Публіцистично-оцінний дискурс Закону України "Про засади державної мовної політики"

Ядерну позицію в мікросистемі, яку сформували ад'єктиви з узагальненим значенням `соціальна негативна оцінка', займає лексема антикон - ституційний /неконституційний, мотиватом якого є іменник Конституція (`основний державний документ, що визначає державний устрій, права й обов'язки держави, суспільства та громадян').

У мовно-оцінній сфері «Чинність Закону» виняткове місце належить перифразові критикований Венеційською комісією за загрози для державної мови закон (КС: 25.12.2015). Відомо, що ця Комісія є одним із найавторитетніших органів Ради Європи, який надає висновки стосовно відповідності / невідповідності проектів законодавчих актів європейським стандартам та цінностям. «Вердикт» її, на нашу думку, не втішний: у законопроекті «Про засади державної мовної політики» бракує гарантій, що стосуються використання та захисту української мови. На думку Комісії, «ризик ставлення до російської мови на тому самому рівні, що й до української… може зменшити інтеграційну силу української мови та поставити під загрозу роль, яку українська має відігравати як єдина державна мова» [3].

Недосконалість «мовного закону» Ківалова - Колесніченка, зокрема його 20 стаття, яка починається словами: «Вільний вибір мови навчання є невід'ємним правом громадян України», позначилася на розтягнутому в часі й наповненому скандалами процесі легітимізації Закону «Про освіту». Верховна Рада розглянула законопроект у першому читанні в жовтні 2016 р., а ухвалила цей документ у вересні 2017 р. Хоч і було проведено понад 50 засідань робочої групи з доопрацювання законопроекту, обговорено понад 1300 пропозицій народних депутатів, дискусії довкола змін в освіті не припинялися, нерідко вони перетворювалися на політичні ігри, учасники яких заробляли собі потрібні дивіденди. Поряд із такими базовими положеннями, як людиноцентризм, національна рамка класифікації освіти, роль громадськості в управлінні освітою, структура 12-річної загальної середньої освіти, рівні професійної освіти, особливої гостроти набувало питання мовної освіти. Найвразливі - шим місцем стала резонансна «мовна» стаття 7 (Есп: 27.09.2017) - «Мова освіти», а саме: забезпечення особам, які належать до національних меншин, права на навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних і комунальних закладах освіти. Одні вимагали поваги до національних меншин і права на навчання рідною мовою, інші переконували, що навчання в державних школах має проводитися лише державною мовою, і наголошували на обов'язковому вивченні національними меншинами рідної мови [13].

З 1 вересня 2018 р. згідно зі статтею 7 ухваленого Закону дошкільну й початкову освіти діти здобуватимуть мовою національних меншин, паралельно опановуючи державну мову, а з 5 класу навчатимуться державною мовою; мову національних меншин вивчатимуть як окрему дисципліну. Сусідні держави зчинили галас із цього приводу. Вони «єдиним фронтом готові ледь не санкції вводити, захищаючи мовні права своїх громадян, які паралельно мають паспорт України, проживають на українській території і вважаються у нас нацменшинами» [10]. По-особливому гостро на це зреагували Угорщина й Румунія, дещо стриманіше Польща, Греція, Болгарія. Президент Молдови категорично вимагав відмовитися від Закону, а путінські ординці, довкруги яких гуртуються доморощені манкрути (переконані малороси, ідейні хохлята - всі ті тьотьмоті, минмазєніни, нащадки продотрядівської комси, гулагівські вертухаї) [2], назвали зміни в освіті актом насильницької українізації (УП: 19.09.2017). Штучно створений, навмисне підігрітий конфлікт не вартий доброго слова: Україна орієнтується не на імперські, а на європейські стандарти, визнає ідентичність та культуру національних меншин і не вдається до асимілятивних дій. Закон «Про освіту», який відповідає Конституції України та ратифікованій Україною Європейській хартії регіональних мов або мов меншин, в об'єктивній перифрастичній оцінці - дієвий імператив (СП: 14-20.09.2017), один із найважливіших інструментів утвердження в державі державної мови (ПМП: 15.09.2017), якісний крок уперед (ПМП: 15.09.2017), помітний крок в українізації школи (РС: 18.09.2017), шанс для нашої системи освіти до змін (ГУ: 7.09.2017), а не провокація влади (ЗО: 12.09.2017), не сором і ганьба (ГУ: 20.09.2017), не декларація намірів (СП: 14-20.09.2017).

V. Сутність закону

Найпарадоксальнішим у законі Ківалова - Колесніченка є те, що він сприяє утвердженню російської мови під виглядом регіональної у функції державної мови замість української на більшій території України, канонізує офіційну двомовність у регіонах, де чисельність національних меншин перевищує 10%. Цю силоміць упроваджувану норму у сферу мово - користування розкриває глибинний за змістом описовий зворот такий [закон], що розкладає суспільство та ставить під загрозу державний статус і розвиток української мови (СП: 27.10-2.11.2016).

