Порівняльна характеристика функціонування інституту омбудсмана в країнах Європейського Союзу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Порівняльна характеристика функціонування інституту омбудсмана в країнах Європейського Союзу

Наталія Назарук

Постановка наукової проблеми та її значення. Забезпечення дотримання прав людини -- важливий елемент розбудови та зміцнення демократичної держави. Тому постає необхідність у формуванні дієвого механізму, системи відповідних органів, які б працювали у сфері забезпечення та захисту прав і свобод людини та громадянина, а також у забезпеченні належної поведінки органів влади. Таким політико-правовим інститутом, що почав забезпечувати взаємозв'язок між особою й державними інституціями, захищати порушені владними структурами права та обов'язки громадян і відновлювати їх у визначеному законом порядку, став інститут омбудсмена. Ураховуючи те, що об'єктом діяльності інституту омбудсмана виступають також суспільно-політичні права та свободи людини, він є важливим «периферійним елементом політичної системи», що діє в політичних напрямах лише в контексті захисту політичних прав громадян і виключений із політичної боротьби.

У 2009 р. інституту омбудсмана виповнилося понад 200 років. На сьогодні ідея заснування інституту уповноваженого з прав людини знайшла своє втілення вже в понад 120 країнах світу. Але для України цей контролюючий орган є зовсім новим та перебуває на стадії формування. Він потребує значного вдосконалення, тому все ще триває пошук оптимальної моделі вітчизняної схеми - функціонування цього інституту, аналізі його негативних і позитивних моментів, зважаючи на те, що інститут омбудсмана в європейських країнах уже пройшов етап свого становлення та довів свою контрольно-неттадову й правозахисну ефективність. Незважаючи на досить широке коло досліджень із різних аспектів зарубіжної практики функціонування інституту омбудсмана, у тому числі й в Україні, питання особливостей його впливу на формування й реалізацію державної політики щодо захисту прав людини, адаптації відповідного досвіду до вітчизняних реалій висвітлені недостатньо, тож потребують подальшого розвитку та поглибленого вивчення.

Аналіз досліджень цієї проблеми. Серед зарубіжних та вітчизняних науковців, які вивчали становлення, розвиток і функціонування інституту омбудсмана, потрібно назвати А. Абілова [1], Н. Карпачову [10], В.Г. Стрекозова [24], О. Марцеляка [18].

Мета дослідження - визначити специфіку становлення, розвитку й функції інституту омбудсмана в країнах Європейського Союзу з метою вдосконалення функціонування механізму захисту прав людини в Україні.

Практичне значення. Практичні результати, отримані в статті, можуть бути використані органами державної влади та місцевого самоврядування в практичній діяльності, а також у навчальному процесі під час підготовки нормативних курсів і спецкурсів із політології, державного управління, політичної соціології, міжнародного та конституційного права тощо.

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Омбудсман - це посадова особа, яка допомагає у вирішенні суперечок між двома або більше сторонами й виступає посередником між представниками влади та громадянами. Омбудсман є арбітром при виникненні суперечок, він зважає на думки обох сторін і з усією неупередженістю намагається допомогти їм [2, с. 69]. Усвідомлення потреби запровадження інституту омбудсмана виникає на певному етапі розвитку суспільства для захисту прав людини й обмеження бюрократії в державних структурах. При цьому така посада запроваджується як у країнах з усталеними демократіями, так і в державах, які стали на шлях демократичної перебудови, де розвиток гуманітарної політики сприяє соціально-економічній розбудові держави й демократизації суспільних процесів.

