Антитерористична операція та її місце серед режимів вимушеного обмеження прав і свобод людини та громадянина

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 342.76(045)

Антитерористична операція та її місце серед режимів вимушеного обмеження прав і свобод людини та громадянина

В.А. Сущенко

Анотація

антитерористичний вимушений право конституційний

У статті підіймаються питання конституційно-правового статусу антитерористичної операції, її впливу на права і свободи людини та громадянина. Визначено зміст поняття «режим вимушеного обмеження прав і свобод людини та громадянина» та запропоновано його класифікацію. Проведено порівняльний аналіз антитерористичної операції та інших режимів вимушеного обмеження прав і свобод людини та громадянина.

Ключові слова: антитерористична операція, режим вимушеного обмеження прав і свобод людини та громадянина.

Annotation

V. A. Sushenko

Counter-terrorist operation and its place among regimes of forced restrictions on human and citizen rights and freedoms

The article discusses questions of constitutional and legal status of the anti-terrorist operation, its impact on the human and citizen rights and freedoms. It shows that many counter-terror laws necessarily entail a limitation of fundamental human rights (right of liberty of movement, inviolability of the home, right to privacy). The author gives a definition of «regime of forced restrictions on human and citizen rights and freedoms» and offers its classification. Also the author has conducted comparative analysis of the anti-terrorist operation and other models of forced restrictions on human and citizen rights and freedoms.

Key words: anti-terrorist operation, regime of forced restrictions on human and citizen rights and freedoms.

Постановка проблеми. Національному та світовому співтовариству з давніх часів відомо поняття тероризму як загальнонебезпечних насильницьких дій або погрози ними, вчинених з метою впливу на прийняття будь-якого рішення в інтересах винних. Для боротьби з вказаним явищем державами використовуються антитерористичні операції (заходи) як спосіб запобігання тероризму та усунення їх наслідків.

Зміст таких операцій детально досліджено вченими-адміністративістами на предмет процедурних питань, тактичних цілей, адміністративного порядку здійснення

тощо. Разом з цим, малодослідженим залишається питання впливу антитерористичних операцій (заходів) на права і свободи пересічних громадян, адже введення запобіжних заходів для недопущення вчинення терористичних актів обмежує ряд конституційних прав і гарантій (наприклад, створення блок-постів обмежує право громадян на свободу пересування).

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Науковими проблемами боротьби з тероризмом переймалися такі вчені, як Р. Глен, Дж. Гордон, Д. Кілкаллен, Дж. Маккуен, Дж. Маттіс, Дж. Мацумура, У. Немет, Е. Сімпсон, Р. Уїлкі, Н. Фрейєр, Ф. Гоффман, Е. Тоффлер, Х. Гофмайстер, В. Сліпченко, Д. Ольшанський, О. Картуєва, Г. Хорчем, К. Буртний, Д. Лимонов, В. Бачинін, Ю. Сандалов, М. Крешно, О. Малишева та інші. Вказаними вченими розроблені загальні підходи до юридичної оцінки тероризму, засади йому протидії та здійснення антитерористичної діяльності. Проте, питання додержання конституційних прав і свобод людини та громадянина під час провадення такої діяльності майже не порушувалось.

Мета дослідження. Метою статті є наукове з'ясування змісту поняття «антитерористичної операції» та його зв'язку з іншими режимами вимушеного обмеження прав і свобод людини та громадянина.

Виклад основного матеріалу. Відповідно до абз. 13 ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності [2].

Законодавство не розкриває зміст антитерористичних заходів, оскільки до них можуть включатися і політичні, і суспільні, і економічні дії. Наприклад, політичними антитерористичними заходами можуть бути укладення міжнародно-правових угод про протидію тероризмові. Соціально-економічні заходи передбачають розвиток комплексних програм з протидії тероризмові, формування сучасної матеріальної і науково-виробничої бази підрозділів, задіяних у вирішенні цих завдань.

На нашу думку, головним фактором, що виділяє та уособлює антитерористичну операцію, є її мета - протидія тероризмові.

Для дослідження та аналізу антитерористичної операції доцільно з'ясувати три ключових її елементи: нормативна основа, підстави та порядок проведення.

Нормативну основу антитерористичної операції складає Закон України «Про боротьбу з тероризмом».

Підставою проведення антитерористичної операції є наявність реальної загрози життю і безпеці громадян, інтересам суспільства або держави від тероризму у разі, якщо усунення цієї загрози іншими способами є неможливим.

