Щодо визначення поняття "майно" в практиці європейського суду з прав людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Щодо визначення поняття «майно» в практиці європейського суду з прав людини

О. I. Антонюк

Значну частину справ, що розглядаються в Європейському суді з прав людини (далі - Європейський суд), становлять справи щодо захисту пра-ва на мирне володіння майном, непорушність якого гарантується у ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Протокол). майно європейський суд володіння

Конвенція посідає особливе місце в праві Європейського Союзу. З ог-ляду на статутний характер вона належить до «джерел первинного права Європейського Союзу» [1, с. 56]. Положення Конвенції в контексті прав людини, які динамічно розвиваються завдяки практиці Євросуду, займа-ють вищий щабель й у внутрішньому правопорядку України [2, с. 135].

Відповідно до статті 1 Протоколу кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Позбавлення власності можливе в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Держава має право вводити закони для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків, зборів і штрафів.

Однією з обставин, що підлягають встановленню під час розгляду справи про порушення статті 1 Протоколу у Європейському суді, є наяв-ність титулу на майно, порушення якого оскаржується (рішення у справі Anheuser-Busch Inc. v. Portugal [3]).

Слід звернути увагу на те, що в багатьох перекладах актів Європейсько-го суду замість терміну «майно» використовується термін «власність», що є неточністю, яка допускається під час перекладу термінів property (у на-зві та абзаці 2) і possessions (в абзаці 1). Такий підхід спотворює значення положень, сформульованих Європейським судом, і не дає можливості усві-домити їхній істинний зміст. Внаслідок змішування термінів «власність» і «майно» створюється хибне уявлення, що ст. 1 Протоколу застосовується до майна, яке перебуває на праві власності. Це, у свою чергу, істотно зву-жує коло майна, право на яке підлягає захисту статтею 1 Протоколу [4].

У тексті рішень Європейського суду застосовується також поняття «матеріально-правовий інтерес, який перебуває під охороною положень статті 1 Протоколу» (наприклад, рішення у справі Anheuser-Busch Inc. v. Portugal [3]»).

У національному цивільному законодавстві терміном «майно» охоплю-ються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ч. 1 ст. 190 Цивільного кодексу України).

Разом із тим аналіз судової практики Європейського суду свідчить про автономність змісту цього терміну. Як зауважує А.А. Яковлев, автономність понять має чітко визначену природу, що не дає змоги проводити прямі ана-логії із повсякденним значенням терміну. Європейський суд наголошує, що автономність конвенційних понять - це такий спосіб тлумачення, який не дає державам можливості давати такі визначення в національному законо-давстві, що відповідають інтересам виключно держави і порушують баланс публічних і приватних інтересів. Автономність цих понять означає не ви-могу уніфікації національного законодавства, а вимогу застосовувати єдині правила та принципи їх тлумачення - саме цим забезпечується існування єдиного європейського стандарту захисту права власності [5, с. 17-18].

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень і за-стосування практики Європейського суду з прав людини» [6] суди засто-совують практику Європейського суду як джерело права. З огляду на це визначення змісту терміну «майно» має важливе значення для правиль-ного застосування практики Європейського суду під час розгляду спорів національними судами.

У науковій літературі досліджуються переважно загальні питання захи-сту прав Європейським судом та застосування його рішень національними судами. Окремі питання захисту права власності Європейським судом до-сліджували, зокрема, Н.Г. Горобець [7], В.Є. Мармазов, П.В. Пушкар [8], В. Рум'янцева [9], А.А. Яковлев [5]. Однак проблемні питання щодо змісту терміну «майно» у контексті практики Європейського суду розроблені не-достатньо у науковій літературі.

Метою цієї статті є визначення змісту поняття «майно», мирне володін-ня яким підлягає захисту у Європейському суді з прав людини.

Аналіз судової практики Європейського суду свідчить про те, що термін «майно» достатньо широко тлумачиться цим судом і поширюється як на наявне майно, так і на активи, включаючи претензії, щодо яких заявник може обґрунтовано стверджувати, що він має «законні (правомірні, ви-правдані) сподівання (очікування)» ефективно скористатися правом на нього.

