Органи місцевого самоврядування як об’єкт реформування в контексті децентралізації влади в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Стаття з теми:

Органи місцевого самоврядування як об'єкт реформування в контексті децентралізації влади в Україні

Бородін Євгеній Іванович, д-р іст. наук, проф., перший заст. директора ДРІДУ НАДУ

Лененко Інна Миколаївна, аспірант ДРІДУ НАДУ

Досліджуються питання реформування органів місцевого самоврядування в Україні. Особлива увага приділяється органам місцевого самоврядування в умовах реформаційних змін, пов'язаних з децентралізацією влади в Україні. На основі аналізу наукової літератури та законодавства розглядаються особливості реформування органів місцевого самоврядування.

Ключові слова: децентралізація, місцеве самоврядування, об'єкт реформування, орган місцевого самоврядування, реформування органів місцевого самоврядування.

The article studies the reforming of local self-government in Ukraine. Particular attention is paid to local self-governments in terms of changes related to the reforming of the decentralization of power in Ukraine. Peculiarities of local self-government reforming are considered on the analysis of scientific literature and legislation.

Key words: decentralization, local government, object of reform, local self-government, local self-government reforming.

Постановка проблеми

Актуальність проблематики модернізації місцевого самоврядування викликана процесом децентралізації влади в Україні, яка спрямована на формування ефективного місцевого самоврядування шляхом передачі йому додаткових повноважень, що, у свою чергу, має активізувати розвиток територіальних громад у державі. Цілком природно, що важливим завданням стає реформування органів місцевого самоврядування з метою надання їм спроможності створити умови для гідного життя людей та отримання ними якісних публічних послуг.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. У сучасній науковій літературі дослідженням різних аспектів розвитку місцевого самоврядування в Україні присвячено публікації М. Баймуратова, О. Батанова, В. Борденюка, В. Вакуленка, П. Ворони, В. Кампо, В. Куйбіди, М. Орлатого, А. Янчука та інших дослідників. У працях зазначених авторів розглянуті питання функціонування органів місцевого самоврядування відповідно до існуючого законодавства, надано пропозиції щодо запровадження необхідних змін. Водночас залишається потреба дослідження нових аспектів реформування органів місцевого самоврядування на сучасному етапі децентралізації, одним з яких є об'єктно-суб'єктні відносини органів місцевого самоврядування.

Метою статті є дослідження органів місцевого самоврядування як об'єкта реформування в процесі здійснення децентралізації влади в Україні.

Виклад основного матеріалу

Децентралізація влади в Україні вимагає передачі повноважень від державних органів до органів місцевого самоврядування. Ідеться про підвищення їх ролі як публічно-управлінського суб'єкта, який має забезпечити надання якісних публічних послуг на місцевому, субрегіональному та регіональному рівнях. Природа влади місцевого самоврядування передбачає, що органи місцевого самоврядування здебільшого розглядаються з позиції висвітлення їх ролі як суб'єктів владної діяльності на місцевому рівні. Зазначені владні структури впливають на різноманітні сфери економічного та суспільного життя територіальної громади шляхом здійснення власних та делегованих повноважень. При цьому місцеве самоврядування не має власного суверенітету, тобто є підзаконним. Відповідь на запитання, що являють собою органи місцевого самоврядування різного рівня, як визначаються елементи його системи, яким чином воно здійснюється, надає не саме місцеве самоврядування, а державна влада. Здебільшого це здійснюється шляхом ухвалення парламентом законодавчих актів. Зазначена обставина надає можливість оцінювати органи місцевого самоврядування як об'єкти управлінського впливу з боку державної влади.

Питання статусу, повноважень, функцій органів місцевого самоврядування належать до тих, які, з одного боку, вже знайшли своє закріплення в українському законодавстві, а з іншого - потребують перегляду та модернізації відповідно до сучасних вимог децентралізації.

У Конституції України, якою визнається та гарантується місцеве самоврядування, понад 30 разів вживається поняття «орган місцевого самоврядування», хоча пряме визначення його не надається. Як синонім «органу місцевого самоврядування» використовується поняття «рада». В Основному Законі України до органів місцевого самоврядування віднесено сільські, селищні, міські, районні, обласні ради. Районні в місті ради, які донині існують у багатьох містах з районним поділом, не згадуються зовсім. Це призводить до того, що практика діяльності органів місцевого самоврядування є більш багатоманітною, аніж відповідне конституційне визначення переліку таких структур.

