Окремі аспекти застосування категорії "правовідношення" у сфері цивільного процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 347.9

Окремі аспекти застосування категорії «правовідношення» у сфері цивільного процесу

О.В. Дем'янова

кандидат юридичних наук, доцент, доцент кафедри теорії та історії держави і права та приватноправових дисциплін Національної академії Державної прикордонної служби України

імені Богдана Хмельницького

Анотація

Дем'янова О. В. Окремі аспекти застосування категорії «правовідношення» у сфері цивільного про-цесу. Стаття.

Стаття присвячена дослідженню окремих аспектів застосування категорії «правовідношення» у сфері цивільного процесу. Висвітлюються істотні риси конструкції «правовідношення», зокрема взаємність прав та обов'язків суб'єктів правовідношення та їх втілення в цивільному процесі. Розглядаються проблеми, пов'язані із застосуванням поняття «правовідношення» до цивільного процесу, а також переваги та недоліки діяльнісного підходу. Обґрунтовується пропозиція з до-слідження цивільного процесу крізь призму такої ка-тегорії, як взаємодія.

Ключові слова: цивільний процес, правовідношен-ня, діяльність, права, обов'язки.

Аннотация

Демьянова Е. В. Отдельные аспекты применения категории «правоотношение» в сфере гражданского процесса. Статья.

Статья посвящена исследованию отдельных аспек-тов применения категории «правоотношение» в сфере гражданского процесса. Освещаются существенные черты конструкции «правоотношение», в частности взаимность прав и обязанностей и их воплощение в гражданском процессе. Рассматриваются проблемы, связанные с применением понятия правоотношения к гражданскому процессу, а также преимущества и не-достатки деятельностного подхода. Обосновываются предложения по рассмотрению гражданского процесса через призму такой категории, как взаимодействие. цивільний право законодавство

Ключевые слова: гражданский процесс, правоотношение, деятельность, права, обязанности.

Summary

Demyanova O. V. Separate aspects of application of the category «legal relationship» in the sphere of civil process. Article.

Article is devoted to research of separate aspects of application of the category «legal relationship» in the sphere of civil process. Essential lines of a design «legal relationship», in particular, reciprocity of the rights and duties, and their embodiment in civil process are lit. The problems connected with application of concept of legal relationship to civil process, and also advantages and shortcomings of activity approach are considered. Locate the offer on consideration of civil process through a prism of such category as interaction.

Key words: civil process, legal relationship, activity, rights, duties.

Питання про доктринальне відображення сут-ності цивільного процесу, що дозволяло б пояс-нити його закономірності та обґрунтувати шляхи дослідження, належить до вельми спірних. Значна частина науковців дотримується думки про доцільність розгляду цивільного процесу через призму категорії «правовідношення». Започаткував концепцію процесу як правовідношення на-прикінці ХІХ століття німецький вчений О. Бюлов. У подальшому цей погляд знайшов підтримку та досить потужно був розвинутий і вітчизняними науковцями. На сьогодні теорія цивільних проце-суальних відносин займає чільне місце в доктрині цивільного процесу, складаючи методологічну базу багатьох наукових досліджень.

Дослідженню цивільних процесуальних відносин присвячено праці таких авторів, як: 0. В. Гагаринов, М.А. Гурвич, Д.Р. Джалилов, Т.Г. Євстіфєєва, Н.В. Ласкіна, О.Г. Лук'янова, В.П. Мозолін, Є.О. Нефедьев, А.О. Павлушина, А.Л. Паскар, В.М. Протасов, Т.В. Сахнова, 1. В. Стасюк, В.Н. Щеглов та ін. Разом із тим аналіз цивільного процесу крізь призму правовідношення не є однозначним та викликає ряд зауважень. Тому метою цієї статті є дослідження окремих проблем, пов'язаних із розглядом ци-вільного процесу в якості правовідношення (сис-теми правовідносин).

