Правосвідомість та її вплив на поведінку людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

Правосвідомість та її вплив на поведінку людини

У статті подано теоретичний аналіз поняття “правосвідомість”, охарактеризовано суть цього поняття з погляду різних філософських шкіл. Виокремлено визначальні елементи правосвідомості у регулятивному впливі на поведінку людини, визначено залежність напряму поведінки людини від її правосвідомості. З'ясовано визначальні чинники формування правомірної поведінки. Доведено, що правосвідомість є не тільки якісною основою правового регулювання, а й важливим чинником його реалізації, завдяки формуванню у свідомості особи, суспільства мотиваційного чинника правомірної поведінки.

Мета дослідження - визначити вплив правосвідомості людини на вибір напряму її поведінки.

Виклад основного матеріалу. Спершу вважаємо за необхідне розкрити зміст поняття “правосвідомість”. Розкриття змісту поняття “правосвідомість” припускає пояснення поняття “свідомість”. Із філософського погляду свідомість - це відчуття кожною людиною свого існування і своїх дій [1, с.412]. Це найвища притаманна людям якість, яка полягає в узагальненому і цілеспрямованому відображенні дійсності, уявній побудові дій і передбаченні їх результатів, регулюванні й самоконтролі поведінки, яка має зовнішні форми відображення творчого характеру та пов'язана з мовою. До основних взаємопов'язаних елементів свідомості належать: усвідомлення явищ, абстрактне мислення, самосвідомість, емоції, воля, інтуїція [2, с. 120].

Щодо визначення змісту поняття “правосвідомість” немає єдності серед науковців. Наприклад, П. М. Рабінович визначає правосвідомість як систему понять, поглядів, уявлень і почуттів з приводу чинного або бажаного юридичного права, а також діяльності, пов'язаної з правом [3, с. 79]. В. А. Суслов трактує правову свідомість як “різноплановий сплав ідеології та психології, що містить у собі сукупність ідей та знань про право і правову діяльність, а також емоції, орієнтації, пристрасті та установки, які виникають у зв'язку з правовою поведінкою людей, діяльністю правоохоронних органів та ін., включаючи до її структури знання про право, оцінку чинного права та правовідносин, які виникають у різних його галузях [4, с. 87]. Значний внесок у розвиток теорії правосвідомості зробив І. О. Ільїн, у розумінні якого передумова нормального, здорового права закладена в самій людині, в її правосвідомості. За І. О. Ільїним, існують три правила правосвідомості, за якими треба: 1) дотримуватись добровільно чинних законів і боротися лояльно за нові, кращі; 2) звільнити себе внутрішньо за допомогою добровільного самозобов'язання і шукати свободи тільки через закон і під законом; 3) навчатися мистецтва виймати із закону його правильну і справедливу сутність за допомогою правової совісті, творчого прочитання закону. З кожного закону треба навчатися брати те, що в ньому є правильним і справедливим, щоб дух закону володів буквою, а не навпаки. І. О. Ільїн вважає, що правосвідомість - це сукупність переконань щодо права, держави, всієї організації суспільного життя, це головне джерело природного права, а також універсальний зв'язок між правом і мораллю, між природним і позитивним правом [5, с. 145].

У складі правосвідомості, на думку Г. П. Клімової, є такі елементи: раціонально-ідеологічний, емоційно-психологічний та настановчо-поведінковий [6, c. 38]. В. А. Суслов виокремлює не елементи, а сфери правової свідомості, що відповідають різним галузям права, наприклад, кримінально-процесуальну правову свідомість, адміністративно-правову свідомість та ін.; цінність відносин, які включають у себе ставлення до права, правову поведінку людей, діяльність правоохоронних органів, власну поведінку [4, с. 87]. O. P. Ратінова та Г. Х. Єфремової, виокремили функціональні структури правосвідомості: гносеологічну, емоційно-оцінну, поведінкову, що здійснюють відповідно пізнавальну, оцінну й регулятивну функцію [7, с. 164]. Враховуючи наведене вище, можемо констатувати, що в тій чи іншій формі науковці виділяють поведінковий аспект правосвідомості.