Зокрема, Європейський суд у рішеннях у справах Mellacher and Others vs Austria, Burdov v. Russia, Pressos Compania Naviera S. A. and Others v. Belgium, Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland визначив, що під поняттям «майно» розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно з законодавством країни, у якій виник спір, а й прибутки, що випливають із власності, кошти, що належать заявникам на підставі судових рішень, «активи», які можуть виникнути, «правомірні очікування» / «законні сподівання» особи [10].

У справі Anheuser-Busch Inc. v. Portugal [3] Європейський суд заува-жив, що не є майном майбутні прибутки, за винятком тих, що вже були отримані або явно мають бути отримані.

«Правомірні очікування» отримання майнової вигоди або активу мо-жуть ґрунтуватися на укладеному договорі, виданому дозволі (ліцензії), нормативному або ненормативному акті, що надає майнове право, а також на судовому рішенні, що набуло законної сили [4].

Наприклад, у справі Fedorenko v. Ukraine [11] Європейський суд дійшов висновку про те, що заявник мав «законне сподівання» на дохід відповідно до пункту договору про доларовий еквівалент суми в гривнях і це споді-вання може вважатися «майном» у розумінні статті 1 Протоколу.

Таке сподівання наявне в разі скасування (визнання недійсними) ви-даних державними органами дозволів, що давали особі сподівання реалі-зувати свої комерційні плани (наприклад, на забудову земельної ділянки, яку компанія придбала після отримання дозволу на забудову: справа Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland [12]).

Якщо майнова вигода (право) приватної особи заснована на дого-ворі, укладеному з органом влади, дозволі, ліцензії, нормативному або ненормативному акті, який або визнаний недійсним із причин, що не залежали від приватної особи, або скасований чи визнаний недійсним із наданням зворотної сили, то це є порушенням «правомірного очіку-вання», гарантованого ст. 1 Протоколу. Європейський суд вважає, що держава несе відповідальність за дії її органів влади, у результаті яких очікування приватних осіб на отримання будь-якої вигоди були обма-нуті [4].

У справі Oneryildiz v. Turkey [13] Європейський суд визнав, що заявник мав право на будинок, який він звів самовільно з порушенням містобуді-вельних і технічних стандартів на земельній ділянці, яка належала дер-жаві. Суд виходив з того, що державні органи протягом тривалого часу стягували з заявника податки та надавали йому платні соціально-побутові послуги щодо будинку, що свідчило про те, що держава де-факто визнала за заявником майнове право на будинок.

У справі Pine Valley Developments Ltd v. Ireland [12] Європейський суд постановив, що статтю 1 Протоколу можна застосовувати для захи-сту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог за-конодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала всі підстави вважати таке рішення дійсним і розрахову-вати на певний стан речей.

У справі Beyeler v. Italy [14] Європейський суд зазначив, що поняття «майно» у статті 1 Протоколу має автономне значення, яке обмежується правом власності на речі та не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. Деякі права, що мають майновий характер, можуть розглядатися як «майнові права» і, отже, як «майно».

Слід розглянути питання про те, чи мав заявник за відповідних обста-вин титул на майнове право, що захищається статтею 1 Протоколу. У рі-шенні в справі Van Marie and Others v. the Netherlands [14] Європейський суд визнав, що уподібнена праву власності може бути клієнтура компанії, яка внаслідок відмови в реєстрації компанії значно звузилася. У справі Tre Traktorer Aktienbolag v. Sweden [16] майном був визнаний економіч-ний інтерес в утриманні ресторану, який довелось закрити після відкли-кання ліцензії.

