І. Тютюгіна. - [5-те вид., допов.]. - Х. : Право, 2013. - у 2 т. - Т. 1 : Загальна частина / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін. - 2013. - 376 с.

10. Баулін Ю. В. Вибрані праці / Ю. В. Баулін. - Х. : Право, 2013. - 928 с.

11. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України / Д. С. Азаров, В. К. Грищук, А. В. Савченко [та ін.]; за заг. ред. О. М. Джужі, А. В. Савченка, В. В. Чер- нєя. - К. : Юрінком Інтер, 2016. - 1064 с.

12. Клименко Я. Добровільне відшкодування шкоди особам, постраждалим від злочину // Право України. - 2002р. №3, С.82-86. Миколенко О. М. Теоретичні основи дослідження шкоди, заподіяної злочином : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.08 / Мико-ленко Олена Миколаївна. - Харьків, 2005. 221 с.

13. Сабитов Р.А. Квалификация поведения лица после совершения им преступления. - Омск: Высшая школа милиции МВД СССР, 1986. - 120 с.

14. Ященко Андрій Миколайович. Примирення з потерпілим у механізмі кримінально-правового регулювання: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук (12.00.08) // КНУ ім.Т.Шевченка - Київ: - 2006р. 20с.

15. Тихий В. П. Коментар до статей 255, 256, 257 розділу IX «Злочини проти громадської безпеки» Кримінального кодексу України / В. П. Тихий // Юридичний журнал. - 2004. - № 6. - С. 36.

16. Вознюк А. А. Спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності учасників організованих злочинних об'єднань : монографія / А. А. Вознюк. - К. : Нац. акад. внутр. справ, 2015. - 236 с. 155

17. Соф'їн М. І. Процесуальна діяльність слідчого щодо забезпечення відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Соф'їн Михайло Ігорович. - Київ, 2017. - 317 с.

18. Кругликов Л. Л. Предотвращение виновным вредных последствий совершенного преступления // Сов. Юстиция. - 1979. № 20 - С.7-9.

19. Бойко Андрій Михайлович. Кримінально-правовий обов'язок відшкодування заподіяної злочином шкоди: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук: (12.00.08) // Міністерство освіти України; КДУ ім.Т.Г.Шевченка Київ: - 1995. - 24 с.

20. Хавронюк М. І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації: дис. .доктора юрид. наук : 12.00.08 / Хавронюк Микола Іванович. - К., 2007. - 557 с.

Анотація

У статті досліджено добровільність як обов'язкову кримінально-правову ознаку за¬охочень, пов'язаних із відшкодуванням завданого збитку або усуненням заподіяної шкоди. Сфор¬мульовано її визначення та ознаки, розроблено пропозиції щодо відмежування від випадків при¬мусового здійснення таких дій.

Ключові слова: добровільність, завданий збиток, заподіяна шкода, реституція, відшкоду¬вання завданого збитку або усунення заподіяної шкоди, потерпілий.

В статье исследованы добровольность как обязательный уголовно-правовой признак по¬ощрений, связанных с возмещением причи¬ненного ущерба или устранение причиненного вреда. Сформулированы ее определение и при-знаки, разработаны предложения по отграни¬чению ее от случаев принудительного осущест¬вления таких действий.

Ключевые слова: добровольность, нанесен¬ный ущерб, причиненный вред, реституция, возмещение причиненного ущерба или устране¬ние причиненного вреда, потерпевший.

Размещено на Allbest.ru