Правопорушення як протилежне правомірній поведінці явище

На процес формування правової культури найбільш ефективно впливає правове виховання.

Правове виховання -- цілеспрямована, послідовна, систематична діяльність держави та її органів, а також громадських об'єднань та організацій щодо формування певної системи правових знань, умінь і навиків, правового мислення, правових почуттів -- почуття права, законності, почуття поваги до права і закону, до тих соціальних цінностей, які регулюються й охороняються правом і законодавством.

Правове виховання складається з таких частин:

1) завдання, які можуть бути як загальними, так і конкретними;

2) принципи: системність, безперервність здійснення, цілеспрямованість, послідовність, забезпеченість як певними засобами, так і підготовленими кадрами;

3) форми (їх більше 20), серед яких виділяють:

* правову освіту (навчання) -- є найбільш ефективною і результативною формою, оскільки вона дає певну систему правових знань;

* правову просвіту -- має обмежені завдання -- дати певні знання з тих чи інших питань права і законодавства, роз'яснити чинне законодавство;

* правову пропаганду -- поширення певних правових ідей, законодавства серед великої кількості населення;

* правову агітацію -- розповсюдження правових ідей, знань серед невеликої кількості населення;

* правомірну соціально активну діяльність -- здійснюється практично в процесі реалізації норм права;

* самовиховання;

4) зміст -- які правові знання та в якому обсязі потрібно викладати;

5) методи -- переконання, примусу, позитивного прикладу, заохочення тощо.

Деформація правосвідомості -- це її перекручування, "руйнування" позитивних ідей, установок, почуттів та переконань.

Види деформації правосвідомості такі.

1. Правовий інфантилізм -- несформованість, недостатній рівень правових знань за особистої впевненості у власній високій професійній юридичній підготовці.

2. Правовий дилетантизм -- вільне поводження із законами або з оцінками юридичної ситуації не через корисливі мотиви, а через недбалість ставлення до юридичних цінностей.

3. Правовий ідеалізм -- гіпертрофоване уявлення про роль юридичних засобів при вирішенні соціально-економічних, політичних та інших завдань.

4. Правовий нігілізм -- заперечення соціальної цінності права, свідоме ігнорування вимог закону, різко критичне ставлення до вимог дотримання права та поваги до нього.

Правовий нігілізм українського суспільства має глибоке історичні коріння. Багатовікова правова незабезпеченість суспільства, нерівність перед законом і судом, правовий цинізм уряду та інших вищих органів влади, викорінення національної самобутності народу -- все це "вбивало будь-яку повагу до законності" в Російській державі, до складу якої протягом століть входила більшість території України.

Правовий нігілізм в Україні за часів СРСР -- результат певної деформації правосвідомості та правового регулювання того періоду.

У СРСР правовий нігілізм мав дві форми:

1) теоретичній (ідеологічній), коли на державному рівні обґрунтовувалися ідеї про відмирання держави і права при соціалізмі, що принижувало роль права в суспільному житті, про перевагу всесвітньої пролетарської революції над правами людини, про перевагу постанов Комуністичної партії перед законами, про вторинність права та ін.;

2) практичній, коли згідно з офіційною ідеологією було накопичено велику кількість нормативних актів, які або були морально застарілими, або містили декларації та лозунги, неясні та нечіткі формулювання, або суперечили один одному. Це призвело до правової деградації суспільства, до зневіри у право, до зневаження ним; встановлені державою норми права не виконувалися самими ж органами держави та посадовими особами, що спричинило появу відомчого нігілізму; правозастосовчі та правоохоронні органи діяли відповідно до принципу пріоритету доцільності перед правом та законом.

Нині причинами (крім економічних, політичних та інших) прояву правового нігілізму в Україні можна вважати:

* невпорядкованість законодавства, його нестабільність та наявність суперечностей;

* низьку правову культуру в суспільстві;

* слабкість механізму приведення в дію прийнятих законів та ін.

Спеціальними засобами, які можуть сприяти подоланню правового нігілізму, можна назвати:

1) якість законів та інших нормативних актів; забезпечення належної ролі законів у системі нормативних актів; наявність стабільності та одноманітності в регулюванні суспільних відносин;

2) авторитет державної влади та відпрацьованість механізму її дії; наявність розвиненої державної структури, що здатна забезпечити виконання права; удосконалення системи правоохоронних органів та правозастосовчої діяльності; зміцнення законності; підвищення ролі судів;

3) високий рівень правосвідомості, який би дозволяв працювати закону: збереження самобутності правової культури; поліпшення системи правової інформації, професійного навчання та виховання юристів тощо.

