Методологічні підходи до аналізу співвідношення громадянського суспільства та держави

Размещено на http://allbest.ru

Національний університет «Львівська політехніка», УДК 342.1

Методологічні підходи до аналізу співвідношення громадянського суспільства та держави

Кельман М. С. Э. ю. н., професор,

професор кафедри теорії та філософії права

Федак О.Р. студентка 3 курсу факультету№2 ЛДУВС

Вступ

Постановка проблеми. Проблема співвідношення громадянського суспільства та держави вирішується залежно від вибору тієї чи іншої політико-правової концепції. Критичний аналіз наукових підходів до цієї проблеми дає можливість визначити напрями реалізації державної політики на наступні роки, уможливлює успішне поєднання процесів встановлення громадянського суспільства та демократії, правової, соціальної держави й дасть вагомі підстави вважати Україну сучасною європейською державою.

Стан дослідження. Перед юридичною наукою сьогодні гостро стоїть питання методології державно-правових досліджень. Настав час змінити насамперед певне упередження психологічного ставлення до проблем методології. Тому й мета цієї розвідки -- актуалізувати важливість наукового осмислення означеної теми.

Виклад основних положень

Громадянське суспільство виникає в результаті відокремлення держави від соціальних структур; виокремлення його як відносно самостійної сфери суспільного життя і водночас роздержавлення низки суспільних відносин (закон для всіх один; право на власність; законодавче визнання рівності людей, наділення їх правами і обов'язками -- головна ознака і база громадянського суспільства).

Категорія «громадянське суспільство» стала предметом вивчення у XVII -- XIX ст., грунтовно розглянута у «Філософії права» Гегеля. Громадянське суспільство -- це зв'язок осіб через систему потреб і поділу праці, правосуддя (правові основи і правопорядок), зовнішній порядок (поліція і корпорація).

У філософії права -- правова сутність громадянського суспільства -- це рівність людей як суб'єктів права, їх юридична свобода, приватна інтелектуальна власність, бездоганність договорів, охорона права від порушень, упорядковане законодавство, авторитетний суд (Гегель вважав громадянським суспільством сучасне йому буржуазне суспільство).[1, с. 277] Це був, без сумніву, прорив у розвитку суспільних наук.

До дослідження громадянського суспільства долучалися соціологія, політологія, теорія держави і права, теорія конституціоналізму та інші суспільні науки. Саме поняття «громадянське суспільство» -- отримало визнання лише у Новий час.

Чому так? Передусім тому, що воно було відірване від основної маси людей (у давні часи, у Середньовіччя привілеї вищих станів і державної влади здійснювалися від їхнього імені). Відповідно існували держави: класові, деспотичні, рабовласницькі, феодальні, монархічні, республіканські, теократичні та інші. громадянський правовий конституційний україна

Співпадіння організаційних структур суспільства і держави визнавалося існуванням у ті періоди історії різних форм власності і поділу праці, коли (як стверджував К.Маркс і Ф.Енгельс) завдяки вивільненню приватної власності «держава набула самостійного існування поряд з громадянським суспільством і поза ним...» [2, с.3,62].

Це власне й обумовило можливість окремого дослідження проблем суспільства і держави, виникнення і розвиток наук, які вивчають структуру суспільства і держави, як самостійних явищ. Поняття «громадянське суспільство» дуже часто використовується власне у співставленні з поняттям держава. Професор Боннського університету І. Ізензе пише: «держава існує v вигляді того, що протистоїть суспільству» [З, с. 36].

Відокремлення держави від суспільства і уособлення суспільства від держави виражені у відмінностях структури, принципів організації і правового регулювання. Згадаймо: держава -- організація, керована єдиним центром (вертикальна система): ієрархія державних органів і посадових осіб, пов'язаних дисципліною. Ця система утримується за рахунок суспільства (податки, збори). Постійна і головна мета держави, ЇЇ виправдання і легітимність -- охорона суспільства і управління ним.

На відміну від держави, громадянське суспільство -- це система різноманітних зв'язків і відносин громадян, Їх об'єднань, союзів, колективних відносин. Ці відносини базуються на рівності і особистій ініціативності. Мета громадян та Їх об'єднань різноманітна і міняється залежно від Їх інтересів.

Різниця структур громадянського суспільства і держави передбачає різні способи правового регулювання приватних і публічних відносин, v зв'язку з цим накладає відбиток на систему права.

