В Україні земля як чинник добробуту та зростання, як природний ресурс досі є недооціненою. Особливо значущими постають питання землекористування в умовах децентралізації влади. Це пов'язано з управлінням земельними ресурсами на сучасному етапі земельної реформи, яка відбувається в нашій країні при практично безконтрольному становленні ринкових відносин у земельній сфері, суперечливості земельного законодавства. Це викликає загрозу втрати земельних територій як соціально-культурного, екологічного, економічного й політичного надбання.

Вагомий внесок у розробку окремих аспектів державного управління земельними ресурсами зробили: В. Боколаг [2], О. Ботезат [3], В. Другак [6], М. Ковальський [7], Р. Курильцев [9], Ю. Литвин [10], А. Мерзляк, О. Мордвінов, О. Охрій [14], В. Пере - соляк [15], О. Проніна [16], В. Циплухіна [18], О. Чеботарьова [19], В. Чувпило [20], Г. Шарий, А. Юрченко [21] та ін.

Значний внесок у розвиток теоретичних та прикладних основ управління земельними ресурсами зробили економісти-землевпоряд - ники: І. Бистряков, В. Будзяк, В. Горлачук, Ю. Дехтяренко [4], Й. Дорош, О. Дорош, Л. Новаковський, А. Сохнич, А. Третяк [17], М. Федоров та ін.

Методичні аспекти, зміст поняття "державне управління земельними ресурсами" розглядали зарубіжні та українські науковці: Д. Бабміндра, В. В'юн, Д. Гнаткович, В. Горлачук, Д. Добряк, М. Лавейкін, Л. Новаковський, які проаналізували понятійне поле системи державного управління земельними ресурсами.

Однак, незважаючи на значну кількість публікацій, українською наукою недостатньо досліджено питання вдосконалення механізмів управління земельними ресурсами територіальних громад в умовах децентралізації в Україні.

Метою статті є аналіз та узагальнення наукових підходів з окресленого питання в українській та зарубіжній науковій літературі.

Дослідженню питання державного та муніципального управління землекористуванням присвячено праці вітчизняних учених у галузі науки "Державне управління". Протягом останнього десятиліття підготовлено та успішно захищено дисертаційні роботи, в яких предметом дослідження було обрано різні аспекти управління земельними ресурсами, зокрема: земельна політика в Україні; державне управління розвитком аграрного сектора; державне регулювання та державний контроль у сфері земельних ресурсів; економічні, організаційні та соціальні аспекти земельних ресурсів; інформаційне забезпечення земельних ресурсів; ціноутворення в процесі формування земельних ресурсів; екологічна, економічна та соціальна ефективність земельних ресурсів.

Однак лише окремі автори дисертаційних робіт досліджували управлінські аспекти земельних ресурсів територіальних громад в умовах децентралізації влади в Україні. У нашому дослідженні проаналізуємо та узагальнимо наукові підходи українських і зарубіжних учених щодо питання управління земельними ресурсами, а також механізми їх удосконалення (див. табл.)

Як видно з табл., у багатьох роботах проаналізовано проблеми державного регулювання земельних відносин у сучасній науковій літературі. Розкрито теоретичні засади, визначено методологічне забезпечення, з'ясовано сутність поняття, принципи та функції державного регулювання земельних ресурсів. Зазначено, що в сучасних українських реаліях нормативно-правова база у сфері державного управління земельними ресурсами характеризується недосконалістю, розрізненістю в підходах і принципах основних положень, а також наявністю протиріч в актах законодавства.

В зазначених вище наукових дослідженнях активно використовують концептуальний підхід.

Зокрема, В. Боклаг розробила Концепцію державного управління земельними ресурсами в Україні як системно-методологічну основу для формування стратегії державного управління земельними ресурсами як самостійної сфери регулювання економіки країни, що має чіткий, прозорий взаємозв'язок з тематичними державними та регіональними програмами й проектами [2].

