У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; вказано мету, задачі, об'єкт і предмет, методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено дані щодо їх апробації й публікацій.

Розділ 1 “Теоретико-правова характеристика експертної діяльності в Україні" складається з трьох підрозділів, присвячених характеристиці історичних аспектів становлення та розвитку правового регулювання експертної діяльності, а також нормативно-правового регулювання, системи й повноважень суб'єктів адміністративно-правового регулювання у сфері експертної діяльності в Україні.

У підрозділі 1.1 “Історичні аспекти становлення та розвитку правового регулювання експертної діяльності в Україні" досліджено історичний процес розвитку адміністративно-правового регулювання у сфері експертної діяльності на теренах нашої держави.

Аналіз історичних та наукових джерел свідчить, що першими писаними правовими нормами в Руській Правді закріплено обов'язкове правило, згідно з яким офіційно подані та перевірені речові докази є належною підставою для визнання особи причетною до вчинення правопорушення. Паралельно з експертизою в судових процесах розвивається позасудова її форма, зокрема, запроваджено систематичний медичний огляд з метою встановлення придатності до військової служби, а згодом - причин смерті, тяжкості нанесених тілесних ушкоджень, психічного стану особи тощо. Також набули поширення дослідження лікарських засобів, експертиза письма з метою запобігання та виявлення підробок рукописних текстів тощо.

Поступове розширення суспільних правовідносин, науково-технічний процес та інші важливі фактори в Україні в XV-XVIІІ ст. спонукали до прийняття відповідних нормативно-правових актів у сфері експертної діяльності, у тому числі щодо точного визначення вартості і якості готової продукції, товарів, сировини, безпечності промислових механізмів, належних умов праці тощо.

Важливим історичним етапом становлення експертної діяльності на теренах України слід вважати ХІХ ст., що пов'язано з оновленням і систематизацією процесуального законодавства. Завдяки цим нормативно-правовим актам судовий процес почав здійснюватися на засадах змагальності та рівності учасників перед законом і судом, що й визначало правове становище експерта.

Радянський період ознаменований розвитком законодавства в галузі експертної діяльності, а також системи спеціалізованих експертних установ охорони здоров'я, фінансової, економічної, судової та інших експертиз.

У результаті проведеного дослідження запропоновано історичну періодизацію становлення та правового закріплення експертної діяльності в Україні.

У підрозділі 1.2 “Нормативно-правове регулювання експертної діяльності в Україні" проаналізовано норми Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України від 06.07.2005 р. № 2747-IV, Кодексу України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 р. № 8073-X, Законів України “Про судову експертизу” від 25.02.1994 р. № 4038-XII, “Про наукову і науково-технічну експертизу” від 10.02.1995 р. № 51/95-ВР, “Про екологічну експертизу” від 09.02.1995 р. № 45/95-ВР, “Про державну експертизу землевпорядної документації” від 17.06.2004 р. № 1808-IV та інших нормативно-правових актів України. Відзначено, що, відповідно до чинного законодавства, експертна діяльність передбачає комплекс заходів, які включають, з одного боку, організаційно-управлінське, науково-методичне й інформаційне забезпечення державою проведення різних видів експертиз та експертних досліджень, а також добір, підготовку й перепідготовку експертних кадрів. З іншого - забезпечення проведення незалежної й професійно організованої експертизи та експертних досліджень органами публічної влади, підприємствами, установами й організаціями різної форми власності, інститутами громадянського суспільства, окремими фізичними особами з метою здійснення справедливого та неупередженого правосуддя, реалізації державних, суспільних і приватних інтересів.

Акцентовано, що ключовим суб'єктом у реалізації завдань експертної діяльності є експерт. Це фізична особа, якій у порядку, встановленому чинним законодавством, офіційно доручається дати висновок з питань, що виникають у ході досудового розслідування або під час розгляду судової справи; на замовлення фізичних та юридичних осіб; для забезпечення інших державних і суспільних інтересів, шляхом дослідження матеріальних об'єктів, явищ та процесів, що містять інформацію про підекспертний об'єкт. Водночас така категорія осіб обов'язково повинна володіти: а) відповідною кваліфікацією; б) спеціальними знаннями; в) професійними вміннями та навичками; г) практичним досвідом у відповідній галузі науки, техніки, мистецтва або ремесла.

