Оформлення спадкових прав на земельну ділянку

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. СПАДКУВАННЯ

1.1 Поняття Спадкування

1.2 Оформлення спадкових прав на земельну ділянку

РОЗДІЛ 2. ВИДИ СПАДКУВАНЬ

2.1 Спадкування за заповітом

2.2 Спадкування за законом

РОЗДІЛ 3. СПАДКУВАННЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ ТА ПРИСВОЄННЯ КАДАСТРОВОГО НОМЕРУ

3.1 Спадкування земельної ділянки

3.2 Присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, яка успадковується

3.3 Інші особливості спадкування

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Спадкове право на земельну ділянку характеризується особливостя- ми на кожному етапі свого розвитку. Формування національного інсти- туту спадкування земельних ділянок починається з 1918 року. Право приватної власності на будівлю відокремлювалося від права на землю, яка належала виключно державі. Земельна ділянка та розташоване на ній нерухоме майно мали різний правовий режим, внаслідок чого власник житлового будинку не був власником земельної ділянки під ним. Низка декретів РНК УРСР у березні 1919 року «Про скасування при- ватної власності» та «Про скасування спадкування» скасували спадку- вання як за законом, так і за заповітом. Тобто, спадкування як одна з головних підстав набуття права власності припинила своє існування, але водночас виникло джерело соціального забезпечення для непрацез- датних осіб, які перебували на утриманні спадкодавця . Формування інституту спадкування земельної ділянки в Україні по- чалося із започаткування сервітуту - певного режиму 191 жим майном. Але легально вони не мали свого правового закріплення, що не давало можливості спадкувати право користування земельною ділянкою під будівлею [3]. ЦК УРСР 1922 року відновив спадкування приватної власності, але земельні ділянки знову залишилися за межами об'єктів права приватної власності та спадкування. Земельні ділянки залишалися на праві влас- ності у держави; ділянки, які перебували у трудовому користуванні, у спадщину не передавалися. І навіть прийняття постанови ВУЦВК і РНК УРСР від 7 липня 1926 р., якою вносились відповідні зміни до ЦК УРСР 1922 р., не змінили правового режиму земельних ділянок в Україні. Допускалося спадкування як за заповітом, так і за законом, незалежно від його вартості; спадкоємці, які проживали разом із спад- кодавцем, крім своєї частки у спадщині, отримали право на частку домашнього майна. Радянське спадкове право виключило земельні ділянки як об'єкти спадкування з ринкового обігу, але вони продовжували перебувати у ци- вільному обороті як ділянки під забудову. Земля надавалася громадянам лише у користування. Воно було безстроковим (постійним) або тимча- совим (короткостроковим або довгостроковим). Передача землі в корис- тування здійснювалася шляхом відведення на підставі постанов Ради Міністрів УРСР або рішень виконавчих комітетів обласних, міських, селищних та сільських Рад народних депутатів. Постійне користування землею засвідчувалося державними актами на право користування зем- лею, а тимчасове - рішенням або актом органу, що прийняв рішення про передачу землі у користування. Тому попри заборони перебування зе- мельної ділянки у приватній власності громадян, вони продовжували бути об'єктом цивільно-правових угод та спадкування права на їх ви- користання до 1992 року. Законом України від 13 березня 1992 р. право власності громадян на землю було гарантовано. Після набуття у 1991р. незалежності Україною, почалася відбудова не тільки нової державності, а й нової правової системи. 