Примітно, що в політичній царині поруч з офіційною назвою досліджуваного денотата з'явилася низка неофіційних номінувань його з властивою їм зниженою чи різко негативною оцінкою, як-от: «Про так звані регіональні мови» (політик і науковець Микола Томенко) (Д: 26.06.2017), «Закон проти української мови» (політик Олег Тягнибок) (ПП: 10.06.2012), «Крок до впровадження офіційної двомовності (журналіст Юрій Шейко) (DW: 16.11.2016). Фахівець із мовної політики Тарас Марусик в основу свого не позбавленого іронії перифразу кладе принцип російськості - «Про засади надання російській мові статусу першої державної мови», мотивуючи це тим, що ківаловсько-колесніченківський документ «ухвалений із кричущими порушеннями регламенту Верховної Ради», отже, має й іменуватися по-іншому, «бо саме така його суть і практика застосування» (РС: 6.11.2016). По-своєму оригінальну вторинну назву Законові дає Роман Збережан - «Закон спасіння зникаючої». «…У РФ, - саркастично заявляє цей журналіст, - мають велику надію на те, що якщо там язик навіть зовсім зникне, в Україні збережеться зникаюча мова під виглядом регіональної. Тим більше, що сучасна українська влада в Україні всяко цьому допомагає, навіть закон спасіння зникаючої прийняли» (Pol. (Б): 24.09.2015.

З неспростовною точністю відображають зміст скандального мовного закону Колесніченка - Ківалова (С: 17.06.2015), задум тих, хто безпосередньо готував його, і тих, хто голосував за нього реально або за допомогою випрацьованої технології кнопкодавства у Верховній Раді, яку вже давно небезпідставно охрестили Верховною зРадою (TI: 31.07.2017), збіговиськом бариг (ВГ: 11.11.2016), зборищем кримінальних авторитетів (G: 17.12.2010), інститутом обслуговування політичного режиму Президента Віктора Януковича (У: 4.07.2012), таким собі елітним клубом російсько - єврейських мільйонерів та мільярдерів (ЛУ: 3.12.2009), лідером народної недовіри (С: 9-15.02.2017), влучні, аксіологічно заряджені перифрази інструмент русифікації (РС: 6.11.2016), інструмент російського наступу на українську (РС: 27.11.2016). Ці нові групи перифрастичних структур також можуть правити за альтернативні назви описуваного документоніма. Без вагань погоджуємося з думкою тих, у кого прокремлівсько-ківаловсько - колесніченківський документ асоціюється зі зброєю найбільшої руйнівної сили в руках московського ворога (СП: 9-15.02.2017), найнебезпечнішим внутрішнім «агентом Кремля» (СП: 27.10. - 2.11.2016), націєвбивчим знаряддям «Русского мира» (СП: 27.10. - 2.11.2016), політичним замовленням російської влади (УП: 23.05.2012), раковою пухлиною на тілі України, яка роз'їдає національну ідентичність українців (РС: 6.11.2016), руйнівником національно-державної ідентичності (СП: 27.10. - 2.11.2016). І все це через те, що зміст Закону типово антиукраїнський, що він виконує не державотворчу, як годилося б, а державознищувальну функцію.

Як бачимо, аналізовані в дослідженні перифрастичні звороти, що мають різний оцінний потенціал, з високим ступенем імовірності різнобічно характеризують «мовний закон», автори якого нібито вибудовують цілісну систему розвитку, захисту й підтримки української мови, а насправді делегують усі ці повноваження російській мові. Кожен із компонентів перифрастичної парадигми віддзеркалює якусь із граней документа, зазвичай із глибоким асоціативним підтекстом.

У висновках наголосимо й на такому важливому моменті: поява виразно конотованих описових найменувань замість офіційної назви до - кументоніма «Про засади державної мовної політики» зумовлена головно екстралінгвальними чинниками, передусім тим, що цей національно стратегічний документ, який «був ґвалтом «проголосований» і «обговорений» за 2 хвилини 4 секунди при 2 тисячах 54 пропозиціях» [16], повністю не відповідає Конституції України [9]. Яскравим підтвердженням цього є мовні засоби вираження його оцінності, зокрема перифрастичні звороти, які несуть важливу інформацію про його безпосереднє й опосередковане авторство Закону, його чинність, назву, сутність, місце в українському мовнозаконодавчому полі тощо. Лише незначний відсоток описових зворотів реалізує власне номінативну семантику. Мовиться насамперед про непоширені синтаксичні конструкції з детермінованими компонентами закон, законопроект, проект, документ, акт, які максимально наближені до офіційної назви денотата. Основний же масив перифрастичних одиниць, а особливо індивідуально-авторських, передає номінативно-оцінне значення. Репрезентована ним пейоративність автоматично переноситься із зони оцінної вербалізації в аксіологічну площину самого Закону, який є за формою українськоцентричним, а за фактом московськоцентричним. Підготовка, ухвала, подальша легіти - мізація «мовного закону» Ківалова - Колесніченка, його оцінний потенціал, трансльований вербально крізь перифрастичну призму, засвідчують складність мовної ситуації в Україні, недосконалість української мовної політики й українського мовного законодавства. Останнім часом ця ситуація почала позитивно еволюціонувати, вирівнюватися в кращий бік. Найпосутнішим зрушенням на шляху нашого державотворення стане прийняття українського за фактом і за формою закону про українську мову й гуманного за духом та справедливого за змістом закону про мови національних меншин в Україні. Отож можемо з певністю прогнозувати, що український перифрастикон активно поповнять нові загальномовні й індивідуально-авторські описові вирази, які позитивно відображатимуть усі параметри такого важливого суспільного денотата, як українське мовне законодавство.