3.2 Соціальна природа та соціальні причини правопорушень

Правопорушення як соціальне явище тісно пов'язане з об'єктивними та суб'єктивними причинами й умовами суспільного життя, торкається його найрізноманітніших сфер, обумовлених різноманітними процесами. Воно вирізняється високим динамізмом не тільки в межах відповідної держави, а й в межах відповідного регіону. Тому було б неправильно виділяти якийсь конкретний перелік причин, що породжують це явище.

До того ж необхідно розрізнити причини конкретного, індивідуального правопорушення; причину певного виду правопорушень; причини правопорушень як масового явища.

Як свідчить суспільна практика, однакових правопорушників не буває, а, отже, суспільно небезпечному діянню має відповідати свій механізм його вчинення, з властивими лише йому умовами та причинами.

Проте, як видається, вивчати лише суто елементи механізму протиправної поведінки особи без аналізу процесу її становлення є недостатньо. Відповідно дослідження мотивів, потреб вчинення злочинів та їх результатів, не знаючи їх передумов, було недосконалим. Поведінка людини залежить як від соціальних, так і від біологічних факторів. Визнання цього факту породило наукову проблему: який із цих факторів є домінуючим у формуванні здібностей, відчуттів, поведінки, дій людини і яким чином здійснюється взаємозв'язок соціального й біологічного в людині. Так, Ч.Ламброзо, Е.Феррі, Р.Гарофало, І.Ной, В.Ємельянов та інші віддавали перевагу біологічній сутності. В цьому є певний сенс. Адже не дарма відомий лікар-психіатр Зиґмунд Фрейд вважав, що людина з часу народження біологічно приречена на постійну жорстоку боротьбу антисоціальних глибинних інстинктів - агресивних, статевих, страху з моральними установками особи. З цим пов'язаний комплекс неповноцінності, особливо часто цим пояснюють злочинність неповнолітніх. Особистість людини формується в дитячому віці. Відношення матері до сина і сина до матері (комплекс Едіпа), а також батька до дочки і навпаки (комплекс Електри) розглядаються роковим формуючим фактором, від якого людина не може позбавитись все своє життя.

Тому в основі досліджень причин правопорушень категорія особистості посідає одне з провідних місць. Але людина як біологічний індивід набуває всіх ознак особистості лише в людському суспільстві. Тільки в ньому вона може повністю реалізувати свій генетичний потенціал.

Тому, пріоритет повинен бути за соціальними факторами через те, що особа формується і діє у відповідному соціальному середовищі і її вчинки залежать не скільки від фізіологічних особливостей і стану організму, скільки від міжособистісних відносин різного рівня й суспільства в цілому.

Говорячи про біологічний фактор не можна обійти стороною суспільне середовище, адже людина живе в соціумі з відповідними потребами і саме ці потреби вона може задовольнити лише в суспільстві. Але прогалини у виховному процесі та нестабільний економічний стан в державі призводять до конфлікту особистості з правовими нормами, які діють в суспільстві. Саме економічна та політична нестабільність, криза судової системи призводять до грубого порушення природних прав людини на житло, працю, освіту, безоплатну першу медичну допомогу тощо, тим самим спонукаючи людину до будь-яких протиправних дій з метою задоволення цих потреб.

Тому статистика свідчить, кількість осіб, які на час вчинення того чи іншого правопорушення ніде не працювали і не навчались або перебували на обліку в державній службі зайнятості, за минулий рік склала 64,8% від загальної кількості правопорушників.

Звісно, що у такій соціальній обстановці лише висока самосвідомість, моральна стійкість, які закладені в людині виховним процесом, будуть спонукати її до пошуку законних шляхів вирішення різних життєвих проблем.

На думку таких провідних вчених, як Ф. Ліст, Ван-Гамель, Прінь, В. Кудрявцев, І. Карпець у поведінці людини немає нічого вродженого, а кожна її дія є результатом впливу зовнішнього фактора. І останнє слово в процесі формування людської особистості належить саме соціальному впливу.

В основу соціального фактора покладено суспільні відносини економічного, політичного, ідеологічного, правового, сімейно-побутового та управлінського характеру. Сукупність цих обставин створює зовнішні подразники, які безпосередньо впливають на вибір способу поведінки особи.

Основна причина протиправної поведінки людини пов'язана з різноманітними протиріччями, що впливають на дестабілізацію нормального функціонування соціального середовища індивіда.

