Управлінські механізми державної політики забезпечення екологічної безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Управлінські механізми державної політики забезпечення екологічної безпеки

Проблеми екологічної безпеки набули в Україні надзвичайної гостроти. Для розв'язання цих проблем необхідне розроблення наукових засад екологічної безпеки України та державно-управлінських механізмів її реалізації.

Здійснення державної політики у сфері забезпечення екологічної безпеки насамперед повинне передбачати визначення пріоритетів цілей та стратегії дій державної влади щодо їхнього досягнення. Екологічна безпека - це, вочевидь, складова національної безпеки, що забезпечує захищеність життєво важливих інтересів людини, суспільства, довкілля та держави від реальних або потенційних загроз, що створюються антропогенними чи природними чинниками стосовно навколишнього середовища. Розроблення державної політики забезпечення екологічної безпеки - це шлях до вирішення екологічних та техногенних проблем та запобігання їм.

У роботі використано роботи сучасних вітчизняних та зарубіжних вчених: щодо сучасного розуміння національної безпеки - А. Качинського, Ю. Холтунцова, розроблення й аналізу управління державною системою екологічної безпеки - І. Ансофа, Б. Горвуда, Л. Пала. Концептуальні засади механізмів державного управління висвітлено у працях провідних вітчизняних учених у галузі управління: О. Амосова, В. Бакуменка, В. Голубь, В. Дзюндзюка, О. Іваницької, О. Кілієвича, В. Князєва, А. Мерзляк, О. Мордвінова, О. Радченко, Ю. Сурміна та ін.

Мета цієї статті полягає в дослідженні управлінських механізмів здійснення державної політики забезпечення екологічної безпеки. Основної уваги буде приділено фінансово-економічному, організаційному та інформаційному механізмам.

Україна в сучасних умовах переживає глобальну кризу в усіх сферах суспільного життя. Як зазначають українські дослідниці Р. Рудницька та О. Сидорчук, кризові явища посилились через втрату моралі бюрократичною верхівкою, деградацію гуманістичних цінностей, різноплановість цілей різних соціальних груп населення, тотальну бідність тощо.

На сьогодні вже зрозуміло, що Україна, маючи потужний економічний та інтелектуальний потенціал, не змогла його реалізувати через недосконале управління. Низька ефективність управління пояснюється ще й недосконалістю, а часом і відсутністю механізмів державного управління. Механізми державного управління завжди мають чітко визначену мету [1].

Важливо визначитися с категорійним апаратом цієї проблематики. Наприклад, Г Атаманчук визначає механізм державного управління як інструмент реалізації функцій держави та її виконавчої влади [2, с. 125]. Інший дослідник Ф. Шамхалов відносить до механізмів державного управління цілий комплекс інститутів і органів, які тісно пов'язані між собою і складають єдину систему [3, с. 272-273].

У цьому контексті український дослідник О. Радченко приходить до висновку, що механізмів державного управління може бути стільки, скільки є функцій у державі, водночас кожна функція державного управління вимагає існування відповідного механізму її реалізації [4].

Ми погоджуємося з тими дослідниками, які вважають, що, механізми державного управління передбачають цілеспрямований однобічний вплив з чітко визначеним вектором впливу.

Українська дослідниця Н. Нижник підкреслює, що «механізм управління» - це складова частина системи управління, що забезпечує вплив на фактори, від стану яких залежить результат діяльності управлінського об'єкта [5, с. 49-50]. Професор О. Амосов, вважає, що механізм державного управління - це «сукупність форм і методів впливу територіальних органів виконавчої влади та місцевого самоврядування на реформування та функціонування економічних суб'єктів у всіх сегментах і ланках господарства» [3, с. 11-13]. Якість функціонування механізмів державного управління може бути забезпечено необхідністю жорстких взаємозв'язків та правил узаємодії, усталеності керованого процесу. Деякі дослідники зазначають, що управлінські діяння вчиняються автоматично, і людина не вільна в цій якісній визначеності самокерованої системи скасувати примхливу гру випадку і сваволі, вона може лише пристосуватися до неї і відповідно впливати на її розмах та силу [6, с. 22]. На наш погляд, найбільше відповідає реаліям сучасності визначення механізмів державного управління, запропоноване українським дослідником А. Кузнецовим, за яким механізми державного управління - це система, тобто внутрішньо організована сукупність елементів, що мають спільну природу та утворюється на підставі дії об'єктивних закономірностей та суспільних випадковостей, з метою самозбереження чи саморозвитку існуючих зв'язків між окремими суспільними явищами [7, с. 13-14]. Регуляторний вплив механізмів державного управління найбільш ємно визначено через дію децентралізованого ринку, який наділяє його функцією регулятора між процесами виробництва і споживання матеріальних благ [8, с. 96].

