Забезпечення права власності нотаріусом: конституційно-правовий аспект

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Забезпечення права власності нотаріусом: конституційно-правовий аспект

А.В. Гічкін

У статті розглянутий конституційно-правовий аспект забезпечення права власності нотаріусом, і доведене, що і нотаріус в межах своєї компетенції виконує обов'язок держави по забезпеченню прав і свобод людини. З цього слідує те, що нотаріус забезпечує не тільки права осіб, що звернулись за вчиненням нотаріальної дії, а права всіх осіб, прав і інтересів яких така дія стосується, зроблений акцент на тому, що нотаріус охороняє не тільки права а й інтереси, оскільки останні є самостійним предметом охорони і захисту.

Ключові слова: право власності, права, законні інтереси, обмеження прав, органи нотаріату.

Abstract

In the article the constitutional and legal aspects of ownership notary public, and proved that the notary and within its competence performs the duty of the state to ensure human rights and freedoms. It follows that the notary provides not only the rights ofpersons who applied for a notary action, and the rights of all persons, rights and interests where such action relates focused on the fact that the notary protects not only the right but also the interests, as they is an independent subject protection and security.

It is noted that notaries protects the rights and interests of individuals, preventing possible violations, especially the right to property. Acting on behalf of the state notary is not subject to power because it does not contain the required instructions to others, and has no power. These circumstances characterize the status of notaries. In connection with notarial acts, a notary shall apply the substantive and procedural law, affecting the relationship between persons carrying legal function. During the application of the law notary are some gaps, inconsistencies in the law that need to be addressed. Therefore, notaries can affect lawmaking. Thus, the relevance and timeliness of the article is that the protection of property rights by the notary in the civil and legal aspects examined thoroughly, but the constitutional aspect of such protection requires more careful consideration in legal science.

Keywords: ownership, rights, legitimate interests, limiting the rights, notaries.

Постановка проблеми. Право власності є одним з самих основних прав особи, що закріплене не тільки у Конституції, а і міжнародних угодах [1].

Права і свободи людини визначають зміст і спрямованість держави. Органи нотаріату вчиняють свої дії від імені держави, і їх завданням є охорона прав осіб, надання юридичної вірогідності документам [16; 5].

Нотаріат охороняє права і інтереси осіб, запобігаючи можливим правопорушенням, насамперед, право власності. Діючи від імені держави, нотаріат не є суб'єктом владних повноважень, оскільки не містить обов'язкових приписів для інших осіб, і не має владних повноважень. Вказані обставини характеризують статус органів нотаріату. У зв'язку зі вчиненням нотаріальних дій, нотаріус застосовує норми матеріального і процесуального права, впливаючи на правовідносини між особами, здійснюючи праворегулюючу функцію. Під час застосування законодавства нотаріусом, виявляються певні прогалини, неузгодженості у законі, які потребують вирішення. Так нотаріат може впливати на законотворчість.

Таким чином, актуальність та своєчасність статті полягає у тому, що охорона права власності органами нотаріату в цивільно-правовому аспекті розглянута досконально, але конституційний аспект такої охорони потребує більш ретельного розгляду в юридичній науці.

У той же час зв'язок гарантованості права власності державою і діяльністю органів нотаріату, є прямим.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Нами опрацьовані публікації щодо регулювання права власності на конституційному рівні Ю.В. Ткаченка, Г.В. Берченка, проте, стосовно охорони конституційного права власності нотаріатом публікацій не знайдено. Про захист і охорону права власності в цивільно-правовому аспекті можна відзначити публікації К.І. Чижмарь, С. Фурси, І. Черемних та інших дослідників.

Мета дослідження. Метою статті є визначення, яким чином, органи нотаріату охороняють право власності саме в конституційному аспекті, безпосереднього зв'язку принципу непорушності права власності, обмежень майнових прав, і роль органів нотаріату.

Виклад основного матеріалу. Економічні, соціальні і культурні права - це права, пов'язані з діяльністю людини в економічній сфері, її соціальними відносинами з суспільством, державою, колективами, іншими людьми, з діяльністю у сфері культури і духовного життя [15, с. 32].

До основних економічних, соціальних і культурних прав належать: право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, відповідно до статті 41 Конституції України. Право власності є непорушним [2].

Вказані права є фундаментом добробуту і матеріального розвитку людини і суспільства в цілому.