25 жовтня 2001 р. Верховна Рада України прийняла нову редакцію Земельного кодексу України, який закріпив право власності громадян на землю (ст.80). ЦК України 2003 р. надає детальну регламентацію об'єктів права власності, в тому числі і земельних ділянок. Вони стали особливим об'єктом спадкування. Використання земельної ділянки за її цільовим призначенням тягне створення нового об'єкту цивільних прав - житло- 192 вого будинку. Правовідносини власності на земельну ділянку є одним із видів цивільних правовідносин власності, у яких власниками виступають фізичні особи, об'єктом яких є земельна ділянка, а їх зміст становлять сукупність прав і обов'язків власника і невизначеного кола інших осіб. Фізичні особи набувають право власності на земельну ділянку або на підставі адміністративно-правового акту, який має місце при вилучен- ні цієї ділянки із земельного фонду державної або комунальної власнос- ті, або ж на підставі цивільно-правових актів (правочинів, спадкування тощо). Спадкування земельної ділянки здійснюється на загальних підставах із збереженням її цільового призначення (ст.1225 ЦКУ), але має свої особливості залежно від суб'єктів спадкування та її цільового призна- чення. Спадкування земельних ділянок, що підпадають під дію морато- рію ( що перебувають у власності громадян та юридичних осіб; для ве- дення товарного сільськогосподарського виробництва; виділених в на- турі власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства), встановленого ЗК України, відбувається на загальних підставах. Якщо спадкоємці не мають документа про право на землю спадко- давця, право на землю не виникне навіть внаслідок тривалого та добро- совісного відкритого використання такої земельної ділянки та сплати всіх необхідних податків та платежів за таке землекористування. Для встановлення існування чи відсутності права на землю необхідно мати документи, перелічені у ст. 126 Земельного кодексу України. Право влас- ності на землю, право постійного користування та право оренди вини- кають з моменту державної реєстрації цих прав (державний акт на право власності; державний акт на право постійного користування землею; договір оренди земельної ділянки; цивільно-правова угода про відчужен- ня земельної ділянки; свідоцтво про право власності на земельну ділян- ку в порядку спадкування і державний акт на право власності попере- днього власника). Суспільні відносини, об'єктом яких є земельні ділянки, традиційно розглядаються як предмет правового регулювання земельного законо- давства. Але в чистому вигляді це правило сьогодні не діє, оскільки частина цих відносин формально передана до сфери цивільно-право- вого регулювання, про що свідчить глава 27 та ст. 381 Цивільного ко- дексу України. Такий правовий дуалізм породжує численні проблеми 193 практичного характеру та не сприяє створенню єдиного підходу до їх вирішення. Варто відзначити, що серед науковців також немає єдності поглядів щодо визначення галузі законодавства, яке має регулювати відносини власності на земельні ділянки. Використання понять земля та земельна ділянка у нормах чинного законодавства без визначення їх істотних ознак, призводить до різного тлумачення вказаних понять, що також не сприяє єдності теорії та практики. Взаємодія та сумісність цивільного та земель- ного права недосконала. Проте дійсна сутність цієї проблеми є набагато глибшою, і зводить- ся до наукової полеміки з приводу співвідношення вказаних галузей права щодо регулювання земельних правовідносин, якій у науці цивіль- ного права приділяється недостатньо уваги. Проблематика набуття, здійснення та припинення права власності, а також спадкування земельної ділянки є відносно новою для цивілісти- ки, а відтак, ступінь її наукової розробки є значною. Вона лише поверх- ньо розглядається науковцями в контексті загальних досліджень проблем права власності. Одним із напрямів вдосконалення правового регулювання відносин, об'єктом яких виступає земельна ділянка, є включення до цивільного законодавства всіх положень щодо регулювання всіх відносин, пов'язаних з володінням, користуванням, розпорядженням земельною ділянкою як об'єктом цивільних відносин.