Механізмам державного управління притаманні такі характеристики:

- ці механізми є продуктом організованої людської діяльності, оскільки держава є соціальним інститутом, створеним людьми;

- механізми державного управління завжди мають чітко визначену мету й мають функціональний характер,

- механізми державного управління передбачають цілеспрямований однобічний державний вплив на суспільно-політичні, економічні процеси з чітко визначеним вектором впливу;

- механізми державного управління зумовлюють жорсткі взаємозв'язки та правила взаємодії усталеності керованого процесу;

- функціонування механізмів державного управління в ідеалі націлене на певний автоматизм, зокрема закріплені вміння й навички державних службовців щодо виконання в певних ситуаціях відповідних дій;

- побудова механізмів державного управління має структурно-функціональний характер;

- механізми державного управління мають системний вимір;

- механізми державного управління мають регуляторний вимір;

- механізми державного управління мають ціннісний вимір;

- механізми державного управління мають проблемний вимір - за допомогою їх держава вирішує ту чи іншу проблему суспільного розвитку [8, с. 21-22].

Під механізмом забезпечення екологічної безпеки розуміють комплекс взаємопов'язаних державних засобів, спрямованих на досягнення екологічної безпеки шляхом регулювання й контролю діяльності суб'єктів екологічних відносин за допомогою групи механізмів прийняття державно-управлінських рішень у сфері екологічної безпеки держави. На наш погляд, до основних державно-управлінських механізмів екологічної безпеки держави можна віднести:

1. Фінансово-економічній механізм екологічної безпеки.

2. Організаційний механізм - державну систему екологічної безпеки держави.

3. Технологічні механізми забезпечення екологічної безпеки держави.

4. Правовий механізм забезпечення екологічної безпеки держави.

5. Інформаційний механізм забезпечення екологічної безпеки.

Далі більш ґрунтовно зупинімося на фінансово-економічному, організаційному та інформаційному механізмах екологічної безпеки держави.

Фінансово-економічний механізм можна визначити як систему фінансово - економічних форм, методів, важелів та інструментів, що використовуються в економічної діяльності держави та в системі державного управління за відповідними нормативними, правовими та інформаційними чинниками.

У свою чергу, механізм функціонування фінансово-економічного забезпечення екологічної безпеки держави можна розглядати як систему організаційних, фінансових та правових засобів впливу, що мають на меті своєчасне виявлення, відвертання, нейтралізацію та ліквідацію загроз у фінансово-економичної сфері держави в контексті забезпечення екологічної безпеки сучасної держави.

Механізм фінансово-економічного забезпечення держави в екологічної сфері дозволяє:

- забезпечити фінансову стійкість, платоспроможність, ліквідність та достатню фінансову незалежність державних установ у довгостроковому періоді;

- забезпечити оптимальне залучення та ефективне використання фінансових ресурсів;

- самостійно розробляти та упроваджувати фінансову стратегію ефективного використання державними установами ресурсів у сфері екологічної безпеки держави;

- забезпечувати достатню гнучкість під час ухвалення фінансових рішень.

Одним із напрямів вирішення зазначених питань є упровадження у практику природоохоронної діяльності екологічного страхування. Це є складова фінансово-економічного механізму, що покликана виключно на ринкових засадах із залученням коштів приватного капіталу забезпечити відшкодування заподіяної шкоди життю і здоров'ю фізичних осіб, а також збитків, завданих майну юридичних осіб.

Екологічне страхування здійснюватиметься в обов'язковій формі. Йому підлягатиме діяльність підприємств, установ, організацій, що становить підвищену екологічну небезпеку і пов'язана з аварійним забрудненням навколишнього природного середовища. До економічної складової вказаного механізму можна віднести такі чинники:

- структурна деформація господарства з домінуванням сировинно-видобувного та ресурсомісткого виробництва;

- екстенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва, яке нездатне забезпечити населення держави в достатній кількості екологічно безпечними харчовими продуктами;

- відсутність екологічного обґрунтування планів і проектів економічного розвитку, що розробляються відповідними підрозділами міністерств і відомств на підставі відомчих методик та інструкцій, нормативно-технічної документації з розміщення, будівництва та експлуатації господарських об'єктів і комплексів, на створення нової техніки, технологій і матеріалів;

- майже відсутність ефективних адміністративно-економічних механізмів захисту навколишнього середовища; низький моральний рівень суспільства і відсутність екологічного мислення керівної ланки [9].

У сучасних умовах основним джерелом фінансування природоохоронних заходів в Україні є державний бюджет, кошти з якого виділяються у вигляді лімітів капітальних вкладень. Реальні обсяги інвестицій встановлюються відповідно до планів природоохоронної діяльності міністерств і відомств та з розрахунку економічних можливостей державного бюджету.

