Сутність інформаційної безпеки в діяльності органів Служби Безпеки України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Сутність інформаційної безпеки в діяльності органів Служби Безпеки України

Сергій Харченко, здобувач Національної академії Державної прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького, м. Хмельницький

Анотація

Ключові слова: інформація, безпека, інформаційна безпека, інформаційна безпека діяльності органів СБУ.

Аннотация

Харченко С.

Ключевые слова: информация, безопасность, информационная безопасность, информационная безопасность деятельности органов СБУ.

Annotation

Key words: information, security, information security, information security of SSU bodies.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. Забезпечення інформаційної безпеки особистості, суспільства і держави в сучасному світі стає глобальною проблемою, що стосується фундаментальних інтересів і особистості, і суспільства, і кожної держави. Суть проблеми проявляється в наростанні загроз безпеки з боку інформаційної сфери, яка розвивається випереджаючими темпами порівняно з усіма іншими життєво важливими сферами суспільного буття, тоді як методи і технології забезпечення інформаційної безпеки відстають від темпів розвитку інформаційної сфери. Масштаби загроз інформаційній безпеці набувають іноді і руйнівного характеру, а тому потребують наукового осмислення, систематизації, класифікації, вироблення на цій основі системних заходів ефективного попередження та протидії.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковано розв'язання цієї проблеми, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується дана стаття. Проблема захисту від нових видів впливу, породжених інформатизацією, турбує багатьох дослідників сучасного суспільства, їй присвячений значний обсяг дослідницької літератури. Зокрема, вагомий внесок у розкриття цієї проблематики зробили такі науковці як: І. Р. Березовська, А. І. Брезвін, В. Т. Білоус, О. А. Долгий, Л. М. Касьяненко, Т. С. Касянюк, О. О. Косиця, Г. М. Линник, Н. А. Литвин, В. Я. Мацюк, О. В. Олійник, В. М. Попович, О. П. Рябченко, І. С. Стаценко-Сургучова, Д. Я. Семир'янов, В. І. Теремецький, В. С. Цимбалюк, В. О. Шамрай, В. К. Шкарупа, Ф. О. Ярошенко та інші.

У той же час, аналіз наукової літератури показує, що методологічні аспекти дослідження інформаційної безпеки опрацьовані недостатньо. На сьогодні переважає вибірковий підхід до окремих аспектів цієї проблеми, переважно, технічний. Відсутність загальноприйнятих понять і категорій призводить до полісемії, а часом і до омонімії, що, в свою чергу, значно знижує ефективність наукових розробок в галузі безпеки, особливо їх прикладне значення.

Формулювання цілей дослідження (постановка завдання).

Враховуючи вищезазначене, метою цього дослідження є опрацювання наукових поглядів щодо сутності інформаційної безпеки та формулювання авторського визначення дефініції «інформаційна безпека діяльності органів Служби безпеки України».

Виклад основного матеріалу дослідження. Аналіз існуючої категоріальної бази слід розпочати із дослідження сутності дефініції «безпека». Найчастіше безпеку трактують як такий стан, коли немає небезпеки, тобто «...чинників і умов, що загрожують існуванню безпосередньо індивіда або їх спільноті у формі сім'ї, населеного пункту або держави.» [1].

Як відомо, поняття «безпека» розкривається як «стан, при якому не загрожує небезпека кому-небудь або чому-небудь» [2]. У свою чергу, поняття «небезпека» розглядається як можливість, загроза чого-небудь небезпечного, здатного завдати якоїсь шкоди [3]. А «загроза» в довідковій літературі розкривається як «реальна небезпека, реальна можливість заподіяння шкоди, можливість настання описаного поєднання ситуації і стану взаємодії об'єктів, засобів і результатів, яке створює реальну небезпеку» [3].

Безпека досить часто трактується як здатність об'єкта зберігати при наявності деструктивних, дезорганізуючих впливів (зовнішніх та/або внутрішніх) свої найважливіші, системоутворюючі властивості, основні характеристики та параметри, втрата яких може призвести до того, що об'єкт втрачає свою сутність, перестає бути самим собою [4]. Ряд дослідників під безпекою розуміє систему гарантій, що забезпечує явищу його нормальний розвиток.

Практично всі наведені вище визначення піддавалися і продовжують зазнавати критики і з боку фахівців-практиків і з боку вчених [5]. Неспроможність багатьох очевидна.

