Концепт особистості: порівняльний аналіз філософсько-правових шкіл

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 340:12

Аннотация

Богдан Базарник

Концепт личности: сравнительный анализ философско-правовых школ

В статье осуществлен сравнительный анализ концепта личности основных философско-правовых школ. Основоположник современного персонализма Э. Мунье считал, что “Я” человека является “первичной реальностью”, и она, по его мнению, является и предпосылкой, и действительностью исторического творчества. Личность - центр переориентация объективного универсума, кто достиг уровня личностного существования, является субъектом создания собственно человеческой реальности. Экзистенциализм выдвигает уникальность человеческого бытия, уделяя большое внимание эмоциональном, духовном состояния личности. Духовность определяется состоянием отчаяния, вины, ответственности.

Феномен личности не является специальным объектом исследования феноменологии и философской антропологии. Как известно, первая из них изучает сложное единство структурных элементов сущностных взаимосвязей сознания с целью выявления предельных характеристик, первобытных основ познания и человеческого существования и культуры, а вторая - сущность и природу человека в единстве органических особенностей, душевно-эмоциональной сферы, познавательных возможностей и социально-культурных навыков.

Annotation

Bohdan Bazarnyk

City Court Judge of Netishyn Khmelnitsky region

Concept of personality: comparative analysis philosophical and legal schools

This article provides a comparative analysis of the concept of individual fundamental philosophical and legal schools. The founder of modern personalism of E. Mounier believed that the “I” man is the “primary reality”, and it is, in his opinion, there is a premise and reality of historical works. Personality - center reorientation objective universumu who reached the level of personal existence, is the subject of creating their own human reality. Existentialism highlights the uniqueness of human life, paying great attention to the emotional and spiritual state of the individual. Spirituality is defined as despair, guilt, responsibility.

Постановка проблеми. Людська особистість (не таємнича, ізольована від інших особистість персоналістів, а соціальна, пов'язана всіма своїми коренями з колективом) є в цьому діалектичному процесі “ототожнення” активною стороною, єдиним діяльним суб'єктом, творцем усіх змін і процесів. Вона - єдиний суб'єкт історії, що діє незалежно навіть від того, що в деяких ситуаціях продукти її власних рук, взаємини і соціальні механізми вирізняються, починають жити немовби власним життям, оволодівають нею самою, що, своєю чергою, призводить до відчуження свідомості, до приписування людським творам власної особливої активності і незалежного існування. У прагненні до подолання явищ відчуження, у діалектиці пристосування суб'єктивного світу до того, що людина знаходить готовим, полягає основа потягу до емансипації.

Аналіз дослідження проблеми. Особистість з персоналістських поглядів у філософській літературі вивчали переважно російські дослідники. Плідними в аспекті визначеної проблеми виявились праці І. Вдовіної, О. Гагаєва, Є Козлова, Ю. Мелих та ін. Важливим для нашого дослідження виявились роботи українських науковців В. Ільїна, О. Марченка, В. Кудіни, В. Рибалки та ін. Проте недостатньо дослідженими є персоналістські концепції особистості у вітчизняній філософській думці.

Душа, духовний світ особистості, особистісне “Я” людини - друга (поряд із “залученням”) найголовніша тема французького персоналізму, звертаючись до якої його прихильники наближаються до екзистенціалізму (зрозуміло, релігійного, головним представником якого є Габрієль Марсель) і феноменології. Оскільки “Я” людини є для Муньє й інших філософів-персоналістів “первинною реальністю”, то вона, на їхню думку, є й передумовою, і дійсністю історичної творчості. Особистість - центр переорієнтування об'єктивного універсуму, писав Е. Муньє, вважав, що той, хто досяг рівня особистісного існування, є суб'єктом створення власне людської реальності. Перетворення дійсності з нелюдської у власне людську відбувається у внутрішньому світі особистості; ядром цього світу людини є свідомість, але не це визначає особистість і особистісну творчість. Підкреслюючи незаперечне значення свідомого вибору особистості, Е. Муньє водночас твердить, що “свідома поведінка є лише частиною цілісного “Я”, а найкращими з наших вчинків виявляються саме ті, в необхідності яких ми найменше впевнені”; творчість, як переборювання цього “досягається за межами свідомості і діяльності” [2, с. 415, 526].

Серед сучасних філософських шкіл, що значну увагу приділили проблемі особистості, слід відзначити екзистенціалізм (С. К'єркегор, Г. Марсель, Ж.-П. Сартр, К. Ясперс, М. Гайдеґґер). За його критеріями, істотним у визначенні особистості є ірраціональна самобутність її внутрішнього світу, її екзистенція, тобто унікальне особистісне єство людини, що втілює в собі духовну, психоемоційну неповторність особистості [5, с. 72]. Особистісний характер екзистенції робить її недосяжною для будь-яких логіко-дискурсивних, раціонально-об'єктивних методів пізнавального розуміння; через свою загальність наукові методи принципово “несумісні” з особистісною (неповторно унікальною) природою екзистенції. Тому вона, як принципово несумірна зі “загальним”, речовинно-предметним об'єктивним світом, з його раціонально-логічною структурою, виступає тим, “що не є”.