Земельне законодавство повинно регулювати відносини щодо надання фізичній особі земельної ділянки із земель державної або комунальної власності та здійснення контролю за діями власника щодо використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

РОЗДІЛ 1. СПАДКУВАННЯ

1.1 Поняття Спадкування

Спадкування -- це перехід майнових прав та обов'язків померлого громадянина (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Право спадкування тісно пов'язане з правом власності, оскільки спадкування є одним із найпоширеніших засобів набуття права власності і служить охороні цього права. Фактично спадкування -- це правонаступництво, за яким відбувається перехід прав та обов'язків від особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), визначених або самим спадкоємцем за життя (заповіт ), або які стали такими за законом. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна -- місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Якщо до спадкової маси (спадщини) входить земельна ділянка, яка належала спадкодавцю на праві власності або користування, то відповідно до статті 1225 Цивільного кодексу України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом. Слід зауважити, що Цивільним кодексом встановлено коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині (ст. 1241). Зокрема, малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них уразі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Після смерті громадянина його майнові права та обов'язки переходять до інших осіб. Такий перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) називається спадкуванням. Порядок оформлення спадкових прав на майно спадкодавця регламентується положеннями Книги шостої Цивільного кодексу України.

1.2 Оформлення спадкових прав на земельну ділянку

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Цивільний кодекс передбачає дві підстави спадкування, а саме спадкування за заповітом та спадкування за законом. В першу чергу, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті, що є особистим розпорядженням фізичної особи на випадок своєї смерті.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування лише за відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини. Слід також зауважити, що у тому випадку, коли спадкування здійснюється за заповітом, законом визначено вичерпний перелік осіб, які незалежно від змісту заповіту, мають право на обов'язкову частку у спадщині, тобто також закликаються до спадкування. До таких осіб належать малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки, які, в даному випадку, спадкують половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.

Положеннями Цивільного кодексу закріплено право спадкоємців прийняти спадщину або не прийняти її. Для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, тобто в день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою. Якщо спадкоємець постійно проживав із спадкодавцем на час відкриття спадщини та протягом встановленого строку у передбаченому законом порядку не відмовився від прийняття спадини, він вважається таким, що її прийняв. При цьому, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу її відкриття.

У тому випадку, коли спадкоємець бажає прийняти спадщину, але на час її відкриття не проживав разом із спадкодавцем, він має подати до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяву відповідного змісту.

Єдиним документом, що підтверджує право спадкоємців на спадкове майно, є свідоцтво про право на спадщину, яке видається на ім'я кожного спадкоємця, що прийняв спадщину, після закінчення строку, встановленого для її прийняття. Цивільний кодекс України встановлює обов'язок спадкоємця, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, звернутись до нотаріуса за видачею на його ім'я свідоцтва про право на спадщину на таке майно, а також зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна.

Право власності на земельну ділянку у порядку спадкування переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. Однак, процес оформлення спадкових прав на земельну ділянку має свої особливості.

Так, нотаріус при оформленні спадщини шляхом витребування відповідних доказів має перевірити певні факти, зокрема, визначити склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації (у тому числі земельна ділянка), провадиться нотаріусом після подання правовстановлювальних документів, які підтверджують право власності спадкодавця на таке майно.

На сьогодні, відповідно до положень Земельного кодексу України до документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, належать державний акт про право власності на земельну ділянку, цивільно - правова угода щодо відчуження земельної ділянки, укладена в порядку, встановленому законом (договір купівлі - продажу, дарування, довічного утримання тощо), а також свідоцтво про право на спадщину. При цьому, у тому випадку, коли право власності на земельну ділянку посвідчується відповідною цивільно - правовою угодою чи свідоцтвом про право на спадщину, такі документи не є самостійними правовстановлювальними документами, оскільки до них в якості додатка має бути долучений державний акт про право власності на земельну ділянку, що була відчужена чи успадкована.

Таким чином, у випадку, коли земельна ділянка належала спадкодавцю на підставі цивільно - правового договору або свідоцтва про право на спадщину, для оформлення спадкових прав на таку земельну ділянку спадкоємцями має бути подано нотаріусу відповідний правовстановлювальний документ з долученим до нього державним актом про право власності на земельну ділянку, що спадкується.

Крім того, на долученому державному акті повинна міститись відмітка нотаріуса, яким було посвідчено відповідний договір чи видано свідоцтво, а також органу, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, про перехід права власності на земельну ділянку.