Відокремлення громадянського суспільства від держави призвело до низки державно-правових наслідків, які обумовили ці особливості сучасної держави, що відрізняють її від держави кастово-станової епохи. У новий час Конституція, в якій закріплюються основні права і свободи людини, розглядаються як договір про поділ влади між суспільством і державою. Якщо для європейського конституціоналізму як політичної теорії властиве вкрай невизначене тлумачення конституції як «основного закону будь-якого суспільства» та існування ідей обмеження суспільством влади держави, [4, с. 43]то еволюція конституціоналізму призвела до різкого звуження цього поняття. Як бачимо, сьогодні воно набуває договірного характеру і визнає, по суті, конституцію як угоду про розподіл влади між суспільством і державою. Ідея «суспільного договору» -- набула поширення у XVII -- XVIII ст. На чому базувалася ця ідея? Насамперед, на усвідомленні держави з позиції всезагальної рівності людей і категорій приватного права, які мали особливе значення для відносин у громадянському суспільстві.

Розвиток конституційного законодавства полягає не тільки у закріпленні прав і свобод членів громадянського суспільства, але й у наданні громадянам засобів впливу на державну владу. Власне становлення громадянського суспільства дало можливість теоретично осмислити проблему політичного відчуження і створило передумови для його подолання.

У структурі органів держави Нового часу з'являються (постійні, загальнонаціональні представницькі установи парламентського типу), наділені правом встановлення податків та зборів, а також прийняття найбільш важливих нормативно-правових актів (законів). Виникнення і розвиток представницької демократії -- явище, властиве епосі формування громадянського суспільства. Представницькі установи завжди здійснювали законодавчу функцію від імені народу ('нації').

Зазіхання представницьких органів (установ) на участь у державній владі (від імені суспільства) у ряді країн призвело до революцій (непорозумінь), а це обумовило виникнення ідеї розподілу влади з метою забезпечення прав і свобод членів суспільства. Водночас з'явилися поняття «правова держава» [5, с. 2361 і «законність», як політико-правові ідеї, скеровані проти «деспотизму», проти «поліцейської держави».

Як відомо, важливими чинниками громадянського суспільства е: свобода особистої ініціативи, самостійність громадян у здобутті засобів існування. Звісно, така свобода різко контрастувала зі станово-кастовими обмеженнями роду і виду занять (боязнь втратити все). Ще Кант стверджував, що свобода проявляється тоді коли «кожен шукає своє щастя на тому шляху, який йому уявляється добрим, якщо він цим тільки не завдає шкоди свободі інших» [6, с. 285]. Розвиваючи цю думку філософ відзначив, що правління, яке базується на принципі звеличення народу, подібне до батька, який обожнює своїх дітей (правління батьківське, за якого всі піддані як неповнолітні неспроможні розрізняти, що для них корисне, а що шкідливе, вимушені залишатися пасивними, очікуючи від глави держави суджень про те, що нам робити, щоб бути щасливими, і чекають на милостиню від нього). Таке правління -- це деспотизм (будь-яка свобода знищується, ніяких прав просто нема). Ці роздуми Канта точніше і повніше виражають сутність правової держави.

Сутність правової держави полягає v тому що вона:

а) охороняє правопорядок;

б) забезпечує свободу і рівність членів суспільства;

в) гарантує співвідношення права і держави у громадянському суспільстві, що базується на законності дій держави, її органів і посадових осіб.

Дуже вдало висловився v цьому контексті Ф. Хайек: «Сутність правової держави не в тому, що все регулюється законом, а в тому, що державний аппарат примусу застосовується тільки тоді, коли це заздалегідь оговорено законом, причому так, щоб засоби його застосування можна було вчасно передбачити» [7, с. 209-2151. Аналогічно поняття законності обгрунтовувалося і деякими нашими ученими. Законність визначали, як режим існування державної влади, як принцип діяльності державного апарату. Свого часу М. Г. Александров стверджував, що правопорушення, скоєне громадянином, законності не порушує (правопорушник карається, збитки покриваються на підставі закону і права) [8, с. 383].