Категорія «цивільне процесуальне правовідно-шення» спадкує всі проблеми, пов'язані з більш загальними родовими поняттями, такими як «правовідношення» та «суспільне відношення». Як влучно зауважує А.О. Рибалов, легальне або загальновизнане визначення поняття «правовідношення» відсутнє, як і найближче родове поняття «суспільне відношення» [1, с. 7]. Відповідно, різноманітність теорій цивільного процесуального правовідношення накладається на відсутність сталого розуміння більш загальних понять, що не сприяє уніфікації наукового знання.

Розвиток і поширення теорії правовідносин у вітчизняній юриспруденції є значною мірою здобутком радянського періоду становлення пра-вової науки, в якій правовідношення стало однією з основних методологічних категорій. Теорія правовідносин, що склалася у вітчизняній юри-спруденції, є цільною тільки в системі координат, визначеній на підставі примату норми писаного права. Для неї норма породжує (регулює) право-відносини, а правовідносини є похідними від нор-ми та суспільних відносин. Розширення уявлення про право істотно корегує теорію правовідносин. Науковці зазначають, що з позицій соціологічного праворозуміння правовідносини є формою права поряд із правовими нормами [2, с. 26]. Відповідно, якщо правовідносини це форма права, то поняття права вбирає в себе правовідносини та змінює їх зміст.

Визначаючи таку специфічну ознаку правовіддношення, що виокремлює його серед інших суспільних взаємодій, як тісний зв'язок із нормою права, Г.Н. Муртазаева говорить про її дію в романо-германській правовій системі [3, с. 79]. Дійсно, система прецедентного права порушує традиційну для вітчизняної теорії схему виникнення та розвитку правовідношення. У науковій літературі йдеться про те, що традиційна дія вітчизняної норми права в часі перспективна, а прецедент має зворотну силу, оскільки суддя, вирішивши кон-кретну юридичну справу на підставі фактів, що мали місце в минулому, має прийняти за ними рі-шення шляхом формування нової норми до факту, що здійснився [4, с. 17]. Отже, тільки судовим рі-шенням буде встановлено, в чому зміст права в да-ному конкретному випадку і яка поведінка дійсно є правовою. Відповідно, різноманітність форм права та підходів до праворозуміння підкреслює однобічність теорії правовідношення.

Поняття правовідносин у вітчизняній правовій традиції безпосередньо пов'язується з реалізацією права. Вчені зазначають, що правовідносини це право в житті, воно в них знаходить свою реалі-зацію [5, с. 8]. Втім, зворотна теза не є настільки однозначною і часто обставляється певними за-уваженнями. Хоча ряд авторів вважає, що право-відносини слід вважати єдино можливим способом реалізації норм права [6, с. 121-122; 7, с. 438], не всі є категоричними у висновках. Деякі науковці стверджують, що правові норми в певних випадках діють поза правовими відносинами [8, с. 12; 9, с. 21]. Йдеться про реалізацію поза правовідносинами загальних правових норм, що встановлюють правовий статус та компетенцію [6, с. 30; 10, 358], заборонних норм [2, с. 30; 11, с. 2б; 12, с. 82-86;13, с. 148].

Втім, на сучасному рівні розвитку вітчизняної наукової думки посилюється тенденція наділення категорії правовідносин вельми широким змістом, включення до цього поняття всіх моментів, пов'я-заних із реалізацією права. Зрозуміло, що біль-шість дискусій витікає з різноманіття підходів до визначення змісту правових понять і категорій, в якому важко віднайти істину, оскільки більшість із таких категорій має конвенціальний характер. Встановлення оптимальної міри співвідношення загального і особливого, що знаходиться в основі формування системи правових понять, є вельми складним завданням юриспруденції. Разом із тим більш виправданою представляється поміркована позиція, заснована на визнанні багатоманітності проявів правової дійсності. Тому, на нашу думку, не слід усі правові зв'язки ототожнювати з право-відносинами, як і правовий вплив із правовим регулюванням.