Слід зазначити, що відмітка про перехід права власності на земельну ділянку проставляється на долученому до правовстановлювального документа державному акті про право власності на земельну ділянку при кожному подальшому відчуженні (спадкуванні) землі.

Отже, якщо в якості правовстановлювального документа на спадкову земельну ділянку нотаріусу було надано відповідний договір чи свідоцтво про право на спадщину, нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку долучає державний акт про право власності на земельну ділянку до такого свідоцтва та проставляє на цьому акті нову відмітку про перехід права власності згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України від 6 травня 2009 року № 439 «Про деякі питання посвідчення права власності на земельну ділянку».

Вказаною постановою затверджено Порядок здійснення відмітки про перехід права власності на земельну ділянку, яким, зокрема, передбачено, що нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, проставляє на державному акті відмітку про перехід права власності за наявності витягу з Державного реєстру земель.

Таким чином, для оформлення спадкових прав на земельну ділянку нотаріусу, серед іншого, надаються відповідний правовстаноювальний документ на спадкову земельну ділянку, а також витяг з Державного реєстру земель.

Окремо слід розглянути питання щодо спадкування земельних ділянок іноземними громадянами та особами без громадянства.

Оформлення такими особами спадкових прав на земельні ділянки здійснюється за загальними правилами, передбаченими чинним цивільним законодавством. Однак, Земельним кодексом України встановлено обов'язок іноземного громадянина або особи без громадянства, що прийняли у спадщину земельну ділянку сільськогосподарського призначення, протягом року відчужити таку земельну ділянку. Невиконання зазначеної вимоги є підставою для примусового припинення прав на земельну ділянку, що здійснюється у судовому порядку.

Спадкування земельних ділянок, що підпадають під дію мораторію (земельних ділянок, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства), встановленого Земельним кодексом України, відбувається на загальних підставах.

РОЗДІЛ 2. ВИДИ СПАДКУВАНЬ

2.1 Спадкування за заповітом

Заповітом є особисте розпорядження дієздатної фізичної особи (заповідача) на випадок своєї смерті щодо всієї спадщини або її частини. Таке розпорядження здійснюється особисто заповідачем у письмовій формі із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт підписується особисто заповідачем та посвідчується нотаріусом або іншою уповноваженою на це посадовою особою, які мають на це право відповідно до закону, у тому числі і посадовою особою місцевої ради. Заповідач на власний розсуд може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також юридичну особу, територіальну громаду, державу Україну та інших осіб публічного права. До того ж заповідач може позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом без зазначення причин. У такому випадку ця особа не визнається спадкоємцем.

Однак, заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, навіть, якщо у заповіті вони не будуть зазначені. При цьому, коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється не на час складання заповіту, а на час відкриття спадщини, тобто на день смерті заповідача. До складу спадщини заповідач може включити права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Наприклад, на момент складення заповіту у власності громадянина перебуває житловий будинок, а земельна ділянка для обслуговування цього будинку ним ще не оформлена.

Державний акт на право власності на земельну ділянку цей громадянин отримав за життя, але через три роки після складання заповіту. Однак, якщо у заповіті було зазначено, що заповідається майно, яке належить на праві власності та належатиме заповідачу на день смерті, то така земельна ділянка також нотаріусом буде включена до спадщини особи (осіб), зазначеної у заповіті. Також, якщо у заповіті визначено для спадкоємців лише права, то до цих спадкоємців переходить та частина обов'язків спадкодавця, що є пропорційною до одержаних ними прав. Спадкодавець має право встановити у заповіті сервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб. Крім того, заповідач у будь-який час має право скасувати заповіт, внести до нього зміни або скласти новий Якщо заповідачем було складено декілька заповітів, то чинним визнається останній заповіт. Однак, скасування заповіту, внесення до нього змін провадяться у порядку, встановленому Цивільним кодексом для посвідчення заповіту і підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

2.2 Спадкування за законом

Спадкування за законом має місце за відсутності заповіту. При спадкуванні за законом майно переходить до спадкоємців згідно зі встановленою законом черговістю.