Держава через свої органи влади регулює зазначені правомочності. Право власності набувається в порядку, визначеному законом.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Зміст права власності полягає у можливості суб'єкта за власним розсудом здійснювати із власністю будь-які дії, не заборонені законом, і вимагати від третіх осіб, в тому числі і держави, поваги до належної йому власності.

Відповідно до цих конституційних вимог держава несе обов'язок забезпечити право власності, належні охорону і захист цього права та інші пов'язані із ним права.

З іншої сторони, обов'язок держави полягає у необхідному втручанні у здійснення права власності. Принаймні таке втручання повинно здійснюватися з мотивів суспільної необхідності, бути пропорційним і не посягати на сутність такого права, здійснюватися на основі закону з додержанням належної процедури обмеження такого права [14, с. 9]

У той же час, статтею 41 Конституції України встановлено, що використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Нотаріус, вчиняючи нотаріальні дії, чи відмовляючи у їх вчиненні, забезпечує права і законні інтереси інших осіб, що не є учасниками нотаріальних дій, попереджуючи порушення прав, зловживання правами і вчинення дій, що можуть завдати шкоди, а також інтереси суспільства.

Важливим принципом конституційного регулювання питань права власності є соціальність власності її відповідальний характер, що передбачає обмеження в сфері відносин власності .

Ймовірну шкоду і ущемлення законних інтересів, при розпорядженні правом власності, встановити можливо об'єктивно. При цьому нотаріус відмовляє у вчиненні нотаріальної дії.

Про те, існує зловживання правами без завдання шкоди іншим особам. Встановити об'єктивно цей факт важко. Критеріями такого зловживання є намір особи, тобто вона діє умисно і порушення конституційних принципів справедливості, добросовісності, розумності, моральних засад суспільства.

Для попередження завдання шкоди іншим особам, порушення їх прав і інтересів, зловживанню правом, законом передбачені обмеження в здійсненні прав.

Такі обмеження не вступають в протиріччя з принципом непорушності права власності, закріпленим статтею 41 Конституції, оскільки ж цією статтею визначено, що право власності зобов'язує, воно не може завдати шкоди іншим особам.

На нотаріуса Конституцією покладається обов'язок втілити принцип непорушності права і виконати обмеження в його здійсненні, що іноді буває важко.

Пунктом 7 частини 1 статті 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначається правовий режим власності. Також, статтею 116 Конституції України передбачено, що Кабінет Міністрів України забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності.

Звичайно, що органи нотаріату в Конституції України не згадуються, про те, в Основному законі зазначено, що держава гарантує право власності і здійснює його захист.

Враховуючи те, що повноваження органів нотаріату делеговані державою, і діє від її імені, вважаємо, теж забезпечує і гарантує право власності осіб, у відповідності до Конституції України.

Так, статтею 1 Закону України «Про нотаріат» визначено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов'язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Більшість таких документів є доказами права власності (правовстановлюючими документами)

Нотаріальні дії, що стосуються права власності, вчиняються щодо майна, насамперед нерухомого майна, як такого, що знаходиться під особливою опікою держави.

Право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Такі права виникають з моменту їх державної реєстрації.

Суть реєстрації речових прав на нерухоме майно - їх офіційне визнання державою . Нотаріус, здійснюючи таку реєстрацію, забезпечує такі права і таким чином.

Погоджуємось з поглядами К. І. Чижмарь, яка вважає, що під цим розуміється, положення нотаріату як недержавного інституту, якому хоча й надані повноваження держави щодо здійснення захисту прав і законних інтересів громадян і юридичних осіб, але, не відноситься до адміністративного права, оскільки відсутня владна підпорядкованість і нотаріус позбавлений права видавати владні приписи іншим суб'єктам [18].

Охорона прав і інтересів осіб нотаріусом юридично закріплює правовий статус органів нотаріату та гарантії реалізації, охорони та захисту прав і свобод. Забезпечення прав пов'язано з реалізацією нормативних приписів, з урахуванням положень справедливості добросовісності.

Сама ідея справедливості може трактуватись як ідея «справедливої рівноваги» між інтересами суспільства і інтересами людини, між інтересами особи, щодо якої вчиняється нотаріальна дія інтересами осіб, що не беруть участі у вчиненні нотаріальної дії, є не тільки плідною, а й відповідає принципу верховенства права [8].

Охорона нотаріусом прав і інтересів осіб починається з юридичної допомоги, тобто виявлення, під час звернення осіб, їх дійсних намірів і роз'яснення правових наслідків вчинення певної нотаріальної дії, у відповідності до статті 5 Закону України «Про нотаріат». Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.