Здійснено аналіз законодавчого закріплення окремих видів експертиз, які відіграють особливу роль у житті суспільства. До таких експертиз віднесено екологічну, громадську, гуманітарну, правову, медико-соціальну, наукову, наукову-технічну, санітарно-гігієнічну, а також експертизу проектів будівництва, умов праці, ядерної та радіаційної безпеки.

У підрозділі 1.3 “Система суб'єктів адміністративно-правового регулювання у сфері експертної діяльності в Україні" охарактеризовано систему й повноваження суб'єктів адміністративно-правового регулювання у сфері експертної діяльності. Органами державної влади, які віднесено до суб'єктів адміністративно-правового регулювання, названо:

1) Кабінет Міністрів України;

2) Міністерство юстиції України, Міністерство охорони здоров'я України, МВС України, Міністерство оборони України, Службу безпеки України, Державну прикордонну службу України;

3) інші центральні органи виконавчої влади, на які, згідно із чинним законодавством, покладаються обов'язки щодо організації та здійснення експертної діяльності;

4) місцеві державні адміністрації.

Вказано, що Кабінет Міністрів України за допомогою своїх нормативно-правових актів врегульовує низку важливих аспектів у сфері експертної діяльності, а саме:

1) визначає процедуру атестації та державної реєстрації методик проведення експертиз;

2) формує перелік спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців, зокрема майбутніх експертів, у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавра й магістра;

3) визначає порядок організації й проведення окремих видів експертиз та експертних досліджень;

4) встановлює розміри плати за проведення окремих видів експертиз;

5) закріплює порядок і розміри компенсації витрат та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів;

6) затверджує перелік платних послуг, що надаються експертними установами судових експертиз.

Організаційно-управлінське, науково-методичне й інформаційне забезпечення проведення експертиз та експертних досліджень здійснюють відомчі спеціалізовані науково-дослідні експертні установи міністерств України. Особливим статусом наділене Міністерство охорони здоров'я України, оскільки підвідомчі йому судово-експертні установи (служби) мають переважне право на проведення окремих видів експертиз - судово-медичної та судово-психіатричної.

Виявлено, що серед центральних органів виконавчої влади Міністерство юстиції України має найбільші повноваження у сфері експертної діяльності, поширюючи свій регулятивний та управлінський вплив на підпорядковані державні й недержавні спеціалізовані установи, організації та служби. Водночас Міністерство оборони України є одним із найменш уповноважених, порівняно з іншими суб'єктами адміністративно-правового регулювання, зокрема: бере участь у проведенні ліцензійної та акредитаційної експертизи спеціальностей з підготовки військових фахівців у вищих військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів; затверджує порядок здійснення військово-лікарської експертизи у Збройних силах та військово-лікарської експертизи призовного контингенту тощо.

До суб'єктів адміністративно-правового регулювання у сфері експертної діяльності віднесено також місцеві державні адміністрації. Вони організовують проведення експертизи містобудівної документації населених пунктів відповідно до державних норм і стандартів; забезпечують організацію проведення громадської експертизи; уповноважують юридичні відділи місцевих державних адміністрацій проводити правову експертизу проектів документів.

Розділ 2 “Організаційні засади професійної діяльності експертів в Україні" складається з трьох підрозділів, у яких розкрито правову сутність деяких видів експертиз, які здійснюють виключно державні спеціалізовані установи; систему й завдання суб'єктів експертної діяльності в Україні, а також особливості професійної діяльності експерта в окремих видах судочинства.

У підрозділі 2.1 “Правова сутність деяких видів експертиз, які здійснюють виключно державні спеціалізовані установи” проаналізовано правове закріплення організації та проведення криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз державними спеціалізованими установами правоохоронних органів, органів юстиції та охорони здоров'я. Наголошено, що питання про призначення й проведення такої категорії експертиз ґрунтується на адміністративно-правовому аспекті - регулятивних нормативних актах центральних органів виконавчої влади.

На підставі аналізу змісту норм положень та інструкцій, затверджених Міністерством юстиції України та МВС України, розкрито загальний характер діяльності спеціалізованих експертних установ щодо проведення основних видів криміналістичної експертизи, до яких віднесено такі: почеркознавчу, авторознавчу, технічну, балістичну, трасологічну, фототехнічну, біологічну тощо. Зазначено, що криміналістичні експертизи відіграють важливу роль у розслідуванні кримінальних проваджень, зокрема, висновок експертизи є джерелом доказової інформації, а також результатом перевірки наявних доказів; за допомогою експертизи встановлюються походження й причинні зв'язки окремих фактів, ознак, механізм їх утворення тощо.