У справі Pressos Compania Naviera S. A. and Others v. Belgium [17] Європейський суд визнав «активом» право на позов про відшкодування шкоди, якого заявник позбувся за законом, що мав зворотну силу. Анало-гічна позиці відображена й у рішенні в справі Draon and Draon v. France [18]. При цьому важливо, яким чином визначений як «актив» позов мав бути розглянутий відповідно до наявної в державі сталої судової практики, тобто фактор впевненості в застосуванні практики щодо відшкодування шкоди.

Однак виправдане очікування не виникає в разі, коли є спір щодо пра-вильного тлумачення або застосування національного законодавства, а до-води заявника надалі спростовуються національними судами (рішення в справі Kopecky v. Slovakia [19]).

Натомість надія на визнання права власності на майно, яким три-валий час було неможливо користуватися ефективно, не може вва-жатися «майном» у розумінні статті 1 Протоколу. Наприклад, у справі Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany [20] Європейський суд зазначив, що надія на визнання майнового права - це умовна вимога, яка втрачає силу, якщо не виконана яка-небудь умова, що не залежить від волі особи. У справі Grishchenko v. Russia Європейський суд вирішив, що чинне законодавство надавало заявниці лише надію на те, що зобов'язання держави-відповідача за цільовим чеком на набуття легкового автомобіля буде виконано. Оскільки строк виконання не був встановлений, то вимоги заявниці не були настільки визначеними, щоб бути реалізованими в при-мусовому порядку.

У разі посилання на порушення, що відбулися до набуття прав на спір-не майно, Європейський суд відмовляв у задоволенні вимог. Стаття 1 Про-токолу не гарантує права на те, щоб стати власником майна (рішення у справі Marckx v. Belgium [21]).

Як зазначає А.А. Яковлев, тлумачення Європейського суду не обмежу-ється володінням лише матеріальними об'єктами, а містить і деякі інші права або інтереси (наприклад, право на отримання відшкодування на підставі судового рішення, право користування ліцензіями чи дозволами тощо), а також деякі види соціальних виплат [5, с. 11].

Наприклад, у рішенні Європейського суду в справі Andrejeva v. Latvia зазначено, що, коли держава вже встановила певну пенсійну схему, ін-дивідуальні права та інтереси, які походять із неї, підпадають під захист статті 1 Протоколу незалежно від порядку сплати пенсійних внесків та засобів, завдяки яким ця пенсійна схема фінансується [22, с. 232].

Норма статті 1 Протоколу була застосована Європейським судом і для захисту прав орендаря від незаконного позбавлення права користування майном (справа Iatridis v. Greece [23]).

Європейський суд у справі Intersplav v. Ukraine визнав право на по-даткове вирахування власністю особи, що стало джерелом обґрунтування позиції адміністративних судів у багатьох справах [24, с. 112].

Широке тлумачення терміну «майно» в практиці Європейського суду свідчить про неподільність прав людини в контексті автономного тлума-чення поняття «майно», що, у свою чергу, дає змогу Європейському суду звертатись до проблеми захисту соціальних та економічних прав люди-ни. Підсилення захисту майнових прав забезпечує «проникнення конвен-ційних механізмів захисту прав до сфери соціально-економічних прав». У рішенні в справі Airey v. Ireland Суд зазначив, що між сферою соці-альних, економічних прав та сферою, яку охоплює Конвенція, не існує якоїсь абсолютної межі. Таке тлумачення свідчить про можливість суттє-вого розширення змісту поняття, що розглядається, воно не обмежується володінням лише матеріальними об'єктами (майном), а містить і деякі інші права або інтереси (це, наприклад, право на отримання відшкодування на підставі судового рішення, клієнтура, право користування ліцензіями чи дозволами тощо), а також про віднесення до власності деяких видів соці-альних виплат [5, с. 11].

Таким чином, Європейським судом вироблено дві основні ознаки прина-лежності об'єкта до «майна» в контексті статті 1 Протоколу: 1) економічна цінність; 2) наявність прав на майно або «законних (правомірних, виправ-даних) сподівань» ефективно скористатися майном.