При цьому, нотаріус не вправі займати позицію будь-якої особи (як наприклад діє адвокат при захисті прав своїх клієнтів), а повинен бути неупередженим, на основі рівності, законності і справедливості, попереджаючи виникнення правових конфліктів.

При здійсненні правозастосовчої діяльності, нотаріусу важливо відрізняти права та інтереси, і пам'ятати, що законний інтерес підлягає охороні.

У рішенні Конституційного суду України «Справа про охоронюваний законом інтерес» від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004, справа № 1-10/2004 [6], визначено поняття «охоронюваний законом інтерес» - це прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Таким чином «інтерес» визначається: «все дозволено, що не заборонено». А «права» - «все дозволено, що визначено».

Більшість нотаріальних дій, що вчиняє нотаріус, пов'язана з набуттям та/або розпорядженням об'єктом власності.

До таких нотаріальних дій можна віднести, відповідно до статті 34 Закону України «Про нотаріат» наступні повноваження нотаріусів [4]:

- посвідчення правочини (договори, заповіти, довіреності тощо)

- вжиття заходів щодо охорони спадкового майна;

- видача свідоцтв про право на спадщину;

- видача свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя;

- видача свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів);

- видача свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися;

- накладання заборон щодо відчуження нерухомого майна (майнових прав на нерухоме майно), що підлягає державній реєстрації;

- прийняття у депозит грошові суми та цінні папери;

- вчинення виконавчих написів;

- вчинення протестів векселів;

- інші нотаріальні дії

Вказані дії можна поділити умовно на дві групи: перша група посвідчує дії учасників (правочини), а інша - події (видаються свідоцтва, вчиняються протести).

При вчиненні нотаріальних дій нотаріус зобов'язаний дотримуватись принципу «презумпції правомірності», відповідно до якого право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлене законом чи рішенням суду.

Окремим аспектом охорони права власності є тлумачення правочину. Нотаріус здійснює свої повноваження при цьому шляхом посвідчення відповідних договорів.

При здійсненні охорони прав та інтересів необхідно зазначити, що нотаріус уповноважений посвідчувати правочини щодо тлумачення правочинів, оскільки саме сторони правочину мають право його тлумачити [9, с. 77].

Тобто, тлумачення змісту правочину - це з'ясування автентичності волі і волевиявлення осіб, які вчинили правочин.

Рішенням Конституційного суду України від 02.11.2004 року № 15-рп/2004, по справі N 1-33/2004 (справа про призначення судом більш м'якого покарання) встановлено, що верховенство права - це панування права в суспільстві [7].

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність.

Діяльність нотаріуса є правозастосовчою і в межах своєї компетенції, його дії мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

У той же час вказані категорії є недостатньо визначені формально, а є оціночними поняттями. Це не тільки впливає на оцінку нотаріусом вказаних категорій, а обумовлює вплив його переконань, системи поглядів, досвіду на оцінку відносин при здійсненні права власності. Тому, дуже важливо врахувати, що вказані критерії вміщують у собі не тільки правові норми, а й декларації [14, с. 321]. За таких обставин нотаріусу необхідно бути дуже «акуратним» застосовуючи ці принципи.

На наш погляд декларативність вказаних принципів - вимога законодавця до змісту і суті нормативних актів, вказівка при застосуванні і тлумаченні їх змісту, вимога їх імплементації у нормативно-правові акти.

Нотаріус, на відміну від Конституційного суду позбавлений права застосовувати вказані критерії як норми прямої дії.

Особливо слід розглянути набуття права власності на майно в порядку спадкування.

Набуття у власність прав і обов'язків при спадкуванні повністю підпадає під статтю 41 Конституції України.

Слід зазначити, що у деяких країнах право на спадкування закріплене у окремій статті Конституції, наприклад у Молдові, Республіки Білорусь та інших країнах.

Цей конституційний принцип можна сформулювати так: Кожен має право передавати у спадок будь-які права, що можуть бути успадкованими, а держава гарантує перехід таких прав від спадкодавця до спадкоємців [13, с. 21].

До цього принципу можна віднести основні положення, які закріплюються в спеціальних законах.

Так, свобода спадкування полягає в тому, що спадкодавець має можливість за власним вибором розпорядитися своїм майном, тобто заповідати його з власної волі, або не робити заповідальних розпоряджень взагалі.