З урахуванням положень комплексного наказу Міністерства охорони здоров'я України “Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України" від 17.01.1995 р. № 6 та інших нормативних актів, у вказаній сфері проаналізовано питання адміністративно-правового регулювання здійснення експертної діяльності під час проведення судово-медичних і судово-психіатричних експертиз спеціалізованими експертними установами органів охорони здоров'я.

У підрозділі 2.2 “Система суб'єктів експертної діяльності в Україні" наведено класифікацію й охарактеризовано завдання суб'єктів експертної діяльності в Україні. На підставі норм чинного законодавства України проаналізовано структуру та повноваження науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України, науково-дослідних установ судових експертиз, судово-медичних і судово-психіатричних установ Міністерства охорони здоров'я України, експертних служб МВС України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України та Державної прикордонної служби України.

Наголошено, що, на відміну від експертно-криміналістичних установ МВС України, інші правоохоронні органи, зокрема Державна прикордонна служба України та Служба безпеки України, задіюють меншу кількість фахівців у сфері експертної діяльності з різних галузей знань. Це зумовлено специфікою завдань, покладених на ці державні органи, що визначило сучасний вигляд системи відомчих експертних установ.

Окремо акцентовано на правовому статусі судових експертів, які не працюють у державних спеціалізованих експертних установах. Для цієї категорії фахівців найпоширенішим способом організації експертної діяльності є створення недержавних експертних організацій. Зазначені організації мають відокремлені експертні регіональні підрозділи, що за умовами договору з фізичними та юридичними особами надають платні послуги з провадження більшості наявних судових експертиз та експертних досліджень, не заборонених законодавством. Водночас суб'єктами експертної діяльності в Україні також слід вважати окремі спеціалізовані експертні організації.

У підрозділі 2.3 “Особливості професійної діяльності експерта в окремих видах судочинства" досліджено сутність та зміст професійної діяльності експерта в окремих видах судочинства. Акцентовано, що, незалежно від виду судочинства, судовий експерт зобов'язаний провести повне дослідження й дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок, а також на вимогу особи або органу, які залучили експерта, судді, суду дати роз'яснення щодо наданого ним висновку. Крім того, згідно із чинним законодавством, експерту заборонено проводити експертизу без письмової вказівки керівника експертної установи, самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, тощо. Отже, на судового експерта чинним законодавством покладено значну кількість обов'язків, основним з яких є проведення повного дослідження й надання обґрунтованого та об'єктивного письмового висновку.

Констатовано, що притягнення експертів до адміністративної відповідальності відбувається за порушення своїх процесуальних обов'язків у ході розгляду й ухвалення рішень у судових справах. Однак, дефініція ст.185⁴ КУпАП є не зовсім коректно сформульованою. Тому зазначену статтю запропоновано викласти в новій редакції, а також доповнити КУпАП ст.185¹³ “Неналежне виконання професійних обов'язків експертом”.

З метою вдосконалення діяльності експертно-кваліфікаційних комісій, які діють у науково-дослідних установах судових експертиз Міністерства юстиції України, під час притягнення судового експерта до дисциплінарної відповідальності запропоновано зміни й доповнення до Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 09.08.2005 р. № 86/5. Ці зміни стосуються, зокрема, питань щодо безпосереднього передбачення в нормативно-правовому акті відповідальності за рецидивні правопорушення, зазначення суб'єктів, скарги яких можуть розглядати члени експертно-кваліфікаційних комісій.

Розділ 3 “Шляхи вдосконалення правової регламентації експертної діяльності в Україні" складається з двох підрозділів, присвячених визначенню шляхів удосконалення законодавчих норм і практики адміністративно-правового регулювання експертної діяльності.

У підрозділі 3.1 “Зарубіжний досвід адміністративно-правового регулювання експертної діяльності” проаналізовано нормативно-правові акти окремих зарубіжних країн щодо адміністративно-правового регулювання експертної діяльності й виокремлено позитивний досвід для запозичення в цій галузі.