Першою країною, яка усвідомила потребу досліджуваного інституту, була Швеція в далекому XVI ст. (перший парламентський омбудсман заснований у 1809 р.). Суть такого інституту на початкових етапах свого розвитку полягала у виконанні контрольних функцій королівської влади стосовно судових чиновників. І лише після прийняття Конституції Швеції в 1809 р. запроваджено інститут Омбудсмана юстиції, який був уже відділений від канцлера юстиції, підлеглого королю [12, с. 3]. Із 1976 р. і до сьогодні у Швеції призначаються чотири омбудсмани - Головний парламентський омбудсман і три парламентські омбудсмани. Законодавством Швеції омбудсман призначається на термін чотири роки. Повноваження омбудсмана у Швеції дуже широкі. Він має право пред'являти обвинувачення державним посадовим, а віднедавна -- муніципальним особам; доступу до будь-якої документації; одержання інформації з будь-яких джерел. Відповідно до Акта від 13 листопада 1986 р. Головний парламентський омбудсман Швеції координує діяльність інших омбудсманів і розподіляє між ними обов'язки та конкретні сфери діяльності. Так, один із них контролює питання, пов'язані із забезпеченням доступу громадськості до офіційних документів, інший стежить за діяльністю судів, прокуратури, поліції, в'язниць, виконанням судових рішень, третій контролює військову адміністрацію і її відносини з цивільними структурами, четвертий здійснює нагляд у сфері соціального забезпечення. Крім парламентських омбудсманів, у Швеції сьогодні існують також і омбудсмани, які призначаються урядом. Це омбудсман із захисту прав споживачів, омбудсман із захисту від етнічної дискримінації, омбудсман проти дискримінації за статевою ознакою, омбудсман із захисту прав дитини, омбудсман із захисту прав осіб з обмеженими можливостями, омбудсман із питань ЗМІ. Вони забезпечують дотримання прав певної групи громадян [12, с. 4]. У 1980 р. у Швеції засновано посаду омбудсмана з рівних прав і можливостей.

Норвегія заснувала орган омбудсмана в 1952 р., це був воєнний омбудсман. Спочатку функції інституції обмежувалися лише контролем за збройними силами країни, і лише в 1962 р. створено відповідний орган для контролю за цивільною адміністрацією - громадський омбудсман юстиції, а ще пізніше виникає й омбудсман споживачів. У 1978 р. в країні запроваджено посаду омбудсмана із рівних прав і можливостей [12, с. 6]. Повноваження омбудсмана Норвегії визначаються на термін чотири роки.

Потрібно зазначити, що в кожній країні склалася своя система наглядово-контролюючих органів, але спільними є їхні головна суть та загальні риси, тому ми сміливо можемо об'єднати ці інституції під однією родовою назвою - омбудсман, хоча кожна держава дає свою офіційну назву цьому органу. У Норвегії -- громадянський омбудсман юстиції, у Швеції, Фінляндії та Данії він так і називається - омбудсман.

Данія затвердила інститут омбудсмана Законом від 11 червня 1954 р. Згідно з 55 статтею Конституції, омбудсман призначається Фолькетингом, за умови, що він не є членом парламенту. Голосування відбувається раз у чотири роки. Спеціальна комісія Фолькетингу у справах омбудсмана відповідає за відносини омбудсмана й парламенту. Відповідно до Закону омбудсману Данії доручено нагляд за діяльністю «цивільної та військової адміністрації та органів місцевої адміністрації». Омбудсману доручається нагляд за тим, щоб ніхто в межах його компетенції не переслідував незаконних цілей, не приймав мимовільних, необґрунтованих злочинів. Також зазначимо, що в Данії функціонує інститут омбудсмана із захисту прав споживачів. Своєрідним є досвід Данії щодо створення організації, діяльність якої спрямована на захист прав дітей. Такою організацією є Національна рада з прав дитини Данії, яка створена за резолюцією парламенту, а не на основі закону [8, с. 350-351]. Вона почала функціонувати з 1995 р. як незалежний орган, що фінансується державою та підпорядковується Міністерству соціальної політики.

У правову систему Німеччини цей інститут уведений 19 березня 1956 р. в результаті другої зміни Конституції ФРН за наполяганням К. Аденауера (у той час - канцлера ФРН). Своєрідний омбудсман Німеччини функціонує під назвою Уповноважений бундестагу з питань оборони й виступає одним із найдієвіших механізмів контролю в державі. Це спеціалізований омбудсман, що виконує завдання інтеграції армії в громадянське суспільство, захищає принципи демократичної справедливості та гідності. Німецький уповноважений бундестагу з питань оборони покликаний діяти переважно у військовій сфері, стаття 45Ь покликана забезпечити дієвий парламентський контроль над збройними силами, що спричинено прагненням бундестагу при створенні нового військового законодавства поставити бундесвер у межі демократичного парламентаризму на основі ідеї «громадянина у військовій формі» [24, с. 375], що і є базовими рисами, які відрізняють його від інституту омбудсмана інших європейських країн. Призначається президентом терміном на п'ять років після того, як він отримав підтримку більше половини членів Бундестагу без попередніх дебатів шляхом таємного голосування. Військовий омбудсман має статус федерального міністра, може бути залучений будь-яким солдатом, але може діяти й за власною ініціативою, за вказівкою Бундестагу або Комітету оборони [14, с. 374]. Німецький омбудсман з оборони здійснює контроль за правами та свободами громадян і системою виховання військовослужбовців.