Безпека не може існувати без своєї діалектичної протилежності - небезпеки. Більш того, комплекс небезпек присутній завжди. Поняття ж «небезпека» в найзагальнішому плані характеризує такий стан об'єкта, при якому загроза його буття за рахунок розриву або спотворення найбільш істотних зв'язків і відносин в системі перевищує якусь гранично допустиму суб'єктивно встановлену величину. Небезпека виникає тоді, коли об'єкт піддається впливу (зсередини або ззовні) такого виду і такої сили, що механізми його життєзабезпечення стають нездатні підтримувати нормальний режим функціонування, внаслідок чого об'єкт може бути частково або повністю зруйновано (піддатися деструкції) та/або перестати виконувати свої основні функції (піддатися дисфункції). Слід особливо відзначити ту обставину, що не кожна загроза деструкції і дисфункції повинна сприйматися як небезпека, а та і тільки та, реалізація якої може привести до такого порушення структури об'єкта, при якій він перестає бути структурно цільним, втрачає власну ідентичність, або блокується або істотно ускладнюється виконання ним своїх основних функцій, тобто порушується його функціональна цілісність. Відповідно, безпека виникає лише як подолання, зняття цієї ситуації.

Безпеку соціального об'єкта слід розуміти як такий стан, при якому забезпечується його стійке існування в межах встановлених параметрів, зберігається можливість і здатність постановки і досягнення вигідних самому об'єкту цілей. При цьому об'єкт може змінюватися в межах допустимого (заходи або норми), ускладнюватися, змінювати структуру, властивості, але при цьому він повинен зберігати свої цілі, функції і власну ідентичність (зберегти структурну і функціональну цілісність).

Визначивши таким чином поняття «безпека», перейдемо тепер до аналізу сутності та змісту поняття «інформація». Сучасний стан та динаміка розвитку інформаційного середовища зумовлюють ідентифікацію інформації як одного з найважливіших ресурсів функціонування соціуму. Інформацію широко використовують у всіх сферах суспільного життя, що пояснюється її різноманітністю та диференційованою прикладною значимістю. Так, Субіна Т. В. стверджує, що основною сферою використання інформації є в тому числі і органи державної влади [6, с. 22]. До державних інституцій належить і Служба безпеки України, яка є основним фігурантом дослідження.

Процеси управління будь-якою державою здійснюються на основі прийняття управлінських рішень, для обґрунтування яких і використовується значний масив інформації. Її збір, обробка та систематизація дозволяють чітко визначити цілі та засоби досягнення поставленої мети. Тому робота з інформацією передбачає її збір, збереження та захист від несанкціонованого втручання.

Згідно Закону України «Про інформацію» «...інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.» [7]. У Законі України «Про телекомунікації» інформація визначена, як відомості, подані у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухомих або нерухомих зображень чи в інший спосіб [8].

Дещо інший погляд на зміст інформації наведено у Законі України «Про захист економічної конкуренції», де її трактують, як відомості в будь-якій формі й вигляді та збережені на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації (карти, діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відео-, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп'ютерних систем або повне чи часткове відтворення їхніх елементів), пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості [9].

Таким чином, нормативно-правове визначення сутності інформації значним чином залежить від сфери її застосування, що і визначає багатоваріантність її трактування. Сьогодні управління будь-яким об'єктом неможливо здійснити без використання інформації. Так В. Г. Афанасьєв стверджує, що саме завдяки інформації здійснюється забезпечення прямого й зворотного зв'язку в системі управління [10, с. 19]. Отже інформація сама по собі виступає основою функціонування органів публічного управління, є предметом комунікаційного процесу всередині державних інституцій, до них надходить і ними продукується.

З точки зору О. І. Алексенцева, інформація, необхідна для задоволення інформаційних потреб, повинна бути: достатньою для прийняття правильних рішень, достовірною та своєчасною.

Не викликає сумніву той факт, що задоволення будь-яких потреб (в їжі, воді, грошах і т.д.) пов'язане з небезпекою. Задоволення інформаційних потреб пов'язане з небезпекою зазнати деструктивного впливу з боку інших учасників інформаційної взаємодії. Але що має передувати - задоволення інформаційних потреб або забезпечення безпеки - кожен суб'єкт вирішує виходячи з урахування розміру потреби і свого попереднього досвіду (знання) відповідно до критерію «ефективність-вартість», де вартість розуміється не в грошовому виразі, а як ступінь впливу на функціональну цілісність і структурну цілісність об'єкта. З огляду на це зауваження даний критерій може бути трансформований в формулу «потреба - ціна ризику».