Порядок проведення антитерористичної операції законодавцем уособлено в наступній схемі. Рішення щодо проведення антитерористичної операції приймається залежно від ступеня суспільної небезпеки терористичного акту: 1) керівником Антитерористичного центру при Службі безпеки України за письмовим дозволом Голови Служби безпеки України; 2) керівником координаційної групи відповідного регіонального органу Служби безпеки України за письмовим дозволом керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України, погодженим з Головою Служби безпеки України. Про рішення щодо проведення антитерористичної операції негайно інформується Президент України. Антитерористична операція вважається завершеною, якщо терористичний акт припинено та ліквідовано загрозу життю і здоров'ю заручників та інших людей, які знаходилися в районі її проведення.

Незважаючи на те, що антитерористична операція спрямована на підтримання правопорядку та захист громадян, її проведення завжди супроводжується обмеженнями прав та свобод. Такі обмеження стосуються як осіб самих терористів (хоча вони й здійснюють протиправну діяльність, їх загальнолюдські права не можуть бути заперечені), так і інших пересічних громадян, які вимушені підкорятися заходам запобігання тероризму.

У зв'язку з цим, доцільно проаналізувати місце антитерористичної операції серед інших режимів вимушеного обмеження прав і свобод.

Під режимом вимушеного обмеження прав і свобод слід розуміти сукупність (комплекс) правових заходів, які вводяться для досягнення певних юридично значущих цілей та супроводжуються обмеженням прав і свобод людини і громадянина.

Такі режими умовно можна поділити на два типи:

- загальні (класичні) - режими, запровадження яких допускається світовим співтовариством та які регламентовано нормами міжнародного права і Конституції України (воєнний стан, надзвичайний стан, стан надзвичайної природної ситуації);

- спеціальні - режими, які не унормовано міжнародним правом і Конституцією України та які запроваджуються для вирішення особливих завдань (режим на тимчасово окупованій території та антитерористична операція).

Для розкриття змісту вказаних режимів доцільно з'ясувати їх визначення, правову основу, підстави і порядок їх введення та припинення.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень [3].

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, Закон України «Про правовий режим воєнного стану» та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Підставою для введення воєнного стану є збройна агресія, загроза нападу, небезпека державній незалежності України, її територіальній цілісності.

Порядок ведення воєнного стану розпочинається з пропозиції його запровадження в Україні або в окремих її місцевостях, яку на розгляд Президентові України подає Рада національної безпеки і оборони України. У разі прийняття рішення щодо необхідності введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях Президент України видає указ про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях і негайно звертається до Верховної Ради України щодо його затвердження та подає одночасно відповідний проект закону. Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України, офіційно оприлюднюється разом із законом щодо затвердження такого указу Президента України та набирає чинності одночасно з набранням чинності таким законом. Воєнний стан на всій території України або в окремих її місцевостях припиняється після закінчення строку, на який його було введено.

Надзвичайний стан - це особливий правовий режим, який може тимчасово вводитися в Україні чи в окремих її місцевостях при виникненні надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру не нижче загальнодержавного рівня, що призвели чи можуть призвести до людських і матеріальних втрат, створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства і передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування відповідно до цього Закону повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення безпеки і здоров'я громадян, нормального функціонування національної економіки, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, захисту конституційного ладу, а також допускає тимчасове, обумовлене загрозою, обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень [4].

Правовою основою введення надзвичайного стану є Конституція України, Закон України «Про правовий режим надзвичайного стану», інші закони України та Указ Президента України про введення надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

Підставою введення надзвичайного стану є необхідність усунення загрози та якнайшвидша ліквідація особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру, нормалізація обстановки, відновлення правопорядку при спробах захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу шляхом насильства, для відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, створення умов для нормального функціонування органів державної влади та органів місцевого самоврядування, інших інститутів громадянського суспільства.

Надзвичайний стан вводиться лише за наявності реальної загрози безпеці громадян або конституційному ладові, усунення якої іншими способами є неможливим. Так, надзвичайний стан може бути введений в разі:

1) виникнення особливо тяжких надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (стихійного лиха, катастроф, особливо великих пожеж, застосування засобів ураження, пандемій, панзоотій тощо), що створюють загрозу життю і здоров'ю значних верств населення;

2) здійснення масових терористичних актів, що супроводжуються загибеллю людей чи руйнуванням особливо важливих об'єктів життєзабезпечення;

3) виникнення міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, блокування або захоплення окремих особливо важливих об'єктів або місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

4) виникнення масових безпорядків, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їх права і свободи;

5) спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства;

6) масового переходу державного кордону з території суміжних держав;

7) необхідності відновлення конституційного правопорядку і діяльності органів державної влади.