У 1987 р. голова Бундестагу й парламентські фракції ФРН запровадили Комісію з прав дітей, яка функціонує при комітетах Бундестагу з прав жінок і молоді та з проблем сім'ї і престарілих [13, с. 95]. Успішно розвивається в Німеччині інститут фінансового омбудсмана, який називається «омбудсман з державних банків» і «омбудсман з інвестиційних фондів» [5, с. 155]. Варто зазначити, що у 2001 р. Німеччина заснувала інститут омбудсмана з рівних прав та можливостей міністра П. Месмера та іменований медіатором, посередником. Інститут заснований Законом від 3 січня 1973 р. з поправками, унесеними Законом від 24 грудня 1976 р. Особливістю французької моделі є те, що медіатор Франції, де традиційно існує сильна роль виконавчої влади, призначається Радою міністрів Франції на шість років, що є своєрідним винятком у концепції парламентського омбудсмана. У Франції діють регіональні омбудсмани. У Парижі успішно працює муніципальний омбудсман [25]. Крім цього, у Франції, як і у Великобританії, діє так званий парламентський фільтр, що позбавляє громадян безпосереднього доступу до омбудсмена та наближає цю модель до англійської.

Посередник розглядає скарги громадян на дії чи бездіяльність адміністрації. Скарги посередникові направляються через парламентаріїв обох палат, але лише тоді, якщо скарга дійсно заслуговуватиме уваги. Однак він не може приймати імперативних рішень за скаргами, акти мають скоріше рекомендаційний характер, що відправляються відповідним органам про вжиття необхідних заходів. Його завдання полягає лише в приверненні уваги до порушень, унесенні пропозицій щодо їх усунення. При цьому в нього є право порушувати дисциплінарне провадження у зв'язку з порушенням прав, якщо відсутній компетентний орган, який може це зробити за рекомендацією посередника. Вимоги посередника про надання матеріалів, інформації, явку до нього посадових осіб виконавчої влади, проведенні органом державної влади розслідувань і перевірок обов'язкові для виконання [27]. Фінансування інституту посередника відбувається з бюджету прем'єр-міністра. Медіатор щорічно звітує про результати своєї діяльності президентові та парламенту Республіки.

Іспанія активізувала роботу з утворення інституту омбудсмана лише після прийняття Конституції 1978 р. (ст. 54 Основного закону Іспанії вводила інститут Народного захисника), хоча питання щодо запровадження цієї інституції обговорювалися ще в 70-ті роки. Відповідно до конституційних положень, іспанського омбудсмана прийнято називати народним захисником.

Іспанцями обрано «сильну» модель омбудсмана, схожу на шведську. Омбудсмен «сильної» моделі здійснює контроль не лише за центральними органами влади й управління, а й за судами та місцевими органами адміністрації, а також Збройними силами. В Іспанії введені регіональні омбудсмани. Регіональні омбудсмани повністю незалежні від уряду та національного омбудсмана Іспанії. Відносини між омбудсманами різних рівнів мають координаційний характер та ґрунтуються на принципі розмежування сфери компетенції. Взаємна діяльність омбудсманів різних рівнів здійснюється на підставі двосторонньої угоди [15, с. 168]. Народний захисник обирається строком на п'ять років Генеральними кортесами, які керують його діяльністю через голови конгресу, депутатів і голови сенату. Такий термін установлюється спеціально для відсторонення від розкладу політичних сил у кортеси, які оновлюються кожні чотири роки.

При здійсненні своїх функцій народний захисник користується недоторканністю, за винятком випадків упіймання на місці злочину. Отож зазначимо, що Іспанія пішла шляхом творення посад регіональних уповноважених, тобто інститутів, аналогічних загальнодержавному народному захиснику, які повністю незалежні від уряду та національного омбудсмана Іспанії.

У 1987 р. першою з-поміж країн Східної Європи інститут омбудсмана запровадила Польща. Тут він функціонує під назвою: «Речник з громадських прав». Діяльність польського речника регулюється Конституцією Польщі (ст. 80, 103, 208-212) і Законом від 15 липня 1987 р. про Уповноваженого з прав людини. Польська модель інституту омбудсмана побудована за «сильним» взірцем парламентського омбудсмана. Він повинен охороняти права й свободи людини та одночасно здійснювати контроль із боку парламенту над державним апаратом, особливо над органами публічної адміністрації, а також бути повністю незалежним від інших державних органів.