Література

закон публіцистичний політичний мовний

1. Гончар О.Т. Щоденники: у 3-х т. / О.Т Гончар. - К.: Веселка, 2003. - Т 2.: (1968-1983). - 607 с.

2. Гриценко Павло: «Мова - це те, що в'яже покоління з поколінням, в'яже території»: [інтерв'ю з хранителем української мови, виступ якого «підірвав» Конституційний Суд і соціальні мережі, записала Наталія Балюк] [Електронний ресурс] // Високий замок online. - 2017. - 5 лют. - Режим доступу: http://wz.lviv.ua/ukraine/192226-pavlo - hrytsenko-mova-tse-te-shcho-viazhe-pokolinnia-z-pokolinniam-viazhe-terytorii (дата запиту: 05.02.2017). - Назва з екрана.

3. Климкова Л.А. Притяжательные прилагательные в современном белорусском и русском языках (деривационно-семантический аспект): автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. филол. наук: спец. 10.02.20 «Сравнительно-историческое, типологическое и сопоставительное языкознание» / Л.А. Климкова. - Минск, 1987. - 22 с.

4. Котюк І. Домашнє завдання з державної мови для правотворців / Іван Котюк // Голос України. - 2017.

5. Малкович Іван: «Наш з вами святий обов'язок свідчити правду»: промова на врученні Шевченківської премії (9.03.2017) // Слово Просвіти. - 2017. - 16-22 берез.

6. Марковський В.Я. Висновок щодо невідповідності Конституції України положень Закону України «Про засади державної мовної політики» [Електронний ресурс] / В.Я. Марковський, Р.Я. Демків // Language-policy, info: портал мовної політики. - 2016. - 14 берез. - Режим доступу: http://language-policy.info/2016/03/vysnovok-schodo - nevidpovidnosti-konstytutsiji-ukrajiny-polozhen-zakonu-ukrajiny-pro-zasady-derzhavnoji - movnoji-polityky/ (дата запиту: 10.03.2017). - Назва з екрана.

7. Ніцой А. Сім пунктів задля олюднення сьомої статті: зауваги до мовного дипломатичного шкандалю / Андрій Ніцой // Літературна Україна. - 2017. - 21 верес.

8. Серажим К. Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія, архітектоніка, варіативність. - К., 2002. - 392 с.

9. Словарь української мови: у 4 т. / упорядкував з додатком власного матеріалу Борис Грінченко. - К.: Вид-во АН УРСР, 1958. - Т 2. - 573 с.

10. Співаковський О. Новий закон про освіту на підході / Олександр Співаковський // Голос України. - 2017. - 12 квіт.

11. Степаненко М. Політичне сьогодення української мови: актуальний перифрастикон: монографія / Микола Степаненко. - Харків: Видавець Іванченко І.С., 2017. - 616 с.

12. Тараненко О. Дисфемізм / Олександр Тараненко // Українська мова: енциклопедія / редкол.: В.М. Русанівський, О.О. Тараненко (співголови), М.П. Зяблюк та ін. - 3-є вид., зі змінами і доп. - К.: Вид-во «Укр. енцикл.» ім. М.П. Бажана, 2007. - 856 с.

13. Фаріон І. Конституційний Суд: думи над мовою… // Свобода. - 2017. - 26 січ. - 1 лют.

14. Фаріон І. Хто проти мови Шевченка? // Слово Просвіти. - 2017. - 9 - 15 берез.

15. Шейко Ю. Мовний закон Колесніченка - Ківалова: без наслідків, але з вибуховим потенціалом [Електронний ресурс] / Юрій Шейко // Deutsche Welle. - 2016. - 16 листоп. - Режим доступу: http://wwwdw.com/uk/мовний-закон-колесmченка-ківалова - без-наслідків-але-з-вибуховим-потенціалом/a-36408217 (дата запиту: 20.09.2017). - Назва з екрана.

Размещено на Allbest.ru