У Конституції України у своєрідний спосіб розкривається питання щодо наявності у складі органу місцевого самоврядування представницької та виконавчої (такої, що призначається) складових. Зокрема, у ст. 140 міститься формулювання про те, що органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а у ст. 141 вживається поняття «виконавчий апарат ради» стосовно обласних та районних рад [1]. Представницька складова органу місцевого самоврядування розкрита більш детально у ст. 141, де визначено, що до складу сільських, селищних, міських, районних, обласних рад входять депутати. Висвітлюються також шляхи формування цих рад «на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування» [1].

У тексті Основного Закону надано характеристику органів місцевого самоврядування та закладено підстави їх класифікації на основі наближеності до територіальної громади:

- місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи (ст. 140);

- органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради (ст. 140) [1].

Слід зауважити, що зазначені в Конституції України представницька та виконавча складові органу місцевого самоврядування були конкретизовані в Законі України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 р. Так, у ст. 10 детально роз'яснюється, що являють собою ради як представницькі органи місцевого самоврядування, а в ст. 11 ширше розкривається поняття «виконавчі органи рад» і визначається, що до них належать їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Функції виконавчих апаратів районних та обласних рад визначено в ст. 58 зазначеного закону [9].

Численні спроби реформувати публічну владу в Україні, що декларувалося після конституційного та законодавчого закріплення ролі, принципу та повноважень місцевого самоврядування в Україні, передбачали зміну певних підходів до питання стосовно органу місцевого самоврядування. На нинішньому етапі базовим документом, який дозволяє визначити зміст державної політики щодо самоврядної влади є ухвалена 1 квітня 2014 р. Кабінетом Міністрів України «Концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні» [2]. Вона передбачає ряд практичних кроків, реалізація яких сприятиме створенню гідного життєвого середовища для членів територіальних громад, підвищенню довіри до органів місцевого самоврядування та забезпеченню результативності їх роботи.

У концепції значна увага приділена різним аспектам функціонування та перспективам розвитку органів місцевого самоврядування. Аналіз документа в зазначеному ракурсі дозволяє умовно виділити такі питання тісно пов'язані з нашим дослідженням:

характеристика органів місцевого самоврядування в контексті необхідності реформ;

оновлене бачення органів місцевого самоврядування за результатами реформ;

напрями передачі повноважень від держави до органів місцевого самоврядування;

потреба утворення виконавчих органів в органах місцевого самоврядування районного та обласного рівнів.

Під час характеристики органів місцевого самоврядування в контексті необхідності реформування місцевого самоврядування в концепції зазначені саме негативні моменти, які обмежують можливості самоврядної форми влади. У тексті йдеться про таке:

«переважна більшість територіальних громад через їх надмірну подрібненість виявилися неспроможними виконувати всі повноваження органів місцевого самоврядування;

функціонування органів місцевого самоврядування у більшості територіальних громад не забезпечує створення та підтримку сприятливого життєвого середовища, необхідного для всебічного розвитку людини, її самореалізації, захисту її прав, надання населенню органами місцевого самоврядування... високоякісних і доступних адміністративних, соціальних та інших послуг на відповідних територіях»;

у багатьох громадах не утворено виконавчі органи відповідних сільських рад;

органи місцевого самоврядування нечисленних громад «не можуть здійснювати надані їм законодавством повноваження»;

ресурсна неспроможність більшості органів місцевого самоврядування здійснювати власні і делеговані повноваження;

низька конкурентоспроможність органів місцевого самоврядування на ринку праці;

«корпоратизація органів місцевого самоврядування, закритість і непрозорість їх діяльності, високий рівень корупції» [2].

Усе це свідчить про те, що в урядовій концепції негативні характеристики органів місцевого самоврядування можуть бути визначені, з одного боку, як наслідок невідповідності державної політики вимогам розвитку локальної демократії (ресурсна неспроможність, відсутність відповідних функцій органів місцевого самоврядування тощо), а з іншого, як нездатність самих органів місцевого самоврядування дотримуватися демократичних процедур (корпоратизація органів місцевого самоврядування, свідоме уникнення прозорості, запровадження закритості). При цьому органи місцевого самоврядування розглядаються ще й у контексті питання розвитку активності населення. Оцінка дається також незадовільна, оскільки йдеться про неспроможність членів територіальних громад діяти злагоджено заради захисту своїх прав та інтересів і солідарно співпрацювати з органами місцевого самоврядування з метою розвитку громади [2].

Не оминули автори й існування «конфлікту компетенції як між органами місцевого самоврядування, так і між органами місцевого самоврядування та місцевими органами виконавчої влади» [2].

