Культурна спадщина як важливий елемент системи національних цінностей Української держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Культурна спадщина як важливий елемент системи національних цінностей Української держави

Конституційно-правове регулювання охорони та збереження культурної спадщини в країні має тривалу історію, впродовж якої відбувалася еволюція його механізму, форм і методів регулятивного впливу на правові відносини у зазначеній сфері, повноважень суб'єктів правовідносин, удосконалювалася функціональна діяльність держави з метою підвищення його ефективності, забезпечення прав громадян на вільний доступ до об'єктів цієї спадщини. Однак численні недоліки та колізії цього регулювання, пасивне ставлення до культурної спадщини з боку населення можуть призвести до найбільш негативних наслідків, зокрема втрати чи знищення низки таких об'єктів в Україні.

Зважаючи на вказані обставини, важливо затвердити у правовій системі України методологічний підхід до культурної спадщини як важливої національної цінності, від збереження якої безпосередньо залежить можливість сталого розвитку суспільства, держави, кожного окремого індивіда.

Слід відзначити, що проблематика охорони культурної спадщини досить ретельно розглядається у теоретико-правовій та конституційно- правовій літературі. Зокрема, можна відзначити праці М. О. Баймуратова, М. М. Богуславського, Ю. О. Волошина, О. В. Зайчука, Б. Я. Кофмана, В. Ю. Степанова, Ю. М. Тодики, О. Ф. Фрицького, В. М. Шаповала, Ю. С. Шемшученка та ін.

Водночас у наявних дослідженнях відсутній комплексний аналіз категорії «охорона культурної спадщини» як елемента системи національних цінностей, і саме у цьому полягає важливе науково-практичне завдання, яке потребує належного вирішення у сучасних умовах державно-правового розвитку.

У сучасній правовій та культурологічній доктрині існують різні погляди вчених стосовно тотожності понять «культурна спадщина» і «культурні цінності». На думку М. М. Богуславського, поняття «культурні цінності» за своїм значенням прирівнюється до поняття «культурна спадщина» Богуславский М. М. Ценности в международном обороте: правовые аспекты. Москва: Юристъ, 2005. С. 128..

Натомість С. І. Кот стверджує, що поняття «культурні цінності» тісно пов'язане з розумінням культури як суспільного феномена. Воно є ширшим за своїм змістом, ніж поняття «культурна спадщина», оскільки охоплює всі матеріальні та духовні здобутки людства - досягнення як минулих поколінь, так і сучасної генерації, яка перебуває в активній фазі процесу їх творення. Тобто, на думку вченого, слід зважати на те, що історична складова в ньому є лише частиною цілого. Як продукт культури, всі створені нею матеріальні та духовні цінності становлять сутність поняття «культурні цінності». Наявність у культурі історичного контексту поширюється і на культурні цінності як її прояви Кот С. І. «Культурні цінності»: поняття і термін у контексті повернення та реституції предметів культури // Праці центру пам'яткознавства: зб. наук. пр. 2011. Вип. 20. С. 12.. Саме долученість історичної складової до обох понять, «культурні цінності» і «культурна спадщина», зумовлює тотожність вказаних понять Кот С. І. Пам'ятка чи пам'ятник? // Пам'ятки України. 1988. № 4. С. 29..

Отже, аналіз позицій учених щодо співвідношення понять«культурна спадщина» та «культурні цінності» свідчить про існування різних підходів. Чимало науковців дотримуються думки, що термін «культурні цінності» є більш загальним поняттям, оскільки охоплює весь комплекс пам'яток - як рухомих, так і нерухомих, тоді як поняття «культурна спадщина» переважно стосується нерухомих об'єктів Степанов В. Ю. Визначення поняття «культурна спадщина» в культурному просторі ^

України // Культура України. Серія: Культурологія. 2015. Вип. 48. С. 34. см.

На нормативно-правовому рівні поняття «культурні цінності» визначають закони України «Про музеї та музейну справу» від 29 червня 1995 р. Про музеї і музейну справу: Закон України від 29 червня 1995 р. // ВВР України. 1995. 5^

№ 25. Ст. 191. 2L та «Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей» від 21 вересня 1999 р. Про вивезення, ввезення та повернення культурних цінностей: Закон України від ^

21 вересня 1999 р. // ВВР України. 1999. № 48. Ст. 405. ^

У Законі України «Про культуру» сформульовано поняттійний апарат регулювання сфери культури, а саме: до визначення поняття «культура» долучені «культурна спадщина» і «культурні цінності»; поняття «вітчизняний національний культурний продукт» - «культурні блага» й «культурні цінності»; сукупність унікальних культурних цінностей, об'єктів культурної спадщини, що мають виняткове історичне значення для формування культурного простору

України, становлять «національне культурне надбання»; вироби художніх промислів є складовими поняття «культурні блага»; «нематеріальна культурна спадщина» - це звичаї, форми показу та вираження, знання, навички, що передаються від покоління до покоління, постійно відтворюються спільнотами та групами під впливом їхнього досвіду, оточення, взаємодії з природою, історії та формують у них почуття самобутності та наступності, сприяючи, таким чином, формуванню поваги до культурного розмаїття і творчості людини^ ⁷ Про культуру: Закон України від 14 грудня 2010 р. // ВВР України. 2011. № 24. Ст. 168

cn ⁸ Степанов В. Ю. Цит. праця. С. 34..