Наприклад, право на індексування заощаджень громадян не гаранту-ється статтею 1 Протоколу. У рішеннях у справах Rudzinska v. Poland, Trajkovski v. the former Yugoslav Republic of Macedonia, Gayduk and Others v. Ukraine Європейський суд відзначив, що зазначена стаття не встанов-лює для держав загального обов'язку щодо проведення систематичної ін-дексації заощаджень для збереження купівельної спроможності вкладених коштів і заявники не є жертвами порушення державою щодо них статті 1 Протоколу, оскільки вони претендували на отримання благ (компенсаційні виплати), на які вони не мали права на той момент, оскільки це не було передбачено законодавством про компенсацію [9].

До поняття «майно» віднесено й об'єкти інтелектуальної власності (рі-шення в справі Anheuser-Busch Inc. v. Portugal [3]. У справі щодо товар-ного знаку Європейський суд зауважив, що товарний знак є майном лише після завершення процедури реєстрації прав на нього, якщо ж процедура реєстрації лише розпочата, то у заявника все одно є певні майнові права, пов'язані із заявкою на реєстрацію, навіть якщо згодом реєстрація і буде анульована).

На підставі викладеного слід зробити такі висновки:

Поняття «майно» в статті 1 Протоколу має автономне значення, яке не обмежується правом власності на речі та не залежить від його визначення в національному законодавстві.

Тлумачення терміну «майно» в практиці Європейського суду не зумовлює необхідність аналогічного визначення цього терміну в національному законо-давстві, проте має застосовуватися під час вирішення справ національними су-дами. Віднесення Європейським судом об'єкта, з приводу якого розглядається спір, до майна зумовлює застосування національними судами статті 1 Протоко-лу та практики Європейського суду щодо цієї статті, у тому числі й у разі, коли відповідний об'єкт не належить до майна за національним законодавством.

Термін «майно» застосовується Європейським судом щодо: 1) наявного майна (матеріальних об'єктів і майнових прав, у тому числі прав інтелек-туальної власності); 2) претензій, стосовно яких заявник може обґрунтова-но стверджувати, що він має «законні (правомірні, виправдані) сподівання (очікування)» ефективно скористатися правом на майно (сподівання на от-римання пенсій, коштів за рішенням суду, задоволення позову про відшко-дування шкоди за наявності щодо таких позовів сталої судової практики національних судів, орендної плати, користування певними об'єктами чи зайняття певною діяльністю за виданими патентами, ліцензіями, отримання прибутку відповідно до сформованої клієнтури, податкового вирахування).

«Законні (правомірні, виправдані) сподівання (очікування)» можуть бути засновані на договорі, дозволі, ліцензії, нормативному або ненор-мативному акті (у тому числі які були визнані недійсними з причин, що не залежали від приватної особи, або скасовані чи визнані недійсними з наданням зворотної сили), рішенні суду, що набрало законної сили.

Не підпадає під термін «майно» надія на визнання права власності на майно, яким тривалий час було неможливо користуватися ефективно; от-римання права на яке залежало від умови, виконання якої залежало від третіх осіб; щодо якого закінчився строк виконання заявником умови, за якої мало виникнути право власності.

Література

1. Паліюк В.П. Місце Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод в праві Європейського Союзу / В.П. Паліюк / / Європейські студії і право. - 2012. - № 1(5). - С. 50-58. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : www.europa.org.ua.

2. Паліюк В.П. Загальні питання застосування судами загальної юрисдикції України Конвен-ції про захист прав людини і основоположних свобод // В.П. Паліюк // Часопис цивільного і кримінального судочинства. - 2013. - № 4. - С. 129-142.

3. Решение Европейского суда по правам человека по делу «Anheuser-Busch Inc. v. Portugal» [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://europeancourt.ru/uploads/ECHR_Anheuser_ Bush_Inc_v_Portugal_11_01_2007.pdf.

4. Афанасьев Д.В. Нюансы защиты имущества юридических лиц в Европейском Суде по правам человека / Д.В. Афанасьев // Хозяйство и право. - 2011. - № 6. - С. 29-41. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://echr.in/ ARTICLE/HiP-2011-6.html.