Відсутність вихідної інформації для прийняття рішення змушує суб'єкта екстраполювати ситуацію, виходячи з попереднього досвіду, що враховує поведінку елементів системи, стан зв'язків, структуру і т.д. Ймовірність прийняття правильного рішення при цьому визначається «мудрістю» самого суб'єкта, тобто здатністю знаходити правильні рішення при дефіциті вихідних даних. В крайньому випадку, суб'єкт в змозі запустити вже наявну програму поведінки, що пройшла перевірку часом і дає позитивні результати в подібних ситуаціях, і закріплену, як правило, в міфах, переказах, моральних нормах і принципах, тобто культурі даного соціуму.

За влучним висловом В. Пономаренко, «...напівправда буває гірша за брехню, оскільки дає помилкову надію» [11]. Більш того, недостовірна інформація призводить у результаті до прийняття неправильних (небезпечних для суб'єкта) рішень, тому що суб'єкт не бачить необхідності задіяти програми верифікації вхідної інформації, інформації про власні тенденції системи. В результаті недостовірність інформації так і не буде подолана, а значить - і безпека не гарантована. Виходячи з цього, слід визнати, що чільне місце в переліку вимог до інформації з позиції забезпечення інформаційної безпеки, займає її достовірність. Тобто, в першу чергу, суб'єкти (об'єкти) інформаційних відносин повинні бути захищені від «недоброякісної інформації» та недобросовісних постачальників. У другу - від недобросовісних користувачів. Від тих, хто може використовувати в деструктивних, відносно об'єкта захисту цілях інформацію, отриману як законними, так і незаконними засобами і методами. До блоку проблем щодо реалізації даної вимоги належать, наприклад, завдання щодо захисту авторських прав і захисту інформації від витоку технічними каналами, захисту інформації від несанкціонованого доступу та захисту інформації від впливу шкідливих програм.

Тепер перейдемо до більш ґрунтовного аналізу сутності поняття «інформаційна безпека». Цілком очевидно, що поняття «інформаційна безпека» взаємопов'язане з поняттям «безпека інформації». Досить часто їх використовують як синоніми. Але, як відомо, «безпека» не існує сама по собі, безвідносно об'єкта, «без визначення об'єкта поняття «безпека» є невизначеним, позбавленим внутрішнього сенсу» [13]. Вибір об'єкта безпеки визначає зміст поняття «безпека». Оскільки в якості об'єкта захисту виступає власне інформація, то поняття «інформаційна безпека» та «безпека інформації» дійсно стають синонімами. Але, якщо в якості об'єкта захисту розглядається якийсь об'єкт (суб'єкт) - учасник інформаційних відносин, то слово «інформаційна» в терміні «інформаційна безпека» вказує на напрямок діяльності, за допомогою якої може бути заподіяно шкоду об'єкту захисту і поняття «інформаційна безпека» в цьому випадку слід трактувати як стан захищеності даного об'єкта від загроз інформаційного характеру.

С. П. Расторгуєв, характеризуючи сучасний стан проблеми, пише: «....в результаті проблема захисту інформації, перекинулася подібно монеті, що відродило до життя її протилежність - захист від інформації. Тепер уже саму інформаційну систему і, в першу чергу людину, - необхідно захищати від вхідної інформації, тому що будь-яка інформація, яка надходить до системи здатної до самонавчання неминуче змінює саму систему. Цілеспрямований деструктивний інформаційний вплив може привести систему до незворотних змін і, за певних умов, до самознищення..» [12]. Безпека інформації при цьому повинна розглядатися як складова частина загальної проблеми забезпечення безпеки об'єкта захисту, причому не найголовніша, а лише в тій частині, в якій незабезпечення безпеки інформації, що має відношення до об'єкту захисту, може завдати йому шкоди, яка, в свою чергу, може привести до порушення його структурної і функціональної цілісності.