Критичний аналіз становища органів місцевого самоврядування в Україні став для розробників «Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні» підставою для того, щоб визначити основні напрями їх реформування. Так, запропоновані шляхи та спроби розв'язання проблем місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні передбачають такі дії:

визначення територіальної основи для діяльності органів місцевого самоврядування, здатних забезпечувати якісні публічні послуги (як і місцевих органів виконавчої влади);

«створення належних матеріальних, фінансових та організаційних умов для забезпечення здійснення органами місцевого самоврядування власних та делегованих повноважень»;

розмежування повноважень у системі органів місцевого самоврядування на основі принципу субсидіарності (так само які з органами виконавчої влади);

запровадження державного контролю за рішеннями органів місцевого самоврядування [2].

Розглядаючи питання основних повноважень, які за результатами реформ мають набути органи місцевого самоврядування, необхідно звернути увагу на те, що концепцією передбачається їх оновлене бачення. Так, запропоновано інноваційний підхід, який передбачає розмежування повноважень між різними рівнями місцевого самоврядування (базовим, районним та регіональним) за принципом субсидіарності. Тобто планується розподілити повноваження між органами місцевого самоврядування з максимальним наближенням їх до структур, що надають публічні послуги до мешканців громади.

У документі передбачається, що основними повноваженнями органів місцевого самоврядування регіонального рівня є забезпечення: «регіонального розвитку; охорони навколишнього природного середовища; розвитку обласної інфраструктури, насамперед обласних автомобільних доріг, мережі міжрайонних та міжобласних маршрутів транспорту загального користування; професійно-технічної освіти; надання високоспеціалізованої медичної допомоги; розвитку культури, спорту, туризму» [2].

До основних повноважень органів місцевого самоврядування районного рівня належить: «виховання та навчання дітей у школах-інтернатах загального профілю; надання медичних послуг вторинного рівня» [2].

Органи місцевого самоврядування базового рівня згідно з концепцією повинні забезпечувати: «місцевий економічний розвиток; розвиток місцевої інфраструктури, зокрема доріг, мереж водо-, тепло-, газо-, електропостачання і водовідведення, інформаційних мереж, об'єктів соціального та культурного призначення; планування розвитку території громади; вирішення питань забудови території; благоустрій території; надання житлово-комунальних послуг; організацію пасажирських перевезень на території громади; утримання вулиць і доріг у населених пунктах; громадську безпеку; гасіння пожеж; управління закладами середньої, дошкільної та позашкільної освіти; надання послуг швидкої медичної допомоги, первинної охорони здоров'я, з профілактики хвороб; розвиток культури та фізичної культури; надання соціальної допомоги через територіальні центри; надання адміністративних послуг через центри надання таких послуг» [2].

Таким чином, схвалений урядом документ передбачає суттєве переосмислення ролі сільських, селищних, міських рад у частині забезпечення основних повноважень. Максимальна їх кількість за результатом реформи має бути зосереджена в органах місцевого самоврядування базового рівня. Це надасть можливість вирішувати нагальні питання безпосередньо на території громади, тобто забезпечить територіальну доступність населення громади до якісних публічних послуг за умови створення належної ресурсної бази.

Наступним проблемним питанням, яке передбачається вирішити в результаті проведення реформи місцевого самоврядування, є надмірна «централізація повноважень органів виконавчої влади» [2]. Урегулювання зазначеного питання відбуватиметься шляхом оптимального розподілу повноважень між органами державної влади та органам місцевого самоврядування на засадах децентралізації. Держава має передати повноваження органам місцевого самоврядування на той рівень місцевого самоврядування (базовий, районний, регіональний), «на якому можливо і доцільно їх здійснювати з огляду на кадровий, фінансовий, інфраструктурний потенціал та ресурси, необхідні для реалізації повноважень на такому рівні» [2].

Слід зазначити, що на сьогодні в Україні частково вжито заходи щодо законодавчого врегулювання положень концепції стосовно передачі повноважень органам місцевого самоврядування. Так, протягом 2015 р. прийнято низку законодавчих актів, якими внесені зміни до Закону України «Про місцеве самоврядування» щодо децентралізації таких повноважень:

реєстрація місця проживання фізичних осіб та надання відомостей з Державного земельного кадастру [5];

державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень [6].

державна реєстрація юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань [7];

Крім того, внесено зміни до законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень у сфері архітектурно-будівельного контролю та вдосконалення містобудівного законодавства [4].