Захисник обирається Сеймом за згодою сенату на п'ять років [5]. Порядок обрання врегульований Законом та регламентами обох палат. Та ж особа не може бути комісаром більше двох термінів. Тісний зв'язок Омбудсмана з парламентом підкреслений його конституційним обов'язком щорічно інформувати Сейм і Сенат про порушення прав та свобод людини в Польщі. Звіт Речника є основою дебатів Парламенту про стан дотримання прав людини в країні. Завдання Речника ґрунтуються на охороні основних прав людини, гарантованих Конституцією, законами, підзаконними актами, ратифікованими Польщею міжнародними договорами.

(якщо він перебуває під владою Республіки Польща), а також група людей або організація може звернутися до омбудсмана за допомогою в захисті їхніх прав, що порушуються з боку державних органів. Свої повноваження Речник виконує за допомогою бюро та має заступників, яких може бути не більше як три. У польському законодавстві поряд із парламентським Речником із громадянських прав запроваджено посаду регіональних Речників, сфера діяльності яких обмежена частиною території країни згідно з адміністративно-територіальним поділом [4]. Омбудсман Польщі має право, за згодою Сейму, призначати своїх уповноважених на них на місцях дає змогу Речнику на власний розсуд вирішувати ці питання. Конституція Республіки Польща передбачає також наявність окремого й самостійного інституту Речника з прав дитини.

Якщо взяти до уваги Литву, то тут інститут омбудсмана створений лише в 1994 р. Його офіційна назва - Парламентський омбудсман Литви, функції якого виконують контролери сейму. У правовій системі Литовської Республіки цей орган закріплений на вищому конституційному рівні як засіб реалізації права громадян на захист від зловживання й бюрократизму посадових осіб та органів публічної влади. Функціонують п'ять омбудсманів із внутрішнім розподілом сфер діяльності (двоє для розслідування порушень, учинених державними службовцями, один із яких -- для службовців в армії, та троє - для контролю щодо дотримання права з боку місцевої адміністрації). Зазвичай, омбудсман здійснює свої повноваження паралельно з іншими правозахисними механізмами. Винятки існують насамперед у зв'язку із судовим захистом. У Литві набув розвитку інститут спеціалізованих омбудсманів, що відповідає європейському досвіду. У 1995 р. Литва ратифікувала та приєдналася до Конвенції ООН з прав дитини, тому в 2000 р. для нагляду за виконанням Конвенції з прав дитини прийнято Закон «Про контролера із захисту прав дітей» та Постанову Сейму «Про запровадження Контролера із захисту прав дітей» [9, с. 82], котрі закріплюють правовий статус і конкретизують функції омбудсмана у справах дітей.

Наразі в Литві існує три окремі інституції: із прав людини, з тендерної рівності та з прав дитини. Робота омбудсманів з прав людини й із прав дитини у чомусь схожі, зокрема в тому, що обидві інституції розглядають скарги від громадян [19, с. 187-188]. У 1999 р. запроваджено посаду омбудсмана з тендерної рівності, яка називалась: омбудсман із питань рівних можливостей.

У Греції посада омбудсмана називається - «Захисник громадян» і починає діяти з 1997 р. на основі закону 2477/97, але лише у 2001 р. отримує розширені повноваження, оскільки в цьому ж році в Конституцію Греції внесені поправки стосовно інституту Уповноваженого з прав людини, а у 2003 контролю за діяльністю державної адміністрації, грецький захисник набуває можливості спостерігати за дотриманням прав людини з боку всіх компаній публічного характеру, у тому числі й зі сторін торгових товариств, що є власністю держави, також захисник стає уповноваженим у сфері охорони навколишнього середовища, захисту прав дітей, меншин і т. ін., він наділяється компетенцією вивчення складнощів у взаєминах громадян і різних органів управління, громадських служб. Із цією метою в його ведення передається відповідний секретаріат, що складається не тільки з чиновників, а й із фахівців.

Інститут грецького омбудсмана складається із секторів, департаментів таких сфер діяльності, як права людини, тендерна рівність, соціальний захист, охорона здоров'я, якість життя, права дітей та держава - громадянські відносини. На сьогодні омбудсман Греції має чотирьох заступників, кожен із яких закріплений за департаментом певної сфери. Його обирає Рада міністрів, а чотирьох його помічників призначає міністр внутрішніх справ [9, с. 289]. Уповноважений з прав людини призначається терміном на п'ять років без права на повторне переобрання. Громадянський захисник покликаний розглядати скарги громадян країни, а також іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території Грецької Республіки на рішення або діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, державних службовців.