В нашій країні основна увага громадськості сконцентрована виключно на проблемі захисту інформації. Таке становище склалося в силу багатьох обставин. В першу чергу, це обумовлено тим, що інформація стала товаром, а товар потрібно захищати. Цілком природно, що першими на собі це відчули представники фінансово-кредитної сфери, де інформація - це гроші, а гроші - це інформація. Все достатньо просто і очевидно і, що важливо, збиток має матеріальне вираження і може бути розрахований. Наявність фінансових можливостей дозволило фінансово-кредитному сектору залучити до вирішення питань забезпечення захисту своєї інформації кращих фахівців, сконцентрувавши їх увагу на вузькоспеціалізованих напрямках. По-друге, основна частина фахівців у сфері захисту інформації є технічними спеціалістами, і безпека самої інформації розуміється ними неоднозначно. Як правило, вона трактується як захищеність встановленого статус-кво інформації від внутрішніх і зовнішніх загроз; від витоку, розкрадання, втрати, несанкціонованого знищення, викривлення, модифікації (підробки), несанкціонованого копіювання, блокування інформації і т. ін.; від випадкових або навмисних несанкціонованих впливів на інформацію або несанкціонованого її отримання; від випадкового або навмисного доступу осіб, які не мають права на отримання інформації, її розкриття, і ін. Значно рідше безпеку інформації розглядається з точки зору початкової повноти і надійності інформації.

Сутність інформаційної безпеки більшістю фахівців ототожнюється з неможливістю нанесення шкоди об'єкту захисту, його властивостям або діяльності по виконанню своїх функцій [13].

Зважаючи на значну роль інформації та інформаційних технологій в діяльності органів державної влади, терміни «інформаційна безпека», «інформаційний суверенітет», «захист інформації» використовуються доволі часто. Зокрема, коли говорять про захист національного інформаційного простору, то мають на увазі насамперед державний інформаційний суверенітет, тобто належне володіння й розповсюдження всією спільнотою у державі відповідних національних інформаційних ресурсів [14, с. 103].

А. Бурьяк трактує національну безпеку як «.. .показник стану нації, яка означає, що сукупна дія внутрішніх і зовнішніх шкідливих факторів не може значно знизити якість її життя і не створює загрозу її існуванню.» [15].

І. Л. Прохоренко дає таке визначення: «.національна безпека - це таке поєднання внутрішніх і зовнішніх обставин, що впливають на життя держави, при якому відсутні загрози критичного характеру і в той же час зберігається повноцінна здатність держави адекватно реагувати на ці загрози, якщо вони виникнуть.» [16].

Ліпкан В. А. визначає національну безпеку, як захист життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої здійснюється належний розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у всіх сферах життєдіяльності держави при виникненні певних негативних тенденцій [17, c. 233].

У Законі України «Про основи національної безпеки» зміст поняття «національна безпека» трактується як «... захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров'я, охорони дитинства, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв'язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам.» [18].

Проаналізувавши Закон України «Про основи національної безпеки України», можна виявити, що він не містить чітко визначеного поняття інформаційної безпеки. Вона розглядається лише як одна із сфер національної безпеки, яку можна характеризувати певними специфічними загрозами національним інтересам [19, с. 26].

Також слід зауважити, що некоректно розглядати в якості об'єктів захисту в законі не тільки «інтереси», а й «людину», «суспільство», та «державу» теж. Перш за все тому, що вони не є суб'єктами права. Як відомо, суб'єктами права є фізичні та юридичні особи (в крайньому випадку - громадяни, особи без громадянства, організації) і виконавчі органи влади. «Людина», «суспільство», «держава» є категоріями соціології, соціальної філософії та використання цих понять в законодавчому акті недоречно. Крім того, поняття ці непорівнянні (різносутнісні) і вкрай розпливчасті.

Водночас зазначимо, що забезпечення інформаційної безпеки є важливим елементом державної політики, яка повинна забезпечувати відповідні гарантії безпеки інформаційних систем та механізмів, які використовують державні органи, зокрема СБУ, установи, приватні підприємства та організації.

Як зазначає Попова С. М., інформаційна безпека є обов'язковим елементом кожної зі сфер національної безпеки. Водночас, інформаційна безпека є самостійною сферою системи забезпечення національної безпеки держави. Належний рівень інформаційної безпеки України зумовлює її розвиток як суверенної, демократичної, правової та економічно стабільної держави [20, с. 273].