Як слушно зазначає В. Ю. Степанов, поняття «культурна спадщина» і «культурні цінності» не можна вважати тотожними, оскільки останні є складовими культурної спадщини як сукупності матеріальних (рухомих і нерухомих) і нематеріальних об'єктівоГ ⁹ Гаврилюк С. В. Поняття «музейна пам'ятка»: зародження та еволюція // Волинський

3L музейний вісник: наук. зб. Луцьк, 2012. Вип. 3. С. 4., а тому саме категорія «культурна спадщина» є належним комплексним об'єктом конституційно-правового регулювання та охорони у сучасній правовій державі.

Здобуття Україною незалежності сприяло динамічному розвитку нормативно-правової основи щодо культурної спадщини, створенню та закріпленню системи державного управління в цій сфері. Ставлячи за мету досягнення світових стандартів з охорони та збереження її матеріальних об'єктів, Україна вдосконалює законодавство про охорону культурних пам'яток, проте й нині воно відрізняється незавершеністю, фрагментарністю та недосконалістю^ ¹⁰ Горбик В. О., Денисенко Г.Г. Проблеми дослідження і збереження пам'яток історії та.

Необхідно наголосити і на тому, що конституційно-правове регулювання охорони та збереження культурної спадщини в Українській державі має тривалу історію, впродовж якої відбувалася еволюція його механізму, форм і методів регулятивного впливу на правові відносини у зазначеній сфері, повноважень суб'єктів правовідносин, удосконалювалася функціональна діяльність держави з метою підвищення його ефективності, забезпечення прав громадян на вільний доступ до об'єктів цієї спадщини.

Однак, численні недоліки та колізії цього регулювання, пасивне ставлення до культурної спадщини з боку населення можуть призвести до найбільш негативних наслідків, зокрема втрати чи знищення низки таких об'єктів в Україні. Тому в сучасній правовій державі охорона культурної спадщини в частині її принципів, стандартів та об'єктивації у формі культурних прав людини і громадянина має знаходити відображення саме на конституційно- правовому рівні з подальшим розвитком та деталізацією на рівні спеціальних галузей національної системи праваZ культури в Україні // Український історичний журнал. 2003. № 3. С. 146..

Слід зазначити, що у теоретико-методологічному дискурсі необхідність конституційно-правового рівня регламентації основних засад охорони культурної спадщини зумовлюється тим, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність та безпека є найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини - головним обов'язком держави (ст. 3 Конституції України).

Важливе значення у контексті забезпечення конституційних культурно- духовних прав людини і громадянина має забезпечення охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь.

До об'єктів культурної спадщини відносять визначне місце, споруду, комплекс, їхні частини, водні об'єкти, інші природні, природно-антропогенні об'єкти, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, історичного, архітектурного, мистецького, культурного погляду і зберегли свою автентичність.

Охорона культурної спадщини передбачає організаційно-правові, матеріально-технічні, інформаційні та інші заходи з виявлення, наукового вивчення, класифікації таких об'єктів; запобігання їх руйнуванню, збереження, консервації, використання, пристосування та музеєфікації Опалько Ю. В. Збереження культурно-історичної спадщини в сучасній Україні: проблеми та перспективи // Стратегічні пріоритети. 2007. № 1. С. 83..

Іншим методологічно визначальним для досягнення відповідної управлінської мети напрямом конституційно-правового регулювання охорони національної культурної спадщини є формування компетенції державних органів та органів місцевого самоврядування у досліджуваній сфері, причому дана компетенція може мати як загальний, так і спеціальний інституціональний характер.

Так, відповідно до конституційного принципу поділу влади в Україні сформовані органи управління у сфері охорони культурної спадщини, до функціональних обов'язків яких входить вирішення певнитх завдань. Відповідно до розподілу функцій та повноважень серед окремих елементів конституційно-правового механізму реалізації державної культурної політики державне управління у сфери охорони культурної спадщини здійснюється Кабінетом Міністрів України та спеціально уповноваженими органами охорони культурної спадщини. До складу таких органів входять: центральний орган виконавчої влади та органи охорони культурної спадщини, органи охорони культурної спадщини Автономної Республіки Крим, обласних, районних державних адміністрацій, місцевого самоврядування Попельницький О. О. Проект методичних рекомендацій щодо музеєфікації пам'яток історії // Праці НДІ пам'яткоохоронних досліджень. Київ : Фенікс, 2010. Вип. 5. С. 325-329..