Уповноважений із прав людини в Греції контролює й перевіряє діяльність наступних служб та органів: міністерств, податкових інспекцій, митних служб, містобудівних відомств, поліцейських ділянок, місць позбавлення волі, шкіл, консульств Греції тощо. У виняткових випадках Уповноважений із прав людини розглядає діяльність (бездіяльності) приватних осіб, наприклад у випадках, коли порушуються права дитини або при порушенні трудових прав жінок у державному й приватному секторах, а також у разі порушення прав на основі національних і статевих ознак [2, с. 20]. Захисник громадян має право давати рекомендації та озвучувати свої пропозиції органам державної влади, однак позбавлений права накладати будь які санкції.

Контроль за дотриманням і захистом прав свобод громадян Румунії здійснює румунський аналог омбудсмана -- Адвокат Народу. Закон «Про організацію й функціонування Управління захисника народу (Омбудсмана)» прийнято 13 березня 1997 р., тоді призначено першого румунського омбудсмана [23]. Проте до кінця 1997 р. він не мав власного офісу, кадрів і можливості контролювати закони. Адвокат народу призначається сенатом терміном на чотири роки для захисту прав і свобод громадян. Обов'язки інституту Адвоката народу встановлюються законом, тому він не може здійснювати інших публічних функцій, не зазначених у законі. Румунський захисник прав громадян звітується перед двома Палатами Парламенту щорічно або частіше, якщо в цьому є потреба.

У Молдові інститут омбудсмана запровадили після ухвалення 17 жовтня 1997 р. закону про парламентських адвокатів. Це було однією з умов вступу країни в Раду Європи. До 2014 р. він називався Парламентським адвокатом, на сьогодні - захисником прав людини Молдови вважається Народний адвокат [20]. Парламентський адвокат Молдови виконує свою діяльність у межах Центру з прав людини в Молдові (ЦПЧМ), який складається з чотирьох рівноправних омбудсманів, один із яких є фахівцем із питань захисту прав дитини, посадових осіб, які забезпечують організаційну, інформаційну, аналітичну, наукову, економічну та фінансову підтримку омбудсманів, а також трьох представництв у Бєльцях, Кагулі й Комраті (АТО «Гагауз-Ері») [21]. Парламентські адвокати призначаються на посаду парламентом на п'ятирічний термін.

При виконанні своїх повноважень парламентські адвокати незалежні від усіх центральних і місцевих органів публічної влади та посадових осіб усіх рівнів. Вони розглядають звертання громадян Республіки Молдова, а також постійно проживаючих або тих іноземних громадян, права й свободи яких порушені [21]. Одним зі спільних моментів інституту омбудсмана у всіх цих європейських країнах є те, що омбудсмани мають прямий контакт із громадянами.

Досвід країн Європейського Союзу надзвичайно корисний для України, яка робить спроби творення ефективної системи гарантій прав і свобод людини й громадянина, що відповідала би міжнародним стандартам. Звідси випливає необхідність удосконалення існуючих державних - правозахисник інститутів, що виник відносно недавно та спеціалізується на забезпеченні прав і свобод людини, є інститут омбудсмана, який у сучасних правових системах країн світу справедливо вважають важливим механізмом захисту прав людини і зміцнення законності в роботі державних органів.

Для повноцінного функціонування інституту омбудсмана в Україні потрібно враховувати його життєздатність і розвиток в інших державах. Вивчаючи практику європейських країн, де значний термін успішно та дієво функціонує цей політико-правовий орган, аналізуючи всю його досконалість та недоліки, Україна спроможна створити свою ідеальну модель Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Висновки й перспективи подальших досліджень. Отже, інститут омбудсмана є ключовим владно-політичним інститутом демократичного суспільства, завдяки своєму особливому статусу та широким повноваженням у царині прав людини активно впливає на динаміку формування й розвитку демократичної, правової держави, допомагає становленню в ній громадянського суспільства та робить усе для належного дотримання прав людини органами публічної влади і їхніми посадовими особами. Шведська ідея парламентського контролю в особі омбудсмана пройшла довгий шлях становлення в різних правових системах, знайшла національну специфіку. Кожна омбудсманівська служба реагувала на потреби адміністративної практики. Тому політико-правовий інститут омбудсмана є достатньо складним для порівняльного державницького аналізу. У його організації та функціонуванні відображено особливості країни, своєрідність національного державно-політичного механізму.