Саме свідома поведінка виступає конструктивною, творчою, вона утворюється в результаті цілого ряду пристосувань до постійно змінюваного поля сприйняття. Крім того, соціальна специфіка поведінки людини характеризується як перетворення внутрішнього стану людини в дії щодо соціально значимих об'єктів. Становлення правової держави й утвердження засад громадянського суспільства передбачає орієнтацію на використання правосвідомості як засобу соціального регулювання юридично значимої поведінки людини [8, с. 703].

На думку П. П. Баранова, у регулятивному впливові правосвідомості необхідно виокремити низку безпосередньо пов'язаних між собою елементів, зокрема:

- правосвідомість не лише сприяє усвідомленню людиною мети юридично значимої поведінки, а і є визначальним джерелом цієї свідомості. За своїми регулятивними можливостями з цим видом свідомості спроможна конкурувати лише моральна свідомість;

- правосвідомість допомагає людині усвідомити сукупність усіх можливих засобів досягнення мети юридично значимої поведінки та здійснити вибір конкретних засобів із такої гіпотетичної кількості;

- правосвідомість (поряд із моральною свідомістю) допомагає людині правильно оцінювати соціальну ефективність обраної стратегії досягнення мети юридично значимої поведінки [9, с. 480-481].

Саме у правовій поведінці суб'єктів проявляється, на думку Г. П. Клімової, реальний зміст їхньої правосвідомості. Тому в структурі правосвідомості вона виділяє поведінкові компоненти, до яких відносить правові настанови, які у своїй сукупності становлять ціннісну орієнтацію суб'єктів та готовність до діяльності в галузі правового регулювання. Правова настанова і правова поведінка існують в органічній єдності, їхні стійкі стереотипи є обов'язковим елементом правової свідомості людини і суспільства.

Правосвідомість фіксує соціально прийнятні моделі поведінки, що реалізуються у суспільних відносинах і відображають існуючі правові ідеї, цінності і норми. З іншого боку, правові ідеї, які об'єктивувалися в системі правових норм і “одухотворяють правову організацію юридичних відносин, трансформуються в переконання (тобто правосвідомість) тих, хто формує на їхній основі нові норми права, хто застосовує чинне право, хто керується ним у повсякденній діяльності, дотримується і використовує його” [10, с. 185].

Поведінкову частину правосвідомості становлять мотиви правової поведінки, правові установки. Це ті елементи, які безпосередньо зумовлюють і визначають поведінку суб'єктів права, її напрямок, природу. Поведінкові елементи утворюють вольову сторону правосвідомості, синтезують раціональні та емоційні компоненти, є однією із складових частин правової поведінки.

Поведінкова частина правосвідомості, яку ще часто називають юридично значущою настановою, що в принципі не змінює суті проблеми, оскільки вона є індикатором формування правосвідомості, дає змогу проаналізувати ставлення суспільства чи окремих індивідів до об'єктивного юридичного права. Про сформовані у свідомості особи правові переконання чи отримані юридичні знання можна робити висновки тільки після вчинення нею певних дій, що породжують юридичні наслідки, чи реалізації набутих правових знань на практиці, у своїй повсякденній та професійній діяльності. Тому важливість поведінкового елемента правосвідомості полягає також у тому, що завдяки йому правосвідомість може виступати засобом правового регулювання, брати участь в реформуванні законодавства [12, с. 280].

Тому ми погоджуємося з думкою А. О. Штанько, що поведінкові елементи правосвідомості безпосередньо є об'єктом і засобом правового регулювання, адже можливо впливати на поведінку людей через їх правосвідомість, формуючи відповідні мотиви і правові настанови. Саме від правосвідомості, а точніше від її сформованості та реформованості залежить те, як діятиме суб'єкт - правомірно чи протиправно; як він здійснюватиме своє право відповідно до його призначення чи всупереч йому; що матиме на меті: за допомогою реалізації права нанести шкоду іншим учасникам суспільних відносин або здійснити соціально корисний (в крайньому разі - без нанесення шкоди) вчинок [13, с. 148].