Кожна наступна черга спадкоємців набуває право на спадщину за відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, їх відмови від прийняття спадщини.

Спадкоємцями за законом можуть бути кревні родичі, члени сім'ї, усиновлені та особи, які перебували не менше п'яти років на утриманні спадкодавця.

За Цивільним кодексом існує п'ять черг спадкоємців:

- до першої черги входять діти спадкодавця, його батьки та той з подружжя, який живий на час відкриття спадщини;

- до другої черги входять рідні брати і сестри спадкодавця, його бабусі і дідусі;

- до третьої -- рідні дядьки і тітки;

- до четвертої -- особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини;

- до п'ятої -- інші родичі спадкодавця до шостого ступеня спорідненості, а також утриманців, які не були членами сім'ї спадкодавця.

Якщо майно успадковується за законом двома і більше спадкоємцями, їх частки у спадщині є рівними. При цьому, якщо успадковується нерухоме майно, за письмовою угодою між спадкоємцями, посвідченою нотаріусом, розмір частки у спадщині може бути змінено.

РОЗДІЛ 3. СПАДКУВАННЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ ТА ПРИСВОЄННЯ КАДАСТРОВОГО НОМЕРУ

3.1 Спадкування земельної ділянки

Слід нагадати, що земельна ділянка може успадковуватися лише тоді, коли у її власника є правовстановлюючий документ, що посвідчує його право власності на таку земельну ділянку. А на сьогодні такими документами є: - державний акт на право власності на земельну ділянку; - угода про перехід права власності на земельну ділянку з долученим до неї державним актом на право власності на земельну ділянку з відповідними відмітками нотаріуса та територіального органу земельних ресурсів про перехід такого права; - свідоцтво про право на спадщину з долученим до нього державним актом на право власності на земельну ділянку спадкодавця з відповідними відмітками нотаріуса та територіального органу земельних ресурсів про перехід такого права до спадкоємців. За наявності цих документів земельна ділянка входить до спадкової маси. Спадкоємці отримують свідоцтво про право на спадщину, де зазначається майно, що успадковується повністю (один спадкоємець) або ж частка такого майна (декілька спадкоємців). Якщо одна земельна ділянка успадковується одним спадкоємцем, нотаріус одразу робить відмітку на державному акті про перехід права власності на успадковану земельну ділянку до спадкоємця і віддає його разом із свідоцтвом про право на спадщину. спадкування заповіт кадастровий нотаріус

Спадкування частки у праві спільної власності на земельну ділянку Якщо майно належало кільком особам на праві спільної власності, то після смерті однієї з них спадщина відкривається тільки на належну цій особі частку. Відповідно до статті 1226 Цивільного кодексу України частка у праві спільної сумісної власності, у тому числі і на земельну ділянку, спадкується на загальних підставах. Суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Також слід зазначити, що за статтею 89 Земельного кодексу України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки. Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом. Особливості спадкування земельної ділянки кількома спадкоємцями У випадку спадкування однієї земельної ділянки декількома спадкоємцями, нотаріус має видати свідоцтво про право на спадщину кожному спадкоємцеві. Оскільки право-встановлюючим документом на землю в цьому випадку має бути свідоцтво про право на спадщину з долученим до нього державним актом спадкодавця з відповідними відмітками нотаріуса та територіального органу земельних ресурсів про перехід права власності на успадковувану земельну ділянку, а при спадкуванні маємо декілька свідоцтв про право на спадщину та один державний акт, який долучити до кожного свідоцтва неможливо, нотаріус вилучає цей державний акт на право власності на земельну ділянку та залишає його у справах.