Головною інформаційною загрозою національній безпеці є загроза впливу протилежної сторони на розвиток інформаційних ресурсів країни, інформаційної інфраструктури, на сприйняття суспільства в цілому, здійснення впливу на прояви свідомості та підсвідомості особи, метою якого є нав'язування державі та громадянам своєї або вигідної системи цінностей, поглядів стосовно діяльності держави, для управління їхньою поведінкою та підштовхування протилежної сторони діяти у необхідному напрямі. Саме такі дії становлять загрозу суверенітету нашої держави в надзвичайно важливих сферах суспільства та держави, які реалізовуються шляхом інформаційної діяльності. Стратегічним інформаційним протистоянням на сьогодні називають абсолютно новий вид протистояння, що зможе врегулювати конфліктні ситуації між державами без притягнення до участі збройних сил країн.

Основи визначення сутності інформаційної безпеки наведено в таблиці

Таблиця 1 - Сутність категорії «інформаційна безпека»

Отже, до сьогодні не існує усталеної думки щодо визначення змісту поняття «інформаційна безпека». Окремі джерела зосереджують увагу на тому, що таке поняття здебільшого є станом, інші вказують, що це процес, дехто акцентує увагу на діяльності, системі гарантій, властивостях та функціях.

Окремі вчені говорять одразу про систему інформаційної безпеки. Так, В. А. Ліпкан стверджує, що «... основу даної системи складають органи, сили та засоби забезпечення інформаційної безпеки, які вживають систему адміністративно-правових, інформаційно-аналітичних, організаційно- управлінських та інших заходів, спрямованих на забезпечення стійкого функціонування системи державного управління...» [34, с. 219-220].

З погляду соціально-філософського осмислення інформаційну безпеку розуміють, як стан захищеності людини, суспільства та держави від інформаційних загроз, який визначається рівнем шкоди, що може бути заподіяна існуванню, функціонуванню чи діяльності цих об'єктів у разі:

а) використання неповної, несвоєчасної та невірогідної інформації;

б) здійснення негативного інформаційного впливу; в) протиправного застосування інформаційних технологій; г) порушення цілісності, конфіденційності та доступності інформації [35, с. 10].

Найбільш поширене визначення поняття «інформаційна безпека» серед країн - членів Європейського Союзу таке: інформаційна (або мережева) безпека - це захист інформації від несанкціонованого доступу; захист особистої інформації про відправників та одержувачів; створення надійного джерела постачання інформації, інформаційних послуг та необхідного обладнання; захист інформації, що безпосередньо стосується усіх аспектів національної безпеки (у тому числі військового потенціалу держави) [36].

У досліджених нами роботах найбільший інтерес викликає визначення інформаційної безпеки, наведене О. І. Алексенцевим: «.інформаційна безпека - стан інформаційного середовища, яке забезпечує задоволення інформаційних потреб суб'єктів інформаційних відносин, безпеку інформації та захист суб'єктів від негативного інформаційного впливу» [37]. Інформаційне середовище, що розуміється як сфера діяльності суб'єктів, пов'язана зі створенням, перетворенням і споживанням інформації, виступає в даному контексті як мета - об'єкт захисту.

Таким чином, в змістовному плані, на думку О. І. Алексенцева, інформаційна безпека включає три складові:

1) задоволення інформаційних потреб суб'єктів;

2) забезпечення безпеки інформації;

3) забезпечення захисту суб'єктів інформаційних відносин від негативного інформаційного впливу.

Таким чином, в сутнісному плані, інформаційна безпека є такий стан об'єкта, при якому стан інформаційного середовища, в якій він знаходиться, дозволяє йому зберігати здатність і можливість приймати і реалізовувати рішення згідно зі своїми цілями, спрямованим на прогресивний розвиток.

Це означає, що інформаційна безпека може досягатися як в результаті проведення заходів, спрямованих на підтримку інформаційного середовища в безпечному для об'єкта захисту стані, захист об'єкта від деструктивного впливу, так і шляхом зміцнення імунітету і розвитку здатності об'єкта ухилятися від деструктивного інформаційного впливу (в т. ч. за рахунок передбачення їх можливості).

Заходи стосовно забезпечення безпеки інформаційних систем, які використовують органи СБУ, умовно поділяють на такі види: 1) законодавчі, тобто ті, які відображено у нормах законів, підзаконних нормативних актах, відомчих наказах чи розпорядженнях чи певних міжнародних стандартах; 2) адміністративні, тобто дії, які можуть здійснюватися керівниками певних підрозділів через надані їм повноваження; 3) технічні, тобто заходи інформаційної безпеки, які регламентують певний порядок доступу та роботи з відповідною інформацією, інформаційними елементами та інформаційними ресурсами [38, с. 336].

