Про безпеку при затриманні правопорушника

Ключові слова: вогнепальна зброя; загроза; особиста безпека; працівник поліції; ризик.

Ключевые слова: огнестрельное оружие; угроза; личная безопасность; работник полиции; риск.

Key words: firearms; threats; personal safety; police officer; risk.

Сутність суспільної безпеки залежить від стану суспільного середовища, за якого відсутні загрози і небезпека. Характерними ознаками суспільної безпеки, на думку Д. Беззубова, є:

1) активність в реалізації повноважень через вплив на зовнішнє середовище; 2) цілеспрямованість дій на досягнення результату; 3) постійність дій у просторі і часі [4, с. 179]. Ще одним із багатьох підтверджень цієї позиції в частині недостатнього захисту прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина в Україні є те, що відбувається драматичне зростання злочинності (О. Березюк, В. Ліпкан, С. Старенький, М. Хавронюк) [5, с. 10].

Низька ефективність державної політики у боротьбі зі злочинністю передовсім заторкує особисті права та свободи людини, сутність яких на думку І. Тацишина полягає у виконанні громадянами дій, спрямованих на задоволення особистих потреб [6, с. 52], зокрема і на захист від протиправних посягань. Так, у 2014 році зареєстровано 529139 лише кримінальних правопорушень, а у 2015 році - 565 182. Зростання злочинності в Україні за вісім місяців поточного року порівняно таким самим періодом 2016 року збільшилося на 26,9 %. Жахливі за змістом є дані про дорожньо- транспортні пригоди в Україні, у яких за період від 01.01.2016 року до 31.08.2016 року загинули 264 особи. У засобах масової інформації України висвітлюється інформація про те, що 49 % громадян України стурбовані за свою особисту безпеку. Наведені дані свідчать про існування причин та умов, які спонукають громадян до вчинення правопорушень. Здебільшого ці причини мають суб'єктивне походження, а за своїм змістом у них є політичне, соціальне та економічне наповнення.

Чинне законодавство України за останні роки передбачило правові норми, дотримання яких покликано суттєво зменшити загальний рівень злочинності та окремі його види. Водночас правовий нігілізм населення, недостатня ефективність діяльності правоохоронних органів, які перебувають у стані постійних “реформ”, “сприяють” зростанню кількості правопорушень та підвищенню їх суспільної небезпеки. Відтік примусовий і добровільний професіоналів із цих органів створюють загрози і небезпеку для населення України. Громадяни України в окремих випадках протидіють правопорушникам на “свій розсуд”, ризикуючи своїм здоров'ям та життям.

Право на охорону і захист свого життя, здоров'я та власності, а також здоров'я, життя та власності інших осіб може реалізуватися за допомогою специфічних засобів, до яких належить зброя, зокрема, коротко ствольна нарізна та короткоствольна гладкоствольна зброя для стрільби гумовими кулями [7, с. 16]. В українському законодавстві немає чіткого визначення критеріїв самозахисту. Часто, захищаючи себе, особа стає обвинуваченою. Це відбувається у тих випадках, коли нападник або гине, або отримує тяжкі тілесні пошкодження [8]. Тим більше, що ч. 2 ст. 27 Конституції України передбачає, що “кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань” [9].

Сучасний стан правового забезпечення безпеки як вважає Д. Беззубов має такі складові елементи: 1) загальність (діяльність обов'язкова для всіх); 2) суб'єктне спрямування; ситуаційність - проміжок часу відсутності ризиків і небезпек та ймовірності виникнення ситуацій і загроз в майбутньому; 4) функціональність - для органів влади; 5) цілепокладання - як основа існування суспільства; 6) наочність - коли відсутні загрози і небезпеки (для них властиві час і місце) [4, с.178]. Забезпечення безпеки особи - це одна із основних функцій діяльності спеціально уповноважених на те органів і посадових осіб, скерована на виконання зовнішніх і внутрішніх організаційних завдань і функцій, які повинні забезпечити її всебічну особисту та майнову недоторканість [10, с. 10]. Наведене визначення є досить складним за змістом. Його основу становлять вимоги на гарантування безпеки громадян з боку органів влади в межах, дозволених законодавством. Дії сучасних працівників патрульної поліції під час затримання правопорушників здебільшого є непрофесійними, що створює загрозу та небезпеку для оточуючого їх середовища, а також для них самих. Під час добору поліцейського на посаду згідно зі Законом України “Про національну поліцію” [11], йдеться про рівень фізичної підготовки (пункт 2, ст. 49), медичне обстеження (ст. 50) та інші вимоги до особи. Питання професійної підготовки поліцейського стають актуальними лише після призначення його на посаду. Водночас загальною залишається проблема загрози, ризику та особистої безпеки під час затримання правопорушників як для громадян, так і для працівників правоохоронних органів.