Слід зазначити, що засновник феноменології Едмунд Гуссерль, вирішував проблему особистості через аналіз поняття “Я”. Так, він визначає трансцендентальне “Я” як суб'єктивний полюс інтенціональних переживань свідомості. Зокрема, на його думку, утворюється “Я-образний” принцип єдності, який щодо різних актів свідомості зберігається ідентичним. Це “Я” редукується до властивостей суб'єктивного полюсу, що об'єднує всі акти свідомості трансцендентального суб'єкта. “Чисте Я” являє собою пов'язуючий пункт [8, с. 71-72]. У такому вигляді воно нагадує Кантову формулу трансцендентального синтезу: “Я, що супроводжує всі мої уявлення” [9]. Гуссерль, зрозуміло, знову тематизує це трансцендентальне “Я” з різних позицій, роблячи його таким, що пояснює наявність різних про нього суджень. Там, де він протиставляє в кореляції суб'єктивний полюс і предметний полюс, він описує трансцендентальне “Я” також і в його інтенціональній функції: як “увагу”,“спрямованість на”,“зайнятість з”,“оцінювання”.

Метафорично Гуссерль характеризує його, як промінь, що спрямовується (ЯїсЬіи^88ІхаЬ1), що виходить із “Я”, функціонує як “Я-центр” [8, с .71-72].

Засновник сучасної філософської антропології, Макс Шелер, на відміну від свого першого ідейного вчителя Е. Гуссерля, поставив у центр своєї теоретичної системи поняття особистості. Протягом усього свого життя він вивчав людину в її різноманітних феноменологічних проявах і неодноразово намагався сформулювати остаточне визначення особистості. Найвдалішою дефініцією М. Шелера в цьому плані видається така: “Особистість - конкретна і сутнісна єдність, що конструює акти різноманітної природи, що сама по собі (тобто... не для нас) передує будь-яким сутнісним відмінностям актів (зокрема, розбіжності між зовнішнім і внутрішнім сприйняттям, зовнішнім і внутрішнім бажанням, відчуттям, любов'ю, ненавистю тощо). Буття особистості “служить “підставою” всіх актів, за своєю суттю різноманітних” [9, с. 393-394].

Висновки

Соціальна філософія, акумулюючи підходи згаданих нами наук, вивчає особистість, по-перше, як суб'єкт космоприродної еволюції людства, по-друге - як суб'єкт історичного процесу і, по-третє - як суб'єкт соціокультурної творчості.

Звідси випливає, що сучасною особистістю є психічно здорова людина, яка досягла дорослого віку, має яскраво виражену індивідуальність і яка завдяки біологічно успадкованій природній активності та специфічним соціокультурним умовам формування в онтогенезі вийшла в своєму духовному розвитку на рівень суб'єкта суспільних відносин, соціальної та культурної творчості.

Список літератури

1. Соціальна філософія : короткий енциклопедичний словник / [за заг. ред. В. П. Андрущенка, М. І. Горлача та ін]. - Київ ; Харків: Рубікон, 1997. - 398 с.

2. Mounier E. Traide du caractere / E. Mounier // Ocuvres. - V. 2. - 741 p.

3. Мунье Э. Манифест персонализма /Эммануэль Мунье. - М., 1999. - 559 с.

4. Вдовина И. С. Новая философская энциклопедия / И. С. Вдовина, Э. Мунье ; [в 4 т.]. - М., 2001. - Т.2. - C. 621-622.

6. Кьеркегор С. Болезнь к смерти / Сэрэн Кьеркегор //Этическая мысль. - М., 1990. - C. 361 - 370.

7. Новая философская энциклопедия : справочное издание / Институт философии РАН ; Национальный общественно-научный фонд ; [в 4 т.] ; [науч. ред. М.С.Ковалева идр.].-М.:Мысль,2001. -Т.4. - C. 241-245.

8. ПрехтльП.Введение в феноменологию Гуссерля /Петер Прехтль. - Томск, 1999. - C. 71-72.

9. Scheler M. Der Formalismus in der Ethik und dic materiale Ucertethik Gessammel - te werke / M. Scheler. - Bern, 1954. - B. II. - S. 393-394.

10. Бохенский Ю. М. Современная европейская философия /Ю. М. Бохенский. - Москва, 2000. - 256 с.

Размещено на Allbest.ru