Правопорядок як результат здійснення законності порушується лише при неефективній діяльності правоохоронних органів або безкарності порушення законів зі сторони посадових осіб, органів, наділених владними повноваженнями. Законність, звісно, порушується прийняттям «незаконних законів» (законів, які суперечать конституції). Таке розуміння законності радянськими науковцями викликало суперечки (вони говорили, що законність є «єдиною», «всезагальною» і зводиться лише до законослухняності, всі повинні поводитися правомірно). Природі громадянського суспільства відповідає принцип законності як сувора відповідність закону діяльності держави та її органів.

Чому слід так трактувати законність?

По-перше, лише при такому розумінні позначається проблема законності самих законів, які видаються вищими органами державної влади у розумінні їх відповідності загальновизнаним і узаконеним правам і свободам громадян (навіть у суспільствах, де кріпосні права узаконювалися, відмінялися привілеї духовенства, дворянства), тобто будь-який закон був обов'язковим. У громадянському суспільстві закон не тільки правило, яке встановлюється верховною владою ('народом'), але й норма, видана v відповідності з конституційними межами суспільства і держави, які враховують права і свободи членів суспільства, що базуються на юридичній рівності і автономії вільних людей.

По-друге, лише таке поняття законності висуває на перший план завдання захисту від чиновників, які втручаються в життя і діяльність членів громадянського суспільства, проявляють ініціативу в добуванні засобів існування, свобідно визначають свої відносини з іншими людьми та їх об'єднаннями, які живуть у країні стабільності і безпеки, де панує закон, створений державою і рівний для всіх.

Дж. Локк підкреслював -- «Свобода людей в умовах існування системи правління полягає у тому, щоб жити у відповідності з постійним законом, загальним для усіх і кожного, і встановленим законодавчою владою, яка створена цим суспільством» [9, с. 274-275]

По-третє, тільки при такому підході до поняття законності громадянин у випадку порушення його прав ставиться на один правовий рівень з державою і її посадовими особами при розгляді і вирішенні суперечки при порушених правах. «Член громадянського суспільства має право шукати суду і зобов'язаний постати перед ним і отримати тільки через суд право, яке він відстоює», -- писав Гегель. Звичайно, що в епоху феодалізму знатні особи ігнорували такі принципи, для них суд був ніщо. У цій ситуації звісно реалії суперечили деклараціям, якими визначалося місце такого інституту як влада.

У новітній час той, хто керує, зобов'язаний у приватних питаннях визнавати над собою владу суду. У вільних державах він, як правило, програє свої процеси (Гегель) [1, с. 258-259]. Протягом останніх років про правову державу опубліковано чимало праць. Одні автори витоки такої держави шукають у далекому минулому, інші ж стверджують, що її ніколи не було і не може бути (згадаймо Г. Кельзена, на думку якого, будь-яка держава є правовою, оскільки вона формується правом).

Як відомо, для юристів саме право є предметом пізнання. У цьому контексті вони шукають відповідь на питання: що ж таке правова держава? І з цією метою висуваються такі тези:

- ідеальний тип правління (як стверджують філософи права);

- запрограмований стан, що не може бути повністю реалізованим (але передбачає широкомасштабну роботу);

- ідея для втілення якої потрібні титанічні зусилля [10, с. 63-65].

Держава не може стати на 100% правовою (завжди знайдеться недобросовісний чиновник, незрозумілий текст статті закону). До того ж, як нам видається держава обіцяє, але не намагається стати правовою. Адже значна частина бюрократії тексти закону про правову державу ігнорує; до розуму і серця носіїв верховної влади не доходять думки вчених-юристів «про право, як розумну політику влади», про те, що «одна норма замінює для влади тисячі індивідуальних велінь». Якоюсь мірою державу слід облаштовувати таким чином, щоб вона могла стати правовою. Все ж таки v цьому сутність поділу влади як організації стримувань і противаг v системі органів державної влади, гарантнії правомірної діяльності кожної з них. Устрій різних держав, який базується на принципу поділу влад, -- предмет конституційного права. Якщо ж йдеться про співвідношення права і держави, державних органів, то головне у поділі влад -- створення державної структури, яка б надійно охороняла правову систему громадянського суспільства.

У суспільстві тривають дискусії і реформи щодо перспектив удосконалення держави. Тематика обговорень торкається: змін кількості суб'єктів федерації; статусу глави держави; розширення компетенції Конституційного Суду; удосконалення виборчої системи (все це впливає звісно на форму держави).