Натомість кожному спадкоємцю видає свідоцтво про право на спадщину, де зазначає у тому числі частку у праві власності на земельну ділянку з долученою до нього нотаріально посвідченою копією державного акта на право власності на земельну ділянку спадкодавця (без відмітки). Потім спадкоємці спільно звертаються до землевпорядної організації, яка має ліцензію на проведення робіт із землеустрою, щодо виготовлення державного акта на право спільної часткової власності на земельну ділянку.

Такий державний акт видають або уповноваженій особі, або ж кожному із співвласників. За бажанням співвласника або співвласників частка або частки можуть бути виділені окремо в натурі як окремі земельні ділянки та виготовлені і видані окремі державні акти на право власності на земельну ділянку, яка утворилася при виділенні такої частки. Слід звернути увагу на те, що не завжди свою частку у праві власності на земельну ділянку можна виділити в натурі в окрему земельну ділянку та отримати окремий державний акт на право власності на земельну ділянку. Зокрема, якщо успадковується декількома спадкоємцями земельна ділянка та житловий будинок з господарськими спорудами, які на ній розміщені, виділити свою частку у праві власності на земельну ділянку в натурі не можливо, оскільки земельна ділянка за своїм цільовим призначенням передбачена саме для розміщення та обслуговування житлового будинку (цілого), а не його частини. Основною ж вимогою Земельного кодексу України та всього земельного законодавства є вимога щодо використання земельної ділянки, наданої особі у власність або користування, саме за визначеним цільовим призначенням.

На сьогодні серед нотаріусів також існує практика передачі державного акта на право власності на земельну ділянку Із проставленням відмітки про перехід права власності до декількох спадкоємців одному з них. Однак, спочатку всі спадкоємці мають скласти угоду про те, що вони добровільно уповноважують одного із спадкоємців на збереження цього державного акта, і за першою вимогою будь-кого з інших спадкоємців уповноважена особа має надати йому цей державний акт.

3.2 Присвоєння кадастрового номера земельній ділянці, яка успадковується

У випадку спадкування земельної ділянки, якій не присвоєно кадастрового номера (рожеві державні акти на право приватної власності на землю зразка 1993 року), нотаріус видає свідоцтво про право на спадщину без витягу з державного реєстру земельних ділянок та без кадастрового номера, оскільки на етапі видачі зазначеного свідоцтва ще не набувається право власності на землю спадкоємцем.

Таке право спадкоємець набуде лише після проведення державної реєстрації земельної ділянки (з присвоєнням кадастрового номера) та проставлення відповідної відмітки територіальним органом Держкомзему.

За присвоєнням земельній ділянці кадастрового номера та замовлення відповідної землевпорядної документації має звертатися або власник земельної ділянки, або вже законно визнаний спадкоємець, яким він стає після видачі свідоцтва про право на спадщину.

3.3 Інші особливості спадкування

Якщо житловий будинок, який належав на праві власності померлому громадянину, розташований на неприватизованій земельній ділянці, тобто: до 01.01.2002 року місцевою радою не приймалося рішення про передачу у приватну власність такої земельної ділянки, взагалі немає рішення про передачу у власність цієї земельної ділянки, рішення ради про передачу у власність земельної ділянки прийнято після 01.01.2002 року, однак не зареєстровано та не видано за життя громадянина державного акта на право власності на земельну ділянку, така земельна ділянка не може бути успадкована. Разом з тим, відповідно до статті 120 Земельного кодексу України та статті 1225 Цивільного кодексу України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. У такому випадку спадкоємці повинні оформити своє право на земельну ділянку, на якій розміщено успадкований житловий будинок. Таке право може бути оформлено шляхом зверення спадкоємців до місцевої ради, яка відповідно до їх заяви має прийняти рішення або про безоплатну передачу у приватну власність цієї земельної ділянки без зміни цільового призначення, або ж про передачу в оренду.

При цьому слід враховувати, що:

1. Безоплатна приватизація земельної ділянки може мати місце лише для громадян України.