Звернемо увагу на етимологічний зміст термінів “безпека”, “загроза”, “ризик”, “небезпека”. У Великому тлумачному словнику сучасної української мови наявні такі пояснення вказаних термінів: “безпека” - це стан, коли кому-чому-небудь ніщо не загрожує [12, с. 35], “загроза” - груба, зухвала обіцянка заподіяти яке-небудь зло, а також можливість або неминучість виникнення чогось небезпечного [12, с. 233], “небезпека” - це можливість якогось лиха, нещастя..., стан, коли кому-чому-небудь щось загрожує [12. с. 416], “ризик” - це усвідомлена можливість небезпеки [12, с. 588 ]. Кожен із зазначених термінів містить пояснення стану, можливої протиправної дії, спрямованої на фізичний чи інший матеріальний об'єкт посягання.

Загальне розуміння безпеки як з боку громадян, так і працівників правоохоронних органів повинно бути чітким і зрозумілим, незважаючи на його складність наукового тлумачення та практичного застосування. Одним із перших, хто проаналізував безпеку на рівні суто фізичного явища був Томас Гоббс. Він звернув увагу на взаємозв'язок та взаємообумовленість між поведінковими діями особи і результатом від цих дій. Основним результатом проведеного Т. Гоббсом аналізу безпеки фізичної особи є її соціальна сутність, врегульована нормами поведінки та захищена державою. Питання, пов'язані з безпекою людини були і залишаються актуальними на індивідуальному рівні поведінки особи з урахуванням її психологічних особливостей, фізичного стану та професійної підготовки. Наявна система безпеки передбачає вирішення завдання, яке пов'язано з безпекою людини, реалізацією її потреб та інтересів, а також усуненням загроз і ризиків, спрямованих проти неї.

Розглядаючи поняття безпеки суб'єктів господарювання Л. Чистоклетов звертає увагу на мінімальну вразливість щодо загроз та створення оптимальних умов для забезпечення безпеки [13]. Особиста безпека громадян та працівників правоохоронних органів під час затримання правопорушників повинна передбачати врегульований нормами права стан захищеності конституційних прав, свобод і законних інтересів особи, суспільства, держави, під час якого немає загрозливих ризиків та небезпеки, які сприяють виникненню і вчиненню протиправних посягань.

Звернемо увагу лише на один із аспектів затримання правопорушників працівниками правоохоронних органів та застосування в такому разі вогнепальної зброї. Вогнепальна зброя - це різновид стрілецької ствольної зброї калібром до 20 мм, що призначена для ураження цілі металевим снарядом, який викидається зі ствола пороховим зарядом або його замінником, має достатню вражаючу дію для заподіяння значних тілесних ушкоджень [14, с. 122-123].

Наявна сьогодні класифікація заходів адміністративного примусу зараховує застосування вогнепальної зброї під час затримання правопорушника до поліцейських заходів примусу (пункт 1.3 ст. 42 Закону України “Про національну поліцію”) [11], а саме - припинення. Правовою основою застосування працівниками поліції вогнепальної зброї в разі затримання правопорушника є Закон України “Про національну поліцію”. Застосований працівником поліції поліцейський захід повинен бути професійним (п. 5 ст. 29 Закону України “Про національну поліцію”) [11], адекватним посяганню правопорушника на особу, яка захищає права, свободи і законні інтереси громадян та держави. Це означає, що основною метою під час застосування працівниками правоохоронних органів вогнепальної зброї є припинення небезпечних протиправних дій особи, її затримання та притягнення до відповідальності. Загальний порядок припинення протиправних дій особи передбачено ст. 43 вказаного Закону. Можна вважати, що він містить прямі елементи втручання у протиправні дії правопорушника з метою їх припинення. З урахуванням ситуації та елементів небезпеки, які наявні під час затримання правопорушника, доцільно застосовувати психологічний вплив на особу, заздалегідь попередивши її про застосування вогнепальної зброї, що в окремих випадках сприяє припиненню протиправних дій.