Прагнення надання теорії правовідношення статусу загальноправової призвело, серед іншого, до обґрунтування в науці вельми спірних кон-струкцій абсолютних правовідносин та загальних правовідносин. Не вдаючись до їх аналізу, заува-жимо, що поєднання в категорії правовідносин правових зв'язків різного характеру істотно коре-гує той зміст, що початково вкладався в досліджу-ване поняття. Втім, правовідношення, як і будьяке інше правове поняття, базується на істотних ознаках. Розширення сфери застосування категорії, пов'язане з подоланням та зміною її істотних ознак, призводить до глибоких суперечностей та руйнування меж поняття, ефективного у своїй ца-рині.

Звертаючись до історії поширення поняття «правовідношення» в юридичній науці, слід ак-центувати увагу на висновках тих вчених, котрі наголошують на запозиченні загальною теорією права положень про правовідношення із цивілістики [14, с. 31]. Ще Є. Нефедьєв свого часу, ана-лізуючи теорії О. Бюлова та його послідовників, правомірно і вельми підставно поставив питання про те, чи придатна категорія «правовідношення» для пояснення сутності цивільного процесу, і навів значну кількість аргументів проти такого запозичення [15, с. 81-135]. Позиція вченого не спростована і на сьогодні. Більше того, розвиток процесуальної науки додає проблемних питань до теорії «процес -правовідношення». За умови відсутності сталого розуміння поняття «правовідношення» та його істотних ознак, постійного роз-ширення його обсягу за рахунок різноманітних за сутністю правових явищ відповісти на поставлені питання вельми складно.

Істотною ознакою правовідношення, що відріз-няє це явище від інших, є взаємний зв'язок між учасниками. Зокрема, в теорії права йдеться про те, що правовідносини є формою взаємовідносин суб'єктів права [16, с. 503].

В одному з підручників викладене таке пояс-нення сутності правовідносин: «Суб'єкти правових відносин взаємно пов'язані між собою юридичними правами та обов'язками, котрі в правовій науці прийнято називати суб'єктивними. Цей зв'язок, власне, і є правовідношенням, в рамках якого праву однієї сторони кореспондує (відповідає) обов'язок іншої, і навпаки. Їх можна назвати зустрічними. Учасники правовідношення виступають по відношенню один до одного як управомочені та правозобов'язані особи; інтереси однієї можуть бути реалізовані тільки через інтереси іншої» [17, с. 528]. Така думка підтримана й іншими теоретиками права [18, с. 82, 85; 19, с. 449].

Таким чином, незважаючи на різноманіття те-оретичних поглядів на поняття та структуру правовідношення, думки науковців відзначаються високим рівнем одностайності в частині визнання обов'язковою, істотною, сутнісною рисою право-відносин характер зв'язку суб'єктів, що полягає в наявності в них взаємних прав та обов'язків. З аналізу наукової літератури слідує, що саме зміст стає тією рисою, котра виокремлює правовідноси-ни з-поміж інших правових конструкцій. Завдяки ідентифікації змісту у вигляді взаємних прав і обов'язків відбувається формування правовідношення як якісно специфічної правової категорії.

І суб'єкти, і об'єкти правовідношення існують як окремі правові явища. Правовідношення з'являється тоді, коли виникає правовий зв'язок. У цьому контексті заслуговує на увагу думка

А.К. Стальгевича про те, що ніяких інших еле-ментів, окрім взаємних прав та обов'язків, правовідношення не містить [20, с. 31]. Не досліджуючи її потенціал у повному обсязі, погодимось із нау-ковцем у тому, що саме взаємні права та обов'язки створюють ту істотну рису, котра дає підстави для кваліфікації певного явища як правовідношення.