Загострення цих протиріч спричиняє зростання правопорушень. Підтвердженням цього служать енерційні рушійні тенденції в економічній, політичній та інших сферах нашого життя. Причому протиріччя, що виникають у сфері економіки, є наріжним каменем, детонатором усіх інших протиріч.

Так, у зв'язку зі змінами відносин власності в сучасних державах створені такі умови і такий характер розподілу праці, оцінки і розподіл її результатів, які породжують соціальну і моральну нерівність людей, що викликає природне незадоволення однієї частини населення і намагання іншої частини населення збагатитися усіма законними, а в ряді випадків і незаконними засобами.

Цей процес супроводжується: недосконалістю нормативно-правових актів, які приймаються; нігілізмом, низькою правовою культурою; недостатньо ефективною роботою правоохоронних органів; кризою моральних цінностей, алкоголізмом, наркоманією тощо.

Все це обумовлює зростання численних корисливих злочинів, активізацію тіньової економіки, організованої злочинності. Проте ніякі зовнішні обставини (в тому числі й соціальні чинники) не можуть призвести до правопорушення, поки вони не стали рушійним мотивом. На підставі об'єктивних причин і умов формуються суб'єктивні причини й умови правопорушень із відповідними елементами соціальної психології, які отримали прояв у викривлених потребах та інтересах. Власне, вони виконують вирішальну роль при виборі правомірної чи неправомірної поведінки особи.

Велика роль відводиться правовому вихованню. Адже процес соціалізації особистості безпосередньо пов'язаний з вихованням. Без сумніву, саме процес виховання формує внутрішній світ людини, регулює вплив спадкових та соціальних факторів на формування особистості.

Суспільна практика свідчить, що найбільше виховний вплив на дитину здійснюється в сімейному та шкільному середовищі, оскільки саме в сім'ї у дитини формується уява про добро та зло, повага до ближнього та інших суспільних цінностей, визначається певне коло життєвих інтересів. Продовження виховного процесу здійснюється у шкільному середовищі, де дитина отримує певний рівень знань, оперуючи якими, вона в змозі давати самооцінку своїм діям. Окрім цього, тільки в школі у дитини розвиваються здібності до колективного спілкування, вміння користуватися інформацією, отриманою із соціального середовища, що має великий вплив на подальші етапи її становлення як особистості. (про виховання) громадяни повинні бути інформованими щодо правових вимог, які пред'являються до них державою. Адже інколи порушення правових приписів пов'язане не з антисоціальним ставленням особи, а з незнанням змісту правових актів. Для усунення деяких правопорушень важливим є проведення медичних заходів проти алкоголізму, наркоманії.

Отже, процес соціалізації є зовнішнім фактором впливу на формування особистості та її поведінку. Соціалізація індивіда відбувається під дією соціальних, економічних, політичних, культурних умов життя.

Виховання на мікрорівні має значний вплив на формування психіки індивіда на початковому етапі його розвитку. І саме правильні підходи до процесу виховання, які повинні бути спрямовані на чесну працю, повагу до ближнього, любов до своєї країни, культури, дають змогу закласти позитивні риси характеру майбутньої особистості.

Слід також зауважити, що суспільство у своєму розвитку не стоїть на місці. Воно продовжує вдосконалення науково-технічних досягнень та здібностей людини. Проте передові досягнення науки та вдосконалення своїх здібностей людина не завжди використовує на благо суспільства, а у деяких випадках спрямовує ці досягнення на порушення правової норми.

Не дарма ведучою теорією причин правопорушень являється теорія науково-технічної революції як комплексної причини протиправної поведінки в ХХ та XXIст. НТР викликає такі серйозні соціальні зміни, як індустріалізацію, урбанізацію, автомобілізацію, міграцію. Вони порушують традиційні форми сімейних зв'язків, релігії, культури, внаслідок чого відбуваються відчуження і знеособлення людини, придушення її індивідуальності. Концентрація населення в містах, розповсюдження загальної байдужості підвищують агресивність, егоїзм, індивідуалізм і емоційну нестриманість, що веде до порушення норм права, що діють у суспільстві.

Існують два ціннісні компоненти, співвідношення між якими характеризує стан суспільного життя.

Перший ціннісний компонент - цінності культури суспільства. Другий - ціннісна орієнтація особистості. Зв'язок між цими двома крайніми компонентами культури - найважливіший цементуючий і стимулюючий початок всього суспільного життя. І навпаки - порушення цього зв'язку визначає глибоку суспільну кризу. Одна з особливостей цієї кризи є різкий поворот від атеїстичного світоусвідомлення до релігійного. І тому криза в світоглядній орієнтації теж є небезпекою соціального стану суспільства.