Спадкоємець заміщає спадкодавця у всіх правовідносинах, в яких брав участь спадкодавець, за винятком тих, які носять строго особистий характер. У разі смерті спадкодавця до спадкоємців переходять не якісь окремі права та обов'язки, а весь їх комплекс. Тобто спадкоємець не може прийняти тільки частину прав, а від інших відмовитися (або, наприклад, прийняти тільки права, відмовившись від обов'язків).

У спадкоємців прийняти чи відмовитися від спадщини передбачає, що тільки сам спадкоємець може прийняти відповідне рішення, і при цьому його воля не повинна бути піддана будь-яких впливу. В іншому випадку його волевиявлення може бути визнано недійсним з підстав, передбачених для недійсності угод.

Свобода заповіту є одним із основоположних принципів спадкового права, при цьому вона не є абсолютною, оскільки обмежує право заповідача розпорядитись власністю на випадок смерті.

Стаття 1241 Цивільного кодексу України передбачає, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.

Висновки

Таким чином, нами розглянуто межі охорони права власності органами нотаріату у конституційному аспекті, розглянуто зв'язок між принципом непорушності права власності і його обмеженням відповідно до закону.

Встановлено, що надання юридичної допомоги органами нотаріату, шляхом встановлення дійсних намірів учасників нотаріальної дії, роз'яснення прав і обов'язків, надання консультацій є первинною юридичною допомогою

Вчинення самої нотаріальної дії втілює у собі надання юридичної допомоги у процесі її вчинення і забезпечує надання юридичної вірогідності нотаріальному акту, що забезпечує непорушність права власності і одночасно зменшує ризик порушення прав і інтересів і звернення за їх захистом до суду.

право власність нотаріат

1. Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 04.11.1950: Ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 р. № 475/97- ВР.

2. Конституція України від 28 червня 1996 року

3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року, № 435-IV

4. Про нотаріат: Закон України від 02 вер. 1993 р. № 3425- XII.

5. Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей: Закон України від 02.06.2005 № 2623-IV.; Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей: Закон України від 02.06.2005 № 2623-IV.

6. Справа про охоронюваний законом інтерес: Рішення Конституційного суду України від 01 груд. 2004 р. № 18-рп/2004, справа № 1-10/2004.

7. Справа про призначення судом більш м'якого покарання : Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. № 15-рп/2004, по справі N 1-33/2004

8. Інформаційний лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України від 04 квіт. 2013 р. № 511- 550/0/4-13

9. Цивільний кодекс України : науково-практичний коментар / за ред. І.В. Спасибо-Фатєєвої. - Харків : Страйд, 2011. - Т. 5: Право власності ті інші речові права. - 622 с.

10. Байрачна Л.К. Конституційне право України: підруч. / Л.К. Байрачна; за ред. В.П. Колісника, Ю.Г. Барабаша. - Харків: Право, 2008. - 415с.

11. Берченко Г.В. Громадське суспільство в Україні: конституційні аспекти / Г.В. Берченко. - Харків: Юрайт, 2014. - 208 с.

12. Глущенко С.В. До питання про конституційно-правовий статус державного органу / С.В. Глущенко // Адвокат. - 2012. - № 6. - С. 28-33

13. Заіка Ю.О. Спадкове право в України: становлення і розвиток / Ю.О. Заіка; за ред. О.В. Дзери. - Київ: КНТ, 2007. - 287 с.

14. Ротань В.Г. Новітнє вчення про тлумачення правових актів : навч. посіб. / В.Г. Ротань. - Харків: Право, 2013. - 751 с.

15. Савчин М.В. Конституційне право України / М.В. Савчин; під ред. М.О. Баймуратова. - Київ: Правова єдність, 2009. - 300 с.

16. Сопілко І.М., Інститут нотаріату в механізмі забезпечення прав і свобод людини і громадянина / І.М. Сопілко // Стратегія розвитку України. Економіка, соціологія, право.. - 2011. - № 3. - С. 190-192

17. Ткаченко Ю.В. Конституційні засади регулювання права власності в Україні / Ю.В. Ткаченко // Форум права - 2014. - № 4. - С. 339-343

18. Чижмар К.І. Організація та діяльність нотаріату в Україні: загальні засади конституційно-правового статусу / К.І. Чижмар // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Право. - 2014. - Т. 1, Вип. 29. - С. 119-123

19. Конституційне право України: навч. посіб. / під ред. В.В. Луця. - Київ: Атіка, 2008. - 250 с.

Размещено на Allbest.ru