Механізми відшкодування збитків, що виникають при техногенних і природних катастрофах, мають забезпечувати оцінювання збитків, потреби в компенсаційних ресурсах та відшкодування витрат. При цьому варто розрізняти дві форми збитку - завданий і відшкодований. Повністю оцінити збитки практично неможливо. Однак досить повно можна визначити збитки, що завдані:

- людині, беручи до уваги додаткові витрати щодо відновлення її здоров'я та матеріального достатку;

- природі, виходячи з величини додаткових витрат, необхідних для відновлення екологічної рівноваги;

- народному господарству, враховуючи витрати на відшкодування втрат продукції та збитків підприємствам.

Важливий засіб компенсацій - система страхування, ефективне функціонування якої передбачає реалізацію низки принципів:

- тісний зв'язок страхування з картами ризику та розподіл страхових внесків між об'єктами залежно від очікуваних збитків;

- обов'язкове страхування об'єктів з підвищеним ризиком та їхніх працівників; при цьому як доповнення до обов'язкового слід створити систему добровільного страхування (для населення, підприємств);

- перетворення системи страхування на один із найважливіших елементів контролю за рівнем безпеки в регіоні [9].

Органи страхування мають оперативно реагувати на зміни ситуації шляхом зменшення або збільшення страхових внесків залежно від імовірності аварії або катастрофи. Система компенсацій зобов'язана відшкодувати збитки також незастрахованій частині населення та підприємств, компенсувати втрати здоров'я, житла, роботи, продукції тощо. Необхідно створювати додаткові потужності та значні запаси коштів для відшкодування втрат виробничого та невиробничого характеру, розширювати можливості системи охорони здоров'я, мати резерв житлового фонду для біженців.

До системи компенсацій входить також інвестиційна діяльність тривалого характеру, яка дозволить за рахунок спеціальних резервних фондів відновити житло, об'єкти економіки та втрачену екологічну рівновагу.

Механізми запобігання збиткам мають забезпечувати: правовий та економічний захист діяльності щодо запобігання збиткам; правову й економічну відповідальність за збільшення величини ризику; зацікавленість суб'єктів господарювання й управління у запобіганні ризику. Даний механізм має заходи як економічного, так і адміністративного характеру. Його складові можна умовно об'єднати у п'ять груп.

Першу групу механізмів пов'язано зі зміною структури народного господарства на користь галузей, що задовольняли б потреби людини за значного скорочення питомої ваги військово-промислового комплексу. Важливим напрямом підвищення рівня безпеки є також усунення структурних диспропорцій на користь переробних галузей, зокрема виробництв з перероблення відходів вторинних ресурсів.

Друга група складається з механізмів, що мають сприяти зниженню вірогідності аварій. До них передусім зараховують платні квоти за ризик, що дозволяє створити ринок квот і підтримувати мінімальний рівень ризику в цілому в регіоні. Придбання одними підприємствами в інших квот ризику допускає субсидування заходів щодо підвищення безпеки.

Третя група механізмів вимагає заміни і вдосконалення технічної бази, відновлення обладнання, упровадження нових технологій та інформаційних систем.

Четверта група покликана розширити ринок кваліфікованих кадрів і реорганізувати систему перепідготовки працівників.

П'яту групу механізмів спрямовано на стимулювання інвестицій, що запобігали би збиткам, за допомогою податкової політики. Розв'язання цієї проблеми залежить передусім від покращання економічної ситуації в державі.

Першочерговими, на наш погляд, є завдання, що існують в управлінсько-економічній складовій екологічної безпеки України, а саме:

- розроблення методів визначення економічних наслідків аварій;

- розроблення ефективних економічних механізмів відповідальності та стимулювання підвищення рівня промислової безпеки;

- створення цілісної системи методик і нормативних документів, що мають регламентувати економічні наслідки аварій.

Система державного управління в Україні поки що не створила умов для вкладання значних інвестицій на реалізацію природоохоронних заходів, спрямованих на зменшення загроз техногенного або стихійного походження.

Головними механізмами державної системи екологічної безпеки України повинні бути:

- організація, управління та контроль над дотриманням вимог екологічної безпеки;

- планування та координація комплексних програм охорони довкілля та раціонального природокористування;

- контроль над дотриманням єдиної державної політики, що гарантує надійність і стійке функціонування народногосподарських об'єктів безпеки;

- відвертання та ліквідація екологічних наслідків промислових аварій, природних катастроф і стихійних лих;

- оцінювання стану екологічної безпеки на всій території України і в окремих її адміністративно-територіальних утвореннях, прогнозування її динаміки [9].

Організаційні заходи - це комплекс дій, спрямованих на виявлення екологічно небезпечних об'єктів і видів діяльності, природних зон і територій, що характеризуються погіршенням екологічної ситуації, з метою профілактики запобігання їхньому шкідливому впливу на здоров'я людини і навколишнє природне середовище.