Певні зауваження до застосування теорії пра-вовідносин у цивільному процесі пов'язані з її абстрактністю. Окремі автори говорять про те, що теорія процесуальних відносин, вибудовуючи досить абстрактні правореалізаційні схеми, так і не показала в цілому реальну систему мотиваційних механізмів поведінкової діяльності суб'єктів процесу, не розкрила технології взаємодії суб'єктів у цивілістичному процесі [21, с. 31]. Науковці підкреслюють, що суспільні відносини виникають між людьми, однак люди не перетворюються на складові частини цих відносин [20, с. 29]. За твердженням В.М. Протасова, в цілісних харак-теристиках правовідносин суб'єктам місця вже не знаходилося, а «безсуб'єктне» дослідження суспільних відносин складає біду не тільки пра-вознавства, але й суспільствознавства в цілому [22, с. 110-111].

Повертаючись до цивільного процесу, заува-жимо, що саме із взаємним характером прав та обов'язків виникають основні проблеми під час використання теорії правовідносин у сфері ци-вільного процесу. У найбільш загальному вигляді можна сказати, що зв'язок суб'єктів цивільного процесу існує, але його структура не відповідає усталеним і загальновизнаним доктринальним положенням про зміст правовідносин.

Більшість науковців пропонують узгодження наявної колізії, корегуючи положення загальної теорії правовідношення в процесуальних дослі-дженнях. Так, М.А. Гурвич вважав, що взаємодія учасників процесу будується як за моделлю право-вого зв'язку на підставі суб'єктивних цивільних процесуальних прав та відповідних їм обов'язків, так і за моделлю «правової зв'язаності» всіх учас-ників процесуального правовідношення на підставі процесуальних прав (правомочностей) суб'єктів процесу на одностороннє волевиявлення, в силу чого дії в процесі однієї сторони не можуть бути юридично байдужими для іншої сторони (ідея «багатогранності» процесуальних правовідносин) [23, с. 65]. Наприклад, І.В. Стасюк приходить до висновку, що зміст процесуального правовідношення можуть складати і два процесуальні обов'язки, що лежать на кожній зі сторін право-відносин [24, с. 9]. Інші автори говорять про те, що правовідносини розглядаються в якості специфічного соціального зв'язку, і цей зв'язок найбільш конкретно проявляється не стільки в наявності в його суб'єктів правомочностей, юридичних обов'язків, скільки завдяки тому, що компоненти, які складають його в конкретних правовідносинах, зв'язані між собою, завжди кореспондують один одному [25, с. 10]. О.Г. Лук'янова стверджує, що відповідність прав та обов'язків притаманна лише для правовідносин, що складаються між рівноправними учасниками правового відношення. Змісту правовідносин за участю владного суб'єкту притаманний дещо інший характер зв'язку. З одного боку, слід виділяти повноваження владного суб'єкта, а з іншого, відповідні їм процесуальні права та юридичні обов'язки звичайних учасників процесу [26, с. 222]. Т.В. Сахнова вважає, що процесуальні відносини складаються з приводу реалізації процесуальних прав та обов'язків, однак самі процесуальні права та обов'язки не можуть входити в зміст правовідносин (з тієї причини, що існують незалежно від конкретного процесуального відношення, на відміну, напри-клад, від матеріального правовідношення) [27]. Натомість Т.І. Євстифеєва наполягає на тому, що суб'єктивні цивільні процесуальні права виника-ють і існують поза правовідношенням до початку їх реалізації; цивільні процесуальні обов'язки, навпаки, є завжди елементами правовідносин та з'являються в зобов'язаних осіб із початком реа-лізації суб'єктивного права його носієм [28, с. 4].