Результатом зміни світу цінностей і орієнтирів суспільства є бродяжничество, проституція, алкоголізм, наркоманія, захворювання на СНІД.

Також слід зазначити наявність ряду моральних факторів, які розподіляють суспільство на робітників комерційних структур та робітників державного сектору економіки. Неспіввідношення платні в обставинах низьких заробітків, нерегулярних виплат викликають незадоволення роботою у працівників державного сектору.

Загостреність обставин викликають також незадовільний стан умов праці, проживання і побуту. Вся сукупність цих обставин збільшує ступінь соціального напруження.

Такий розвиток подій, навіть в ретельно організованих суспільних змінах, супроводжується виникненням стихійних угруповань, які здійснюють свої плани наживи за рахунок мародерства і вандалізму серед населення, що в своєму подальшому розвитку закінчується тяжкими наслідками актів тероризму.

Найбільше, від чого може потерпіти людина, це від помилок розуміння свого становища в суспільстві. Тобто розуміння того, які її дії будуть мати підтримку і схвалення, а які, навпаки, - будуть викликати недовіру й непорозуміння з боку суспільства. Неадекватність системи оцінок, що застосовує людина, призводить до конфліктної ситуації її з суспільством.

Отже, серед соціальних причин правопорушень розрізняють такі види:

1) за значущістю в обумовлюванні, детермінації правопорушень:

- основні - соціальні явища, яким належить визначальна, вирішальна роль у цьому процесі (наприклад, суперечність чинного законодавства основним правам людини, загальнолюдським моральним приписам; протиріччя між ним і потребами, інтересами тих чи інших соціальних груп і окремих осіб, якщо правова культура останніх відзначається неналежним рівнем; суттєві вади, недоліки законодавства);

- неосновні - явища, які лише полегшують вчинення правопорушень, здійснюють такий вплив на фоні головних факторів, саме завдяки ним, тобто так звані фонові явища (наприклад, недосконалість обліку і охорони матеріальних цінностей, недостатній контроль за дотриманням правил техніки безпеки, правил дорожнього руху тощо). Останню групу явищ нерідко відображають іншим, окремим поняттям: обставини (або умови), що сприяють вчиненню правопорушень;

2) за онтологічним статусом стосовно свідомості конкретної особи:

- об'єктивні - явища, що не залежать від неї (наприклад, недоліки в роботі державних органів); вони створені іншими поколіннями або природними силами. Типовими умовами, що сприяють зростанню злочинності у сучасному світі, визнаються урбанізація, екологічні проблеми, інші тіньові сторони цивілізації та технічного прогресу;

- суб'єктивні - явища, які входять до складу індивідуальної свідомості конкретного суб'єкта, безпосередньо визначаються нею (наприклад, незнання особою вимог закону, її від'ємне, негативне ставлення до його приписів, психологічна установка особи на протиправну поведінку, алкоголізм, наркоманія, пропаганда в засобах масової інформації і мистецтві насильства, розпусти).

Об'єктивні умови. Найважливішою треба, мабуть, визнати зниження життєвого рівня населення. Звичайно далеко не всі знедолені виживають за допомогою протиправних дій, але не викликає сумніву і те, що деяка частина, особливо молодь, вирішує свої проблеми не завжди в злагоді з існуючими правовими нормами.

Спад економічної активності обумовлює появу офіційно визнаного безробіття. В важкому становищі опиняються працівники, які фактично втратили роботу, але не зареєструвались як безробітні. Не можуть знайти роботи і молоді люди. Велика кількість з них стали безробітними відразу після закінчення навчальних закладів. Навряд чи викликає сумніви припущення, що багато безробітних ідуть у тіньову економіку або кримінальне середовище. Також усі ці труднощі, невпевненість в завтрашньому дні породжують конфлікти, ведуть до наркоманії, самогубств.

Також процвітає корупція та розкрадання коштів у банках та інших установах. Дрібні підприємства захоплюють рекрути та грабіжники. Тіньова економіка використовується злочинцями для вкладення та примноження коштів, здобутих злочинним шляхом; всіляко уникає оподаткування.

Суб'єктивні умови. На жаль, у багатьох країнах недостатню увагу приділяють правовій освіті та вихованню. Люди погано знають закони, через це важко вимагати виконувати їх норми. Це сприяє збільшенню кількості правопорушень. Правопорушення може зумовити темперамент, наявність певних психічних відхилень.

Великого поширення сьогодні набули такі соціальні лиха, як алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, перелюбство, аморальність та інші. Ці умови діють завжди і всюди. У багатьох випадках вони сприяють скоєнню правопорушень, а то й виступають їх головними причинами.