2. Безоплатно земельна ділянка може бути передана лише один раз по визначеному статтею 121 цільовому призначенню.

3. За наявності двох і більше спадкоємців земельна ділянка може бути передана безоплатно у спільну власність за умови, що жоден із цих осіб не скористався раніше правом безоплатної приватизації земельної ділянки для обслуговування житлового будинку і господарських споруд.

4. Якщо спадкоємець (хоча б один) є іноземцем чи вже скористався правом безоплатної приватизації земельної ділянки для обслуговування житлового будинку і господарських споруд, то оформити земельну ділянку можливо або в оренду (спільну оренду), або ж такий громадянин має право викупити земельну ділянку (її частину).

Якщо земельна ділянка була надана громадянину у встановленому законом порядку у власність або користування для будівництва житлового будинку і господарських споруд, однак за життя такий громадянин не завершив таке будівництво, а, отже, не зміг оформити право власності на житловий будинок, то у спадщину переходить не житловий будинок, а будівельні матеріали, права та обов'язки за договором підряду на будівництво. Разом з тим, спадкоємець матиме можливість переоформити право власності або право оренди вже на себе. Зокрема, відповідно до статті 7 Закону України «Про оренду землі» право на оренду земельної ділянки переходить після смерті фізичної особи-орендаря, якщо інше не передбачено договором оренди, до спадкоємців, а в разі їх відмови чи відсутності таких спадкоємців -- до осіб, які використовували цю земельну ділянку разом з орендарем і виявили бажання стати орендарями в разі, якщо це не суперечить вимогам Земельного кодексу України та цього Закону. Якщо право власності на майно у спадкодавців було відсутнє, то це майно не може входити в склад спадщини. Так, самовільно побудований будинок на самовільно зайнятій земельній ділянці не включається в спадкову масу, оскільки у спадкодавця право власності ні на цей будинок, ні на земельну ділянку не виникло, і згідно з нормами чинного законодавства цей будинок підлягає вилученню, а самовільно зайнята земельна ділянка поверненню.

Також, відповідно до статті 4 Закону України «Про приватизаційні папери» у разі смерті громадянина, який не одержав приватизаційні папери з будь-яких причин, право одержання належних йому до видачі паперів також не успадковується. Статтею 1277 Цивільного кодексу встановлено, що у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумер-лою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Заява до суду про визнання спадщини відумерлою подається відповідною місцевою радою після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Отже, якщо власник земельної ділянки помер, і у визначений законом строк жодна особа не звернулася до нотаріуса за місцем відкриття спадщини щодо успадкування такої земельної ділянки, сільська, селищна, міська рада мають звернутися із заявою до місцевого суду про визнання спадщини відумерлою. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Разом з тим, бувають випадки коли особи, які за законом можуть бути визнані спадкоємцями, за різних обставин пропустили строк прийняття спадщини (були за кордоном, пізно довідалися про смерть спадкодавця тощо) мають намір все-таки отримати майно у спадщину, вони мають отримати інформацію щодо такого майна -- чи майно вже визнано судом відумерлим, чи ще не було рішення суду.

У випадку, коли майно, в тому числі й земельна ділянка, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як від-умерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію. При передачі земельної ділянки, визнаної відумерлою, у власність іншій особі відповідно до статей 118 та 121 Земельного кодексу України, спадкоємець, який пропустив строк прийняття спадщини з поважних причин, має право на отримання іншої земельної ділянки за його згодою або ж грошової компенсації.

ВИСНОВКИ

Право власності на земельну ділянку у порядку спадкування переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. Однак, процес оформлення спадкових прав на земельну ділянку має свої особливості. Нотаріус при оформленні спадщини шляхом витребування відповідних доказів має перевірити певні факти, зокрема, визначити склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво. Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації (у тому числі земельна ділянка), проводиться нотаріусом після подання правовстановлювальних документів, які підтверджують право власності спадкодавця на таке майно.