5. Яковлев А.А. Міжнародно-правове співробітництво у захисті права власності в системі Ради Європи : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : спец. 12.00.11 / А.А. Яковлев ; Нац. юрид. акад. України ім. Я.Мудрого. - Х., 2009. - 20 с.

6. Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини : Закон України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - № 30. - Ст. 260.

7. Горобець Н.Г. Поняття та сутність права власності в контексті Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. та практики Європейсько-го суду з прав людини / Н.Г. Горобець // Часопис Київського університету права. - 2014. - № 4. - С. 307-312.

8. Мармазов В.Є. Захист прав та майнових інтересів у Європейському суді з прав людини : [навч.-практ. посіб.] / В.Є. Мармазов, П.В. Пушкар ; ред. М.В. Оніщук. - К. : Юридична книга, 2001. - 156 с.

9. Рум'янцева В. Захист власності фізичних та юридичних осіб в Європейському суді з прав людини / В. Рум'янцева // Право України. - 2004. - № 5. - С. 38-40. - [Електронний ре-сурс]. - Режим доступу : http://www.ur.com.ua/article/article15.html.

10. Бойко Р. Разрешение споров о правомерности предоставления земельных участков в аренду в контексте практики ЕСПЧ / Р. Бойко [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://jurliga.ligazakon.ua/news/2015/1/26/ 123282.htm.

11. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 1 червня 2006 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/974_041.

12. Case of Pine Valley Developments LTD and Others v. Ireland 29 November 1991 [Електро-нний ресурс]. - Режим доступу : http://www.javier-leon-diaz.com/property/Pine%20Valley. pdf.

13. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Онер'їлдіз проти Туреччини» від 18 червня 2002 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/ laws/show/980_181.

14. Решение Европейского суда по правам человека по делу «Бейелер против Италии» от 05 января 2000 года [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http: www.lawmix.ru/abrolaw/8570.

15. Case of Van Marle and Others v. the Nederlands 26 June 1986 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://law.kararara.com/viewtopic.php?f= 66&t=1640.

16. Case of Tre Traktorer Aktiebolag v. Sweden 07 July 1989 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-57586.

17. Решение Европейского суда по правам человека по делу «АО «Прессос Компания Навье- ера» и другие против Бельгии» от 20 ноября 1995 года [Електронний ресурс]. - Режим досту-пу : http://europeancourt.ru/ uploads/ECHR_Pressos_Compania_Naviera_S_A_and_Others_v_ Belgium_20_11_1995.pdf.

18. Решение Европейского суда по правам человека по делу «Драон и Драон против Фран-ции» от 21 июня 2006 года [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://docs.pravo.ru/ document/view/19382714/17527890.

19. Решение Европейского суда по правам человека по делу «Копецки против Словакии» от 7 января 2003 года [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://old.lawru.info/base98/ part4/d98ru4750.htm.

20. Решение Европейского суда по правам человека по делу «Князь Лихтенштейна Ханс Адам II против Германии» от 12 июля 2001 года [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.lawmix.ru/ abrolaw/7606.

21. Решение Европейского суда по правам человека по делу «Марск против Бельгии» от 13 июня 1979 года [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://europeancourt.ru/uploads/ ECHR_Marckx_v_Belgium_13_06_1979.pdf.

22. Шевчук С.В. Конституційний захист соціальних виплат як права власності: порівняль-но-правовий аналіз / С.В. Шевчук // Філософія права і загальна теорія права. - 2012. - № 2. - С. 216-233.

23. Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ятрідіс проти Греції» від 25 бе-резня 1999 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/980_363.

24. Данченко Т.В. Значення практики Європейського суду з прав людини для адміністратив-ного судочинства України в процесі розв'язання спорів щодо публічних фінансів / Т.В. Дан-ченко, О.Д. Головенко // Сучасні питання економіки і права. - 2012. - № 2. - С. 110-116.

. Размещено на Allbest.ru