Серед суб'єктивних умов зростання кількості правопорушень слід назвати також байдужість значної частини населення до державних справ взагалі і, зокрема, до правопорядку. Люди стурбовані своїм становищем (нерегулярна оплата праці, підвищення плати за комунальні послуги, низький рівень соціального забезпечення) цим держава вільно чи невільно провокує нестабільність правомірної поведінки.

Причини правопорушень не слід ототожнювати з умовами їх скоєння. Причина правопорушень знаходиться в закономірному, необхідному зв'язку з наслідками, завжди викликає їх. Умови ж (у комплексі з іншими обставинами) лише сприяють формуванню наслідків (посилюючи чи послаблюючи дії причин), не викликаючи їх з необхідністю.

Отже, до суб'єктивних причин правопорушень відносять: низький рівень правосвідомості і правової культури людей; асоціальні мотиви й цілі; потреби й інтереси окремих осіб.

Суб'єктивними умовами, що сприяють вчиненню правопорушень звичайно вважають демографічні й соціально-психологічні особливості, які прямо не спричиняють правопорушення. Це, наприклад: темперамент, вік, стать, риси характеру, наявність психологічних відхилень, фізичні недоліки та ін.

Об'єктивними причинами правопорушень виступають конкретні суперечності в суспільстві: економіці, політиці, соціальній і духовній сферах життєдіяльності людей. Наприклад, відставання свідомості окремих груп людей від їх суспільного буття, економічні й політичні кризи тощо.

Прикладом об'єктивної причини в нашій країні може слугувати так званий «перехідний період» - зміна політико-економічної ситуації. Саме тут соціальна природа правопорушень проявляється особливо яскраво.

До об'єктивних умов, що сприяють вчиненню правопорушень належать недоліки організаційного й технічного порядку, які підтримують і оживляють дію об'єктивних і суб'єктивних причин.

Можна виділити цілий комплекс об'єктивних умов, що формують об'єктивну причину правопорушень в нашій країні. Наведемо лише декілька конкретних прикладів:

1. Низький матеріальний рівень життя населення - різкий, небувалий спад виробництва за останні 5 років, наслідком якого з'явилось масове безробіття, гіперінфляція, соціальне розшарування суспільства - все це значно знизило рівень життя та призвело до збільшення таких злочинів як кражі, розбої, пограбування.

2. Криза моралі. Протиріччя розуміння нових моральних норм проявляється в егоїзмі, байдужості, соціальній апатії, жорстокості значної частини населення. Низький престиж державних структур та посадових осіб, котрі своєю недобросовісною поведінкою дискредитували принципи демократії, відсутність належного виховання духовних та моральних цінностей у молодого покоління - все це являється умовами збільшення всіх видів правопорушень.

3. Алкоголізм і наркоманія - явища, що надзвичайно швидко прогресують в нашій країні. Моральна та інтелектуальна деградація населення, зникнення генофонду - ось лише деякі жахливі наслідки даних явищ, не кажучи про те, що на придбання наркотиків та алкоголю необхідні чималі суми грошей, які здобуваються шляхом вчинення різних видів злочинів. Слід відмітити і різке збільшення вчинення правопорушень в стані алкогольного та наркотичного сп'яніння. Вирішення цієї проблеми потребує комплексного підходу.

Соціальна природа правопорушень також проявляється:

1) в результатах - в тій шкоді, котру вони наносять інтересам суспільства - це фізичні (матеріальні) збитки, спричинені майну конкретних людей, або загроза здоров'ю, життю окремих громадян.

2) в складі окремих правопорушень конкретних людей, їх свідомих вольових поступків.

Основні напрямки боротьби з правопорушеннями зумовлюються характером причин і умов, які породжують ці явища.

Тому можна зробити висновок, що правопорушення за своїми об'єктивними якостями - це посягання окремого суб'єкта права на встановлений в суспільстві порядок відносин між людьми, колективами, між колективом та особою.

Звідси правопорушення - соціальне. Суспільно значиме явище. Навіть тоді, коли здавалось би, збитки нанесені тільки потерпілим, правопорушник спричиняє шкоду суспільству, бо посягає на його члена, котрий займає своє місце в системі суспільного розподілу праці і тому функціонально пов'язаного зі всіма членами суспільства. «Якщо в результаті правопорушення буде знищено товар, то постраждає і його власник, і суспільство, оскільки цей товар не поступить на ринок і не задовольнить потреб тих, кому він потрібен. Якщо в результаті злочину буде убита людина, то постраждає і вона сама, і економіка (вона ніколи не буде виробляти товари), і сім'я, яка втратить чоловіка, батька, брата і т.д., і держава, яка не дорахується одного громадянина, потенціального державного діяча або солдата. Отже, правий був Карл Маркс, коли говорив, що «покарання є не що інше, як засіб самозахисту суспільства проти порушення умов його існування, якими б не були ці умови».