Разом із тим наявні і погляди, засновані на висновку про те, що теорія правовідносин не має застосування у сфері цивільного процесу. Зокрема, заслуговують на увагу позиції окремих німецьких процесуалістів, проаналізовані в роботі Ю.Ю. Грибанова. Йдеться про те, що правові зв'язки сторін, як учасників судочинства, навряд чи можна охарактеризувати як правовідношення, оскільки обов'язкам ще не протистоїть право в повному розумінні цього слова, а скоріше інтерес, рівно як і обов'язок суду винести рішення не кореспондує праву на судовий захист, а існує незалежно від нього в якості конституційного обов'язку суду як органу юстиції. Тому окремі вчені характеризують процесуальні правовідносини як «неповні, або неготові правовідносини», а інші стверджують про відсутність правовідносин в істинному значенні цього слова [29, с. 52-53].

На нашу думку, сьогодення правової науки пе-реконує в наявності усталеного розуміння правовідношення як зв'язку, заснованого на взаємних (курсив мій Авт.) правах та обов'язках. Така схема непридатна для цивільного процесу, ха-рактер правового зв'язку суб'єктів якого є більш складним та різноманітним. Тому слід визнати, що використання конструкції правовідношення у сфері цивільного процесу викликає значну кіль-кості зауважень. Обґрунтування О. Бюловим та його послідовниками теорії «процес окреме са-мостійне правовідношення» свого часу було ваго-мим кроком у доведенні самостійності цивільного процесу по відношенню до матеріальних галузей. Разом із тим значення конструкції правовідносин для з'ясування внутрішніх зв'язків цивільного процесу викликає сумніви.

З урахуванням викладеного ми підтримуємо позицію А.О. Павлушиної про те, що в процесу-альних галузях права, де найбільш цікавою є саме динамічна, стадійна, розгорнута в часі сторона права, правовідношення як характеристика хоча і не виключається, але, здається, не є вичерпною [30, с. 44]. Важко заперечити факт наявності між суб'єктами цивільного процесу зв'язків, врегульо-ваних правом, якого достатньо для визнання існу-вання цивільних процесуальних правовідносин. Втім, модель правовідношення, в тих суттєвих рисах, в яких вона існує на сьогодні у вітчизняній правовій науці, не є вельми плідним способом пізнання сутності цивільного процесу з огляду на її обмежені можливості в поясненні його внутріш-ньої динаміки, виявленні рушійних сил та засобів їх реалізації, встановленні способів взаємодії різ-них суб'єктів, формуванні алгоритмів визначення їх результатів.

Альтернативу застосуванню конструкції пра-вовідносин складає діяльнісний підхід. Зокрема, Д.Я. Малєшин вважає застосування діяльнісного підходу найбільш ефективним, зважаючи на те, що цивільний процес характеризується, в першу чергу, динамічністю [31, с. 37]. 1.1. Черних зазначає, що діяльність відображення правової дійсності в її динаміці, в розвитку функцій та, що особливо важливо, в розкритті здатностей, мотивів та цілей суб'єкта діяльності [32, с. 683]. Варто визнати певні переваги діяльнісного підходу в тому, що він є специфічним для процесуальної сфери, не відчуває тягаря теоретичних висновків, зроблених у сфері і на підставі матеріально-правових явищ. Разом із тим наявні і деякі пробіли, зумовлені, серед іншого, недостатнім урахуванням чинників взаємозв'язку і взаємодії множини суб'єктів цивільного процесу.

Значна кількість авторів будує теорію процесу на поєднанні правовідносин та діяльності. Так, ок-ремі вчені обґрунтовують думку про те, що зміст правовідносин складається з правомочностей, обов'язків та поведінки його суб'єктів [33, с. 50-56; 34, с. 12-19; 35, с. 27]. О.В. Гагаринов визначає сутність процесу взаємозв'язку процесуальної діяльності і процесуальних відносин, яка носить діалектичний характер та підкоряється дії закону єдності і боротьби протилежностей. Вчений під-креслює, що взаємодія процесуальної діяльності і процесуальних відносин це внутрішнє джерело розвитку (руху) цивільного процесу [36, с. 90]. У цілому підтримуючи підхід до з'ясування сутності цивільного процесу через синтез окремих положень, вироблених у теорії правовідношення та діяльності, вважаємо, що для цього необхідне більш чітке та послідовне їх узгодження.