Формування мотивів до правової поведінки не належить тільки до спонтанних рефлексивних відображень у свідомості впливу чинників та умов правового середовища, з якими контактує особа. Вони також залежать від отриманих нею правових знань, практики реалізації цих знань, тобто, якоюсь мірою, є результатом набутого правового досвіду особи. Оскільки, стикаючись з конфліктною юридичною ситуацією, особа з достатнім рівнем правосвідомості здатна осмислити і вирішити таку ситуацію, опираючись на норми права. Здатність до осмислення конфліктних ситуацій правового характеру та процесу їх вирішення формується здебільшого когнітивним блоком правосвідомості [12, с. 281].

0. Ф. Скакун цілком слушно до одного з мотивів правомірної поведінки відносить: переконаність у справедливості і корисності приписів правових норм [14, с. 457], що є фактичною ознакою правової свідомості, яка виражається у ставленні до чинного права, а також в усвідомленні його цінності (у цьому випадку при відповідності засад природного і позитивного права) [12, с. 281]. Цілком слушно Т. З. Гарасимів до сфери девіантної поведінки зараховує правовий нігілізм, зневагу до закону та пропонує їх мінімізувати для врегулювання соціальних дилем [15, с. 308-309]. Тобто, проглядаючи й аналізуючи зворотний зв'язок деформації правосвідомості та девіантності, не помилимося, якщо правову свідомість будемо відносити до сфери правомірності.

Погоджуємося з думкою, що правосвідомість є не тільки якісною основою правового регулювання, а й важливим чинником його реалізації, завдяки формуванню у свідомості особи, суспільства мотиваційного чинника правомірної поведінки, слугуючи при цьому детермінантом “юридичного оздоровлення суспільства” - підвищення рівня законності та дотримання правопорядку [12, с. 282].

Висновки

правовий поведінка правосвідомість

Враховуючи наведене вище, можемо констатувати тісний зв'язок між змістом понять “правосвідомість” та “поведінка людини”. Правосвідомість є тим чинником, що спрямовує вектор поведінки людини на дотримання чи недотримання правових норм. Від рівня правосвідомості напряму залежать зовнішні прояви юридично-значущої поведінки людини.

Список літератури

1.Дидье Ж. Философский словарь [Текст] / Ж. Дидье. - Москва: Междунар. отношения, 2000. - 565 с.

2. Кара-Мурза С. Манипуляция сознанием [Текст] / С. Кара-Мурза. - Москва: Экспо-Пресс, 2003. - 316 с.

3. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави: навч. посіб. / П. М. Рабінович. - Вид. 8-ме, стереотипне. - Х.: Консул, 2005. - 160 с.

4. Суслов В. А. Структура правосознания [Текст] / В. А. Суслов // Правоведение. - 1997. - № 2. - С. 86-98.

5. Ильин И. А. О сущности правосознания [Текст] /И. А. Ильин. - Москва: Рагортъ, 1993. - 225 с.

6. Клімова Г. П. Правосвідомість: до питання теорії / Г. П. Клімова // Актуальні питання інноваційного розвитку. - 2012. - № 2. - С. 35-41.

7. Ратинов А. Р. Правовая психология и преступное поведение. Теория и методология исследования / А. Р. Ратинов, Г. X. Ефремова. - Красноярск: Изд-во Красноярск, унта, 1988. - 256 с.

8. Омельчук О. М. Вплив правосвідомості на поведінку людини / О. М. Омельчук // Форум права. - 2012. - № 4. - С. 702-705.

9. Баранов П. П. Правосознание и правовое воспитание / П. П. Баранов // Общая теория права : курс лекций / под общ. ред. В. К. Бабаева. - Нижний Новгород: НВШМ, 1993. - 597 с.

Размещено на Allbest.ru