Досвід більшості країн, де існує така посада, свідчить, що інститут омбудсмана, здатний дієво впливати на стан забезпечення прав людини в державі. Однак це може відбуватися лише за наявності належної організації його функціонування. В Україні діяльність Уповноваженого характеризується значними труднощами правового й організаційного характеру. Саме їх подолання за допомогою вдосконалення правового статусу омбудсмана, форм і методів його діяльності, організації взаємодії з іншими органами є шляхом створення тих умов, які забезпечать ефективність функціонування нового інституту системи забезпечення прав людини в Україні.

Джерела та література

омбудсман захист право свобода

1. Абилов А.В. Права человека в международном праве и конституционном праве стран-членов СНГ (на 1999.

2. А.О. Безносик II Часопис Київського університету права. - 2014. - № 3. - С. 68-70.

3. Бойцова В.В. Служба защиты прав человека и гражданина. Мировой опыт / В.В. Бойцова. -- М.: БЕК, 1996.

4. Данія [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://schoorsector.relarn.ru/prava/neverov/dutch.html.

5. Закриницька В. Омбудсмен з прав дитини в механізмі державного захисту прав, свобод і законних інтересів дітей: зарубіжний досвід / В. Закриницька II Вісник. - 2012. - № 4. - С. 350-351.

6. Збірник матеріалів Міжнародної конференції «Досвід інституту Уповноваженого з прав дитини: перспективи для України» (11-12 жовтня 2006 р., м. Київ) // Соціальний педагог (Шкільний світ). - К.: «Шкільний світ», 2007. - 230 с.

7. Корпачова Н.І. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: [перша щорічна доп. Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини] / Н.І. Корпачова. -- Вид. друге. -- X : Консул, 2001.

8. Косілова О.І. Сучасний стан і тенденції розвитку інституту омбудсмена у світі та в Україні / О.І. Косілова II «Правова інформатика». - 2013. - № 4. - С. 62-71.

9. Косінов С.А. Омбудсмен як інститут контролю за владою / С.А. Косінов II Теорія і практика правознавства. - 2015. - № 1,- С. 1--12.

10. Ковалко Н.М. Щодо правового статусу Уповноваженого Президента України з прав дитини / Н.М. Ковалко II Часопис Київського університета права. - 2013. - № 2. - С. 94-95.

11. Криворучко Л.С. Інститут омбудсмена в сучасному суспільстві (історико-правовий огляд) / 2013.

12. Лазарева Л.О. Реформування інституту Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: теоретике-управління. - 2014. - № 2. - С. 231-240.

13. Марцеляк О. В. Етапи становлення інституту омбудсмена у світі / О.В. Марцеляк II Актуальні проблеми державного управління : зб. наук. пр. -- X.: Магістр, 2003. - № 3 (18). -- С. 13-21.

14. Мельник Т.М. Творення суспільства тендерної рівності: міжнародний досвід. Закони зарубіжних країн з тендерної рівності / Т.М. Мельник. -- Друге вид., доповн. -- К.: Стилос, 2010. -- 440 с.

15. Народний адвокат (омбудсмен) / Central pentru drepturile omului din moldova II [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.ombudsman.md/ru/content/o-nas.

16. Парламентские адвокаты (Центр по правам человека) [Електронний ресурс] // Humanrightsembassy. -- Режим доступа: http://stoptorture.humanrightsembassy.org/index.php?option=com_content&view= article&id=68&Itemid=30&lang=ru.

17. Рудік О. Інститут спеціалізованого і місцевого омбудсмена як механізм захисту прав людини: зарубіжний досвід [Електронний ресурс] / О. Рудік, Л. Лазарева. -- Режим доступу: http: http://www.dridu.dp.ua/vidavnictvo/2011/2011_03(10)/11romlzd.pdf.

18. Судова система. Органи контролю / Історія держави і права зарубіжних країн та правові системи країн світу [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.zen.in.ua/r/rumun%D1%96ya/sudova-sistema-organi-kontrolyu.

19. Стрекозов В.Г. Військове право: підручник. - Серія «Право в Збройних силах -- консультант». -- Вил. 45 / В.Г. Стрекозов, А.В. Кудашкин та ін. - М.: «За права військовослужбовців», 2004. - 640 с.

Размещено на Allbest.ru