Тому перспективним представляється погляд на цивільний процес через призму такої категорії, як взаємодія, яка з певною долею умовності може тлумачитися як синтез процесуальних зв'язків та процесуальної діяльності. Але, на відміну від на-явних у науці спроб пов'язати правовідношення та процесуальну діяльність шляхом кваліфікації останньої в якості структурного елементу правовідношення, автор цього дослідження виходить із синхронності застосування елементів відповідних конструкцій. Відповідно, основними завданнями використання конструкції взаємодії є з'ясування характеру правових зв'язків між суб'єктами про-цесу та пояснення динаміки його розвитку.

Література

1. Рыбалов А.О. Проблемы классификации граж-данских правоотношений : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / А.О. Рыбалов ; Санкт-Петербургский госуниверситет. СПб., 2007. 26 с.

2. Петухова А.В. Социологическая концепция права в России : историко-теоретический подход, XIXXX в. : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 /

А.В. Петухова ; Нижегородский ГУ. Н. Новогород, 2012. 28 с.

3. Муртазаева Г.Н. К вопросу о социально-ю-ридической природе феномена «правоотношение» / Г.Н. Муртазаева // Юридический мир. 2007. № 4. С. 77-80.

4. Власова Т.В. Прецедентное право Англии: те-оретико-сравнительный анализ : автореф. дис. . канд. юрид. наук : 12.00.01 / Т.В. Власова ; Российская ака-демия государственной службы при Президенте РФ. Москва. 2002. 179 с.

5. Кикоть Г.В. Юридичні факти в системі право-відносин : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / Г.В. Кикоть ; Київський національний університет ім. Тараса Шевченка. Київ, 2006 19 с.

6. Халфина Р.О. Общее учение о правоотноше-нии / Р.О. Халфина. М. : Юридическая литература, 1974. 352 с.

7. Сурилов А.В. Теория государства и права /

A. В. Сурилов. Киев ; Одесса : Выща школа, 1989. 438 с.

8. Дрейшев Б.В. Проблемы правотворческой дея-тельности органов советского государственного управления : автореф. дис. .д-ра юрид. наук : 12.00.02 / Б.В. Дрейшев ; Ленинградский государственный университет им. А.А. Жданова. Л.,1978. 34 с.

9. Толстой Ю.К. К теории правоотношения / Ю.К. Толстой. Л. : Издательство Ленинградского Университета, 1959. 88 с.

10. Общая теория права и государства / Под ред.

B. В. Лазарева. 2-е изд., перераб. и доп. М. : Юристъ, 1996. 472 с.

11. Решетов Ю.С. Реализация норм права и право-отношения / Ю.С. Решетов // Правоведение. 1976. № 6. С. 24-30.

12. Ахматов И.И. Уголовно-процессуальное отношение в системе правового регулирования / И.И. Ахматов // Юридические науки: проблемы и пер-спективы: материалы II междунар. науч. конф. (г. Пермь, январь 2014 г.). Пермь : Меркурий, 2014. С. 82-86.

13. Элькинд П.С. Толкование и применение норм уголовно-процессуального права / П.С. Єлькинд. М., 1967. 192 с.

14. Иванов Р.Л. Правоотношение как форма реализации права / Р.Л. Иванов // Вестник Омского университета. Серия «Право». 2009. № 4(21). С. 30-41.

15. Нефедьев Е.А. К учению о сущности граж-данского процесса: Соучастие в гражданском процес-се. Соучастие по немецкому и французскому праву / Е.А. Нефедьев. Казань : Тип. Ун-та, 1891. 231 с.

16. Нерсесянц В.С. Общая теория права и госу-дарства / В.С. Нерсесянц. М .: Издательская группа НОРМА-ИНФРА. М, 1999. 552 с.