Щоб правомірна поведінка стала нормою життя для більшості населення, необхідна розвинута економіка, стабільний демократичний політичний режим, дотримання законності всіма посадовими особами та громадянами, високий рівень правової культури.

Правоохоронні органи ведуть активну, послідовну боротьбу з правопорушеннями, проте вони неспроможні самі значно знизити масштаби їх поширення в суспільстві. Для цього необхідно проведення комплексу економічних, соціально-політичних, організаційних заходів, які будуть спрямовані на зміцнення економічної системи, підвищення матеріального добробуту, свідомості, інформованості й культури громадян, наведення порядку і стабільності в розвитку суспільних відносин.

Адже глобальне завдання включає в себе зміну всіх сторін суспільного життя, в тому числі і тих, які породжують правопорушення. І в цьому процесі повинен брати участь весь народ, всі державні і суспільні організації і навчальні заклади.

3.3 Правова профілактика правопорушень

Загалом, під профілактикою правопорушень розуміють діяльність державних органів і громадськості, що має системний характер як за комплексом заходів, так і за колом суб'єктів, які її здійснюють, спрямовану на недопущення виникнення, усунення, послаблення або нейтралізацію причин та умов злочинності, окремих її видів та конкретного злочину. Формування в Україні громадянського суспільства, розбудова суверенної, незалежної, демократичної та правової держави вимагає зміни підходів до роботи з профілактики правопорушень неповнолітніх. Сьогодні вже не потрібно доводити, що без цілеспрямованого правового виховання неповнолітніх цієї проблеми не розв'язати.

Правопорушення неповнолітніх є складовою частиною злочинності взагалі, але і має свої специфічні особливості, що дозволяє розглядати її в якості самостійного об'єкта вивчення. Необхідність такого виділення обумовлюється особливостями психічного і морального розвитку неповнолітніх, а також їх соціальною незрілістю.

У підлітковому, юнацькому віці в момент морального формування особистості відбувається накопичення досвіду, в тому числі негативного, який може ззовні не виявлятися або проявитися зі значним запізненням. Саме тому профілактика правопорушень серед неповнолітніх є пріоритетним напрямом для держави в боротьбі зі злочинністю. Головне в ційсправі ? не допустити формування кримінального досвіду в середовищі дітей.

Основними завданнями та принципами діяльності по профілактиці правопорушень серед неповнолітніх є: попередження бездоглядності, безпритульності, правопорушень серед дітей і підлітків; виявлення причин та умов, які сприяють правопорушенням серед неповнолітніх, а також розробка і здійснення заходів, спрямованих на їх усунення; забезпечення захисту прав і законних інтересів неповнолітніх; соціально-педагогічна реабілітація неповнолітніх, які перебувають у соціально небезпечному становищі; виявлення і припинення випадків втягнення неповнолітніх у злочинну та антигромадську діяльність.

Відповідні заходи та їх виконавців, щодо попередження правопорушень, визначено у Плані заходів з виконання Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08..08.2012 р. № 767.

Про першочерговість профілактичної діяльності в державі свідчить масив прийнятих законодавчих актів. Так, Закон України «Про міліцію» у п. 2 ч. 1 ст. 10 зазначає про обов'язок міліції «виявляти, попереджувати, припиняти та розкривати злочини. У п. 6 цієї ж статті йдеться про профілактику: «виявляти причини й умови, що сприяють вчиненню правопорушень, брати участь у правовому вихованні населення. Зазначений закон також покладає на працівників міліції проводити профілактичну роботу серед осіб, схильних до вчинення кримінальних правопорушень, здійснювати адміністративний нагляд за особами, щодо яких його встановлено, а також контроль за засудженими до кримінальних покарань, не пов'язаних з позбавленням волі (п. 7 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про міліцію»).

В основу профілактичної діяльності, щодо попередження правопорушень неповнолітніми, покладено також Закони України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про дошкільну освіту», «Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю», «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей», «Про охорону дитинства», «Про попередження насильства в сім'ї», «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року», «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», Сімейний кодекс України та інші.