Законодавець передбачив випадки коли зволікання у застосуванні вогнепальної зброї працівником поліції на відміну від застосування заходів фізичного впливу та спеціальних засобів містить реальну небезпеку та можливі шкідливі наслідки. Сьогодні законодавець передбачив застосування вогнепальної зброї (ст. 46 Закону України “Про національну поліцію”) [11]: 1) тільки після попередження; 2) без попередження. Попередження як один із різновидів запобіжних застережливих заходів [12, с. 525] працівника поліції під час затримання правопорушника передбачає припинення особою вчинення протиправних дій. Законодавець потребує від працівника поліції заздалегідь попередити особу про застосування вогнепальної зброї з тим, щоб надати їй час для виконання його вимоги. Попередження може бути зроблено голосом, а за значної відстані або звернення до великої групи людей - через гучномовні установки, підсилювачі звуку (п. 2 ст. 43 Закону України “Про національну поліцію”) [11]. Відповідно до п. 5 ст. 46 вказаного Закону поліцейський уповноважений застосовувати вогнепальну зброю тільки після попередження про необхідність припинення протиправних дій. У минулому одним із попереджувальних заходів працівника міліції під час затримання правопорушника було право на оголення вогнепальної зброї та приведення її у готовність за умови, якщо в обстановці, яка склалася, можуть виникнути обставини для її застосування [15, с. 70]. Крім права на оголення вогнепальної зброї та приведення її у готовність працівник міліції під час затримання правопорушника залежно від ситуації мав право зробити попереджувальний постріл. Вказана міра попереджувального заходу припинення протиправних дій правопорушником залишається, на наш погляд, актуальною, а її застосування не суперечить вимогам ст. 3 Конституції України про те, що “людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю” [9].

Законодавством України передбачено низку випадків застосування працівниками правоохоронних органів вогнепальної зброї без попередження. Така можливість застосування вогнепальної зброї не суперечить рішенням Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод. Так, п. 2 ст. 2-1 Європейської Конвенції передбачає, що “позбавлення життя не розглядається як вчинене у порушення даної статті, якщо воно є результатом застосування сили, абсолютно необхідної: а) для захисту любої особи від незаконного насильства” [16]. Важливим, на наш погляд, є використання без змін вимог щодо застосування вогнепальної зброї без попередження (п. 6 ст. 46 Закону України “Про національну поліцію”):

1) у разі спроби особи, яку затримує поліцейський із вогнепальною зброєю в руках, наблизитися до нього, скоротивши визначену ним відстань, чи доторкнутися до зброї;

2) у разі збройного нападу, а також у разі раптового нападу із застосуванням бойової техніки, транспортних засобів та інших засобів, що загрожують життю чи здоров'ю людей;

3) якщо особа, затримана або заарештована за вчинення особливо тяжкого чи тяжкого злочину, втікає із застосуванням транспортного засобу;

4) якщо особа чинить збройний опір;

5) для припинення спроби заволодіти вогнепальною зброєю.

В. Коробкін, А. Святенко, вивчаючи питання застосування вогнепальної зброї без попередження, звертають увагу на те, що працівник правоохоронних органів має підстави привести її у готовність під час перевірки документів у підозрілих людей. Це буде для них попередженням про можливість застосування вогнепальної зброї [15, с. 70]. Спірними з приводу затримання правопорушника та застосування проти нього вогнепальної зброї без попередження є питання щодо “визначення відстані” та “доторкання до зброї”. Залежно від ситуації, яка виникає під час затримання із застосуванням вогнепальної зброї, такі дії особи, що проводить затримання, здебільшого залишаються одним із вагомих аргументів для їх оскарження, а також для захисту прав затриманої особи.

Правовою основою застосування вогнепальної зброї для працівників правоохоронних органів є також стан необхідної оборони (ст. 36 Кримінального кодексу України) та крайньої необхідності (ст. 39 КК України) [17], в разі захисту прав, свобод і законних інтересів громадян, держави, власного життя та інше. Ознаки необхідної оборони та крайньої необхідності відображають зовнішню сторону ситуації, що виникає під час затримання правопорушника і свідчать про правомірність або неправомірність дій особи, яка проводить затримання. Умови правомірності необхідної оборони певною мірою є класичними в системі права. Пропонуємо за допомогою порівняння виявити спільні та особливі ознаки необхідної оборони, що закріплені в адміністративному та кримінальному законодавстві України.

Спільним є те, що законодавець насамперед визначає активну за змістом дію, яка спрямована на відвернення чи припинення протиправних дій правопорушника. Особливою ознакою необхідної оборони у кримінальному законодавстві України є нормативне закріплення суспільної небезпеки, яка є одним із основних критеріїв під час оцінювання та кваліфікації дій правопорушника.

Використання вогнепальної зброї під час затримання правопорушника в умовах необхідної оборони повинно завжди передбачати наявну ступінь суспільної небезпеки. Наявність посягання передбачає безпосередню, на відміну від уявної, реальну загрозу виконання протиправних дій у межах певного часу. В особи, яка захищається, не повинно бути жодних сумнівів у неминучості і реальності протиправного посягання. Посягання залишається наявним, навіть якщо на деякий час воно припинено, але є небезпека, що посягання може розпочатися знову.

Таблиця 3