До організаційних належать такі заходи: державна реєстрація паспортизації екологічно небезпечних підприємств і сертифікація екологічно небезпечної продукції; моделювання і прогнозування змін стану навколишнього природного середовища; інформування населення та органів державної влади про стан навколишнього природного середовища.

Державна система екологічної безпеки України - це сукупність державних заходів (правових, економічних, технічних, гуманітарних і медичних), спрямованих на підтримку рівноваги між її екосистемами та антропогенними і природними навантаженнями. Структура даної системи має складатися з органів управління, сил і засобів, що забезпечують її функціонування.

Важливим механізмом реалізації ефективної державної політики у сфері екологічної безпеки держави, усе більш значущим в умовах сучасних глобалізаційних викликів, є інформаційний механізм. Здійснюючи свою діяльність в умовах швидких, перманентних і важкопрогнозованих змін зовнішнього середовища, сучасна державна політика у сфері навколишнього середовища та забезпечення екологічної безпеки потребує належного інформаційного забезпечення.

У цьому контексті все більшого значення набуває необхідність створення інформаційних механізмів, заснованих на створенні комп'ютеризованої мережі збирання, оброблення, зберігання екологічної інформації та обміну нею. Така комп'ютеризована мережа є основою існування системи моніторингу і базується:

- на розробленні спеціальних програм;

- збиранні, обробленні первинної інформації від станцій спостереження та інших джерел, обміні з іншими інформаційними мережами, передаванні інформації;

- моделюванні процесів екологічного впливу;

- створенні екологічних карт;

- прогнозуванні майбутніх наслідків впливу на навколишнє середовище.

Отже, екологічна безпека виступає як заперечення екологічної загрози, що знаходить прояв у локальних, регіональних і глобальних масштабах як екологічні стихії, соціальні кризи та техногенні катастрофи. Забезпечення екологічної безпеки - основний спосіб розв'язання екологічних проблем, що гарантує громадянам України розвиток і проживання в безпеці. Рівень національної безпеки, що склався і буде складатися в Україні в майбутньому, вочевидь, визначається рівнем системи управління державою. Тому одним із таких стратегічно важливих підходів щодо природно-техногенної безпеки України має бути утворення ефективної системи державноуправлінських механізмів захисту безпеки людини, природи та суспільства.

Список використаних джерел

державний управлінський екологічний політика

1. Рудницька Р М., Сидорчук О.Г., Стельмах О.М. Механізми державного управління: сутність і зміст/за наук. ред. д.е.н., проф. М.Д. Лесечка, к.е.н., доц. А.О. Чемериса. Львів: ЛРіДу НАДУ, 2005. 28 с.

2. Атаманчук Г В. Теория государственного управления: курс лекц. 3-е изд., доп. М.: ОМЕГА-Л, 2005. 584 с.

3. Амосов О.Ю. Перетворення механізмів державного регулювання економічного розвитку // Державне управління та місцеве самоврядування: зб. наук. пр.: у 2 ч./за заг. ред. Г. І. Мостового, Г С. Одінцової. Харків: ХарРІДУ УАДУ, 2001. Вип. 2. С. 10-16.

4. Радченко О.В. Родові ознаки категорії «механізм» в соціальних науках // Публічне управління: теорія та практика: зб. наук. пр. Асоціації д-рів наук держ. упр. - Харків: Вид-во АДНДУ, 2013. №3 (15). С. 19-25.

5. Тихомиров Ю.А. Курс административного права и процесса. М.: Юринформцентр, 1998. 798 с.

6. Цвєтков В. Державне управління: основні фактори ефективності (політ.-прав. аспект). Харків: Право, 1996. 164 с.

7. Кузнецов А.О. Механізм державного управління: етимологія поняття / Харк. регіон. ін-т держ. упр. НАДУ. Харків, 2005. 17 с. Стиглиц Дж. Є. Экономика государственного сектора: пер. с англ./науч. ред. пер. Г М. Ку - манин. М.: Изд-во Моск. ун-та; ИНФРА-М, 1997. 718 с.

8. Качинський А.Б. Екологічна безпека України: системний аналіз перспектив покращання: монографія. Київ: НІСД, 2001. 312 с.

9. Про схвалення Концепції національної екологічної політики України на період до 2020 року: розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 жовт. 2007 р. №880-р. URL: http://zakon4. rada.gov. ua/laws/show/880-2007-р.

10. Прокопенко О.В. Соціально-економічна мотивація екологізації нноваційної діяльності: монографія. Суми: СумДУ, 2010. 395 с.

11. Салига С.Я., Фатюха В.В. Інформаційне забезпечення управлінських рішень на підприємствах: монографія. Запоріжжя: ГУ ЗіДмУ, 2007. 152 с.

Размещено на Allbest.ru