Слід зазначити, що зроблені кроки отримали позитивну оцінку від науковців. Так, характеризуючи передачу повноважень від органів Міністерства юстиції України до органів місцевого самоврядування, А. Янчук, підкреслюючи незавершеність етапу децентралізації системи надання публічних послуг, відповідні дії держави називає «наочним прикладом ефективного делегування повноважень органам місцевого самоврядування в певній сфері без очікування змін до Основного Закону України» [11]. В аналітичній записці Національного інституту стратегічних досліджень комплексно розглянуто всі вищезазначені нормативні нововведення та детально викладено напрями вдосконалення інституційно-правового забезпечення реалізації реформи децентралізації влади в Україні [3].

Аналізуючи викладені в концепції новації, що стосуються органів місцевого самоврядування, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, необхідно зазначити, що в чинному законодавстві не передбачається утворення районними та обласними радами виконавчих органів. Відсутність виконавчих органів у зазначених рад заважає ефективному виконанню ними функцій і повноважень місцевого самоврядування та спричиняє необхідність делегування ними своїх повноважень місцевим державним адміністраціям. Положеннями концепції визначається необхідність усунення вказаного недоліку та «утворення на кожному адміністративно-територіальному рівні представницьких органів місцевого самоврядування з власними виконавчими органами» [2]. Для цього передбачається:

внести до Конституції України зміни щодо утворення виконавчих органів обласних і районних рад та розподілу повноважень між ними;

сформувати законодавчу базу щодо діяльності органів місцевого самоврядування та їх повноважень;

здійснити інституційну реорганізацію органів місцевого самоврядування на новій територіальній основі [2].

Урегулювати зазначені питання можливо лише шляхом прийняття Основного Закону. Деякі кроки вже зроблено, головним з яких є президентський проект закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади)» від 1 липня 2015 р. [8], попередньо схвалений Верховною Радою України 31 серпня 2015 р. [10]. Аналізуючи цей законопроект, слід звернути увагу на запропоновані нововведення, що стосуються безпосередньо органів місцевого самоврядування. Так, змін зазнає термінологічна складова, вводиться в обіг поняття «виконавчі комітети районних та обласних рад». У законопроекті передбачено, що «громада є первинною одиницею в системі адміністративно-територіального устрою України», тому з'являються терміни, пов'язані саме з поняттям громади («голова громади», «рада громади», «виконавчі органи місцевого самоврядування громади» та «депутати громади»). Таким чином виводиться з обігу поняття «сільська, селищна, міська рада» та похідні від неї поняття, пов'язані з депутатством, виконавчими органами тощо.

Висновки

Отже, у 2014 - 2016 рр. органи державної влади запропонували нові підходи та здійснили низку практичних кроків щодо оновленого бачення поняття «орган місцевого самоврядування». Можна стверджувати, що зазначені дії необхідно розглядати як реформування органів місцевого самоврядування в процесі децентралізації влади в Україні. Щодо об'єктного статусу органів місцевого самоврядування, то в період реформ він стає особливо помітним, оскільки мова йде про зміну їх функцій, впливу, повноважень, структури, ролі тощо. При цьому самі органи місцевого самоврядування в такому контексті є об'єктом реформування, ідеться про надання їм нових якісних характеристик. Тут необхідно зазначити те, що держава надає право на створення виконавчих органів в обласних та районних радах, суттєво змінює статус органів місцевого самоврядування базового рівня. Метою реформування є надання органам місцевого самоврядування більш широких повноважень та необхідних ресурсів для їх виконання. Водночас зазначені кроки стануть відчутними лише за умови прийняття необхідних нормативно-правових актів.

Проблема реформування органів місцевого самоврядування в Україні передбачає поглиблене вивчення зарубіжного досвіду децентралізації та запровадження принципу субсидіарності в інституційному контексті, що стане предметом вивчення в наступних наших дослідженнях.

Список використаних джерел

самоврядування влада децентралізація

1. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 черв. 1996 р. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254K/96-Bp.

2. Концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні: розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 квіт. 2014 р. № 333-р. - Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/333-2014-p.

3. Напрями удосконалення інституційно-правового забезпечення реалізації реформи децентралізації влади в Україні: аналіт. зап. Нац. ін-ту стратег. дослідж. - Режим доступу: www.niss.gov.ua/articles/2305/.

4. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень у сфері архітектурно-будівельного контролю та удосконалення містобудівного законодавства: Закон України від 9 квіт. 2015 р. № 320-VIII. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/320-19.

5. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг: Закон України від 10 груд. 2015 р. № 888-VIII. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/888-19.

6. Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: Закон України від 26 лист. 2015 р. № 834-VIII. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/834-19.

7. Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: Закон України від 26 лист. 2015 р. № 835-V. - Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/835-19.

8. Про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади: проект закону України від 1 лип. 2015 р. № 2217а. - Режим доступу: http://w 1. c 1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_ 1 ?pf3 511=55812.

9. Про місцеве самоврядування в Україні: Закон України від 21 трав. 1997 р. № 280/97-ВР. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/280/97-Bp.

10. Про попереднє схвалення законопроекту про внесення змін до Конституції України щодо децентралізації влади: Постанова Верховної Ради України від 31 серп. 2015 р. № 656-VIII. - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/656-19.

11. Янчук А. О. До питання про окремі аспекти децентралізації в Україні / А. О. Янчук // Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради України. - 2016. - № 3 - С. 35 - 41.

12. Konstytutsiia Ukrainy: pryiniata na piatii sesii Verkhovnoi Rady Ukrainy 28 cherv. 1996 r. - Rezhym dostupu: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254k/96-vr.

13. Kontseptsiia reformuvannia mistsevoho samovriaduvannia ta terytorialnoi orhanizatsii vlady v Ukraini: rozporiadzhennia Kabinetu Ministriv Ukrainy vid 1 kvit. 2014 r. № 333-r. - Rezhym dostupu: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/333-2014-r.

14. Napriamy udoskonalennia instytutsiino-pravovoho zabezpechennia realizatsii reformy detsentralizatsii vlady v Ukraini: analit. zap. Nats. in-tu strateh. doslidzh. - Rezhym dostupu: www.niss.gov.ua/articles/2305/.

15. Pro vnesennia zmin do deiakykh zakonodavchykh aktiv Ukrainy shchodo detsentralizatsii povnovazhen u sferi arkhitekturno-budivelnoho kontroliu ta udoskonalennia mistobudivnoho zakonodavstva: Zakon Ukrainy vid 9 kvit. 2015 r. № 320-VIII. - Rezhym dostupu: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/320-19.

16. Pro vnesennia zmin do deiakykh zakonodavchykh aktiv Ukrainy shchodo rozshyrennia povnovazhen orhaniv mistsevoho samovriaduvannia ta optymizatsii nadannia administratyvnykh posluh: Zakon Ukrainy vid 10 hrnd. 2015 r. № 888-VIII. - Rezhym dostupu: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/888-19.

17. Pro vnesennia zmin do Zakonu Ukrainy «Pro derzhavnu reiestratsiiu rechovykh prav na nerukhome maino ta yikh obtiazhen» ta deiakykh inshykh zakonodavchykh aktiv Ukrainy shchodo detsentralizatsii povnovazhen z derzhavnoi reiestratsii rechovykh prav na nerukhome maino ta yikh obtiazhen: Zakon Ukrainy vid 26 lyst. 2015 r. № 834-VIII. - Rezhym dostupu: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/834-19.

18. Pro vnesennia zmin do Zakonu Ukrainy «Pro derzhavnu reiestratsiiu yurydychnykh osib ta fizychnykh osib-pidpryiemtsiv» ta deiakykh inshykh zakonodavchykh aktiv Ukrainy shchodo detsentralizatsii povnovazhen z derzhavnoi reiestratsii yurydychnykh osib, fizychnykh osib-pidpryiemtsiv ta hromadskykh formuvan: Zakon Ukrainy vid 26 lyst. 2015 r. № 835-V. - Rezhym dostupu: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/835-19.

19. Pro vnesennia zmin do Konstytutsii Ukrainy shchodo detsentralizatsii vlady: proekt zakonu Ukrainy vid 1 lyp. 2015 r. № 2217a. - Rezhym dostupu: http://w 1. c 1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_ 1 ?pf3 511=55812.

20. Pro mistseve samovriaduvannia v Ukraini: Zakon Ukrainy vid 21 trav. 1997 r. № 280/97-VR. - Rezhym dostupu: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/280/97-vr.

21. Pro poperednie skhvalennia zakonoproektu pro vnesennia zmin do Konstytutsii Ukrainy shchodo detsentralizatsii vlady: Postanova Verkhovnoi Rady Ukrainy vid 31 serp. 2015 r. № 656-VIII. - Rezhym dostupu: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/656-19.

22. Yanchuk A. O. Do pytannia pro okremi aspekty detsentralizatsii v Ukraini / A. O. Yanchuk // Naukovi zapysky Instytutu zakonodavstva Verkhovnoi Rady Ukrainy. - 2016. - № 3 - S. 35 - 41.

Размещено на Allbest.ru