Порядок введення надзвичайного стану розпочинається з пропозиції щодо його запровадження в Україні або в окремих її місцевостях, яку Президентові України подає Рада національної безпеки і оборони України або Кабінет Міністрів України. Надзвичайний стан в Україні або в окремих її місцевостях вводиться Указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України протягом двох днів з моменту звернення Президента України. Надзвичайний стан в Україні може бути введено на строк не більш як 30 діб і не більш як 60 діб в окремих її місцевостях. У разі необхідності надзвичайний стан може бути продовжений Президентом України, але не більш як на 30 діб. Після закінчення зазначених строків надзвичайний стан в Україні припиняється.

Надзвичайна екологічна ситуація - надзвичайна ситуація, при якій на окремій місцевості сталися негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави. При цьому під негативними змінами в навколишньому природному середовищі розуміється втрата, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи та інших факторів, що обмежують або виключають можливість життєдіяльності людини та провадження господарської діяльності в цих умовах [5].

Нормативна основа про зону надзвичайної екологічної ситуації базується на Конституції України і складається із законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про аварійно-рятувальні служби», «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» та інших законів, а також прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Підставами для оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації є:

- значне перевищення гранично допустимих норм показників якості навколишнього природного середовища, визначених законодавством;

- виникнення реальної загрози життю та здоров'ю великої кількості людей або заподіяння значної матеріальної шкоди юридичним, фізичним особам чи навколишньому природному середовищу внаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи чи інших факторів;

- негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі на значній території і які неможливо усунути без застосування надзвичайних заходів з боку держави;

- негативні зміни, що сталися в навколишньому природному середовищі, які суттєво обмежують або виключають можливість проживання населення і провадження господарської діяльності на відповідній території;

- значне збільшення рівня захворюваності населення внаслідок негативних змін у навколишньому природному середовищі.

Порядок ведення режиму надзвичайної екологічної ситуації уособлено в наступному. Окрема місцевість України оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації Президентом України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України або за поданням Кабінету Міністрів України. Указ Президента України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації затверджується Верховною Радою України протягом двох днів з дня звернення Президента України. В Указі Президента України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації зазначаються час, з якого окрема місцевість оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації, і строк, на який ця територія оголошується такою зоною. Після закінчення такого строку режим надзвичайної екологічної ситуації припиняється.

Режим тимчасово окупованої території - правовий режим на території України, тимчасово окупованій внаслідок збройної агресії Російської Федерації, який передбачає особливий порядок перетину меж цієї території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. [6]

Нормативної основою такого режиму є Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

Підстави для введення режиму тимчасово окупованої законодавством чітко не визначені. Навпаки, цей режим є формою ситуативного реагування на конкретні протиправні дії іноземної держави. Так, тимчасово окупованою територією визначається:

1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;

3) повітряний простір над вищевказаними територіями.

Порядок введення цього режиму передбачає, що він вводиться виключно законом України та діє з 20.02.2014 до повного відновлення конституційного ладу України на тимчасово окупованій території.

Наведені основні характеристики режимів вимушеного обмеження прав і свобод людини та громадянина дозволяють наочно їх порівняти та надати їх класифікацію за ключовими характеристиками.

Так, загальні режими регламентовано як на конституційному рівні, так і на законодавчому. У той же час спеціальні режими не передбачено Конституцією України, вони регулюються виключно законами та підзаконними актами.

Підстави для введення загальних режимів носять універсальний характер, а підстави спеціальних режимів - казуїстичний.

Загальні режими вводяться за складною багатоетапною процедурою, в якій задіяно органи декількох гілок державної влади. Спеціальні режими вводяться за рішенням одного органу.

Співставлення характеристик режимів вимушеного обмеження прав і свобод людини та громадянина засвідчує схожість спеціального режиму антитерористичної операції та загального режиму воєнного стану.

Зокрема, підставою для їх введення є вчинення масштабних протиправних дій, які зумовлені політичними мотивами. Строк дії таких режимів обумовлений існуванням підстав для їх введення. На час їх дії створюються спеціальні суб'єкти управління - військові/військово-цивільні адміністрації.

У зв'язку з цим, видається доцільним порівняти обмеження прав і свобод, які можуть вводитися у зв'язку їх введенням.