Проте сутність правової держави, хоч і пов'язана з її формою і навіть обумовлена нею [оскільки поділ влади -- важлива ознака правової держави), не зводиться тільки до цього. Правова держава -- не тільки устрій, спосіб організації держави, стан державної влади, підкорення закону, всіх без винятку. Це, за образним висловом, -- «мрія про те, щоб правили закони, а не персони». Нині -- це соціальна обумовленість і низка політичних гарантій. «Особа -- право -- громадянське суспільство -- держава» -- це не тільки логіка предмета дослідження, а й логіка права.

Якщо конституційний (тобто головний) обов'язок держави полягає в утвердженні і забезпеченні прав і свобод людини (ст. З Конституції України), то чому при визначенні правової держави слід брати за основу не правовий статус особи у державі, а нагромадження ознак такої держави? Жоден з них не є вичерпним: суть справи у тому, що устрій держави, поділ влад -- не самоціль, а тільки засіб забезпечення свободи у громадянському суспільстві.

Утворення правової держави -- не одноразовий акт. Навіть, якщо ми його проголосили, створили через декілька років, то він втратить сенс, якщо законодавство (поступово) вступить у суперечність із самим з собою і з основами конституційного ладу, вимогами законності, дій усіх державних органів і посадових осіб (з часом втрачає свою суворість і безумовність, а правосуддя здійснюється не за законом, а від випадку до випадку). Правова держава сама себе знищить, якщо до процесу збереження і підтримання права, правопорядку і законності не долучиться верховна влада, державні органи, засоби масової інформації, політичні та інші формування, громадяни, права яких порушуються. Нині v деяких розвинутих державах виникають серйозні небезпеки збереження правового статусу і стану законності, що вже траплялося на початку XIX ст.

Чому? Причини криються у стрімкому розвитку законодавства (у тому числі делегованого); широкому лобіюванні сумнівних законопроектів з огляду на їх відповідність інтересам суспільства, правам і обов'язкам громадян; зростанні адміністративного апарату; спрощеній формі правосуддя (визнавання вини у кримінальному процесі); появі незрозумілих за соціально-правовими наслідками матеріально-правових інститутів (наприклад, страхування юридичної відповідальності).

Отже вкрай необхідне вдумливе становлення до проблем законності і становлення правової держави. Нині ці проблеми винятково актуальні для нашого суспільства. У ст. 1 Конституції України проголошено: «Україна є суверена і незалежна, демократично-соціальна, правова держава» [11] Це звісно велике досягнення в конституційному розвитку України, що передбачає поділ влади; визнання і гарантії прав і свобод. Проголошено необхідність створення інститутів демократичного правосуддя. Таким чином закладаються конституційні основи громадянського суспільства, правової держави, а значить відкривається шлях для широкомасштабних законодавчих реформ. Здійснення практичного підпорядкування держави праву -- досить складне завдання. Відносини держави і права залежать від багатьох чинників, складників.

Вирішенням проблем законності і державної дисципліни в Україні переймаються політики, засоби масової інформації. Президент, усі, кому не байдужа доля Батьківщини. Як випливає із світового досвіду, головна небезпека правам і свободам людини, демократії загалом виходить від виконавчої влади (звісно, законодавча влада ухвалюючи закони, також долучається до цього). Проте головний чинник все ж таки -- виконавча влада. Актуальним у співвідношенні права і держави у громадянському суспільстві залишається підпорядкування держави праву і правопорядку, включаючи права і свободи членів суспільства, їх об'єднань, неухильне здійснення гарантій законності діяльності державних органів і посадових осіб, удосконалення правосуддя, роботи інших правоохоронних органів.

У зв'язку з соціалізацією права у процесі розвитку громадянського суспільства актуальною є також проблема створення і вдосконалення державних соціальних служб, що покликане гарантувати реалізацію «другого покоління» прав людини і громадянина (соціальних прав). Створення умов, які забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини, -- конституційний обов'язок держави, визнаний у багатьох розвинутих країнах, в яких держава оголошується не тільки правовою, а й соціальною. Цілком закономірно, що забезпечення соціальних прав повинно бути дієвою системою матеріальних гарантій.

На переломі XX-XXI ст. актуалізувалася нова проблема -- необхідність включення загальнообов'язкових принципів і норм міжнародного права у правові системи новоутворених держав, можливість втручання ООН та інших міжнародних організацій, у правові суперечки, конфлікти, вирішення яких раніше відносили до внутрішньо державних справ.