Сьогодні відповідно до положень Земельного кодексу України до документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку, належать державний акт про право власності на земельну ділянку, цивільно-правова угода про відчуження земельної ділянки (договір купівлі-продажу, дарування, довічного утримання тощо), а також свідоцтво про право на спадщину. Коли право власності на земельну ділянку посвідчується відповідною цивільно-правовою угодою чи свідоцтвом про право на спадщину, такі документи не є самостійними правовстановлювальними документами. До них в якості додатка має бути долучений державний акт про право власності на земельну ділянку, що була відчужена чи успадкована. Тому, коли земельна ділянка належала спадкодавцю на підставі цивільно-правового договору або свідоцтва про право на спадщину, для оформлення спадкових прав на таку земельну ділянку спадкоємцями має бути подано нотаріусу відповідний правовстановлювальний документ з долученим до нього державним актом про право власності на земельну ділянку, що спадкується. На долученому державному акті повинна міститись відмітка нотаріуса, яким було посвідчено відповідний договір чи видано свідоцтво, а також органу, який здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, про перехід права власності на земельну ділянку. Відмітка про перехід права власності на земельну ділянку проставляється на державному акті про право власності на земельну ділянку при кожному подальшому відчуженні (спадкуванні) землі.

Отже, якщо в якості правовстановлювального документа на спадкову земельну ділянку нотаріусу було надано відповідний договір чи свідоцтво про право на спадщину, нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку долучає державний акт про право власності на земельну ділянку до такого свідоцтва та проставляє на цьому акті нову відмітку про перехід права власності згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України від 6 травня 2009 року № 439 «Про деякі питання посвідчення права власності на земельну ділянку». Вказаною постановою затверджено Порядок здійснення відмітки про перехід права власності на земельну ділянку, яким передбачено, що нотаріус при видачі свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, проставляє на державному акті відмітку про перехід права власності за наявності витягу з Державного реєстру земель. Тому, для оформлення спадкових прав на земельну ділянку нотаріусу надаються відповідний правовстановлювальний документ на земельну ділянку, а також витяг з Державного реєстру земель.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. «Про нотаріат». Закон України.

2. Цивільний Кодекс України. - Право України.

3. Кодекс про шлюб та сім'ю України. - «Право України», №№ 7-8, 1994 р.

4. Земельний Кодекс України. - «Голос України». №81

5. Закон України «Про власність»-, газета «Діло».

6. Постанова Верховної Ради України «Про введення в дію Закону України «Про власність».

7. «Про практику розгляду судом України справ про спадкування». Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24.06.1983 р. №4, із змінами від 25.12.1992 р.

8. «Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні, постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.01.1992 р. №2, із змінами від 25.12.92 р.

9. «Про державне мито». Декрет Кабінету Міністрів України.

10. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотарісами України. Затверджена наказом Мінюсту України.

11. Практичний посібник для державних нотаріусів з питань охорони прав громадян та спадкування приватної власності.

12. Узагальнення практики застосування судами земельного законодавства. Лист Верховного Суду України від 29.07.2017р.

13. Е.Б.Ейдінова. Спадкування за законом та заповітом.

14. Савченко А. С. Етапи становлення та розвитку інститут спадкування не- рухомого майна в Україні

15. Вісник Харківського національно- го університету внутрішніх справ. - 2009. - №3.- С. 60-67 / А. С. Савченко

16.Еволю- ція спадкового права в Україні (історико-правовий аспект): автореф. дис…. д-ра юрид. наук.:12.00.01 / Нелін О. І./ Київ. нац.. ун-т ім. Т. Шевченка. - К., 2010. - 39 с.;

17.Право наследования земли в Украине: автореф. дис… канд.. юрид. наук: 12.00.03/ Харьков, 2000. - 22 с Зайцев А. Л

Размещено на Allbest.ru