Так, у законодавстві передбачено ряд аналогічних обмежень прав і свобод, які можуть бути введені як під час воєнного стану, так і під час антитерористичної операції:

1 ) трудова повинність для працездатних осіб, їх залучення до суспільно корисних робіт;

2) використання потужності та трудових ресурсів підприємств, установ і організацій для потреб оборони, зміна режиму їх роботи, виробничої діяльності, умов праці;

3) примусове відчуження майна для потреб держави;

4) комендантська година (заборона перебування у певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях);

5) особливий режим в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян та руху транспортних засобів

6) перевірка документів, огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян;

7) заборона або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб.

У той же час, законодавство про воєнний стан передбачає ряд виключних обмежень, що не притаманні антитерористичній операції.

- посилена охорона важливих об'єктів національної економіки, особливий режим їх роботи;

- заборона проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій, інших масових заходів;

- заборона діяльності політичних партій, громадських об'єднань;

- регулювання роботи підприємств ЗМІ;

- вилучення телекомунікаційного обладнання, телевізійної, відео- і аудіоапаратури, комп'ютерів, інших технічних засобів зв'язку;

- заборона торгівлі зброєю, сильнодіючими хімічними і отруйними речовинами, алкогольними напоями та речовинами;

- особливий режим виробництва та реалізації лікарських засобів, які мають у своєму складі наркотичні засоби, психотропні речовини та прекурсори;

- вилучення навчальної та бойової техніки, вибухових, радіоактивних речовин і матеріалів, сильнодіючих хімічних та отруйних речовин;

- заборона змінювати місце проживання (місце перебування);

- військово-квартирна повинність;

- встановлення порядку використання фонду захисних споруд цивільного захисту;

- евакуація населення, матеріальних і культурних цінностей;

- нормування забезпечення населення основними продовольчими і непродовольчими товарами, лікарськими засобами і виробами медичного призначення;

- усунення з посад керівників підприємств, установ і організацій;

- посилена охорона державної таємниці;

- інтернування (примусове оселення) громадян іноземної держави;

- обов'язкова евакуація затриманих, обвинувачених, засуджених.

При цьому, антитерористична операція має власні притаманні лише їй обмеження, які не допускаються під час воєнного стану:

а) зупинення фінансових операцій з активами, що пов'язані з фінансуванням тероризму;

б) превентивне затримання до 30 діб у районі проведення антитерористичної операції.

Викладене свідчить, що режими антитерористичної операції та воєнного стану є дуже близькими не лише за структурно-інституційними особливостями, а й правообмеженнями, які можуть вводитись на час їх дії.

Не зважаючи на це, обмеження прав і свобод під час воєнного стану дозволяються Конституцією України, а під час антитерористичної операції - ні. Тому нагальним є питання щодо конституційності обмежень прав і свобод під час проведення антитерористичної операції.

Так, під час проведення антитерористичної операції звужується ряд конституційних права і свобод фізичних та юридичних осіб.

Наприклад, у ст. 33 Конституції України передбачено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України. Разом з цим, спеціальний режим в'їзду-виїзду громадян та переміщення товарів (наприклад, блок-пости) обмежує зазначене право та створює суттєві перешкоди у його реалізації.

Згідно з ч. 2 ст. 29 Конституції України, у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рішення суду про тримання під вартою. Усупереч цьому, законодавством про антитерористичну операцію передбачено превентивне затримання громадян без вмотивованого рішення суду на строк до 30 діб.

Крім того, ч. 1 ст. 41 Конституції України гарантовано право безперешкодно володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Однак особам, які залучені до антитерористичної операції, надано право проводити особистий догляд громадян, огляд речей, що при них знаходяться, транспортних засобів та речей, які ними перевозяться. [1]

Можливість обмеження конституційних прав і свобод унормовано ст. 64 Конституції України. Цією статтею передбачено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Таких випадки лише два: воєнний стан та надзвичайний стан. Інших підстав для обмеження конституційних прав і свобод не має. Оскільки антитерористична операція не підпадає під поняття воєнного або надзвичайного станів, звуження конституційних прав громадян під час проведення антитерористичної операції заборонено самою Конституцією України.

У той же час, масовий антидержавний характер та істотні суспільно-небезпечні наслідки діяльності терористичних організацій зумовлюють практичну необхідність у введенні обмежень прав і свобод людини та громадянина. Зокрема, слід визнати, що обмеження прав у випадку вчинення масових терористичних актів, є необхідними і виправданими [7; с. 339].