Отже, завдання забезпечення інформаційної безпеки органів СБУ полягає в тому, щоб створити такі умови функціонування інформаційної інфраструктури (головним елементом якої є не комп'ютер, а людина) державної інституції, при яких окремі громадяни, колективи, органи влади могли б приймати управлінські рішення і домагатися їх реалізації сумісних із цілями , спрямованим на прогресивний розвиток всього суспільства.

Висновки та перспективи подальших досліджень

Таким чином, опрацьована нами література та систематизація існуючих наукових поглядів щодо сутності інформаційної безпеки, дає підстави констатувати, що інформаційна безпека діяльності органів Служби безпеки України становить певний стан захисту інформаційних баз даних, інформаційних систем, посадових осіб органів СБУ та їх інформаційної інфраструктури, при якому зводяться до мінімуму всі небажані наслідки використання інформаційних продуктів та інформаційних технологій, забезпечується їх збереження від несанкціонованого доступу та втручання.

Подальші дослідження можливі в контексті розвитку викладених положень, обґрунтуванні їх нормативно-правового закріплення та визначення особливостей механізму інформаційної безпеки діяльності СБУ.

Список використаних джерел

1. Дзлиев, М. И. Проблемы безопасности: теоретико-методологические аспекты / М.И.Дзлиев, А. Л. Романович, А.Д.Урсул. - М., 2001. - С. 9.

2. Ожегов С. И. Словарь русского языка / С. И. Ожегов // М. : Русский язык. - 1986. - С. 652.

3. Безопасность России. Правовые, социально-экономические и научнотехнические аспекты / Словарь терминов и определений. Изд. 2-е, дополненное - М. : МГФ «Знание». - 1999. - С. 284.

4. Стрельцов А. А. Содержание понятия «обеспечение информационной безопасности» / А. А.Стрельцов // Информационное общество. - 2001. - № 4. -С.10-16.

5. Дзлиев М. И. Проблемы безопасности: теоретико-методологические аспекты / М. И. Дзлиев, А. Л. Романович, А.Д.Урсул. - М., 2001.

6. Субіна Т. В. Адміністративно-правове забезпечення інформаційної безпеки в органах державної податкової служби України: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.07 / Субіна Тетяна Володимирівна. - Ірпінь, 2010. - 219 с.

7. Про інформацію: Закон України від 02.10.1992 р. № 2657-XII [Електронний ресурс]. - Режим доступу: zakon.rada.gov.ua.

8. Про телекомунікації: Закон України від 18.11.2003 р. № 1280-IV [Електронний ресурс]. - Режим доступу: zakon.rada.gov.ua.

9. Про захист економічної конкуренції: Закон України від 11.01.2001 р. № 2210-Ш [Електронний ресурс]. - Режим доступу: zakon.rada.gov.ua.

10. Афанасьев В. Г. Социальная информация / В. Г. Афанасьев - М. : Наука, 1994. - 201 с.

11. Пономаренко В. Проблема 2033 / В. Пономаренко. // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.libereya.ru/biblus/pr2033.html.

12. Расторгуев С. П. Философия информационной войны / С. П. Расторгуев. - М. : 2002.

13. Стрельцов А. А. Обеспечение информационной безопасности России. Теоретические и методологические основы / А. А.Стрельцов. - М., МЦНМО, 2002. - С.52-57.

14. Олійник О. В. Методологічні засади забезпечення системи інформаційної безпеки та її складової - захисту інформаційних ресурсів / О. В. Олійник // Право і безпека. - 2014. - № 1 (52) - С. 103-109.

15. Бурьяк А. Национальная безопасность (отрывки) / А. Бурьяк // [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://bouriac.narod.ru.

16. Прохоренко И. Л. Национальная Баланс сил в мировой политике: теория и практика / И. Л. Прохоренко. - М., 1993. - С.70.

17. Ліпкан В. А. Національна безпека України : навч. посіб. / Ліпкан В. А. - [2- ге вид]. - К. : КНТ, 2009. - 576 с.

18. Про основи національної безпеки України: Закон Українивід 19 червня 2003 року № 964-IV (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, № 39, ст.351)

19. Шапка А. В. Адміністративно-правове регулювання інформаційної безпеки в діяльності фіскальних органів / А. В. Шапка // Міліція України: щомісячний інформаційно-популярний та науково-практичний журнал. - 2014. - № 9-10 (207208).- С. 26-28.