Вважаю, що профілактика правопорушень вимагає осмислення змісту виховної роботи в школі. Поки ж що вона слабо реагує на відносно нові форми правопорушень та їх фонові явища - токсикоманію і наркоманію, проституцію, азартні ігри, рекет тощо. Наша виховна система не завжди формує ставлення до цих явищ, а просто йде по шляху заборон.

З урахуванням цього потрібно перебудовувати і форми виховної роботи. Адже досвід переконує, що її масові форми бажаного ефекту не дають. У школі мають переважати такі форми, які дозволяли б кожному учню самовиразитись, - конкурси, змагання, олімпіади, вікторини тощо. Це дозволить школярам займатись улюбленою справою, спонукатиме їх до творчості, привчатиме до розумного використання вільного часу. У виховній роботі, пов'язаній з профілактикою правопорушень, особливе місце має зайняти правове виховання. Однак через непідготовленість педагогів до цієї роботи, відсутність необхідної літератури воно не відповідає потребам дня. Це виховання, як правило, зводиться до ознайомлення учнів з основними положеннями кримінального права. Залишаються поза увагою інші галузі права , які відіграють не меншу роль у житті людини. Працівники правоохоронних органів, виступаючи перед учнями, захоплюються висвітленням конкретних злочинів, механізмів їх вчинення та розкриття. Така деталізація тільки навчає «методиці» скоєння протиправних діянь. Не дається морально - правова оцінка негативним вчинкам, не розкривається невідворотність відповідальності за скоєне.

Потребує особливої уваги проблема виховання у школярів поваги до тих, хто стоїть на охороні закону. З цією метою не завадило б частіше організовувати зустрічі учнівських колективів з працівниками правоохоронних органів, можливо, навіть відвідувати місця їх роботи.

Профілактика вимагає своєрідного підходу і до вибору методів і форм виховної роботи. Як на мене, то школа зловживає словесними методами впливу, що призводить до зайвого моралізування, якого так не терплять учні. У шкільній практиці мають застосовуватись такі методи, які сприяли б формуванню у школярів навичок правомірної поведінки. Досвід переконує, що нерідко учні у певних ситуаціях діють неправомірно, бо не мають досвіду, а теоретичні знання не спрацьовують. Тому їх частіше треба ставити в ситуації вибору того чи іншого типу поведінки, організовуючи ділові та рольові ігри, привчати до додержання правил людського співжиття.

Профілактика правопорушень є одним із найважливіших напрямків діяльності правоохоронних органів України. Здійснення профілактики ґрунтується на низці законодавчих та відомчих нормативних актах, якими в цілому врегульовані основні питання застосування профілактичних заходів правоохоронними органами України. Однак цілком очевидно, що найбільш важливі питання правового врегулювання профілактичної діяльності повинні вирішитися після прийняття закону «Про профілактику злочинів». Проте розробка законодавства України про профілактику правопорушень фактично зупинилася на рівні проектів. Відсутність єдиних підходів щодо правового регулювання профілактичної діяльності обумовило істотні відмінності у регламентації цього виду діяльності між різними правоохоронними органами України. Разом з тим профілактична діяльність правоохоронних органів України потребує удосконалення із врахуванням як вітчизняного, так і іноземного досвіду, зокрема деяких країн СНД.

Висновок

Правопорушення -- це суспільно небезпечне винне протиправне діяння (дія або бездіяльність) деліктоздатного суб'єкта, за яке чинне законодавство передбачає юридичну відповідальність.

Кожне правопорушення конкретне, оскільки його чинить конкретний індивідуальний чи колективний суб'єкт у певний час,у певному місці. Щоб визнати ту чи іншу дію правопорушенням, необхідно встановити, чи має вона ознаки правопорушення.

До основних ознак правопорушення належать: суспільна небезпечність (шкідливість); правопорушенням може бути тільки діяння; протиправність діяння; винність діяння; деліктоздатність суб'єкта, яка вчинила правопорушення; юридичне карне діяння, тобто за його вчинення передбачається певні вид і міра юридичної відповідальності у вигляді втрат особистого, майнового, організаційного чи матеріального характеру; причинний зв'язок між діянням і соціально небезпечними наслідками, що наступили, тобто такі наслідки зумовлені саме цим діянням, а не іншими причинами.

Правопорушення завжди є актом дії суб'єктів. Думки, наміри, переконання, почуття, погляди, соціальні або особисті властивості особи не є правопорушеннями і відповідно не можуть виступати як підстави юридичної відповідальності.