Наразі існують два основні шляхи адаптації (усунення колізій) Основного закону України та законодавства про антитерористичну операцію:

1) внесення змін до Конституції України. Зокрема, до ч. 2 ст. 64 Конституції України слід додати, що обмеження конституційних прав і свобод також тимчасово допускаються під час проведення антитерористичної операції.

Однак цей спосіб є процедурно складним (внесення змін до Конституції України здійснюється за спеціальним ускладненим порядком - розділ ХТТТ Конституції України) й може свідчити про звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (забороняється

ч. 3 ст. 22 Конституції України);

2) визначення антитерористичної операції як виду військового стану.

Висновки

Дослідження антитерористичної операції як право обмежувального феномену засвідчило, що вона є спеціальним правовим режимом, який вводиться з метою захисту держави та її громадян від тероризму і його наслідків, однак, супроводжується суттєвими обмеженнями конституційних прав і свобод людини та громадянина.

Так, ряд антитерористичних заходів обмежують конституційні права і свободи людини та громадянина: на свободу переміщення, на недоторканність житла, на безперешкодне володіння власним майном, на свободу асоціацій (створення та участі у політичних партіях, громадських організаціях) тощо.

Разом з цим, такі обмеження не узгоджуються з положеннями Основного Закону України. Зокрема, у Конституції України чітко визначено випадки, коли допускають обмеження прав і свобод людини та громадянина, й антитерористична операція до таких випадків не належить.

Для того, щоб усунути таку колізію та визначити конституційний статус антитерористичної операції доцільно її порівняти з іншими режимами вимушеного обмеження прав і свобод, що визнаються Конституцією України. Так, режим антитерористичної операції подібний до воєнного режиму, оскільки вони мають аналогічні підстави для введення, передбачають схожі обмеження прав і свобод тощо.

У зв'язку з цим, визнання правообмежень під час антитерористичної операції конституційними можливе у два способи: або шляхом внесення змін до Конституції України, або через регламентацію антитерористичної операції як виду воєнного стану.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - ст. 141; Constitution of Ukraine from 28/06/1996 № 254к/96-ВР // Verkhovna Rada of Ukraine datas . - 1996. - № 30. - art. 141.

2. Закон України «Про боротьбу з тероризмом» від 20.03.2003 № 638-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 25. - ст. 180; Law of Ukraine «On the fight against terrorism» from 20.03.2003 № 638-IV // Verkhovna Rada of Ukraine datas . - 2003. - № 25. - art. 180.

3. Закон України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII // Відомості Верховної Ради. - 2015. - № 28. - ст. 250; Law of Ukraine «On legal regime of martial law» 12.05.2015 № 389-VIII // Verkhovna Rada of Ukraine datas . - 2015. - № 28.

- art. 250.

4. Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану» від 16.03.2000 № 1550-Ш // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 23. - ст.176; Law of Ukraine «About legal regime of emergency state» from 16.03.2000 № 1550-III // Verkhovna Rada of Ukraine datas . - 2000. - № 23. - art. 176.

5. Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13.07.2000 № 1908-Ш // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 42. - ст.348; Law of Ukraine «About the zone of the emergency ecological situation» from 13.07.2000 № 1908-III // Verkhovna Rada of Ukraine datas . - 2000. - № 42. - art. 348.

6. Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VII // Відомості Верховної Ради. - 2014. - № 26. - ст.892; Law of Ukraine «On Securing the Rights and Freedoms of Citizens and the Legal Regime on the Temporarily Occupied Territory of Ukraine» from 15.04.2014 № 1207-VII // Verkhovna Rada of Ukraine datas . - 2014. - № 26.

- art.892.

7. Оемічен А. Тероризм та антитерористичне законодавство - тероризм законодавця? Порівняння антитерористичного законодавства та його впливу на права людини у правових системах Великобританії, Іспанії, Німеччини та Франції / 2009. Електронний ресурс [Режим доступу]: https://openaccess.leidenuniv.nl/handle/1887/13852/ Anna Oehmichen (2009). Terrorism and anti-terror legislation - the terrorised legislator? A comparison of counter-terrorism legislation and its implications on human rights in the legal systems of the United Kingdom, Spain, Germany, and France. Retrieved from https://openaccess.leidenuniv.nl/handle/1887/13852

Стаття надійшла до редакції 15.11.2016 р.

Размещено на Allbest.ru