17. Теория государства и права: курс лекций / под ред. Н.И. Матузова и А.В. Малько. 2-е изд. М. : Юристъ, 2000. 776 с.

18. Алексеев С.С. Общая теория права. В двух томах. Т. II / С.С. Алексеев. М. : Юрид. лит. 1982. 360 с.

19. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и факультетов / под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова. М. : Издательская группа НОРМАИНФРА-М, 1999. 570 с.

20. Стальгевич А. К. Некоторые вопросы теории социалистических правовых отношений / А.К. Сталь-гевич // Советское государство и право. 1951. № 3. -

С. 23-31.

21. Зубович М.М., Зубович Е.М. О структуре гражданских (арбитражных) процессуальных правоотношений / М.М. Зубович, Е.М. Зубович // Сибирский юридический вестник. 2005. № 1 С. 31-34.

22. Протасов В.Н. Правоотношение как система /

B. Н. Протасов. М. : Юрид. лит., 1991. 143 с.

23. Гурвич М.А. Гражданские процессуальные правоотношения и процессуальные действия / М.А. Гурвич // Труды ВЮЗИ. Том 3. М., 1965. -

C. 62-116.

24. Стасюк И.В. Процессуальная обязанность в гражданском и арбитражном судопроизводстве : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.15 / И.В. Стасюк ; Российская академия народного хозяйства и государ-ственной службы при Президенте Российской Федера-ции. Москва, 2013 35 с.

25. Погребной И.М. Общетеоретические проблемы производств в юридическом процессе : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.01 / И.М. Погребной ; Харьковский юридический институт. Харьков, 1982. 214 с.

26. Лукьянова Е.Г. Теория процессуального права / Е.Г. Лукьянова. М. : Норма, 2003. 240 с.

27. Сахнова Т.В. К теории гражданских процес-суальных отношений / Т.В. Сахнова // Teise/Law. 2008. Vol. 68.

28. Евстифеева Т.И. Гражданские процессуаль-ные правоотношения : автореф. дис. . канд. юрид. наук : 12.00.15 / Т.И. Евстифеева ; СГАП. Саратов, 2001. 154 с.

29. Грибанов Ю.Ю. Рассмотрение дел в порядке упрощенного производства в гражданском и арбитражном процессе: сравнительное исследование правовых систем России и Германии : дис. .канд. юрид. наук : 12.00.15 / Ю.Ю. Грибанов ; Кемеровский государственный университет. Кемерово, 2007. 235 с.

30. Павлушина А.А. Теория юридического про-цесса: проблемы и перспективы развития : автореф. дис... д-ра юрид. наук : 12.00.01 / А.А. Павлушина; Нижегородская академия МВД России. Нижний Новгород, 2005. 58 с.

31. Малешин Д.Я. Структура гражданской про-цессуальной деятельности / Д.Я. Малешин // Вестн. Моск. Ун-та. Сер. 11. Право. 2010. № 4. С. 36-60.

32. Черных И.И. Процессуальная деятельность как объект науки гражданского процессуального пра-ва / И.И. Черных // LEX RUSSICA (Научные труды МГЮА). 2011. № 4. С. 677-685.

33. Мозолин В.П. О гражданско-процессуальном правоотношении / В.П. Мозолин // Советское государ-ство и право. 1955. № 6. С. 50-56.

34. Щеглов В.Н. Гражданское процессуальное правоотношение. М. : Юрид. лит., 1966. 168 с.

35. Джалилов Д.Р. Гражданское процессуальное правоотношение и его субъекты. Душанбе, 1962. 41 с.

36. Гагаринов А.В. Взаимосвязь и взаимодействие гражданского процессуального права, гражданского процесса и гражданской процессуальной формы : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.03 / А.В. Гагаринов ; Ленинградский государственный университет им. А.А. Жданова. Л., 1988. 134 с.

Размещено на Allbest.ru