У монографії Ю. Литвина "Механізми державного регулювання соціально-економічного розвитку сільських територій України: теорія, методологія, практичні механізми реалізації" розроблено напрями вдосконалення механізмів державного регулювання соціально-економічного розвитку сільських територій та запропоновано стратегічні механізми управління розвитком сільських територій на основі використання альтернативних моделей сталого розвитку сільських територій, в основу яких покладено концепцію переходу від галузевої до територіальної системи управління з використанням державних цільових програм стимулюючого характеру та спрямованих на реалізацію чинників сталого розвитку [10].

Нині українські науковці активно впроваджують у галузь науки "Державне управління" підхід ефективного використання земельних ресурсів. Так, В. Пересоляк поглиблено розкриває теоретичні засади раціонального використання земель населених пунктів і сутність категорії земель населених пунктів, встановлює нові тенденції у використані забудованих земель і резервних територій, ринкові механізми продажу земельних ділянок [15].Ю. Дехтяренко визначає підвищення ефективності управління земельними ресурсами в столичному регіоні - м. Київ [4, с.269-304].О. Охрій на основі системного підходу пропонує формування зон економічних регіонів, обґрунтовує забезпечення раціонального землекористування, пов'язаного з процедурами відчуження, передачі у власність, в оренду, встановлення та зміну границь між ділянками для примноження економічної активності землі. А методи та способи управління земельними ресурсами повинні бути спрямовані на підвищення цінності й вартості землі незалежно від форм власності на неї [14].

І. Яцука у своїх наукових працях рекомендує методологічні положення щодо оцінки ефективності механізмів державного управління земельно-майновим комплексом, а також визначає основні напрями вдосконалення інструментарію інституційно-організаційного та економіко-правового механізмів державного управління земельно-майновим комплексом в умовах євроінтеграції.

Особливу значущість у дослідженні нашої проблематики мають методичні підходи. Деякі науковці обґрунтовують методичні підходи до планування в процесі використання земельних ресурсів у частині визначення суті, застосування комплексного та програмно-цільового підходів у частині визначення вимог до рішень, що стосуються управління земельними ресурсами, оптимізації плати за використання земель, посилення відповідальності за їх псування та забруднення, інвентаризації земельних ресурсів на основі оновленої кадастрової інформації. Так, О. Ботезат систематизовано напрями вдосконалення державного управління використанням земельних ресурсів; розроблено організаційно-правовий механізм взаємодії органів влади на місцевому рівні у процесі контролю за використанням земель [3]. Визначено механізм взаємодії органів державної влади та місцевого самоврядування з органами виконавчої влади, які реалізують державну політику у сфері земельних відносин, запропоновано та обґрунтовано методичний підхід щодо встановлення мінімального терміну оренди земель сільськогосподарського призначення, що сприятиме підвищенню ефективності використання й охорони земель користувачами; подальшого розвитку системи земельно-орендних відносин з метою забезпечення соціального захисту та інституційних прав землевласників [2].

О. Чеботарьова запропонувала розробку та ведення земельного кадастру як багатоцільової реєстраційної інформаційної системи зі збирання, обробки, систематизації, збереження, узагальнення, поновлення й надання відомостей та документів про правовий режим, природний і господарський стан земельних ділянок з розміщеними на них об'єктами нерухомості, а також про юридичних і фізичних осіб, їх права власності, права користування землею та договори на оренду землі [19].В. Циплухіна акцентує на відносинах органів публічної влади в процесі управління земельними ресурсами, на функціях територіальних органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також особливостях їх відносин [18].

В. Чувпила в своєму дослідженні "Механізми державного управління земельними ресурсами на місцевому рівні" запропонував комплексний підхід до вдосконалення механізмів державного управління земельними ресурсами на місцевому рівні, обґрунтував концептуальні засади ефективного їх функціонування, що базуються на принципах розмежування повноважень між органами публічної влади на регіональному та місцевому рівнях, доступності, зручності, оперативності та прозорості в наданні адміністративних послуг у сфері земельних ресурсів. Викликає інтерес розроблений автором методичний підхід до розмежування земель державної та комунальної власності [20].

Здійснений аналіз наукових підходів свідчить, що в Україні останніми роками повноваження органів місцевого самоврядування у сфері управління земельними ресурсами постійно розглядають у наукових працях.

Висновки