20. Попова С. М. Інформаційне забезпечення діяльності органів податкової служби / С. М. Попова // Право і безпека. - Харків: ХНУВС, 2011. - № 2 (39). - С. 273-277.

21. Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки: Закон України від 09.01.2007 р. № 537-V [Електронний ресурс]. - Режим доступу: zakon.rada.gov.ua.

22. Кормич Б.А. Організаційно-правові основи політики інформаційної безпеки України : дис. ... д-ра. юрид. наук: спец. 12.00.07 // Кормич Б.А. - Одеса, 2004. - 427 с.

23. Системна інформатизація законотворчої та правоохоронної діяльності: монографія / кер. авт. кол. Швець М. Я.; за ред. В. В. Дурдинця та ін. - К. : навч. книга, 2005. - 639 с.

24. Максименко Ю. Є. Теоретико-правові засади забезпечення інформаційної безпеки України: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня канд. юрид. наук: 12.00.01 / Ю. Є. Максименко. - К., 2007. - 22 с.

25. Линник Г. М. Адміністративно-правове регулювання інформаційної безпеки України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня кандидата юридичних наук: 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / Г. М. Линник. - Київ, 2010. - 26 с.

26. Юдін О. К. Інформаційна безпека держави: навч. посіб. / Юдін О. К., Богуш В. М. - Х. : Консум, 2005. - 576 с.

27. Стоєцький О. В. Адміністративна відповідальність за правопорушення у сфері інформаційної безпеки України: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидат юридичних наук: 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / О. В. Стоєцький. - Запоріжжя, 2013. - 19 с.

28. Зайцев М. М. Суб'єкти забезпечення інформаційної безпеки України / М. М. Зайцев // Форум права. - 2013. - № 3. - С. 231-238.

29. Петрик В. М. Сутність інформаційної безпеки держави, суспільства та особи / В. Петрик // Юридичний журнал. - 2009. - № 5. - С. 122-134.

30. Абакумов В. М. Інформаційна безпека підприємництва як об'єкт адміністративно-правової охорони / В. М. Абакумов // Форум права. - 2012. - № 4. - С. 10-16.

31. Бондар Ю. В. Енциклопедія для видавця та журналіста / Ю.В. Бондар, М. Ф. Головатий, М. І. Сенченко // МАУП, Книж. палата України. - К.: ДП «Вид. дім «Персонал», 2010. - 400 с.

32. Енциклопедичний словник з державного управління / уклад.: Ю.П. Сурмін, В. Д. Бакуменко, А. М. Михненко та ін.; за ред. Ю.В. Ковбасюка, В. П. Трощинського, Ю. П. Сурміна. - К.: НАДУ, 2010. - 820 с.

33. Березовська І. Р. Адміністративно-правові засоби забезпечення інформаційної безпеки в Україні: автореф. дис. на здобуття наукового ступеня кандидат юридичних наук: 12.00.07 «Адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право» / І. Р. Березовська. - Київ, 2012. - 20 с.

34. Ліпкан В. А. Національна безпека України : навч. посіб. / Ліпкан В. А. - [2- ге вид]. - К. : КНТ, 2009. - 576 с.

35. Архипова Є. О. Соціально-філософське осмислення поняття «інформаційна безпека» / Є. О. Архипова // Вісник НТУУ - КПІ. Філософія. Психологія. Педагогіка. - 2011. - Випуск 3. - С. 7-11.

36. The European Network and Information Security Agency (ENISA).// [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.enisa.europa.eu/

37. Алексенцев А. И. Сущность и соотношение понятий «защита информации», «безопасность информации», «информационная безопасность» / А. И. Алексенцев // Безопасность информационных технологий. - 1999. - № 1. - С. 45.

38. Безрученко В. С. Інформація та інформаційні ресурси як елементи інформаційного забезпечення правоохоронної діяльності податкової міліції /

В. С. Безрученко, Д. О. Мороз // Проблеми застосування інформаційних технологій, спеціальних технічних засобів у діяльності ОВС, навчальному процесі, взаємодії з іншими службами: матер. наук.-практ. конф. (24 грудня 2010 р.); Львівський державний університет внутрішніх справ. - Львів, 2010. - С. 333-338.

Размещено на Allbest.ru