Принципово важливе значення має вивчення та збереження археологічних пам'яток - решток життєдіяльності людей, городищ, курганів, залишків стародавніх поселень, військових таборів, іригаційних споруд, культових місць тощо. Об'єктами вивчення та зберігання є будинки, споруди, окремі поховання, місця масових поховань загиблих військовослужбовців, визначні місця, пов'язані з важливими історичними подіями тощо.

Отже, теоретико-методологічний зміст категорії «охорона культурної спадщини» як об'єкта конституційно-правового регулювання слід розглядати насамперед у контексті визначення цілісної системи найважливіших суспільних цінностей, до яких, безумовно, належать і культурні цінності, у тому числі найважливіші культурні надбання минулих історичних періодів.

Як писав М. Вебер, у кожної історичної епохи є своя система цінностей Вебер М. Избранное. Образ общества; пер. с нем. Москва: Юрист, 1994. С. 144., тобто існує велика кількість рівноправних ціннісних систем, які виступають регуляторами людської діяльності, факторами стабільності та інтеграції систем суспільства різних рівнів - від малих груп до суспільства в цілому, тобто, іншими словами, прекрасне й потворне, трагічне й комічне, добро та зло не існують в об'єктивному світі самі, а відчуваються індивідами як оцінки Філософія: навч. посіб. / І. Ф. Надольний, В. П. Андрущенко, І. В. Бойченко та ін. Київ: Вікар, 1997. С. 52..

На думку І. Канта, категорії «цінність» та «мета» є тісно пов'язані, при цьому тільки розумні істоти володіють об'єктивними цілями, що надає їм «абсолютної цінності» Кант И. Критика практического разума: Соч. в 6 т. Т 4. Ч. 1. Москва: Политиздат, 1965. С. 296.. Водночас Ф. Ніцше розглядав цінності як мету життя людини, предмет її міркувань та прагнень упродовж усього життя Ницше Ф. Воля к власти: опыт переоценки всех ценностей. Москва: REFL-book, 1994. С. 38..

Виходячи з подібних філософських інтерпретацій категорії «цінності», можна відзначити невідповідність об'єктивній реальності людського і суспільного буття радянського ставлення до культурних цінностей як визнаних державою творів культури Конституция (Основной Закон) СССР М. осква Политиздат, 1988. С. 19.. Адже таке тлумачення ототожнює цінність того чи іншого об'єкта з волею держави, а не з його власним ціннісним наповненням, що обумовлюється внутрішніми якостями, а не зовнішніми оцінками, які завжди є суб'єктивними, тимчасовими та змінними у конкретно-історичній перспективі.

У сучасних умовах державно-правового розвитку національні культурні цінності є основою забезпечення національної безпеки держави, адже від їх правового забезпечення залежить стан задоволення духовних потреб громадян, зміцнення державного суверенітету, збереження територіальної цілісності, становлення консолідованої нації та розвиненого громадянського суспільства.

При цьому матеріальні та культурні надбання суспільства належать до соціальних цінностей, що обумовлені соціальною природою людини, а тому мають більш мінливий характер, ніж природні цінності, незважаючи на те, що технологічна могутність та зростання потреб людини протягом останнього століття досить потужно впливають на структуру, ієрархію, обсяг і пріоритетність для людини та суспільства природних цінностей¹⁸. Такою соціальною (соціокультурною) цінністю може бути будь-який об'єкт, якщо він є фокусом інтересів та потреб соціальної групи чи окремої людини його зберегти (розвинути, захистити тощо), тобто якщо цей об'єкт розглядається як життєво важлива умова їх існування. А тому соціальні (у тому числі - культурні) цінності виступають мірою оцінки вчинків соціальних груп та окремих індивідів, з урахуванням їх співвідношення з прийнятою ними системою цінностей¹⁹.

Таким чином, можна констатувати виключну важливість належного конституційно-правового регулювання охорони культурної спадщини у сучасній правовій державі, адже усі найважливіші цінності суспільства мають закріплюватися та гарантуватися на рівні Основного Закону і забезпечуватися відповідною компетенцією державних органів.

Водночас конституційно-правові принципи та стандарти необхідно деталізувати та розвивати на рівні галузевого спеціального законодавства, через положення якого імплементуються та реалізуються у суспільних відносинах норми про форми та методи повсякденної діяльності органів та посадових осіб публічної влади, метою якої є всебічне забезпечення конституційних культурно-духовних прав і свобод людини та громадянина.

культурний спадщина конституційний право

Размещено на Allbest.ru