Згідно із формулюваннями, що містяться у конституціях деяких країн (Італія, Японія) відмова від права на ведення державою війни як суверенного права нації означає обмеження державного суверенітету. Але суверенітет як незалежність державної влади від усякої іншої влади, він або є, або його нема. Необмеженість влади не можна обмежити. Держава повновладна у своїх кордонах (щодо своїх громадян, які перебувають за кордоном). Виразом цього повновладдя є його можливість створювати, перебудовувати, змінювати правову систему.

Слід зауважити, що до числа обставин, які впливають на право, вже давно почали включатися міждержавні відносини, міжнародна ситуація взагалі. І навіть у ті епохи, коли право війни і миру вважалось ознакою суверенної держави, а права і свободи особи не завжди визнавалися, все ж заборонялася торгівля рабами, а потім рабство, піратство, був усіма державами визнаний режим вільного моря.

По мірі розвитку цивілізації, загальної культури людства, розширення міжнародних зв'язків були заборонені расова дискримінація, хімічне, бактеріологічне і деякі інші види зброї, загроза силою або її застосування у міжнародних відносинах і т.п.

Висновки

Визнання зобов'язальних або забороняючих норм і принципів міжнародного права означає, не більше ніж самообмеження державної влади, а воно як і все правове, потребує відповідних гарантій. Нині ці гарантії надаються ООН та іншими міжнародними організаціями.

Таким же чином розв'язуються правові суперечки, конфлікти, приймаються рішення, які були винятково внутрішньо державною справою. Держава повновладна у межах свого кордону. Виразом цього повновладдя є можливість створювати, міняти свою правову систему. Отже, до переліку обставин, які впливають на право, належать міжнародні відносини (міжнародне становище загалом).

Список використаних джерел

1. Гегель Г.-В. Ф. Философия права / Пер. с нем. Ред и сост. Д.А. Керимов и В.С. Нерсесянц. І Г.-В.Ф. Гегель. -- М.: Мысль, 1990. -- 526с.

2. Маркс К., Энгельс Ф. Соч. -- Т. 3. -- С. З, 63.

3. Изензее И. Государство / И. Изензее II Вестник Московского университета. Серия 12. Социально-политические исследования. -- 1992.- №6, -- С. 36.

4. Медушевский А. Н. Гражданское общество и правовое государство в политической мысли Германии / А. Н. Медушевскией II Вестник Московского университета. Серия 12. Социально-политические исследования, 1992. --№ 5. -- С. 43.

5. Заєць А. П. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. / А.П. Заєць. -- К.: Парлам.вид-во, 1999. -- 236 с.

6. Кант И. Трактаты и письма / И. Кант. -- М.: Наука, 1980. -- 709 с.

7. Хайек Ф. Дорога к рабству / Ф. Хайек II Новый Мир. -- 1990. -- № 7. -- С. 209-215.

8. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.М. Матузова, В. Малько. -- М.: Юристь, 1997. -- 767с.

9. Локк Д. Два трактата о правлении II Антология мировой политической мысли: В 5 т. / Рук. Проекта Г.Ю. Семитин. / Д. Локк. -- М.: Мысль, 1997. -- Т.1. Зарубежная политическая мысль: истоки и эволюция. С. 358366.

10. Тимошенко В. І. Правова держава (теоретично-історичне дослідження) /

11. І. Тимошенко. -- К.: Наукова думка, 1994. -- С.63-65.

12. Конституція України. Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. Офіційне видання. -- К.: М-во юстиції України. Укр. Правн. Фундація. Видавницвто «Право», 1996. -- 128с.

Анотація

З'ясовується суть співвідношення методу і методологічного підходу у дослідженні, автор розглядає різноманітний арсенал дослідницьких інструментів, зокрема звертає увагу на множинність теоретичних утворень у межах загальної теорії права, а також на необхідність єдиної теоретико-методологічної основи таких досліджень, на важливість синтезу наукових напрямків у цілісній теоретичній системі.

Ключові слова: громадянське суспільство, держава, право, народ.

Annotation

The article deals with the essence of theoretical-methodological approaches to the analysis of correlation and interaction of civil society and state, the author considers the investigative instruments, pays special attention to a great number of the theoretical formations in the general theory of law, to the necessity of a single theoretical and methodological basis of such investigations, and to the quality of the synthesis of the scientific directions in an integral theoretical system.

Key words: civic society, state, law, nation.

Размещено на Allbest.ru