Вказано, що загалом розуміння змісту експертної діяльності в країнах СНД, ЄС та США подібний до України: організація та проведення експертизи в судових справах, а також експертних досліджень на договірних засадах за заявами фізичних і юридичних осіб; наукові дослідження в галузі судової експертизи та експертних досліджень; науково-методичне й інформаційне забезпечення судової експертизи та експертних досліджень; добір, професійна підготовка й підвищення кваліфікації судових експертів, до повноважень яких належить як організація та проведення судових експертиз, так і експертні дослідження. Крім того, експертну діяльність мають здійснювати особи, які переважно мають вищу, а у виняткових випадках - середню спеціальну освіту; пройшли обов'язкову підготовку з конкретної судово-експертної спеціальності.

Наголошено на окремих правових нормах зарубіжних країн, імплементація яких до вітчизняного законодавства позитивно позначиться на здійсненні експертної діяльності в Україні. Зокрема, йдеться про підвищення тривалості та якості підготовки й перепідготовки експертів у відповідних спеціалізованих і навчальних закладах; зміну регламентації процедури притягнення експерта до юридичної відповідальності за вчинені службові проступки; створення державного органу з організації міжвідомчої експертної діяльності, налагодження обміну науково-технічною інформацією, експертною практикою між суб'єктами експертної діяльності різної форми власності тощо.

У підрозділі 3.2 “Удосконалення адміністративно-правового регулювання експертної діяльності в Україні" обґрунтовано конкретні зміни та доповнення до чинного законодавства України щодо адміністративно-правового регулювання експертної діяльності.

Зроблено висновок, що виключно відомче підпорядкування державних суб'єктів експертної діяльності не сприяє проведенню їхніми експертними службами цілком незалежної експертизи, що спричинено, зокрема, наявністю жорсткого управлінського контролю, необ'єктивного та штучного узгодження експертної діяльності з потребами досудового слідства тощо. Крім того, на сьогодні відсутня належна співпраця та взаємодія між суб'єктами експертної діяльності, що в цілому негативно позначається на розвитку експертної діяльності в нашій державі.

Обґрунтовано доцільність створення Державного експертного координаційного центру при Кабінеті Міністрів України. Основними завданнями цієї структури мають стати:

1) координація та взаємодія суб'єктів експертної діяльності між собою, органами публічної влади, фізичними та юридичними особами;

2) визначення пріоритетних напрямів наукових досліджень суб'єктів експертної діяльності, а також надання пропозицій щодо форм і методів їх здійснення та впровадження в експертну практику;

3) впровадження передового міжнародного досвіду у сфері експертної діяльності;

4) оцінка перспектив розвитку наукових досліджень у галузі експертної діяльності, їх актуальності та новизни;

5) забезпечення єдиного методологічного підходу у вирішенні питань теорії та практики експертизи;

6) удосконалення наукової роботи;

7) розгляд спірних питань експертної практики;

8) удосконалення науково-методичного, організаційно-управлінського й інформаційного забезпечення експертної діяльності та внесення відповідних пропозицій;

9) сприяння підвищенню кваліфікації наукових і експертних кадрів судово-експертних установ, експертних організацій різної форми власності.

З метою оптимізації використання новітніх форм, методів і методик проведення окремих видів експертиз та експертних досліджень суб'єктами експертної діяльності запропоновано затвердити Положення про обмін науково-технічною інформацією, формами і методами проведення окремих експертиз та експертних досліджень між суб'єктами експертної діяльності різної форми власності.

Зроблено висновок, що не менш важливим на сьогодні питанням, яке потребує конкретизації та вдосконалення відповідних норм чинного законодавства, є ґрунтовна підготовка й перепідготовка експертних кадрів як складової державної експертної діяльності. З цією метою слід створити Державну академію судової експертизи Міністерства юстиції України. Крім того, запропоновано внести зміни до Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів у частині подовження строку навчання й перепідготовки фахівця, а також процедури визначення рівня знань та набутих практичних навичок майбутнього експерта.

На підставі офіційних статистичних даних Міністерства юстиції України констатовано, що чинна процедура притягнення судових експертів до дисциплінарної відповідальності є неефективною. Отже, наголошено на необхідності затвердження Положення про процедуру притягнення до дисциплінарної відповідальності судових експертів.

Висновки