Відсутність хоча б однієї з названих ознак не дозволяє розглядати діяння як правопорушення. Ознаки правопорушення повинні аналізуватись у сукупності, системно. Для того, щоб те чи інше конкретне діяння було визнано правопорушенням, необхідно, щоб воно відповідало певним ознакам, які дозволяють відмежовувати правопорушення від порушення інших соціальних норм і утворюють поняття "склад правопорушення".

Склад правопорушення -- це сукупність закріплених у законі об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких, суспільно небезпечне винне протиправне діяння визнається конкретним правопорушенням.

Склад правопорушення включає чотири елементи: об'єкт; об'єктивну сторону; суб'єкт; суб'єктивну сторону.

Правопорушення є неминучим наслідком соціального розвитку, пов'язаного з ним прогресу чи регресу виробництва та зумовленого цим розлагодження соціального статусу індивіда. Суперечності між потребами і соціальними засобами їх задоволення поряд із розлагодженістю соціального статусу індивіда (освітнього, культурного) обумовлюють посягання на наявний суспільний порядок.

Причини правопорушень -- це соціальні явища та біологічні особливості особи, що призводять до протиправної поведінки.

Отже, загальними причинами правопорушень є:

1) економічні причини -- процес зруйнування старого господарського організму значно випереджає становлення економіки як саморегулівної системи виробничих зв'язків та матеріальних можливостей виробництва на основі економічної свободи. Як наслідок громадяни втрачають звичні умови трудової діяльності; вони не мають можливості чи здатності швидко адаптуватися до нових економічних реалій; виникають незадоволеність, апатія, невпевненість у завтрашньому дні, агресивність тощо;

2) соціальні -- соціальна напруженість як результат послаблення соціальної відповідальності держави та неврівноваженості соціальної політики: несвоєчасна оплата праці, підвищення плати за комунальні послуги, низький рівень соціального забезпечення. Не вирішуючи цих проблем, держава так чи інакше провокує нестабільність поведінки людей;

3) політичні -- утвердження ідеологічного та політичного плюралізму, труднощі та складнощі у формуванні політичної системи суспільства виявляють непідготовленість (навіть нездатність) демократичних суспільних сил до швидких історичних перетворень. Це призводить до політичної нестабільності суспільства і як наслідок -- до нестабільності поведінки громадян;

4) ідеологічні -- падіння колишніх ідеалів, низький рівень правосвідомості як наслідок зруйнування існуючої раніше системи правового виховання і лише початок формування нової системи: правосвідомість громадянина виявляється непідготовленою до зняття кримінальної відповідальності за значну кількість діянь, що вважалися злочинними, та до одночасного вступу в дію принципу "дозволено все, що не заборонено законом"; свободу вибору громадяни сприймають як уседозволеність і грань між правомірною і неправомірною поведінкою стирається;

5) юридичні причини:

а) у правотворчості -- відсутність послідовності, логічності у законах та підзаконних актах, що приймаються, їх суперечливість підривають віру в їх якість, стають підставою для існування правового нігілізму;

6) у правоохоронній діяльності -- нерозкриття злочинів, корумпованість правоохоронних органів спричиняють умови для того, щоб обійти закон, породжують нестабільність поведінки людей;

в) чинники суб'єктивного характеру -- низький рівень правової культури та індивідуальної правосвідомості; існування правового нігілізму на побутовому рівні тощо.

Тільки усунення зазначених причин правопорушень (а це, звичайно, тривалий процес) може створити такі умови, за яких правомірна поведінка переважної більшості населення стала б нормою життя.

Література

1. Конституція України.

2. Кримінальний Кодекс України від 5 квітня 2001 року. - К.: Актіка, 2001.

3. Ведєрніков Ю.А. Теорія держави і права : навчальний посібник.

4. Котюк В.О. Основи держави і права. Навчальний посібник, К.: Атака, 2001.

5. С.Д. Гусарєв, І.Н. Калюжний та ін Основи держава і права: Навч. Посіб.

6. Автор-упорядник Кравчук М.В. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навч. посіб. - 3-тє вид., змін. і доп. - Тернопіль: 2002.

7. Юридичні терміни. Тлумачний словник / В.Г. Топочаренко, П.М. Андрушко, Т.П. Безова та ін.; за ред. В.Г. Гончаренка. - К.: Либідь, 2003.

8. В.В. Копейчеков, Правознавство. Навчпосібник.-3-тє видання, перероблене та доповнене. - К.: Юрінком Інтер, 2001р.

9. Молдаван В. Основи держави і права. Курс лекцій. Навчальний посібник для юридичних факультетів вузів. - К.: Юрінком Інтер, 2002

Размещено на Allbest.ru